Обережно, тригери

Чаклунка стара, наче древо морви,

У лігві жила серед сотень курантів,

Напасть продавала, самотня, у дранті,

І стишити море могла і шторми.

Старіших дерев я в житті не стрічав,

Зі стовбура кров час по краплі точив.

Щовересня ягоди з нього зривав —

Червоні, мов хвойди, брунатні, мов гнів.

Хвилини гойдалися у часомірах,

Йшли тихо, бриніли, гули в коліщатках.

Любила й боялась стара, бо губила

Те плем’я нестямне годин без остатку.

Вона продала мені шторм. Я гнівився.

Ненависть вулканом і сміхом зловісним

Лилась, блискавицю я бачив, чув пісню

Вітрів — божевільну, первісну.

Від відьми отримав три пригорщі лиха.

Найперша ворожій дитині згодилась,

Наступну жона моя варить з утіхи,

А третя чекає, бо ми помирились.

Погоду збувала стара морякам,

Шовковими вітер спиняла шнурами,

Шторми тамувала, щоб мирним життям

Жінки могли жити і спати ночами.

У скриньці землі заховала життя —

Маленькій і темній, як відьмине серце.

В тій скриньці лиш тиша і ще каяття,

І болю і мудрості повне цеберце.

(Дарма. Бо додому він не повернеться…)

Чаклунка стара, наче древо морви,

У лігві жила серед сотень курантів,

Напасть продавала, самотня, у дранті,

І стишити море могла і шторми.