«І коли часом стара бабуся, сидячи в запічку та прядучи грубу вовну, почне розповідати дрібним унукам про давню давнину, … – діти слухають тривожно… А коли скінчиться дивовижна повість, то…, зітхаючи, шепчуть:
- Ах, яка ж то красна байка!
- Так, так, – говорить бабуся, похитуючи головою, – так, так, дітоньки! Для нас то байка, а колись правда була!
- А не знати, чи вернуться ще коли такі часи, – закидає дехто старший.
- Говорять старі люди, що ще колись вернуться, але, мабуть, аж перед кінцем світа.»