Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1

Азатот

Коли світ постарів, а люди розучилися дивуватися; коли сірі міста піднеслися до задимленого неба огидними похмурими хмарочосами, в тіні яких ніхто не міг навіть мріяти про сонячне світло чи квітучі весняні луги; коли наука здерла із землі серпанок її краси і поети більше не оспівували нічого, окрім химерних фантомів, яких вони спостерігали затуманеними, заглибленими у самих себе очима; коли це трапилося і дитячі надії назавжди покинули людей, з’явився чоловік, який вирушив у потойбічні світи на пошуки мрій, що залишили землю.

Про ім’я і помешкання цього чоловіка написано небагато, бо ці знання походили ще із часів, коли світ тільки починав прокидатися; та втім, про те й інше відгукувалися як про щось маловідоме. Достатньо лише знати, що він проживав у місті з високими мурами, де панували безбарвні сутінки, і що він цілими днями тяжко працював у напівмороку й безладі, повертаючись увечері додому, до кімнати, єдине вікно якої виходило не на поля і ліси, а на похмурий двір, де з таким самим тупим відчаєм на нього витріщалися інші вікна. Звідси було видно лише стіни і вікна, хіба що можна було висунутися і глянути вгору на крихітні зорі, що пропливали небом. І оскільки самі лише стіни і вікна рано чи пізно доведуть до божевілля чоловіка, який багато мріє і читає, то мешканець тієї кімнати щоночі звішувався з підвіконня і дивився вгору, щоб хоч мигцем побачити щось, що не належить цьому світу з його безсонням і міською сірістю. Через кілька років він почав давати імена мандрівним зорям і проводжати їх замріяним поглядом, коли вони журно зникали з небосхилу; аж доки його очам не відкрилося багато таємниць, про які звичайні люди навіть не підозрюють. І ось однієї ночі, подолавши величезну прірву, омріяні небеса схилилися над вікном самотнього споглядача, щоб змішатися із задушливим повітрям його кімнати і зробити його частиною своїх легендарних див.

До його кімнати увірвалися нестримні потоки фіолетового опівнічного сяйва, яке мерехтіло золотим пилом; вогненна курява, що прилетіла з потойбічних вимірів, була сповнена неземних ароматів. Там лилися опійні океани, освітлені сонцями, яких ніколи не осягне людське око, і в їхніх водах плескалися химерні дельфіни і нереїди з незапам’ятних глибин. Навколо мрійника заклубочилася супокійна нескінченність і віднесла його геть, навіть не торкнувши тіла, яке так і застигло у самітному вікні; і незліченні дні по тому припливи далеких сфер ніжно несли його туди, де він зливався з мріями, до яких так сильно прагнув; до мрій, які втратили люди. І впродовж довгих віків вони лагідно залишали його спати на зеленому, осяяному зорею надбережжі, овіяному духмяним ароматом лотосів і всіяному червоними зірками ейхорнії…