Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1

Люба Ерменґард, або Серце сільської дівчини

Ерменґард Вуглик була чарівною білявою донькою Гайрема Вуглика, бідного, але чесного фермера-самогонника із Гоґтона, Вермонт. Насправді її звали Етил Ерменґард, але батько умовив її відкинути перше ім’я після того, як прийняли 18-ту поправку[54], запевняючи, що воно викликає у нього спрагу, нагадуючи про етиловий спирт, C2 H5 OH. У його власній продукції було більше метилу, або ж деревного спирту, CH3 OH. Ерменґард стверджувала, що їй минуло шістнадцять літ, і відмітала як брехню закиди про те, що виглядає вона на всі тридцять. У неї були великі чорні очі, показний римський ніс, світле волосся, яке ніколи не темніло біля коренів, хіба коли у місцевій аптеці закінчувались запаси відповідних засобів, і чудова, хоч і простувата фігура. На зріст вона була приблизно 5 футів і 5,33 дюйма[55], важила 115,47 фунтів[56] на вагах свого батька — стільки ж поза ними — і вважалася найпрекраснішою всіма сільськими бахурами, які обожнювали ферму її батька і її рідкі продукти.

За руку і серце Ерменґард боролись два її палкі прихильники. Кавалер Патик, який мав заставну на батьківський будинок, був дуже багатий і немолодий. Він був смаглявий і безжально вродливий, завжди їздив верхи на коні зі стеком у руці. Він давно запримітив осяйну Ерменґард, а зараз його запал роздмухався аж до жару через таємницю, відому йому єдиному — під скромними акрами фермера Вуглика він відкрив жилу щирого ЗОЛОТА!!! «Ага! — казав він собі. — Я здобуду дівку, перш ніж її батьки дізнаються про негадане багатство, і додам до свого статку статок ще більший!» Тож, замість разу, як було раніше, він почав заходити в гості двічі на тиждень.

Та, на нещастя для зловісних планів негідника, Кавалер Патик не був єдиним залицяльником красуні. Неподалік від села мешкав ще один красень, Джек Мужик, чиє кучеряве, солом’яного кольору волосся здобуло прихильність любої Ерменґард ще відтоді, коли обоє скніли у сільській школі. Джек довго був надто сором’язливим, щоб освідчитись у своїх почуттях, але одного дня, прогулюючись тінистим лугом біля старого млина з Ерменґард, він знайшов у собі мужність вимовити те, що було у нього на серці.

— О, світло мого життя, — сказав він, — моя душа вже така зболена, що я мушу сказати! Ерменґард, мій ідеале (він вимовив це як е-ті-ооле![57]), життя стало порожнім без тебе. Любко моєї душі, глянь на того, хто просить, уклякнувши перед тобою на колінах у пилюці. Ерменґард, о Ерменґард, піднеси мене до небес радості і скажи, що одного дня ти будеш моєю! Правда, я бідний, але чи ж не маю я сили і молодості, щоб вторувати собі шлях до слави? Це я зможу зробити лише для тебе, люба Етил, пардон, Ерменґард, моя єдина, моя найдорожча, — але тут він спинився, щоб протерти очі і втерти чоло, тож красуня відповіла:

— Джеку, янголе, нарешті! Тобто, це так несподівано і так безпрецедентно[58]! Я й не мріяла ніколи, щоб ти міг відчувати симпатію до когось такого простого і скромного, дитяти фермера Вуглика — бо я й досі все ще дитя! Твоя вроджена шляхетність така, що я боялась, тобто думала, що ти будеш сліпий до тої непомітної дещиці чарів, яка є у мене, і що шукатимеш своєї долі у великому місті; там зустрінеш і одружишся з однією з тих гарненьких панянок, розкіш яких я споглядаю хіба у журналах мод.

Але Джеку, якщо ти й справді обожнюєш мене, давай відкинемо безглузде просторікування. Джеку, мій любий, моє серце давно небайдуже до твоїх чоловічих чарів. Бо й ти мене вабиш — вважай мене своєю і купи каблучку в магазині інструментів Перкінза, там у нього у вітрині такі гарні підробки алмазів.

— Ерменґард, моя кохана!

— Джеку, мій любий!

— Моя мила!

— Мій любий!

— Мій Боже!

Завіса

Але ця ніжна прогулянка, свята, попри пристрасть, не пройшла непоміченою повз чужі очі; там, ховаючись у кущах і шкірячи зуби, сидів підлий Кавалер Патик! Коли закохані нарешті пішли собі далі, він вистрибнув на стежину, несамовито крутячи вусами і стеком і копаючи геть невинного кота, який просто йшов собі у власних справах.

— Прокляття! — лютував він, — звісно Патик, а не кіт — Я не можу реалізувати план, щоб здобути і ферму і дівку! Але й Джек Мужик не досягне успіху! Я людина могутня — подивимось!

І негайно попрямував до скромного котеджу Вуглика, де і знайшов фермера в його підвалі за промиванням пляшок під наглядом ніжної дружини і матері, Ганни Вуглик. Перейшовши одразу до суті, негідник сказав:

— Фермере Вуглик, я давно вже ніжно і нерівно дихаю на вашу милу доню, Етил Ерменґард. Кохання поглинуло мене, я хочу її руки і серця. Людина небагатослівна, я не вдаватимусь до евфемізмів. Давайте дівку, або я відмовлю в заставі і заберу вашу стару хату!

— Але, пане, — белькотів збитий з пантелику Вуглик, у той час як його вражена дружина сердито зиркала спідлоба, — я певен, що вподобання моєї доні лежать деінде.

— Вона має бути моя! — різко відрубав похмурий Кавалер.[59] — Я змушу її покохати мене — ніщо не стане на заваді моїй волі! Або вона стане моєю дружиною, або кінець вашій старій фермі!

Посміхнувшись і клацнувши стеком, Кавалер Патик закрокував у ніч.

Заледве він пішов, як через задні двері увійшли голуб’ята, прагнучи розповісти старшим Вугликам про своє знайдене щастя. Уявіть вселенське заціпеніння, яке запанувало, коли всі про все дізналися! Сльози лилися, як білий ель, аж доки Джек раптом не згадав, що він тут герой, і підвів голову, проголошуючи відповідним мужнім тоном:

— Доки я живий, чарівна Ерменґард ніколи не буде принесена в жертву цій потворі! Я захищу її — вона моя, моя, моя — і так ще кілька разів! Не бійтесь, любі майбутні тату і мамо, я захищу вас усіх! Я йому покажу, як гнати (Вугликів, а не те, про що ви подумали, — хоч Джек жодним чином не заперечував своєї прихильності і до своєрідної фермерської продукції Вуглика), і я поведу до вівтаря пречудову Ерменґард, найпрекраснішу представницю своєї статі! На погибель жорстокого Кавалера і його нечесно набутого золота — праве діло переможе, а герой завжди на його боці! Я піду у велике місто і там зароблю статки, щоб порятувати вас ще до відмови у заставі! Прощавай, кохана, я покидаю тебе у сльозах, але я повернусь, щоб сплатити заставу і назвати тебе своєю нареченою!

— Джеку, мій захиснику!

— Ермі, моя солоденька пампушечко!

— Голубчику!

— Любонько! — і не забудь про каблучку у Перкінза.

— Ох!

— Ах!

Завіса

Але винахідливий Кавалер Патик так просто не здавався. Неподалік від села був сумнозвісний виселок із занедбаними халупами, населеними безробітним бидлом, яке жило з крадіжок та інших дивних ремесел. Тут пекельний негідник найняв собі двох спільників — потворних хлопців, які аж ніяк не скидались на добродіїв. І вночі зла трійця увірвалась до котеджу Вугликів і викрала чарівну Ерменґард, помістивши її у перехняблений сарай у висілку під наглядом Мами Марії, жахливої старої квочки. Фермер Вуглик був у відчаї і давав би оголошення в газети, якби воно коштувало менше, ніж по центу за слово. Ерменґард була незламна і жодного разу не вагалася у своїй відмові вийти заміж за негідника.

— Га, моя горда красуне, — казав він, — ти у моїй владі, і рано чи пізно я зламаю твою волю! А поки що подумай про бідних тата з мамою, як вони, відірвані від любої доньки і милого дому, безпомічно блукають лугами!

— Ох, зглянься над ними, зглянься! — благала дівчина.

— Ніколи… га‑га-га-га! — реготав мерзотник.

Отак тяглися жахливі дні, поки Джек Мужик, нічого не відаючи про це, все шукав слави і долі у великому місті.

Одного дня, коли Кавалер Патик сидів у парадному передпокої свого розкішного будинку, радше схожого на палац, збавляючи час за своїм улюбленим заняттям: скрегочучи зубами і вимахуючи стеком, йому сяйнула чудова думка; і він голосно вилаявся до статуї Сатани, яка стояла на оніксовій поличці над коминком.

— Ну я і телепень! — вигукнув він. — Навіщо я взагалі здіймаю бучу через дівку, якщо можу забрати ферму, закривши викуп застави? Я про це й не думав! Відпущу дівку, заберу ферму і зможу одружитися на якійсь чарівній міській панії, типу головної танцівниці з тієї бурлеск-трупи, що виступала на тому тижні у Ратуші!

Тож він пішов до висілка, вибачився перед Ерменґард, відпустив її додому, та й сам пішов — обмірковувати нові злочини і вигадувати нові лиходійства.

Дні минали, і з плином часу Вуглики все смутнішали через майбутню втрату будинку; здавалося, ніхто нічого не зможе з цим вдіяти. Одного дня група мисливців з міста проходила через територію старої ферми і один із них знайшов золото! Приховавши знахідку від своїх колег, він удав, що його вкусила гадюка, і пішов до котеджу Вугликів попрохати про звичну в таких випадках допомогу. Ерменґард відчинила двері і побачила його. Він теж її побачив і тієї ж миті зажадав завоювати і її, і її золото.

— Заради моєї старої матусі я мушу це зробити, — голосно вигукнув він сам до себе. — І жодна жертва не буде завеликою!

Елджернон Реджинальд Джонс був елегантним чоловіком зі світу великого міста, і в його досвідчених руках наша бідна маленька Ерменґард була геть як дитина. Можна було майже повірити в те, що їй таки шістнадцять. Елджі діяв швидко, але не жорстко. Він міг би навчити Патика кількох штук у царині донжуанства. Минув лише тиждень після його прибуття до родинного гніздечка Вугликів, де він зачаївся підлою змією, якою він і був, а йому вже вдалося намовити нашу героїню втекти! Тієї ночі вона так і зробила, залишивши листа батькам, понюхавши востаннє таку рідну брагу і поцілувавши на прощання кота — зворушлива деталь! У потязі Елджернона стало хилити на сон, і він закуняв на сидінні, дозволивши якомусь папірцю випадково випасти з його кишені. Ерменґард, скориставшись зі свого потенційного статусу нареченої, підняла той складений папірець, прочитала його напарфумлений зміст і — лиха година! Вона мало що не зомліла! Це було любовне послання від іншої жінки!!!

— Віроломне брехло! — прошепотіла вона сплячому Елджернону. — То це все, чого вартує твоя розхвалена вірність! З тобою покінчено навіки!

Із цими словами вона викинула його з вікна і вклалася спати, бо їй потрібно було відпочити.

Коли гуркітливий потяг зупинився на темній станції міста, бідна безпомічна Ерменґард була геть саменька, без грошей, щоб повернутися у Гоґтон.

— Ох, чому, — простогнала вона, безмірно жалкуючи, — перш ніж викинути його з потяга, я не забрала у нього гаманця? Та все буде добре! Він розповів мені все про місто, тож я легко зароблю гроші на дорогу додому. Якщо не на викуп застави!

Та, на біду для нашої маленької героїні, приблудам не так і легко знайти собі роботу, тому добрий тиждень вона мусила спати у парку на лавках і харчуватися в безкоштовних їдальнях. Одна підступна і зла людина, скориставшись її безпорадністю, запропонувала їй мити посуд у фешенебельному розпусному кабаре; але наша героїня, зберігаючи вірність селянським ідеалам, відмовилась працювати у цьому позолоченому і блискучому палаці розпусти — особливо із зарплатою 3 долари на тиждень з харчуванням, але без проживання. Вона намагалася знайти Джека Мужика, своє колишнє кохання, але марно. Можливо також, що він би її просто не впізнав; через скруту вона була змушена знову стати брюнеткою, а Джек ще зі школи не бачив її такою. Одного разу вночі вона знайшла маленьку, але дорогу сумочку, але побачивши, що всередині немає нічого цінного, вона повернула її багатій паніїї, яка, згідно з карткою всередині, була її власницею. Невимовно зворушена чеснотами волоцюжки, аристократка пані Ван Ітті вдочерила Ерменґард, щоб замінити нею маленьку доню, яку у неї вкрали багато років тому.

— Така схожа на мою маленьку Мод, — зітхала вона, дивлячись, як природна чорнявка знову стає білявкою. Так минули кілька тижнів, доки її старі вдома рвали на собі волосся, а злий Кавалер Патик диявольськи посміхався.

Одного дня багата спадкоємиця Ерменґард С. Ван Ітті найняла нового другого помічника шофера. Вражена чимось знайомим у рисах обличчя, вона уважніше придивилась і зойкнула. Ти диви! То був не хто інший, як віроломний Елджернон Реджинальд Джонс, якого того доленосного дня вона викинула з вікна вагона! Він вижив — це майже одразу було помітно. А ще він одружився на іншій жінці, яка втекла від нього з молочарем і всіма грішми. Зараз, геть принижений, він попросив пробачення у нашої героїні і розповів їй всю історію про золото на фермі її батька. Невимовно зворушена, вона збільшила його зарплатню на долар у місяць і вирішила вгамувати цю незгасну тривогу та позбутися хвилювання про своїх старих. Тож одного ясного дня Ерменґард вирушила назад у Гоґтон і приїхала на ферму саме тоді, коли Кавалер Патик відмовив у викупі застави і виганяв старих на вулицю.

— Стій, негіднику! — закричала вона, діставши величезну паку банкнот. — Нарешті я можу тебе спинити! Ось твої гроші, а тепер іди геть і більше ніколи не затьмарюй наші скромні двері!

Тоді настала черга радісного возз’єднання, а збентежений і стривожений Кавалер крутив своїми вусами і стеком. Але гей! Що це? На старій посипаній жорствою доріжці почулися кроки, і хто б це був, як не наш герой, Джек Мужик — втомлений і пошарпаний, але обличчя його сяяло. Вмить відшукавши поглядом подоланого негідника, він сказав:

— Кавалере, накинеш десяточку, га? Я щойно повернувся з міста зі своєю прекрасною нареченою, чарівною Бріджит Ґольдштейн, і нам потрібні гроші, щоб відновити стару ферму. — Тоді він повернувся до Вугликів і вибачився, що не може викупити заставу, як було домовлено.

— Не переймайся цим, — сказала Ерменґард. — Ми тепер заможні, і я вважатиму достатньою платою, якщо ти назавжди забудеш дурні мрії нашого дитинства.

Увесь цей час пані Ван Ітті сиділа в авто, чекаючи на Ерменґард; але коли вона знехотя глипнула на різке обличчя Ганни Вуглик, з глибин її мозку зринули призабуті спогади. Вона все зрозуміла і стала пронизливим криком звинувачувати сільську матрону.

— Ти… ти… Ганна Коваль — тепер я тебе впізнала! Двадцять вісім років тому ти гляділа мою маленьку Мод і вкрала її з колиски! Кажи, де моє дитя? — Тоді, ніби грім серед ясного неба, її вразив здогад. — Ерменґард — ти кажеш, вона твоя донька… Вона моя! Доля повернула мені моє дитятко — мою мацюпку Моді! Ерменґард — Мод — ходи до своєї мамці на руці!!!

Але Ерменґард напружено думала. Як їй жити далі з цією маячнею про шістнадцятиріччя, якщо її вкрали двадцять вісім років тому? І якщо вона не донька Вугликів, то золото ніколи не буде її. Пані Ван Ітті багата, але Кавалер Патик багатший. Тож, підійшовши до розгубленого негідника, наклала на нього останнє жахливе покарання.

— Кавалере, любий, — промуркотіла вона, — я все переосмислила. Я кохаю тебе і твою наївну силу. Давай одружуйся зі мною, або я висуну звинувачення у минулорічному викраденні. Відмов у викупі застави і насолоджуйся зі мною золотом, здобутим твоїм розумом. Ходи сюди, любчику! — І бідний дурень пішов.