Колгосп тварин

Розділ V

Наближалася зима, і Моллі завдавала все більше клопоту. Щоранку вона запізнювалася на роботу, мовляв, проспала, скаржилася на якісь загадкові болі, хоча й не нарікала на апетит. Під різними приводами тікала з роботи, йшла до ставочка й довго стояла там, витріщаючись на своє відображення у воді. Але ходили і серйозніші чутки. Якось, коли Моллі грайливо помахуючи довгим хвостом і жуючи жмут сіна, весело зайшла до двору, її відкликала вбік Конюшинка.

— Моллі, — сказала вона. — У мене є до тебе серйозна розмова. Вранці я бачила, як ти заглядала за живопліт, що відділяє нашу ферму від «Лисячого Гаю». А за живоплотом стояв один із служників містера Пілкінґтона. Я хоч і була далеченько, але добре бачила, що він розмовляв з тобою і що ти дозволяла йому гладити себе по морді. Що це означає, Моллі?

— Він не гладив! Я не давала! Це неправда! — закричала Моллі, затупцявши на місці й б’ючи копитом об землю.

— Моллі, подивись мені в очі! Ти можеш присягтися, що та людина тебе не гладила?

— Це неправда! — повторила Моллі, але не змогла глянути в вічі Конюшинці. А за мить вона вже мчала у поле.

Конюшинку пронизав раптовий здогад. Не кажучи нікому й слова, вона подалася до стійла Моллі і копитом переворушила солому. Там лежала купка цукру-рафінаду й кілька в’язок різнобарвних стрічок.

Через три дні Моллі зникла. Кілька тижнів ніхто не знав, де вона, а потім голуби доповіли, що бачили її на іншому кінці Віллінґдона, запряжену в чепурний, пофарбований у червоно-чорний колір візок, що стояв біля пивнички. Схожий на трактирника червонопикий товстун у картатих штанах гладив її по морді й годував цукром. Моллі була підстрижена, у гриві красувалася кумачева стрічка. Голуби казали, що вона виглядала вкрай задоволеною. Тож про Моллі ніхто з тварин більше й не згадував.

У січні настали дуже суворі часи. Земля затверділа, як залізо, і на полі годі було щось робити. У великому хліві проводилися безперервні збори, а свині розробляли графік роботи на наступний сезон. Уже всі звикли, що свині, помітно розумніші за інших тварин, вирішували всі стратегічні питання Колгоспу, хоча їхні рішення й мали схвалюватися зборами. І все було б непогано, якби не постійні суперечки між Сніжком та Наполеоном. Обоє сперечалися з будь-якого приводу. Якщо один радив засіяти більше ячменю, то другий вимагав засівати більше вівса. А коли один казав, що певне поле годиться якраз під капусту, то інший заперечував, що воно придатне хіба що для буряків. У кожного були свої прибічники, тож не дивно, що іноді спалахували гострі суперечки. На мітингах Сніжок часто завоювував більшість симпатій блискучими промовами, зате у міжчассі Наполеон успішніше навертав собі прибічників. Особливих успіхів він досяг серед овець. Останнім часом вівці де треба й де не треба наловчилися бекати «Чотири ноги — добре, дві ноги — погано» і таким чином часто зривали Мітинг. Всі помітили, що вони призвичаїлись бекати «Чотири ноги добре, дві ноги — погано» саме під час вирішальних промов Сніжка. Останній же встиг ретельно проштудіювати кілька старих номерів журналу «Фермер і тваринник», які знайшов у домі, і тепер його переповнювали всілякі задуми та ідеї нововведень. Він розводився про польовий дренаж, силосування, фосфатні добрива, навіть опрацював напрочуд складну систему, за якою тварини мали випорожнятися просто у полі, щоразу в іншому місці — це дозволяло не возити гній на поля. Наполеон нічим таким не займався, зате нашіптував, що у Сніжка з того нічого не вийде: схоже, він вичікував слушної миті. Але жодна з їхніх суперечок не була настільки гострою, як суперечка про вітряк.

На розлогому пасовиську неподалік височів пагорб, найвища точка у Колгоспі. Оглянувши ґрунт, Сніжок заявив, що оце і є місце для вітряка, який обертатиме динамо-машину й забезпечуватиме Колгосп електроенергією. Вітряк освітлюватиме стійла й опалюватиме їх узимку, а також живитиме циркулярку, січкарню, бурякорізку та електродоїлку. Тварини ніколи не чували про таке (бо ферма була відсталою й мала примітивні механізми), тож лише здивовано слухали, тоді як Сніжок малював їм, як фантастичні машини виконуватимуть за них роботу, а вони собі пастимуться на вигоні або розвиватимуть свій інтелект читанням та мудрими розмовами.

За кілька тижнів Сніжок остаточно сформулював свої задуми щодо вітряка. Технічні подробиці здебільшого походили з трьох книжок, які колись належали містерові Джонсу: «Тисяча корисних у господарстві справ», «Будівельник у кожному з нас» і «Електрика для початківців». Кабінет для своїх студій Сніжок облаштував у хлівці, в якому колись був інкубатор: на його гладенькій підлозі було дуже зручно робити креслення. Сніжок просиджував там годинами. Він метушився посеред розгорнутих і притиснутих камінцями книжок, креслячи лінію за лінією затиснутим у ратиці шматочком крейди, і аж попискував від утіхи. Поступово задум утілювався у складне плетиво важелів та шестерень, які вже встеляли більшу частину підлоги, що інші тварини сприймали, як щось незбагненне, але вкрай вражаюче. Кожен хоча б раз на день приходив поглянути на Сніжкові креслення. Приходили навіть кури з качками, намагаючись не наступати на крейдяні позначки. Лише Наполеон лишався байдужим. Він із самого початку заявив, що не визнає вітряка. Проте якось несподівано і сам завітав поглянути на креслення. Він важко ступав по хлівцю, придивлявся до кожної деталі, навіть кілька разів нюхнув креслення. Якийсь час скоса позирав на них, а тоді раптом підняв ногу, надзюрив на схеми і без жодного коментаря пішов геть.

Той вітряк розколов колгосп на два табори. Сніжок не приховував, що його буде важко збудувати. Треба тесати камінь, зводити з нього стіни, робити крила, тоді ще знадобляться динамо-машини і кабелі (про те, де їх дістати, Сніжок мовчав). Але він вважав, що за рік з цим можна впоратися. А тоді, казав він, ощадитиметься стільки праці, що тварини зможуть працювати лише три дні на тиждень. Наполеон, навпаки, доводив, що зараз найперше слід збільшувати виробництво кормів, бо, якщо гаяти час на вітряк, то всі передохнуть з голоду. Утворилися дві фракції під гаслами: «Ми — за Сніжка і триденний робочий тиждень!» і «Ми — за Наполеона й повні ясла!» Бенджамін був єдиним, хто не пристав до жодної фракції. Він не вірив ні в те, що побільшає корму, ні в те, що вітряк полегшить працю. «З вітряком чи без вітряка життя буде таким, як і було, себто поганим», — казав він.

Але крім вітряка, оборонне питання також викликало суперечки. Всі добре розуміли, що хоча люди й зазнали поразки у Битві під Корівником, вони можуть вдатися до ще однієї, рішучішої спроби захопити їхній Колгосп і повернути панування Джонса. Тим паче що у них для цього побільшало причин, оскільки звістка про їхню поразку рознеслася повсюди, провокуючи заворушення на сусідніх тваринницьких фермах. Як і завжди, Сніжок з Наполеоном не знаходили спільної мови. На думку Наполеона, варто було розжитися вогнепальною зброєю і добре освоїти її. Сніжок вважав, що слід висилати дедалі більше голубів, щоб ті підбурювали до повстання тварин на інших фермах. Один доводив, що коли вони не захистяться, то їх неодмінно підкорять, інший доводив, що в разі всезагального повстання відпаде сама потреба оборонятися. Тварини слухали то Наполеона, то Сніжка і не могли вирішити, хто з них має слушність. Насправді ж вони завжди погоджувалися з тим, хто говорив саме цієї миті.

І от настав день, коли Сніжок завершив свої креслення. Наступної неділі на Мітингу мало стояти питання: бути чи не бути вітрякові.

Тварини зібралися у великому хліві, Сніжок підвівся і, не зважаючи на овече бекання, виклав свої міркування щодо вітряка. Тоді підвівся Наполеон. Він спокійно докинув, що вітряк — дурниці, і закликав голосувати проти і відразу сів. Його виступ тривав хіба що півхвилини, скидалося, ніби результати його зовсім не обходять. Сніжок підхопився на рівні й, перекрикуючи овець, які знову розбекалися, пристрасно закликав спорудити вітряк. Досі симпатії тварин ділилися майже порівну, але далося взнаки красномовство Сніжка. Він яскраво й захопливо змалював, яким стане Колгосп, коли всі не муситимуть тяжко працювати. Тепер його уява не обмежувалася січкарнями та бурякорізками. Електрика, казав він, рухатиме молотарки, плуги, борони, газонокосарки, жатки, снопов’язалки, а ще кожне стійло матиме власне освітлення, гарячу й холодну воду, електричне опалення. Коли він завершив свою палку промову, вже було зрозуміло, чия тепер візьме гору. Але саме цієї хвилини знову підвівся Наполеон і, скоса кинувши на Сніжком, тонко запищав, так, як від нього ніхто й ніколи не чув.

І відразу ж знадвору донісся моторошний гавкіт. У хлів заскочили дев’ять величезних псів у нашийниках з латунними шипами. Вони кинулися до Сніжка, який ледве встиг відскочити від роззявлених, вишкірених пащек. Він вискочив з хліва, а за ним погналися пси. Остовпілі й перелякані, тварини тиснулися у дверях, спостерігаючи за гонитвою. Сніжок мчав довгим пасовиськом, що вело до шляху. Мчав так прудко, як лише може мчати свиня. Та пси його наздоганяли. Раптом він послизнувся і здалося, що гончаки його наспіли. Але він знову підхопився і помчав ще прудкіше. І знову пси стали його наздоганяти. Один уже був схопив Сніжка за хвіст, але той вчасно ним крутнув. Сніжок знову наддав ходи, відірвався на кілька дюймів, потім прослизнув у дірку в паркані й зник з очей.

Мовчазні й налякані, тварини почвалали до хліва. А ще за хвилю примчали пси. Ніхто не міг второпати, звідки взялися ці страховиська. Але невдовзі все з’ясувалося: то були ті цуценята, що їх Наполеон відібрав у матерів і сам виховував. Ще не зовсім дорослі, вони, проте, були вже як телята і з вигляду кровожерні, наче вовки. Тримаючись Наполеона, вони — це всі помітили — махали біля нього хвостами точнісінько так, як колись собаки махали ними біля ніг містера Джонса.

Тепер уже Наполеон, а за ним і пси, вилізли на підвищення, де колись Майор виголошував останню промову. Він оголосив, що відтепер недільним Мітингам настав край. Вони зайві, сказав він, і тільки забирають час. Надалі всі питання Колгоспу розглядатиме спеціальний Комітет свиней на чолі з ним. Він засідатиме, а тоді повідомлятиме про свої рішення. Тварини, як і досі, у неділю вранці збиратимуться салютувати прапору і співати гімн «Тварини Англії». А також отримувати завдання на тиждень, а ніяких дебатів більше не буде.

Попри шок через вигнання Сніжка, тварин приголомшило і саме оголошення. Дехто, може, й протестував би, якби знайшлися потрібні докази. Навіть Боксер відчув занепокоєння. Він стриг вухами, тряс чубчиком, силкуючись зібратися з думками, але так і не додумався, що б його сказати. Дехто з-посеред свиней, втім, зреагував певніше. Чотири молоді підсвинки попереду підхопилися й пронизливо закувікали, не погоджуючись із почутим. Та пси довкола Наполеона погрозливо загарчали, і підсвинки відразу посідали і втихомирились. А тоді вівці зайшлися несамовитим беканням: «Чотири ноги добре, дві ноги — погано». Це тривало майже чверть години й унеможливило всяку дискусію.

Після того Пищика послали у хлів розтлумачити нові правила.

— Товариші, — сказав він. — Гадаю, кожна тварина в Колгоспі схвалює жертовність товариша Наполеона, що добровільно взяв на себе цю невдячну місію. Не думайте, товариші, що керувати — аж так приємно. Навпаки, це непомірна й тяжка відповідальність. Ніхто несхитніше за товариша Наполеона не вірить у те, що всі тварини рівні. Він з превеликою радістю надав би вам можливість самим ухвалювати рішення. Але ви можете інколи помилитися. І де ми тоді опинимося, товариші? Припустімо, ви підтримали б Сніжка з його маячнею щодо вітряка. А Сніжок, як ми тепер бачимо, нічим не кращий від злочинця.

— Він показав себе у Битві під Корівником, — заперечив хтось.

— Відвага — ще не все,— відрубав Пищик. — Куди важливіші лояльність і покірність. Що ж до Битви під Корівником, то я певен: настане час і виявиться, що роль Сніжка в ній дуже й дуже перебільшена. Дисципліна, товариші, залізна дисципліна! Ось гасло сьогоднішнього дня. Один хибний крок — і наші вороги накинуться на нас. Ви ж не хочете, товариші, щоб повернувся Джонс?

І знову проти такого аргументу годі було щось заперечити. Певно ж, тварини не хотіли, щоб повернувся Джонс, тож якщо ранкові недільні дебати можуть його повернути, то їх слід скасувати. Боксер, що мав досить часу все обдумати, висловив загальні почуття коротко:

— Якщо товариш Наполеон так каже, то так тому й бути. І відтоді взяв собі афоризм: «Наполеон завжди правий». На додаток до свого власного гасла: «Я працюватиму ще завзятіше».

Тим часом потепліло, й почалася весняна оранка. Хлівець, де Сніжок креслив свого вітряка, замкнули, і всі вирішили, що й креслення постирали з підлоги. Щонеділі о десятій тварини сходилися до великого хліва отримати розпорядження на тиждень. У садку відкопали череп старого Майора й встановили на пеньку під флагштоком, коло рушниці. Після урочистого підняття прапора, перш ніж зайти до хліва, кожна тварина мусила шанобливо пройти повз той череп. Тепер і сиділи вони не так, як раніше. Наполеон, Пищик та ще одна свиня на ім’я Мінімус, яка мала добрий хист складати вірші та пісні, сідали перед помостом, їх півколом оточувало дев’ять молодих псів, інші свині сідали за ними. Решта ж тварин сідали мордами до них, займаючи більшу половину хліва. Наполеон грубувато, по-солдатському читав завдання на тиждень, потім всі співали гімн «Тварини Англії» і розходилися.

Третьої неділі після вигнання Сніжка Наполеон оголосив дещо здивованій аудиторії, що вітряк таки треба будувати. Він не пояснював причини такого свого рішення, просто застеріг усіх, що це додаткове завдання вимагатиме старанної праці. Можливо, навіть доведеться урізати пайки. Проте увесь план опрацьований до найменшої дрібниці. Його розробив спеціальний Комітет свиней за три попередні тижні. Вважалося, що спорудження вітряка та різних допоміжних пристроїв триватиме два роки.

Того вечора Пищик неголосно пояснював тваринам, що Наполеон насправді й не виступав проти вітряка. Навпаки, він із самого початку обстоював цю ідею. А те, що накреслив Сніжок на підлозі інкубатора, по суті, запозичено з паперів Наполеона. Отже, вітряк — власне творіння Наполеона. Чому ж він тоді, спитав хтось, так проти нього виступав? Рильце Пищика набуло лукавого виразу. То, відповів він, товариш Наполеон схитрував. Він лише вдавав, що виступає проти вітряка, аби позбутися Сніжка, цього пройдисвіта, що згубно на всіх впливав. А зараз, коли Сніжок не заважає, задум можна втілювати й без нього. Це, сказав Пищик, і є тим, що зветься тактикою. І кілька разів повторив: «Тактика, товариші, тактика!», аж підстрибуючи й весело помахуючи хвостиком-бубликом. Не всі достеменно знали, що те слово означає, але Пищик говорив так переконано, а троє псів за ним так погрозливо шкірилися, що всі без зайвих запитань прийняли його пояснення.