Убік

Розділ 17

Ґлен Ранситер не міг знайти власника мораторіуму.

— Ви впевнені, що не знаєте, де він? — запитав Ранситер у міс Бізон, секретарки фон Фоґельзанґа. — Мені дуже треба знову порозмовляти з Еллою.

— Я попрошу, щоб вам її доправили, — пообіцяла міс Бізон.— Можете скористатися кабінетом «4-в». Будьте ласкаві, містере Ранситер, і зачекайте там. Я подбаю, щоб ваша дружина була біля вас якомога швидше. Спробуйте влаштуватися зручніше.

Знайшовши потрібний офіс, Ранситер почав знервовано міряти його кроками. Врешті, з’явився один із працівників мораторіуму, тягнучи на ручному візку контейнер із Еллою.

— Пробачте, що змусив чекати,— сказав чоловік і одразу взявся налаштовувати електронний переговорний апарат, щось весело мугикаючи.

Незабаром усе було готово. Працівник востаннє перевірив лінію зв’язку, задоволено кивнув й рушив до дверей.

— Це вам, — Ранситер простягнув йому кілька п’ятдесятицентових монет, вишкрібши їх зі своїх кишень. — У подяку за швидкість, з якою ви виконали роботу.

— Дякую, містере Ранситер,— відповів той, зиркнув на гроші, а тоді спохмурнів і здивовано запитав. — Що це за гроші?

Ранситер довго вглядався у п’ятдесятицентові монети. Він одразу зрозумів, що мав на увазі співрозмовник. Було очевидно, що монети не такі, якими мали би бути. «Чий це профіль? — подумки запитав він себе. — Хто зображений на всіх трьох монетах? Зовсім не та особа. Та все ж він видається знайомим. Я його знаю».

Тоді він раптом упізнав обличчя. «Цікаво, що це значить, — запитав себе Ранситер. — Такої дивовижі я ще не бачив. Для більшості речей у житті врешті-решт вдається знайти пояснення. Але... Джо Чип на п’ятдесяти центах?»

То були перші гроші з зображенням Джо Чипа, які трапилися йому на очі.

Однак моторошне передчуття підказувало йому — якщо покопирсається в кишенях і гаманці, то знайде ще.

Це був лише початок.