Війна Калібана

Дрейпер торкнулась ґрунту за галопуючим Бертоном і стрибнула знову, кинувши їх обох на двері шлюзу. Натиснула кнопку і вони відчинилися. Звісно. Хто ж на Іо закриває двері на замок? Ніхто не сурганитиме через пустелю розплавленого кремнію і сірки аби поцупити родинне срібло.

Амос завалився в шлюз повз неї, вперше зупинившись аби перевести подих. Боббі зайшла за ботаніком і хотіла попросити Амоса запустити цикл шлюзування, коли її радіо померло.

Вона крутнулась навколо, оглядаючи поверхню супутника в пошуках руху. Амос підійшов ззаду і торкнувся шоломом її броні. Коли він заволав «Що таке?» то сержант ледь розібрала слова.

Аби не кричати у відповідь, вони вийшла з шлюзу, вказала на Амоса, потім на внутрішній люк пальцями зімітувавши людину що крокує. Амос кивнув їй однією рукою, потім зайшов назад у шлюз і закрив зовнішні двері.

Все що станеться усередині вже в руках Бертона і Менґа. Дрейпер побажала їм успіху.

Комендор помітила рух до того як це зробив костюм. Щось сунулося на жовтому сірчаному тлі. Щось не такого самого кольору. Слідкуючи очима, навела лазер цілевказання. Тепер воно не загубиться. Воно може глушити радіохвилі, але тий факт що вона його бачить, означає що істота чудово відбиває світло.

Воно знову ворухнулось. Не швидко, тримаючи близько до поверхні. Якби вона не придивлялася під певним кутом, то цілком пропустила б той рух. Плазує. Це, можливо, означає те що воно не вкурсі що його виявлено. Лазерний дальномір показав триста метрів. Згідно її теорії, як тільки воно зрозуміє що помічене воно кинеться на неї, рухаючись по прямій лінії у намаганні ухопити і розірвати. Якщо не зможе ухопити – буде кидати в неї важкі предмети. Все що сержантові потрібно, то вразити монстра достатньо для того, аби його програма заключила і воно самознищилось. Забагато теорій.

Час їх перевірити.

Боббі навела зброю. Костюм допоміг з коригуванням, засновуючсь на відбитті, але вона використовувала ультра швидкі кулі на супутнику з неповною гравітацією. Покласти кулі за триста метрів буде занадто просто. Знаючи, що істота не побачить нічого крізь шолом, вона цьомнула повітря:

- Солоденький, я повернулася. Іди, привітайся з мамцею.

Вона натисла на спусковий гачок зброї. П’ять десятків куль по нахильній траєкторії покрили відстань від її кулемета до істоти менше ніж за третину секунди. Всі п’ятдесят поцілили, втративши дуже малу кількість своєї кінетичної енергії. Якраз достатньо, аби кожна куля відкрилася і розігріла запальний, самоокислюючийся гель що містився в середині. Півсотні потічків недовговічного, але дуже гарячого полум’я пропалили монстра.

Деякі чорні нитки у місці виходу куль горіли зникаючи зі спалахом.

Монстр кинувся до Боббі чвалом, неможливим при низькому тяжінні.

Кожний рух його кінцівок мав би підкидати його високо в повітря. Та він рухався по поверхні Іо так, неначе мав увімкнені магнітні черевики на металевій палубі. Від його швидкості забивало подих. Його блакитні очі палахкотіли мов блискавки. І на якусь мить сержанту забажалося закам’яніти і дозволити сюжету добігти кінця, якого вона так ніколи і не побачила. Інша частина її свідомості чекала що вона прокинеться мокрою від поту, як прокидалася багато разів до цього.

Дрейпер дивилася як воно неслося на неї і з задоволенням відмітила чорні пропалини, завдані запальними кулями. Ні патьоків чорних ниток і отворів, що затягувались як вода. Не цього разу. Вона зробила йому боляче, і бажала робити боляче надалі.

Вона розвернулась і чкурнула з підстрибом перпендикулярно його траекторії. Її костюм утримував цілевказальний лазер на монстрі, тож її не довелося повертатися аби знати його розташування. Як і очікувалося, він повернув за нею, але послизнувся.

- Швидкий по прямій, - сказала вона йому, - але кути зрізаєш гівняно.

Коли істота зрозуміла що вона не стоятиме на місці і не підпустить її, то зупинилася. Боббі припнулася і повернулася аби глянути на противника. Воно нагнулося, вирвало добрячий шмат стародавньої лави потім поставило іншу руку, аби впертися в поверхню.

- Ось воно, - сказала Дрейпер собі під ніс, - починається.

Як тільки рука істоти розігнулася вперед, сержант кинулася в бік. Камінь розминувся з нею в сантиметрах, поки вона рухалася. Торкнулася поверхні, ковзнула вже ведучи вогонь у відповідь. Цього разу вогонь вівся декілька секунд, надсилаючи сотні куль в і крізь істоту.

- Все що ти можеш робити, я можу робити краще, - співала вона видихаючи, - я можу робити будь-що краще за тебе. Кулі вибивали з монстра палаючі шматки і майже відірвали йому ліву руку. Істота крутнулася і впала. Боббі підплигнула на ногах готова бігти, якщо монстр знову встане. Він не встав. Натомість він повернувся на спину і затремтів. Голова почала надиматись а блактині очі розгорілися яскравіше. Боббі бачила як під його хітиновим покривом щось ворушиться.

- Бум, козолупе! - закричала вона, чекаючи виходу вибухівки.

Але воно вистрибом стало на ноги, відірвало шмат власного живота і кинуло в неї. Поки Дрейпер зрозуміла що відбулося, бомба опинилася в двох метрах від неї. Вибух кинув морпіха на землю. Жінка йшла юзом по поверхні, її броня блимала попередженнями. Коли вона нарешті зупинилася, екран шолому блимав червоними і зеленими вогниками як новорічна ялинка.

Вона намагалася ворушити кінцівками, але вони були важенними мов каменюки. Процесор контроля руху, комп’ютер який сприймав рухи її тіла і перетворював їх на команди для актуаторів вийшов з ладу. Костюм намагався його перезавантажити, і одночасно пробував перенаправити і запускати програми в інших частинах. На екрані миготів бурштиновий напис БУДЬ ЛАСКА, ЗУПИНІТЬСЯ.

Сержант не могла і голови поки що повернути, тож коли монстр нахилився до неї, до це було для неї абсолютно не очікувано. Вона придушила крик. Це не допомогло. Сірчиста атмосфера Іо була затонкою для проходження звукових хвиль. Монстр її не почує. Але поки нова Боббі примирилася з думкою про смерть в бою, старої Боббі лишалось досить багато, аби не лементувати як дитина.

Воно схилилося аби роздивитися її; завеликі і сповнені дитячою цікавістю очі горіли яскравою блакиттю. Пошкодження від її куль здавалися серйозними, але воно не помічало цього. Поштурхало її нагрудну броню одним довгим пальцем, потім здригнулося і виблювало на неї товсту струю брунатного болота.

- О, бридота! – крикнула вона йому. Якби її костюм був відкритим, то зараження цим протомолекулярним лайном було б кінцем її проблемам. Але, чекай, як вона змиє з себе той гній?

Воно підвело голову і глянуло на нею з цікавістю. Знову поторигало її броню, одним пальцем залізло у отвори, намагаючись пробратися до шкіри. Вона бачила як подібна істота розірвала надвоє дев’ятитонного бойового мека. Якщо воно забажає залізти до неї в костюм, воно залізе. Проте схоже що воно не бажало завдавати їй шкоди по якихось причинах. Поки вона дивилася, довга гнучка труба виросла з його тулуба і почала досліджувати її броню замісто пальця. Брунатне лайно лилося з неї постійним струменем.

Статус кулемета блимнув з червоного на зелений. Вона крутнула барабан і він запрацював. Звісно, костюм все ще казав її «будь-ласка, спиніться» коли вона починала ворушитись. Якщо монстр втомиться і стане перед цівками, вона зможе зробити декілька пострілів.

Труба досліджувала її костюм активніше. Вона залазила в отвори, періодично випльовуючи в них жижу. Це було гидотно і це лякало. Це було схоже на погрози від серійного вбивці, який в той самий час мацає її одяг, з наполегливістю збудженого підлітка.

- Ой до сраки все це, - сказала вона йому. Вона майже дозволила цій штуці мацати себе, поки лежала безпорадною. Права рука скафандру була важкою, проте працюючі актуатори, які робили її сильною наразі навпаки, опиралися рухам. Піднімати руку було схоже на жим однією рукою у свинцевій рукавиці. Вона продовжувала піднімати, поки не відчула як щось хруснуло. Це могло бути у костюмі. Це могло бути у її плечі. Поки що було неможливо сказати, бо наразі вона була занадто зайнятою для болю.

Але після хрусту, рука піднялася, і вона стисла кулак навпроти голови монстра.

- Бах-бай, - сказала сержант Дрейпер. Істота з цікавістю обернулася на її руку. Вона тримала гачок доти, доки не спустошила магазин і цівки перестали обертатися. Від плечей і вище мутант перестав існувати. Вона втомлено скинула його руку на землю.

ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ ВДАЛЕ, повідомив костюм і додав: ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ. Коли ледь чутне гудіння повернулося, вона почала реготати і зрозуміла що не може зупинитись. Відштовхнула труп монстра геть і сіла.

- Гарна штука. Довгенько доведеться повертатися на корабель.

Розділ п’ятдесят перший: Пракс.

Пракс біг.

Навколо нього, стіни станції формували кути, створюючи в центрі видовжений шестикутник. Гравітація була трохи більшою за стандарти Ґанімеду, але після тижнів повної тяги, вчений мав зважати, аби не стрибати під стелю на кожному кроці. Амос гнав біля нього, кожен крок його був довгим, низьким і швидким. Дробовик в руках механіка лишався ідеально горизонтальним.

На т-подібному перехресті з’явилася жінка. Темне волосся і шкіра. Не та, хто забрала Мей. Її очі розширились і вибалушились, вона рвонула з місця.

- Вони знали що ми йдемо, - озвався Пракс. Йому ставало дещо замало повітря.

- Скоріш за все це був не перший їх здогад, доку, - сказав Амос. Голос його був абсолютно товариським, але відчувалась якась напруженість. Щось на кшталт гніву.

На перехресті вони зупинились. Менґ зігнувся, вперши лікті в коліна аби набрати повітря в легені. Це був прадавній, примітивний рефлекс. При менш ніж 2 g, повернення крові не збільшиться так помітно, якщо голову схилити аж до серця. Коротше кажучи, стало б краще, якби він випростався, щоб не перетискати судини. Він змусив себе розігнутися.

- Куди мені увімкнути цей радіолінк для Наомі? – запитав він напарника.

Амос знизав плечами і вказав на стіну: - мо’ нам просто йти за вказівниками натомість.

Там були вказівники на стіні, які стрілками різних кольорів вказували напрями. КОНТРОЛЬ СРД., КАФЕТЕРІЙ, ПЕРВИННА ЛАБОРАТОРІЯ. Амос постукав цівкою дробовика по напису ПЕРВИННА ЛАБОРАТОРІЯ.

- Мені підходить, - відповів ботанік.

- Готовий?

- Так, - погодився Пракс, подумавши що насправді ні.

Схоже що підлога під ногами ворухнулась, в наслідок довгого, загрозливого гуркоту, який відчувався підошвами.

- Наомі, ти тут?

- Так. Маю тримати око на русі капітана по іншій лінії. Я можу пропадати. У вас все в порядку?

- Якщо можна так сказати то в порядку, - відказав Амос, - тут такі звуки наче по нам стріляють. Вони ж не гатять по базі, чи не так?

- Вони не гатять, - відказала Наґата стиснутим від атенюації корабельного сигналу голосом, - схоже що хтось з місцевих лаштує оборону, але поки що наші морпіхи не відповідають.

- Перекажи аби вони причавили той рейвах к бісу, - попросив Бертон, але вже рухався по коридору в бік первинної лабораторії. Пракс стрибав за ним, спотикаючись та чіпляючи руками стелю.

- Як тільки вони до мене звернуться, - відповіла старпом.

Коридори були заплутаними, але в таких плутанинах він, Пракс, провів все життя. Інституційна логіка дослідних закладів була однаковою усюди. Плани поверхів могли бути відрізнятися; бюджетні обмеження могли вплинути на пишність деталей; поля досліджень визначали наявне обладнання. Ці місця були рідною праксовою домівкою, бо душа усюди однакова.

Ще двічі вони ловили погляди людей, які розбігалися по залам від них. Першою була молода белтерка у білому лабораторному халаті. Другим – великий, тлустий темношкірий чоловік з квадратовою статурою землянина. На ньому було вдягнуто припасований костюм, що усюди слугувало символом адміністративних посад. Так як ніхто не намагався їх зупинити, то ботанік швидко забув їх як тільки ті зникли з очей.

Уявна лабораторія знаходилася за герметичними дверима з негативним тиском в середині. Коли вони з Амосом пройшли, потік повітря, здавалося підштовхує їх вперед, підхльостує. Знову відчувся гуркіт, цього разу гучніший і довший – майже п’ятнадцять секунд. Це міг бути бій. Це міг бути вулкан, який формувався неподалік. Менґ знав, що база була побудована з урахуванням тектонічної нестабільності. Він на секунду задумався про те, де ж охоронці, але викинув це з голови. З ними все одно нічого не вдіяти.

Уявна лабораторія була ідентичною як мінімум тій, в якій він працював на Ґанімеді, з усим – від

тонких, повно-резонансних дисплеїв до видовжених гравітаційних лінз. В кутку, на громіздкому помаранчевому столі демонструвалася голограма колонії клітин, які швидко ділилися. Двоє дверей було розташовано навпроти тої, з якої вони вийшли. Десь поруч люди кричали одне на одного.

Пракс вказав на одні з дверей:

- Сюди. Глянь на завіси. Вони влаштовані аби пропускати ноші на колесах.

З іншого боку проходу було тепліше і повітря було більш вологим. Не так як в теплиці, але схоже. Він виходив в довгу галерею з п’ятиметровим склепінням. Симетричні колії на стелі і на підлозі дозволяли рухати важке обладнання і захищені контейнери. Відсіки які вишикувались рядком, здавалося, були тими самими які ботанік використовував для дипломної роботи: «розумні» столи, настінні екрани, щити керування, клітки для зразків. Крики тепер чулися гучніше. Вчений збирався звернути на це увагу, але Бертон похитав головою і вказав вдовж галереї, в бік дальніх відсіків. Звідти долинав високий, сильний і розлючений чоловічий голос.

- … не евакуація, якщо нема куди евакуюватися, - казав він, - я не здам останнього свого козира, який в мене лишився.

- У вас немає такого вибору, - відповіла жінка, - покладіть пістолет і давайте обговоримо. Я займалась вами сім років і триматиму вас на плаву ще сім, але ви не…

- Ви навіжена? Ви вважаєте що після цього буде «завтра» ?

Амос махнув дробовиком уперед і почав повільно, обережно наближатися. Пракс ішов слідом, намагаючись дотримуватися тиші. З тих пір як він чув голос доктора Стрікленда пройшло декілька місяців, але галасливий чоловік міг бути ним. Це можливо.

- Давай раз і назавжди прояснимо це, - сказав чоловік, - у нас нічого немає. Нічогісінько. Єдина надія на перемовини це карти на руках. Тобто вони. Чому, по твоєму, вони живі?

- Карлосе, - звернулася жінка, як тільки Пракс підійшов до кутка, - обговорімо це пізніше. На базі вже є недружні сили, і якщо ти лишатимешся тут, коли вони прийдуть..

- Ага, - перервав їх Амос, - то що тоді станеться?

Відсік був такий самий як і інші. Стрікленд, - а це безпомилково був Стрікленд, - стояв біля сірого металевого транспортного контейнера який діставав йому до стегна.

У клітках для зразків було, півтузеня нерухомих - сплячих чи під заспокійливим, дітей. Також Стрікленд тримав у руках маленький пістолет, націлений на жінку з відео. Вона була в уніформі грубого крою, того штибу, яку обирають сили безпеки аби їх люди виглядали серйозно і лячно. З нею це спрацювало.

- Ми прийшли з іншого люку, - Пракс вказав за спину.

- Та?

Один склад вимовлений м’яко. Він луною відбився від транспортного контейнеру гучніше за тижні вибухів, рейкотронових стрижнів, криків поранених і помираючих. Пракс не міг дихати; він не міг рухатись. Він хотів попросити їх прибрати зброю геть заради обережності. Там була дитина. Його дитина.

Стріклендів пістолет гавкнув, і куля з якоюсь потужною вибухівкою перетворила шию і обличчя жінки на хмару крові і хрящів. Вона раз спробувала крикнути, але через те що майже вся гортань її була зруйнована, то її вистачило лиш на сильний, вологий видих. Амос підняв дробовик, але Стрікленд-Мерріан, чи яким би не було його ім’я, поклав пістолет на кришку ящика, і здавалося, майже розслабився з полегшенням. Жінка зсунулася на підлогу, кров і плоть розсипалися віялом, поволі опускаючись на підлогу немов покривало з червоної тасьми.

- Дякувати богу ви прийшли, - сказав вчений. - Ох, дякувати богу ви прийшли. Я стримував її так довго як міг. Докторе Менґ, я і уявити собі не можу, як це складно було для вас. Мені дуже, дуже шкода.

Пракс зробив крок уперед. Жінка зробила ще один судомний вдих, її нервова система відсилала сигнали куди заманеться. Стрікленд йому посміхався тією самою підбадьорливою посмішкою, яку він впізнав по багатьом візитам лікаря за минулі роки. Пракс знайшов пульт керування контейнером і став на коліна, аби відкрити його. Бічна сторона клацнула магнітним замком. Панель згорнулась, зникаючи в рамі контейнера.

На жахливу, бездиханну секунду це виявилась не та дівчина. Вона мала чорне, глянсувате волосся і коричневу, немов шкаралупа яйця, шкіру. Вона могла бути старшою сестрою Мей. А потім дитина ворухнулась. Це був не більше аніж порух голови, цього було досить, аби його мозок впізнав його дочку у тілі старшої дівчини. Всі місяці на Ґанімеді, всі тижні до Тихо і назад, вона зростала без нього.

- Вона так виросла, - сказав він, - вона дуже сильно виросла.

Мей скривилась, ледь помітні зморшки виступили прямо над її бровами. Це робило її схожою на Ніколу. А потім її очі відкрилися. Вони були пустими. Пракс вдарив по кнопці зняття шолома і підняв його. Станційне повітря дещо смерділо сіркою і міддю.

Погляд Мей сфокусувався на ньому і дівчинка посміхнулася.

- Та, - сказала вона знову, і підняла одну руку. Коли він потягся до неї, вона ухопила його палець кулачком і штовхнулась у його обійми. Він тримав її біля грудей; теплота і вага її невеликого тіла - більше не тоненького, просто малого, - вражала. Простір між зірками був меншим аніж Мей наразі.

- Вона під заспокійливим, - пояснив Стрікленд, - але стан її здоров’я чудовий. Її імунна система на піку ефективності.

- Моя дитина, - сказав Пракс, - моя золота дитина.

Очі Мей лишалися заплющеними, але вона посміхнулася і якось по котячому, задоволено муркнула.

- Я не в змозі виразити, як мені було шкода щодо цього всього, - озвався Стрікленд, - якби я міг хоч якось зв’язатися з вами, чи натякнути що сталося, клянуся, я б це зробив. Це було більше за якийсь кошмар.

- Тож ви стверджуєте, що вас тут утримували як в’язня? – поцікавився Амос.

- Майже весь технічний персонал був тут не зі своєї волі, - відповів кремезний вчений, - коли ми підписували контракт, нам обіцяли ресурси і свободу того штибу, про які ми могли лиш мріяти. Коли я починав, я вважав що зможу щось змінити. Це була жахлива, неймовірно жахлива помилка, я ніколи не матиму змоги принести достатню кількість вибачень.

У Пракса співала душа. Від серця почало розходитись тепло, сягаючи рук і ніг. Немов він прийняв найкраще у історії фармацевтики ейфорійне. Її волосся пахло дешевим лабораторним шампунем, яким вони в лабораторії мили собак у молодості. Він занадто різко підвівся, тож Менґова сила і маса підкинули його на пару сантиметрів від підлоги. Його коліна і підошви були слизькі і за секунду він зрозумів що він стояв у крові.

Втрутився Амос:

- Що з цими дітьми сталося? А інші деінде?

- В мене була змога врятувати лише цих. Їх приспали для евакуації, - пояснив Стрікленд, - але зараз нам потрібно полишити станцію. Мені потрібно дістатися до представників влади.

- І чому це вам потрібно? – знову поцікавився Амос.

- Мені необхідно пояснити їм, що тут відбувалося, - відповів вчений, - я маю усім розповісти про злочини, що їх тут було вчинено.

- Ага, добре, - погодився механік, - агов Праксе? Як вважаєш, справишся з цим? – він вказав дробовиком на щось на контейнері.

Пракс повернувся до Бертона. Йому було не просто відразу згадати де він і що робить.

- Ой, - відказав ботанік, - звісно.

Тримаючи біля себе Мей однією рукою, він узяв Стріклендів пістолет і навів його на вченого.

- Ні, - відреагував той, - ви не… ви не розумієте. Я тут жертва. Я мав це все робити. Мене примушували.

- Знаєте, - озвався механік, - мо’ я й вийшов з тих, кого люди вашого штибу кличуть пролетаріатом. Але це не означає що я дурний. Ви є одним з прото’ґенівських кишенькових соціопатів і я ні на секунду не повівся на ту локшину, яку ви намагаєтесь вішати на вуха.

- Протоґен мертвий, - обличчя вченого засвітилося холодною люттю, немов з нього спала маска, - нема більш Протоґену.

- Та ж так, - відповів Бертон, - я неправильно назвав нове ім’я. Ось в чому проблема.

Мей щось муркнула, її руки потяглися Праксові за вуха, аби погладити його волосся. Стрікленд зробив крок назад, стиснувши руки в кулаки.

- Я врятував її, - сказав він, - ця дівчина жива завдяки мені. Її призначили для юнітів наступного покоління а я вивів її з проекту. Я вивів їх усіх. Якби не я, усі ці діти були б прямо зараз гірше за мертвих. Гірше за мертвих.

- Це все трансляція, чи не так? – поцікавився Пракс, - ви побачили що ми можемо розібратися, тож ви захотіли впевнитися що це дівчина з екранів. Та, яку всі шукають.

- Мені що, краще було б нічого не робити? – запитав Стрікленд, - я все ще той, хто її врятував.

- Взагалі я вважаю що це справа рук капітана Голдена, - мовив ботанік, - але вашу точку зору я зрозумів.

Стріклендів пістолет мав простий перемикач для пальця позаду. Він натиснув його аби поставити запобіжник.

- Мого будинку немає, - повільно почав говорити доктор Менґ, - моєї роботи немає. Більшість людей котрих я знав або померла, або їх розкидано по Сонячній системі. Влада каже що я чіплявся до жінок і дітей. За останній місяць я отримав вісімдесят відвертих погроз вбивством від абсолютно невідомих мені людей. І знаєте що? Мені начхати.

Стрікленд облизав губи, його погляд перескакував з Амоса на Пракса і назад.

- Мені непотрібно тебе вбивати, - вів далі ботанік, - я отримав дитину назад. Помста для мене важлива.

Стрікленд зробив глибокий вдих і повільно випустив повітря. Менґ бачив як тіло чоловіка розслабилося і якийсь вираз, між задоволенням і полегшенням з’явився в кутиках рота. Мей сіпнулась, коли Амосів дробовик вистрілив, але вона лежала на батькових плечах без сліз чи поглядів навсебіч.

Тіло Стрікленда поволі опускалося на підлогу, руки звисали вниз. На місці де малася бути голова, на стіну пирскала яскрава артеріальна кров, кожен наступний струмінь менший за попередній.

Амос знизав плечима.

- Або так, - прокоментував Пракс.

- Тож ти знаєш як ми..

Люк позаду відкрився і забіг чоловік:

- Що сталося? Я чув…

Амос підвів автоматичний дробовик. Чоловік посунув назад, повискуючи від жаху. Амос прочистив горлянку:

- Я ідеї як нам звідси забрати дітей?

Класти Мей назад у візок було найважче з того, що робив ботанік у житті. Він хотів нести її разом біля себе, притискаючись своїм обличчям до доччиного. Це була реакція приматів, найглибші шари його мозку бажали упевнитися у фізичному контакті. Проте його скафандр не міг захистити її від радіації і майже вакууму сірчистої атмосфері Іо а транспорт міг. Він лагідно примостив її біля двох інших діток, поки Амос чотирьох наступних клав у другий візок. Найменший з них все ще був у підгузках для новонароджених. Пракс міркував, чи бува їх теж не з Ґанімеду доправили. Візки котилися поверхнею підлоги, підскакуючи лиш при перетині колій.

- Ти пам’ятаєш як дістатися назад, до поверхні ? – запитав Амос.

- Думаю так.

- Еге, доку. Тобі ж шолома тре’ надіти знову.

- Ой! Вірно. Дякую.

На Т-подібному перехресті, шістка чоловіків у однострої охоронців будували барикаду, готуючи захищати лабораторію від нападу. Через те що граната кремезного механіка прилетіла ззаду, прикриття виявилось не таким надійним, як очікували місцеві, хоча двійці з «Росінанту» довелося витратити декілька хвилин аби очистити дорогу від залишок загорожі і тіл.

Колись Менґ вважав що його має турбувати насилля. Не кров чи тіла. Він більш ніж досить займався анатомуванням і навіть вівісекцією відокремлених кінцівок аби відгородитися від яких-небудь особливих почуттів інтуїтивного жаху. Але заподіяне у гніві, коли чоловіки і жінки, яких щойно розірвало вибухом не пожертвували свої тіла і тканини одного разу таки вплинуло на нього. Всесвіт не показував йому такого, але і тепер, коли це щойно сталося, він мовчав. Частина його задубіла, мо’ такою й лишиться довіку. Відчувалася втрата, але якесь інтелектуальна. Єдиною доступною емоцією було яскраве, переможне полегшення від того що Мей тут і жива та злісний, тваринний рефлекс захистити, який означав що він ніколи не дозволить їй зникнути з поля зору, можливо допоки вона не вступить до університету.

На поверхні транспортування пішло гірше, колеса були менш придатні до нерівного характеру поверхні. Пракс слідував прикладу Амоса, який розвернув візок для того аби тягнути, а не штовхати. Поглянувши на напрям він зрозумів що в цьому є сенс, хоча йому б це не дійшло, якби так не зробив Бертон.

Боббі помалу йшла до «Росінанта». Її костюм був звуглілим, забризканий і рухався повільно. По спині стікала прозора рідина.

- Не підходьте до мене близько! – попередила вона, - мене всю забризкано протомолекулярною жижею.

- Кепсько, - озвався механік, - є варіант очистити?

- Не дуже, - відповіла вона, - як пройшло захоплення?

- Тепер у нас вистачить дітей аби зробити поп-гурт але трохи замало для бейсбольної команди.

- Мей тут, - роз’яснив Пракс, - вона в порядку.

- Мені приємно це чути, - відказала Боббі. Незалежно від того, що вона була цілком виснажена, голос її звучав щиро.

Бертон і Менґ зайшли у шлюз, розмістивши візки під задньою стіною. Дрейпер стояла на поверхні ззовні. Ботанік перевірив показники контейнерів: там вистачало повітря ще на сорок хвилин.

- Добре, - мовив механік, - ми готові.

- Переходжу до аварійного скидання, - повідомила сержант і її броньований скафандр почав роз’єднуватися на частини навколо неї. Це було дивне видиво: тверді контури і шари бойових плит самі по собі відійшли, розпускаючись квіткою, попадали під ноги вивільняючи жінку з закритими очима і відкритим ротом. Коли вона простягла руки Амосу аби її притягнути, то стала схожою на Мей, яка знову побачила батька.

- Давай, доку, - сказав Амос.

- Шлюзую, - відповів той. Закрив зовнішні двері і почав напускати свіже повітря. За десять секунд груди сержанта почали працювати мов міхи. За тридцять секунд тиск підняли до 7/8 атмосферного.

- На чому ми зупинилися, хлопці? – запитала Наомі, коли ботанік розпечатав контейнери. Всі діти спали. Мей смоктала обидва великі пальці, як тоді, коли була маленькою. Він ніяк не міг з миритися з тим, наскільки старшою вона виглядала.

- Ми готові, - відповів механік, - тікаємо гет і робемо всьо довкола шклом.

- Мужииик, - почувся голос Авасарали позаду.

- Прийнято, - відказала старпом, - ми готуємось до старту. Повідомте, коли всі наші нові пасажири будуть убезпечені.

Пракс зняв шолом і сів біля Боббі. У чорній оболонці підскафандрового одягу, вона була схожа на того, хто щойно вийшов зі спортзалу. Вона могла бути ким завгодно.

- Я рада що ти повернув дитину, - ще раз сказала жінка.

- Дякую. Мені шкода що ти втратила костюм, - відповів він.

Сержант знизала плечами.

- З цієї точки зору, це прозвучало майже як метафора, - відповіла Дрейпер, і внутрішні двері шлюзу відчинилися.

- Шлюзування закінчено, Наомі, - повідомив Амос, - ми вдома.

Розділ п’ятдесят другий: Авасарала.

Все закінчилося, за винятком того що нічого не закінчилося. Воно ніколи не закінчиться.

- Ми всі тепер друзі, - мовив Саутер. Розмовляти з ним без затримки у часі було розкошем, за яким вона скучила, - Але якщо ми розбіжемося назад по кутках, то з високою вірогідністю в них і залишимось. Я вважаю що спливуть роки до моменту, коли наші флоти повернуться до того чим були. Чимало шкоди заподіяно.

- Діти?

- Ними займаються. Мій офіцер-медик на зв’язку з гуртом лікарів, які мають справу з імунними проблемами в педіатрії. Треба просто відшукати їх батьків і повернути всіх по домівках.

- Добре, - відповіла вона, - це те що я хотіла почути. А як щодо інших справ?

Адмірал кивнув. При низькій гравітації він виглядав молодшим. Вони обоє виглядали молодшими. Шкіра не провисає, коли її нічого не тягне в низ, Крісьєн змогла побачити як він виглядав у дитинстві.

- У нас є наведення на сто сімдесят один транспондер посилок. Всі вони достатньо швидко прямують в бік Сонця, але не прискорюються і не ухиляються. Найвірогідніше ми відступимо і дозволимо ї підійти ближче до Марсу, де їх знищення стане тривіальною задачею.

- Ви впевненні що це підходяща ідея?

- Під «ближче» малося на увазі ще тижні шляху згідно теперішньої швидкості. Космос чималий.

Настала пауза, що означала щось більше аніж відстань.

- Я б хотів аби ти повернулась на одному з наших, - сказав Саутер.

- І зависнути ще на тижні з паперовою роботою? Цього не станеться. І крім того повернутися назад з Джеймсом Голденом, сержантом Робертою Дрейпер і Мей Менґ? Це дуже правильний символізм. Преса його проковтне. Земля, Марс, Зовнішні Планети і будь-де з біса, ще, де вештається Голден.

- Знаменитість, - прокоментував Саутер, - зарозумілий.

- Він не такий вже й поганий, якщо пробитися крізь завелику впевненість у власній правоті. І в будь-якому разі я на кораблі, якому не потрібно нічого лагодити перед прискоренням. І я його вже винайняла, зараз всі до дупи видатки на власний розсуд.

- Ну добре, - закінчував розмову Саутер, - побачимось, значить, внизу колодязя.

- Так, побачимось, - попрощалась вона і розірвала зв’язок.

Відштовхнувшись, Авасарала обережно поплила по ходовій рубці. Було б простіше вштовхнутися і вниз по трап-шахті, пролетівши увесь шлях, як вона ще дівчам мріяла. На практиці вона завжди або занадто сильно відштовхувалась, влітаючи у щось, або занадто ніжно – і її зупинив опір повітря там, де рукою не дотягнутися ні до чого надійного. Узялася за поручні і підтягувалася повільно в бік камбузу. При її наближенні гермолюки відчинялись і з тихим шипінням та металічним брязкотом за нею зачинялись. Допливши до кубрику, вона почула голоси до того, я могла розибрати слова, а слова розибрала, до того, як побачила людей.

… мав припинити це, - казав ботанік. – Тобто це фальшиві претензії. Ти ж не вважаєш що проти мене може бути поданий позов?

– Проти тебе завжди може бути поданий позов, - відказав Голден, - але є шанс що вони програють.

- Але я не хочу аби мене для початку судили. Ми маємо це припинити.

- Я поставлю сповіщення на сайт, тож вони щоразу надсилатимуть оновлення і вимагатимуть підтвердження до то як будь які суми надходитимуть.

Вона запхнула себе на камбуз. Пракс з Голденом плавали біля кавомашини. Пракс приголомшений, Капітан навпаки – дещо самовдоволений. Обидва тримали по пузиру з кавою, але про свою вчений, здавалося, забув. Очі ботаніка зробилися круглими а рот відкрився навіть при мікрогравітації.

- Кого тут тягнуть до суду? – запитала жінка.

- Тепер, коли Мей в нас, - відповів Джим, - Пракс хоче аби люди перестали надсилати йому гроші.

- Запасний фонд? – уточнила вона.

- На пенсію за цю суму не підеш, ну на люксусову так точно.

- Там вже забагато, - пожалівся ботанік дивлячись на неї так, неначе чекав від неї якоїсь дії.

- Але вони ваші, - казав доктор Менґ, повернувшись до Голдена з якоюсь надією, - ти ж завів рахунок.

- Я вирахував вже видатки на «Росі». Повір, ти заплатив нам щедро, - відкараскувався капітан, піднімаючи руки у жесті відмові, - те що лишилось це все твоє. Ну і Мей.

Авасарала насупилась. Це «дещо» змінювало її особисті розрахунки. Вона вважала що зараз слушний час аби сплутати Пракса контрактом, але Джим Голден вже вкотре влазив в останній момент і пускав всі зусилля за водою.

- Вітаю. Хтось з вас бачив Боббі?, - натомість запитала Крісьєн, - мені треба з нею переговорити.

- Востаннє вона йшла в майстерню.

Жінка подякувала і продовжила підтягувати себе далі. Якщо Праксідікі Менґ був фінансово незалежним, то шансів на те що він погодиться узятися за відбудову Ґанімеду з чисто меркантильних поглядів небагато. Вона може зайти з боку соціальних зобов’язань. Він з дочкою були обличчям трагедії і якщо вони робитимуть картинку то це означатиме повернення людей до роздумів і фактів про те, що без повернення виробництва їжі в достатніх кількостях їм буде непереливки. Він був людиною, яка могла б це виразити. Про це варт поміркувати.

І знову сунула вона повільно і настільки обережно, що почула голоси до того, як досягла майстерні. Боббі і Амос реготіли в двох. Не могло бути що вона зайшла в незручний момент, але почувся звук лоскотливої метушні. Тоді Мей зойкнула з задоволенням і до Авасарали дійшло.

Майстерня лишалася останнім місцем на борту, яке б (за виключенням інженерного) спало на думку Крісьєн при виборі ігрового майданчику для маленької дівчинки, але ось будь ласка: руки і ноги молотять у повітрі. Її чорні, до плеч коси віють навколо неї, услід за легкими похитуванням її тіла. Її обличчя світилося від задоволення. Боббі і Амос стояли у різних кутах майстерні. Як Крісьєн помітила, Боббі ухопила дівчисько в повітрі і штовхнула до Амоса. Скоро, подумала жінка, дівчинка почне втрачати молочні зуби. Вона міркувала, чи багато з цих подій лишиться у пам’яті Мей коли вона стане дорослою.

- Людоньки, чи ви подуріли? – запитала Авасарала, хапаючи дівчину, - це ж не майданчик.

- Привіт, - відказав Амос, - ми тут не надовго. Капітану і доку тре’ хвилинка, тож я прихопив малечу до нас. Провів їй екскурсію.

- Коли вас відправили погратися в м’яча з дитиною, вони не мали на увазі що вона буде йо… що вона буде м’ячем, - відказала Крісьєн, рухаючись до нього, - дай мені сюди дитину. Ніхто з вас, людоньки, і гадки не має як дати раду маленькій дівчинці. Навіть дивно що ви дожили до дорослого віку.

- Та наче не помилились, - приязно відповів кремезний механік, відпускаючи дитину.

- Ходи до своєї нани, - мовила Крісьєн.

- Що за нана? - поцікавилась Мей.

- Я нана, - відказала літня жіночка, приймаючи дівчинку. Її тіло бажало підняти малу до плечей, відчути як її вага тисне на неї. При мікротяжінні почуття від тримання дитини були дивними. Приємними, але дивним. Мей пахла воском і ваніллю, - як скоро ми отримаємо хоч трохи прискорення? І почуваюся як йо.. як кулька, що літає довкола.

- Як тільки Алекс і Наомі закінчать обслуговувати комп’ютер рушія, ми заберемося звідси, - відказав Амос.

- Де мій татко? – запитала Мей.

- Добре, - відповіла старенька, - там треба дотримуватись розкладу а я вам, люди, плачу не за уроки літання. Твій татусь розмовляє з капітаном, Мей-Мей.

- Де? – вимогливо запитала та, - де він? Я хочу мого та!

- Я відведу тебе до нього, мала, - мовив Амос, протягуючи масивну руку. Потім переніс увагу на Авасаралу, - її вистачає на п’ять хвилин, потім знову «Де татко?».

- Йой. Вони варті одне одного.

- Певно, - погодився здоровань. Він притягнув дитину до свого центра мас і штовхнувся в бік камбузу. Поручні йому були непотрібні. Крісьєн дивилася як він вилітає, потім повернулася до Боббі.

Марсіянка висіла в повітрі, її волосся м’яко розкидане довкола неї. На пам’яті Крісьєн, її обличчя і тіло ніколи не було таким розслабленим. Все це мало змусити її здаватися упокоєною, натомість єдине про що могла думати стара, то це те що дівчина нагадує потопельницю.

- Привіт, - звернулася до неї Дрейпер, - щось чули від технарів з Землі?

- Чула, - відказала Авасарала, - був ще один енергетичний пік. Більший за останні. Пракс був правий, всі вони об’єднані в мережу, і що гірше - не страждають від часової затримки. Венера відреагувала до того, як інформація про бій могла дійти до неї.

- Еге. Це не добре, вірно?

- Це дивно як цицьки на єпископі, але хто зна чи воно взагалі хоч щось означає? Вони говорять про обятжену спіном мережу, - що б це, до біса, не означало. Найкраща теорія яка в нас є говорить що це типу маленького адреналінового викиду для протомолекули. Якась її частина замішана у насилля а решта тривожиться, допоки небезпека не мине.

- Ну тоді воно чогось боїться. Приємно знати, що десь воно має слабке місце.

Вони секунду помовчали. Десь в глибині корабля щось металічно бамкнуло і Мей заверещала.

Боббі напружилась, а Авасарала ні. Було цікаво спостерігати як людина, яка не бувала біля дітей, реагує на дівчинку. Вона не бачить різниці між задоволенням і тривогою. Крісьєн зрозуміла що на цьому кораблі лиш вона і Пракс були експертами з дитячих криків.

- Я тебе шукала, - почала розмову Крісьєн.

- Я тут, - Дрейпер відповіла знизавши плечима.

- Це проблема?

- Я втратила щось напрям розмови. В чому проблема?

- В тому що ти тут?

Сержант відвела погляд, обличчя її завмерло. Це те на що Авасарала і очікувала.

- Ти відправлялася вниз на смерть, лиш всесвіт наїбав тебе знову. Ти виграла. Ти жива. Жодну з проблем не вирішено.

- Певні вирішено, - відказала Боббі, - просто не всі. І ви як мінімум перемогли у вашій грі.

Єдиного смішку літньої жіночки вистачило, аби дещо її закрутити. Вона простягнула руки до стіни і загальмувала рух.

- Я граю в таку гру, в якій перемогти ніколи не можливо. Ти просто не програєш. Еррінрайт? Він програв. Сорен. Нґуєн. Я викинула їх з дошки а сама лишилась, але тепер? Еррінрайт йде у відставку з серйозними збитками а я маю робити його роботу.

- Ви цього хотіли?

- Не важливо, хотіла чи ні. Мені її запропонували, бо якби пустоголовий не зробив пропозицію, люди почали б вважати що він мене образив. А якби я її не прийняла, то люди б вважали що я не достатньо голодна аби більше не боятися. Я відповідатиму безпосередньо перед генеральним секретарем. І матиму більше влади і більше відповідальності. Більше друзів і більше ворогів. Це ціна гри.

- Схоже що там має бути альтернатива.

- Вона є. Я можу піти у відставку.

- То чому ні?

- Ой, я б пішла, - відповіла Крісьєн, - в тий день, як мі син повернеться. А ти? Ти хочеш скінчити?

- Ви маєте на увазі, чи планую я все ще себе вбити?

- Ага, так.

Настала пауза. Це було добре. Це значило що Боббі справді розмірковує над її запитанням.

- Ні, - нарешті відповіла сержант, - не думаю. Полягти в бою це одне. Цим я можу пишатися. Але скінчити заради закінчення? Цього я не хочу.

- А ти опинилася в цікавій позиції, - відказала Авасарала, - ти міркуєш над тим як з цим бути.

- І чия це роль? Роніна⁵⁸?

- Зрадника свого уряду і героя-патріота. Смертника, який не помер. Марсіянка, чия найкраща і єдина подруга керує урядом Землі.

- Ви не єдина моя подруга.

- Маячня. Алекс з Амосом не рахуються. Вони лиш тобі в штани хочуть залізти.

- А ви ні?

Крісьєн знову реготнула. Боббі ледь посміхнулась. Це було найбільше з того, що вона зробила після повернення. Її позіхання було глибоким і меланхолійним.

- В мене таке відчуття що за мною все ще женуться, - сказала вона, - я вважала що воно минеться.

Я вважала, що коли стану до нього очі-в-очі, то воно зникне.

- Воно не зникне. Ніколи. Але ти стала краще в цьому.

- В чому?

- У бутті гонитви, - відповіла Крісьєн, - подумай, що ти хочеш робити. Подумай, ким ти хочеш стати. А потім зустрінься зі мною і я зроблю це для тебе, якщо зможу.

- Чому? – поцікавилась Дрейпер, - серйозно, чому? Я солдат. Я виконала місію. І так, це було складніше і тяжче аніж я коли-небудь виконувала, але я виконала. Я зробила це бо це мало бути зробленим. Ви нічого мені не винні.

Літня леді підняла брови:

- Політичними послугами я висловлюю симпатію.

- Добре, народ, - почувся голос Алекса з корабельних гучномовців, - ми завантажились і плануємо прискоритися за тридцять секунд, якщо ніхто не буде проти. Усім приготуватися, ви матимете вагу.

- Я вдячна за пропозицію, - відповіла Боббі, - але має пройти час, аби зрозуміти чи хочу я її прийняти.

- А що ти робитимеш? Далі, тобто.

- Я додому полечу, - відповіла Дрейпер, - Хочу побачити родину. Батька. Побуду там трохи. Розберусь, хто я. Як почати знову. Щось типу.

- Двері відчинені, Боббі. Коли б ти не забажала, двері відчинені.

Політ назад до Місяця був мов карлючка в сраці. Авасарала проводила сім годин в день у її проти перевантажувальному кріслі розсилаючи повідомлення навсібіч, з різним часом затримки сигналу. На Землі, Садавір Еррінрайт спокійно відмітив закінчення кар’єри в ООН невеличкою і приватною церемонією а потім поїхав проводити більше часу з родиною, чи розводити курей чи чим ще він хотів заповнити десятиріччя до смерті. Щоб там він не робив, це не буде мати жодного дотику до політичної сили.

Розслідування щодо Іо йшло своєю чергою і на землі тихенько покотилися голови. Але не на Марсі. Щоб там уряд Марсу не лаштував проти Еррінрайта, вони змушені були відступити. Втративши найпотужнішу біологічну зброю в історії людства, вони врятували власні кар’єри. Політики в цьому плані завжди дещо іронічні.

Авасарала ладнала свій новий офіс у відсутності себе самої. Коли нарешті туди ступить, то він вже діятиме місяць. Це було схоже на керування автівкою, сидячи на задньому сидінні. Вона ненавиділа таке.

На додачу Мей Менґ вирішила що з нею класно і кожного дня на декілька годин монополізувала її увагу. Вона не мала часу на ігри з маленькою дівчинкою, за виключенням того що змушена була знайти. Вона знайшла. А ще вона повинна була займатися вправами, якщо не хотіла потрапити в лікарню під медичний нагляд, після повернення до сталого одного g. Стероїдні коктейлі наганяли температуру і заважали засинати. Обидві її внучки відсвяткували дні народження, на яких вона була присутня лиш на екрані. З однією затримка була двадцять хвилин, а з іншою сорок.

Коли «Росі» проходив хмару протомолекулярних монстрів, що простували в бік сонця, її охопили нічні кошмари на дві ночі поспіль але припинились. За кожним слідкували обидва уряди, тож Еррінрайтові маленькі посилки зі смертю спокійно і тихо летіли до свого власного знищення.

Вона ніяк не могла дочекатися домів.

Коли корабель сів на Місяць, то це було схоже немов голодуючі жінці дали торкнутися губами шматочка яблука та не дали вкусити. При денному світлі планета була блакитною з білим, вночі – чорною з золотим. Красивий світ. Не має рівних в Сонячній системі. Там унизу був її садок. Її офіс. Її власне ліжко.

Але не Арджун.

Він чекав її на посадковому майданчику у своєму найкращому костюмі і з хмаркою свіжих лілій в руках. Низька гравітація і його робила молодшим, за виключенням крихітних капілярів, які тріснули в очах. Вона відчула цікавість голденівців, коли підійшла до чоловіка. Що за чоловік, який витримав шлюб з такою деркою і твердою людиною як Крісьєн Авасарала? Чи це був її хазяїн а чи її жертва? Як взагалі це працює?

- Ласкаво просимо додому, - м’яко привітався Арджун, коли вона прилинула в його обійми.

Він пах собою. Вона поклала голову йому на плече і на Землю їй вже не хотілося так сильно і так швидко.

Цього дому вистачало.

Розділ П’ятдесят третій. Голден.

- Привіт мамо, ми на Місяці!

Світлова затримка з Місяця складала менше шести секунд на коло, але цього було вдосталь аби додати незручну павзу перед кожною відповіддю. Мати Еліза дивилася на нього з відео екрану його готельного номеру п’ять довгих ударів серця; потім її обличчя засвітилося. – Джиммі! Ти спустишся?

Вона мала на увазі на дно гравітаційного колодязя. Джимові закортіло так і зробити. Він вже роками не відвідував ферму в Монтані, якою володіли його батьки. Та цього разу з ним була Наомі, а белтери не спускаються на землю.

- Ні мамо, не цього разу. Але я хотів аби ви усі прибули зустрітися зі мною сюди. Шатл за мій рахунок. Розміщує помічник генсека ООН Авасарала, тож квартира буде шикарною.

Коли настала пауза важко було утриматися аби не теревеніти. Інша людина ніколи не надішле легенький сигнал того, що тепер його черга говорити. Джим змусив себе припинити теревені і чекати відповіді. Еліс дивилася на екран, чекаючи закінчення паузи. Голден помітив як вона постаріла з часу його останніх відвідин дому. Її темно-брунатне, майже чорне волосся тепер помережилося сірими нитками, а морщини від сміху навколо очей і роту поглибшали. За п’ять секунд вона заперечливо помахала рукою до екрану: - Ох, Том ніколи не полетить шатлом на Луну. Ти ж знаєш. Він ненавидить мікрогравітацію. Просто спускайся і побачимося тут. Влаштуємо вечірку. І друзів привозь.

Джим їй посміхнувся: - Мамо, ви мені тут потрібні зверху, аби вас з кимось познайомити. Пам’ятаєш жінку? Наомі Наґату, та про яку я розповідав? Я казав що поглядаю на неї. Я вважав що може бути щось більше. Фактично, тепер я в цьому впевнений. Тепер ми пробудемо певний час на Місяці, поки не вляжеться політичне лайно. Мені справді хочеться аби ви, люди, прилетіли. Побачити мене, побачити Наомі.

Майже неможливо було помітити, як за п’ять секунд його мама здригнулася секундою пізніше. Вона приховала це за великою посмішкою:

- Більше ніж це? Що б це означало? Типу, одружитися? Я завжди вважала що ти колись забажаєш мати власних дітей, - вона припнулася, тримаючи незручну завмершу посмішку.

- Мамо, - відповів їй Джим, - земляни і белтери цілком можуть мати дітей. Ми не різні види.

- Звісно, - сказала вона декількома секундами пізніше, занадто швидко кивнувши, - але якщо ви матимете дітей десь там, - вона зупинилася, її посмішка трохи згасла.

- То вони будуть белтерами, - закінчив він за неї, - ага, вам просто треба з цим змиритися.

За п’ять секунд вона знову кивнула і знову дуже швидко:

- Значить нам і справді треба прилетіти, аби познайомитися з цією жінкою, заради якої ти хочеш покинути Землю. Вона має бути особливою.

- Ага. Так і є.

Еліза незручно посовалася з секунду, потім її посмішка, цього разу значно менш силувана, повернулася:

- Я затягну Тома не той шатл, навіть якщо доведеться волочити його за чуприну.

- Я люблю тебе мамо, - відповів Голден. Його батьки все життя провели на Землі. Єдині відомі їм жителі зовнішніх планет були карикатурними персонами з жовтих ЗМІ. Він не намагався зруйнувати їх упередження, тому що знав що зустріч з Наомі може бути ліками проти цих поглядів. Декілька днів проведених у спільній компанії і батьки не зможуть не закохатися у неї. – І ще дещо на останок. Дані які я вам недавно надіслав. Притримайте їх для мене. Приховайте і збережіть. Залежно куди вітер подме за наступні пару місяців, вони мені можуть стати у пригоді.

- Мої батьки расисти, - повідомив він Наґаті цієї ж ночі пізніше. Вона скрутилась збоку, обличчям до його вуха. Одна довга, коричнева нога лежала через його стегна.

- Нехай, - прошепотіла вона.

Готельний номер, який був наданий для них Крісьєн був настільки люксовим, що межував з розкішшю. Матрас був настільким м’яким, що в умовах низької гравітації супутника Землі було схоже на політ на хмарі. Система рециклерів накачувала ледь чутну арому, створену штатним парфумером. Для цієї ночі вона звалася «Трава, яку роздмухує вітер». Як на капітана, то травою вона зовсім не пахла, але була нічогенькою. Просто натяк на приземленість. Джим підозрював, що все одно усі парфуми були названі рандомно. Також він підозрював що готель піддавав кисню трошки більше норми. Бо почувався він трошки краще аніж чудово.

- Вони турбуються що наші діти будуть белтерами, - вів він далі.

- Дітям - ні, - прошепотіла Наомі, ще до того як він встиг запитати щоб це означало, вона засопіла йому на вухо.

Наступного дня він прокинувся раніше за Наомі, вдягнув свій найкращий костюм і попрямував на станцію. Лишалась єдина незакінчена річ, після якої можна буде сказати що ця проклята домовленість нарешті закрита.

Він мав побачити Жуля Мао.

Авасарала казала, що Мао був одним з декількох тузенів політиків високого рангу, генералів і очільників корпорацій, яких зачепили масові арешти після Іо. Він був одним, кого Авасарала хотіла побачити особисто. А так як вони злапали його на власній станції L5, коли він у безтямному стані намагався втікти на швидкохідному судні на астероїди, то вона щойно перевела його до себе на Луну.

Цього дня вони мали зустрітися. Поцікавившись, чи може бути присутнім там, капітан очікував почути «ні». Натомість, вона довго, голосно і приємно відсміявшись відповіла:

- Голдене, мені в прямому сенсі нічого не спало на думку більш принизливе для того чоловіка, аніж дивитися як на твоїх очах його поротимуть. Дідько, так звісно, ти можеш прийти.

Тож Джим поспішив з готелю на вулицю Ловел Сіті. Швидкий велорикша підкинув його до станції «труби», а двадцятихвилинна подорож «трубою» закінчилася у комплексі ООН Нью-Гаага. Моторний асистент чекав на його прибуття, і провів його через покручений клубок коридорів комплексу найкоротшим шляхом до дверей з написом «Кімната для конференцій №34».

- Сер, ви можете зачекати всередині, - процвірінчав моторний.

- Знаєте, ні, - Джим ляснув хлопця по плечу, - я вважаю тут почекати буде ліпше.

Асистент ледь помітно кивнув і почимчикував по коридору, вже дивлячись на ручний термінал в пошуках наступного завдання. Капітан привалився до стіни коридору і чекав. При нижчому тяжінні, стояння вимагало не більше зусиль ніж сидіння, а він направду хотів побачити арештованого Мао, який йшов коридором на цю розмову.

Його термінал продзвенів коротким текстовим повідомленням від Авасарали: ВЖЕ ЙДЕМО.

Менше аніж за п’ять хвилин після повідомлення, Жуль-П’єр Мао вибрався з ліфту в коридор, у супроводі двох найздоровіших офіцерів військової поліції, яких Джим тільки бачив.

Один з ВПшників ляснув Мао по руці аби зупинити і ледь помітно кивнув Голденові. Схоже що цим він хотів сказати цим, мов, з цим хлопцем я готовий до будь чого. Джим мав передчуття, що дістань він зараз пістолет з штанів і застрель Мао, ВПшники миттєво зрозуміють що обидва одночасно осліпли і відмовляться помітити хоч щось.

Але він не бажає встрелити Мао. Він бажає того, чого здається, завжди бажав у подібних ситуаціях. Він бажав знати чому.

- Чи ж воно було того варте?

Навіть не зважаючи на те що вони були приблизно однакового зросту, Мао вирішив насупитись до нього зверху вниз: - А ви хто?

- Таааааа…. годі вам, - відповів капітан з посмішкою, - ви мене знаєте. Я Джеймс Голден. Я допоміг притиснути ваших друзяк з Протоґена а зараз я планую закінчити з вами. На додачу я той, хто відшукав вашу дочку після того, як протомолекула вбила її. Тож я ще раз запитаю: чи було воно того варте?

Мао не відповідав.

- Мертва дочка, зруйнована компанія, мільйони людей забито, сонячна система, яка, можливо, більш ніколи не матиме мирної стабільності. Чи було воно того варте?

- Чому ви тут? – нарешті видавив з себе Жуль-П’єр. Це питання зробило його якимось меншим. Він не міг встановити зорового контакту.

- Я був там, у тій кімнаті, коли Дрезден отримав своє, я та людина, яка вбила вашого кишенькового адмірала. І я просто подумав що ідеальна симетрія полягає у можливості бути тут, коли ви отримаєте ваше.

- Ентоні Дрезден, - озвався Мао, - був застрелений трьома пострілами в голову в стилі страти. Це те що ви назвали б правосуддям?

Джим засміявся, - їй бо, Крісьєн Авасарала хоче вистрілити вам в обличчя. Чи ви вважаєте наступний розвиток подій кращим?

Мао не відповів, тож Джим глянув на ВПшників і вказав на двері кімнати. Штовхаючи затриманого, і припинаючи його до стільця, вони виглядали майже розчаровано.

- Якщо вам знадобимося то ми чекаємо тут, сер, - доповів кремезніший з поліцейських. Вони зайняли позицію біля дверей.

Голден зайшов в кімнату, сів на стілець але до арештованого не промовив більше ні слова. За декілька секунд в кімнату продріботіла Авасарала, розмовляючи по ручному терміналу:

- Та мені похуй чий день народження, ви виконаєте це до закінчення наради або я використаю ваші яйця як прес-пап’є. Вона почекала поки особа з іншого боку лінії щось відповість. Посміхнулась Мао і мовила у слухавку: - Ну, посмішіть, тому що є в мене таке відчуття що зустріч буде короткою. Приємно було з вами поспілкуватись.

Вона вмостилась на стілець чітко через стіл проти Мао. На Джима не глянула, навіть взагалі його не помітила. Він підозрював що запис ніколи не демонструватиме його присутність в кімнаті. Авасарала поклала термінал на кришку столу і відкинулася на спинку крісла. Вона пару напружених секунд не казала ні слова. Коли заговорила, то зверталася до Голдена. На нього самого так і не дивилася.

- Ти отримав платню за повернення мене назад?

- Отримання підтверджую, - відказав капітан.

- Це добре. Я хотіла запропонувати тобі довготерміновий контракт. Він, звісно, буде цивільним, але…

Мао прочистив горло.

- Я знаю що ти тут. Зараз перейдемо і до тебе.

- В мене вже є контакт, - відповів Голден, - ми супроводжуємо першу флотилію для реконструкції Ґанімеду. Після цього, думаю, ми знайдемо халтуру по ескорту звідти. Все ще багато людей переселяються, і вони не бажають бути зупиненими піратами по дорозі.

- Ти впевнений?

Обличчя Мао було білим від приниження. Джим дозволив собі насолоджуватись видивом.

- Я щойно закінчив працювати на уряд, - сказав він, - мені таке не підходить.

- Ой я тебе прошу. Ти працював на АЗП. Це взагалі не уряд а регбістська сутичка з чималими ставками. Так, Жуль, в чому справа? Тобі треба на горщок?

- Це нижче вас, - відповів Жюль-П’єр, - я прибув сюди не для принижень.

Посмішка помічника генсека ООН була сліпучою.

- Ти впевнений в цьому? Дозволь запитати, ти пам’ятаєш що я сказала тобі, коли ми зустрілися вперше.

- Ви запитували мене сказати, чи маю я будь-яку дотичність до протомолекулярного проекту Протоґену.

- Ні, - вела вона далі, - тобто так, я запитала це. Але не про цю частину розмови тобі варто наразі турбуватися. Ти мені збрехав. Твоя дотичність до використання протомолекули у якості зброю цілком продемонстровано, і це питання було типу запитувати якого кольору був вівторок. Не має сенсу.

- Давайте повернемося до наших баранів, - сказав Мао, - я можу…

- Ні, - перебила його Авасарала, - тобі варто турбуватися про мої слова, які я казала перед тим як ти вийшов. Пам’ятаєш?

Чоловік дививися на неї пустим поглядом.

- Я так не думаю. Я сказала тобі що якщо пізніше виявлю що ти щось від мене приховав, я це просто так не пробачу.

- Ваші точні слова, - сказав Жуль-П’єр, з підробною посмішкою, - були такими: «Я не з тих, кому ви можете вішати локшину на вуха».

- Тож ти пам’ятаєш, - без жодного натяку на гумор в тоні, - добре. Ось тут ти зрозумієш, що я мала на увазі.

- Я маю додаткову інформацію, яка може бути вигідна…

- Заткайся, нахуй, - в її голосі вперше проступила реальна лють, - наступного разу коли я почую твій голос, то накажу цим двом копам з коридору затиснути і віддубасити тебе йобаним стільцем. Ти мене зрозумів?

Мао не відповів, що означало: він зрозумів.

- Ти не маєш жодної гадки, у що ти мені обійшовся, - вела вона далі, - мене підвищили. Рада планування економіки? Я її тепер очолюю. Захист здоров’я? Я ніколи не мала би за нього турбуватися, бо це була колька в сраці Еррінрайта. А тепер в моїй. Комітет по фінансовій регуляції? Мій. Ти послав під три чорти мій календар на наступні двадцять років.

- Це не перемовини, - продовжувала Крісьєн, - це я зловтішаюсь так. Я планую законопатити тебе в таку глибоку діру, де про твоє існування навіть дружина забуде. Використовуючи Еррінрайтову силу я розберу усе що ти побудував по цеглинці і розвію по вітру. І зроблю так, аби ти це міг спостерігати. Єдине що матиме твоя діра – це новини двадцять-чотири-години-на-добу. І так як ми більш ніколи не зустрінемось, я хочу закарбувати своє їм’я в тебе на лобі, щоб ти згадував його щоразу, коли я знищуватиму щось, що ти лишив по собі. Я тебе зітру.

Мао витріщався на неї з викликом, але Джим бачив що це лише оболонка. Авасарала достоту знала куди його треба вдарити. Тому що людина типу нього живе заради спадщини. Він бачив себе архітектором майбутнього. Те що обіцяла зам. Генсека було гірше за смерть.

Мао кинув погляд на Голдена, і здавалося хотів сказати «я краще виберу ті три кулі, будь-ласка».

Джим йому посміхнувся.

Розділ п’ятдесят четвертий: Пракс.

Мей сиділа на батькових руках але її увага з лазерною точністю була направлена в лівий бік. Вона підняла руку до рота і акуратно та неспішно виплюнула на неї недожоване спагеті, потім простягнула її в бік Амоса:

- Воно противне.

Здоровань посміхнувся:

- Ну до того воно таким не було, а тепер таким точно стало, гарбузику, - і додав розгортаючи серветку, - чому б тобі не покласти це прямо сюди?

- Пробач, - перепросив ботанік, - вона просто…

- Вона просто дитина, доку, - відказав механік, - вона так і має робити.

Вони не могли назвати вечерю вечерею. Це був прийом, організований ООН в закладі Нью Гаага на Місяці. Пракс не міг вгадати чи це були вікна, чи екрани ультрависокої роздільної здатності. На них, блакитно-біла земля майоріла на горизонті. Столи були розставлені по кімнату у напів-органічній системі, - останньому писку моди зі слів Крісьєн. Виглядало неначе якийсь йолоп розкидав їх як хотів.

В кімнаті було порівну людей – знайомих і не знайомих, і спостерігати як вони розділялися за таким принципом було дуже цікаво, свого роду. Справа декілька невисоких столів були зайняті невисокими, присадкуватими чоловіками і жінками у професійних костюмах та військовому однострої, які оберталися навколо Авасарали і її приємно-здивованого чоловіка, Арджуна. Вони пліткували з приводу системи аналізу фондів і контролю медіа-відносин. Кожна рука із зовнішніх планет яку вони тиснули, була тим, що об’єкт їх обговорення заперечував. Зліва наукова група, зодягнута у найкращі шати що вони їх мали; піджаки пасували років п’ятнадцять тому, а костюми презентували штук шість різних дизайнерських сезонів. Земляни, марсіяни і белтери усі перемішалися в цих групах, але розмови обмежувалися сортами поживних речовин, технологіями налаштування проникливості мембран, вираженням фенотипних сил. Там були люди і з його минулого і з його майбутнього. Розпорошене і знову зібране суспільство Ґанімеда. Якби він не сидів посередині між Боббі і командою «Росінанта», то міг бути там, говорячи про каскадні системи і невидиме живлення хлоропластів.

Та в центрі, відокремлені і одинокі, Голден з командою були у такому ж спокої і щасті, неначе сиділи в себе на камбузі, несучись у вакуумі. І Мей, яка гралася з Амосом все ще не могла фізично відділитися від татка без того аби не почати кричати і плакати. Менґ в точності розумів що вона відчуває, тому не бачив у цьому проблеми.

- Тож живучи на Ґанімеді, ти багато знаєш про народження дітей при низькій гравітації, еге ж? – запитав Голден, - воно ж не сильно ризикованіше для белтерів?

Пракс ковтнув повний рот салату і похитав головою:

- О ні, це надзвичайно складно. Особливо на борту корабля, без посиленого медичного нагляду. Якщо розглядати звичайний перебіг вагітності, то тут у п’яти з шести випадків наявні аномалії розвитку чи морфології.

- У п’яти… - стиха проговорив Джим.

- Тобто, у більшості з них проблеми з зародковою лінією, - вів далі вчений, - майже всі діти народжені на Ґанімеді отримали імплантати після повного генетичного обстеження.

- Якщо присутня висока вірогідність летальності, вони просто прибирають зиґоту і починають з початку. Аномалії поза лінією зародку зустрічаються лиш в двічі частіше аніж на Землі, тож все не так погано.

- Еге, - тільки і відповів капітан, занепавшим голосом.

- А чому ти питаєш?

- Та просто так, - відказала Наґата, - аби розмову підтримати.

- Татусю, я хочу тофу, - попросила Мей, ухопившись за мочку його вуха і сіпаючи, - де тофу?

- Ходімо глянемо, чи не знайдеться для тебе трохи тофу, - Пракс відсунув свій стілець від столу, ходи-но.

Поки вони йшли через кімнату, скануючи натовп на предмет темних, формальних костюмів офіціантів, як протилежність чорним, формальним костюмам дипломатів, молода жінка підійшла до них з бокалом і палаючими щічками.

- Ви Праксідікі Менґ, - сказала вона, - скоріш за все ви мене не пам’ятаєте.

- Гм. Ні.

- Я Керол Києсовські, - сказала вона, торкаючись своєї ключиці, так аби прояснити що мова йде про неї, - ми переписувались декілька разів, після того як ви випустили відео про Мей.

- Ага, точно, - відказав ботанік, розпачливо намагаючись пригадати хоч щось про жінку чи її коментарі.

- Я просто хотіла сказати, що ви обоє дуже, дуже хоробрі, - киваючи почала Керол, Праксові здалося що вона можливо трохи випила.

- Син йобаної повії, - достатньо голосно, аби перебити фоновий шум розмов висловилась Авасарала.

Натовп повернувся до неї. Крісьєн вдивлялася в наручний термінал.

- Хто така повія, татку?

- Це щось типу морозу, мила, - відказав доктор Менґ, - що відбувається?

- Колишній начальник Голдена, щойно дав нам під дих, - продовжувала зам генсека, - думаю ми знаємо, що сталося з тими усіма ракетами, які він вкрав.

Арджун торкнувся плеча дружини і вказав на Пракса.

- Прошу пробачення за мову, - жінка ніяковіло вибачилася, - я забула про неї.

Голден з’явився біля плеча вченого:

- Мій бос?

- Фред Джонсон щойно з’явився на полі, - пояснювала Авасарала, - Нґуєнові монстри? Ми чекали аби вони підійшли ближче до Марсу, щоб позбивати. Транспондери собі цвірінчать, ми слідкуємо за ними пильніше аніж за мухами. Так варто було їм увійти в Пояс, як він їх позбивав. Ядерними ракетами. Усіх.

- Ну тоді добре, значить, - відказав Пракс, - тобто це ж добре, так?

- Ні, якщо це зробив він, - відповіла жінка, - він грає м’язами. Показує що Пояс наразі має наступальний арсенал.

Чоловік в однострої зліва від Крісьєн в тий же самий час почав розмовляти з жінкою, що стояла прямо позаду неї, і за секунду потреба в розмовах поширилась усією групою. Пракс відійшов. П’яненька жінка вказувала на чоловіка і швидко розмовляла, забувши про дочку з татом. Він відшукав офіціянта на краю кімнати, видушив з нього обіцянку принести тофу і повернувся на своє сидіння. Амос і Мей миттєво почали грати хто сильніше дмухне носом, і ботанік повернувся до Боббі.

- Але мова не тільки про Ґанімед. Вся людська цивілізація є відбудованою з колишніх руїн. Життя саме по собі величезна хімічна імпровізація, що почалася з найпростіших реплікацій, росла і занепадала і росла знову. Катастрофа була лиш однією частиною того що завжди ставалось. Це була прелюдія до наступних подій.

- Тобі вдалося виголосити це майже романтично, - відказала Дрейпер, і в її вустах це прозвучало майже як звинувачення.

- Я не мав на… - почав знову вчений, але щось холодне, звиваючись проклало собі шлях у його вусі. Він відступив назад і зойкнувши, розвернувcя до світлих очей і діамантової посмішки Мей.

Її наслинений палець, а позаду червоний від реготу Амос, який тримав руку одну на пузі, а іншою так стукав по столу, що аж тарілки дзенькали.

- Що це було?

- Привіт татку. Я тебе люблю.

- Ось-до, - сказав Алекс, подаючи чисту серветку, - тобі це знадобиться.

Тиша була вражаючою. Він не знав як довго вона тягнеться, але розуміння зміни ситуації накотило мов хвиля. Політична частина кімнати велася спокійно і тихо. Через ліс їх тіл, вона побачила Авасаралу, яка нахилилася вперед, лікті на колінах, ручний термінал у дюймі від обличчя. Коли вона підвелася, тіла розступилися. Якою б мініатюрною жіночкою вона не була, та керувала кімнатою самим фактом виходу з неї.

- Це не добре, - проказав Джим, підводячись. Без слів, Пракс, Наомі, Амос, Алекс і Боббі – всі рушили за нею. Політики і науковці рушили теж, нарешті змішавшись.

Кімната для перемовин розташовувалася якраз навпроти, з іншого боку широкого залу і мала стиль грецького амфітеатру. Подіум стояв перед масивним екраном високої роздільної здатності. Крісьєн різкими, немов марш, кроками пройшла до сидіння, швидко і тихо промовляючи у свій ручний термінал. Інші хвостом йшли за нею. Почуття жаху хоч на хліб масти – таким густим воно було. Екран почорнів і хтось пригасив освітлення.

В пітьмі екрану виднівся ледь помітний, на фоні сонця, силует Венери. Це зображення Пракс бачив сотні разів до того. Трансляція могла йти з будь-якої з тузенів станцій моніторингу. Часова мітка в нижньому лівому куті вказувала що відео було зняте сорок сім хвилин тому. На фоні цифр плило судно «Целестина».

Щоразу, коли протомолекулярні бійці залучалися до жорстокості, Венера реагувала. АЗП щойно знищила сотню цих напівгуманоїдних створінь. Пракса заціпило між хвилюванням і острахом.

Щось вплинуло на сенсори – зображення розсіялося і змінило форму. За декілька секунд, зображення зупинилося і змінило фокус. Сіро-зелене судно на екрані було видно в усіх деталях. Заголовок у верхній частині екрану вказав що це «Мерман». Зображення знову розсіялось, а коли повернулося, то «Мерман» посунувся на півдюйма вліво, обертаючись по перпендикулярній вісі і перекидаючись.

Авасарала знову заговорила. Первісна картинка повернулася з кілька секундною затримкою. Знаючи тепер куди дивитися, Пракс слідкував за рухом «Мермана» в напівтіні. Там були і інші ледь помітні блискітки типу нього.

Темна сторона Венери пульсувала немов раптовий, планетарного масштабу спалах блискавки під покривом хмар. А потім воно засяяло.

Широкі волокна тисячі кілометрів завдовжки, немов шпиці на колесі мигнули білим і зникли. Хмари Венери ворухнулись, потурбовані знизу. Доктору Менґові спала на думку яскрава згадка про рибу в цистерні, яка нуртує під поверхнею. Неохопне і сяюче, воно розквітло з-під хмар. Шпицеподібні райдужні покручі що горбилися під акомпанімент величезних блискавкових бур, виткнулися разом, немов мацаки восьминога, що були приєднані до твердого центрального вузла. Варт було йому видертися з-під товстого шару венеріанських хмар, воно відразу запустило себе геть від сонця, в бік суден спостереження, але повз них. Інші борти на його шляху розсіялися і були відкинути вбік. Довгий хвіст підхопленої венерианської атмосфери спіймав сонячне світло і замиготів сріблом льоду, немов сніжинка. Пракс намагався відчути масштаб події. Розміром з станцію Церера. Розміром з Ґанімед. Більше. Воно склало свої руки, свої мацаки разом прискорюючись без жодного видимого вихлопу рушія. Воно плило безоднею. Його душа мчала як на перегонах, але тіло лишалось спокійним, мов камінь.

Мей поплескала щічку долонькою, вказала на екран і запитала:

- Що це?

Епілоґ. Голден.

Джим відновив перегляд відео. Настінний екран на камбузі «Росінанта» був замалим аби справді передати усі деталі, відзняті камерою високої роздільної здатності «Целестини». Та капітан не міг зупинитись дивитися, не залежно в якому приміщенні перебував. Ігноруєме горня кави стояло біля недожованого бутерброду.

Венера мигала світлом в заплутаному порядку. Густий, хмарний покрив кружляв, немов підхоплений планетарного розмаху штормом. А потім розквітнув з поверхні, вистріливши товсті сліди венеріанської атмосфери своїм пробудженням.

- Іди вже в ліжко, - відказала Наомі, потім нахилилася до крісла і узяла його руку, - поспи трохи.

- Воно таке велике. Ти бачила як воно порозкидувало всі ті судна з дороги? Байдуже, немов кит пливе крізь хмарку чебачка.

- Ти можеш з цим щось зробити?

- Це кінець, Наомі, - відповів Голден, переводячи погляд з екрану на Наґату, - А якщо це кінець? Це більше не якийсь там інопланетний вірус. Це річ, заради побудови якої сюди і прибула протомолекула. Ось заради чого вона хотіла перепрограмувати все життя на Землі. Це може бути будь-чим.

- Ти можеш з цим щось зробити? – повторила вона. Слова були жорсткими, але голос приємним, пальці її стискалися.

Голден повернувся до екрану, знову запустивши відео. Немов захоплені сильним вітром, тузень кораблів відкинуло від Венери, і закрутило немов листочки. Поверхня атмосфери почала закручуватись вихорами.

- Нехай, - відказала Наомі, підводячись, - я йду в ліжко. Не буди коли зайдеш. Я виснажена.

Капітан кивнув їй не відволікаючись від екрану. Масивна формація перетворила себе на обтічну стрілу, немов мокра церата яку зірвало з прищіпки і понесло вітром. Полишена позаду Венера виглядала якоюсь здрібнілою. Немов з неї заради побудови чужинського артефакту видерли життєдайну силу.

І ось вам, будь ласка. Після усієї колотнечі з людською цивілізацією що опинилася у хаосі просто по факту її існування, протомолекула закінчила роботу заради якої прибула сюди мільярди років тому. Чи виживе людство? Чи протомолекула хоча б помітила їх, виконуючи своє грандіозне завдання?

Не єдиний кінець історії лякав Джима. А перспектива появи чогось нового, чогось повністю поза людським досвідом. Щоб не трапилося надалі, ніхто готовим не буде.

Це лякало до неможливості.

Позаду нього чоловік прочистив горло.

Голден інстинктивно повернувся геть від екрану. Чоловік, що стояв біля камбузового холодильника, немов завжди там знаходився, мав на собі пом’ятий сірий костюм та капелюха з загнутими догори крисами і круглою плоскою тулією. Яскраві блакитні світляки відділялися від його щік, збираючись позаду нього в повітрі. Він відмахнувся від них як від комарів. Виразом на його обличчі була суміш дискомфорту і вибачення.

- Привіт, - озвався детектив Міллер, - нам тре’ переговорити.

Нотатки

[

←1

]

Хабітат – (фант.) місце, де створено сприятливі для життя людини умови

[

←2

]

рем (англ. rem) — несистемна одиниця еквіваленту (дози) ядерної радіації (рем = 0.01Св). У середньому особа отримує дозу 300 мрем рік^–1

[

←3

]

Стампі – (англ.) коротун.

[

←4

]

Клітка Фарадея — замкнена у просторі огорожа, сформована з електропровідного матеріалу (у вигляді суцільних елементів або сітки). Така огорожа нейтралізує зовнішні статичні та динамічні електричні поля в середині себе. Пристрій отримав назву від імені англійського фізика Майкла Фарадея, який винайшов його у 1836 році.

[

←5

]

Фантастичний термін. Від англ. та яп. mecha або meka – гуманоїдний робот, який контролюється людиною. Використовується для важких робіт або бойових дій.

[

←6

]

Вільне падіння — рух фізичного тіла в умовах, коли на нього діє лише гравітаційна сила. Попри слово падіння в назві, під дією сили тяжіння тіло не обов'язково повинно рухатися вниз. До прикладів вільного падіння належать рух тіла, підкинутого вертикально вгору або під кутом до горизонту, обертання Землі навколо Сонця тощо.

[

←7

]

Поясу – поясу астероїдів

[

←8

]

Белтерський від англ. Белт – пояс. В данному випадку Пояс астероїдів, де на той момент жили десятки мільйонів людей.

[

←9

]

Тут – найширша частина судна.

[

←10

]

Контро́льна су́ма — деяке значення, розраховане на основі набору даних з використанням певного алгоритму, що використовується для перевірки цілісності даних при їх передачі або збереженнію. Популярність використання контрольних сум для перевірки цілісності даних зумовлена тим, що подібна перевірка просто реалізується у двійковому цифровому обладнанні, легко аналізується і добре підходить для виявлення загальних помилок, що викликані наявністю шуму в каналах передачі даних.

[

←11

]

1 ярд = 91,44 см

[

←12

]

Офіційне звання Роберти «Боббі» Дрейпер – сержант-комендор, на мові оригіналу gunnery sergant, скорочено gunny

[

←13

]

Тип судна

[

←14

]

В англомовносму середовищі слово «корабель» має жіночий рід.

[

←15

]

Manifest (Маніфест) - судновий документ, що містить перелік коносаментів. Необхідний для подання митниці, а також агентам і стивідором в портах призначення. Зазвичай він включає наступні дані: найменування судна, порт навантаження, номери коносаментів, найменування, маса, обсяг і кількість вантажу по кожному коносаменту, найменування вантажовідправників і вантажоодержувачів вантажу, маркування вантажу.

[

←16

]

АЛЕЛІ (грец. allelon — взаємно) — різні форми стану гена, що займають у гомологічних, парних хромосомах ідентичні ділянки і визначають спільність біохімічних процесів розвитку тієї чи іншої ознаки. Кожен ген може знаходитися принаймні у двох алельних станах, зумовлених його структурою. Наявність алельних генів зумовлює фенотипічні відмінності особин

[

←17

]

Тут – на поверхню планети

[

←18

]

19, 3 км

[

←19

]

32 км

[

←20

]

Видавати верескливі звуки. Мається на увазі, що голос особи зривається на високій ноті при співі або під час розмови. Говориться з несхваленням.

[

←21

]

Saag aloo страва з кухні індйського штату Пенджаб, в яку входить картопля, спеції, шпинат

[

←22

]

(ґінд.) гляну уважно

[

←23

]

(ісп.) кепський салат, еге.

[

←24

]

Сонячної системи

[

←25

]

Тут. Найвища гора Марсу Олімп, висота якої складає 26 кілометрів

[

←26

]

304 см

[

←27

]

(португ.) знаєш

[

←28

]

(фр) це воно

[

←29

]

(ісп.) еге ж?

[

←30

]

Не дави на мене, так?

[

←31

]

(порт.) знаєш

[

←32

]

(порт.) Багатий, еге?

[

←33

]

(порт.) Можливо, мо’.

[

←34

]

(ісп.) Та ні

[

←35

]

(ісп.) Ось

[

←36

]

Тераформування (лат. terra — земля та forma — вигляд) — зміна кліматичних умов планети, супутника чи іншого космічного тіла для приведення атмосфери, температури та екологічних умов до стану, придатного для проживання земних рослин і тварин. Сьогодні ця задача становить лише теоретичний інтерес, але в майбутньому може розвинутися і на практиці.

[

←37

]

В оригіналі Корі для назви супутника Землі використовує його латинську назву Luna а не звичний Moon, тому вирішео було назву не перекладати (прим.пер.)

[

←38

]

(лат.) Semper fidelis – завжди вірні. Скорочено Semper Fi – девіз морської піхоти США.

[

←39

]

Oorah! використовується як словесне привітання або вираз ентузіазму у морській піхоті США, а також може бути відповіддю на Semper Fi. Не плутати з hooah – фразою армійців і hooyah – флотських і берегової охорони.

[

←40

]

В англійському військовому та радіоаматорському слензі слово що означає підвердження отриманого наказу чи інформації.

[

←41

]

(ісп.) кондитерській

[

←42

]

період короткочасного різкого зниження збудливості живих тканин, що настає після кожного спалаху збудження.

[

←43

]

Абля́ція (від лат. ablatio — відняття) — багатозначний фізичний термін, що означає винесення речовини з поверхні твердого тіла під впливом випромінювання чи потоку гарячого газу. Абляція — складний процес ерозії та дезінтеграції матеріалів, що відбувається під дією тепла. Може включати плавлення, випаровування, сублімацію (Вікі)

[

←44

]

Сосна скручена— вид роду сосна родини соснових. Країни поширення: Канада (Альберта, Британська Колумбія, Північно-західні території, Юкон); Мексика (Нижня Каліфорнія); США (Аляска, Південна Дакота) (Вікі)

[

←45

]

Конгрегаційний Республіканський флот Марсу

[

←46

]

Лапсан Сушонг (англ. Lapsang souchong) - один з найвідоміших сортів чаю з Південного Китаю. Відрізняється своєрідним смаком і ароматом («копчений чай» або «Дегтярний чай»).

[

←47

]

Точки Лагранжа (менш відомі як точки лібрації (від лат. libro — коливання або стаціонарні точки) — 5 точок в орбітальній конфігурації, де тіло з незначною масою, що зазнає тільки гравітаційного впливу двох взаємопов'язаних масивних тіл, буде перебувати у незмінній позиції щодо них.

[

←48

]

Хіральність (молекулярна хіральність) - в хімії властивість молекули бути несумісною зі своїм дзеркальним відображенням будь-якою комбінацією обертань і переміщень у тривимірному просторі.

[

←49

]

термін, який походить із латинської мови та в буквальному перекладі українською означає "заново", "наново". Застосовується переважно у науковій літературі як сталий вираз (ідіома) у сенсі "від самого початку"

[

←50

]

“Ариламіни”- це інша назва ароматичних амінів. В ароматичних амінах, нітроген безпосередньо прикріплений принаймні до одного бензольного кільця.

[

←51

]

Ароматичні нітросполуки (R-NO₂) це азотовмісні похідні вуглеводні нітросполуки й аміни, в яких атоми водню заміщені на NO₂- і NH₂-групи відповідно, та аміди - продукти заміщення ОН-групи в карбоксилі карбонових кислот на NH₂.

[

←52

]

Не логічний, недолугий

[

←53

]

Ксилема тканина наземних рослин, що служить для проведення води і мінеральних солей від коріння вгору по рослині до листя. Складається з власне провідних (трахеїди і трахеї, або судини) і механічних (лібриформ) клітин, а також з деревинної і променевої паренхіми

[

←54

]

Флоема (те саме, що і луб) — головна провідна тканина судинних рослин, що проводить органічні речовини у низхідному напрямку. Як і ксилема, флоема є комплексною тканиною. Крім провідних елементів до її складу входять клітини основної та механічної тканин, а також луб'яні волокна.

[

←55

]

Курс молодого бійця.

[

←56

]

Бусідо́ (яп. 武士道, ぶしどう — досл. «шлях воїна») — кодекс честі самурая. Назва походить зі сполучення слів бусі, тобто «воїн», і до — «шлях». Цей давній кодекс бере початок у часи, коли самураї були стрільцями та вершниками, а навчання цим військовим мистецтвам, яке потребувала завзяття та постійного виконання вправ привело до виникнення терміну к'юба но мічі, «шлях коня і лука».

[

←57

]

Політ без використання головного рушія, лише за допомогою маневрових двигунів, які викидають струмені надперегрітої пари.

[

←58

]

Ро́нін (яп. 浪人, 牢人, «поневірянець, бродяга, волоцюга.») — термін для позначення суспільного невдахи в Японії.