Месія Дюни

***

Тлейлаксанський лицепляс Скителі[6] намагався не думати про концептуально вбивчий характер їхньої змови, проте його думки раз у раз звертали в русло покаянного співчуття.

«Жалітиму, що спричинив смерть і злощастя Муад’Дібу», — думав він, старанно приховуючи цю жалісливість від інших змовників. Але такі почуття показували, що йому легше ідентифікувати себе з жертвами, ніж із нападниками, — ознака, характерна для тлейлаксу.

Сумний Скителі мовчки стояв оддалік, тоді як інші дискутували про можливість використання психоотрути. Розмова була енергійною та жвавою, але ззовні безпристрасною, чого й слід було сподіватися від адептів Великих Шкіл, коли йшлося про питання, близькі до їхніх догматів.

— Коли помислиш, що ти його прохромив, тоді й виявиш, що він навіть не поранений!

Це озвалася стара Превелебна Матір Бене Ґессерит, Ґай Єлена Могіям, їхня господиня тут, на Валасі IX. Худа, вбрана в чорне стара відьма сиділа в плаваючому кріслі ліворуч від Скителі. Відкинутий назад каптур її аби відкривав поморщене, як пересохла шкіра, обличчя під срібним волоссям. З цього схожого на маску-череп обличчя дивилися глибоко запалі очі.

Вони спілкувалися мовою мірабгаса з її гостро відточеними приголосними та тиснявою голосних. Це був інструмент передачі найтонших відтінків почуттів. Саме так відповідав Превелебній Матері навігатор Гільдії Едрік — по-куртуазному наспівно, але з прихованою всередині шпичкою, із, так би мовити, легеньким дотиком погордливої чемності.

Скителі глянув на посланця Гільдії. Едрік плавав у контейнері з оранжевим газом усього за кілька кроків від нього. Контейнер містився в центрі прозорого купола, який Бене Ґессерит спорудили для цієї зустрічі. Тіло гільдієра було продовгуватим, заледве людиноподібним, з ногами-плавцями та широкими перетинчастими руками — риба в дивному морі. Вентиляційні отвори його акваріума випускали блідо-оранжеву хмарку, насичену запахом геріатричних прянощів — меланжу.

— Ідучи цим шляхом, повмираємо від дурощів!

Заговорила четверта присутня персона — потенційна учасниця змови — принцеса Ірулан, дружина (але лише офіційно, нагадав собі Скителі) їхнього спільного ворога. Стояла побіля акваріума Едріка — висока білява красуня, виряджена в сукню із синього хутра бйондекського кита й відповідну до сукні шапочку. У її вухах виблискували золоті диски. Трималася з аристократичною зверхністю, але щось у зосередженому спокої її рис зраджувало притаманний бене-ґессериткам самоконтроль.

Думки Скителі перейшли від нюансів мови та обличчя до нюансів розміщення. Купол оточували пагорби, покриті підталим снігом, який відбивав мокру блакить маленького синьо-білого сонця, що саме висіло в точці зеніту.

«Чому саме це місце?» — зацікавився Скителі. Бене Ґессерит рідко робили щось випадково. Візьмімо відкриту споруду купола: суворіший і обмеженіший простір міг би викликати в гільдієра напад клаустрофобії. Причиною таких психічних перепон було народження й життя в позапланетному відкритому просторі.

Хоча збудувати це спеціально для Едріка — усе одно, що ткнути кінчиком пальця в його слабкість.

«А що ж тут, — питав себе Скителі, — націлене в мене?»

— Ти нічого не хочеш сказати, Скителі? — зажадала Превелебна Матір.

— Хочете залучити мене до цього бою дурнів? — спитав Скителі. — Дуже добре. Ми маємо справу з потенційним месією. Не варто влаштовувати проти нього лобову атаку. Ставши мучеником, він переможе нас.

Усі глянули на нього.

— Гадаєш, що це єдина небезпека? — напосідалася Превелебна Матір, голосно сапаючи.

Скителі знизав плечима. Для цієї зустрічі він вибрав лагідне кругловиде обличчя з веселим виразом, розлізлі повні губи й тіло огрядного коротуна. Вивчаючи своїх компаньйонів-змовників, він вирішив, що зробив ідеальний вибір, — можливо, інстинктивно. Був людиною-хамелеоном, лицеплясом, і та подоба, якої він зараз прибрав, наче спонукала інших надміру легковажити ним.

— Ну? — натискала Превелебна Матір.

— Я насолоджуюся мовчанням, — промовив Скителі. — Краще залишити нашу прю безсловесною.

Превелебна Матір відступила, і Скителі відчув, що вона наново його переоцінює. Усі вони були витворами глибокого вишколу прана-бінду, здатними контролювати мускули та нерви так, як це мало кому під силу. Але Скителі, лицепляс, володів своїми м’язами й нервами з недосяжною для інших віртуозністю. Плюс особлива якість симпатіко, мімічна проникливість, з якою він міг імітувати психіку інших так само, як і їхній зовнішній вигляд.

Скителі, давши їй достатньо часу, щоб завершити переоцінку, сказав:

— Отрута!

Вимовив це слово з атональністю, яка мала показати — лише він розуміє його таємне значення.

Гільдієр здригнувся, і з блискучої кульки динаміка, що оберталася в кутку його акваріума, над самою Ірулан залунав його голос:

— Ми обговорюємо психічну, а не фізичну отруту.

Скителі засміявся. Сміх на мірабгаса розчавлював опонента, і лицепляс не збирався стримуватися.

Ірулан схвально всміхнулася, але в кутиках очей Превелебної Матері проглядався натяк на гнів.

— Припиніть! — прохрипіла Могіям.

Скителі замовк, але тепер він опинився в центрі уваги їх усіх: мовчазного, хоч і розлюченого Едріка, розгніваної Превелебної Матері та розвеселеної, проте й збентеженої Ірулан.

— Наш друг Едрік наче натякає, — сказав Скителі, — що пара бене-ґессеритських відьом, вишколена у всіх їхніх тонких штучках, не навчилася по-справжньому використовувати обман.

Могіям обернулася, щоб оглянути холодні пагорби рідного світу Бене Ґессерит. «Починає належно оцінювати речі», — здогадався Скителі. Це добре. Але Ірулан — інше питання.

— Ви один із нас чи ні, Скителі? — спитав Едрік, дивлячись крихітними очима гризуна.

— Не про мою вірність ідеться, — відповів Скителі, відтак зосередив увагу на Ірулан: — Ви, принцесо, питаєте себе, чи варто було долати всі ці парсеки й так сильно ризикувати?

Вона кивнула, погоджуючись.

— Невже ж для того, щоб перекинутися банальностями з людиноподібною рибою чи подискутувати з товстим тлейлаксанським лицеплясом?

Вона відступила від Едрікового акваріума й труснула головою, задихаючись від сильного запаху меланжу.

Едрік скористався цим моментом, щоб вкинути в рот меланжеву пігулку. Він їв прянощі, дихав ними і, без сумніву, пив їх, — зауважив про себе Скителі. Це зрозуміло, позаяк прянощі посилюють прозорливість Лоцмана, дають йому змогу кермувати гайлайнерами Гільдії, летячи крізь космос із надсвітловою швидкістю. Провидячи завдяки прянощам, Лоцман знаходить ту лінію майбуття корабля, яка вільна від небезпеки. Зараз Едрік занюхав іншу небезпеку, але навіть із пророчими милицями не може її розпізнати.

— Гадаю, з мого боку було помилкою приходити сюди, — сказала Ірулан.

Превелебна Матір обернулася, розплющила очі, за мить заплющивши їх кумедним ящірячим жестом.

Скителі перевів погляд з Ірулан на акваріум, наче пропонуючи принцесі пристати на його думку. Знав, що Едрік видається їй відразливим: нахабний погляд, ці жахливі стопи й руки, що повільно рухаються в газі, оранжеві вихори якого клубляться довкола нього. Мабуть, цікавиться його сексуальними звичками, думає, як це дивно — кохатися з кимось таким. Навіть антигравітаційний генератор, що відтворює для Едріка невагомість у космосі, стає тепер перепоною між ним і нею.

— Принцесо, — промовив Скителі, — завдяки присутності тут Едріка ясновидство вашого чоловіка стане, так би мовити, «неясновидним» і навіть ця розмова пройде повз його увагу… можливо.

— Можливо, — сказала Ірулан.

Превелебна Матір кивнула, не розплющуючи очей.

— Навіть самі ясновидці погано розуміють феномен ясновидіння.

— Я повний Лоцман Гільдії та володію Силою, — промовив Едрік.

Превелебна Матір розплющила очі. Цього разу вона дивилася на лицепляса, вивчаючи його з особливою бене-ґессеритською інтенсивністю. Зважувала кожну дрібницю.

— Ні, Превелебна Матір, — пробурмотів Скителі, — я не такий простак, яким здаюся.

— Ми не розуміємо Сили другого бачення, — сказала Ірулан. — У тім-то й річ. Едрік каже, що мій чоловік не може бачити, знати чи передбачати нічого з того, що відбувається у сфері впливу Лоцмана. Але наскільки поширюється цей вплив?

— У нашому Всесвіті є люди та речі, про яких я знаю лише за наслідками їхньої діяльності, — промовив Едрік, його риб’ячий рот витягся в тонку лінію. — Знаю, що вони були тут… там… десь. Як водні істоти тривожать воду своїм просуванням, так само ясновидіння розворушує Час. Я бачив, де бував ваш чоловік, хоча ніколи не бачив ні його самого, ні відданих йому людей, що мають спільні з ним цілі. Це маскування, яке адепт дає всім своїм друзям.

— Ірулан не твоя, — сказав Скителі й зиркнув у бік принцеси.

— Ми всі знаємо, чому таємну змову слід вести лише за моєї присутності, — відповів Едрік.

Удавшись до інтонацій, з якими описують механізми, Ірулан промовила:

— Це очевидно, ви маєте своє застосування.

«Тепер вона бачить його таким, яким він є, — подумав Скителі. — Добре!»

— Майбутнє — це річ, яку треба формувати, — промовив він уголос. — Поміркуйте про це, принцесо.

Ірулан глянула на лицепляса.

«Віддані Полу люди, що мають спільні з ним цілі, — подумала вона. — і в першу чергу фрименські легіонери в його плащах. Я бачила, як він пророкував для них, чула крики захвату їхнім Магді, їхнім Муад’Дібом».

«Вона зрозуміла, — подумав Скителі, — що тут її випробовують, що вона постала перед судом, який вирішує, зберегти її чи знищити. Побачила пастку, яку ми їй поставили».

На мить Скителі зустрівся поглядом із Превелебною Матір’ю й пережив дивне усвідомлення того, що вона розділяє його погляд на Ірулан. Звісно, Бене Ґессерит детально проінструктували свою принцесу й навчили її спритних брехонь. Але завжди настає момент, коли бене-ґессеритки можуть покластися лише на свій вишкіл та інстинкти.

— Принцесо, я знаю, чого ви найбільше хочете від Імператора, — сказав Едрік.

— Хто ж цього не знає? — відповіла запитанням Ірулан.

— Ви хочете бути матір’ю-засновницею королівської династії, — продовжував Едрік, наче й не чуючи її. — Якщо ви до нас не приєднаєтеся, цього ніколи не станеться. Даю вам слово ясновидця. Імператор одружився з вами з політичних причин, але ви ніколи не ділили з ним ложа.

— То ясновидець є ще й вуаєристом, — зітхнула Ірулан.

— Імператор сильніше зв’язаний зі своєю фрименською конкубіною, ніж із вами, — відрізав Едрік.

— І вона не може дати йому спадкоємця, — відповіла Ірулан.

— Розсудливість є першою жертвою сильних емоцій, — пробурмотів Скителі, відчувши, як гнів Ірулан переливається через край, побачивши, що його застереження дало наслідок.

— Вона не може дати йому спадкоємця, — промовила Ірулан, спокійно відміряючи слова, — бо я таємно здійснюю контрацепцію. Це зізнання хотіли ви почути від мене?

— Це не те, про що слід знати Імператорові, — сказав Едрік, усміхаючись.

— Тримаю напоготові призначену для нього брехню, — відповіла Ірулан. — Він може мати правдочуття, але деяким брехням повірити легше, ніж правді.

— Мусите зробити вибір, принцесо, — промовив Скителі, — але збагніть, що цей вибір має стати вашим захистом.

— Пол справедливий зі мною, — сказала вона. — Я сиджу в його Раді.

— Чи за ті дванадцять років, коли ви були його принцесою-консортом, він проявив до вас хоч трохи тепла? — спитав Едрік.

Ірулан труснула головою.

— Він зі своєю простацькою фрименською ордою детронізував вашого батька, одружився з вами, щоб підкріпити свої претензії на престол, але ніколи не коронував вас як Імператрицю, — сказав Едрік.

— Едрік намагається змусити вас хвилюватися, принцесо, — прокоментував Скителі. — Хіба не цікаво?

Вона глянула на лицепляса, побачила на його обличчі зухвалу посмішку та відповіла на неї піднятими бровами. Скителі бачив — тепер вона цілком усвідомлює, що коли покине цю зустріч, підпавши під вплив Едріка, ставши частиною їхньої змови, то ці моменти будуть приховані від Полового ясновидіння. Якщо ж утримається від зобов’язань…

— Вам не здається, принцесо, — спитав Скителі, — що Едрік прибрав собі надто важливу роль у нашій змові?

— Я вже погодився, — сказав Едрік, — керуватися найрозсудливішими рішеннями, запропонованими нашою радою.

— А хто ж вибиратиме, яке з рішень найрозсудливіше? — поцікавився Скителі.

— Ви бажаєте, щоб принцеса від’їхала звідси, не приєднавшись до нас? — запитав Едрік.

— Він хотів би, щоб вона взяла на себе реальні зобов’язання, — гримнула Превелебна Матір. — Між нами не повинно бути обману.

Скителі побачив, що Ірулан розслабилася в замисленій позі, сховавши руки в рукави своїх шат. Роздумувала про приманку, яку підкинув їй Едрік: заснувати королівську династію! Питала себе, яку схему задумали змовники, щоб захиститися від неї. Їй багато чого треба зважити й обдумати. У цю мить Ірулан звернулася до нього:

— Скителі, кажуть, що у вас, тлейлаксу, є дивний кодекс честі: усі ваші жертви повинні мати можливість порятунку.

— Якщо зуміють її знайти, — підтвердив Скителі.

— А я жертва? — спитала Ірулан.

Скителі врятував вибух сміху.

Превелебна Матір чмихнула.

— Принцесо, — заговорив Едрік, і його голос звучав лагідно та переконливо, — ви вже одна з нас, не бійтеся. Хіба ж ви не шпигуєте за Імператорським Двором для своїх бене-ґессеритських зверхниць?

— Пол знає, що я звітую своїм наставницям, — сказала вона.

— Але чи не даєте їм матеріалу для різкої пропаганди проти вашого Імператора? — спитав Едрік.

«Не “нашого” Імператора, — занотував Скителі. — “Вашого” Імператора. Ірулан надто бене-ґессеритка, щоб пропустити цю обмовку».

— Питання в тому, чим і як скористатися, — сказав Скителі, наблизившись до акваріума гільдієра. — Ми, тлейлаксу, вважаємо, що у всьому Всесвіті існує лише ненаситна жадоба матерії, а енергія — це єдине надійна річ. І ця енергія вчиться. Прислýхайтеся до мене, принцесо: енергія вчиться. Це ми називаємо владою.

— Ви не переконали мене, що ми можемо перемогти Імператора, — відповіла Ірулан.

— Ми й не переконані в цьому, — зауважив Скителі.

— Куди б ми не глянули, — промовила Ірулан, — його влада протистоїть нам. Він Квізац Хадерах, що може бути в багатьох місцях одночасно. Він Магді, чиї бажання є беззаперечним наказом для його місіонерів із Квізарату. Він ментат, обчислювальні можливості якого перевершують найпотужніші комп’ютери давнини. Він Муад’Діб, чиї накази фрименським легіонам знелюднюють планети. Володіє яснобаченням і провидить майбутнє. Має такий генний набір, якого ми в Бене Ґессерит прагнемо для…

— Ми знаємо його характерні риси, — перебила її Превелебна Матір. — І знаємо, що ця гидь, його сестра Алія, має той сам генний набір. Але вони обоє теж люди. Отож мають свої слабкості.

— І де ж ці його людські слабкості? — спитав лицепляс. — Шукатимемо їх у релігійній силі його джигаду? Чи можуть імператорські Квізари обернутися проти нього? А як суспільна влада Великих Домів? Чи спроможний конгрес Ландсрааду на щось більше, ніж здіймати крик?

— Я пропонував би Добропорядний Альянс Прогресивних Торговців, — сказав Едрік, перевертаючись у своєму акваріумі. — ДАПТ — це бізнес, а бізнес іде вслід за прибутком.

— А можливо, мати Імператора, — заговорив Скителі. — Наскільки я розумію, леді Джессіка залишається на Каладані, але часто спілкується із сином.

— Ця зрадлива сука, — рівним голосом промовила Могіям. — Я ладна відрубати власні руки, якими її навчала.

— Наша змова потребує важеля, — сказав Скителі.

— Ми більше, ніж змовники, — заперечила Превелебна Матір.

— О, так, — погодився Скителі. — Ми енергійні та швидко навчаємося. Це робить нас єдиною справжньою надією, найпевнішим порятунком людства.

Говорив тоном цілковитого переконання, що сприймалося як найбільше глузування, коли, як оце зараз, походило від тлейлаксу. Лише Превелебна Матір могла зрозуміти такі тонкощі.

— Чому? — спитала вона, звернувши це запитання Скителі.

Перш ніж лицепляс зумів відповісти, Едрік, прочистивши горло, сказав:

— Не змагаймося у філософських нонсенсах. Кожне питання може бути зведене до «Чому так?». Усі релігійні, ділові й урядові питання мають той самий підтекст: «Хто владарюватиме?» Альянси, союзи, блоки є погонею за міражами, якщо не ведуть до влади. Усе інше — нісенітниця, і це розуміє більшість мислячих істот.

Скителі стенув плечима, адресуючи цей жест єдино Превелебній Матері. Едрік замість нього відповів на її запитання. Цей набундючений дурень був їхнім найвразливішим місцем. Аби переконатися, що й Превелебна Матір розуміє це, Скителі промовив:

— Пильно слухаючи вчителя, здобуваєш освіту.

Превелебна Матір повільно кивнула.

— Вершіть свій вибір, принцесо, — сказав Едрік. — Ви були обрані як знаряддя долі, найтонше, найдосконаліше…

— Прибережіть свої пишномовності для тих, кого вони захоплюють, — відповіла Ірулан. — Раніше ви згадувала привид, воскреслий із мертвих, яким ми можемо заразити Імператора. Поясніть це.

— Атрід сам себе знищить! — прогавкав Едрік.

— Не говоріть загадками! — різко урвала його Ірулан. — Що це за привид?

— Напрочуд незвичайний привид, — сказав Едрік. — Має тіло та ймення. Тіло — це плоть славетного майстра меча, знаного як Дункан Айдаго. А ймення…

— Айдаго мертвий, — сказала Ірулан. — Пол часто оплакував його втрату в моїй присутності. Він бачив, як Айдаго вбили сардаукари мого батька.

— Навіть зазнавши поразки, — сказав Едрік, — сардаукари вашого батька не втратили розуму. Припустімо, що розумний командир сардаукарів розпізнав тіло майстра меча, котрого вбили його люди. Що далі? Існують способи використання такого тіла й подальшого навчання… якщо діяти швидко.

— Тлейлаксанський гхола, — прошепотіла Ірулан, дивлячись у бік Скителі.

Помітивши її зацікавленість, лицепляс вдався до своїх можливостей зміни зовнішності. Його постать розпливлася, тіло повільно потекло й змінилося. Тепер перед нею стояв стрункий чоловік. Обличчя зосталося округлим, але стало темнішим, із дещо сплющеними рисами. Високі вилиці наче підпирали очі з виразними складками-епікантусами. Волосся було чорним і неслухняним.

— Гхола от такого вигляду, — промовив Едрік, указуючи на Скителі.

— Просто інший лицепляс? — спитала Ірулан.

— Не лицепляс, — сказав Едрік. — Якщо за лицеплясом тривалий час спостерігають, то є ризик його викриття. Але припустімо, що наш розумний сардаукарський командир зберіг тіло Айдаго в аксолотлевому контейнері. Чому б ні? Це тіло було плоттю та нервами одного з найдосконаліших мечників в історії, радника Атрідів, військового генія. Навіщо втрачати таку виучку та вміння, якщо можна воскресити його як інструктора сардаукарів.

— Я не чула навіть натяків на це, а я ж була повірницею свого батька, — промовила Ірулан.

— Аххх, але ж вашого батька було переможено, а вас уже через кілька годин продано новому Імператорові, — сказав Едрік.

— То це справді зробили? — вимагала відповіді вона.

Випромінюючи таку самовдоволеність, що хоч сказися, Едрік відповів:

— Припустімо, що наш розумний командир, знаючи про необхідність швидких дій, негайно ж відправив збережене тіло Айдаго до Бене Тлейлакс. Далі уявімо, що командир і його люди полягли, перш ніж передали цю інформацію вашому батькові — та він і так у жоден спосіб не міг нею скористатися. Зостався тільки фізичний факт, дрібка плоті, відправлена тлейлаксу. Звичайно ж, єдино можливим способом — на гайлайнері. Ми в Гільдії, природно, знаємо кожен вантаж, який перевозимо. Дізнавшись про це, чи ж не вважали б ми так само розумним придбати гхолу як подарунок, що годиться для Імператора?

— То ви це зробили, — сказала Ірулан.

— Як зазначив наш довголітній друг, ми це зробили, — відповів Скителі, котрий відновив свою попередню кругловиду подобу.

— Як був налаштований Айдаго? — спитала Ірулан.

— Айдаго? — перепитав Едрік, дивлячись на тлейлаксу. — Ти щось знаєш про Айдаго, Скителі?

— Ми продали вам створіння, зване Гайтом, — відповів Скителі.

— Ах так, Гайт, — погодився Едрік. — Чому ви продали його нам?

— Бо колись ми вивели свого власного Квізац Хадераха, — пояснив Скителі.

Різко смикнувши старою головою, Превелебна Матір зиркнула на нього й гнівно промовила:

— Ви нам цього не казали!

— Бо ви не питали, — відповів Скителі.

— А як же ви опанували цього свого Квізац Хадераха? — поцікавилася Ірулан.

— Істота, котра весь свій вік втілювала в життя певне уявлення про неї, помре, але не стане антитезою цього уявлення, — продекламував Скителі.

— Не розумію, — ризикнув зізнатися Едрік.

— Сам себе вбив, — буркнула Превелебна Матір.

— Уважно мене вислухайте, Превелебна Матір, — попередив Скителі, удавшись до інтонації, яка означала: «Ти не сексуальний об’єкт, ніколи не була сексуальним об’єктом, не можеш бути сексуальним об’єктом».

Тлейлаксу почекав, доки вона повністю збагне його крикливі наголоси. Мусить безпомильно оцінити його наміри. Незважаючи на гнів, до її свідомості повинно дійти, що тлейлаксу, звичайно, не кинув би цього звинувачення, якби не знав ставлення Сестринства до людської селекції. А все-таки його слова містили грубу образу, зовсім нехарактерну для тлейлаксу.

Лагідно, використовуючи заспокійливі способи мовлення мірабгаса, Едрік спробував згладити напругу моменту:

— Скителі, ти казав, що ви продали нам Гайта, бо поділяли наші наміри з його використання.

— Едріку, мовчи, доки я не дам тобі дозволу говорити, — промовив Скителі. А коли гільдієр почав протестувати, Превелебна Матір гримнула:

— Заткнися, Едріку!

Гільдієр відступив у глибину свого акваріума, від хвилювання молотячи руками й ногами.

— Наші скороминущі емоції не стосуються розв’язання нашої спільної проблеми, — сказав Скителі. — Вони затьмарюють наш розум, бо єдиною належною емоцією є глибинний страх, що й привів нас сюди.

— Розуміємо, — відповіла Ірулан, глянувши на Превелебну Матір.

— Ви мусите збагнути небезпечні обмеження в нашому захисті, — вів далі Скителі. — Ясновидцеві не під силу те, чого він не може зрозуміти.

— Ти спритний, Скителі, — сказала Ірулан.

«Вона не сміє здогадатися, наскільки спритний, — подумав Скителі. — Коли все буде зроблено, ми матимемо свого підконтрольного Квізац Хадераха. Інші не матимуть нічого».

— Яким було походження вашого Квізац Хадераха? — спитала Превелебна Матір.

— Ми гралися з різними чистими есенціями, — відповів Скителі. — Чисте добро й чисте зло. Цілковитий негідник, котрий захоплюється лише терором і завданням болю, може бути доволі корисним в освітніх цілях.

— Чи старий барон Харконнен, дід нашого Імператора, не був витвором тлейлаксу? — спитала Ірулан.

— Ми до нього непричетні, — заперечив Скителі. — Але природа часто створює істот, так само згубних, як наші. Ми лише продукуємо їх в умовах, де можемо їх вивчати.

— Я не дозволю відсовувати й зневажати мене, — запротестував Едрік. — Хто приховує цю зустріч від…

— Бачите? — відповів Скителі. — Чиї найкращі рішення прикривають нас? Які рішення?

— Я хотів би обговорити спосіб передачі Гайта Імператорові, — наполягав Едрік. — Наскільки я розумію, Гайт керується старою мораллю, яку Атріди засвоїли на своїй рідній планеті. Гайт повинен полегшити Імператорові розширення моральних рамок, розмежування позитивних і негативних аспектів життя та релігії.

Скителі реготнув, переводячи доброзичливий погляд з одного свого компаньйона на іншого. Стара Превелебна Матір орудує своїми емоціями, як косар косою. Ірулан, недороблений витвір Бене Ґессерит, була добре натренована для завдання, але провалила його. Едрік був не більше (і не менше) як магічним знаряддям: йому під силу приховувати й відволікати. Наразі Едрік впав у понуру мовчанку, бо інші його ігнорували.

— Я правильно розумію, що цей Гайт повинен отруїти психіку Пола? — спитала Ірулан.

— Більшою чи меншою мірою, — відповів Скителі.

— А як же Квізарат?

— Потрібне лише легеньке зміщення акценту, зблиск емоцій, щоб заздрість перетворилася на ворожнечу.

— А ДАПТ?

— Вони гуртуються довкола прибутку.

— А інші владні угрупування?

— Одним запропонуємо назву уряду. Інших, менш могутніх, залучимо в ім’я моралі та прогресу. Наша опозиція помре через свої власні незгоди.

— Алія теж?

— Гайт — багатоцільовий гхола. Сестра Імператора досягла віку, коли вона може захопитися чарівним чоловіком, спеціально для цього призначеним. Її приваблять його мужність і здібності ментата.

Могіям дозволила своїм старим очам широко розплющитися.

— Гхола-ментат? Це небезпечний крок.

— Щоб бути точним, — промовила Ірулан, — ментат повинен мати точні дані. А якщо Пол попросить його сказати про справжню ціль нашого подарунка?

— Гайт скаже правду, — відповів Скителі. — Це не має ніякого значення.

— Так ви залишаєте Полові лазівку для порятунку? — поцікавилася Ірулан.

— Ментат! — пробурмотіла Могіям.

Скителі глянув на стару Превелебну Матір, помітивши древні фобії, що вплинули на її реакцію. Від часів Батлеріанського Джигаду, коли в більшій частині Всесвіту «мислячі машини» було знищено, комп’ютери викликали недовіру. Ці давні пристрасті впливали й на ставлення до людей-комп’ютерів.

— Мені не подобається, як ти смієшся, — тоном цілковитої щирості зненацька сказала Могіям, пильно дивлячись на Скителі.

— Я не надто задумуюся, що вам подобається. Але ми мусимо працювати разом. Усі ми це бачимо, — таким самим тоном відповів Скителі і, глянувши на гільдієра, запитав: — Хіба ж ні, Едріку?

— Твої уроки болісні, — сказав Едрік. — Припускаю, ти хотів ясно показати, що я не повинен протистояти спільним рішенням моїх колег по змові.

— Бачите, що він піддається навчанню, — прокоментував Скителі.

— Я бачу ще дещо, — ревнув Едрік. — Атріди мають монополію на прянощі. Я без них не можу провидіти майбутнє. Бене Ґессерит втратять своє правдочуття. У нас є запаси, але вони не безмежні. Меланж — це потужна валюта.

— Наша цивілізація має не тільки одну цю валюту, — відповів Скителі. — Інакше б упокоївся закон попиту й пропозиції.

— Сподіваєшся викрасти таємницю прянощів? — верескнула Могіям. — З його планети, яку пильнують оці божевільні фримени!

— Фримени — цивілізовані й освічені невігласи, — промовив Скителі. — Вони не безумці. Просто навчені вірити, а не знати. Вірою можна маніпулювати. Небезпечне лише знання.

— А що ж мені залишиться, щоб заснувати королівську династію? — спитала Ірулан.

Усі вони відчули жадане зобов’язання в її голосі, але ніхто, крім Едріка, не посміхнувся.

— Щось та й залишиться, — відповів Скителі.

— Це означає кінець Атрідів як правлячої сили, — промовив Едрік.

— Я спроможний уявити, що інші, менш обдаровані провидці, уже зробили це передбачення, — сказав Скителі. — Для них це мактуаб аль-маліх, як кажуть фримени.

— Написано сіллю, — переклала Ірулан.

І коли вона промовила це, Скителі зрозумів, що приготували для нього Бене Ґессерит — прекрасну розумну жінку, яка ніколи йому не належатиме. «Ну, гаразд, — подумав він, — можливо, скопіюю її для когось іншого».