Колгосп тварин

Чому колгосп, а не ферма, або Чому у будинку господаря завжди оселяються свині? Післямова видавця

Готуючи видання до друку, я вже передбачав зливу запитань від уважних та допитливих читачів щодо перекладу назви цієї казкової повісті, як визначає її жанр сам автор. Отож, чому саме «Колгосп тварин», якщо за всіма правилами буквального перекладу назва першого за хронологією написання і другого за «культовістю» твору Джорджа Орвелла має звучати саме як «Ферма тварин» або ж, якщо завгодно, то «Звіроферма»?

Щоб потамувати цю закономірну цікавість, нам потрібно подумки помандрувати у 1947 рік, коли, власне, і був здійснений перший український переклад казкової повісті «Animal Farm», сюжет якої, втім, дуже нагадує перебіг зовсім не казкових, а реальних подій в одній всім нам добре відомій імперії XX сторіччя, яка вже благополучно згинула, але залишки якої на шляху до остаточного розкладу все ще продовжують отруювати довколишній світ, свідками чого, а також, на жаль, безпосередніми учасниками є і ми з вами. Звичайно ж, тут ідеться про СРСР і про його залишки у вигляді Російської Федерації, але не лише про них. Окрім усього, цей переклад був не тільки першим українським, а й взагалі першим перекладом «Animal Farm» іноземною мовою. А здійснив його відомий вчений-візантист, голова Міжнародної асоціації візантистів, почесний голова Української Академії Мистецтв та Наук в США, професор Гарвардського університету Ігор Шевченко. Щоправда, зробив він це під псевдонімом Іван Чернятинський. Саме Ігор Шевченко запропонував Джорджу Орвеллу написати передмову до українського видання «Колгоспу тварин», що передовсім адресувався тисячам українців, які опинилися на території Німеччини, ставши «переміщеними особами». Бо саме їм, тим, хто сповна встигли ковтнути радянського «духу свободи і рівності», була до болю знайомою і близькою тематика цієї напрочуд реалістичної казкової повісті.

Це трохи передісторії. Але нас тут насамперед цікавить, чому ж Ігор Шевченко переклав назву «Animal Farm» саме як «Колгосп тварин»? Ну, хоча б тому, що у «Колгоспі тварин» йдеться про часи становлення Радянського Союзу, з його революцією 1917 року, з його брехливими обіцянками, що, звичайно ж, землю — селянам, а заводи неодмінно — робітникам, з його розкуркуленнями, переселеннями, репресіями і розстрілами, з його мільйонами замордованих у сталінських концтаборах і його ж облудною брехнею, яка солодкою отруйною патокою сподівань на існування хоча б однієї країни, де всі між собою рівні, ширилася світом, бентежачи уяву легковірних людей. Проте, як ми вже знаємо, насправді у тій новій омріяній країні від самого початку багато хто був значно рівніший за інших. А ще, звичайно ж, — радянські колгоспи, внаслідок створення яких більшість селян перетворилися на ще більших рабів, аніж були до революції. А тих, кого не влаштовувала така доля, оголосили «куркулями», а відтак — ворогами народу. Насправді ж, ні про який справжній народ тут не йшлося, а під словом «народ» нова влада розуміла виключно саму себе і, відповідно, як завжди, прикриваючись отим одвічним «служінням народу», безжально розправлялася зі своїми власними ворогами або ж тими, кого вважала ними. Ворогів у колгоспу виявилося багато. Настільки багато, що довелося їх під прицілами рушниць і наганів мільйонами пакувати у вантажні вагони і відправляти світ за очі — у пустелі південного Казахстану, на Далекий Схід, на «курорти» Півночі, у Сибір або й узагалі за допомогою компетентних у справах масової утилізації людської сировини судових трійок розстрілювати без суду і слідства. Але й цього виявилося замало. Для наочної демонстрації надзвичайної корисності колгоспів довелося ще й влаштувати показовий Голодомор в Україні, на території якої селяни чомусь надто вже вперто не бажали вірити у всі принади та вигоди колгоспів, — у 1932—1933, а потім ще й, мабуть для кращого засвоєння, у 1946—1947 роках. Мовляв, спочатку поховайте ваших опухлих від голоду дітей, потім старих, за ними — дорослих чоловіків і жінок і всіх тих, що мільйонами мерли від голоду, а після цього вже повідомите нам вашу думку щодо наших чудових колгоспів...

До того ж, якщо в англійських реаліях сільські господарства завжди називалися фермами, то у країні, про яку йдеться в «Animal Farm», ніяких ферм не було, а були лише колгоспи. Ба більше — за своєю суттю Радянський Союз і був одним велетенським колгоспом, де всі нібито були між собою рівними і все було спільним та однаково належало кожному його жителю, а насправді ж, звичайно, все належало тим, хто «найрівніший з-поміж рівних». І навіть життя всіх мешканців колгоспу також належало «найрівнішим», що вони повсякчас і підкреслювали, справно поповнюючи ГУЛаги мільйонами смертників, які гибіли на трудових звершеннях в ім’я прославляння радянського колгоспу.

Отож, мова в орвеллівській казковій повісті йшла саме про колгосп, і то колгосп радянський, але за відсутності в англійській мові слова-відповідника, яке повною мірою відтворювало б новітній вид колективного господарювання в СРСР, Орвелл використовує звичне англомовному читачеві слово «ферма». Враховуючи все це, мені здається, що саме така локалізація назви є напрочуд влучною і такою, що найкраще передає ту ідею, яку хотів виразити Орвелл.

А тепер про свиней у господарському домі. За всіма законами Тваринізму, а якщо завгодно — то й психології, соціології, соціального дарвінізму або й навіть психопатології, лише свині прагнуть і мають здатність оселятися у господарському домі. Цього не можуть робити ані вівці, які здатні лише бездумно бекати, повторюючи кимось вигадані для них гасла, сенсу яких вони не розуміють і ніколи не зрозуміють. Ані тяглові коні, які можуть лише тяжко працювати і вершина прагнень яких зводиться до «працювати ще більше», а будь-які кволі сумніви у них долаються добре засвоєною істиною про те, що «товариш Наполеон завжди правий». Ані кури, які здатні на протест лише у тому випадку, коли з-під них силоміць забирають яйця, які вони висиджують, а в усіх інших випадках їм просто байдуже до того, що відбувається навколо. Словом, у жодної іншої тварини, окрім свині, немає такого прагнення — жити в будинку господаря і «опікуватися» всіма іншими тваринами. Отож, це можна вважати універсальним законом природи: завжди, за будь-якої зміни влади у господарському будинку опиняться саме свині. Іншим туди не долізти — бо вони або цього не хочуть, або, якщо й хочуть, то вони не свині, а отже, позбавлені тих вкрай необхідних і корисних у цій справі свинячих властивостей, які їм дозволяють насамкінець зайняти ліжко у господарському будинку, пити господарський віскі і панувати над усіма іншими.

У «Колгоспі тварин» Джордж Орвелл дуже влучно препарує ті явища і процеси, які відбувалися у Радянському Союзі після революції. Коли більшовики, прийшовши до влади, одразу ж забули про всі свої колишні обіцянки і почали утверджувати владу червоного терору, врешті-решт ставши ще більшими гнобителями, аніж попередні — ті, яких вони нещодавно скидали за допомогою ними ж одурених народних мас. У «Колгоспі тварин», як і в пізнішому «1984», Орвелл виявляє, оголює єдиний принцип і єдину мету влади, яку він найкраще виражає вустами одного з героїв «1984» О’Браєна: «... нам потрібна лише влада, абсолютна влада. Ми знаємо, що ніхто не захоплює владу, щоб потім відмовитися від неї. Влада — не засіб, а кінцева мета. Диктатуру запроваджують не для того, щоб стати на сторожі революції, це революцію здійснюють для того, щоб запровадити диктатуру. Метою переслідування є переслідування. Метою тортур — тортури. Метою влади — влада».

У площині соціальної взаємодії людська цивілізація й досі демонструє, що, на жаль, здійснення влади у кращому випадку може бути лише вибором «меншого зла». Тобто, умовно кажучи, скрізь у всіх господарських будинках сидять свині, бо саме вони з-поміж усіх тварин найбільше прагнуть влади і прагнуть панувати над іншими. А їхні прокламації про те, що вони там сидять для загального блага і турботи про інших — не більш аніж лицемірна брехня. В деяких випадках свині, що зайняли господарський будинок, намагаються поводитися не зовсім зухвало, дещо стримують свої природні свинячі інстинкти і демонструють своє піклування про інших тварин. Але чинять вони так лише через страх, що інші тварини у їхньому колгоспі вже не такі дурні, як колись, і якщо свині заграються владою, то можуть спровокувати загальне обурення і повстання, внаслідок чого їх зметуть, поженуть вилами із господарського дому, а на їхнє місце прийдуть інші свині. А може навіть і не свині. Та самі свині про таке бояться навіть і подумати.

Але й така ситуація вбачається оптимістичною, адже це стосується лише окремих суспільств сучасного світу. Бо лишається ще дуже багато країн, де свині міцно позасідали у господарських будинках і навіть не думають приховувати своїх одвічних свинячих прагнень — здійснювати свою владу над іншими, чавити їх, поки не забракне сил, а отже — до скону. Звичайно, їм, як і орвеллівським персонажам, Наполеону, Пищику та іншим, вистачає клепки плести всілякі нісенітниці, що «якщо не вони — то хто тоді?» і що без них ферма, чи то пак колгосп, тобто країна, розпадеться, і на неї відразу ж нападуть усі навколишні країни, чи то пак колгоспи, і відразу ж їх усіх поґвалтують, розіпнуть на хрестах і перетворять їх на «ядерний попіл», ще більше уярмивши народонаселення, тобто корінну худобу цього самого колгоспу. А худобі, чи то народонаселенню, — хоча яка вже різниця, бо, як ми бачимо, врешті-решт, це майже те саме, — вистачає тупості та неосвіченості, аби всьому тому вірити.

Але ж ми знаємо ціну цим свинячим прокламаціям, як знав їм ціну і Джордж Орвелл, коли писав свій «Колгосп тварин». А тому нашою найпершою метою має бути — не допускати свиней у наш господарський дім. А якщо вже без свиней ніяк, то хоча б зробити все, щоб оті свині не загравалися своєю улюбленою владою і поводилися якомога чемніше і, звичайно ж, у жодному разі не спали на ліжках під простирадлами.