Артеміс Фаул. Останній хранитель

ГЛАВА 1: СКЛАДНА СИТУАЦІЯ

1. Артеміс Фаул, колись оголошений підлітком з видатними кримінальними здібностями, тепер воліє скромно називатися «юним генієм». Очевидно, він змінився (примітка для самого себе: «Гм-м?»).

2. Протягом останніх шести місяців Артеміс проходив тижневі сеанси терапії в моїй клініці у Небесному місті з метою лікування від жорстокого комплексу Атлантиди — психологічного стану, що з’явився в результаті занурення в ельфійську магію (так йому й треба, гидкому хлопчиськові).

3. Не забути представити докладний звіт у Легітимну Ельфійську Поліцію.

4. На даний час Артеміс мав вигляд повністю вилікуваного. Чи так це? І чи можливо таке?

5. Обговорити з Артемісом мою теорію відносності. Вона може стати дуже цікавим розділом для моєї книги «Переможений Фаул: перехитрити хитруна» (видавці люблять такі назви і добре за них платять).

6. Замовити нові знеболюючі для мого пошкодженого стегна.

7. Заповнити свідоцтво про психічне здоров’я Артеміса. Останній сеанс сьогодні.

Артеміс Фаул утрачав терпіння. Доктор Аргон запізнювався. Цей останній сеанс був йому потрібен не більше, ніж попередні півдюжини. Артеміс, хвала небесам, повністю здоровий, і був таким ще з вісімнадцятого тижня лікування. Його дивовижний інтелект прискорив процес, і він більше не збирався даремно витрачати час на теревені з якимось жалю гідним психіатром.

Спочатку Артеміс міряв кроками кабінет, не бажаючи, щоб його заспокоював водоспад з пульсуючими вогниками, потім посидів хвилинку в кисневій камері, що, як він уважав, приводить у стан душевної рівноваги набагато краще.

«Авжеж, киснева камера»,— подумав він, швидко вискакуючи із заскленої кабіни.

Нарешті двері заскрипіли і відкотилися на роликах убік, впускаючи доктора Жербаля Аргона в його власний кабінет. Лікар-коротун відразу ж стрибнув у своє крісло. Він занурився в обійми його численних подушечок, човгаючи по кнопках підлокітника, поки гелева подушечка під його правим стегном не зайнялася неяскравим світлом.

— Ох,— зітхнув він.— Моє стегно мене вбиває. Ніщо не допомагає, чесне слово. Люди думають, що знають, що таке біль, але вони про нього і уявлення не мають.

— Ви спізнилися,— холодно зауважив Артеміс на вільній ельфійській.

Аргон знову блаженно зітхнув, коли розігріта подушечка почала масажувати його стегно.

— Завжди поспішаєш, а, гидкий хлопчисько? Чому ти не дихаєш киснем або не медитуєш біля водоспаду? Ченці Хей-Хей моляться біля таких водоспадів.

— Я не ченець ельфів, докторе. Мене мало цікавить, що вони роблять після першого гонгу. Ми закінчили з моєю реабілітацією? Або ви бажаєте і далі гаяти мій час?

Аргон злегка насупився, потім посунувся вперед, поклав на стіл розкриту теку.

— Чому, чим здоровішим ти стаєш, тим грубіше розмовляєш?

Артеміс схрестив ноги і вперше дозволив собі трохи розслабитися.

— Пригнічений гнів, докторе. Звідки він береться?

— Давай не відхилятися вбік, добре, Артемісе? — Аргон витягнув зі своєї теки колоду карт.— Я покажу кілька чорнильних плям, а ти мені скажеш, що вони тобі нагадують.

Артеміс випустив довге театральне зітхання.

— Чорнильні плями. Ні, будь ласка! Я проживу на світі набагато менше вашого, лікарю, і в мене немає часу, щоб витрачати його на ваші шарлатанські тести. З таким же успіхом ми можемо гадати про майбутнє на кавовій гущі або по нутрощах індика.

— Чорнильні плями — надійний показник розумового здоров’я,— образився Аргон.— Перевірений і випробуваний.

— Перевірений психами для психів,— пробурчав Артеміс.

— Що ти бачиш у цій чорнильній плямі?

— Я бачу чорнильну пляму,— сказав Артеміс.

— Так, але що ця пляма тобі нагадує?

Артеміс роздратовано посміхнувся.

— Карту номер п’ятсот тридцять чотири.

— Вибач?

— Карта п’ятсот тридцять чотири,— повторив Артеміс.— Із серії шестисот стандартних карт із чорнильними плямами. Я запам’ятав їх за час наших сеансів. Ви навіть не перемішали колоду.

Аргон перевірив номер на зворотному боці карти: так і є, 534.

— Знання номера — не відповідь. Що ти бачиш?

Артеміс скривив губу.

— Я бачу закривавлену сокиру. А також поранену дитину і ельфа, загорнутого в шкіру троля.

— Справді? — зацікавився Аргон.

— Ні. Не зовсім. Я бачу міцний будинок, можливо, родинний, з чотирма вікнами. Вірний пес проводжає мене по мощеній доріжці до дверей, які видно вдалині. Я думаю, що, звірившись зі своїм довідником, ви знайдете, що ця відповідь потрапляє в розділ «Здорові параметри психіки».

Перевірка Аргону не була потрібна. Гидкий хлопчисько мав рацію — як завжди. Можливо, йому вдасться приголомшити Артеміса своєю новою теорією? Це не входило в програму, але могло принести доктору трохи слави.

— Ти чув про теорію відносності?

— Це жарт? — моргнув Артеміс.— Я подорожував крізь час, докторе. Вважаю, мені дещо про неї відомо.

— Ні. Я не про цю теорію. Моя теорія відносності припускає, що всі речі магічно пов’язані між собою, і на них впливають стародавні заклинання або магічні гарячі точки.

Артеміс потер підборіддя.

— Цікаво. Тільки я вважаю, що цей ваш постулат слід назвати скоріше теорією співвідносності.

— Отже,— сказав Аргон, намагаючись ігнорувати глузливий тон Артеміса,— я провів ряд досліджень і з’ясував, що Фаули протягом тисячоліть були джерелом неприємностей для чарівного народу. Десятки твоїх предків шукали під землею глечики із золотом, хоча досяг успіху в цьому тільки ти.

Артеміс розпрямився в кріслі: це було дійсно цікаво.

— І я ніколи не знав про це, оскільки ви стирали пам’ять у моїх предків.

— Точно,— сказав Аргон, задоволений тим, що йому вдалося заволодіти увагою Артеміса.— Коли твій дід був молодим, твій власний батько своїми руками зв’язав гнома, який забрів до нього в маєток. Думаю, він досі згадує той день.

— Нехай,— туг Артемісові раптово спало на думку дещо цікаве.— А що, власне, привернуло того гнома в нашому маєтку?

— Те, що там збереглася неймовірно велика кількість залишкової магічної енергії. Колись у маєтку Фаулів сталося щось грандіозне — в магічному сенсі.

— І ця збережена магічна сила зародила думки в наших головах і підштовхнула Фаулів до віри в магію,— ледь чутно пробурмотів Артеміс.— Зрозуміло. Це ситуація про гобліна та яйця, коли ти починаєш думати про магію, а потім знаходиш її? Або магія сама підштовхує тебе думати про неї?

Артеміс заніс кілька позначок у свій смартфон.

— А ця колосальна магічна подія, чи не можна про неї детальніше?

— Наші хроніки не йдуть так глибоко в минуле,— знизав плечима Аргон.— Я вважаю, ми говоримо про ті часи, коли ельфи жили на поверхні Землі, а це було понад десять тисяч років тому.

Артеміс підвівся і схилився над сидячим ельфом. Він раптом відчув себе боржником перед доктором, що відкрив теорію співвідносності, яку дійсно варто досліджувати.

— Докторе Аргоне, ви вивихнули ногу в дитинстві?

Аргон був настільки здивований, що чесно й відразу відповів на це дуже особисте питання, що, загалом, нетипово для психіатра.

— Так, саме так.

— І вас змусили носити ортопедичні черевики зі спеціальними товстими устілками?

Аргон був заінтригований. Він уже сто років не згадував про ті жахливі черевики і, насправді, зовсім забув про них — до цієї хвилини.

— Тільки один, на правій нозі.

Артеміс розуміюче кивнув, і Аргону здалося, що вони помінялися ролями — тепер він сам став пацієнтом.

— Я припускаю, що вашу ногу повернули правильно, проте в ході лікування була трохи викривлена стегнова кістка. Проста підпорка у вигляді дуги вирішить проблему з вашим стегном.— Артеміс витягнув з кишені складену серветку.— Я накидав креслення, поки ви змушували мене очікувати кілька останніх сеансів. Фоулі зуміє змайструвати для вас таку дугу. Втім, я міг помилитися на кілька міліметрів у розмірах вашого тіла, тому краще перевірити ще раз.— Він сперся всіма десятьма пальцями на стільницю.— Тепер я можу йти? Я виконав свої зобов’язання?

Доктор похмуро кивнув, подумавши, що йому, мабуть, доведеться промовчати про сьогоднішній сеанс у своїй книзі. Артеміс широкими кроками пройшов кабінетом і зник за дверима.

Аргон вивчив креслення на серветці та інстинктивно зрозумів, що Артеміс правий щодо його стегна.

«Або цей хлопець найбільш нормальніше створіння на всій Землі,— подумав він,— або настільки закритий, що всі наші тести не змогли навіть подряпати його броню».

Аргон узяв зі столу гумовий штамп і великими червоними літерами відтиснув на обкладинці папки з історією хвороби Артеміса: «ЗДОРОВИЙ».

— Сподіваюся, що так,— подумав він.— Сподіваюся, що так.

Охоронець Артеміса, Батлер, очікував свого господаря у великому кріслі біля дверей кабінету доктора Аргона. Це крісло подарував Батлеру кентавр Фоулі, технічний консультант Легітимної Ельфійської Поліції.

— Мені важко дивитися, як ти втискуєшся на цей ельфів стільчик,— сказав тоді Фоулі.— Це стомлює мої очі. Ти схожий на мавпу, яка намагається розколоти кокосовий горіх.

— Дякую,— сказав у відповідь Батлер своїм низьким басом.— Я приймаю подарунок, хоча б заради безпеки твоїх очей.

Але, правду кажучи, Батлер при своєму двохметровому зрості був шалено радий мати велике крісло в місті, побудованому для дев’яностосантиметрових карликів.

Охоронець підвівся і розпрямився, впершись долонями в стелю, розташовану вдвічі вище, ніж зазвичай прийнято у ельфів. Як добре, що Аргон мав схильність до помпезності, інакше Батлер не зміг би випрямитися, перебуваючи в клініці. Своїми склепінчастими стелями, посипаними золотими блискітками гобеленами і ковзаючими, зі штучної деревини, дверима в стилі ретро будівля швидше нагадувала не медичний заклад, а монастир, монахи якого вклоняються багатству. Тільки встановлені на стінах лазерні дезінфектори для рук і медсестри-ельфійки, які час від часу метушливо пробігали повз, натякали на те, що це все ж таки клініка.

«Я такий радий, що все це закінчується». Останнім часом ця думка відвідувала Батлера кожні п’ять хвилин. Йому не раз доводилося бувати в крутих бувальцях, але щось у цьому розташованому під землею місті вперше в житті викликало у нього справжню клаустрофобію.

Артеміс вийшов з кабінету Аргона із широкою самовдоволеною усмішкою на губах. Коли Батлер побачив цей вираз на обличчі свого боса, він зрозумів, що той успішно досяг своєї мети і був визнаний вилікуваним від комплексу Атлантиди.

— Кінець нескінченним потокам слів. Кінець ірраціональному страху перед цифрою чотири. Більше ніякої параної та галюцинацій. Хвала небесам за це.

Про всяк випадок, щоб бути впевненим, він запитав:

— Ну, Артемісе, як справи?

Той застебнув куртку свого морського костюма.

— Усе гаразд, Батлере. Визнано, що я, Артеміс Фаул Другий, функціональний на всі сто відсотків, тобто приблизно в п’ять разів більше, ніж звичайна людина. Або, інакше кажучи, як п’ять Моцартів. Або гри четвертих да Вінчі.

— Лише три четвертих? Ви занадто скромні.

— Правильно,— посміхнувся Артеміс.— Такий уже я.

Батлер злегка розслабив і опустив плечі. Непомітна зарозумілість, неймовірна самовпевненість. Так, Артеміс, судячи з усього, знову став колишнім.

— Чудово. Тоді прихопимо наш ескорт і якнайшвидше вшиємося звідси, еге ж? Мені хочеться знову відчути сонячне світло на своєму обличчі. Справжнє сонячне світло, а не промені цих ультрафіолетових ламп, які тут усюди натикані.

Артеміс відчув приплив симпатії до свого охоронця — почуття, яке все частіше відвідувало його в останні місяці. Батлеру було доволі складно залишатися непоміченим серед людей. А тут, навіть у костюмі клоуна і з палаючими кульками для жонглювання, він не зміг би привернути до себе більше уваги.

— Добре,— погодився Артеміс.— Ми заберемо свій ескорт і зникнемо. Де Холлі?

Батлер ткнув пальцем у напрямку холу.

— Там, де зазвичай. З клоном.

Капітан Холлі Шорт із розвідувального відділу ЛЕП дивилася в обличчя свого найлютішого ворога, але відчувала при цьому тільки жалість. Звичайно, якби вона дивилася на справжню Опал Кобой, а не на її клона, можливо, жалість опинилася б не на останньому місці в списку її почуттів, то все ж таки набагато нижче за гнів і відразу, що межує з ненавистю.

Але це був клон, вирощений заздалегідь, щоб забезпечити Піксі, з її манією величі, двійником тіла. Її можна буде пересадити в нього, щоб попередити ув’язнення в клініці Ж. Аргона, якщо ЛЕП коли-небудь позбавить її свободи. А про це Поліція мріяла вже давно.

Холлі було шкода клона, тому що та була жалюгідним безсловесним створінням, яке, власне, і не просило, щоб його створювали.

Клонування було оголошено забороненим розділом медицини, як з релігійних міркувань, так і тому, що без життєвої сили, або душі, керуючої їхніми організмами, клони були приречені на коротке життя при низькій активності головного мозку і з вічними перебоями в роботі внутрішніх органів.

Зокрема, ось цей клон провів більшу частину свого життя в інкубаторі, відчайдушно борючись за кожен вдих із того моменту, як його вийняли з кокона, в якому він був вирощений.

— Ще трохи, малятко,— прошепотіла Холлі, торкаючись чола ерзац-Піксі стерильними рукавичками, вставленими в стінку інкубатора.

Холлі і сама не могла точно сказати, чому вона почала відвідувати клона. Можливо, тому, що, як сказав Аргон, ще ніхто ніколи не робив цього.

— Вона з’явилася нізвідки. У неї немає друзів.

Тепер у неї було, щонайменше, двоє друзів. Артеміс теж став приходити разом з Холлі і міг довго мовчки сидіти поруч, що було зовсім незвично для нього.

Офіційно клон називався «Безіменний експеримент-14», але один із дотепників у клініці назвав його Непаль, що було злим жартом, поєднанням «не» і «Опал». Утім, жорстокий це був жарт чи ні, а ім’я приліпилося до клона, і тепер навіть Холлі користувалася ним, хоча й вимовляла його з деякою ніжністю.

Аргон запевнив її, що «Безіменний експеримент-14» абсолютно не має розумових здібностей, але Холлі була впевнена, що іноді молочні очі Непаль реагують на її появу. Чи може насправді клон розпізнавати її?

Холлі дивилася на тонкі риси обличчя Непаль, які чітко нагадували риси обличчя її генетичного донора.

«Ця піксі отруйна,— гірко думала Холлі.— Все, до чого вона доторкається, в’яне і гине».

Артеміс увійшов до кімнати, зупинився поруч із Холлі і легко поклав руку на її плече.

— Вони помиляються щодо Непаль, — сказала Холлі. — Вона відчуває. Вона розуміє.

— Я знаю,— опустився на коліна Артеміс.— Минулого тижня я її дечого навчив. Дивись.

Він поклав руку на скло і став повільно вибивати ритм.

— Це вправа, яку розробив кубинський лікар Парнассус. Він використовує її для вироблення відповідної реакції у немовлят і навіть шимпанзе.

Артеміс продовжував повільно стукати по склу, і незабаром Непаль почала відповідати, вона насилу простягнула до Артеміса свою руку і незграбно повторила його ритм.

— Тепер бачиш? — вимовив Артеміс.— Це проблиски розуму.

Холлі злегка притулилася плечем до плеча Артеміса, цей жест заміняв у неї обійми.

— Я знаю, що з часом твій мозок розвинеться.

Завібрував датчик у формі жолудя, прикріплений на грудях поліцейського комбінезона Холлі, і вона доторкнулася до свого навушника, приймаючи виклик. Швидкий погляд на наручний комп’ютер сказав їй, що дзвінок надійшов від технічного консультанта Поліцейської Плази, Фоулі, і що виклик кентавра позначений як «терміновий».

— Фоулі, що трапилося? Я в клініці, доглядаю за Артемісом.

По бездротовій мережі Небесного міста голос кентавра звучав Кристально чисто:

— Повертайся на Поліцейську Плазу, негайно. Захопи гидкого хлопчиська.

Кентавр говорив з акторськими інтонаціями в голосі, мабуть, він зможе стати зіркою театральної сцени, якщо раптом обірветься його поліцейська кар’єра.

— Ти помиляєшся, Фоулі. Консультант не може віддавати накази капітанам.

— Ми приймаємо із супутника зображення Кобой. Передача йде в прямому ефірі,— парирував технічний консультант.

— Уже йдемо,— сказала Холлі, перериваючи зв’язок.

У коридорі вони прихопили із собою Батлера. Артеміс, Холлі і Батлер, три товариші, що пройшли вогонь і воду, давно виробили свою манеру розмовляти в кризових ситуаціях короткими репліками.

— Положення? — запитав Батлер, побачивши заклопотаність на обличчі Холлі.

Та пронеслась уперед, тягнучи інших за собою.

— Опал,— відповіла вона по-англійськи.

Обличчя Батлера напружилося.

— Зображення?

— Супутниковий зв’язок.

— Джерело? — запитав охоронець.

— Невідоме.

Вони побігли по оформленому в стиді ретро коридору до виходу з клініки. Батлер випередив інших і притримав старомодні двері на металевих петлях. На склі дверей був намальований лікар. Він дбайливо втішав пацієнта, що плакав.

— їдемо на палиці? — запитав охоронець, і з його тону було ясно, що йому дуже не хотілося б їхати на цій самій «палиці».

— Пробач, велетне, — відповіла Холлі, проходячи в двері.— Доведеться.

Артеміс ніколи не користувався громадським транспортом, ні людським, ні ельфійським, тому він запитав:

— Що таке палиця?

— Палицями прозвали тут ремінні петлі, підвішені до рухомих канатів, які розбігаються паралельними рядами по всьому Небесному місту. Це був стародавній і цілком придатний вид транспорту, що нагадував чимось багажні конвеєри в аеропортах. По всьому місту були розкидані посадочні майданчики, пасажир мав зробити крок уперед, стати на петлю і вхопитися за висунуту з ременя палицю з вуглецевого волокна. Звідси, власне, і назва — «палиця».

Артеміс і Батлер багато разів бачили «палиці» раніше, але Артеміс не збирався коли-небудь користуватися настільки принизливим, на його погляд, видом транспорту, і тому навіть не потрудився дізнатися, як він називається. Артеміс знав, що зі своєю всім відомою поганою координацією він може зганьбитися, промахнувшись. У Батлера не було проблем з координацією, але він знав, як складно йому буде вмістити свої величезні ноги у вузькій пасовій петлі.

— Ну, так,— сказав Артеміс.— Палиця. А в таксі не швидше буде?

— Ні,— відповіла Холлі, підштовхуючи Артеміса до краю майданчика, а потім легенько тицьнула його в нирки в найбільш потрібний момент, і Артеміс мимоволі ступив уперед, на ремінь, ухопившись рукою за рукоятку на палиці.

— Bay! — вигукнув Артеміс, можливо, лише втретє в житті використовуючи це жаргонне слівце.— Я зробив це!

— Наступна зупинка — Олімпійські ігри,— прокоментувала Холлі, вискакуючи на наступну петлю, і кинула через плече Батлеру:

— Давай, твій бос направляється до тунелю.

Батлер кинув на ельфійку погляд, здатний спопелити бика. Холлі була його близькою подругою, але ці її жарти... Батлер утиснув ноги в петлю і згорбився, щоб ухопитися за тонку паличку. Збоку він став схожий на найгладшу у світі балерину, яка намагається зірвати квіточку.

Холлі, напевно, розсміялася б, не будь її голова забита думками про Опал Кобой.

Ремінна дорога несла своїх пасажирів від клініки Аргона уздовж краю площі в італійському стилі до низького тунелю, вирізаному лазером у товщі скелі. Ельфи, які снідали у вуличних кав’ярнях, не встигали донести до рота виделку з салатом, доки трійця проносилась повз них.

Власне, бачити на «палиці» ельфійку в поліцейській формі було справою звичайною, але земний хлопець, одягнений, як трунар, у чорне, і скорчена людина-гора — це щось...

Висота тунелю була завбільшки понад метр, тому Батлеру довелося витягнутися вперед, на довжину трьох ремінних петель, сплющуючи відразу кілька палиць. По дорозі Батлер, ніс якого ковзав лише за метр від стіни тунелю, помітив красиві піктограми, що світилися, зображуючи сцени з людської історії.

— Таким чином, проїжджаючі тут юні ельфи кожен раз дізнаватимуться дещо про своє власне минуле. Круто! — здивувався Батлер, але відразу повернувся думками до своїх обов’язків охоронця. Він не має права даремно розкидатися думками, поки разом з босом перебуває тут, під землею.

«Просто потрібно запам’ятати це,— сказав собі Батлер.— Ось повернемося, тоді можна буде спокійно про все згадати і подумати».

Поліцейська Плаза зверху мала вигляд мощеного хреста, в центрі якого був акуратно викладений позолочений жолудь — емблема ЛЕПу. Можливо, така прикраса була навіть зайвою, оскільки офіцерам Легітимної Ельфійської Поліції, як правило, було не до того, щоб милуватися з вікон четвертого поверху на те, як виблискує позолочений жолудь у променях штучного сонця.

Сьогодні всі мешканці цього поверху скупчилися, немов з похилої дошки пригорщею скотилися камінчики, в Оперативному залі, поряд з яким був розташований кабінет-лабораторія Фоулі.

Холлі відразу попрямувала в саму гущу, пробиваючись своїми гострими ліктиками крізь на диво мовчазну юрбу. Батлеру достатньо було тільки один раз голосно прокашлятися, і натовп миттєво розступився перед ним, немов розтягнутий в боки від гіганта потужними магнітами. Артеміс проштовхнувся крізь Оперативний зал до командора Трабла Келпа і Фоулі, які стояли біля великого, на всю стіну, екрана, і невідривно стежили за подіями, що на ньому розгорталися.

Фоулі почув ахи, що супроводжували Батлера, де 6 він не з’являвся у місті, і озирнувся.

— Хай прибуде з тобою сила цифри чотири! — прошепотів кентавр Артемісу. Це був його звичайний жарт протягом останніх шести місяців.

— Я вилікувався, і тобі це добре відомо,— відповів Артеміс. — Що тут відбувається?

Холлі розчистила собі містечко позаду Трабла Келпа, який з часом починав усе більше скидатися на її колишнього боса, командора Джуліуса Рута. Командор Келп настільки ревно ставився до своїх обов’язків, що отримав після випуску з Академії ім’я Трабл — «судома». Відомо, що одного разу він, наприклад, намагався заарештувати якогось троля за розкидання сміття, та затримання закінчилося тим, що на кінчику носа у Трабла з’явилася латочка зі штучної шкіри, яка, коли поглянути на неї під певним кутом, відсвічувала жовтим.

— У вас нова зачіска, шкіпере,— зауважила Холлі.— Бітрут зробив собі дуже схожу.

Командор Келл не відривав очей від екрана. Холлі жартувала тому, що нервувала, і Трабл знав про це. У неї були причини нервувати. Втім, у тій ситуації, яка розгорталася перед ними, більш відповідним почуттям був би, мабуть, смертельний жах.

— Погляньте на це шоу, капітане, — суворо сказав Келп. — Воно говорить саме за себе.

На екрані були три постаті — бранець на колінах і двоє загарбників. Холлі не відразу розгледіла Опал Кобой, бо шукала піксі серед тих двох, що стояли на ногах, і тільки потім зрозуміла, що Опал — це полонянка.

— Це трюк,— сказала Холлі. — Просто трюк.

— Дивись і побачиш,— знизав плечима командор Келп.

Артеміс підступив ближче до екрана, уважно вивчаючи картинку.

— Ви впевнені, що це пряма передача?

— Передача пряма,— відповів Фоулі.— Але для нас вони можуть крутити і запис.

— Звідки йде сигнал?

Фоулі глянув на карту на своєму власному екрані. Лінія сигналу тяглася від ельфійського супутника вниз до Південної Африки, звідти на Маямі, а потім розбігалася у сотні інших напрямків, починаючи нагадувати недбалі дитячі карлючки.

— Вони захопили супутник і подали сигнал через мережу відбивачів. Він може йти звідки завгодно.

— Сонце високо,— став міркувати вголос Артеміс.

— За напрямом тіней я сказав би, що дія відбувається десь опівдні. Якщо це дійсно пряма передача.

— Чудово, це звужує район пошуків лише до чверті планети,— саркастично зауважив Фоулі.

Гул голосів у залі посилився, коли на екрані один із кремезних гномів, що стояли позаду Опал, підняв людський автомат — ця хромована зброя в його тонких пальчиках здавалася величезною гарматою.

Раптом в Оперативному залі різко похолоднішало.

— Мені потрібна тиша, — сказав Артеміс.— Попросіть усіх вийти.

В іншій ситуації Трабл Келп відповів би, що в Артеміса немає прав тут командувати, і, напевно, навіть покликав би в зал ще більше співробітників, але сьогодні був не той день.

— Усі геть, — гаркнув він присутнім у залі офіцерам. — Холлі, Фоулі і гидкий хлопчисько залишаються.

— Гадаю, що я теж залишуся, — сказав Батлер, відводячи долонею від своєї голови звисаючу зі стелі лампу.

Ніхто не заперечив.

Зазвичай, коли їм пропонували забиратися геть, офіцери ЛЕП робили це не поспішаючи, з почуттям власної гідності, але зараз вони похапцем ринулися із залу до найближчого монітора, не бажаючи пропустити ані найменшої деталі з того, що відбувалося на екрані.

Фоулі своїм копитом зачинив за ними двері, а потім затемнив вікно, щоб ніщо ззовні не відволікало.

Четвірка, що залишилась, зібралася півколом перед екраном, спостерігаючи за тим, що мало виглядати як останні хвилини життя Опал Кобой. У всякому разі, однієї з Опал Кобой.

На екрані були два гноми в непроникних для ультрафіолетових променів масках, що прикривали обличчя. Ці маски можна було запрограмувати так, щоб вони нагадували кого завгодно. В даний момент маски зображували Піпа та Кіпа, двох кошенят з популярного мультфільму, який часто крутили по ТВ, однак тіла видавали в них гномів з міцними діжкоподібними торсами і накачаними передпліччями. Вони розмістилися перед нічим не примітною сірою стіною, схилившись над маленькою піксі, що стояла на колінах у чомусь на зразок залитої брудом колії, вода стікала по її ногах, забруднюючи витончений спортивний костюм. Зап’ястя Опал були зв’язані, рот заклеєний стрічкою, а сама вона мала жахливо переляканий вигляд.

Гном з автоматом заговорив крізь маску голосом кошеняти Піпа.

— Пояснюю популярно,— мультяшно пронявчав він, від чого його слова пролунали ще більш зловісно. — Ми захопили одну з Опал, ви тримаєте у себе іншу. Ви відпускаєте свою Опал, і тоді ми не вбиваємо цю. У вас на все було двадцять хвилин, тепер залишилося п’ятнадцять.

І кошеня Піп звів курок свого автомата.

Батлер обережно доторкнувся до плеча Холлі.

— Я правильно зрозумів?

— Так. П’ятнадцять хвилин, або Опал помре.

Батлер вставив у вухо навушник перекладача. Було дуже важливо не пропустити жодної деталі розмови гномів.

Трабл Келп був налаштований скептично.

— Що це за угода? Віддайте нам терористку або ми її вб’ємо?

— Ми не можемо допустити, щоб когось убили прямо на наших очах,— сказала Холлі.

— Звичайно,— погодився Фоулі.— Ми ж не люди.

Артеміс прокашлявся.

— Пробач, Артемісе,— сказав кентавр.— Але ви, люди,— жахливе кровожерливе плем’я. Так, іноді серед нас зустрічаються звихнуті на владі піксі, але здебільшого ми народ миролюбний. Може, саме тому ми і живемо тут, під землею.

Трабл Келп сердито рикнув — один із його улюблених прийомів, який діяв практично безвідмовно, особливо на створіння зростом менше за метр, ураховуючи черевики на високих підборах. Проте і зараз це прозвучало досить переконливо, щоб припинити балачки.

— Увага, народе,— сказав він.— Прийняти рішення потрібно негайно. За будь-яких обставин ми не можемо відпустити свою Опал Кобой, але ми не можемо також стояти осторонь і дивитися, як уб’ють її друге «я».

На краю екрана з’явилася комп’ютерна роздруківка — досьє на Кобой, на той випадок, якщо комусь було потрібно освіжити свою пам’ять.

— Опал Кобой. Дипломована талановита піксі, підприємниця і винахідник. Організатор перевороту гоблінів і заколоту. Клонувала себе з метою втекти з в’язниці та намагалася привести у Небесне місто людей. Замішана у вбивстві командора Джуліуса Рута. Мала імплантований людський гіпофіз, виробляє гормони росту (згодом були видалені). Більш рання версія Опал прибула з капітаном Шорт з минулого і здебільшого продовжує залишатися в теперішньому часі. Вважається, що вона буде робити спроби звільнити своє зачароване «я» і повернутися у свій потік часу. Опал займає безпрецедентне положення — місця перше і друге в списку найбільш небезпечних злочинців, складеному ЛЕП. Характеризується як дуже розумна, цілеспрямована і психічно неврівноважена особистість.

«Це сміливий хід, Опал, — думав Артеміс.— І з потенційно катастрофічними наслідками».

Він швидше відчув, ніж побачив біля свого ліктя Холлі.

— Що ти думаєш, Артемісе?

— Спочатку мені здалося, що це блеф,— похмуро сказав він. — Але коли Опал будує плани, вона завжди бере до уваги першу реакцію на них.

— Це може бути підступ. Уяви, що гноми просто вистрілять у неї холостими патронами,

— Ні,— похитав головою Артеміс. — Це нічого не дасть, тільки змусить нас тимчасово жахнутися.

Опал усе спланувала так, щоб не програти в будь-якому разі. Якщо ви звільните її, вона стане вільною. Якщо молодша Опал помре... Що тоді?

— У наші дні за допомогою спецефектів можна симулювати що завгодно,— вставив Батлер. — Уявіть, що буде, коли голову Опал можна змусити розлетітися і за допомогою комп’ютерної графіки?

Артеміс не підтримав цю теорію, він відчував, що її Опал теж прорахувала.

— Ні, Батлере. Подумай. Так вона знову нічого не досягне.

— Авжеж, якщо вони вб’ють її, ми незабаром дізнаємося, справді це було чи ні,— пожартував Фоулі.

— Правильно, — посміхнувся Артеміс. — Ми дійсно будемо це знати.

Батлер зітхнув. Артеміс і Фоулі знову зав’язали наукову суперечку, припускаючи, очевидно, що вона має бути зрозуміла всім присутнім. Подібні ситуації доводили Холлі до сказу.

— Про що ви говорите? — спалахнула вона.— Про що ми будемо знати? Як ми взагалі про щось дізнаємося?

Артеміс подивився на Холлі зверху вниз і похитав головою, немов прокидаючись від сну.

— Пробач, Холлі. У вас є дві версії однієї і тієї ж особи, що займають місце в одному і тому ж потоці часу. Ти нічого не знаєш про темпоральні розвилки?

Гноми на екрані стояли нерухомо, як статуї за спиною тремтячої піксі. Озброєний гном — Піп — час від часу поглядав на свого наручного годинника, задираючи рукав стволом автомата. Якщо не брати до уваги це, гноми зберігали цілковитий спокій. Опал благально кліпала очима, дивлячись прямо в об’єктив камери, по її щоках струмком котилися та виблискували на сонці сльози.

Волосся піксі здавалося більш тонким, ніж зазвичай, і немитим. Її дорожній спортивний костюм «Джусі Кутюр», куплений, поза всяким сумнівом, у дитячому відділі гарного бутіка, в декількох місцях був порваний і забруднений кров’ю. Картинка була напрочуд чіткою, складалося враження, що все відбувається зовсім поряд, прямо за вікном. Якщо це і була помилкова загроза, то молодша Опал не знала про це.

Трабл ударив рукою по столу — ще одна звичка, успадкована ним від Джуліуса Рута.

— Що таке темпоральна розвилка? Розповідайте!

— Уточніть,— сказав Артеміс. — Ви хочете знати, що означає поняття «темпоральна розвилка»? Або що це таке насправді?

Холлі штовхнула Артеміса ліктиком у стегно, бажаючи поквапити його.

— Артемісе, час.

— Добре, Холлі. Тут така проблема...

— Стривай,— перебив Фоулі.— Дай я поясню. Це моя єпархія, і я все скажу просто і за ділом, обіцяю.

— Давайте ж,— зітхнув Трабл. Він чудово знав, що у кентавра означає «просто і за ділом».

Холлі хихикнула. Тільки один раз. Вона й сама не повірила б, що хтось може так поводитися, коли на кін поставлено чиєсь життя.

«Ми стаємо такими ж бездушними, як люди», — подумала вона.

Що б Опал не накоїла, вона все ще була живою істотою. Так, був час, коли Холлі мріяла про те, щоб вистежити цю піксі та покінчити з нею без церемоній, як це прийнято у людей, але ті дні давно минули.

Фоулі поправив кокетливий чубчик на лобі.

— Усі істоти складаються з енергії,— почав він багатозначним лекторським тоном, який приберігав для подібних випадків.— Коли ці істоти вмирають, їхня енергія повільно розсіюється і повертається в землю.— Фоулі витримав театральну паузу і продовжив: — Але що, коли все буття істоти несподівано переривається за рахунок аномальної квантизації?

— Стоп! — опустив руки Трабл.— Просто і за ділом, пам’ятаєте?

— ОК, скажу інакше,— почав Фоулі. — Якщо молодша Опал помре, старша Опал теж не зможе існувати далі.

Трабл на секунду замислився, щоб усвідомити почуте.

— Що це за кіно? — запитав він,— Вона перестає існувати, ми спочатку дивуємося, а потім просто забуваємо про неї?

— Це одна з теорій,— сказав Фоулі й тихенько заіржав.

— А інша?

Кентавр раптом зам’явся і несподівано передав слово Артемісу.

— Може, ти поясниш? Я тільки-но зрозумів, що насправді може статися, і вирішив, що мені потрібно терміново зробити кілька дзвінків,— додав Фоулі.

— Добре,— ввічливо кивнув Артеміс.— Іншу теорію першим висунув ваш власний професор Баджи п’ять століть тому. Баджи вважав, що коли потік часу забруднений появою більш раннього дубліката істоти, і більш молодий дублікат помирає, то існуюча нині копія істоти спонтанно і бурхливо виділить усю свою енергію.

І не тільки тому що більш молода Опал також згорить при цьому. «Бурхливо» і «згоріти» — ці слова командор Келп розумів дуже добре.

— Вивільнити свою енергію? Наскільки бурхливо?

— Це залежить від об’єкта або істоти,— знизав плечима Артеміс.— Матерія при цьому миттєво перетворюється на енергію. Може статися колосальний вибух. На зразок ядерного.

— Ядерний вибух? — Холлі відчула, як прискорено забилося її серце.

— У загальних рисах,— сказав Артеміс.— Для живих істот. Неживі предмети постраждають менше.

— І все пов’язане з Опал теж вибухне?

— Ні. Тільки ті речі, до яких вона мала відношення протягом останніх п’яти років нашого часу, після появи молодшої копії, та ще можливі деякі темпоральні хвилі по обидві сторони.

— Ти маєш на увазі вироблену її компанією зброю? — запитала Холлі.

— І супутники,— додав Трабл.— І кожен другий екіпаж у місті.

— Ну, це тільки теорія,— сказав Артеміс.— Є ще одна, вона стверджує, що зовсім нічого не трапиться. Просто ця істота помре, і все. Закони звичайної фізики виявляться сильнішими від законів фізики квантової, і все буде нормально.

Холлі спалахнула від несподіваного припливу гніву.

— Ви говорите так, немов Опал уже мертва,— промовила вона.

Артеміс не знав, що казати.

— Ми стоїмо над безоднею, Холлі,— обережно промовив Артеміс.— Незабаром багато хто з нас можуть померти. Але особисто я хотів би залишитися неушкодженим.

— І як ти оцінюєш шанси у відсотках, гидкий хлопчисько? — запитав Фоулі через свій комп'ютер.

— У відсотках?

— За теорією.

— А, розумію. Яка можливість вибуху?

— У точку.

— Якщо все взяти до уваги, то, я сказав би, відсотків дев’яносто,— трохи подумавши, відповів Артеміс.— Якби знайшовся дурень, який укладе парі, я поставив би на вибух усе до останньої монетки.

Трабл рушив до виходу.

— Ми повинні звільнити Опал. Негайно,— сказав він.

Але тепер засумнівалася Холлі.

— Гарненько подумайте про це, Трабле.

— Ти чула, що сказала людина? — різко обернувся до неї командор.— Вибух! У нас може статися підземний ядерний вибух!

— Згодна, однак це може виявитися блефом.

— Альтернатива занадто жахлива. Ми випустимо її, а потім знову схопимо. З’єднай мене з Атлантидою. Мені треба поговорити зі стражем Глибин. Це, як і раніше, Вінйайа?

Тут заговорив Артеміс — тихим, але наказним тоном, який з десяти років зробив його визнаним лідером.

— Надто пізно звільняти Опал. Усе, що ми можемо зробити,— це врятувати їй життя. Вона давно це замишляла.

— Урятувати їй життя? — заперечив Трабл.— Але в нас лише...— командор Келп глянув на годинник.— Десять хвилин.

Артеміс погладив Холлі по плечу, а потім відступив убік.

— Якщо ельфійська бюрократія схожа на нашу, за такий час ви з в’язниці Опал не витягнете. Все, що вам залишається,— це кинути її у ядерний реактор.

Щоб зрозуміти, Келп почав розпитувати Артеміса, витрачаючи дорогоцінні секунди.

— У ядерний реактор? Який ядерний реактор?

— Ще одне питання, командоре,— покивав пальцем Артеміс,— і я буду змушений наказати Батлеру зупинити вас.

Келп уже набрав у груди повітря, щоб відповісти Артемісу як годиться, але ситуація залишалася критичною, і був ще шанс, що ця людина зможе якось допомогти...

Він стиснув кулаки так, що хруснули кісточки пальців.

— ОК. Говори.

— Глибини постачають енергією природного ядерного реактора в шарі уранової руди, що лежать на гранітній подушці, щось схоже метушиться на Окло, в Габоні,— сказав Артеміс, легко витягуючи ці факти зі своєї пам’яті.— Народна електрична компанія знімає енергію за допомогою занурених в уран маленьких стрижнів. Ці стрижні споруджені за допомогою науки і магії та можуть витримати невеликий ядерний вибух. Цього навчають у місцевих школах. Кожен ельф у цій кімнаті знає про це, чи не так?

Усі кивнули. Технічно все було правильно, адже всі вони це вже знали.

— Якщо ми перед загибеллю помістимо Опал усередину кокона, то блокуємо вибух, і теоретично, якщо вдасться закачати достатньо антирадіаційної піни, Опал може навіть зберегти свою фізичну цілісність. Щоправда, на це я свої останні гроші не поставив би. Але Опал, очевидно, готова до того, щоб ризикнути.

Траблові захотілося ткнути Артеміса кулаком у груди, але він розсудливо утримався.

— Ти вважаєш, що це і є її хитромудрий план звільнення?

— Звичайно, — відповів Артеміс. — І не тільки хитромудрий. Опал змушує вас звільнити її з-за ґрат. Альтернатива — повне руйнування Атлантиди і всього живого на ній, а це неприйнятно ні для кого, крім самої Опал.

Фоулі вже вивів на екран план в’язниці.

— Ядро реактора розташоване менш ніж за сто метрів під рівнем камери Опал. Я негайно зв’яжуся з доглядачем.

Холлі знала, що Артеміс — геній і як ніхто у світі здатний передбачати викрадення дітей, однак у них усе ще залишався вибір.

Вона подивилася на фігури на екрані та здивувалася тому, якими нікчемними виглядають гноми перед лицем того, що вони збиралися зробити.

Вони горбилися, як підлітки, і намагалися рідше дивитися на свою жертву. Гноми пробували здаватися крутими, але не були ані крапельки впевнені в собі — про це говорили їхні безглузді маски, що передавали вираз облич у карикатурному, перебільшеному вигляді. Такі маски з обличчями відомих співаків були популярні серед відвідувачів караоке-барів, які намагалися під фонограму наслідувати своїх ідолів.

«Можливо, вони і не здогадуються про те, які насправді ставки в цій грі,— несподівано подумала Холлі. — Такі ж безглузді, як я сама була десять секунд тому».

— Вони можуть чути нас? — запитала вона у Фоулі.

— Вони можуть, але ми ще не відповідали. Просто натисни кнопку.

Це було сказано лише за традицією і зрозуміло, ніякої кнопки насправді не було, тільки сенсор на екрані.

— Стривайте, капітане! — наказав Трабл.

— Я досвідчений переговірник, сер,— відповіла Холлі, сподіваючись на те, що впевнений тон дозволить їй домогтися того, чого вона хотіла. — І я одного разу... — Вона винувато глянула на Артеміса, вибачаючись за те, що їй доведеться розіграти цю карту. — Одного разу я сама була заручницею, тому знаю, як усе це робиться. Дозвольте мені поговорити з ними.

Артеміс підбадьорливо кивнув, даючи знати Холлі, що він зрозумів її тактику.

— Капітан Шорт має рацію, командоре,— сказав він.— Холлі переговірниця від природи. їй навіть зі мною вдалося домовитися.

— Дійте, — гаркнув Трабл.— Фоулі, продовжуйте налагоджувати зв’язок з Атлантидою. І зберіть термінову Раду, ми повинні негайно розпочати евакуацію обох міст.

Хоча це були і не справжні обличчя гномів, але тепер навіть їхні маски мали втомлений вигляд. Утома читалася в схилених головах, у тому, як злегка зігнулися коліна гномів. Можливо, пригода виявилася не такою захоплюючою, як вони розраховували. Крім того, вони не бачили схвильованих глядачів, для яких улаштовувалося це шоу, і ніхто досі не відгукнувся на їхні вимоги. Те, що починалося як карколомна акція, тепер усе більше починало походити на нудну вуличну сценку — два гноми наїхали на піксі.

Піп хитнув автоматом у бік Кіпа, і значення цього жесту було зрозуміло без слів: «Чому б нам не пристрелити її просто зараз?»

Помахом руки Холлі ввімкнула мікрофон.

— Гей, ви там, привіт. Це капітан Холлі з ЛЕП. Ви мене чуєте?

Гноми негайно стрепенулися, і Піп навіть спробував присвиснути, але через маску цей звук вийшов схожим скоріше на пукання.

— Гей, капітане Шорт. Ми чуємо тебе. Я бачив твої світлини, ти зовсім не чудовисько, капітане.

Холлі ледь стрималася. Не провокуй терориста.

— Дякую, Піпе. Я можу називати тебе Піпом?

— Ти, Холлі Шорт, можеш називати мене як завгодно, мені наплювати,— занявчав Піп і викинув убік свою вільну руку, щоб обмінятися з партнером легким ударом кулаків.

Холлі дивувалася. Ці двоє стоять на межі того, щоб знищити весь ельфів світ, і в той же час гигочуть, як два гобліни на галявині під час феєрверку.

— ОК, Піпе,— спокійно продовжила вона.— Що ми можемо для вас зробити?

Піп сумно похитав головою Кіпу.

— Чому ці милашки завжди настільки тупі? — Він повернувся до камери.— Ви знаєте, чого ми хочемо. Ми вже сказали. Відпустіть Опал Кобой, або ми надовго відправимо її молодшу копію спати. Для тупих пояснюю — я вистрелю їй у голову.

— Ви повинні дати нам трохи часу. Ще один час, Піпе, для мене, га?

Піп почухав потилицю стволом автомата, зображуючи, що обмірковує слова Холлі.

— Ти хитра, Холлі. Але чи не занадто? Якщо я дам тобі ще годину, ти знайдеш якийсь спосіб замочити

нас. Це вже ні, дякую, кеп. У тебе десять хвилин. На твоєму місці я б поспішив відкрити камеру або покликати трунаря.

— Такі речі вимагають часу, Піпе,— продовжувала наполягати Холлі, весь час повторюючи це ім’я, щоб закріпити виниклий між нею і гномом зв’язок.— Навіть на те, щоб сплатити штраф за неправильну стоянку, йде три дні.

— Це не мої проблеми, крихітко,— знизав плечима Піп.— Ти можеш називати мене Піпом хоч цілий день, але кращими друзями нас це не зробить. Тим більше це не моє справжнє ім’я.

— Цей гном не дурний,— вимовив Артеміс, вимкнувши перед цим мікрофон.

— Не загравай з ним, просто скажи йому правду.

Холлі кивнула і знову ввімкнула мікрофон.

— ОК, як би тебе не звали. Скажу тобі прямо. Є великий шанс на те, що коли ви вб’єте молодшу Опал, у нас тут, унизу, відбудеться серія дуже сильних вибухів. Загине безліч ні в чому не винного народу.

— Ну, так, закони квантової фізики,— безтурботно змахнув автоматом Піп.— Про це нам відомо, чи не так, Кіпе?

— Квантові закони,— нявкнув Кіп.— Аякже, знаємо ми ці закони.

— І вам байдуже до того, що величезна кількість добрих ельфів і гномів, серед яких можуть бути ваші родичі, загинуть?

Піп підняв брови так, що вони злетіли до верхнього краю маски.

— Ти любиш когось у своїй родині, Кіпе?

— У мене немає сім’ї. Я сирота.

— Правда? Я теж.

Поки гноми перемовлялися, Опал совалась у бруді, намагаючись щось промимрити із заклеєним ротом. Пізніше Фоулі вивчить це мукання на аналізаторі мови, якщо в них буде це саме «пізніше». Але й без жодного аналізатора не потрібно бути генієм, щоб зрозуміти: вона благає зберегти їй життя.

— Що вам потрібно? — запитала Холлі.

— Тільки одне,— відповів Піп.— Номер твого мобільного телефону. Я заглянув би до тебе ввечері на філіжанку кави, коли все це скінчиться. Правда, може бути і так, що незабаром від Небесного міста залишаться самі головешки.

Фоулі вивів на екран текстове повідомлення: «Зараз вони переводять Опал».

Холлі моргнула, даючи знати, що зрозуміла, і продовжила свої переговори.

— Ситуація така, Піпе. У нас є дев’ять хвилин. За цей час вивести народ з Атлантиди неможливо. їх потрібно зібрати, комусь допомогти, потрібно випустити через водоводи у відкрите море. Дев’яти хвилин для цього замало.

— Тоді їм доведеться поплавати,— театрально відповів Піп, хоч інтонація його голосу була дуже суворою.— Вибух проробить дуже велику дірку в захисному полі.

— Невже тобі нікого не шкода? — вибухнула Холлі.— Ти хоча б уявляєш, скільки буде жертв?

Піп і Кіп розреготалися.

— Жахливо відчувати себе безпорадним, еге ж? — сказав Піп.— Але є відчуття й гірше. Коли тонеш, наприклад.

— Або коли на тебе валяться стіни,— додав Кіп.

Холлі вдарила по панелі своїми маленькими кулачками. Ці двоє доводили її до сказу.

Піп наблизився до камери, і тепер його маска зайняла весь екран.

— Якщо в найближчі хвилини Опал Кобой не зателефонує мені і не скаже, що піднімається в човнику на поверхню, я пристрелю цю піксі. Можеш мені повірити.

Фоулі опустив голову на свої руки.

— Раніше я так любив мультик про Піпа та Кіпа, — понуро сказав він.