ЖАРТ. Із життя психів

Василь Анатолійович (3)

Він стояв на порозі й дивився, як Милка з п’ятнадцятої прощається з Дмитром. Китаєць від хлопця нарешті відчепився, кудись просто зник. Пройшовши всі тести, Дмитро тепер офіційно був нормальною людиною й міг іти. Милка прощалася з ним, та була певна, що це прощання ненадовго. Вона вже потроху приходила до тями. Мабуть, завдяки тому рукописові, який нещодавно надійшов їй поштою.

- Це від Янгола! - зраділа вона тоді, і знову почала писати.

Це було дуже важливо. Так вона усувала причину хвороби. Тож невдовзі повинні були зникнути і наслідки. Тепер вона охоче спілкувалася з лікарем. І він розумів, чому дівчина мовчала раніше. Вона хотіла подолати хворобу не з чиєюсь допомогою, вона хотіла зробити це самостійно. І робила це зараз, і в неї виходило. А Василь Анатолійович постійно був десь поруч, щоб у крайньому разі підтримати, підхопити, щоби знову не зірвалася. Та крайнього разу поки що не передбачалося. Людмила була розумниця, навіть давала лікареві дещо прочитати, і йому це дуже подобалося. Він був певен, що з неї буде гарна письменниця, нехай-но вона вийде з лікарні.

Дмитрові теж надіслали пакунок. Теж Янгол. Та він виявився вже непотрібним. Янгол знав про це, та не міг не виконати своєї обіцянки. Янголи завжди виконують свої обіцянки.

Потроху все ставало на свої місця. З лікарні йшли найважчі, ті, які, здавалося, ніколи не вилікуються. Василь Анатолійович ще раз позирнув на Дмитра і Милу та пішов до свого кабінету. Потрібно було працювати. На нього чекали легші випадки, але вони так само потребували допомоги. З тими впорався Янгол, а це вже була робота для людини, для лікаря. Робота, яку він любив, робота, яка була такою потрібною.