Гра Ендера

11. Veni, vidi, vici Прийшов. Побачив. Переміг

— Ви що, і справді збираєтеся проводити битви за таким графіком?

— Так.

— Але ж він отримав армію лише три тижні тому.

— Я вже казав вам. Ми обрахували на комп’ютері ймовірні результати. І ось що, за ними, Ендер робитиме.

— Нам необхідно вивчити його, а не довести до нервового зриву.

— Комп’ютер знає його краще за нас.

— Комп’ютеру не властиве співчуття.

— Якщо ви хочете бути милосердним, ідіть у монастир.

— А тут, по-вашому, що, не монастир?

— Це найкраще місце для Ендера. Ми розкриємо весь його потенціал.

— Не ліпше дати йому покомандувати років зо два? Діти зазвичай б’ються раз на два тижні після тримісячної підготовки. Чи зможе Ендер витримати таке навантаження?

— А у нас є два зайвих роки?

— Знаю. Я просто уявляю, яким стане Ендер через рік. Змученим, зношеним, абсолютно ні до чого не придатним, тому що вимушений був робити неможливе. Та й хто витримає, якщо так ганяти?

— Комп’ютер попереджений, що найвищий пріоритет — це збереження працездатності учня після проходження програми навчання.

— Цікаво, до чого він буде придатним…

— Послухайте, полковнику Графф, якщо пам’ятаєте, це ви наполягали на такій програмі, хоча я заперечував.

— Так, ваша правда. Не обтяжуйте себе, нехай воно буде на моїй совісті. Але моє прагнення принести в жертву маленьких дітей заради порятунку людства, слабне. Полемарх прагне зустрічі з Гегемоном. Схоже, російська розвідка стурбована тим, що дехто з активних громадян Америки обговорює в Інтернеті можливості використання Міжнародного флоту проти країн Східного блоку, щойно жучари будуть винищені.

— То справа майбутнього.

— Маячня. Свобода слова — свободою слова, але ставити під загрозу існування Ліги через націоналістичні чвари… І це заради таких недолугих самовбивць ми штовхаємо Ендера до межі того, що може витримати людина.

— Я думаю, ви недооцінюєте Ендера.

— Боюся, що я також недооцінюю недоумкуватість решти людства. Ми абсолютно впевнені, що маємо перемогти у цій війні?

— Сер, це виглядає зрадою.

— Та ні, просто чорний гумор.

— Зовсім не смішно, коли йдеться про жучар…

— Згоден, сміятися нема з чого.

Ендер Віггін лежав на ліжку, дивлячись у стелю. Відтоді, як став командиром, він ніколи не спав більше п’яти годин на добу. Але з десятої вечора до шостої ранку гасили світло. Іноді він працював, напружуючи зір перед екраном комп’ютера, та здебільшого лежав, дивився на зниклу в темряві стелю й думав.

Або вчителі стали нарешті лояльними до нього, або він став командиром кращим навіть, аніж очікувалось. Його невеличка група ветеранів, яка абсолютно нічим не вирізнялася раніше, розквітала, набираючи сили, і захопила лідерство. До того ж настільки, що замість звичайних чотирьох взводів Ендер створив п’ять, і кожен із командирів мав заступника — також ветерана. Командуючи цими взводами (по вісім чоловік у кожному) і маючи десять напівзводів, Ендер досяг того, що його армія виконувала десять маневрів одночасно. Жодну армію ніколи не розбивали на такі дрібні підрозділи, але Ендер діяти за шаблонами й не збирався. Більшість армій практикували масові маневри за попередньо розробленою стратегією. У Ендера стратегії не було. Замість цього він навчав командирів використовувати свої невеликі підрозділи для ефективного виконання конкретних завдань — без підтримки, поодинці, беручи відповідальність на себе. На другому тижні тренувань Ендер розгортав справжні кровопролитні баталії, доводячи командирів до виснаження. Але тепер, після місяця боїв, він став упевненим, що керує найсильнішою армією, яка коли-небудь брала участь у грі.

Чи входило це у плани вчителів? Хіба вони знали, що дали йому чудернацьких, але чудових бійців? Чи не тому вони скерували до нього тридцятьох малюків, бо усвідомлюють, що діти і думають і навчаються швидше? Або впевнені, що подібне може зробити з будь-якою групою командир, котрий знає, що мусить робити його армія, і котрий уміє навчити?

Ендер переймався такими питаннями, бо не був упевненим, чи виправдав очікування своїх учителів.

Він знав лише те, що рвався до бою. Більшості армій потрібно було три місяці для підготовки, щоби засвоїти десятки складних маневрів. «Для нас це зайве. Ми вже готові до бою».

У темряві відчинилися двері. Ендер прислухався. Приглушені кроки. Двері зачинилися.

Він зіскочив із ліжка й проповз два метри до дверей. Там лежав папірець. Він не міг прочитати наказу, бо було темно, але здогадався про його суть. «Битва. Як люб’язно з їхнього боку! Я захотів — і ось, будь ласка».

Тільки-но ввімкнули світло, Ендер умить надягнув бійцівську форму Армії Драконів. І відразу ж побіг коридором, а о шостій годині одну хвилину вже стояв біля дверей кубрику своєї армії.

— Рівно о сьомій ранку у нас бій з Армією Кроликів. Я хочу, щоби ви розігрілися і були готовими. Роздягайтеся і бігом до тренажерної зали. Форму беріть із собою, прямо звідти ми підемо до бійцівської кімнати.

— А сніданок?

— Який сніданок? Щоби вас знудило прямо під час бою?

— А до туалету можна? Хоч по-маленькому?

— Не більше децилітру, а то всохнете.

Усі розсміялися. Ті, хто спав одягненим, пороздягалися, схопили свою форму і, підстрибуючи, побігли за Ендером коридором до зали. Там Ендер змусив їх двічі пройти смугу перешкод, а потім по черзі тренуватися на шведській стінці, матах і батуті.

— Не перестарайтеся, це лише розминка.

Насправді він не хвилювався за них. Усі були у відмінній формі, сильні й гнучкі, а головне, збуджені передчуттям майбутньої битви. Деякі спонтанно почали боротися вже в тренажерній залі. І були досить упевненими, як часто буває з тими, хто ще не випробував себе, але відчував, що вже готовий. «Ну, а чому б їм так не думати? Вони готові. І я теж».

О шостій сорок Ендер наказав одягнутися. А за цей час устиг поговорити з командирами взводів та їхніми заступниками.

— Кролики — це армія ветеранів, але Карн Карбі керує ними всього п’ять місяців, і я ніколи не бився з ними, відколи він прийняв командування. Він був прекрасним солдатом, а Кролики займають пристойне місце в турнірній таблиці протягом багатьох років. Але сподіваюся, що вони б’ються строєм, і тому не хвилююся.

О шостій п’ятдесят він наказав усім лягти на мати й розслабитися. А о шостій п’ятдесят шість Ендер підняв своїх бійців, і вони — знову підскакуючи — побігли коридором до бійцівської кімнати. Раптом Ендер підплигнув, торкнувшись рукою стелі. І всі хлопчаки теж підскочили, намагаючись торкнутися того ж місця. Їхня світлова стрічка вела наліво, Армія Кроликів уже пройшла направо. А о шостій п’ятдесят вісім вони опинилися біля воріт бійцівської кімнати.

Взводи вишикувалися в п’ять колон. Взводи А й Д приготувалися схопитися за поручні й розлетітися праворуч і ліворуч, Б і Г націлилися на паралельні бильця на стелі, збираючись злетіти вгору, у невагомість, а взвод В — відштовхнутися від підлоги й пірнути на дно.

Угору, вниз, уліво, вправо. Ендер стояв попереду між колонами так, аби не заважати своїй армії, і наказами орієнтував усіх.

— Де ворота ворога?

— Унизу, — весело відповіли бійці.

І в цей момент північ опинилася вгорі, південь — унизу, зліва — схід, і справа — захід.

Сіра стіна перед хлопцями зникла, і перед очима виникла бійцівська кімната. Гра буде не в темряві, але й не при світлі: це скоріше сутінки, бо лампи горять не на повну потужність. На віддалі, у тьмяному світлі, можна було бачити двері ворога й солдатів, що вилітали з них у яскравих, додатково освітлених костюмах. Зловтіха охопила Ендера: з промаху Бонзо зробили неправильний висновок, і тепер бійці чимдуж пролітали крізь ворота, щоби противник ледве зміг розгледіти характер строю й не встиг подумати. Та Ендер знайде час, аби подумати, він знає здібності своїх солдатів, і навіть якщо вони пройдуть через ворота із запізненням, усе одно залишаться неушкодженими й боєздатними.

Ендер охопив поглядом майбутнє поле бою: знайома з минулих ігор сітка, якою обтягують мавпячі клітки в парку, а по ній розкидані сім чи вісім зірок — позиції цікаві, варто напружити мізки.

— Пробирайтеся під прикриття найближчих зірок, — наказав Ендер. — Взвод В, спробуйте просковзнути вздовж стіни. Якщо вийде, слідом підуть взводи А й Д. Якщо ні, подивимось. Я піду зі взводом Г. Уперед!

Усі солдати знали, що відбувається, стратегія бою відома, але тактичні рішення приймати командири взводів мають самостійно. Адже, за інструкціями Ендера, вони запізнилися з вильотом через ворота, хай і всього лише на десять секунд. Армія Кроликів уже щось витанцьовує на своєму кінці кімнати. У всіх інших арміях, у яких Ендеру доводилося воювати, він турбувався про те, щоби його взвод займав належне місце у строю. А зараз замість цього і він, і всі його люди думають лише, як розбити ворога на дрібні шматки, повністю дезорганізувавши його. І, незважаючи нате, що разом бійці лише неповні чотири тижні, такий спосіб бою здавався їм єдино правильним, точніше, єдино можливим. Ендер дивувався, що Армія Кроликів і не підозрює, наскільки безнадійно застаріла їхня стратегія.

Взвод В ковзнув по стіні на зігнутих ногах обличчям до ворога. Божевільний Том, командир взводу, мабуть, наказав своїм хлопцям заморозити ноги. Класна ідея: у напівтемній кімнаті це гарне маскування — адже яскравість костюмів тьмяніє, і їх не так видно. Геніально, Томе! Після гри треба буде його похвалити.

Армія Кроликів зуміла відбити атаку взводу В, але Божевільному Тому і його бійцям удалося оточити й заморозити з десяток Кролів, перш ніж відступити під прикриття найближчої зірки. Але ця зірка розташовувалася позаду строю Кроликів, і можна було стати легкою здобиччю ворога.

Хань-Цу, на прізвисько Хот-Суп, командир взводу Г, швидко ковзнув по краю зірки, де, стоячи на колінах, ховався Ендер.

— А якщо нам прошмигнути по північній стіні й урізатися коліньми в їхні кролячі морди?

— Давай! — погодився Ендер. — Я поведу взвод Б в обхід на південь. І закричав: — Взводи А й Г, негайно по стінах!

А сам ковзнув уперед ногами по зірці, зачепився ногою за промінь, відлетів до самої стелі і, відштовхнувшись, приземлився біля взводу Б. Мить, і він уже вів бійців униз уздовж південної стіни. Вони чітко й згуртовано відштовхнулися і з’явилися позаду найближчої подвійної зірки, яку захищали солдати Карна Карбі. Ніби гарячий ніж пройшов крізь масло. Армії Кроликів уже не стало, залишилося лише трохи зачистити поле бою. Ендер переформував свої взводи на напівзводи й наказав нишпорити по закутках у пошуках можливих неушкоджених ворожих солдатів. Через три хвилини взводні повідомили, що скрізь чисто. Лише одного з бійців Ендера було «вбито» — хлопчика зі взводу Б, що прийняв на себе основний тягар нападу, і тільки п’ятеро були «важко поранені». Багато «легких поранень», але це були легкі влучення в ноги, здебільшого, самостріли. У цілому, все відбулося навіть краще, ніж Ендер очікував. І наказав провести ритуал біля ворога: чотири шоломи по кутах, аби Божевільному Тому пройти через ворота. Більшості командирів доводилося вибирати з тих, хто залишився «живим». Ендер міг вибирати. Було з кого. «Удалий бій!»

Спалахнуло світло, і на південній стіні бійцівської кімнати через ворота вчителів пройшов сам майор Андерсон. Із дуже урочистим виглядом він вручив Ендеру вчительський гак, який за ритуалом передавався переможцю гри. Ендер осяяв ним форму своїх бійців, вишикував їх взводами і лише потім повернув до життя армію ворога. Він хотів, щоби Карн Карбі та його Кролики, щойно отямившись, побачили підтягнутих військових переможців. «Вони можуть лаяти нас і розводити брехливі плітки, але вони пам’ятатимуть, що ми знищили їх. І хоч би що вони говорили, інші солдати й командири побачать в їхніх очах, в їхніх кролячих очах, нас, переможців, у повному сяйві, рівному строю й майже неушкодженими після першого бою. Армія Драконів не буде посміховиськом».

Карн Карбі підійшов до Ендера, тільки-но розморозився. Йому було дванадцять років, і він став командиром, мабуть, лише в останній рік у школі. Тому він не був зухвалим, як ті, хто почав командувати в одинадцять. «Я запам’ятаю це, — подумав Ендер, — коли буду на його місці: як зберегти честь, як віддавати належне ворогу, щоби поразка не виглядала ганьбою. І, сподіваюся, це буде нечасто».

Андерсон звільнив Армію Драконів лише після того, як Кролики пропхалися через ті ворота, через які пройшли бійці Ендера до початку гри. Тоді Ендер повів свою армію через ворота супротивника. Смужка світла на дверях показувала, де буде низ, щойно вони відчують гравітацію. Усі легко приземлилися на ноги й зібралися в коридорі.

— Зараз сім п’ятнадцять, — повідомив Ендер, — а це означає, що у вас є п’ятнадцять хвилин на сніданок. Я чекаю на вас у бійцівській кімнаті, за розкладом — ранкова практика.

Він чув, як вони тихо перемовлялися: «Ми ж перемогли, хіба не можна посвяткувати?» — «Можна, — подумав Ендер, — можна».

І додав уголос:

— І, як командир, дозволяю вам кидатися їжею під час сніданку.

Вони зареготали і з бадьорими вигуками побігли до кубриків.

Ендер зупинив командирів взводів і сказав їм, що він не буде проти, якщо хлопці запізняться на тренування на п’ятнадцять хвилин, і що сьогодні заняття закінчаться раніше і хлопці встигнуть до школи прийняти душ. Півгодини на сніданок і ніякого душу після бою — це досить незручно, але краще, у порівнянні з попереднім наказом поснідати за п’ятнадцять хвилин. Ендер хотів, щоб оголошення про додаткові п’ятнадцять хвилин було отримано від командирів взводів. Хай хлопці звикають чекати поблажливості від меншого керівництва, а вимог — від старшого: це допоможе і взводам, і цілій армії надійніше стати суцільним організмом.

Сам Ендер не пішов снідати, бо не зголоднів. Замість цього він пішов у ванну, зняв бійцівську форму й поклав її до пральної машини. У лічені хвилини стане чистою. Сам двічі вимився з милом і довго стояв під душем, насолоджуючись струменем води. Нічого, не пропаде: цю воду відфільтрують і перероблять. «Хай поп’ють мого поту сьогодні». Йому дали непідготовлену армію, а він виграв. І не просто переміг — розгромив ворога з мінімальними втратами серед своїх: шестеро вбитих і поранених. Подивимось, як довго інші командири використовуватимуть стрій, коли зрозуміють, на що здатна нова стратегія.

Коли його бійці почали прибувати, Ендер уже завис посередині бійцівської кімнати. Ніхто не заговорив із ним, бо знали, що командир звернеться до них сам, коли буде що сказати, і не раніше.

Коли всі зібралися, Ендер підійшов й оглянув усіх уважним поглядом.

— Чудовий перший бій. — І ці його слова підбурили до радісних зойків і спроби заспівати «Дракон, Дракон…», що він швидко обірвав: — Армія Драконів непогано впоралася з Кроликами. Але ворог не завжди буде таким безпорадним. Якби це було сильне військо… Взвод В, ви наближалися настільки повільно, що вас ледве не затиснули з флангів. Вам треба було розділитися й атакувати відразу з двох напрямів, аби не потрапити в оточення. Взводи А і Д, ви палили поза мішенями: звіт показав, що у вас у середньому лише одне попадання на двох солдатів. Це означає, що не мазали тільки перші ряди атакуючих — ті, що стріляли впритул. Так не може тривати довго: тямущий ворог змолотив би вас ущерть при такому вогняному прикритті. А зараз кожен взвод відпрацьовуватиме стрільбу в рухомі й нерухомі цілі на відстані. Напівзводи по черзі беруть на себе роль мішеней. Я розморожуватиму ваші костюми кожні три хвилини. Вперед!

— Може, нам краще із зірками працювати? — запитав Хот-Суп. — Щоби мати тверду точку опори?

— Я не хочу, аби ви звикали до точок опори. Дрижать руки — заморозь лікті! Почали.

Командири взводів швидко опанували завдання, й Ендер перелітав із групи в групу, вносив свої пропозиції й допомагав тим, у кого щось не виходило. Солдати вже знали, що Ендер може бути жорстким із армією в цілому, але з окремими бійцями він завжди уважний: терпляче пояснює, повторюючи, якщо необхідно, тихо дає поради, вислуховує всі скарги й проблеми. А на глузування ніколи не реагує, і незабаром ці спроби припинилися. Він був командиром кожної миті, коли вони були разом. І ніколи не треба було нагадувати про це, він просто був ним, і все.

Смак перемоги на вустах додавав завзяття, а ще більше всі зраділи, коли перерву на обід оголосили на півгодини раніше. Взводних Ендер затримав до обіду, щоби поговорити з ними про тактичні ходи й роботу окремих бійців. Потім повернувся до себе в кімнату й неквапно перевдягнувся до обіду. Він спізниться до їдальні командирів хвилин на десять. Так, цього буде достатньо. Оскільки це була його перша перемога, він і гадки не мав, як виглядає зсередини командирська їдальня і як поводитися командиру-новачку, але точно знав, що сьогодні краще ввійти останнім, коли на табло вже з’являться результати вранішніх боїв. О, хай побачать, на що здатна Армія Драконів.

Ніхто й вухом не повів, коли Ендер увійшов. А коли побачили Драконів на його нашивках і помітили, якого маленького зросту він був, стали відверто розглядати його. Ендер узяв свою порцію й сів за столик. У їдальні панувала тиша. Ендер почав їсти, повільно й обережно, з таким байдужим виглядом, ніби не помічав, що знаходиться у центрі уваги. Поступово відновилися розмови й стало шумно, як тут, мабуть, буває зазвичай, тож Ендер розслабився й озирнувся.

Ось стіна, на якій висить величезне табло. Солдати могли бачити всі результати боїв протягом останніх двох років; тут, однак, ураховувалися досягнення кожного командира. Новий командувач не міг успадкувати добру репутацію від свого попередника: бралися до уваги лише його особисті заслуги.

Ендер мав найкращий рейтинг. Ідеальне співвідношення перемог і поразок. Але і в інших категоріях він був далеко попереду: середні втрати серед його бійців, як убитими, так і пораненими, середні втрати ворога, середній час бою до перемоги — і в кожній категорії він був на першому місці.

По закінченні обіду хтось підійшов до Ендера ззаду і торкнув за плече.

— Можна присісти?

Ендеру не потрібно було обертатися, щоб упізнати, хто це був.

— Привіт, Дінку, сідай.

— Ти — яблучко на золотій тарілочці, — сказав Дінк бадьоро, — ми всі тут намагаємося розібратися, чим є твоя перемога — дивом чи помилкою.

— Звичкою, — викрутився Ендер.

— Одна перемога — це ще не звичка, — відпарирував Дінк. — Не задавайся. Проти новачків завжди ставлять слабших командирів.

— Карн Карбі далеко не останній за рейтингом цього табло.

І це було направду так: Карбі був приблизно посередині.

— У нього все гаразд, — погодився Дінк, — враховуючи, що він лише початківець. Подає деякі надії. Ти ж не подаєш надії — ти несеш загрозу.

— Загрозу чому? Чи вам скоротять пайок, якщо я виграю? Чи не ти казав мені, що це все порожня гра, яка не має жодного значення?

Дінку не дуже сподобалося це нагадування, принаймні, не за таких обставин.

— Це ти переконав мене підігравати вчителям. Але я не стану піддаватися тобі. Мене ти не розіб’єш.

— Можливо.

— Я навчив тебе…

— …усьому, що я знаю, — усміхнувся Ендер. — І тепер я просто граю наосліп.

— Вітаю.

— Приємно знати, що у мене тут є хоча б один друг.

Але Ендер не був упевненим, що Дінк залишився його другом. Так само й Дінк. Вони ще перекинулися кількома порожніми репліками, і Дінк повернувся до свого столу.

Покінчивши з їжею, Ендер озирнувся. Командири сиділи невеличкими групками й розмовляли. Ендер помітив Бонзо, який був уже одним із найстаріших командирів. Роуз-Ніс на той час уже закінчив школу. У дальньому кутку серед друзів сиділа Петра. Вона ще жодного разу не глянула на Ендера. А оскільки інші час від часу крадькома поглядали на нього, Ендер розумів, що вона навмисне уникала його погляду. «Починати з перемоги — означає втрачати друзів, — подумав Ендер. — Хоча за кілька тижнів вони звикнуть. До мого наступного бою всі вгамуються».

Карн Карбі — суто принципово — підійшов і привітався з Ендером ще до закінчення обіду. Це було, знову ж таки, досить шляхетно, і, на відміну від Дінка, він не виглядав напруженим.

— Сьогодні я в опалі, — сказав він відверто. — Мені не вірять, коли я кажу, що ти здійснив небачені раніше трюки. І я сподіваюся, що ти втреш носа тому, з ким битимешся наступного разу. Зроби це!

— Лише заради тебе, — усміхнувся Ендер. — Дякую, що заговорив зі мною.

— Як на мене, до тебе ставляться дуже погано. Зазвичай новачків зустрічають приязно. Але, як правило, більшість нових командирів проходять через кілька поразок, перш ніж потрапляють сюди. Я лише місяць тут. Якщо хтось і заслуговує на тріумф, то саме ти. Але таке життя. Розбий їх у пух і прах.

— Спробую.

Карн Карбі пішов, а Ендер подумки додав його в особистий список тих, хто вартий називатися людиною.

Давно вже Ендер не спав так міцно, як цієї ночі. Навіть світло не розбудило його. Прокинувшись у чудовому настрої, побіг прийняти душ — і не помітив аркуша паперу на підлозі. Він побачив його лише тоді, коли схопив форму і від різкого руху хвилею повітря папірець підняло догори. Він узяв його і прочитав: «ПЕТРА АКАРНЯН, АРМІЯ ФЕНІКСІВ, 07:00».

Це була його попередня армія. Армія, яку він залишив менш аніж чотири тижні тому. Він знав їхнє формування, як свої п’ять пальців. Не без упливу Ендера Фенікси мали більш гнучку стратегію, ніж інші армії. Швидше реагували в нових ситуаціях. І, звичайно, їм легше буде справлятися з непередбаченими стрімкими атаками Ендера. Учителі вирішили зробити життя Ендера якомога цікавішим.

У наказі написано: 07:00, — а вже 06:30. Деякі з його хлопців, мабуть, уже пішли снідати. Ендер зняв комбінезон, схопив бійцівську форму і в одну мить стояв у дверях кубрику своєї армії.

— Панове, я сподіваюся, що ви вчора дечому навчилися, тому що сьогодні нам треба все повторити.

Небагато потрібно було часу, щоб усі зрозуміли, що він мав на увазі битву, а не тренування.

— Це, мабуть, помилка, — пролунало. — Ніхто і ніколи не вів бої два дні поспіль.

Ендер простягнув аркуш командиру взводу А, на ім’я Муха Моло. Той прочитав і відразу ж вигукнув:

— Надягнути форму!

І сам почав хутко перевдягатися.

— Чому ти не сказав нам раніше? — спитав Хот-Суп.

Таке зухвальство міг дозволити собі тільки він, і ніхто інший.

— Я дав вам час прийняти душ, — відпарував Ендер. — Якщо вірити Кроликам, ми виграли лише тому, що ваш сморід убив їх наповал.

Солдати поруч розсміялися.

— Не знайшли папірця, сер, коли повернулися з душу, чи не так?

Ендер відшукав поглядом зухвальця. Це був Бобик, і, звичайно, вже у формі. «Прийшов час розрахуватися за всі приниження, чи не так, Бобику?»

— Звичайно, — презирливо скривися Ендер. — Я не так близько до підлоги, як ти.

І знову вибух сміху. Бобик почервонів від гніву.

— Виходить, що ми не можемо розраховувати на старі способи ведення справ. Так що будьте готові до бою в будь-який час. Не прикидатимуся, що мені подобається, як вчителі втручаються у гру, але мені імпонує одне: що в мене є армія, яка може з цим упоратися.

Після таких слів, якби він попросив їх слідувати за ним на Місяць без скафандрів, вони б це зробили.

Петра — не Карн Карбі: її тактика була куди більш гнучкою, вона мала що протиставити стрімким імпровізаціям Ендера. У результаті після бою Ендер утратив трьох бійців, ще й дев’ять були важкопоранені. І великодушності Петра не проявила, щоби привітати його з перемогою. Гнів у її очах, здавалося, промовляв: я була твоїм другом, а ти мене так принизив.

Ендер зробив вигляд, що не помітив її люті. Він уважав, що після декількох боїв вона зрозуміє, що насправді вона набрала більше балів проти нього, ніж він очікував. Більше, ніж це вдавалося комусь іншому. І він все ще вчиться у неї. На практиці сьогодні він розповідатиме своїм взводним, як протистояти прийомам Петри. Скоро вони знову стануть друзями.

Він сподівався.

За тиждень Армія Драконів провела сім битв. Сім перемог і жодної поразки. Найбільше втрат — у бою з Армією Феніксів. А в останніх двох боях він не втратив жодного солдата, жодного вбитого чи пораненого. Ніхто вже не стверджував, що він займав перше місце у турнірній таблиці суто випадково. Ендер перемагав найкращі армії завдяки нечуваним маневрам. Інші командири вже не могли ігнорувати його. Деякі з них сідали поряд із ним у їдальні, щоб обережно довідатися, як він переміг свого останнього супротивника. Він завжди вільно розказував, упевнений, що мало хто з них зможе продублювати прийоми Драконів у навчанні своїх бійців і взводних. Та з Ендером говорили всього кілька командирів, тоді як набагато більше юрмилося біля його супротивників, намагаючись з’ясувати, як можна розгромити знахабнілого вискочку.

Багато хто його ненавидів. За юний вік, за кмітливість, за те, що їхні перемоги на тлі нової зірки виглядали нікчемними й слабкими. Ендер бачив це на їхніх обличчях, зустрічаючись із ними випадково в коридорах, потім став помічати, що деякі хлопчики вставали і відходили, коли він сідав поруч із ними в командирській їдальні, а згодом почалися «випадкові» стусани під лікті в ігровій кімнаті й не менш «випадкові» підніжки в тренажерному залі, стрільба в спину мокрим пожованим папером у коридорах. Вони не могли перемогти в бійцівській кімнаті і знали це, атому нападали там, де він був не геніальним командиром, а просто маленьким хлопчиком. Ендер зневажав їх, але таємно, і, не усвідомлюючи того, боявся. Такі маленькі підлоти полюбляв улаштовувати Пітер, і Ендер починав почуватися, як вдома.

Ці неприємності — не варті уваги дрібниці, та й Ендер привчив себе сприймати їх як ще одну форму захвату. Інші армії почали наслідувати Ендера. Вже більшість бійців нападали на зігнутих ногах, ніхто більше не атакував єдиним зімкнутим строєм, і командири все частіше відправляли взводи прослизнути в тил ворога вздовж стін. Ніхто з них, однак, не побачив, що в армії Ендера не чотири стандартних взводи, а п’ять. Це давало йому невелику перевагу — неочікувано атакувати п’ятим взводом, про який супротивники не здогадувалися. Ендер навчав усіх тактиці бою в невагомості. Але до кого звернутися самому, щоби навчитися новому?

Він почав засиджуватися у відеозалі, продивляючись пропагандистські фільми про Мазера Ракхема та інших великих командувачів людства часів Першого й Другого вторгнення. Тепер Ендер завершував загальні армійські тренування на годину раніше, дозволяючи своїм командирам проводити заняття без нього. Зазвичай бійці влаштовували сутички: взвод на взвод. Ендер залишався на певний час, щоб упевнитися, чи все гаразд, а потім ішов дивитися фільми про минулі бої.

Більшість переглядів була марнуванням часу. Героїчна музика, кадри з командирами крупним планом, солдатам вручають нагороди, десантники беруть на абордаж жучарський корабель. Але час від часу він знаходив і корисні кадри: кораблі, які маневрували точками світла в темряві космосу. Або ще цікавіше: вогники на моніторі флагманського крейсера, що показували хід бою. Мати повне уявлення про бої за цими відео було дуже важко: неможливо було побачити всі три виміри, і батальні сцени були часто короткими, без пояснень. Але згодом Ендер почав розуміти маневри жучар, які заплутували супротивника: як вони, то нападаючи, то відступаючи, заманювали у пастки Міжнародний флот. Деякі бої були розбиті на кілька сцен, розкиданих по різних відео. Проте Ендер дивився все підряд і міг уявляти собі всі бої у їхній справжній послідовності. Він тепер бачив, що приховували офіційні коментатори, намагаючись пробудити в глядача гордість за досягнення людства і презирство до жучар. А Ендер дивувався, як люди взагалі могли перемогти. Кораблі людей були неповороткими, флоти й ескадри реагували на зміни ситуацій украй повільно, тоді як зорельоти жучар діяли у боях як єдине ціле, миттєво відповідаючи на кожен виклик. Ясно, що космічні кораблі людства, так само, як і жучар, під час Першого вторгнення абсолютно не підходили для швидкого бою, і лише у Другому нашесті кораблі стали по-справжньому швидкими, а зброя — смертельно небезпечною.

І тому стратегії Ендер учився не в людей, а в жучар. Йому було соромно й страшно вчитися в них — найстрашніших ворогів, потворних, жорстоких та огидних. Але діяли вони класно. Били в ціль. Вони завжди, здавалося, притримувалися лише однієї стратегії — зібрати найбільшу кількість кораблів у ключовий момент конфлікту. Ніколи не робили чогось незвичайного, такого, що видавало б винахідливість або тупість командира. Дисципліна була, мабуть, дуже суворою.

І що дивно: стільки розмов про перемоги Мазера Ракхема — і дуже мало відеозаписів його боїв. Кілька кадрів, зроблених перед початком бою: крихітна ескадра Ракхема має жалюгідний вигляд перед величезними основними силами ворожого флоту. На той час жучари вже встигли розгромити головні сили флоту людства в генеральному бою за кометним щитом, знищили старі зорельоти, і спроби людей створити вищу стратегію виглядали посміховиськом. Цей фільм показували часто, щоби примусити людей знову й знову переживати агонію і жах поразки. Флот ворога підходить до Сатурна — і тут його зустрічає резерв під командуванням Мазера Ракхема. Сили явно нерівні, шансів безнадійно ніяких, а потім…

Один постріл із маленького крейсера Мазера Ракхема, і ворожий корабель вибухає. Ось і все, — більше ніяких записів. Можна довго дивитися, як морські піхотинці пробираються по захоплених кораблях, зустрічаючи на своєму шляху купи трупів жучар. Але жодної сцени рукопашного бою, — хіба що вставлено якісь кадри ще з фільмів про Перше вторгнення. Ця явна цензура перемог Мазера Ракхема дуже дратувала Ендера. Курсантам Бійцівської школи було чому повчитися у нього, а все, що стосувалося його перемоги, ретельно приховувалося. Пристрасть до таємниць лише шкодила дітям, яким варто було навчитися всьому тому, що робив Мазер Ракхем.

Звичайно ж, щойно пішли чутки, що Ендер Віггін постійно дивиться одні й ті ж самі фільми про війну, у відеозалі почали збиратися натовпи. Майже всі командири передивилися ті ж самі, що й Ендер, відеозаписи, роблячи вигляд, що розуміли, чому він усе те проглядав і що корисного там знаходив. Ендер ніколи нічого не пояснював. Навіть тоді, коли він прокручував заново сім сцен одного бою, але з різних відео, почувши непевне запитання одного хлопчика: «Це що — одна й та сама битва?» — Ендер лише знизав плечима, неначе це не мало ніякого значення.

На сьомий день через кілька годин після бою, в якому Ендер виграв усьоме, до відеозалу зайшов майор Андерсон. Він простягнув аркуш паперу одному з командирів, а потім підійшов до Ендера.

— Полковник Графф чекає на тебе у своєму кабінеті. Негайно.

Ендер підвівся і пішов за Андерсоном по коридорах. Андерсон відкривав двері, натискуючи долонею на замки, які тримали курсантів подалі від приміщень учителів. Нарешті вони прийшли туди, де на пригвинченому до сталевої підлоги кріслі, що оберталося, розвалився полковник Графф. Тепер його живіт перекинувся через обидва підлокітники, навіть коли той сидів прямо. Але чотири роки тому, коли Ендер уперше зустрівся з полковником, той не здався йому таким товстим. Час і напруга жорстоко обійшлися з адміністратором Бійцівської школи.

— Минуло сім днів після твого першого бою, Ендере, — нагадав Графф.

Ендер не відповів.

— І ти щодня виграєш: уже сім битв.

Ендер кивнув.

— Твої оцінки теж незвично високі.

Ендер моргнув.

— Як ти, командире, пояснюєш свій нечуваний успіх?

— Ви дали мені армію, яка робить усе, що мені спадає на думку.

— Що саме?

— Ми атакуємо, зігнувши коліна, використовуємо ноги як щит, падаючи вниз на ворота ворога. Уникаємо щільного строю, щоби збільшити мобільність. У мене п’ять взводів по вісім бійців, а не чотири по десять — і це теж допомагає. А головне, наші супротивники не встигають пристосуватися до нових способів ведення бою, щоб ефективно реагувати на наші нові методи, і ми б’ємо їх одними й тими ж трюками. А це довго не триватиме.

— Отже, ти вважаєш, що скоро перестанеш перемагати?

— Ні, але доведеться щось змінювати.

Графф кивнув.

— Сідай, Ендере.

Ендер і Андерсон одночасно сіли. Графф глянув на майора, і той заговорив:

— У якому стані твоя армія, ну, після стількох битв та ще й так часто?

— Вони вже всі ветерани.

— А як вони себе почувають? Не втомилися?

— Якщо й утомилися — скаржитися не стануть.

— І все ще можуть думати?

— Це ж ви граєте в комп’ютерні ігри, експериментуючи над розумом людей, тож і скажіть мені.

— Ми знаємо те, що знаємо. І хочемо знати, що знаєш ти.

— Вони прекрасні солдати, майоре Андерсон. Звичайно, їхні можливості й витривалість не безмежні, але вони ще тримаються. У деяких найменших є проблеми, бо вони ще не засвоїли частину основних прийомів, але вони працюють над цим і вдосконалюються. Ви хочете знати, чи треба їм відпочити? Звичайно, що треба. Пару тижнів буде достатньо. Ще й навчання запустили. Ніхто з нас не робить уроки. Але ви це знаєте і не переймаєтесь, то навіщо мені переживати?

Графф і Андерсон перезирнулися.

— Ендере, а чому ти дивишся фільми про війну?

— Щоби вивчати стратегію, — навіщо ще?

— Ці відео були створені задля пропаганди. Усе, що стосується стратегії, — вирізано.

— Я знаю.

Графф і Андерсон перезирнулися ще раз. Графф тарабанив пальцями по столу.

— Ти більше не граєш у Гру Уяви.

Ендер не відповів.

— Скажи мені, чому.

— Тому що я виграв.

— У цій грі неможливо виграти раз і назавжди. Залишається завжди щось іще.

— Я вже виграв.

— Ендере, ми хочемо допомогти тобі стати щасливим, наскільки це можливо, але якщо ти…

— Ви, мабуть, хочете допомогти мені стати кращим солдатом. Спустіться і подивіться на турнірне табло. Подивіться на всі мої результати. Поки що у вас усе відмінно щодо мене. Вітаю. Чому б тепер вам не знайти мені гідного супротивника?

Міцно стиснуті губи Граффа розплилися в усмішці, і він затрясся від беззвучного сміху.

— Хоч зараз, — сказав Андерсон і вручив Ендеру аркуш паперу, де зазначалося: «БОНЗО МАДРИД, АРМІЯ САЛАМАНДР, 12:00».

— Залишилося десять хвилин, — підхопився Ендер. — Моя армія приймає душ після практики.

Графф усміхнувся.

— Тоді, хлопчику, поквапся.

Ендер дістався кубрику своєї армії за п’ять хвилин. Більшість дітей переодягалися після душу, а деякі вже пішли до ігрової кімнати чи відеозалу, маючи час до обіду. Ендер послав за ними трьох менших, а іншим наказав негайно надягти бійцівську форму.

— Ми горимо, і часу в нас немає, — пояснив Ендер. — Бонзо отримав повідомлення двадцять хвилин тому. І доки ми доберемося до дверей, вони вже будуть усередині принаймні добрих п’ять хвилин.

Хлопців охопила лють, і вони голосно лаялися сленгом, чого зазвичай уникали в присутності командира.

— Що вони роблять з нами? Збожеволіли?

— Яка різниця? Поговоримо про це ввечері. Ви втомилися?

— Сьогодні на практиці ми стерли свої зади, — відповів Муха Моло. — А вранці ще й вибили дух з Армії Куниць.

— Ще ж ніхто й ніколи не бився двічі на день! — підхопив Божевільний Том.

— Ще ніхто й ніколи не бив Армію Драконів, — відповів Ендер у тому ж тоні. — Це ще один наш великий шанс. Не втратимо його?

Глузливе запитання Ендера було відповіддю на їхні скарги. Спочатку перемога, а суперечки — потім.

Усі вже зібралися, і багато хто встиг перевдягнутися.

— Уперед! — гукнув Ендер, і вони побігли слідом за ним, продовжуючи вдягатися на ходу.

Перед дверима бійцівської кімнати більшість важко дихали. Поганий знак: дуже втомлені для цього бою. Двері були відчинені. Ніяких зірок узагалі. Просто порожня, абсолютно порожня яскраво освітлена кімната. Ніде не сховатися, навіть тіні нема.

— Мамо рідна! — видихнув Божевільний Том. — А вони ще навіть не заходили.

Пальцем на губах Ендер дав знак мовчати. Ворота відчинено, і ясно, що противник міг чути кожне слово. Ендер розвів руками і показав на ворота, даючи знати, що бійці Армії Саламандр, безсумнівно, розташовані навколо вздовж стін, невидимі, але можуть легко вбити будь-кого, хто увійде.

І Ендер жестом наказав усім відійти від дверей. Потім штовхнув уперед найвищих хлопців, а з ними і Божевільного Тома, примусив їх стати на коліна, не опускаючись на п’яти, щоб із рівними спинами у вертикальному положенні їхні тіла нагадували латинську літеру Ь. І заморозив їх. Усі тихо спостерігали. Він вибрав найменшого хлопчика, Бобика, вручив йому пістолет Тома і посадив коліньми на заморожені ноги Тома. Далі помістив витягнуті руки Бобика — в кожній по пістолету — попід руками Тома.

Тепер хлопчики зрозуміли. Том був щитом, броньованим кораблем, а Бобик — ніби екіпаж, який ховався всередині. Захист, звичайно, не ідеальний, але у стрільця буде час.

Ендер поманив ще двох хлопців, аби кинути Тома з Бобиком через двері, але зупинився й знаком попросив їх почекати. Тим часом швидко розбив армію на групи по чотири: щит, стрілець і двоє, що їх нестимуть і кидатимуть. А коли всі були заморожені, озброєні й готові летіти, він сигналізував носильникам підняти свій вантаж і кинути через двері, а потім стрибати самим. І гукнув:

— Поїхали!

Вони поїхали. Пари влітали через двері так, що щит знаходився між стрільцем і супротивником. Саламандри відкрили вогонь одразу, але потрапляли в замороженого хлопчика попереду. А тим часом Дракони, стріляючи одночасно із двох пістолетів, влучно знищували мішені, які акуратно вишикувалися вздовж стіни. У такому скупченні промахнутися було неможливо. І, коли прийшла черга носіїв, ті висадилися на стіну, де були ворожі солдати, відкривши такий шквал вогню, що Саламандри розгубилися. Вони не знали, чи атакувати стрілків, які загрожували зверху, чи носильників, що були поруч. А коли Ендер сам вийшов через двері, бій закінчився. Стрілянина припинилася менш ніж за хвилину з моменту появи першого стрільця. Дракони втратили двадцять бійців «убитими» і «пораненими», і тільки дванадцять залишилися неушкодженими. Це були їхні найбільші втрати за весь період боїв, але вони перемогли.

Коли майор Андерсон вийшов і дав переможцеві гак, Ендер не зміг стримати свого гніву.

— Я думав, що ви знайдете армію, яка змогла б вести чесний бій.

— Вітаю з перемогою, командире.

— Бобику! — гукнув Ендер. — Що б ти зробив на місці командира Саламандр?

Бобик, «поранений», але не повністю заморожений, крикнув здалеку, від дверей:

— Я би примусив солдатів постійно рухатися, пересуватися навколо дверей. Не можна стояти на місці, коли супротивник точно знає, де ви.

— Якщо вже ви почали хитрувати, — звернувся Ендер до Андерсона, — чому б вам не навчати армію обдурювати розумно?

— Я пропоную звільнити твою армію, — відповів Андерсон.

Ендер натиснув кнопку, розморожуючи одночасно обидві армії.

— Дракони вільні! — закричав він одразу і подумав про себе: «І не буде ніякого параду, вчителі, я не стовбичитиму тут, приймаючи капітуляцію Саламандр».

Хоч бій і закінчився перемогою, вівся він не за правилами. Учителі прагнули, щоби він програв, і лише безпорадність Бонзо врятувала його. Нема чим пишатися.

І тільки на виході з бійцівської кімнати Ендеру стало ясно, що Бонзо не зрозуміє, чому Ендер сердився на вчителів. Іспанська честь; Бонзо лише знатиме, що переможений, незважаючи на свої переваги. Мало того, Ендер навіть не дав йому можливості гідно здатися. І те, що Ендер примусив найменшого зі своїх бійців публічно заявити, що завадило Бонзо виграти, підкладе до жару вогню. Якби до того Бонзо ще не відчував ненависті до Ендера, то тепер він неодмінно зненавидів би його. А зараз він розлютився ще більше. «Бонзо був останнім, кому вдалося вдарити мене, — подумав Ендер. — Я впевнений, що він не забув цього».

Він також добре пам’ятав криваву бійку в бійцівській кімнаті, коли старші хлопці намагалися зірвати Ендеру практичні заняття. Як і багато чого подібного. Відтоді Бонзо жадав крові, а тепер спрага стала нестерпною для нього. Ендер зібрався знову записатися на курси особистого захисту, але подумав, що з цими щоденними боями, а тепер уже й двічі на день, він нікуди більше не встигатиме. Доведеться прийняти виклик. «Учителі втягли мене у це — вони потурбуються про мою безпеку».

Бобик повалився на ліжко у повній знемозі. Половина хлопчиків у кубрику вже спали, хоча було ще п’ятнадцять хвилин до відбою. Зібравши останні сили, Бобик витягнув із тумбочки комп’ютер,і ввімкнув його. Завтра контрольна з геометрії, а він абсолютно не підготовлений. Він завжди міг знайти правильну відповідь, якщо було достатньо часу, — у п’ять років прочитав Евкліда, — але на контрольній час обмежений, і думати буде ніколи.

Він має знати, але не вчив. І контрольну, скоріш за все, провалить. Зате сьогодні двічі виграли, і тому настрій був гарний.

Однак щойно комп’ютер запрацював, думки про геометрію вилетіли з голови. Навколо столу крокувало повідомлення:

НЕГАЙНО ДО МЕНЕ.

Ендер.

На годиннику — 21:50, за десять хвилин відбій. Як давно Ендер відправив послання? Тим не менше краще не ігнорувати його. Зранку може бути ще одна битва — від однієї думки про це навалювалася втома, — і вони не встигнуть поговорити. Тому Бобик зліз із ліжка і поплівся порожніми коридорами до кімнати Ендера. Постукав у двері.

— Заходьте.

— Просто побачив твоє повідомлення.

— Добре.

— Скоро вимкнуть світло.

— Я допоможу тобі знайти дорогу назад.

— Я думав, що ти просто не знав, котра година.

— Я завжди це знаю.

Бобик зітхнув. Як завжди. Будь-яка їхня розмова з Ендером переходила в суперечку. Бобик ненавидів його. Він знав, що Ендер — геній, і поважав його за це. Чому ж Ендер бачив у ньому лише недоліки?

— Пам’ятаєш, чотири тижні тому, Бобику? Коли ти попросив мене призначити тебе взводним?

— Ага.

— З тих пір я поставив п’ять взводних і стільки ж замісників. Жодним із котрих ти не був.

Ендер підняв брови.

— Чи не так?

— Так, сер.

— Тоді розкажи мені, як ти провів ці вісім боїв.

— Сьогодні мене вперше вбили, але комп’ютер показав, що я влучив одинадцять разів, до того, як мене вбили. Я ніколи не вбивав в одному бою менше п’яти солдатів ворога. Не провалив також жодного завдання.

— Чому тебе зробили солдатом так рано, Бобику?

— Не раніше, ніж тебе.

— Але чому?

— Не знаю.

— Знаєш, знаєш, так само, як і я.

— Ну, це лише здогадки. Ти… у тебе просто талант вести бої. Вони це бачать і підштовхують.

— Чому, як ти думаєш, Бобику?

— Тому що ми їм потрібні, ось чому. — Бобик сів на підлогу і втупився на ноги Ендера. — Потрібні, щоби бити жучар. Це єдине, що їх турбує.

— Добре, що ти це розумієш, Бобику. Більшість хлопців у цій школі вважають, що важлива власне сама гра. Але це не так. Гра потрібна лише для того, щоби знайти дітей, які змогли б стати справжніми командирами у справжній війні, коли виростуть. А щодо гри, то пропади вона пропадом! Що, власне, і відбувається. Вони руйнують гру.

— Прикольно. А я думав, вони роблять це з нами.

— Ми почали грати на дев’ять тижнів раніше, ніж мали б. Ігри кожного дня. А тепер і по дві гри протягом одного дня. Бобику, я не знаю, що вчителі замислили, але моя армія втомилася, і я втомився, а тут ще й узагалі стали порушувати правила. Я роздобув у компі старий графік ігор. Ніхто ніколи не знищував так багато ворогів і не зберіг стільки своїх солдатів за всю історію ігор.

— Ти найкращий, Ендере.

Ендер похитав головою.

— Може, й так. Але я не випадково отримав саме цих солдатів. Непотріб, від якого відмовилися інші армії, і от їх зібрали разом, і тепер найгірший мій боєць може командувати взводом у будь-якій іншій армії. Вони підігрували мені, а тепер грають проти мене. Бобику, вони хочуть нас зламати.

— Тебе не зламають.

— Ти дуже здивуєшся, Бобику…

Ендер раптом коротко вдихнув, ніби його пройняв різкий біль або не вистачало повітря. Бобик глянув на нього і зрозумів, що відбувається неможливе. Слова Ендера — це вже не ті іронічні колючки, як раніше, Ендер Віггін насправді довірився йому. Не вповні, але довірився. Ендер — людина, і дав побачити це.

— А може, ти здивуєшся, — промовив Бобик.

— Мої нові сміливі ідеї можуть вичерпатися. Рано чи пізно хтось викине щось неочікуване для мене, а я не буду готовий.

— Що з того? Програєш один раз. Це не найгірше, що може трапитися.

— Якраз це найгірше. Я не можу програвати взагалі, бо якщо я хоч раз…

Він не продовжував, а Бобик не став перепитувати.

— Мені потрібна твоя розумна голова, Бобику. Треба, щоби ти почав розв’язувати задачі, з якими ми ще не стикалися. Я хочу, щоби ти спробував зробити таке, чого до тебе ніхто не робив, навіть якщо це буде повна нісенітниця.

— А чому саме я?

— Тому що хоча в Армії Драконів є й кращі за тебе бійці, та немає нікого, хто може думати краще і швидше за тебе.

Бобик промовчав. Вони обоє знали, що це правда.

Ендер показав йому свій комп’ютер. На екрані світилося дванадцять імен. По два або три від кожного взводу.

— Вибери п’ятьох із них, — попросив Ендер. — По одному з кожного взводу. Це буде твій перший загін спецназу. Ти будеш їх тренувати, але лише на додаткових заняттях. Повідомлятимеш мені, що збиратимешся відпрацьовувати з ними. Не затримуйся занадто довго на чомусь одному. Однак більшу частину часу ти й твій загін будете частиною всієї армії, частиною наших регулярних взводів. Але ви маєте бути напохваті будь-якої хвилини. Коли потрібно буде зробити неможливе, що зможете лише ви.

— Тут одні новачки, — помітив Бобик. — Жодного ветерана.

— Після минулого тижня, Бобику, всі наші солдати стали ветеранами. Невже ти не знаєш, що на індивідуальному заліку всі сорок наших бійців входять у перші півсотні? І що треба опуститися нижче аж на сімнадцять місць, аби знайти солдата, який не в Армії Драконів?

— А якщо я не зможу нічого придумати?

— Тоді я помилився щодо тебе.

— Ти не помилився, — усміхнувся Бобик.

Світло згасло.

— Ти знайдеш дорогу назад, Бобику?

— Мабуть, ні.

— Тоді залишайся тут. Якщо уважно прислухатимешся, зможеш почути, як добра фея приходить уночі й залишає нам завдання на завтра.

— Нам не дадуть ще одну битву завтра вранці. Хіба вони не розуміють наш стан?

Ендер не відповів. Бобик чув, як він укладався в ліжко. Тож піднявся з підлоги і зробив те ж саме. Він придумав півтора десятка нових трюків, перш ніж заснув. Ендер буде радий — кожен із них був настільки дотепним, що аж смішно.