Месія Дюни

***

Імперське правління Муад’Діба породило більше істориків, ніж будь-яка інша ера людського поступу. Більшість із них ревно пропагувала свою, окремішню, розкольницьку точку зору, але вже й це свідчить про неабиякий вплив цієї людини, котра спричинила такі пристрасті в настільки різноманітних світах.

Звичайно, його життєпис містив ідеальні й ідеалізовані інгредієнти історії. Цей чоловік, уроджений як Пол Атрід у давньому Великому Домі, здобув ґрунтовну виучку прана-бінду від леді Джессіки, його матері, бене-ґессеритки, і завдяки цьому досконало запанував над своїми м’язами й нервами. Ще й більш від того: він був ментатом, наділеним інтелектом, чия потуга перевершувала використовувані древніми механічні комп’ютери, заборонені релігією.

Проте насамперед Муад’Діб був Квізац Хадерахом — витвором генетичної програми Сестринства, яка реалізовувалася впродовж тисяч поколінь.

І цей Квізац Хадерах, той, котрий міг бути «в багатьох місцях одночасно», цей пророк, чоловік, через якого Бене Ґессерит сподівалися кермувати людською долею, став Імператором Муад’Дібом і уклав політичний шлюб із донькою переможеного ним Падишаха-Імператора.

Поміркуйте над цим парадоксом, де крах чаїться на вершині слави, бо ж ви, безумовно, читали інші історичні праці та знаєте загальновідомі факти. Справді, дикі фримени Муад’Діба подолали Падишаха Шаддама ІV. Змели сардаукарські легіони, союзні сили Великих Домів, харконненські армії та найманців, оплачених коштами, за які проголосував Ландсраад. Він поставив на коліна Космічну Гільдію й посадив свою сестру Алію на релігійний престол, який Бене Ґессерит вважали власним.

Зробив усе це й багато іншого.

Місіонери Муад’Дібового Квізарату понесли крізь космос релігійну війну — джигад. Загалом джигад тривав лише дванадцять стандартних років, але за цей час релігійний колоніалізм спричинився до того, що майже весь заселений людьми Всесвіт опинився під егідою однієї людини.

Муад’Діб зміг здійснити це тому, що влада над Арракісом, планетою, більш знаною як Дюна, дала йому монополію на найвищу цінність імперії — геріатричні прянощі, меланж… життєносну отруту.

І от іще один інгредієнт ідеальної історії: матеріал, психохімія якого розв’язує загадку Часу. Без меланжу Сестринство Превелебних Матерів не могло б вершити свої труди, що полягали в спостереженні за людьми та контролі над ними. Без меланжу Лоцмани Гільдії не могли б вести космічну навігацію. Без меланжу загинули б мільярди узалежнених від нього громадян Імперії.

Без меланжу Пол-Муад’Діб не став би пророком.

Ми знаємо, що ця мить найвищої влади містила зародок падіння. Тут може бути лише одна відповідь: цілковито точне й повне бачення майбутнього є смертоносним.

Деякі історики твердять, що Муад’Діб був переможений звичайними змовниками — Гільдією, сестрами Бене Ґессерит та аморальними науковцями Бене Тлейлакс із їхніми замаскованими лицеплясами. Ще інші пишуть про шпигунів в оточенні Муад’Діба. Покладають значну частку вини на Таро Дюни, що затьмарило ясність пророкувань Муад’Діба. Дехто зауважує, що Муад’Діб змушений був прийняти на службу гхолу — тіло, яке воскресили з мертвих і запрограмували на вбивство. Але, безумовно, вони мусили знати, що цей гхола був Дунканом Айдаго, офіцером Атрідів, який загинув, рятуючи життя юного Пола.

Вони описують інтригу всередині Квізарату, очолювану Корбою Панегіристом. Крок за кроком викладають нам план Корби, який мав зробити з Муад’Діба мученика й покласти всю провину на Чані, його фрименську конкубіну.

Чи може хоч одна з цих гіпотез пояснити історичні факти? Ні, не може. Лише коли осягнеш смертоносну природу пророкування, тільки тоді збагнеш причину краху такої величезної й далекоглядної потуги.

Будемо сподіватися, що нові історики почерпнуть якісь уроки з цього.

З «Історичного аналізу: Муад’Діб» авторства Бронсо Іксіанського