Багато, багато, багато золота…

БАНК, ЩО НЕ ПОВЕРТАЄ ВІДСОТКІВ

Світовий океан — це скарбниця, в порівнянні з якою наш суходіл — кредитор, що не має надії коли-небудь ліквідувати свої борги.

— Думаєте, золото? Так, і золото. А чи відомо вам, що у водах світового океану мешкають вісімдесят сім відсотків усіх видів відомих на земній кулі живих організмів?

А чи відомо вам, що світовий океан власник семи трильйонів тонн органічних речовин?

А чи відомо вам, що світовий океан накопичив сімдесят п’ять більйонів тонн фосфатів?

А чи…

А чи не досить?

Золото в океані є. Розчинене у воді. Й коли б навчитися добувати його безпосередньо із морської води, всі поштові скриньки й всі урни для сміття, безперечно, робилися б із золота, бо навряд чи був би дешевший від нього який-небудь інший метал.

Але добувати золото з морської води поки що не вміє ніхто, тому й не зустрічаються золоті поштові скриньки й золоті урни для сміття.

Є й інше золото в океані…

…Іспанська “Непереможна Армада” пливла до туманних берегів Британії. Філіпп Другий заніс над Британськими островами караючий меч.

Чим це все закінчилося, знає кожен школяр. Небувалої сили шторм розметав по морю “Непереможну Армаду”, ніби Це були не кораблі, а жменя соняшникового лушпиння. Один з кораблів “Армади” “Дуке де Флоренсія” затонув у бухті міста Тоберморі, на північ від Ірландії.

Як на теперішні часи, це, звичайно, був не лайнер, але на його борту було золота на один мільярд лір! Золото разом з кораблем бовтнуло на дно бухти, де його засмоктали піски. Лежить воно там і досі.

Деякі інші кораблі “Армади” теж пішли на дно вздовж берегів Ірландії. Найбільше їх затонуло в гирлі річки Буш. Отож в гирлі цієї річки на дні теж лежить мільярд лір золотом.

Не всі кораблі були такі багаті на золото, як “Дуке де Флоренсія”.

Третій мільярд лір усе з тієї ж таки злощасної “Армади” заліг у піщаних “сейфах” бухти Бласкет Сауд. Багато років мешканці цих місць після штормів знаходили на березі золоті дукати.

Океан і не думав віддавати людям своїх багатств, він просто кидав їм до шапки шеляги із своїх мільйонів і мільярдів. Скільки шкаралупок-корабликів з тих, що снували між портами стародавньої Еллади і берегами Малої Азії, покоїться на дні Середземного моря! Цього не знає ніхто, та, мабуть, і знати не буде. Знають люди тільки одне, що на шкаралупках-суденцях були в трюмах не лише амфори з вином та олією, а й драхми. На яку суму залягло на дні Середземного моря античного золота, срібла, коштовного каміння, цього не знає ніхто, та й, мабуть, не буде знати.

Зате люди знають дещо про “Яльп” — корабель вікінгів, що в 1151 році затонув у бухті Гульбервіна біля Шотландських островів. Корабель цей має хоч і сумну, але, безперечно, історичну славу. Він перший з відомих нашим сучасникам суден, що затонули біля Британських островів. Але цим зацікавлення до “Яльпа” не обмежується. Із старовинних літописів відомо, що ніс цього корабля був оббитий масивними золотими пластинками.

У 1664 році недалеко від могили “Яльпа” знайшло свою могилу британське судно “Камерланде”. На ного борту було три мільйони флоринів і ще кілька ящиків золотої чеканної монети.

Скарби лежать поруч…

Шотландські повстанці не хотіли шукати спільної мови з Кромвелем, і в 1650 році він послав до них генерала Монка. Ніхто із шотландців не тішив себе ілюзіями, і всі свої надбання вони звели до міста Данді. Через рік Монк узяв штурмом Данді, й почався грабунок міста. Англійці — майстри масового грабунку, це знають народи колишніх колоній, але грабунок невеликого Данді дав гори золота, срібла, перлів, коштовного каміння. Щоб вивезти все це добро, Монк мусив спорядити не мало не багато — шістдесят кораблів.

Шотландське золото не хотіло залишати шотландські береги. Англійська ескадра ще стояла на рейді, як знялася така шура-буря, що всі шістдесят кораблів один за одним пішли на лно бухти Гей. І лежать на дні цієї бухти чотири з половиною мільярди золотих лір…

Лежать до сьогодні…

Береги Уельса нічим не поступаються берегам Ірландії та Шотландії.

Має Уельс і свої корабельні цвинтарі, і свої корабельні скарби, не добуті досі.

У 1859 році біля берегів Уельса затонуло судно “Ройал Чартер”, що пливло з Австралії. У нього на борту було золотих злитків на суму вісімдесят мільярдів лір, чимало золота везли з собою і пасажири, в минулому шукачі золота, що поверталися на батьківщину.

А за сімдесят сім років до цих трагічних подій пішов на дно (знову ж таки біля берегів Уельса) інший “Ройал” — “Ройал Джордж”. На борту “Ройал Джорджа” було чотириста мільйонів золотих лір.

Любителі арифметики мають змогу плюсувати ці мільйони і мільярди й мати правильні цифри, бо можна заприсягтися, що в цих місцях ще нікому не вдавалося обікрасти океан. Що його — то його. Навіть пронози аквалангісти, які останніми роками на дні океану добряче-таки похазяйнували, тут виявилися безсилі.

Глибина, морок, тиск…

Вартість рятувальних робіт хай теж підрахують любителі арифметики.

А любителям географії і карти в руки… Хоч карти, хоч глобус. Хай глянуть хоч туди, хоч сюди й пересвідчаться ще раз, якими мізерними латочками приліпилися до грудей океану Британські острови. Й коли біля отих-о мацюпусіньких латочок лежать гори золота, то скільки його мусить лежати в інших місцях! Адже стільки берегів у океану.

Кожна країна світу, а найбільше країни — власниці колоній сплатили свій трагічний податок океану.

Іспанські та португальські галіони й каравели, великі англійські фрегати, французькі бриги, пронирливі піратські бригантини, азійські фелюги та джонки і, нарешті, сучасні пароплави, на чиїх щоглах давно догнили прапори десятків країн, стоять на дні океану, як сейфи.

У цих сейфах найнадійніший у світі спільний замок — океан.

…Британський лев ще тільки відрощував пазури та ікла, він був ще безгривий, а у володіннях іспанської корони вже ніколи не заходило сонце.

Мабуть, тому іспанські вклади до банку, ім’я якому океан, найстаріші. І за комерційними, і за юридичними законами. Океан мав би нарахувати Іспанії найбільші відсотки.

Із Чілі й Перу через тепле Карібське море, через туманну й сердиту Атлантику безупинно пливли галіони. Вони везли награбоване золото й срібло.

Вони пливли часто й регулярно, їх було багато. Змінювалося покоління капітанів і штурманів, а галіони все пливли та пливли. Але до священних берегів Кастілії припливали не всі.

Минуло з тих часів і чотириста, і триста, і двісті п’ятдесят, і двісті років, і зараз уже вельми важко встановити процент живучості галіонів. Скільки з них довозили золота, а скількох з них забирав океан у боргову в’язницю — зараз невідомо. Але доля багатьох з тих, що досі сидять у борговій в’язниці, відома.

Доведеться знову вибрати невелику латку на карті й розповідь повести навколо неї.

Так простіше, й так менше відчувається безмежжя океану. “Латочкою” цього разу буде півострів Флоріда — район Карібського моря. У 1595 році біля берегів Флоріди океан ковтнув іспанське судно “Свята Маргарита”. “Маргарита” була хоч і святою, але не бідною. На її борту дзвеніло золота на три мільярди франків, як на теперішній курс. Цього курсу франків доведеться дотримуватися й далі, бо самотньою “Санта-Маргарита” була лише три роки. В 1598 році затонув іспанський “Сан-Фернандо”, що мав на борту золота на сім мільярдів франків.

8 вересня 1628 року нечуваний ураган бушував у Флорідській затоці. Іспанії він обійшовся в одинадцять галіонів. Разом з галіонами на дно пішло золото…. Тринадцять з половиною мільярдів франків!

Трагічний список на цьому не скінчився. 12 серпня 1679 року загинула “Санта-Паула”… Іспанська королівська скарбниця не дорахувалася тоді півтора мільярда франків.

Рівно через рік і день — 13 серпня 1680 року — гине “Санта-Крус”, і знову іспанський король став біднішим на п’ять з половиною мільярдів франків.

1715 рік був особливо нещасливий для іспанської корони, У квітні цього року разом з галіоном “Сан-Домінго” пішло на дно золото. Три з половиною мільярди франків…

Але це був тільки початок, бо вже в червні під час шторму, що розгулявся біля західного узбережжя Флоріди, затонуло чотирнадцять іспанських галіонів з золотом на суму тридцять два мільярди франків.

Отже, коли через два роки пішов на дно “Ель-Капітан”, іспанський король міг навіть не хвилюватися, бо разом з “Ель-Капітаном” затонуло лише дев’ятсот мільйонів франків.

Тут доведеться або перекочувати до іншого району Атлантики чи Тихого океану, або припинити перебір іспанських суден, що подарували своє золото океану.

…Британський лев почав свою грабіжницьку політику з грабунку грабіжників.

Поки важкі іспанські галіони, хитаючись на хвилях, ліниво прожовували морські милі, біля узбережжя Чілі, Перу, на Молукських островах їх підстерігали хижі, як кібці, піратські бригантини підданих королеви Єлизавети.

Перетворення іспанського золота на золото британське не відбирало багато часу й не вважалося дуже морочливою справою.

Найздібнішим спеціалістом на цьому терені вважався сер Френсіс Дрейк.

Правда, він не завжди був сером, але після того, як королева Єлизавета прикрасила свою корону одним з брильянтів, поцупленим Дрейком в іспанців, сер до його імені так і прикипіло.

Він став англійським лордом і адміралом її величності королеви Великобританії.

Вже будучи лордом, Дрейк на своєму бригові “Голден Хілд” захопив величезний (як на ті часи) галіон іспанців “Коньфуего”, трюми якого прогиналися від золота.

Тоннаж “Голден Хілд” не дозволяв Дрейкові перевантажити все золото із трюмів галіона до трюмів власного брига. Й тут сер Френсіс Дрейк засвідчив себе не тільки здібним адміралом, але й здібним господарником. “Зайве” золото він наказав викинути за борт. А було того “зайвого” золота декілька десятків тонн.

Проте все це золото не мало стільки історичної ваги, скільки мав один самородок. Це був найбільший самородок з усіх, знайдених на землі досі. Потонув він разом з одним галіоном (а всього їх тоді затонуло чотирнадцять) біля мису Тенеріф під час шторму. Було це 10 березня 1657 року.

…Чимало голландського золота лежить на дні океану.

Власне, голландським його не назвеш. Голландським воно стало лише після того, як колонізатори відібрали його в індонезійського народу.

В XVII–XVIII сторіччях у південних морях, так поетично оспіваних згодом Джеком Лондоном, загинуло чимало голландських суден, трюми яких були забиті золотом і коштовними камінцями.

Найбільше зацікавлення з-поміж цих суден викликає фрегат “Батавія”, що затонув 4 червня 1629 року. Золота він ніс на собі шістсот двадцять п’ять мільйонів франків, велику вартість являв собою агатовий кубок, що належав художникові Рубенсу й за романтичних обставин потрапив на борт “Батавії”.

Інший голландський фрегат, що затонув 14 березня 1694 року біля острова Роббен, став могилою для семисот мільйонів франків.

Але найбільше обібрав голландських купців у 1716 році шторм, що розгулявся в Столовій затоці. Разом з фрегатами, що загинули, пішло на дно золота на суму в сорок два мільярди франків.

Не заборгувала перед океаном і Франція.

Під час Великої французької революції, як щури з корабля, тікали аристократи. Прогнилий корабель — королівство Франція — йшло до дна. Готувався до заколоту й втечі “капітан” цього напівзатопленого корабля король Людовік XVI. Тим часом золото, що належало королеві Марії-Антуанетті, тихенько вантажилось на фрегат “Телемак”. Золота і брильянтів набралося на кілька мільярдів франків. Це золото мало вилитися свинцем на голови французького народу, але “Телемак” щасливо затонув у гирлі Сени. Доля королівського золота невідома й досі.

Інший французький фрегат “Орієнт” через вісім років після описаних подій подарував океанові ще кілька мільярдів франків золота. На “Орієнті” перевозили скарби Мальтійського лицарського ордену “Сан-Жак де ля Валетт”, і загинув він біля північних берегів Африки в Середземному морі.

…Дуже непевні сейфи — дерев’яні сейфи. Для золота вони не зовсім підходящі. А такими сейфами і були галіони, фрегати, бригантини… Може, залізо… А що для океану залізо?

Підрахуємо, скільки втратила багатюща Америка за одних лише п’ятдесят чотири роки. Скільки забрав у неї океан?

Добре відомо, що за цей час (з 1857 по 1911 рік) дерев’яних суден американці не робили. Й так само добре відомо, що за цей час вони втратили сім плавучих банків, сім кораблів-скарбниць.

Першим почав цей скорботний рахунок пароплав “Сентрал Америка”. Він затонув біля мису Гаттерас 12 вересня 1857 року, і в трюмах його було золота на мільярд франків.

У 1862 році біля східного узбережжя Мексіки піщор на дно пароплав “Голден Гейт”. Океан збагатів ще на півмільярда франків.

Того ж року американське судно “Фантом” подарувало океанові ще три з половиною мільярди франків.

Лише півмільйона франків одержав океан 17 грудня 1875 року, коли в Південно-Китайському морі загинув американський пароплав “Джакен”.

Зате океан взяв реванш 22 серпня 1888 року, коли в густому тумані американський пароплав “Сіті оф Честер” був майже навпіл розрізаний англійським судном “Оушеаник”. Це сталося недалеко від Сан-Франціско. “Сіті оф Честер” затонув в одну мить. Разом з ним затонуло золота на суму десять мільйонів сімсот тисяч фунтів стерлінгів! Фунт є фунт. Фунт — це вам не франк. Будь-коли!

Рівно через десять років трагедія повторилася майже на тому самому місці в бухті Золотий Ріг. Цього разу теж висів туман, і хоч не було зустрічного корабля, пароплав “Гумбольд” знайшов своїм носом підводний риф… Золота? Кільканадцять мільйонів франків.

Ще через три роки, знову ж таки на тому ж таки місці, затонув американський пароплав “Ріо-де-Жанейро”. На його борту були злитки срібла й золота. Срібла на дев’ятсот мільйонів і золота на двісті мільйонів франків!

А ще через десять років біля східного узбережжя США знову “буцнулися” англієць з американцем. Англійський пароплав “Адмірал Фаррагат” з американським пароплавом “Мерида”. Чоло в Джона виявилося, як і годиться, значно міцніше, і янкі пішов на дно, а з ним золота на п’ятдесят мільйонів франків.

…Під час війни багатіють не тільки капіталісти. Коли починаються війни — казково багатіє океан.

Люди винаходили торпеди й підводні човни зовсім не для того, щоб збагачувати океан, але так уже виходило, що чия б торпеда не свердлила його шкіру, він не програвав.

Словом, почалася перша світова війна. І вже дуже швидко англійці втратили пароплав “Лаурентик” і крейсер “Хемпшир”. Власне, війна для того і війна, щоб на ній втрачати крейсери. Значно неприємніше втрачати понад вартості крейсера ще кілька мільйонів фунтів стерлінгів. А вони саме й зберігалися в трюмах “Лаурентика” і “Хемпшира”.

По старій пам’яті під час першої світової війни океан дещо стяг і з голландців. Вони втратили транспорт “Ренате Леохорт” і лайнер “Турбантія”, з якими пішло на дно золота на суму в два мільйони фунтів стерлінгів.

На початку другої світової війни англійці почали дуже гарячково вивозити золото не тільки з островів, але й навіть з материкових колоній, з домініонів, протекторатів. Везли його не лише на Британські острови, але й до банків Сполучених Штатів. Для цього здебільшого використовувались військові кораблі. Один з крейсерів флоту її королівської величності за один тільки рейс перекинув з Кейптауна до Нью-Йорка золота на тридцять мільйонів фунтів стерлінгів.

Кругленька сума осіла б на дні океану, коли б який-небудь німецький підводний човен наразився на цього крейсера. Крейсеру поталанило. Проте таланило не всім. Новозеландський лайнер “Ніагара” затонув, маючи на своєму борту золотих злитків на суму в два з половиною мільйони фунтів стерлінгів.

З цим судном Британія втратила рівно половину того золота, що під час другої світової війни опинилося на дні океану.

Годі підраховувати дрібниці! Годі рахувати, скільки мільйонів чи мільярдів золотої валюти втратила та чи інша країна на дні світового океану. Скористаємося дещо іншими підрахунками. Може, вони не дуже правильні, але залишають глибокий слід у душі.

Один американець підрахував, що на дні морів і океанів лежить одна восьма всього золота, добутого, починаючи з XVI сторіччя до наших днів…

* * *

Ось що розповів Живокіст Франсуа Нуазе і його далекому-далекому предку Жаку Нуазе.