Помилка Олексія Алексєєва

ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЯ

Того ж дня було влаштовано прес-конференцію для радянських та іноземних кореспондентів, на якій Топанов за дорученням Радянського уряду зробив сенсаційну заяву.

— Шановні представники радянської та іноземної преси, — сказав Топанов, — питання про радянський супутник-прискорювач набагато складніше, ніж це здається. Супутник, як ми гадаємо, здатний дати відсіч будь-якій спробі припинити його існування, незалежно від того, до яких засобів вдаються ті, хто це робить. Його неможливо знищити!

За даними, які одержано внаслідок тривалого розслідування, було встановлено, що не виключена можливість існування розумного життя навколо тих мільярдів зірок, які заповнюють собою внутрішній простір супутника-прискорювача. Так, розумного життя в добу його дуже високого розквіту, бо штучна галактика відносно старіша не тільки за нашу Землю, але й за всю нашу Галактику.

Розумні істоти на цих мікроскопічних планетах, можливо, фізично відрізняються від нас, людей, та в разі якщо скористатися з цієї гіпотези, все негайно ж знаходить своє пояснення. Мільйони своїх років тому, рахуючи за їхнім літочисленням, вони розселилися спершу в навколозоряних просторах і, очевидно, об’єднали свої зусилля. Безперечно, що їм відомі незрівнянно глибші закони природи, ніж нам, їхню могутність годі порівняти з тим етапом, якого досягла земна наука й техніка. Кожен, хто уважно стежив за поступом науки в двадцятому столітті, ясно бачить зростаючий темп розвитку всіх галузей знання. За сто років людство пройшло шлях розвитку від пари до потужних електричних машин та атомних станцій, провадяться посилені роботи в усіх країнах світу по освоєнню термоядерних реакцій. Ви всі знаєте, що людина, яка вперше розщепила атом, — я говорю про Резерфорда — відносила практичне застосування атомної енергії до 2000 року. А всім відомо, що вже в 1945 році вибухнула перша атомна бомба, а 1954 року дала струм перша атомна електростанція.

Темп розвитку все прискорюється і в наші дні. Людство вийшло в космос, створюються десятки й сотні штучних супутників Землі, Сонця і планет. Аж ніяк неможливо уявити могутність і велич людства хоч би через десять тисяч років, а в даному разі доводиться говорити про мільярди літ! Доводиться враховувати силу й могутність не лише людства однієї якоїсь планети, а силу й могутність об’єднаного, вільного людства багатьох і багатьох мільйонів планет. Мені й моїм товаришам, які вивчали всі матеріали, пов’язані з запуском і дослідженням супутника, цілком ясно, що сама спроба знищити цілий світ, населений живими й розумними істотами, блюзнірство, злочин проти людяності.

Єдине, що змушує мене зараз спокійно дивитися в майбутнє, це те, що з погляду штучної галактики ми, наша Земля, є звичайною планетою з досить невисоким рівнем науки й техніки і не можемо бути небезпечними. Нам належить пройти довгий і славний шлях боротьби й праці, перш ніж зможемо вступити до якогось товариства розумних істот, які народились на різних планетах. У нас усе в майбутньому, найзапекліші битви і найпрекрасніші пісні. Ми переможемо, це безсумнівно, але я не хотів би, щоб людина заплямувала себе свідомою спробою знищити цілий світ, цілу галактику… “Зупиніться, панове, доки не пізно, не грайтеся з вогнем!” — ось що мені доручено переказати через ваші газети.

— Пане Топанов, — скоромовкою вигукнув представник газети “Монд”, — ви щойно говорили про страшенну, я згодний з вами, відповідальність тих, хто спробує знищити цей штучно створений світ. Але дозвольте звернутись до першої заяви радянського Телеграфного агентства. В ній говорилося, що катастрофи зазнали працівники вашої лабораторії саме в той момент, коли вони намагалися роз’єднати всю конструкцію летючого прискорювача. Ми чуємо від вас гучні слова й заклики до гуманізму. Як же ви розглядаєте вашу власну спробу, адже ви самі хотіли знищити цей штучний світ?

— Об’єктивно така спроба була неправильна, але працівники лабораторії, як тепер зовсім точно з’ясовано, не припускали думки про можливість існування життя навколо цих мікрозірок. Очевидно, вони були так захоплені всім ходом цього небувалого експерименту, що, одержавши штучно зародки зірок, вважали цей експеримент загалом закінченим. Можливо, що вони побоювались їхнього подальшого розвитку.

— Але ж незнання це не виправдання! — зауважив кореспондент “Юнайтед Пресс”. — Ви забороняєте західному світові гріховний вчинок, проте у ваших словах нема засудження аналогічних дій радянських учених.

— Ну що ж, — швидко відказав Топанов, — якщо ви заговорили про гріх і подібні категорії, то я вам відповім у тому ж дусі… “Прости їх, господи, бо не знають, що чинять”… Творці цієї нової галактики жорстоко поплатилися за свою необачність, за деяку свою обмеженість. Вони досі перебувають у прозорій кришталевій гробниці, яка миттю утворилася під час катастрофи. Ми будемо вшановувати їхню пам’ять, а з їхньої помилки усім нам слід зробити висновок.

— Максиме Федоровичу, — звернувся до Топанова представник газети “Правда”, — ви говорите про можливе об’єднання всіх розумних істот галактики. В якій формі ви собі уявляєте таке об’єднання?

— Хоч би у формі “великого кільця” письменників-фантастів.[5] В усякому разі, це буде об’єднання вільних і рівноправних жителів різних планет, різних зоряних підсистем. Об’єднання на грунті спільних інтересів, які можуть хвилювати розумні істоти, подібно до того, як країни соціалістичного табору, згуртовані навічно єдністю ідеології і завданнями, що стоять перед ними.

— Пане Топанов! — голосно вигукнула кореспондентка “Нью-Йорк таймс”. — Пане Топанов, ви, мабуть, вважаєте, що ці крихітні чоловічки, проживши мільярди літ, не знайдуть нічого кращого, як об’єднатися на засадах комунізму?

— Авжеж, вважаю. (У залі великий гамір.) Заспокойтесь, панове, заспокойтесь. Вважаю тому, що світогляд комунізму, ідеологія комуністичної партії є єдино правильним і єдино практично плідним наслідком усього розвитку філософії. Вважаю за потрібне заявити, що успіх експерименту, який знайшов вираження у створенні ділянки простору з іншою плинністю часу, в чималій мірі завдячує систематичному й свідомому застосуванню філософії діалектичного матеріалізму в природознавстві.

— Пане Топанов (запитання ставить кореспондент журналу “Севентин”), ваша заява різко змінює справу. Якщо ви вважаєте, що штучно створений світ дійсно дотримується комуністичної ідеології, то це жахливо! Єдина надія може бути на те, що ви цього разу не дуже вдало скористалися з вашого вчення й допустилися помилки.

— Жахливо? Чому?

— Я сказав — жахливо! Як почуватимуть себе багато, дуже багато громадян у країнах із світоглядом, якого дотримується західний світ, коли дізнаються, що над їхніми головами літають міріади комуністів? Це справді жахливо, хоч комуністів і не видно і оточує їх якась чарівна оболонка, з якої їм, сподіваюся, не вибратись.

— І все ж я не розумію, чому ми повинні цього боятися? — спитав Топанов.

— Пане Топанов, не ви, а ми. (Пожвавлення, сміх.) Варт на секунду припустити, що все це. правда, що безмежно могутніше плем’я мікроскопічних чоловічків у будь-яку мить може втрутитися в наші земні справи…

— Дозволю собі запитати в свою чергу: з якою метою?

— Ну, хоч би маючи на меті утвердження комунізму на всій нашій планеті…

— Можете спати спокійно, цілком спокійно. У вашій країні комунізм однаково буде і без втручання ззовні. Комуністи у вашій власній країні зроблять це правильніше, надійніше, делікатніше й швидше, ніж будь-хто.

— Пане Топанов (кореспондент “Дейлі міррор”), у зв’язку з зауваженням мого колеги прошу пояснити вашу точку зору на можливість появи в зовнішньому світі, зокрема на нашій Землі, представників цього мікросвіту. Чи справді вони навічно ув’язнені в цьому колесі прискорювача, чи зможуть вийти назовні?

— Безперечно, зможуть вийти назовні, я не маю в цьому сумніву! (Загальне хвилювання).

— І вони будуть такими маленькими чоловічками? (Запитання кореспондентки “Нью-Йорк таймс” Елізабет Джарелл). Вони всюди проникнуть!.. Боже, вони можуть залізти мені у вухо!..

— І дізнаються, про що думаєте ви, коли вас лає шеф? (У залі сміх). Не турбуйтесь, пані Джарелл, якщо їм пощастить вийти за межі свого світу, то вони одразу ж перетворяться на істот завбільшки, як ми з вами. Справді, ті масштаби, ті об’єми, що їх займають атоми й молекули в їхньому світі, можливі для деякої штучної ділянки простору. Вихід у наш світ має супроводжуватись відповідним збільшенням усіх масштабів.

— Тим гірше! (Кореспондент “Ю. С. Ньюс Уордл ріпорт”). Тим гірше, ці страхітливі породження розуму й безвір’я колонізують Землю. (Гамір у залі). Вони прийдуть до нас і встановлять свій порядок! Вони обернуть нас у рабство!

— Комунізм не обертає в рабство і не вдається до колонізації, це робили й роблять капіталісти.

— В такому разі дай боже, щоб там справді був комунізм, пане Топанов (знову кореспондент “Дейлі міррор”), хоч це задача з дуже багатьма невідомими. Але в мене запитання по суті. Коли вже тут стільки разів йшлося про ідеологічні питання, то дозвольте дізнатися, чи не суперечить факт створення цілого світу однією людиною або групою працівників тому цілковитому запереченню акту творіння, на якому ґрунтується атеїстична критика релігії? Сказати інакше, якщо людина, як ви твердите, створила цілий світ, то чи не є наш світ результатом діяльності якогось божества?

— Керівника групи вчених, які здійснили цей славний науковий подвиг, товариша Алексєєва я знав особисто. Запевняю присутніх, що це була звичайнісінька людина, яка поділяла з своїм народом його тяжку й героїчну долю. Школяр, студент, згодом солдат, пізніше знову студент; учився, воював, трудився, помилявся, коли чогось не розумів. Звичайнісінька людина. І якщо йому вдалося здійснити велике відкриття, то тільки завдяки тому, що в нього за плечима стояла вся віками нагромаджена культура нашого земного людства. Так, цій групі вчених пощастило здійснити дивовижний експеримент, дивовижний дослід, який призвів до появи цілого світу, та ще, мабуть, населеного живими істотами. Але хіба ми, комуністи, коли-небудь мали сумнів у невичерпних можливостях людського розуму? І я певен, наші діти, наші внуки візьмуться за ще дивовижніші речі. Це ще тільки квіточки, ягідки будуть потім! (Гомін у залі). І коли не гратися гучними словами про “божественний акт” і тому подібними застарілими поняттями та “словесами”, то здійснене відкриття зовсім не важко зрозуміти, а згодом воно стане звичним, як звичним і доступним стало тепер, наприклад, добування вогню. Що не кажіть, ваша запальничка, пане Антоні Блу, якою ви бавитесь, мабуть, дала б вам божественну владу над плем’ям стародавніх неандертальців… Ясна річ, що декому може здатися, що оскільки, мовляв, сучасна наука припускає щось подібне до “акту творіння”, то чи не час визнати можливим примирення науки з релігією чи спробувати уявити наш світ як наслідок діяльності якогось божественного розуму, господніх всюдисущих рук? Такий висновок, панове, безперечно, зроблять наші ідейні вороги, та він не буде новим, не буде й несподіваним. Цього висновку вже дійшли стосовно всього поступального руху людської культури. (В залі гамір). Ми цього не боїмося. Ми знаємо, що кожне справжнє досягнення науки завжди було об’єктом ідеалістичних перекручень, а неопопівщина влаштовувала чергові похорони матеріалізмові з усякого приводу. Варт було відкрити факт перетворення елементарних частинок в електромагнітне випромінювання, як одразу почалися розмови про анігіляцію матерії, про здатність матерії до знищення; теорія відносності породила балачки про Всесвіт, що розширяється з якогось “світового атома”… Немає жодного великого відкриття в сучасній науці, якого б не використовувала реакція, мракобісся, релігія. Але хто скаже: “Ах, нові наукові відкриття використовують проти матеріалізму? Так треба зупинити поступальний розвиток науки, не треба здійснювати відкриття!” Такого сміховинного висновку ніхто, сподіваюсь, не збирається робити. І ми, панове, будемо терпляче, наполегливо й безстрашно захищати всяке нове відкриття, висвітлюючи його філософське значення з позицій марксизму. А захищати є що! Ми одержуємо, хай у невеликій кількості, білок — носій життя. Ми будемо без особливих затрат одержувати поживні олії з деяких водоростей, як тут не згадати про біблійні п’ять хлібин, якими нагодували цілий народ. Та хіба ядерні вибухи в космічному просторі, які черпають свою енергію із сонячних реакцій, не “акт творіння” нової зірки?!

Так, людина здобуває над силами природи справді божественну владу, але здобуває її тільки завдяки знанням. Більше того, майбутня влада людини над силами природи буде дієвіша, гнучкіша, тонша, величніша за міфічну владу всякого божества, що її проповідують попи будь-якої релігії. Людство вже сьогодні вичерпує “пророцтва” релігійних легенд. Навіть віруючі розуміють, що апокрифічні “залізні птиці” далеко відстають за своїми “льотними якостями” від реактивного літака; а як іронічно посміхнеться ветеран минулої війни, навіть якщо він вірить у бога, коли священик спробує настрахати його “стрілами огненними”, та й як не посміхнутись, коли він пам’ятає битву на Волзі! Ми говоримо про те, що Алексєєв “створив цілий світ”, та коли розібратися, тут нема й натяку на щось “божественне”. Ми, люди, створили тільки умови, за яких безмежно могутні сили природи щогодини, щосекунди творять Всесвіт навколо нас. Ці сили дістали точку прикладання, знайшли вихід, а коли є всі умови для настання якоїсь події чи процесу, то подія мусить статися, процес повинен початися, байдуже, чи мова йде про революцію, чи про наукове відкриття. І часто ми можемо не знати всіх тонкощів, усіх деталей процесу, як не знає селянин всього надзвичайно складного комплексу біохімічних і фотохімічних реакцій, що відбуваються в зернині, яка проростає, в її зеленому листку, в колосі, що дозріває. Земля й вода, повітря і сонце — ось що потрібне для росту й розвитку рослини, і наші предки тисячі років тому оволоділи цим невичерпним за своїм змістом процесом.

І нехай, панове, штучна мікрогалактика внаслідок свого особливого ізольованого становища значно відрізняється від звичайних галактик. Вона розвивається за своїми внутрішніми законами, і ми зовсім безсилі якось вплинути на розумне життя, що там зародилось, і

— Але може бути протилежне!

— Так, якщо хтось із діячів, що вирішили припинити такий важливий для науки дослід, осмілиться на якісь дії, я певен, він одержить швидку й рішучу відповідь.

— І, на вашу думку, ця відповідь буде далека від гуманізму? (Запитання кореспондентки “Нью-Йорк таймс”).

— А хіба буде не гуманно знищити кількох самовпевнених йолопів, коли йдеться про врятування цілого світу? Комунізм зовсім не проповідує непротивлення злу насильством. Коли фашизм загрожував затопити кривавою хвилею увесь світ, багато з нас, та і з вас, стали на захист своєї свободи й життя і говорили з тими, хто влаштовував Майданек і Освенцім, мовою гармат, а не умовляли. Промов і так було надто багато. Що ж до гуманізму, то комунізм і є викінченим гуманізмом. Вже даруйте, що мушу знову давати вам урок політграмоти, та тільки за комунізму, тобто за повного знищення приватної власності, яка часом заступає людину, підміняє людяність розрахунком, тільки за комунізму людина набуває своєї справді людської сутності. А це, панове, означає лише одне: що людина тоді стає до кінця людяною, тобто живе для щастя кожної людини, а не для свого гаманця…

Час вичерпано, панове, на вас чекають телефони.