Помилка Олексія Алексєєва

ПОМИЛКА ОЛЕКСІЯ АЛЕКСЄЄВА

— Невже все?! — вигукнув Григор’єв, дочитавши листа. — Але чому загинув Алексєєв? Чому сталася катастрофа? Майже про все ми вже здогадувались і без листа! Ми так багато сподівались…

— Ми сподівались не марно, — відповів Топанов, — не марно… Тепер ми твердо знаємо, що саме знаходиться перед нами. І ті фахівці, які прибули до нас і вивчають історію зоряних світів, виявляється, мають і не мають рації. Вони мають рацію в тому, що ми кожного дня бачимо інше зоряне скупчення, бо за вісім годин всередині кінехрона минає двісті мільйонів років, наших років! Галактика справді, що день, то інша. Спалахують нові зірки, деякі вибухають — пам’ятаєте спалахи? — з’являються нові відгалуження, нові туманності… Але фахівці й не мають рації, бо, власне, це та сама галактика, народжена силою людського генія. І зважте, Алексєєв здійснив дещо більше, ніж сподівався. Він хотів створити зародок зорі, а одержав їх декілька; він бажав вивчити практичну можливість використання тієї енергії, яку ховає космос, а насправді створив у безповітряному просторі всі умови для того, щоб з’явилася нова галактика. Я не зовсім розумію, що саме лягло в її основу, які саме сили, протидіючи, дали початок цьому небаченому в історії науки дослідові, та для мене цей лист — доказ правильності всіх наших пошуків… Ні, ні, я зовсім не належу до тих людей, які намагаються виправдати кожен свій крок, але сьогодні настав кінець важливого етапу…

— Максиме Федоровичу, — квапливо заговорив Мурашов, він щось поспіхом обчислював на аркушику паперу, — Максиме Федоровичу, а коли припустити, що ці зірки мають планети, то вони мусять обертатися зі швидкістю, яка перевищує швидкість світла в тисячі й сотні разів! Швидкість світла — межа швидкостей…

— Погоджуюсь із вами, — задумливо мовив Топанов, і ми всі зрозуміли, що якась думка заполонила його, — погоджуюсь, але чому? Чи мені вам пояснювати, що швидкість світла тісно пов’язана з силами тяжіння, з властивостями простору, особливо, якщо відштовхнутись від точки зору Алексєєва… Там, усередині кінехрона, світло так само, як і в нас, поширюється з найбільшою для свого світу швидкістю… Можливо, що там діє багато фізичних законів, яким підкоряється весь Всесвіт… Можливо, що там є й своя земля; можливо, таких планет там багато мільйонів…

— І на цих планетах якісь Ньютони відшукують закони руху небесних тіл, — докинув 171 Леднев, — а на інших свої Ейнштейни відкривають…

— Стривайте! — обірвав його Топанов. — Як ви сказали? Ньютони, Ейнштейни?

— Та це просто жарт, — виправдувався Леднєв. — Природно, щоб продовжити вашу думку.

— Не в тому справа, — сказав Топанов. — Не в тому… Я ось давно вже думаю… Така, знаєте, думка… Така думка! Продовжуйте обговорення! Я зараз повернусь.

Топанов схопив свій ціпок і сливе вибіг з кімнати. Я побачив, як він перейшов вулицю. Обговорення тривало, але якось нехотя. Ми всі звикли, що Топанов з властивою йому діловитістю інколи поглядом, словом, інколи усмішкою скеровує в потрібне русло увагу всіх членів комісії. Ось він знову з’явився. Він біг звідкись від моря. Ні, зупинився, чекає, ось повернув назад і зник…

— Що з ним? — прошепотів Леднєв. — Таким ми його ніколи не бачили.

— Він щось придумав! — сказав Григор’єв. — І він боїться помилитись, я так гадаю. Мабуть, щось серйозне… Ну, товариші, прошу уваги, будь ласка, до діла… Я уважно переглянув останню роботу Алексєєва, що її надіслала редакція “Вісника Академії наук”. Використавши відкритий ним математичний прийом, Алексєєв утворив досить цікаву картину порожнечі, картину міжзоряного простору. На його думку, порожнеча — це щільно заповнений простір, у якому тільки намічаються, ніби просвічують, частинки. Цей простір сприймає і трансформує у фон електромагнітних коливань випадкового характеру будь-яке випромінювання. Таким чином, вакуум не лишається байдужим до випромінювання зірок, порожнеча насичується випромінюваною енергією. Особливої уваги в роботі приділено процесам поляризації світла, недарма ті ділянки галактики, де, як ми знаємо, відбуваються найінтенсивніші процеси утворення зірок, характерні сильнішою і закономірніше розподіленою поляризацією світла. І в деяких точках Всесвіту ця енергія може проявитись у формі нової зірки…

Ми спробували зосередитись на тому, про що говорив Григор’єв. Під час його виступу якось бочком до кімнати зайшов Топанов і сів віддалік. Він був дуже схвильований.

— …Алексєєв іде навіть далі, — казав тим часом Григор’єв. — Він намагається простежити шляхи, якими надходить ця енергія, говорить про величезну роль зірок, що вже з’явилися…

— Це було в його листі! — вигукнув Леднєв. — Пам’ятаєте? Зірка допомагає зірці!

— Так, але це припущення, висловлене мовою математики, незрівнянно підсилено, принаймні тепер стає яснішою причина, чому так часто трапляються подвійні зірки. Гадаю, що теорія, яку створив Алексєєв, принесе ще дуже й дуже багато цікавого. Він буквально все передбачив…

— Не все! — раптом голосно сказав Топанов і ступив на середину кімнати. — Ні, не все передбачив Алексєєв! Він не передбачив життя! Так, друзі, він багато, я вірю вам, знайшов і використав, передбачив і з’ясував, але він не врахував головного… Не просто зародки зірок ми фотографуємо і спостерігаємо щодня! Це не просто зліпок, модель галактики. Так, так! Це набагато більше. Це справжня галактика! Справжня!.. Навколо мікроскопічних зірок обертаються такі ж мікроскопічні планети. Очевидно, зорі ці такі ж великі, якщо їх порівняти з атомами, з яких вони складаються, як і в нашому світі, а на незліченних планетах цих незліченних зірок є життя, є розумні істоти… І якщо наше Сонце разом з усіма планетами обертається в загальному зоряному потоці навколо центральної частини Галактики Молочного Шляху, якщо наша старенька Земля зробила лише десять-п’ятнадцять обертів, то галактика Алексєєва здійснила щонайменше чотириста обертів навколо своєї осі: адже вона обертається тричі за добу. А це означає, що над нами пролітає світ, світ, сповнений живого вогню, проносяться мільярди планет, а на них люди, саме люди, адже багато в цьому світі подібного до нашого. Вони вже пройшли те, що маємо здійснити ми у майбутні століття. Розсіяне по окремих планетах людство встигло згуртуватися в одне чудесне могутнє ціле… І коли Алексєєв надіслав сигнал, що мав припинити дослід, у нього й на думці не було, що він підняв руку над цілим світом, світом, який випередив нас у своєму розвитку на мільярди років! Алексєєв про те не знав, не здогадувався. Авжеж, він міг, звичайно, міг припинити цей дослід на самому початку, та коли закрутилися сяючі гілки галактики, коли в тому світі минули мільярди літ, було вже пізно. Світ, що його створив Алексєєв із своїми співробітниками, став сильнішим за нас, і в мить, коли було надіслано сигнал, що спричинив би розпад цього все ще загадкового колеса кінехрона, вони вже зуміли, очевидно спільними зусиллями, захиститись. Дуже можливо, що вони знали таємницю прискорювача часу, можливо, вони багато знають і про нас… Так, вони захистились, вони відповіли, і лабораторія Алексєєва перетворилась на непроникний кришталевий зливок. Це життя, рішуче й розумне, безмежно сміливе й могутнє, зберегло “цяточки-зірочки”. Це життя, а йому ніщо не страшне!

— Але даруйте! — вигукнув Леднєв. — Даруйте! Адже було надіслано сигнал, що тривав кілька мікросекунд, мільйонних часток секунди!

— Ну то й що, — відповів Топанов. — А в світі Алексєєва секунда дорівнює мало не п’яти тисячоліттям, ось що для них секунда. А мікросекунда — це доба, друзі! Це була тривожна доба для того світу, але він переміг! Він вистояв!

— Я просто не можу цього збагнути, — сказав Леднєв. — Я відчуваю, що в цьому розгадка всіх таємниць, але не можу повірити… Алексєєв у ролі бога Саваофа створює цілий сівіт!

— Так, він створив його, але як мало він міг порядкувати його долею! — відказав Топанов. — Так, це світ Алексєєва, одначе все людство, всі люди Землі безсилі бодай на волосинку змінити його долю. І я нікому не радив би робити таку спробу…

Весь хід експерименту Алексєєва тепер з’ясували. Вакуум був повен найрізноманітніших сюрпризів. Він не чинив ніякого відчутного опору зіркам і планетам, метеорам і космічним ракетам, що рухалися крізь нього, він мав властивості, подібні до надтекучості рідкого гелію за наднизької температури. Але досить надати вакууму обертового руху за допомогою складного поєднання змінного електромагнітного та гравітаційного полів, як він проявляє дивовижну здатність утворювати своєрідні завихрення, вихори, до яких починала стікатися з навколишнього простору розсіяна енергія. Тепер стало зрозуміло, чому абсолютний нуль температур принципово недосяжний. Електромагнітні та гравітаційні поля утворювали своєрідний і чутливий “фон” порожнечі, здатний вивільняти кванти електромагнітного випромінювання в будь-якій своїй точці.

Один за одним залишали нас члени комісії, їх неважко було зрозуміти. Цілковита революція поглядів на міжзоряне середовище породила багато гіпотез, здогадів, заполонила кожного з учених, яким довелося брати участь у розслідуванні аварії в Інституті зірок. Мурашов одного разу забіг до мене з якимсь нелюдським криком. Тетяна сховалась за моєю спиною і тихенько запитала, постукавши зігнутим пальчиком по своїй голові:

— Він того? З глузду з’їхав?

Проте Мурашов витяг з кишені якісь папірці, й за кілька хвилин я змушений був поділити з ним його радість.

— Та ви розумієте, про що все це свідчить! — хрипким від хвилювання голосом сказав він. — Зірки зустрічаються або ж поодинці, або ж парами, або ж невеликими групами, найчастіше парами, але на величезній відстані одна від одної, і зараз я знаю чому!.. А завтра про це знатиме увесь світ! Якщо енергія для побудови зірки стікається до деякого порушення в русі безповітряного середовища й продовжує надходити до появи самої зірки, що, звичайно, відбувається стрибком — прихована невпинна робота і спалах, — то все зрозуміло. Зірки не можуть народжуватись де завгодно. Вони відбирають енергію з навколишнього простору, збіднюють вакуум навколо себе, як дерево відбирає вологу своїм корінням в цілого шару ґрунту! Зірка народжується не на порожньому місці, і, народившись, випромінює потоки тепла та світла, що десь-то, якимись незримими шляхами знову виявляються зібраними в нову зірку. Я вичислив середню енергетичну насиченість вакууму, адже відомо, що в середньому зірки одна від одної знаходяться на відстані п’ятдесяти мільйонів сонячних радіусів. Дивіться!..

А за годину я був свідком палкої суперечки Григор’єва з Леднєвим. її зміст вразив мене.

— Даремно гадати, — говорив Леднєв, — що частинка світла, яка надійшла до нас від Сонця, насправді вийшла з його надр чи з його поверхні! Хіба електрони, які зараз розжарюють нитку електричної лампочки, це ті самі електрони, що перебували в обмотках динамо-машин Каховської ГЕС? Електрони рушили в путь усі разом, практично за мить вони почали надходити до нас, в оцю лампочку; однак самі електрони, ті, які під час вмикання лампочки перебували в обмотках динамомашин1, ще в дорозі, вони прямують до нас, але дійдуть через десятки років! Електромагнітне поле лише пробуджує, виводить із стану бездіяльності незліченні кванти світла, які насправді знаходяться у вакуумі!

— То що ж тоді швидкість світла? — заперечив Леднев. Суперечка, очевидно, давала йому задоволення. — Адже світло все-таки мчить до нас зі швидкістю триста тисяч кілометрів за секунду!

— Це швидкість електромагнітної хвилі, яка біжить по вакууму, однак вона не вичерпує властивостей світлових частинок, це швидкість передавання, не більше!

— Але ж це давня, тисячі разів спростована теорія ефіру! — вигукнув Леднєв. — І не сором вам на порозі XXI століття філософствувати на цю тему! Адже всі спроби визначити швидкість, з якою пролітає крізь ефір наша Земля, виявились марними.

— Правильно! Та хіба міг хто передбачити надтекучість гелію за низьких температур? — відказав Григор’єв. — Не так просто заявити, що рідина, яка має густину, вагу, матеріальна, як і всяка інша, раптом виявиться без такої суттєвої властивості, як властивість в’язкості. Коли б Чорне море наповнити надтекучою рідиною, то досить було б навантажену баржу штовхнути просто рукою в бажаному напрямку, і вона перетнула б його й прибула до Батумі чи в Стамбул. Годі дивуватися, якщо структура вакууму здатна проявити себе ще дивовижніше.

….Я відшукав Топанова тільки надвечір на березі моря. Кілька наших товаришів,” астрономів і фізиків, щось йому розтлумачували. Коли я підійшов до них, повз берег швидко проплив легкий човник. Весь натовп уважно стежив за його веслами.

— Ще раз! — гукнули з берега на човник. — Тепер добре, тепер вийшло!

— Що тут таке? — поцікавився я.

— Одержуємо подвійні зірки, — відповів Мурашов. Він стояв до колін у прибережному мулі в черевиках і штанях.

Човник повертався, і Мурашов присів над самісінькою поверхнею води.

— Є, вийшло! — крикнув він, коли човник пройшов мимо. З його штанів стікали струмочки води.

— Та що ж тут таке? — не стерпів я.

— Досить, — сказав Топанов, — переконали.

— Розумієте, один із наших астрономів заявив, що ті своєрідні завихрення в міжзоряному середовищі, про які ми говорили, дали б початок лише одиночним зіркам. Я звернув його увагу на суміжні вихори, які легко утворюються навіть у воді, якщо сильно гребти веслом. От і пішли перевірити. Хіба ви не бачили, що, коли човен проходив мимо, з кінця весла зривалася не одна вихрова лійка, а зразу дві? Це було дуже серйозне заперечення, адже подвійних зірок дуже багато, приблизно на чотири одиночні припадає одна подвійна, на чотири подвійні одна потрійна, і це співвідношення корегується нині в бік більшої кількості кратних зірок…

— Дуже добре, що ви майже всі тут, товариші, — раптом сказав Топанов, — я просто щасливий, що мені не доведеться бігати по кожного з вас. Голови ваші повні ідей, і мені, повірте, дуже радісно з того, але ж ви дорослі люди. Ми пробули тут надто довго, і наш звіт розслідування треба скінчити якомога швидше. Гадаю, що днів за три ви зовсім вивільнитесь і тоді займайтесь своїми ідеями, підрахунками, обчисленнями… Від вас самих залежить, коли ви зможете звільнитись для творчості. Та й “білих плям” у нас іще багато! Не розкусиш горішка, не з’їси й зернятка! А у звіті треба описати весь хід експерименту Алексєєва, увесь до кінця, без цього всі ваші висновки, даруйте, на піску… — Топанов нагнувся і набрав повну жменю піску.

Тонкими цівочками стікав сухий пісок крізь пальці, а ми намагалися не дивитись на нього: докір був справедливий.

А за п’ять днів було відтворено більш-менш детально весь дослід Алексєєва. В головній частині ракети містився металевий павук, зібраний із сотень фігурних секцій. В центрі його була начинена порохом сфера. Коли на орбіту виходив останній ступінь штучного супутника, який робив повний оберт навколо Землі приблизно за вісім годин, Алексєєв посилав спеціальний сигнал. Спрацьовував досить складний пристрій, пороховий заряд вибухав і розкидав у всі боки всі чотириста секцій, сполучених між собою тонкою, але досить міцною ниткою. Це колесо, що мчало в космічному просторі, було гігантським прискорювачем, який живився за допомогою фотоелементів енергією сонячного випромінювання. Закон періодичної зміни поля в центрі колеса прискорювача був дуже складний.

Велику дискусію викликали припущення про ті засоби, що з їх допомогою Алексєєв домагався періодичної зміни сил тяжіння. Рішення підказав Леднєв, воно було навдивовижу просте.

— Алексєєв змінював значення сил тяжіння в центрі свого колеса-супутника тричі на добу. І робилося це цілком автоматично, під час наближення й віддалення супутника в полі притягання Землі!

— Він використав земну кулю як. джерело гравітаційних сил! — вихопилось у Григор’єва. — Вирішив зовсім як Максим Федорович, і просто, й дієво… А от чому з’являється міраж і нащо він, ви нам, товаришу метеоролог, досі не пояснили.

— Так, марево — це явище стороннє, — неохоче зізнався Леднєв, — зірки мікрогалактики проектувались в інфрачервоних променях, викликали нагрівання деяких шарів повітря.

— Ото ж. бо, впертий чоловіче, — задоволено мовив Григор’єв.

Серед замовлень лабораторії Алексєєва було виявлено також замовлення на спеціальне реле, яке спрацьовувало б, приймаючи радіосигнал певної форми. Варт було Алексєєву подати цей сигнал, і реле відпускало один кінець металевої нитки, яка скріплювала колесо-прискорювач. Зустрічний опір розсіяних газів одразу порушив би розташування окремих секцій, і дослід припинявся…

Звіт було вже підписано й підготовлено до відправлення, коли зненацька почалися події, які зразу поставили питання про супутник Алексєєва зовсім по-іншому.