Колгосп тварин

Розділ III

Як же вони трудилися й сходили потом, аби заготувати сіна! Та їхні зусилля не були марними: врожай видався навіть щедріший, ніж вони сподівалися.

Часом робота давалася вкрай тяжко, адже знаряддя призначалися для людей, а не для тварин. Відчутним недоліком було й те, що жодна тварина не могла дати ради знаряддю, яке вимагало стояти на двох ногах. Але свині виявилися кмітливими, вони знаходили вихід із будь-якої скрути. Що ж до коней, то ті знали кожну п’ядь луки і, по суті, тямили в косінні та граблюванні куди краще, ніж Джонс та його челядь. Утім, свині самі не працювали, лише давали вказівки й керували іншими. Тож було цілком природно, що з їхньою обізнаністю на всьому вони перебрали на себе керівництво. Боксер і Конюшинка впряглися в косарку (звісно, вудила та віжки тепер виявилися зайвими) і без перепочинку ходили по лугу, а свиня, залежно від потреб моменту, покрикувала: «Н-но, товаришу!» або «Тпру, товаришу!» І кожна, навіть найменша тварина, косила, перевертала й згрібала сіно. Навіть качки і кури цілий Божий день пеклися на сонці, носячи в дзьобах жмутики сіна. І от косовиця завершилася навіть на два дні раніше, ніж це зазвичай вдавалося Джонсові з його наймитами. До всього, то був найбагатший врожай за всю історію господарства. Не було жодних втрат, бо гострозорі кури й качки повидзьобували все до останньої стеблини. І ніхто не вкрав і билинки.

Усе літо колгосп працював як заведений. Тварини неабияк тішилися, бо ніколи не могли собі уявити, що таке можливо. Їм невимовно смакував кожен з’їдений, адже тепер то був по-справжньому їхній, шматок, добутий власною працею, а не вділений їм скупим хазяїном. Тепер, коли не було ні до чого не здатних і ледачих людей, кожен був забезпечений їжею. Лишалося й більше вільного часу, хоча, що не кажи, тваринам ще багато у чому бракувало досвіду. Виникало чимало труднощів. Скажімо, коли із зібраного збіжжя витоптували зерно, то провіювали його давнім способом, дмухаючи на нього, бо на фермі не було віялки. Але й тут їх виручили свиняча винахідливість та потужні м’язи Боксера. Щодо Боксера, то він у всіх викликав захват. Він старанно працював ще за Джонса, а тепер, здавалося, що у нього замість одної з’явилися аж три кінські сили. Були дні, коли скидалося, ніби вся робота на фермі трималася на його могутніх плечах. З ранку до ночі він щось тягнув або пхав, і то там, де було найтяжче. Він домовився із півнем, аби той будив його на півгодини раніше за інших, і ще до початку робочого дня сам брався за якусь роботу, і то за найнеобхіднішу. У нього на все була одна відповідь: «Я працюватиму ще завзятіше». Це стало його власним девізом.

Але кожен трудився в міру своїх можливостей. Скажімо, кури й качки, підбираючи у жнива розсипані зернинки, заощадили два мішки збіжжя. Ніхто не крав, ніхто не скаржився на свою пайку, майже зникли колишні сварки, ворожнеча і заздрість. Ніхто не байдикував — точніше, майже ніхто. Щоправда, Моллі вкрай неохоче вставала вранці і мала звичку припиняти працювати нібито через те, що їй у копито забився камінець. І трохи дивно поводився кіт. Невдовзі всі помітили, що тільки-но з’являлась якась робота, як він наче крізь землю западав — кіт зникав на цілі години і з’являвся лише коли всі сідали за стіл, а то й зовсім надвечір і поводився так, ніби нічого й не сталося. Та у нього завжди була напохваті поважна причина і він так лагідно муркотів, що йому важко було не повірити. Старий віслюк Бенджамін після Повстання наче й не змінився. Як і за Джонса, повільно й затято виконував свою роботу, ніколи її не уникав, але й ніколи не зголошувався попрацювати зайву годину. Про Повстання та його наслідки він волів не висловлюватись. Коли його запитували, чи не щасливіший він тепер без Джонса, він лише відказував: «Віслюки довго живуть. Ніхто з вас ще не бачив здохлого віслюка». І всі мусили задовольнитися цією загадковою відповіддю.

У неділю не працювали. Снідали на годину пізніше, ніж у будень, а після сніданку проводився незмінний ритуал. Спочатку піднімали прапор. У збруярні Сніжок знайшов стару зелену скатертину місіс Джонс і намалював на ній білою фарбою ратицю і ріг. Її й підіймали недільного ранку на флагшток у садку за будинком. Зелений колір прапора, пояснював Сніжок, то зелені лани Англії, а ратиця з рогом означають Республіку Тварин, яка постане, коли людський рід буде остаточно переможено. Після підняття прапора всі марширували до великого хліва на загальні збори, що звалися Мітингом. Тут планували роботу на наступний тиждень, виносили та приймали резолюції. Саме свині завжди висували резолюції. Інші тварини знали, як голосувати, але самі не могли спромогтися на резолюцію. Найактивнішими в дебатах були Сніжок і Наполеон. Проте, як помітили, між ними ніколи не було згоди: хай би яку пропозицію висував один, інший неодмінно був проти. Навіть коли вирішили перенести малий загін за садок, щоб там облаштувати місце для тварини, що вже відслужили своє, то хоч проти цього ніхто й не заперечував, розгорілися бурхливі суперечки щодо пенсійного віку для кожного різновиду тварин. Мітинг завжди завершувався гімном «Тварини Англії». Решта недільного дня відводилася дозвіллю.

У збруярні свині облаштували свій штаб. Там вечорами за допомогою книжок, які поприносили з будинку Джонса, вони вчилися ковальству, теслярству та іншим корисним ремеслам. Сніжок ще й залучав інших у, як він казав, Комітети тварин. Тут він не знав утоми. Для курей він створив Комітет з виробництва яєць, для корів — Лігу Чистих Хвостів, також був створений Комітет приручення диких побратимів (він прагнув одомашнити щурів та зайців), для овець був заснований Рух Білішої Вовни тощо. Окрім того, він ще й запровадив уроки читання й писання. Проте ці проекти не мали успіху. Спроба приручити диких побратимів майже одразу провалилася, бо ті й надалі поводилися достоту так, як і раніше, і просто зловживали виявленою до них щедрістю. Кіт вступив у Комітет приручення і, ніде правди діти, кілька днів був на диво активним. Якось навіть бачили, як кіт сидів на даху і з кількома горобцями, які намагалися триматися подалі, проводив виховну роботу. Він переконував їх, що тепер усі тварини — друзі, і що кожен горобець, якщо забажає, може злетіти й сісти йому на лапу. Але ті все одно трималися на безпечній відстані.

Зате уроки читання й писання тішили неабиякими здобутками. До осені кожна тварина на фермі стала до певної міри письменною. Що ж до свиней, то ті й так уже уміли добре читати й писати. Пси також навчилися досить пристойно читати, але окрім Семи Настанов їх нічого більше не цікавило. Коза Мюріел освоїла абетку краще від псів, отож вечорами читала клапті газет із смітника. Бенджамін читав незгірше від свиней, але не хизувався цим. Оскільки, як він казав, тут не має нічого вартого читання. Конюшинка засвоїла абетку, але складати з літер слова так і не навчилася. Боксер не міг запам’ятати більше чотирьох літер. Бувало, виведе у пилюці своїм великим копитом А, Б, В, Г і стоїть, утупившись у ці літери, час від часу щулячи вуха, стріпуючи гривою і напружуючи пам’ять, пригадуючи, що ж має бути далі. Але марно. Кілька разів він таки долав наступні чотири літери, але тим часом забував перші чотири. І Боксер мусив задовольнитися першими чотирма літерами, які для закріплення у пам’яті писав раз, а то й двічі на день. Моллі визнавала лише ті чотири літери, з яких складалося її ім’я. Вона надзвичайно ретельно викладала їх з гілочок, прикрашала квіточками, а тоді ходила навколо і милувалась. Решта тварин у колгоспі далі літери А не просунулися. Також виявилося, що абетка важко дається вівцям, курям та качкам. Вони навіть не могли вивчити Сім Настанов. Нарешті після тривалих роздумів Сніжок оголосив, що Сім Настанов можна, власне, звести до одного гасла, а саме: «Чотири ноги — добре, дві ноги — погано». Це і є, як він казав, основна засада Тваринізму. Хто її всебічно засвоїв, тому вже не страшні людські впливи. Спершу птахи протестували, бо їм здавалося, що і в них дві кінцівки, але Сніжок їм довів, що вони помиляються.

— Крила у птахів, товариші, це засіб пересування, а не маніпулювання, — казав він. — Визначальною рисою людини є рука, знаряддя, яким вона чинить усі кривди.

Птахи не зовсім збагнули довгу промову Сніжка, та пристали на його пояснення, і всі менш кмітливі тварини ревно заповзялися запам’ятовувати нове гасло. «ЧОТИРИ НОГИ — ДОБРЕ, ДВІ НОГИ — ПОГАНО» — написали ще більшими літерами на тильній стіні хліва над Сімома Настановами. Раз завчивши те гасло, вівці неабияк вподобали його, і часто, лежачи в полі, починали бекати: «Чотири ноги — добре, дві ноги — погано! Чотири ноги — добре, дві ноги — погано!» І так, не знаючи втоми, бекали годинами без кінця і краю.

Наполеона мало обходили Сніжкові комітети. Він казав, що важливіше виховання молоді, аніж виховання дорослих. Сталося так, що невдовзі після косовиці Джессі й Квітка ощенилися й привели дев’ять дебелих цуценят. Коли ті перестали ссати молоко, Наполеон забрав їх у матерів, заявивши, що сам їх виховуватиме. Він заніс цуценят на горище, куди можна було вилізти лише по драбині із збруярні, і тримав їх там окремо від усіх. Тож про них усі швидко забули.

Невдовзі з’ясувалася таємниця зникнення молока: його щодня домішували до свинячого пійла. Вже достигали перші яблука і падали в траву у садку. Тварини вважали, що яблука розподілять між усіма порівну. Проте якогось дня надійшов наказ зібрати всі яблука й доставити їх до збруярні для потреб свиней. На це дехто невдоволено буркотів, та марно: тут уже всі свині були одностайними, навіть Сніжок з Наполеоном. Пищика уповноважили дати необхідні пояснення.

— Товариші! — гукнув він. — Сподіваюся, ви не думаєте, що ми, свині, робимо так через егоїзм і якісь привілеї? Багатьом із нас не до вподоби молоко та яблука. І мені теж. Єдине, для чого ми збираємо ці продукти, — це піклування про загальне здоров’я. Молоко і яблука — це, товариші, довела наука — містять речовини, вкрай необхідні для здоров’я свині. Ми, свині, працюємо розумово — на нас лежить усе керування та організація діяльності цього колгоспу Удень і вночі ми дбаємо про ваш добробут. І саме заради вас ми п’ємо це молоко та їмо ці яблука. А чи знаєте ви, що було б, якби ми, свині, не виконували свого святого обов’язку? Тоді Джонс би повернувся! Так-так, повернувся б Джонс! Поза всяким сумнівом, товариші, — майже благально вигукнув Пищик, підстрибуючи і метляючи закрученим хвостиком. — А серед вас, звісно, ніхто не хоче його повернення?

І справді, якщо в чомусь тварини й були одностайні, то це в тому, щоб Джонс ніколи не повертався. Після такого запитання їм нічого було казати. Важливість здоров’я свиней було важко переоцінити. Отож без зайвих суперечок погодилися молоко і яблука-падалиці (а також весь урожай яблук, коли ті дозріють) повністю виділити свиням.