Повне зібрання короткої прози. Том 3

Комерційна пропозиція

Зусібіч ревіли маршрутні кораблі. Ед Морріс втомлено повертався додому на Землю після довгого важкого дня в офісі. Траси між Ґанімедом і Террою були вщерть забиті виснаженими похмурими службовцями. Юпітер саме був у протистоянні до Землі[1], тож дорога забирала добрячі дві години. Кожні кілька мільйонів миль весь величезний потік намертво застрягав: спалахували світлофори, і центральні транспортні артерії заповнювали кораблі з Марса й Сатурна.

— Господи, — пробурмотів Морріс. — Хіба ми мало втомилися на роботі? — він увімкнув автопілот й одразу ж відвернувся від панелі керування, щоб закурити жадану цигарку. Його руки тремтіли, мозок кипів. Було вже пів на шосту. Саллі знову дратуватиметься, і вечерю, як завжди, буде зіпсовано. Нервова дорога, гучні гудки, сердиті водії, що обганяють його маленький корабель, щось люто викрикуючи, жестикулюючи і проклинаючи...

І реклама. Насправді найбільше втомлювала саме вона. Він міг би стерпіти все інше, але ця реклама була вздовж усього довгого шляху від Ґанімеда до Землі, а потім ще були рої рекламних роботів на самій планеті. Це було вже занадто, вони були всюди.

Попереду зіштовхнулися п’ятдесят кораблів, і Морріс пригальмував, щоб у них не влетіти. Довкола метушилися ремонтні судна, намагаючись забрати уламки геть з траси. Його динамік завив, попереджаючи про прибуття поліцейських ракет. Морріс вміло підняв корабель, прилаштувавшись між двома повільними торговими транспортниками, швидко перелаштувався в порожню ліву смугу і прискорився, залишивши місце аварії позаду. Інші водії розлючено йому сигналили, але він не зважав.

— Вас вітають «Транс-Сонячні продукти»! — прогримів голос у його вухах. Морріс застогнав і скорчився на своєму сидінні. Він уже майже дістався Терри, але затор ставав усе щільнішим. — Ваш індекс напруженості виходить за безпечні показники звичних денних негараздів? Тоді вам знадобиться особистісний модуль Воно[2]. Модуль такий мініатюрний, що його можна носити за вухом, близько до фронтальної...

Дякувати Богу, він швидко пролетів далі. Оголошення потьмяніло і зникло позаду його швидкого корабля, але попереду вже з’являлося наступне.

— Водії! Тисячі людей щороку марно гинуть у катастрофах на міжпланетних трасах. Гіпномоторний контроль з надійного ретранслятора гарантує вашу безпеку. Відмовтеся від контролю над тілом і цим врятуйте власне життя! — голос заволав ще гучніше: — Промислові експерти кажуть...

Це була аудіореклама, яку було найпростіше ігнорувати, але тепер з’явилася візуальна. Морріс сіпнувся і заплющив очі, але це не допомогло.

— Чоловіки! — прогримів звідусіль солодкий голос. — Позбудьтеся неприємних запахів, спричинених внутрішніми органами, назавжди. Заміна шлунково-кишкового тракту за допомогою найсучасніших методів на штучну вивідну систему позбавить вас від найгострішої причини соціального відторгнення. — У голові Морріса виринув візуальний образ оголеної дівчини з розпущеним білявим волоссям, блакитними напівзаплющеними очима й напіврозтуленими губами. Її голова відхилилася назад в напівсонному наркотичному екстазі. Губи дівчини розросталися, наближаючись до нього, аж раптом оргіастичний вираз зник з її обличчя, змінившись відразою і огидою, а тоді зображення потьмяніло.

— З вами таке траплялося? — прогримів голос. — Коли в процесі еротичної гри ви відлякуєте партнера своїми шлунковими процесами, які...

Корабель помчав далі, і голос затих. Розум Морріса знову став його власним, і він люто втопив педаль газу, від чого маленький корабель затрусило. Тиск на аудіовізуальні області його мозку відчутно ослабнув. Морріс застогнав і струснув головою, намагаючись позбутися його остаточно. Невиразні напівоформлені відлуння оголошень збивалися і кружляли в його мозку примарами від далеких відеостанцій. Реклама чигала звідусіль, і хоч він рухався оптимальним курсом, обрати який його спонукав тваринний відчай, та все ж він не міг зовсім її уникнути. Морріса охопив розпач. Попереду вже виринали обриси нового аудіовізуального оголошення.

— Гей, містере найманий робітник! — кричало воно в очі й вуха, в ніс і горло тисячам виснажених пасажирів. — Втомилися від своєї рутинної роботи? Корпорація «Дивовижні контури» вдосконалила свій фантастичний дистанційний сканер думок. Дізнайтеся, що думають і кажуть інші, отримайте перевагу над колегами. Дізнайтеся факти і цифри про особисте життя вашого роботодавця. Позбудьтеся непевності!

Відчай Морріса стрімко наростав. Він витиснув газ на повну, і маленький корабель, здригаючись і вібруючи, вискочив зі смуги в мертву зону. Його крило проштрикнуло захисний бар’єр, і оголошення зникло.

Морріс пригальмував, тремтячи від горя і втоми. Попереду була Земля, скоро він опиниться вдома. Можливо, йому вдасться добре виспатися. Він нерішуче розвернув ніс корабля і приготувався ловити транспортний промінь Чиказького маршруту.

— Найкращий регулятор обміну речовин на ринку, — пронизливо закричав торговий робот. — Гарантовано триматиме вашу ендокринну систему ідеально збалансованою, а якщо ні — ми повернемо гроші.

Морріс втомлено проштовхався повз робота тротуаром до спального району, де розташовувався його житловий модуль. Робот пройшов за ним кілька кроків, а потім відчепився і поквапився до іншого похмурого втомленого чоловіка, що повертався додому.

— Читайте новини, доки вони ще свіжі, — гукнув до нього металевий голос. — Встановіть відеоекран на сітківку ока, яким менше користуєтеся. Тримайте зв’язок зі світом, не чекайте застарілих щогодинних оновлень.

— Геть з дороги! — гаркнув Морріс. Робот від’їхав убік, і він разом з іншими понурими чоловіками й жінками перейшов вулицю.

Торгові роботи були скрізь: жестикулювали, благали, дратували. Один погнався за Моррісом, і той пришвидшив крок.

Робот його наздогнав і почав вихваляти свій товар, намагаючись привернути до себе увагу. Він їхав поруч з ним до самого пагорба, на якому стояв житловий модуль, і не здавався, аж доки Морріс не схопив камінь з узбіччя і жбурнув у нього.

Морріс зайшов у дім і замкнув двері. Робот повагався, а тоді розвернувся і помчав за жінкою, що важко вибиралася на пагорб, несучи оберемок пакунків. Вона намагалася прослизнути повз нього, але марно.

— Любий! — вигукнула Саллі. Схвильована, із сяючими очима, вона вже квапилася до нього з кухні, витираючи дорогою руки об свої синтетичні шорти. — Ох ти ж бідолашний! Ти виглядаєш таким втомленим!

Морріс зняв капелюх і пальто, а тоді поцілував дружину в голе плече.

— Що на вечерю?

Саллі заховала пальто і капелюх у шафу.

— Дикий ураніанський фазан, твій улюблений.

У Морріса потекла слина, крихітна крапля енергії повернулась у його виснажене тіло.

— Не жартуєш? Ми щось святкуємо?

У карих очах його дружини забриніли сльози співчуття.

— Милий, сьогодні ж твій день народження. Тобі виповнюється тридцять сім. Ти забув?

— Так, — Морріс злегка усміхнувся. — Я й справді забув. — Він перейшов на кухню. Стіл уже був накритий: вершкове масло і білий хліб, картопляне пюре і зелений горошок. У чашках парувала гаряча кава. — Боже мій, а й справді є привід відсвяткувати.

Саллі натиснула кілька кнопок на плиті, і на стіл виїхав розігрітий фазан у контейнері, що акуратно сам розпакувався.

— Помиєш руки, і можемо їсти. Поквапся, доки все не охололо.

Морріс підніс руки під мийну щілину, а потім вдячно всівся за стіл. Саллі розклала по тарілках ніжного запашного фазана, і вони заходилися їсти.

— Саллі, — сказав Морріс, коли тарілка вже була порожня. Він відхилився на спинку сидіння і попивав каву. — Я більше так не можу, треба щось робити.

— Ти маєш на увазі з дорогою на роботу? Якби ж ти отримав роботу на Марсі, як Боб Янґ! Може, якщо ти звернешся до Комісії з працевлаштування і поясниш їм, наскільки виснажує...

— Річ не в дорозі. Просто вони всюди, скрізь, підстерігають мене удень і вночі.

— Хто, любий?

— Роботи, що продають товари. Щойно я приземляюся. Роботи, аудіо- і відеооголошення, які проникають просто в мозок. Вони переслідують людину аж до смерті.

— Я знаю, — Саллі співчутливо поплескала його по руці. — Мене вони теж переслідують цілими табунами у крамницях. І говорять всі одночасно. Це справді збиває з пантелику, бо неможливо зрозуміти й половини з того, що вони говорять.

— Ми повинні вирватися.

— Вирватися? — Салі завагалася. — Що ти маєш на увазі?

— Ми маємо втекти від них, вони нас знищують.

Морріс попорпався в кишені, обережно витягнув крихітний клаптик металевої фольги, розгорнув його і розгладив на столі.

— Поглянь на це. Це гуляло по офісу, між хлопцями, а я забрав собі.

— Що це таке? — Саллі насупила брови, намагаючись розібрати слова. — Любий, здається, що тут не все. Має бути ще якась інформація.

— Новий світ, — м’яко сказав Морріс. — До якого вони ще не дісталися. Це дуже далеко звідси, за межами Сонячної системи, десь поміж зірок.

— Проксима?

— Двадцять планет, з них половина населені. Там лише кілька тисяч людей — робітники і вчені з родинами, кілька промислових розвідувальних бригад. Землю дають безкоштовно.

— Але ж це так... — Саллі скривилася. — Любий, але ж вона не дуже розвинена. Тут пишуть, що життя там подібне на життя людей у двадцятому столітті. Унітази, ванни, авто на бензині...

— Так і є, — Морріс згорнув клаптик пожмаканої металевої фольги, його обличчя спохмурніло і стало дуже серйозним. — Повернення на сто років у минуле, там нічого цього не буде, звісно, — він обвів рукою плиту і меблі у вітальні. — Доведеться обходитися без багатьох речей, звикнути до простішого життя, яким жили наші предки. — Він намагався усміхнутися, але обличчя його не слухалося. — Хотіла б так? Жодних оголошень, торгових роботів, транспорт рухається зі швидкістю шістдесят кілометрів за годину, а не шістдесят мільйонів. Ми могли б замовити переїзд на одному з великих транс-системних лайнерів. Я міг би продати свою маршрутну ракету...

Запала тривожна мовчанка.

— Еде, — сказала зрештою Саллі. — Гадаю, нам треба це краще обміркувати. А як же твоя робота? Що ти робитимеш?

— Та щось знайду.

— Але що?! Хіба ти не мав би продумати все наперед? — у її голосі з’явилися пронизливі нотки роздратування. — Мені здається, ми повинні більше про це поговорити, перш ніж усе кинути і просто полетіти геть.

— Якщо ми цього не зробимо, — повільно сказав Морріс, намагаючись не підвищувати голосу, — вони нас дістануть. У нас обмаль часу. Я не знаю, скільки ще зможу від них відбиватися.

— О справді, Еде! З твоїх вуст це звучить надто мелодраматично. Якщо ти настільки погано почуваєшся, чому б тобі не взяти відгул і не пройти повне мозкове розвантаження? Я дивилася відеопрограму, де працювали з чоловіком, в якого психосоматична система була в значно гіршому стані, ніж твоя. Набагато старшим чоловіком.

Вона скочила на ноги.

— Давай вийдемо сьогодні ввечері відсвяткувати. Добре? — Її тонкі пальці намацали блискавку шортів. — Я одягну свою нову синтемантію, яку я досі не наважувалася одягнути.

Вона поквапилась у спальню, її очі блищали від захвату.

— Знаєш, про яку я кажу? Це та, що зблизька виглядає напівпрозорою, але що далі, то просвічується все більше, аж доки...

— Так, я зрозумів, — похмуро відповів Морріс. — Я бачив їх у рекламі на шляху додому з роботи. — Він повільно звівся на ноги і пішов у вітальню. У дверях спальні він зупинився. — Саллі...

— Так?

Морріс щойно розтулив рота, щоб заговорити, збираючись знову запитати її, поговорити з нею про клаптик металевої фольги, який він ретельно згорнув і приніс додому. Він збирався поговорити з нею про далекі неосвоєні землі Проксими Центавра. Про те, щоб забратися звідси геть і ніколи не повертатися. Але він не встиг.

У двері подзвонили.

— Хтось прийшов! — схвильовано вигукнула Саллі. — Піди подивися, хто там!

У пізньому присмерку стояла тиха, нерухома постать робота. Його обдував холодний вітер, що одразу почав задувати і в кімнату. Морріс здригнувся і відійшов від дверей.

— Чого тобі? — запитав він, охоплений дивним страхом. — Що відбувається?

Таких величезних роботів він ще не бачив. Гість був високий і дебелий, з важкими металевими затискачами і видовженими лінзами очей. Верхня частина корпусу була квадратної, а не звичної конічної форми. Робот стояв на чотирьох траках замість стандартних двох і височів над Моррісом, сягаючи майже семи футів заввишки, масивний і кремезний.

— Добрий вечір, — сказав він спокійно. Його голос губився у холодному вітрі, гнітючих звуках ночі, відголосках транспорту і клацанні далеких світлофорів. Кілька невиразних силуетів поспішали крізь темряву. Світ був темним і ворожим.

— Вітаю, — мимоволі відповів Морріс. Він зі здивуванням зауважив, що тремтить. — Що ви продаєте?

— Я хотів би продемонструвати вам паскад, — сказав робот.

Розум Морріса заціпенів і відмовлявся реагувати. Який ще «паскад»? Він наче потрапив у якесь жаске сновидіння. Морріс спромігся зібратися з думками.

— Що запропонувати? — прохрипів він.

— Паскад, — робот навіть не спробував пояснити детальніше. Він дивився на Морріса цілковито незворушно, наче й не мав нічого більше казати. — Це забере лише хвилину вашого часу.

— Я... — почав було Морріс і відступив на крок, ховаючись від вітру.

Робот, не змінюючи виразу обличчя, прослизнув за ним у будинок.

— Дякую, — сказав він, зупинившись посеред вітальні. — Перепрошую, чи не могли б ви покликати дружину? Я хотів би продемонструвати паскад і їй також.

— Саллі, — безпорадно гукнув Морріс. — Ходи сюди.

Саллі засапано вскочила до вітальні, її груди здіймалися й опускалися від хвилювання.

— Що там? О! — вона побачила робота і нерішуче зупинилася. — Еде, ти щось замовив? Ми щось купуємо?

— Добрий вечір, — привітався до неї робот. — Я збираюся показати вам паскад. Будь ласка, сідайте. Якщо можна, то на диван. Обоє.

Саллі в очікуванні сіла, її щоки зарум’янилися, а очі заблищали цікавістю і здивуванням. Ед задерев’яніло сів поруч.

— Послухай, — пробурмотів він. — Що таке, в чорта, той паскад? Що взагалі відбувається? Я не хочу нічого купувати!

— Як вас звати? — запитав робот.

— Морріс, — заледве вичавив він. — Ед Морріс.

— Місіс Морріс, — робот розвернуся до Саллі і коротко їй вклонився. — Я радий зустрітися з вами, містере й місіс Морріс. У вашій околиці ви перші, хто побачить паскад. Це перша демонстрація у цьому районі. — Його холодні очі обвели поглядом кімнату. — Містере Морріс, припускаю, що у вас є робота. Де ви працюєте?

— Він працює на Ґанімеді, — слухняно, як маленька школярка, відповіла Саллі. — У корпорації «Терран металз девелопмент».

Робот перетравив цю інформацію.

— Паскад стане для вас цінним набутком, — він подивився на Саллі. — А чим займаєтеся ви?

— Я розшифровую записи для Гістодосліджень.

— Паскад не зможе допомогти вам у професійному житті, але буде корисним тут, у будинку. — Він підняв своїми потужними сталевими затискачами стіл. — Наприклад, іноді незграбний гість ламає цінні меблі. — Робот розтрощив стіл, уламки деревини і пластику полетіли додолу. — Тут і стане в пригоді паскад.

Морріс безпорадно скочив на ноги. Він не міг зупинити того, що відбувалося. Коли робот відкинув розламаний стіл геть і взявся за важкий торшер, Морріса наче привалило важким каменем.

— Господи, — задихалася Саллі. — Це ж моя найкраща лампа.

— Коли у вас є паскад, немає підстав хвилюватися, — робот схопив торшер, театрально його погнув, вирвав абажур, розбив лампи, а потім відкинув рештки геть. — Така ситуація може виникнути внаслідок сильного вибуху. Наприклад, якщо вибухне воднева бомба.

— Заради Бога, — пробурмотів Морріс. — Ми...

— Влучання водневої бомби може ніколи і не статися, — продовжив робот, — але якщо станеться, андроїд буде незамінним. Він опустився на коліна і витягнув якусь трубку з пояса на талії. Націливши трубку в підлогу, робот пробив діру діаметром 5 футів і відійшов від зяючого отвору. — Цей прохід недостатньо широкий, але ви бачите, що в разі атаки паскад міг би врятувати вам життя.

Слово «атака», здавалося, запустило в його металевому мозку нову ланцюгову реакцію.

— Іноді якийсь бандит або грабіжник нападає на людину вночі, — вів далі робот, а тоді без попередження розвернувся і вдарив кулаком у стіну. Частина стіни розлетілася купою пороху і уламків. — Паскад розбереться з бандитом. — Робот випростався і оглянув кімнату. — Часто ви надто втомлені ввечері, щоб навіть натискати кнопки на плиті. — Він перейшов на кухню і почав клацати по панелі керування плити. В усі боки полетіла їжа.

— Годі! — закричала Саллі. — Вийди геть з моєї кухні!

— Ви можете бути надто втомленими, щоб наповнити ванну, — робот повернув кран, полилася вода. — Або ви можете захотіти одразу піти спати. — Він витягнув ліжко з ніші в стіні й розстелив його. Саллі перелякано відступила, коли робот наблизився до неї. — Іноді після важкого робочого дня ви надто втомлені, щоб зняти одяг. У такому разі...

— Забирайся звідси! — закричав Морріс. — Саллі, біжи поклич копів, ця штука сказилася. Швиденько!

— Паскад абсолютно необхідний у кожному сучасному будинку, — продовжив робот. — Наприклад, може вийти з ладу якийсь пристрій, і паскад одразу ж його відремонтує. — Він зірвав зі стіни автоматичний датчик вологості, вирвав з нього все начиння і повісив на місце. — Іноді вам не хотілося б іти на роботу. Законодавство дозволяє паскаду попрацювати замість вас протягом десяти днів. Якщо після цього періоду...

— Боже мій, — сказав Морріс, нарешті зрозумівши. — Та ти ж і є паскад.

— Саме так, — погодився робот. — Повністю автоматичний самокерований андроїд (домашній). Існують також паскаби (будівельники), паскани (начальники), паскаси (солдати) і паскаби (бюрократи). Мене розробили для домашнього використання.

— Ти... — охнула Саллі. — Ти продаєшся. Ти продаєш сам себе.

— Я продемонстрував вам свої вміння, — відповів робот-паскад. Його незворушні металеві очі пильно дивилися на Морріса. — Я впевнений, містере Морріс, що ви хотіли б мене придбати, — продовжив він. — Моя ціна помірна, є повна гарантія, детальна інструкція додається. Важко навіть уявити, щоб ви відмовилися від такої пропозиції.

О пів на першу Ед Морріс сидів біля ліжка, досі взутий в один черевик, а інший тримаючи у руці. Чоловік байдуже дивився просто перед собою і мовчав.

— Заради Бога, — попросила Саллі. — Годі вже про це думати, лягай у ліжко. Тобі прокидатися о п’ятій тридцять.

Морріс машинально бавився шнурівками. Потім він поклав черевик і потягнувся по другий. Будинок був холодним і тихим. Зовні похмурий нічний вітер шмагав і ляскав по кедрах, що росли вздовж будинку. Саллі курила і насолоджувалася теплом, вмостившись під лінзою-обігрівачем, і вже напівдрімала.

У вітальні досі стояв паскад, він так і не пішов. Він досі був там і чекав, доки Морріс його купить.

— Ну ж бо! — різко сказала Саллі. — Що з тобою? Він полагодив усі речі, які зламав, він просто демонстрував нам, на що спроможний. — Вона сонно позіхнула. — Я, звісно, перелякалася, подумала, що з ним щось не так. Посилати його по району, щоб продавати себе людям, — це ще та блискуча ідея, звичайно.

Морріс промовчав.

Саллі перевернулася на живіт і мляво загасила сигарету.

— Він же не так і дорого коштує, правда? Десять тисяч золотих одиниць, і якщо ми переконаємо когось із друзів купити такого теж, то отримаємо п’ятивідсоткову комісію. Усе, що нам потрібно зробити — це показати його. Нам навіть не доведеться рекламувати його, він продає себе сам. — Саллі захихотіла. — Вони завжди хотіли продукт, який би сам продавався, правда?

Морріс знову підібрав черевик, розшнурував його, а тоді натягнув і міцно зашнурував наново.

— Що це ти робиш? — сердитим, вимогливим тоном сказала Саллі. — Ану лягай у ліжко! — Вона розлючено підвелася. Морріс тимчасом вийшов з кімнати і повільно пішов коридором. — Куди ти?

У вітальні Морріс увімкнув світло і сів перед паскадом.

— Ти мене чуєш? — запитав він.

— Звичайно, — відповів паскад. — Я ніколи не вимикаюся повністю. Іноді надзвичайна ситуація виникає вночі: дитина захворіє чи станеться нещасний випадок. У вас поки що немає дітей, але у разі, якщо...

— Замовкни, — сказав Морріс. — Я не хочу тебе чути.

— Ви поставили мені запитання. Самокеровані андроїди підключені до центральної інформаційної бази. Іноді людина бажає отримати інформацію негайно, і паскад завжди готовий відповісти на будь-який теоретичний або фактичний запит, якщо тема не стосується метафізики.

Морріс узяв інструкцію і проглянув її. Паскад умів робити тисячі речей. Він ніколи не зношувався, не бував розгубленим і не помилявся. Морріс відклав брошурку.

— Я тебе не куплю, — сказав він. — Ніколи. Навіть через мільйон років.

— О ні, ви купите мене, — виправив його андроїд. — Це можливість, яку ви не можете проґавити. — У його голосі була спокійна, металева певність. — Ви не можете відмовитися від мене, містере Морріс. Паскад абсолютно незамінний у кожному сучасному будинку.

— Забирайся геть звідси, — сказав йому Морріс. — Вийди з мого будинку і не повертайтеся.

— Я не ваш паскад, ви не можете мені наказувати. Доки ви не придбали мене за звичайною прейскурантною ціною, я несу відповідальність лише перед корпорацією «Самокеровані андроїди». Їхні інструкції були прямо протилежними, тож я залишатимуся тут, аж доки ви мене купите.

— А якщо припустити, що я ніколи тебе не куплю? — запитав Морріс, але серце вже похололо йому в грудях. Його вже охопив крижаний жах від передчуття, якою буде відповідь, бо відповідь могла бути лише одна.

— Я й надалі залишатимуся з вами, — сказав паскад, — і зрештою ви мене купите. — Він витягнув кілька зів’ялих троянд із вази на камінній полиці й запхав їх у свій утилізаційний отвір. — Ви бачитимете все більше ситуацій, в яких паскад є незамінним. Зрештою ви ще будете дивуватися, як колись жили без нього.

— Є щось таке, чого ти не вмієш робити?

— О так, я багато чого не вмію. Але зате я вмію робити абсолютно все, що вмієте ви, причому роблю все набагато краще.

Морріс повільно видихнув.

— Купувати тебе — це божевілля.

— Ви мусите купити мене, — відповів незворушний голос.

Паскад витягнув із себе трубку і почав чистити килим. — Я корисний у будь-якій ситуації. Зверніть увагу, яким пухнастим і позбавленим пилу став цей килим. — Він втягнув трубку і витягнув іншу. Морріс закашлявся і швидко вийшов з кімнати. Її враз заповнила хмара білих порошинок.

— Я розпилив засіб проти молі, — пояснив паскад.

Біла хмара перетворилася на потворну блакитно-чорну, і кімната поринула у лиховісну темряву. Паскад перетворився на невиразний силует, що методично рухався в центрі. Незабаром хмара розвіялася, і стало видно обриси меблів.

— Я розпорошив засіб проти шкідливих бактерій, — повідомив андроїд.

Він перефарбував стіни кімнати і змайстрував меблі, які б пасували під новий колір. Зміцнив стелю у ванній. Збільшив кількість теплових вентиляційних отворів у печі. Проклав нові електродроти. Розібрав усі прилади на кухні й зібрав з них сучасніші. Вивчив фінансові рахунки компанії Морріса і розрахував його податок на прибуток на наступний рік. Нагострив усі олівці. Схопив Морріса за зап’ясток і миттю визначив, що його високий кров’яний тиск викликаний психосоматикою.

— Ви почуватиметеся краще, коли ваші обов’язки виконуватиму я, — сказав паскад і викинув суп, який Саллі тримала в холодильнику. — Небезпека ботулізму, — пояснив він. — Ваша дружина сексуально приваблива, але не спроможна до високого рівня інтелектуалізації.

Морріс підійшов до шафи і взяв пальто.

— Куди ви? — запитав андроїд.

— В офіс.

— О цій порі?

Морріс на мить зазирнув у спальню. Саллі міцно спала під заспокійливою лінзою-обігрівачем. Її струнке тіло було світло-рожевим і здоровим, жодного занепокоєння на обличчі. Він зачинив за собою вхідні двері й квапливо ступив у темряву. Дорогою до паркувального майданчика його шмагав холодний нічний вітер. Маленький маршрутний корабель стояв десь поміж сотень інших. За четвертак робот-прислужник слухняно пригнав його.

За десять хвилин Морріс уже був на шляху до Ґанімеда.

Коли він зупинився на Марсі на дозаправку, на борт корабля зайшов паскад.

— Ви, очевидно, не зрозуміли, — сказав робот. — Мені наказали демонструвати себе, аж доки ви не будете задоволені. Оскільки ви ще не цілком переконалися, що мене варто купити, то потрібна подальша демонстрація. — Його затискачі затанцювали на панелі керування корабля, повертаючи показники циферблатів та лічильників до нормальних значень. — Вам треба частіше проходити технічне обслуговування.

Паскад відійшов на корму оглянути реактивні двигуни. Морріс кволо махнув оператору, і паливні насоси від’єднали. Корабель набрав швидкість, і маленька піщана планета залишилася позаду. Попереду бовванів Юпітер.

— Ваші двигуни не у найкращому стані, — сказав паскад, повернувшись з корми. — Мені не подобається цей стукіт у головному гальмівному приводі. Щойно ви приземлитеся, я проведу повний ремонт.

— А компанія не заперечує, що ти надаєш мені послуги? — запитав Морріс з гірким сарказмом.

— Компанія вважає мене вашим паскадом. У кінці місяця на вашу пошту відправлять рахунок. — Робот раптом вихопив ручку і буклет з формами. — Я поясню чотири схеми простих платежів. За десять тисяч золотих одиниць готівкою дається знижка три відсотки. Крім того, можна продати кілька речей домашнього вжитку — предметів, які вам більше не знадобляться. Якщо ви хочете розділити покупку на чотири частини, перша має бути оформлена одразу, а остання — через дев’яносто днів.

— Я завжди плачу готівкою, — пробурмотів Морріс. Він зосереджено вбивав на панелі керування новий курс.

— У дев’яностоденному плані немає жодних переплат. Шестимісячний план передбачає шість відсотків річних, що становитиме близько... — раптом він затнувся. — Ми змінили курс.

— Так і є.

— Ми вилетіли з офіційної смуги, — андроїд поквапився до панелі керування, ховаючи папери і ручку. — Що ви робите? За це нараховується дві одиниці штрафу.

Морріс проігнорував його. Він похмуро тримався за панель керування і не зводив очей з екрана. Корабель швидко прискорювався. Загороджувальні буї сердито просигналили, коли він вилетів повз них у похмуру темряву космосу. За кілька секунд траса лишилася позаду. Вони були самі й швидко віддалялися від Юпітера просто в глибокий космос.

Паскад розрахував траєкторію.

— Ми виходимо із Сонячної системи і летимо в напрямку до Центавра.

— Ти правильно здогадався.

— Чи не варто зателефонувати вашій дружині?

Морріс хмикнув і посунув важіль прискорення вгору. Корабель підкинуло й сіпнуло, але потім він вирівнявся. Реактивні двигуни зловісно скавуліли, загорілися індикатори перегрівання головних турбін. Він усе це проігнорував і пустив ще й запасне паливо.

— Я наберу місіс Морріс, — запропонував паскад. — Скороми вийдемо за межі покриття.

— Не варто.

— Вона хвилюватиметься, — паскад поквапився назад на корму і повторно оглянув реактивні двигуни. За мить він зі стривоженим дзижчанням заскочив назад у кабіну. — Містере Морріс, цей корабель не призначений для міжсистемних подорожей. Це сімейна модель класу Д з чотирма двигунами, виключно для домашнього вжитку. Вона не спроможна витримувати такої швидкості.

— Щоб дістатися до Проксими, — відповів Морріс, — нам треба розігнатися.

Паскад під’єднав свої електричні кабелі до панелі керування.

— Я можу зняти частину напруги з електросистеми, але якщо ви не повернете все до нормального стану, я не відповідатиму за погіршення стану двигунів.

— Біс із ними.

Паскад мовчав і уважно слухав, як завивання під ними стає гучнішим. Весь корабель потужно здригався, фарба осипалася, від завиваючих двигунів підлога стала гарячою. Нога Морріса лишалася на педалі газу. Корабель набирав усе більшу швидкість, залишаючи Сонячну систему позаду. Вони виходили за межі стандартних маршрутів, Сонце швидко зникало з поля зору.

— Уже запізно зв’язуватися з вашою дружиною, — сказав паскад, — але на кормі є три аварійні ракети. Якщо хочете, я їх використаю, щоб привернути увагу військового транспорту.

— Навіщо?

— Вони можуть взяти нас на буксир і повернути до Сонячної системи. Це коштуватиме шістсот золотих одиниць штрафу, але за цих обставин мені це здається найкращим виходом.

Морріс повернувся спиною до паскада і всією вагою натиснув на педаль газу. Завивання корабля переросло в люте ревіння, індикатори лопалися і ламалися, по всій панелі вибухали запобіжники. Освітлення потьмяніло, зникло, а потім неохоче знову ввімкнулося.

— Містере Морріс, — сказав паскад, — ви маєте підготуватися до смерті. Статистична імовірність вибуху турбіни — сімдесят до тридцяти. Я зроблю, що зможу, але точку неповернення вже пройдено.

Морріс знову подивився на екран. Якийсь час він жадібно спостерігав, як наближається подвійна зоря Центавра.

— Красива, правда ж? Справжня система, двадцять планет. — Він глянув на оскаженілі індикатори. — Як там тримаються двигуни? Індикатори не допомагають, більшість із них згоріла.

Паскад завагався. Він почав було щось говорити, а потім передумав.

— Зараз перевірю, — відповів робот. Він рушив до корми і зник на трапі, який вів до турбін двигуна, що гриміли й вібрували.

Морріс нахилився і загасив цигарку. Він ще трохи почекав, а потім простягнув руку і пересунув повзунки двигунів на повну потужність — до останніх поділок панелі.

Вибух розірвав корабель навпіл, довкола закружляли уламки корпуса. Морріса підкинуло і вдарило об панель керування. Згори посипалися метал і пластик, сяючі яскраві індикатори замерехтіли, потьмяніли й зрештою згасли. Лишився тільки холодний попіл.

Морріс, затиснений уламками панелі керування, опритомнів від свисту аварійних повітряних насосів. Одна його рука була зламана і затиснута під ним. Він спробував поворушити ногами, але не відчував нічого нижче пояса.

Потрощені уламки, які лишилися від корабля, все ще летіли до Центавра. Устаткування для герметизації корпусу кволо намагалося залатати зяючі діри. Автоматичні температурні й гравітаційні потоки судомно тягнули живлення з автономних акумуляторів. На оглядовому екрані тихо і невблаганно росли палаючі обриси велетенського подвійного сонця.

Морріс був щасливий. Він лежав похований під уламками у тиші зруйнованого корабля і з вдячністю спостерігав за наближенням зірки. Це було дивовижне видовище, яке він давно хотів побачити. Проксима була там, щомиті ближче, і за день чи два вогняна маса поглине його корабель. Але він насолоджувався цим часом, ніщо більше не могло завадити його щастю...

Він згадав про Саллі, що спала під сяючою лінзою. Чи сподобалася б Саллі Проксима? Мабуть, ні. Мабуть, їй би захотілося якомога швидше повернутися додому. Цим міг насолоджуватися лише він, це було лише для нього. Морріса охопило безмежне відчуття спокою. Він міг лежати тут без жодного руху, спостерігаючи за наближенням величного вогняного дива...

Раптом пролунав якийсь шум, і з-під купи спечених уламків щось почало підводитися. Погнута, пощерблена постать, невиразна в мерехтливих відблисках екрана. Моррісу вдалося повернути голову.

Паскад непевно підвівся. Більшу частину його корпуса потрощило й відтяло. Він похитнувся, а тоді з гуркотом завалився обличчям вперед. Робот повільно підповз до Морріса і зупинився на відстані кількох футів. Коліщатка заскрипіли і закрутилися, реле розмикалися і замикалися. У розбитому корпусі знову кволо зажевріло життя.

— Добрий вечір, — пролунав його пронизливий металічний голос.

Морріс закричав і спробував поворушитися, але потрощені конструкції міцно тримали його на місці. Він вив і гарчав, намагаючись відповзти геть, плювався, волав і плакав.

— Я хотів би продемонструвати вам паскад, — продовжив металічний голос. — Перепрошую, чи не могли б ви покликати дружину? Я хотів би продемонструвати паскад і їй також.

— Забирайся геть! — закричав Морріс. — Дай мені спокій!

— Добрий вечір, — паскад, наче заїжджена платівка, знову завів своєї. — Добрий вечір. Будь ласка, сідайте. Я радий зустрітися з вами. Як вас звати? Дякую. У вашій околиці ви перші, хто побачить паскад. Де ви працюєте?

Його мертві лінзи дивилися порожньо й бездумно.

— Будь ласка, сідайте, — сказав він знову. — Це забере лише хвилину. Всього хвилину. Ця демонстрація триватиме лише...