Артеміс Фаул. Останній хранитель

ГЛАВА 17: ОСТАННЄ СВІТЛО

У ЛЕП було декілька оперативників, які працювали під прикриттям серед людей, в їхніх парках відпочинку. У такому парку нікого не здивує ельф, або гном, що стоїть біля американських гірок, або єдиноріг, який бродить по доріжках. Одного разу Фоулі бачив фільм про катастрофу на скачках в Орландо. До речі, деякі аналітики в Раді були впевнені, що цей іподром є тренувальною базою для підготовки секретної державної групи ельфів-кілерів. Отже, прибувши на іподром в Орландо, відвідувачі сіли в поїзд метро, який мав відвезти їх на підземну станцію, на яку того дня обрушилися всі природні лиха, відомі людям або ельфам. Спочатку підземний поштовх розколов тунель, потім пролетів ураган з купою сміття, потім повінь змила з поверхні і скинула вниз усі автомобілі, і, нарешті, хлинув потік лави, що залив вікна.

Повернувшись у свій офіс, Фоулі дивився на вулиці Небесного міста з четвертого поверху поліцейського управління, і улюблене місто нагадувало йому ту нещасну станцію підземки в Орландо. Місто було зруйноване повністю, до невпізнання.

«І моє місто не збереш заново простим натисканням кнопки».

Фоулі притулився лобом до холодної шибки, спостерігаючи за роботою магічних аварійних команд.

Чаклуни-парамедики лікували поранених, випускаючи в них короткі заряди магічної сили зі своїх рукавиць із тепловою ізоляцією. Гноми-пожежники пробивалися за допомогою лазерів через завали, розчищаючи дорогу для лікарів «швидкої допомоги», а будівельники на альпіністських мотузках спускалися зі стелі підземної печери, заливаючи монтажною піною тріщини у стіні.

«Забавно,— думав Фоулі, приклавши пальці до скла.— Я завжди побоювався, що люди знищать нас. Ні. Нас не знищено. Ми відновимося».

Усі машини, створені із застосуванням нових технологій, вибухнули, але залишилося чимало старих, не списаних через урізаний бюджет. Так, наприклад, на ходу були більшість пожежних машин, і резервні генератори за останні п’ять років ніхто не ремонтував. Майор Кельп мав досвід проведення поліцей

ських зачисток у небачених для Небесного міста масштабах. Він спостерігав за ними в Атлантиді, яка постраждала не менше, ніж місто, а може, й більше.

«У нас хоча б купол уцілів. Якби він обрушився, жертв було б набагато більше».

І все через те, що одній звихнутій піксі захотілося покерувати світом.

«У скількох сім’ях сьогодні втратили рідних! Скільки ельфів зараз страждають від ран або занурені в депресію...»

Думки Фоулі перескочили на Холлі, яка виявила ся на поверхні і намагалася впоратися з виниклою ситуацією без підтримки ЛЕП.

«Тільки б вона була жива. Тільки б усі вони були живі».

Живі вони чи ні, Фоулі не знав. Усі засоби далекого зв’язку були знищені, оскільки більшість із них були встановлені на людських супутниках, що перетворилися тепер на космічне сміття.

Фоулі намагався заспокоїти себе думкою про те, що поруч із його подругою були Артеміс і Батлер.

«Якщо хтось і зможе знищити Опал, так це Артеміс».

«Знищити? — продовжував міркувати він.— Тепер я використовую такі поліцейські слівця, як “зни щити”. Опал би це сподобалося. Вона б відчула себе суперзлодійкою».

Поруч пролунало цокання копит Мейна.

— Мак дак джібалл, Онкль. На екранах у твоїй лабораторії щось є.

Племінник Кабалліни вільно говорив мовою єдинорогів, але виражатися точно і по суті справи поки не навчився.

— Це великі екрани, Мейне. Зазвичай на них завжди є щось іще.

— Я знаю,— нетерпляче пошкрябав переднім копитом Мейн. — Але це дійсно цікаво.

— Звичайно. Сьогодні відбувається маса цікавих речей, Мейне. Ти не міг би говорити чіткіше?

— Чіткіше,— насупився Мейн.— Це означає визначити когось, ти це маєш на увазі?

— Ні. Я хочу сказати, ти можеш говорити конкретніше?

— Конкретніше? — перепитав Мейн.

Фоулі пошкрябав копитом, дряпаючи кахель.

— Просто розкажи, що цікаве ти побачив на екрані. Ми всі сьогодні дуже зайняті, Мейне.

— Ти пив сьогодні каву? — поцікавився його племінник.— Тітонька Кабалліна говорила, що після двох чашок кави ти стаєш трохи нервовим.

— Що там на екрані? — вимовив Фоулі тоном, який сам він уважав наказовим, але насправді він був схожий на пронизливе іржання.

Мейн злегка позадкував, потім узяв себе в руки, дивуючись із того, що всі оточуючі реагують на нього саме таким чином.

— Пам’ятаєш ті АРК-лайтс, які ти послав у маєток Фаул?

— Ясна річ, пам’ятаю. Всі вони загинули. Я посилав їх, а Артеміс їх знаходив і вимикав. Це було у нас з ним чимось на зразок гри.

Мейн тицьнув великим пальцем собі за плече, в напрямку екрана, де мав бути порожній квадрат.

— Так от, один із цих жучків ожив. Це я і намагаюся так довго втовкмачити тобі.

Фоулі замахнувся на Мейна, але той уже встиг відскочити на безпечну відстань.

Артеміс зачинив за собою двері кабінету і ввімкнув камери та сенсори зовнішнього спостереження. Йому потрібно було переконатися, що в даний момент він і його друзі перебувають у безпеці. Все було, як він і очікував. Єдина активність відзначалася приблизно за кілометр від будинку, там, де раніше стояла вежа Мартелло, а тепер був кратер, усередині якого розміщувалися Врата берсерків. З метою безпеки він установив на пульті режим «Облога», що вмикає захисні системи, які не використовувалися в звичайних умовах, такі, як подача напруги на вікна та активація флеш-бомб у тамбурах. Маєток Фаулів перестав бути звичайним будинком від того часу, коли Артеміс вирішив заховати у його підвалі викрадену ним Ельфіну

Переконавшись у тому, що будинок надійно захищений, Артеміс відімкнув замкнену на кодовий замок шухляду свого столу і витяг із неї маленьку свинцеву скриньку. Постукавши по кришці нігтем, він із радістю почув неголосний шурхіт.

— Жива.

Артеміс відкрив кришку скриньки. Усередині лежав приєднаний до тривольтової батареї маленький біомеханічний метелик. Одна з іграшок Фоулі, які Артеміс зазвичай прихлопував мухобійкою, але цю бабку він вирішив зберегти на той випадок, якщо йому знадобиться секретний канал зв’язку з кентавром. Він сподівався, що камера цього метелика зафіксує їхню успішну атаку на Врата берсерків, але їй доведеться передати більш сумне повідомлення.

Артеміс витрусив бабку на стіл, де вона покрутилася трохи, потім ідентифікувала Артеміса як головну мету і вирішила зосередитися на ньому. В очах АРК-лайтс нечутно повернулись крихітні лінзи, а з вусиків-антен висунулася пара мікрофонів.

Артеміс нахилився до столу і почав тихо говорити, немов не бажаючи, аби його підслухали, хоча сенсорні датчики стверджували, що найближче до нього досить масивне тіло випромінює тепло і розташоване на відстані шести метрів.

— Доброго ранку, Фоулі. Я знаю, що в цьому маленькому створінні немає жодного атома, що має відношення до технологій Кобой, тому теоретично повідомлення має дійти, і я сподіваюся, що ти живий і зможеш отримати його. Тут кепські справи, друже, дуже кепські. Опал відчинила Брата берсерків і працює зараз над другим замком. Якщо їй удасться його зламати, вивільниться хвиля закодованої земної магії, яка повністю знищить людство. Це, як мені здається, не добре. Щоб запобігти катастрофі, потрібно, аби ти прислав мені кілька речей в одній з твоїх безпілотних гірничопрохідницьких капсул. Зараз немає часу на отримання дозволів від усіляких комісій. Ці предмети мусять бути в маєтку Фаулів протягом двох годин, інакше буде пізно. Зроби те, про що я прошу, Фоулі.

Артеміс нахилився ще ближче до маленької живої камери і переконливо прошепотів:

— Дві речі, Фоулі. Дві речі, щоб урятувати світ.

Після цього він сказав, що це за речі і куди саме їх відправити.

Кров відхлинула від обличчя Фоулі.

— Кобой зламує другий замок.

Це було жахливо, хоча багато ельфів танцювали б на вулицях, святкуючи знищення людей, але це нерозумні ельфи.

— Дві речі.

Із першою з них проблем не було. Це була просто іграшка.

— По-моєму, одна така є у мене в столі.

Але друга річ. Друга.

— Ось це велика проблема. Головна.

Є речі легальні й заборонені. Варто йому згадати про другу річ у Раді, як вони зажадають створити особливу робочу групу і підкомітет.

Те, про що просив Артеміс, технічно було здійснимо. У відділі випробувань у нього є один прототип безпілотної капсули. Потрібно лише ввести координати в її навігаційну систему, і капсула рвонеться вгору, до поверхні. Побудована для транспортування шахтарів з провалів у породі, капсула витримувала величезний тиск і могла пересуватися по світу зі швидкістю трьох махів — утричі швидше за звук. Так що встановлений Артемісом ліміт часу не проблема.

Фоулі пожував палець. Чи повинен він зробити те, про що просить Артеміс? Чи хоче він зробити це?

Ці питання кентавр міг ставити собі нескінченно довго, але, по суті, йому потрібно було відповісти тільки на одне з них.

— Чи вірю я Артемісу?

За своєю спиною Фоулі почув дихання і зрозумів, що до кімнати увійшов Мейн.

— Хто тут ще був? — запитав Фоулі у свого лаборанта.

— Тут? — спитав Мейн.— Ти думаєш, зараз у когось є час штовхатися тут, коли в місті таке коїться? Нікого тут не було, і ніхто не бачив цей запис. Крім мене.

— Добре,— сказав Фоулі, міряючи кроками кімнату.— Юний мій друже Мейне, ти хотів би перейти на повну ставку?

— А що я повинен буду робити? — підозріло покосився Мейн.

Фоулі вийняв із шухляди свого столу предмет номер один і попрямував до дверей.

— Те саме, що і завжди,— відповів він.— Тинятися без діла по лабораторії і всім заважати.

Мейн зробив копію повідомлення Артеміса на випадок, якщо його почнуть звинувачувати в чомусь на зразок державної зради.

— Це я можу,— промовив він.