Ляльководи

РОЗДІЛ 20

О диво! Коли я повернувся, Старий був у себе і виявив бажання зі мною поговорити. Президент поїхав до штаб-квартири ООН, щоб виступити там на таємному засіданні, а Старого до групи супроводу не включив. Я подумав, що, можливо, він впав у немилість серед керівництва, але питати його про це не став.

Він попросив мене якомога повніше розповісти йому про те, що я бачив у зоопарку, і прискіпливо розпитував про деталі, бо сам він там ще ніколи не був. Я висловив йому своє ставлення до Варгаса й Макільвейна.

— Схожі на юних піонерів, їй-богу, — поскаржився я, — які вихваляються, чия колекція поштових марок краща. Схоже, що вони не усвідомлюють всієї серйозності ситуації.

Старий відповів не зразу.

— Не треба недооцінювати цих хлопців, синку, — порадив він мені. — Вони можуть знайти ключ до проблеми значно скоріше за нас із тобою.

— Чорта з два! — вигукнув я (насправді я вжив значно сильніший вираз). — Ключ до проблеми вони не знайдуть, зате здуру можуть дати можливість слимакам втекти. Пам’ятаєш, що сталося з Грейвсом?

— Так, добре пам’ятаю. Але ти не розумієш, що науковець мусить виявляти об’єктивність і відсторонений погляд на проблему.

— Сподіваюся, що ніколи не зрозумію!

— Можливо. Але це — як система запалення в автомобілі — без неї всьому світу настане гаплик. Між іншим, один слимак від них справді втік.

— Що?!

— А хіба вони не розповіли тобі про слона?

— Якого, в біса, слона? Ці добродії не розповіли мені майже нічого — вони цікавилися лише один одним, а мене взагалі не помічали.

— Сподіваюся, що причиною твого поганого ставлення до них стало не це. Тепер про слона: якимось чином втекла мавпа з «вершником» на спині. Її розчавлений труп знайшли в слоновнику. А одного слона забракло.

— Ти хочеш сказати, що він зараз розгулює на свободі з «вершником»-слимаком на спині? Переді мною постала жахлива картина можливих наслідків: цей слон фактично являв собою танк із комп’ютерним мозком.

— Не він, а вона, — уточнив Старий. — То була слониха. Принаймні так мені сказали. Її знайшли аж у Меріленді, де вона тихенько щипала у полі капусту. Паразита на ній не виявили.

— А куди ж він подівся? — спитав я, мимовільно озирнувшись.

— Не хвилюйся, — хихикнув Старий, — тут його немає. Зате днями в сусідньому селі вкрали аеромобіль. Як на мене, то цей слимак вже перетнув Міссісіпі і опинився на заході.

— І при цьому ніхто не пропав?

Старий знизав плечима:

— Звідки мені знати? Ми живемо у вільній країні. Принаймні титанець зможе сховатися на людській спині виключно на території червоної зони й місцевостей, безпосередньо прилеглих до неї.

Це було схоже на правду, скидалося на те, що програма «Оголена спина» виявилася ефективною на сто відсотків. Це наштовхнуло мене на думку про дещо інше, про те, що я побачив у зоопарку, але не встиг як слід обдумати. Що б це не було, воно від мене вислизувало.

А Старий тим часом продовжував:

— Щоб запровадити наказ про голі спини, довелося вдатися до жорстких заходів. Президент отримав цілий потік протестів із моральних міркувань, вже не кажучи про Національну асоціацію чоловічих галантерейників.

— Що?

— Публіка, мабуть, подумала, що за допомогою цієї програми ми замислили продати їхніх дочок до бразильських борделів. До Білого дому заявилася навіть делегація жінок від організації, яка назвала себе «Матері Республіки» чи щось подібне до цього.

— І Президенту довелося відволікатися на таку дурню в такий небезпечний час?

— Ними займався Макдоно. Але він і мене до цього підключив, чорти б його забрали. — Старий досадливо скривився.

— Ми сказали їм, що Президент побачиться з ними лише тоді, коли всі вони роздягнуться догола. І тільки так нам вдалося їх зупинити.

Раптом смутна здогадка, яка непокоїла мене, нарешті спливла на поверхню:

— Знаєте що, начальнику? Вам слід було примусити їх до цього.

— До чого?

— Примусити роздягнутися догола.

Він прикусив губу й занепокоєно глянув на мене:

— Куди ти хилиш?

— Ми звикли вважати, що слимак може чіплятися на носія тільки поблизу головного мозку, еге ж?

— Тобі про це краще знати, ніж мені.

— Раніше я так і думав, але тепер у мене виникли сумніви. Коли я був їхнім заручником, то саме так воно й було. — Я став детальніше пригадувати те, що я побачив тоді, коли Варгас наказав помістити бідолашного Сатану до клітки зі слимаками. — Я пригадую, як той самець шимпанзе ожив, щойно паразит опинився біля основи його хребта, там, де починається хвостова кістка. Так, вони можуть воліти прикріплятися поблизу головного мозку, в цьому сумнівів нема. Але, можливо, їм не обов’язково кріпитися саме там. Може, вони здатні ховатися, скажімо, в чоловічих трусах, контактуючи зі спинним мозком за допомогою отого довгого тонкого відгалуження.

— Гм-м... А пам’ятаєш, синку, що коли мені вперше довелося обшукувати натовп на присутність слимака, то я змусив усіх роздягнутися практично догола. І то було невипадково — я хотів переконатися на сто відсотків.

— Гадаю, ти вчинив правильно. Розумієш, вони можуть ховатися на будь-якій частині тіла, якщо доведеться. Наприклад, в шортах. Зрозуміло, що під деякими шортами сховати нічого не можна (в цю мить я подумав про ті труси, які облягали тіло Мері), але візьмімо, приміром, оці твої обвислі підштаники. Слимаку неважко буде в них сховатися, і це буде майже непомітно, як на мене — лише трохи більш мішкувато, ніж зазвичай.

— Хочеш, щоб я їх зняв?

— Я можу зробити навіть краще — застосую до тебе свій захват під назвою «Канзас-Сіті».

Слова мої прозвучали жартівливо, але я не жартував. Я вхопив Старого за випуклість його шортів і пересвідчився, що він був чистий. Коли б це було не так, якби я розчавив паразита, то він би скорчився й знепритомнів. Моєму нападу він підкорився цілком добровільно й поблажливо, а потім здійснив таку ж саму процедуру зі мною.

— Але ж ми не можемо, — поскаржився Старий сідаючи, — ходити туди-сюди, ляскаючи жінок по їхніх сідницях. Так не годиться.

— А може, й годиться, — заперечив я. — Інакше доведеться роздягати всіх догола.

— Ми проведемо деякі експерименти.

— Яким чином? — поцікавився я.

— Бачив отой обладунок, що покриває потилицю й спину? Толку з нього небагато, хіба що він дає певне відчуття захищеності тим, хто бажає його носити. Я звернуся до доктора Гораса — нехай він прилаштує той обладунок на мавпу так, щоб слимак міг добратися лише до ніг, — і ми подивимось, що з цього вийде. Або можна застосувати якийсь інший метод обмеження зони враження і випробувати різні варіанти. Щось та придумаємо.

— Та отож. Але, босе, скажи йому, щоб він не експериментував із мавпами.

— А чому ні?

— Тому що вони... вони надто людяні.

— Чорт забирай, хлопче, не можна приготувати яєчню.

— .не розбивши при цьому яйце. Добре, добре, але мені все одно це не подобається. Втім, щось та придумаємо.

Я бачив, що такий хід думок Старому явно не подобався.

— Сподіваюся, що ти помиляєшся. Так, добродію, дуже сподіваюся. Змусити людей зняти сорочки було вельми важко. А змусити їх зняти шорти буде іще важче.

На його обличчі з’явився стурбований вираз:

— Проте, може, це й не знадобиться.

— Я теж сподіваюся, що не знадобиться.

***

— Між іншим, ми повертаємося до старого гнізда.

— А як щодо схованки в Новій Філадельфії? — спитав я.

— Збережемо обидві. Ця війна може тривати ще довго.

— До речі, про війну: ти маєш для мене якусь роботу?

— Я ж сказав, що ця війна, ймовірніше, триватиме довго. Чом би тобі не взяти відпустку? На необмежений час? А в разі потреби я тобі зателефоную.

— Така потреба виникає завжди, — зауважив я. — А Мері у відпустку не збирається?

— А яке це має значення?

— Шефе, я поставив вам пряме запитання.

— Мері виконує свій обов’язок — охороняє Президента.

—А навіщо? Вона ж чудово справлялася зі своїми основними обов’язками. Ти ж не будеш казати, що й досі покладаєшся на її здатність винюхувати слимаків? Я ж тебе добре знаю. Як охоронець вона тобі не потрібна. Мері — надто цінний агент, щоб марнувати її на такій роботі.

— Слухай сюди. Відколи це ти став таким великим цабе, що вважаєш за потрібне наказувати, як я маю розпоряджатися своїми агентами? Відповідай на запитання, і на цьому згортаємо тему.

— Гаразд, гаразд, проїхали, — сказав я, відчуваючи, як мені уривається терпець. — Зупинімося ось на чому: якщо Мері не йде у відпустку, то мені відпустка не потрібна — і не твоє діло чому.

— Мері — гарна дівчина.

— А хіба я казав, що ні? Не пхай свого носа в мої справи. І краще дай мені якусь роботу.

— А я кажу, що тобі потрібна відпустка.

— Щоб я не мав вільного часу, коли Мері піде у відпустку? Що сталося? Моралізаторські підступи з боку християнських асоціацій для молодих жінок?

— Кажу тобі ще раз: тобі потрібен відпочинок, бо ти геть виснажений.

— Не тринди!

— Ти — досвідчений корисний агент, коли перебуваєш у добрій формі. Наразі ж твій стан незадовільний, бо ти надто багато пережив. Мовчи і слухай далі: я дав тобі просте завдання — проникнути до захопленого міста, оглянутися, побачити те, що треба побачити, і відзвітуватися у домовлений час. А що робиш ти? Ти настільки перестрашений, що тиняєшся передмістями, боячись вирушити до центру. Ти не в змозі постійно бути насторожі, і тебе тричі мало не спіймали. А коли рушаєш назад, то так нервуєш, що спалюєш один двигун і запізнюєшся, що робить твій звіт абсолютно непотрібним. Твої нерви ушкоджені, як і твоя здатність до раціональних суджень. Тому йди у відпустку, юридично — на лікарняний.

Я стояв і слухав, а вуха мої горіли. Старий не звинуватив мене напряму за провал операції «Контрудар», хоча й міг би. Я відчував, що це несправедливо, хоча розумів, що певна правда в його словах була. Колись мої нерви були міцні як криця, а зараз, навіть коли я прикурював цигарку, руки мої тремтіли.

Проте Старий дав мені завдання, і це був перший і єдиний раз, коли я виграв у нього суперечку.

То було просто пекельне завдання: протягом кількох наступних днів я читав лекції керівництву, відповідаючи на дурні запитання про те, що їдять на обід титанці, й пояснюючи, що треба робити з людиною, яка опинилася в їхньому полоні. Мене подавали як «експерта», але мені часто здавалося, що мої слухачі були впевнені, що знають про слимаків більше, ніж я.

І чому це люди так вперто плекають свої упередження? Поясніть мені цю загадку.