Війна Калібана

- Говорить лейтенант Грейвс, - почувся дівочий голос, - приготуйтесь до прийому вашого замовлення.

Лейтенант Грейвс звучала так, немов була у старших класах школи, але Голден відповів:

- Починаймо. Ми готові до прийому, - і перемкнувшись на канал Наомі додав, - відкрий люк, нам нові рибини везуть.

В декількох метрах від того місця де він стояв, чималий люк, який зазвичай зливався з корпусом, відкрився у провалі шириною метер і довжиною вісім. Стала помітною складна на вигляд система рейок і шестерень. В низу містилися останні три торпеди класу корабель-корабель.

- Тут сім, - Голден вказав на відкриту шахту, - і сім з іншого борту.

- Прийнято, - відрапортувала Грейс. Довгі, вузькі плазмові торпеди білого кольору з’явилися перед відкритим люком «Росі», з моряками у реактивних ранцях, які їх супроводжували. З ніжними подмухами стиснутого нітрогену, вони повели торпеду вздовж двох направляючих до «Росі», потім за допомогою штучних м’язів костюму Дрейпер, торпеду було направлено до верхньої частини шахти.

- Перша на позиці, - доповіла Боббі.

- Ясно, - відповіла Наомі і через секунду моторизовані направляючі ожили, і ухопивши торпеду ввели її в обойму.

Джим зиркнув на оцінку часу що лишався. Переміщення і завантаження усіх чотирнадцяти торпед займе години:

- Амосе, де ти є?

- Закінчую з останньою латкою тут, в машині, - відповів механік, - тобі щось потрібно?

- Коли закінчиш, прихопи декілька реактивних ранців, ми з тобою злітаємо за іншими припасами. Там має бути три контейнери куль до ГТЗ і інші дрібнички.

- Я вже закінчив. Наомі, відкрий будь ласочка люк вантажного для мене.

Джим спостерігав як Боббі і моряки з «Рейд» працюють. Вони встигли зарядити дві торпеди, аж тоді з’явився Амос з двома ранцями.

- Лейтенанте Грейвс, два члена екіпажу з «Росінанта» просять дозволу прибути на борт і забрати решту припасів.

- Дозволяю, «Росінант».

Набої до ГТЗ йшли у контейнерах по двадцять тисяч у кожному і при повній гравітації мали б важити добрячих півтони. При мікрогравітації двох кораблів, пара людей з реактивними ранцями могли перемістити однин, якщо дозволяв час, перезаряджаючи стиснутий азот після кожної ходки. По факту відсутності рятівного мека чи маленького службового шатлу, інших варіантів не було.

Кожен контейнер мав бути повільно проштовханий до корми «Росінанта» двадцяти секундними «залпами» з бертонового ранцю. Коли він долетить до корми де розташовано люк вантажного, Голден має зробити адекватне «постріл», аби зупинити вантаж. Щоразу він мав коротке, панічне видиво як його ранець чомусь відмовляє і він з набоями летить у відкритий простір, поки Бертон дивитися. Звісно, це було безглуздо, бо Амос легко хапав свіжий ранець і йшов на допомогу, або корабель міг здати назад, або «Райд» міг відправити рятівний шатл або мався ще чималий вибір варіантів швидкого порятунку.

Та люди не настільки довго жили і працювали у космосі аби примітивна частина мозку перестала волати «Я падаю. Я падатиму завжди».

Люди з крейсера закінчили підводити торпеди якраз тоді, коли Голден з Амосом закріпили останній контейнер у вантажному відсіку.

- Наомі, - викликав він старпома по відкритому каналу, - у нас все зелене?

- Звідси все здається у нормі. Всі нові торпеди говорять з «Росі» і доповідають оперативно.

- Шикарно. Я і Амос заходимо у вантажний шлюз. Давай, герметизуй палубу. Алексе, як тільки дозволить Наомі, повідом «Кідонію» що ми готові до швидкого кидка до Іо, на щиру радість капітана.

Поки команда готувалася до польоту на Іо, Голден і Амос роздягалися і складали обладунки у майстерні. Шість сірих дисків, по три на кожній переборці навпроти показували де пройшли кулі.

- А що в тому іншому ящику, який тобі дали марсіянці? – поцікавився Амос, скидаючи чималі магнітні черевики.

- Подарунок для Боббі, - відказав Голден, - давай не будемо розказувати, поки не вручимо, добре?

- Звісно, без проблем, кепе. Якщо це виявиться тузенем руж з довгими стеблами, я б не хотів бути поряд, коли це побачить Наомі. Ну і Алекс, звісно…

- Ніі, це значно практичніше за ружі, - почав було Голден, потім перемотав діалог у голові:

- Алекс? А до чого тут Алекс?

Бертон знизав руками, мов белтер, - я вважаю він міг дещо нагледіти нашу пишну морпіхиню.

- Ти жартуєш, - капітан не міг цього уявити. Він зовсім не вважав Боббі непривабливою. Абсолютно ні. Але вона на додачу була величезною і лячною. Та й Алекс був просто приємним, тихим хлопакою. Звісно, вони обоє були марсіянами і неважливо наскільки космополітичною була людина, було у цьому щось комфортне, якесь нагадування про дім.

Можливо стало досить лиш того, що вони були єдиними людьми з червоної планети на борту. На додачу пілот розміняв п’ятий десяток, спокійно собі лисів, і відносився до своєї закоханості з розсудливістю людини середніх літ. Сержант Дрейпер мала не більше тридцяти і була схожа на героїв коміксів, з м’язами поверх м’язів. Не маючи змоги зупинитись, він почав розбиратися, як вони одне одному пасуватимуть. Ніяк.

- Ого, - все що він зміг відповісти, - це взаємно?

- Не в курсі, - відказав механік з черговим знизанням, - сержантку так просто не розкусиш. Не думаю що вона йому завдасть навмисної шкоди. Не той, знаєш, аби ми могли б її спинити.

- Тебе теж вона лякає, еге?

- Дивись-но, - з посмішкою відповів Амос, - що стосується штовханини, я той, кого можна назвати талановитим аматором. Але цю жінку я добряче розгледів і в тому прикольному костюмі і без нього. Вона професіонал. Ми граємо у різні ігри.

На «Росінант» поверталося тяжіння. Алекс завів двигун, що означало початок їх польоту на Іо. Джим піднявся і дозволив суглобам призвичаїтись до почуття ваги. Він ляснув Амоса по спині і запитав:

- В тебе є повний магазин торпед і набоїв, за спиною три марсіянські бойові кораблі, одна старенька з дефіцитом чаю і марсіянський морпіх, яка може тебе загризти голими зубами. Що ти робитимеш?

- Ти мені скажи, капітане?

- Знайди когось іншого, з ким вони можуть побитися.

Розділ сорок п’ятий: Авасарала.

…Наскільки я розумію, сер, - казала Авасарала, - жереб уже кинуто. Ми вже маємо два ефективні працюючі напрями стратегії. Наразі стоїть питання в тому, як нам рухатись уперед. Поки що мені вдається стримувати інформацію від розповсюдження, але якщо це станеться ефект буде спустошливим. Відтоді як абсолютно точно стало зрозуміла здатність артефакту до комунікації, шанси ефективного використання у військовій сфері цих гібридів людини з протомолекулою є нікчемними. Якщо ми використаємо цю зброю, то створимо другу Венеру, будемо винні у геноциді і знімемо будь-які моральні аргументи проти використання зброї типу прискорених астероїдів вже проти самої Землі.

Я сподіваюсь, ви мене пробачите за мову, сер, але це був косяк з самого початку. Шкоду, що її завдано людській безпеці в прямому сенсі неможливо уявити. Той факт, що проекту протомолекули на Венері відомо про події в Йовіанській системі здається цілком очевидним. Ймовірним здається і те, що тутешній зразок володіє інформацією щодо деструкції «Арбоґаста». Казати що це робить нашу позицію ускладненою, це значить радикально недооцінити справу.

Якби це проходило через доречні канали, ми б у цій позиції не опинились. На даний час я зробила все що було в моїх силах, враховуючи мою ситуацію. Коаліція створена мною між Марсом, елементами Белту і легітимним урядом Землі готова до дії. Але Об’єднані Нації мають дистанціюватися від цього плану, невідкладно ізолювати і лишити повноважень фракцію уряду яка наробила цю купу собачого лайна. В черговий раз прошу пробачення за мову.

Я відіслала копії прикладеної інформації адміралам Саутеру та Ленікі а також моїй команді по проблемам Венери. Вони, звісно, нададуть вам будь-які відповіді, якщо я буду в недосяжності.

Мені дуже шкода, сер, що я поставила вас у таку ситуацію, аде ви маєте обрати сторону у цій ситуації. І швидко. Події тут розвертаються раптово. Якщо ви плануєте опинитись на правильному боці історії, то вам вже варто діяти.»

Якщо на правильному боці взагалі буде хоч якась історія, міркувала вона. Вона намагалася зметикувати ще щось що могло бути сказано, ще якісь аргументи, які здатні пробити шари старої деревини, що наросли на мізках генерального секретаря. Більш нічого не спадало а повторюватися у ритмі простих рим могло б здатися зневажливим. Вона зупинила запис, видалила останні секунди свого розпачливого погляду і надіслала з найвищим пріоритетом і з використанням дипломатичного шифрування.

Ось до чого вони дійшли. Вся людська цивілізація, від перших наскельних малюнків до вовтузення в гравітаційному колодязі і втискання в передпокій зірок зводилася до того, чи чоловік, найбільша претензія на славу якого зводилася до тюремного строку за погані вірші, має яйця аби відступитися від Еррінрайта. Корабель скоригував курс, посунувшись немов ліфт, що хитнувся при русі. Вона спробувала сісти, але шарнірне крісло ворухнулось. Йсусе, як вона ненавидить космічні подорожі.

- Це спрацює?

У одвірку стояв ботанік. Він був худющим, з головою яка лиш трохи була більшою, аби виглядати нормальною. Його статура не була схожа на неоковирну белтерську, але його ніколи не переплутати з тим, хто зростав до дорослого віку при повній гравітації. Стоячи в одвірку, не знаючи куди подіти руки, він виглядав незграбно, розгублено і дещо не від цього світу.

- Я не знаю, - відповіла жінка, - Якби я була там, то воно могло би повернутися в потрібний бік. Я могла б причавити декому тестікули, аж поки вони б не робили по-моєму. А звідси? Можливо. А можливо і ні.

- Я думав що ви можете з будь-ким говорити звідси, чи не так?

- Це не те саме.

Він кивнув, і поглядом заглибився в середину себе самого. Не зважаючи на різницю в кольорі шкіри і статурі чоловік раптово нагадав їй Мішеля-Жона. В ньому відчувалася така сама, на пів кроку, відстороненість від усього. Лише Майкл-Жонова межувала з аутизмом, а Праксідікі Менґ був на вигляд дещо сильніше зацікавлений в людях навколо.

- Вони дісталися Ніколи, - сказав він, - вони змусили її сказати ті всі речі про мене. Про Мей.

- Звісно вони так зробили. Так вони зазвичай і роблять. І якщо вони забажають то матимуть папери і поліційні звіти що підтверджуватимуть їх версію, на потрібні дати де б ти не жив.

- Я ненавиджу те що люди вважають що я так зробив.

Авасарала кивнула, потім знизала плечами.

- Репутація майже ніколи не має нічого спільного з реальністю, - відказала вона, - я можу назвати з півдесятка зразків доброчинства, які є жахливими, мілкодушними, злими людцями. І деякі з найкращих осіб, почувши імена яких ти б вискочив з кімнати. Ніхто не є самим собою на екрані.

- Голден, - навів приклад Менґ.

- Ну, він є виключенням.

Ботанік опустив очі та знову їх підвів. Його вираз був майже прохальним.

- Мей, можливо, мертва, - сказав він.

- Ти в це не віриш.

- Вже багато часу спливло. Якщо навіть вона приймала пігулки, вони могли перетворити її на одну з цих…речей.

- Ти все ще в це не віриш, - відказала літня леді. Вчений нахилився, скривившись немов вона підсунула йому задачу, що її неможливо миттєво розв’язати, - скажіть мені що бомбити Іо це нормально. Я можу зараз випустити тридцять ракет з ядерними зарядами. Вимкнути двигуни і нехай рухаються по балістичній траекторії. Поцілять не всі, але щось та й буде. Дай знак і я перетворю Іо на попіл ще до того як ми туди прибудемо.

- Ви праві, - мовив чоловік. І за мить додав, - чом би вам цього не зробити?

- Тобі справжню причину назвати, чи виправдовувальну?

- Як щодо обох?

- Я виправдовую це так: мені не відомо що в лабораторії. Я не впевнена що монстри є тільки там і якщо я знищу це місце то разом з ним буде знищено записи які дозволили б відшукати інших. Я не знаю всіх, хто замішаний в цьому а проти тих яких знаю в мене немає доказів. Вони можуть бути там. Я піду, я розберуся і постфактум перетворю лабораторію на радіоактивне скло.

- Це вагомі причини.

- Це вагоме виправдання. Я знаходжу його дуже вагомим.

- Але причина в тому що Мей може бути живою.

- Я не вбиваю дітей, - погодилася Крісьєн, - навіть коли це правильно. Ти б здивувався, якби знав як часто це шкодило моїй політичній кар’єрі. Люди мене вважають слабкою, думають що я вже не та, далебі ні: я та ще.

- Та ще.

- Ти можеш змусити їх почервоніти, вони вважатимуть тебе крутим, - вела вона далі. – Мій чоловік називає це маскою.

- Еге, - кивнув Пракс, - дякую.

Очікування було гіршим за переляк від бою. Її тіло бажало руху, аби забратися геть з крісла і пройтися знайомими коридорами. Її розум криком кричав про дію, рух, конфронтацію. Вона ходила кораблем від початку і до кінця а потім знову. Її думки сягали фактів про людей, що їх вона зустрічала в коридорах, маленькі осколки звітів розвідки, з якими вона ознайомлювалась. Амос Бертон, механік. Замішаний у декількох вбивствах, звинувачений, під судом не був. Здійснив планову вазектомію в той день, коли за віком набув такого права. Наомі Наґата, інженер. Дві вищі освіти. Отримала пропозицію повної докторської стипендії на станції Церера і відхилила її. Алекс Камаль, пілот. Сім п’яних заворушень, що припадали на його двадцяті роки. Мав сина на Марсі, про якого все ще не знав. Джеймс Голден, людина без секретів. Святий дурінь, який втягнув Сонячну систему у війну і абсолютно не помічав шкоди, що її накоїв. Ідеаліст. Найнебезпечніший тип людини який тільки міг бути. І справний чоловік на додачу.

Вона міркувала, чи грає це хоч якусь роль.

Єдиним реальним гравцем з яким можна було поспілкуватись без затримок, що обертали бесіду в переписку був Саутер. Позаяк на здогад він був на тому самому боці що й Нґуєн то зараз готував кораблі для бою з нею, тож її можливості були нечисельними і віддаленими.

- Ти щось чула? – запитав він з терміналу.

- Ні, я не знаю що змушує цього балабола так довго тягнути.

- Ти просиш його розвернутися спиною до людини, якій він найбільш довіряє.

- То скільки ж, йому блядь, часу треба? Якби я це робила, справу було б закінчено за п’ять хвилин.

«Сорен, ти гандон. Геть з моїх очей». Це не важче.

- А якщо не вигорить?

Авасарала зітхнула.

- Тоді я передзвоню тобі і намагатимусь умовити пуститись берега.

- Еге, - відповів адмірал з напівпосмішкою, - і як ти собі це бачиш?

- Мені мої шанси не подобаються, але ти ніколи не знаєш достеменно. Я можу бути збіса переконливою.

Сплило нове повідомлення. Від Арджуна.

- Маю йти, - сказала вона, - тримай вухо по вітру або роби щось з того, що ви там, холера, де вітер нічого не означає, робите.

- Бережи себе Крісьєн, - побажав Саутер і зник на зеленому фоні розірваного зв’язку.

Навколо неї був пустий камбуз. Все ще хтось міг зайти. Жінка підняла поділ свого сарі і зайшла в свою крихітну кімнату, зачинила двері до того, як дозволила терміналу відкрити файл.

Арджун сидів за власним столом у діловому костюмі, лиш рукави та шия були вивільнені. Він виглядав як чоловік, який щойно повернувся з кепської вечірки. З-за спини струменіло сонце. Пообіддя значить. Було пообіддя, коли він це надіслав. І все ще може бути. Жінка натисла на екран, її палець потрапив на його плече.

- Тож я зрозумів з твого листа, що ти можеш не повернутися домів.

- Пробач, - сказала вона екранові.

- Як ти можеш собі уявити, я знайшов такі думки… нелегкими, - сказав Арджун, потім посмішка освітила його обличчя, танцюючи в очах, що були, як вона тепер бачила, червоними від сліз.

- Але що я можу з цим зробити? Я викладаю поезію студентам останніх курсів. Я не маю сили у цьому світі. Це ти завжди була. Тож ось що я хочу тобі запропонувати. Не думай про мене. Не звертай на мене уваги у своїх розрахунках. І якщо ти не…

Арджун набрав повітря в груди.

- Якщо життя переходить в смерть то я шукатиму тебе там. Якщо ні то там, - він опустив погляд і знову його підняв.

- Я кохаю тебе Кікі. І я завжди тебе кохатиму, не залежно від відстані.

Повідомлення закінчилось. Авасарала закрила очі. Навколо неї корабель був таким само надійним як труна. Тихенькі звуки в ньому так тисли, що їй хотілося волати. Аж поки її не зморив сон. Вона дозволила собі секунду сліз. Більше нічого не вдіяти. Вона зробила все, що могла і не лишилось нічого окрім медитації і хвилювання.

За півгодини термінал дзенькнув ще раз, розбуркавши її від поганого сну. Еррінрайт. Горло стиснув неспокій. Натисла кнопку аби почати перегляд і зупинилася. Їй не хотілося. Їй не хотілося повертатися у тий світ, одягати важку маску. Вона знову хотіла побачити Арджуна. Почути його голос.

Лиш тільки Арджун, міг знати що вона хоче. Тому вона й висловила все те, що мала. Вона почала відтворення.

- Крісьєн, - мовив він, - Я знаю що ти не бажаєш це розуміти, але я роблю все в моїх силах аби убезпечити тебе і твоїх. Ти не розумієш у що вплуталася та ще й все ускладнила. Хотів би я аби ти мала моральну відвагу прийти з цим до мене, перед тим як утікла з Джеймсом Голденом як хтива шістандятирічка. При всій повазі, якби й був кращий шлях знищити всі професійну довіру то його годі й уявити.

Я помістив тебе на «Гуаньїнь» через те що знав, що речі про які ми говоримо можуть зробити крутий поворот. Вони й зробили, тільки ти опинилася в середині без жодного розуміння ситуації. Мільйони людей опинилися за крок до наглої смерті через твій еготизм.

І ти серед них. Арджун інший. І дочка твоя. Всі у небезпеці через тебе. -

На картинці Еррінрайт стиснув руки і підпер кулаком нижню губу, немов платонічний ідеал батечка який дає прочуханки, -

Якщо ти повернешся зараз, - в мене можливо буде шанс врятувати тебе. Не твою кар’єру. З нею покінчено. Забудь про неї. Всі тут у низу побачили що ти працюєш з Марсом і АЗП. Всі подумали що ти нас зрадила і я не можу повернути все як було.

Крісьєн, час спливає. Все що важливе для балансу зараз в твоїх руках і не зможу допомогти тобі, якщо ти сама собі не хочеш допомогти. Не з цим.

Це шанс останньої хвилини. Проігноруєш мене зараз, і наступна наша розмова буде після чиєїсь смерті.

Повідомлення закінчилось. Вона переглянула його вдруге. Потім втретє. Її вищир почувався диким.

Авасарала відшукала Боббі на містку разом з пілотом, Алексом. При її появі марсіяни замовкли, а на обличчі Дрейпер виникло питання. Старенька підняла палець і перевела зображення на корабельні монітори. Еррінрайт ожив. На великому екрані вона могла бачити пори його шкіри і окремі волосини в бровах. Як тільки він заговорив, Алекс і Боббі стиснули щелепи і посунулись до екрану, немов були за покерним столом в кінці гри з високими ставками.

- Нехай, - мовила сержант, - що нам робити?

- Відкривати нашу йобану шампаньйолу, - відказала Авасарала, - що він нам щойно сказав? Нічого немає в його повідомленні. Нічогісінько. Він бродить навколо своїх слів немов його оточено отруйними шипами. І до чого він дійшов? До погроз. Ніхто нікому не погрожує.

- Чекайте, - перепитав пілот, - то це добрий знак?

- Це чудовий знак, - відповіла вона і тут їй щось спало на думку, маленька частка доповнила картинку і вона почала реготати і лаятися одночасно.

- Що? Що це таке?

- «Якщо життя переходить в смерть то я шукатиму тебе там. Якщо ні то там», - повторила вона, - це йобане хайку. Ций чоловік має в голові одну колію і одного поїзда на ній. Поезія. Врятуйте мене від поезії.

Вони не розуміли але їй було це не потрібне. Справжнє повідомлення надійшло п’ять годин потому. Воно прийшло в публічних новинах озвучене Генеральним секретарем Естебаном Сорренто-Ґіллзом. Літній чоловік був неймовірний, одночасно виглядаючи похмурим і енергійним. Якби він не був виконавчим керівником найбільшого уряду в історії людської раси, то ідеально вписався б в рекламу тонізуючих напоїв.

Тепер вже зібралася уся команда – Амос, Наомі, Голден, Алекс. Навіть Пракс. Вони набилися в ходову, їх дихання лиш трохи перевантажували рециклери, що створювало на палубі відчуття задухи. Всі очі дивилися на екран, де генсек займав місце на подіумі.

- Я прибув сюди вночі аби оголосити про негайне скликання слідчого комітету. Було виголошене звинувачення у тому, що деякі індивідуалісти з членів уряду Об’єднаних Націй і їх військові сили зробили самочинні і можливо нелегальні кроки до змови з приватними підрядниками. Якщо ці звинувачення виявляться правдивими, вони мають бути розглянуті найуважніше. А якщо безпідставними, то їх буде відкликано а тих хто поширив брехню має бути притягнуто до відповідальності.

Я не маю вам усім нагадувати про всі ті роки які я провів як політичний в’язень.

- Їбать мене в сраку, - Авасарала радісно плеснула в долоні, - він говорить як аутсайдер. Цій сраці у людській подобі добряче залили сала за шкуру.

- Я присвятив свій термін на посаді генерального секретаря аби викорінити корупцію і до поки маю в руках інструменти то вчинятиму так і надалі. Наш світ і Сонячна система, ми всі разом маємо впевнитися у тому що честь Об’єднаних Націй, етичні, моральні і духовні цінності це те що тримає нас разом як вид.

На екрані Естебан Сорренто-Ґіллз кивнув, розвернувся і посунув геть у галасі питань без відповідей і коментатори заполонили екрани промовлячи один одному політичні точки зору в усьому спектрі.

- Нехай, - озвався Голден, - він хоч щось взагалі сказав?

- Він сказав що з Еррінрайтом покінчено, - відповіла Авасарала, - якби в нього хоч грама впливу лишалася, цієї заяви ніколи б не було зроблено. Холєра, хотіла б я там бути.

Еррнірайта винесено за дужки. Лишились всього на всього Нґуєн, Мао, Стрікленд чи ким він там був, протомолекулярні воїни і зростаюча загроза з Венери. Вона дозволила повітрю з клекотом вийти з її грудей.

- Пані та панове, - озвалася Крісьєн, - я щойно вирішила нашу найдрібнішу проблему.

Розділ сорок шостий: Боббі.

Один з найяскравіших спогадів Боббі стосувався дня, коли їй наказали з’явитися у другому тренувальному експедиційному таборі сил спеціального призначення. Розвідка десанту. Найвища сходинка для марсіянської піхтури. На КМБ⁵⁵ їх тренував сержант з розвідки. Він носив скафандр з мерехтливим силовим панциром червоного кольору, і вони спостерігали його застосування у різних тактичних ситуаціях. Наприкінці сержант повідомив, що четверо найкращих новобранців з її класу будуть переведені до табору сил спеціального призначення, що на схилах Куполу Гекати і їх тренуватимуть одягати панцир і служити у найвправнішому бойовому підрозділі Сонячної системи.

Вона вирішила що це її мали на увазі.

Намітивши виграти одне з цих чотирьох місць, вона кинулася у вир тренувань з усіх сил і можливостей, які мала. Як виявилося, сил і можливостей було чимало. Вона не просто отримала місце вона була номером першим з величезним відривом. І коли прийшов лист з наказом з’явитися на базу Геката для тренування на розвідника, воно того вартувало. Вона зателефонувала батькові і просто дві хвилини підряд репетувала. Коли той нарешті укоськав доньку і запитав про що вона бажає поговорити вона репетувала ще довше.

- Дитино, ти одна з найкращих – сказав він наприкінці і теплі батьківські слова ніколи не згаснуть у її серці.

Навіть тепер, сидячи на сірому металі палуби брудної майстерні на вкраденому марсіянскому кораблі. Навіть з усіма її товаришами, розірваними на шматки і розкиданими по замерзлій поверхні Ґанімеду. Навіть з службовим статусом, який опинився нижче плінтусу і лояльністю до батьківщини, яка виправдано знаходиться під питанням. Вони завжди були близькими, і коли жоден з її братів не пішов по батьковим слідам і не обрав військову кар’єру, то це зробила вона. Це лиш підкріпило зв’язок. Боббі знала що батько зрозуміє, чого їй коштувало відвернення від всього священного заради помсти за її команду.

І мала вона серйозне передчуття що більше їм ніколи не побачитись.

Навіть якщо вони проб’ються до Юпітеріанської системи через половину оонівського флоту що за ними полює, якщо тузені контрольованих Нґуєном кораблів не здмухнуть їх миттєво з неба, і якщо вони зупинять усе що може статися з «Росінантом» на орбіті Іо, Голден все одно планує висадку з метою розшуків дочки Пракса.

Там можуть бути монстри.

Вона була в цьому впевнена так само, як була впевнена у інших речах за своє життя. Щоночі вона снила про зустріч з ними. Річ витягувала свої довгі пальці і вирячалася на неї своїми занадто великими блакитними очима, готова закінчити те, що почала багато місяців тому на Ґанімеді. У її снах, вона піднімала зброю що виростала з її руки і відкривала вогонь по істоті що бігла на неї, чорне павутиння виривалося з отворів, які затягувалися немов на воді. Вона завжди прокидалася до того як воно доставало її але завжди знала чим він закінчиться: її розірваним тілом, що холонуло на льоду. Вона також завжди знала що коли голденівці спустяться в лабораторії на Іо де виготовили монстрів, вона піде з ними. Сцена з її снів може втілитися в реальність. Вона це знала, як знала про батьківську любов до неї. Вона вітала це.

На палубі довкола неї лежали частини її обладунків. З тижнями подорожі на Іо, у сержанта було вдосталь часу аби повністю розібрати і підігнати їх. Майстерня «Росінанта» мала пристойне устаткування, яке до того ж, мало марсіянське походження. Ідеальна локація. Костюм довго не бачив детального обслуговування, але якщо бути чесною, то у відповідь вона отримає певну розраду. Бронекостюм марсіянського розвідника був неймовірно складною машиною, точно підігнаною під одягаючого.

Зняття і розбирання підсиленої броні було нетривіальним завданням. Воно вимагало повної концентрації. Кожну секунду, під час якої Дрейпер працювала над обладунками, вона не думала про монстра, який чекав аби забити її на Іо.

Нажаль, розрада закінчилася. Сержантка завершила обслуговування, знайшла навіть мікроуламок у маленькому поршні, який призводив до повільного але постійного витікання рідини з колінного приводу. Настав час просто зібрати все разом. Це було схоже на ритуал. Фінальне очищення перед виходом на смерть на полі бою.

Я забагато надивилася стрічок Куросави, подумала Дрейпер, але зовсім викинути ідею з голови не могла. Уява була зручним шляхом для навернення незбувної бентеги і суїцидальної здатності генерувати ідеї на честь і шляхетну жертовність.

Вона узяла зибраний торс і акуратно його протерла клоччям, видаляючи останні натяки на пилюку і машинну оливу, що налипли ззовні. Повітря наповнив запах металу і мастила. І поки вона пригвинчувала червону, емальовану крицю, вкриту тисячма подряпинок і вм’ятин до рами, вона перестала воювати з потребою ритуалізувати завдання і просто дозволила цьому статися. Вона з великою вірогідністю скручувала свій смертний саван. В залежності від того як піде бій, ці кераміка, гума і сплави можливо утримуватимуть її труп до кінця віків.

Боббі розвернула зибраний торс і почала працювати над спиною. Довга вищербина на емалі нагадувала її жорстоке зковзання по ґанімедському льоду, коли монстр сам себе знищив прямо перед нею. Жінка узяла гайковий ключ, потім поклала його назад, тарабанячи по палубі кістянками пальців.

Чому ж тоді?

Чому монстр підірвав себе в тий момент? Вона запам’ятала як воно почало сунутись, з тіла виткнулись нові кінцівки і воно дивилося на неї. Якщо Пракс мав рацію, в ций самий момент система стримувань, яку встановили вчені Мао дала збій. І бомбу вони ж встановили, аби контролювати істоту на випадок виходу останньої з-під контролю. Але це просто посунуло питання трохи назад: чому контроль над психікою істоти було втрачено в такий важливий момент? Менґ вважає що процес регенерації це підходящий процес для виходу з ладу системи стримування. А її підрозділ поливав тварюку вогнем, поки вона рвала їх ряди. Не схоже що це завдавало монстрові шкоди, просто кожна рана призводила до вибухової активності в середині клітин істоти, чи що вона там мала на місто клітин, коли воно лікувалося. Кожна рана збільшувала шанси зірватися з повідця.

Можливо це й була відповідь. Не намагайся його вбити. Просто пошкодь його достатньо для того, аби програма почала давати збої і запустилося самознищення. Їй навіть не потрібно вижити, просто протриматись достатньо довго для того, аби пошкодити тварюку достатньо для того аби він не зміг відновитися. Все що їм потрібно це достатній час аби серйозно його зачепити.

Вона відклала в бік бронеплиту, над якою працювала і підхопила шолом. Пам’ять костюму все ще мала запис бою з відеокулемету. Комендор не переглядала його після Авасаралиної презентації для команди. Вона просто не могла.

Боббі підвелася і натисла кнопку на стіновій панелі зв’язку: - привіт Наомі? Ти в ходовій?

- Ага, - відповіла старпом, - тобі щось потрібно сержанте?

- Як вважаєш, ти можеш віддати команду «Росі» під’ єднатися до мого шолому? Я увімкнула радіо але він не бажає з’єднуватися з штатськими штуками. Це ж один з наших бортів, тож думаю «Росі» має потрібні коди і ключі.

Повисла павза, тож Боббі поставила шолом на верстак біля найближчого настінного монітору і чекала.

- Я бачу радіовузол який «Росі» назвав MCR MR Goliath III 24397A15.

- Це я, - відказала Дрейпер, - ти не могла б надіслати керування тим вузлом на панель в майстерні?

- Зроблено, - за секунду проговорила Наомі з динаміку.

- Дякую, - сержант відімкнулася. Їй знадобилося пів секунди аби відновити навички роботи з марсіянським військовим відеософтом і умовити систему працювати з простроченими алгоритмами розпакування даних. Після декількох фальшстартів, необроблене відео з відеокулемета почало програватися на стіні. Вона зациклила його на безкінечний повтор і вмостилася на палубі біля обладунків.

Закінчила стягувати болтами спинну броню і почала встановлювати торсовий блок живлення як раз коли закінчилося перше відтворення. Боббі намагалася не відчувати нічого з приводу зображення на екрані, не вкладати в нього жодного змісту або розглядати його як загадку, яку потрібно розв’язати. Вона просто зосередила увагу на роботі над костюмом, дозволивши підсвідомості перетравлювати дані з екрану.

Відволікання змусило її переробляти ряд операцій, але це не склало проблем. Дедлайну їй ніхто не встановлював. Закінчила під’єднувати блок живлення і головні двигуни. На ручному терміналі, який Боббі під’єднала до мізків костюму засвітилися зелені індикатори. На настінному екрані у файлі з її шолому, солдати ООН котилися до неї поверхнею Ґанімеду. Сплутані картинки, коли вона ухилялася. Коли картинка вирівнялась, обох землян і її друга Тева Гілмана не стало.

Дрейпер узялася за зібрану руку і почала під’єднувати її до торсу. Монстр ухопив бійця у подібному до її костюмі і швиргонув так, що вбив його. Не було жодного захисту від такої потужності, крім не потрапляти під неї. Вона зосередилася на руці.

Коли жінка знову підняла голову, відтворення почалося з початку. Монстр біг по льоду, переслідуючи солдатів ООН. Він вбив одного з них. На екрані Боббі відкрила вогонь, і увесь її підрозділ вчинив за її зразком.

Істота була швидкою. Але коли оонівець раптово відхилився, відкривши марсіянам сектор обстрілу, потвора відреагувала не так швидко. Отже можливо вона швидка при русі по прямій але не при русі вбік. Це може бути корисним. На екрані оонівця знову кинуту на рядового Гілмана. Істота реагує на постріли, на поранення, навіть якщо це її не уповільнює. Вона подумки повернулася до відео, на якому Голден і Амос витурювали істоту з вантажної палуби «Росі». Вона їх ігнорувала допоки Амос не почав стріляти, а потім вибухнула насиллям.

Але перша істота атакувала пост Оонівських військ. Тож до певної міри нею можна керувати. Віддавати накази. Не маючи наказів, вони, схоже, переходять в дефолтний стан накопичення енергії і знищення обмежень. Перебуваючи у цьому стані вони ігнорують майже все крім їжі і насилля. Наступного разу, коли вона зустрінеться з ним, (якщо його не буде нацьковано на неї примусово), вона може нав’язати йому свій хід сутички. Це також знадобиться.

Вона закінчила під’єднувати систему руки і перевірила її. Всі зелені вогники. Якщо вона навіть не впевнена на кого працює, то як мінімум не забула як робити свою роботу.

На екрані монстр кинувся в бік великого мека «Йоджимбо» і відірвав пілотський люк. Пілота Саїда було пожбурено геть. Знову, після роздирання. В цьому був сенс. Комбінація неймовірної сили і віртуального імунітету до балістичних уражень, як набір інструментів а також атака противника з послідуючим роздиранням його навпіл є досить ефективною стратегією. Кидання важких предметів на летальних швидкостях іде рука в руку з силою. Але кінетична енергія ще та сука. Броня може відбити кулю чи лазер, вона слугує прокладкою при ударах, але ніхто і ніколи не створив броню яка може відвести усю кінетичну енергію передану великою масою, що летить на високій швидкості. Як мінімум це буде не щось, що може одягнути людина. Якщо ти достатньо сильний, то контейнер для сміття ліпший за рушницю.

Отже коли монстр атакує, він біжить прямо на ворога, в намаганні зчепитися з ним, що найвірогідніше призводить до закінчення бою. Коли він не в змозі так вчинити, він починає кидати у опонента важкі предмети. Той що був у шлюзі майже вбив Голдена, швиргонувши в нього важенний контейнер. Нажаль, її обладунки мають ті самі обмеження що й монстр. При бігові по прямій, вони роблять її дуже швидкою, а в бічних рухах не дуже. Все що створено для швидкості має ту ж ваду. Гепарди і коні не часто бігають боком. В костюмі вона є сильною, але й близько не такою сильною як він. Її перевага у озброєнні була в тому, що вона могла відбігти на певну відстань і продовжувати атакувати. Істота не може кинути в неї масивний предмет попередньо не зупинившись і не упершись у щось. Вона може бути зле сильною, проте все ще важить стільки, скільки важить а Ньютон має пару слів за легкі об’єкти, які намагаються кинути важкі.

На момент закінчення збирання костюму, вона переглянула відео більше сотні разів, і в голові Боббі почала вимальовуватися тактика бою. У контактному тренувальному бою вона була здатна узяти гору над більшістю опонентів. Але дрібні і швидкі бійці, які знали атаку «на раз-два» дошкуляли їй. Ось ким вона має бути у цьому бою. Вона має вдарити і відійти, ніколи не зупиняючись навіть на секунду. Та навіть при цьому їй потрібна купа вдачі, тому що вона битиметься геть поза своєю ваговою категорією і один пропущений удар буде гарантованим нокдауном.

Іншою її переваго було те що їй насправді непотрібна перемога. Їй потрібно нанести достатньо пошкоджень, аби монстр сам себе вбив. На момент, коли Боббі влізла в свій свіжеперебраний костюм і дозволила йому обтиснути себе для останньої перевірки, вона була досить впевнена у тому що здатна це зробити.

Сержантка вважала що щойно набуте примирення щодо бою нарешті дозволить їй виспатися, але на третій годині борсання у койці вона здалася. Щось продовжувало муляти в голові. Вона намагалася відшукати власний Бусідо⁵⁶, але все ще залишалося забагато речей, які вона не здатна була відпустити. Щось все ще не давало їй дозволу.

Тож вона вдяглася у великий і пухнастий халат для лазні, який вкрала з «Гуаньїня» і поїхала трапліфтом нагору, в ходову. Була третя вахта, тож корабель дзвенів пусткою. Голден і Наґата спали разом і вона на мить позаздрила таким людським контактам. Щось певне, за що можна учепитися серед усієї непевності. Авасарала була у своїй позиченій каюті, скоріш за все відправляла повідомлення людям на Землю. Алекс мав би спати у своїй каюті і на коротку мить вона вирішила його розбудити. Їй був до вподоби компанійський пілот. Такої як у нього щирості вона не бачила від часів полишення активної служби. Та вона розуміла, що чоловік, якого розбудити о третій ночі, зодягнутою у халат отримає зовсім не той натяк, який би їй хотілося. Заміть того аби пояснювати, що вона просто хоче з кимось поговорити, вона минула кубрик і продовжила рухатись.

На пізній вахті у ходовій, спиною до трапу на посту сидів Амос. Аби не сполохати його, Боббі прочистила горло, кашлянувши. Він не ворухнувся і не відповів, тож вона пройшла до посту зв’язку. Глянувши на механіка, жінка помітила що віки того були стуленими, а дихання дуже глибоким і рівномірним. На судні КРФМ сон на вахті, як мінімум, міг коштувати капітанської перегречки. Схоже що Голден дозволив дисципліні дещо розм’якнути з його флотських часів.

Боббі запустила систему зв’язку і знайшла найближчий репітер для вузьконаправленого зв’язку. Сперш вона подзвонить батькові.

- Привіт, тату. Не впевнена що тобі варто відповідати на це. Ситуація тут нетривка і швидко змінюється. Але ти міг чути багато різної херні за останні пару днів. Щось могло бути і про мене. Просто знайте, що я люблю твоїх хлопців і люблю Марс. Все що я намагаюся – то це захистити тебе і свій дім. Можливо я трохи втратила дорогу, тому що речі ускладнились і в них не просто розібратися. Але мені здається що тепер я бачу вільний шлях і маю його прийняти. Я люблю тебе і маму. Передай хлопцям що вони довбні, - перед тим як закінчити запис, вона потяглася і торкнулася екрану, - бувай тату.

Вона натисла «відправити», але відчувала якусь незавершеність. Поза колом родини, усі хто за останні три місяці намагались їй допомогти розміщались на одному з нею кораблі, тож в повідомленні сенсу не було.

За виключенням того що він був. Не всі були на цьому кораблі.

Боббі пригадала ще один номер і сказала:

- Привіт капітане Мартенсе. Це я. Я вважаю що зрозуміла що ви намагалися допомогти мені побачити. Тоді я не була до цього готовою, але лишила в пам’яті. Тож ви не дарма витрачали ваш час. Щойно я допатрала. Я знаю що це не було моєю провиною, я знаю що просто опинилася не в тому місці не в той час. Тепер я починаю все з початку, тому що зрозуміла. Без злоби, без болю, без звинувачення себе. Просто мій обов’язок закінчити бій.

Щось у її грудях стислося у той момент, коли було натиснуто кнопку відправки. Всі нитки тепер були сплетені і вона могла летіти на Іо і робити що треба без жодних сумнівів. Раптом вона відчула смертельну втому. Тепер можна тиждень відсипатися. Вона навіть поміркувала чи ніхто не розлютиться, якщо вона завалиться спати прямо в ходовій, замісто повернення у свою койку ліфтом.

Сержант не пам’ятала як заснула, але ось будь ласка – вона потягується на протиперевантажувальній кушетці посту зв’язку, а біля голови натекла невеличка калюжка слини. З полегкістю Боббі помітила що халат в основному залишився на місці, тож вона не світила голою сракою всім, хто проходив повз.

- Ґанні? – сказав Голден голосом, який мав на увазі що це промовляється вдруге. Він стояв над нею зі стурбованим виразом обличчя.

- Пробачте, пробачте, - бурмотіла вона сідаючи і затягуючи міцніше халат, - я мала відправити декілька повідомлень учора вночі. Значить була більш втомленою, аніж вважала.

- Ага, - відказав капітан, - без проблем. Спи де заманеться.

- Добре, - погодилася вона, сунучи до трапу, - по цьому, думаю, я піду вниз, прийму душ і спробую повернути собі людську подобу.

Коли вона проходила повз капітана той кивнув з дивною посмішкою на обличчі, - звісно. Побачимося в майстерні коли одягнешся.

- Прийнято, - відповіла сержант і почала спускатися.

Після розбещено-довгого душу і перевдягання в повсякденну, червону-з-сірим уніформу, вона налила кави на камбузі і пішла назад у майстерню. Голден вже був там. Біля нього на одному з верстаків стояв ящик у формі гітарного кофру а біля ніг, на палубі ще один, квадратовий, більший. Коли вона увійшла до приміщення, Джим поляскав долонею по столу:

- Це для тебе. Коли ти піднялася на борт я помітив що ти за тужиш за своїми.

Дрейпер коливалася мить, потім підійшла до ящика і зняла кришку. В середині містився двоміліметровий, з електричним приводом, трьохцівковий кулемет Ґатлінґа, який марсіянці призначили для «Тандерболта 5». Він був новеньким, блискучим і ідеально підходящим для її костюму.

- Це неймовірно, - ледь перевівши подих мовила Боббі, - але це лиш недолуге дуб’я без набоїв.

Капітан копнув ящик на підлозі:

- П’ять тисяч двоміліметрових безоболонкових. Запальної дії.

- Запальної?

- Ти забула, але я теж бачив монстра зблизька. Бронебійні взагалі не допоможуть. Воно заживляє саме себе. Але так як лабораторія впхнула в них запальну бомбу, то я зрозумів що вони не вогнетривкі.

Боббі витягла важку зброю з ящика і поставила на підлогу біля зібраного наново костюму:

- З біса так.

Розділ сорок сьомий: Голден.

Голден сидів на пості контролю бою у ходовій і спостерігав як збирався Раґнарьок. Адмірал Саутер, який згідно запевнень Авасарали був на боці порядних хлопців, доєднав свої кораблі до невеликого, але зростаючого флоту марсіян, поки вони рухался у бік Іо. На орбіті цього супутника їх чекав тузень кораблів зі флоту адмірала Нґуєна. Ще більше оонівських і марсіянських бойових одиниць мчало від Сатурну і з Поясу. Коли всі зберуться, то в небезпечній зоні може бути до тридцяти п’яти лінійних кораблів і десятки дрібніших перехоплювачів і корветів типу «Росінанта».

Три тузеня лінійних кораблів. Голден намагався згадати чи хоч коли мала місце акція подібних масштабів і не міг пригадати жодної.

Окрім флагманів Нґуєна і Саутера, в решті-решт там зибралися чотири дредноути ООН класу «Трумен», а Марс матиме три лінкори класу «Доннаджер», кожен з яких може знелюдніти цілу планету.

Решта були сумішшю крейсерів і есмінців. Не таких могутніх як лінкори з дредноутами але достатньо потужні аби випарувати «Росінанта». Що, якщо вже казати направду, найбільш лякало Джима.

На папері його команда мала більше кораблів. З Саутером і марсіянами, об’єднані сили переважали нґуєнівські вдвічі. Але скільки земних кораблів погодяться стріляти по своїм лише зі слів одного адмірала і висланої політикині? Цілком можливою була ситуація, при якій після початку справжньої стрілянини, чимало земних одиниць відрапортують про раптові проблемі зі зв’язком і чекатимуть куди воно поверне. І це ще не найгірший варіант. Найгірший варіант, це той при якому якась кількість саутерових одиниць перейде на інший бік як тільки КРФМ почне стріляти по землянам. Бій може обернутися на купу людей, які наставили зброю один на одного без жодної уяви кому можна довіряти.

Може обернутися на криваву баню.

- У нас вдвічі більше кораблів, - казала Авасарала з свого постійного сідала за постом зв’язку. Джим майже хотів було протестувати але передумав. В кінці-кінців це нічого не означитиме. Авасарала може вірити в те що хоче вірити. Їй необхідно вірити в те, що її зусилля чогось коштували, що вони обернуться сторицею коли нґуєнівські клоуни піднімуть руки перед загрозою переважаючих сил. Правда у тому, що її версія була приблизно такою ж фантазією як і його. Ніхто не знатиме достеменно, поки достеменно не знатимуть усі.

- Довго ще? – запитала Крісьєн і сьорбнула з бульби слабенької кави, яку навчилася варити сама намісто чаю.

Джим спочатку хотів було зробити доступними на кожному пості навігаційні дані, що їх постачав «Росі», але не став цього робити. Старенька леді не бажала аби він показував їй як користуватись даними. Вона бажала аби він їй розповів. Вона не мала наміру натискати кнопки власноруч. В її уяві вона була вища за рангом аніж він. Джим міркував як у даній ситуації може виглядати ланцюг командування.

Скільки нелегальних капітанів викрадених кораблів можуть урівноважити одного заплямованого чиновника ООН? Це заповнить мозок суддів на пару десятиліть.

На додачу він не був справедливим до старенької. Виконання її наказів було тут на справді ні до чого. Бо мова йшла про ситуацію, до якої вона була абсолютно непідготовленою, була найменш корисною особою в приміщенні але намагалась узяти щось під контроль. Намагалася переформатувати навколишній простір під ментальне зображення самої себе.

Чи мо’ їй просто хотілося почути голос.

- Лишилось вісімнадцять годин, - відповів Джим, - Більшість інших кораблів, які не є частинами нашого флоту битимуть нас там. А ще є такі, які не бажають висунути носа допоки все не закінчиться, таких ми можемо ігнорувати.

- Вісімнадцять годин, - повторила помічниця зама генсека. В її голосі було щось отертіле, - космос, бляха, чималий. Але історія та сама.

Він правильно вгадав. Їй просто хотілось слівцем перекинутись, тож він пішов їй на зустріч:

- Що за історія?

- Імперії. Кожна імперія росте, допоки її охоплення не стає більшим за її можливості. Ми почали бійки за кращу гілку на одному дереві. Потім злізли вниз і почали битися в парі кілометрів за дерева. Потім хтось навчився їздити верхи і будь-ласка, ось вам імперія на сотні і тисячі кілометрів. Кораблі розширили поширення імперій через океани. Двигун Епштейна дав нам зовнішні планети…

Авасарала відвернулась і натиснула щось на комунікаційній панелі. Вона сама добровільно не розповідала кому відправляє повідомлення, а Голден не цікавився. Коли закінчила, то продовжила: - Але історія завжди та сама. Не важливо наскільки передові твої технології. Після якогось наступного кроку, ти завойовуєш території, які просто не можеш контролювати.

- Ви кажете про зовнішні планети?

- Не тільки, - її голос став м’якішим і задумливим, - я взагалі йобаний концепт імперій маю на увазі. Брити не могли втриматися ні в Індії ні в Північній Америці через те що, з якого дива людям прислухатися до короля який знаходиться за шість тисяч кілометрів?

Голден грався з соплом циркуляції повітря на панелі, направляючи її на обличчя. Холодне повітря ледь помітно пахкотіло озоном і мастилом: - логістика завжди буде проблемою.

- Серйозно. Погодьтеся на небезпечну подорож в шість тисяч кілометрів через Атлантику аби дати прочуханки колоністам заради переваг перебування при дворі.

- Як мінімум, - додав капітан, - ми, земляни, розібралися з цим до того, як почали бучу з Марсом. Бо він ще далі. Іноді навіть Сонце стає на дорозі.

- Деякі люди нам ніколи не пробачать того, що ми не прибрали до рук червону планету, коли була нагода, - вела далі Крісьєн, - я з декількома такими працювала. Йобані ідіоті.

- Я думав що сіль вашої оповіді в тому, що ті люди завжди програють в кінці.

- «Ті люди», - повторила вона підвівшись і почимчикувала в бік трапу, - не є справжньою проблемою. Венера може містити передовий загін першої імперії, чиї можливості утримувати територію є безмежними. І ця грана протомолекула демонструє нам якими дрібними босами з забитого села ми є. Ми готові продати нашу Сонячну систему бо вважаємо що здатні побудувати аеропорт з бамбуку і викликати вантаж.

- Поспіть трохи, - запропонував їй капітан, коли Авасарала вже натиснула кнопку виклику ліфта, - ми поб’ємо кожну імперію по-черзі.

- Можливо, - відказала вона, зникаючи з поля зору. За нею голосно зачинився люк.

- А чому ніхто не стріляє? – запитав Пракс. Він піднявся до ходової рубки хвостиком за Наомі, немов загублена дитина. Наразі він вмостився на одному з протиперевантажувальних крісел, які пусткою стояли в приміщенні. Він вдивлявся на головний екран, з обличчям на якому змішалися переляк і захоплення.

Великий тактичний екран показував скупчену масу червоних і зелених точок, які мали на увазі три тузені лінійних кораблів запаркованих на орбіті Іо. «Росінант» промаркував всі земні кораблі зеленим, а марсіянські червоним. Це збивало з пантелику простотою картинки, позаяк насправді ситуація була значно складнішою. Джим розумів що ідентифікація «свій-чужий» може стати проблемою, якщо почнеться стрілянина.

Наразі різноманітні кораблі тихо собі дрейфували навколо Іо, ледь-ледь демонструючи страшенну загрозу. Вони нагадали Джимові крокодилів, яких він бачив в зоопарку у дитинстві. Величезні, броньовані, сповнені зубів, проте дрейфували по поверхні води немов статуї. Навіть очима не кліпали. Але варт було у воді потрапити їжі, як вони вистрибували з басейну з жахаючою швидкістю.

Ми просто чекаємо щоби в воду потрапила кров.

- Чому ніхто не стріляє? – перепитав Пракс.

- Привіт доку, - озвався Амос. Він вмостився на одному з крісел біля вченого, усім своїм видом демонструючи ледачий спокій, який би хотілось відчувати і самому капітанові. – пам’ятаєш як на Ґанімеді ми лицем до лиця стикнулися з тими озброєними хлопцями і ніхто не стріляв поки ти не звів ствола?

Пракс побілів. Джим був впевнений що той згадує криваві наслідки бою.

- Так, - відповів ботанік, - пам’ятаю.

- Тут те саме, - пояснив Бертон, - просто ні хто ще не звів ствол.

- Ясно, - вчений кивнув.

Якщо хтось перший і порушить ситуацію на гірше, Джим розумів, що розибратися хто в кого першим вистрілив буде проблемою номер один.

- Авасарала, щось чутно від політиків? На екрані забагато зеленого. Скільки з цих точок точно за нас?

У відповідь Авасарала знизала плечами і пішла слухати перемовини між бортами.

- Наомі, як ти вважаєш?

- Поки що флот Нґуєна промаркував лише марсіянські кораблі, - відповіла старпом, відмічаючи кораблі на великому тактичному екрані щоби усім було видно, - Марсіянські кораблі теж позначають. Кораблі Саутера не позначають нікого. Вони навіть торпедні апарати не відкрили. Я думаю, вони сподіваються на мирне розв’язання ситуації.

- Будь-ласка, надішли офіцеру розвідки з саутерового флагмана мій комплімент, - знову звернувся капітан до старпома, - і попроси його передати нам свіжі дані для системи «свій-чужий» аби не перетворити ситуацію на найбільший пиздець в Сонячній системі.

- Виконано, - відповіла старпом і зробила виклик.

- Амосе, усім застібнути костюми, - вів далі Голден, - перевір люки, коли спускатимешся донизу. Я вірю, що ми не почнемо стрілянину, але те що я сподіваюся, може статися і те що зазвичай стається це майже завжди абсолютно різні речі.

- Прийнято, - відрапортував механік, зліз з свого крісла і почав тупати по палубі своїми магнітними черевиками, перевіряючи герметизацію шоломів у кожного.

- Тест, тест, тест, - Джим мовив на загальній частоті команди. По черзі всі на борту ствердно підтвердили прийом. Поки ніхто з вищим окладом не вирішить куди слід розвиватися ситуації, більш нічого вдіяти він не в змозі.

- Чекайте, - почувся голос старенької, потім вона натиснула кнопку на своїй консолі і з динаміків костюмів команди почулися слова: - … негайно запущені по цілям на Марсі. Ми маємо готову до запуску батарею ракет з летальною біологічною зброєю. У вас є одна година аби забратися з орбіти Іо або вони будуть негайно запущені по цілям на Марсі. Ми маємо…

Авасарала вимкнула потік.

- Схоже що групового дрочіння приєднався ще хтось, - прокоментував Амос.

- Ні, - відповіла Крісьєн, - це Нґуєн. Він у меньшості, тож наказав поплічникам Мао з поверхні, пригрозити аби відсунути нас назад. От же ж лайно.

Вона знову натиснула кнопку на панелі і в скафандрах почувся новий голос. Цього разу жіночий, з інтелігентною марсіянською говіркою:

- Іо, це адмірал Махан з Конгресійного Республіканського флоту Марсу. Якщо ви запустите щось більше за реактивну пляшку ми перетворимо на скло усю йобану поверхню. Як зрозуміли мене?

Амос нахилився до Пракса: - чув, тепер вони наставили зброю.

Вчений кивнув: мов, допетрав.

- А це, - прокоментував Голден ледь стримувану жіночим голосом лють, - схоже що ситуація серйозно виходить з під контролю.

- Говорить адмірал Нґуєн з борту «Аґати Кінґ», ООН, - почувся новий голос, - адмірал Саутер тут нелегально, з волі штацьких керівників ООН, які не мають військової влади. Тим самим я наказую усім кораблям під командою адмірала Саутера негайно відступити. Я наказую капітану корабля, на якому знаходиться адмірал Саутер, помістити вищевказану особу під арешт за зраду і…

- Ой, та заткайся вже, - відповів Саутер на тому самому каналі, - я тут у справі офіційного розслідування щодо неправомірного використання коштів і матеріалів ООН для секретного проекту з виготовлення біологічної зброї на Іо. Проекту, за який адмірал Нґуєн відповідає безпосередньо, порушивши вказівки ООН.

Авасарала вимкнула трансляцію.

- Це не добре, - озвався Алекс.

- Отже, - старенька леді, відкрила лицьову пластину шолома, довго видихнула. Заглянула в сумочку і дістала фісташку. Розлущила, задумливо з’їла горішок а шкаралупу викинула у найближчий люк для сміття. При майже нульовому тяжіння, в повітрі поплив малесенький шматочок лушпиння, - взагалі-то все має бути добре. Це все понти. Поки вони міряються пуцлями, ніхто не стрілятиме.

- Але ж ми не можемо просто тут чекати, - Пракс похитав головою. Перед ним зависнув Амос, перевіряючи шолом вченого. Ботанік відмахнувся від нього і спробував підвестися на ноги. Він поплив по приміщенню не здогадавшись увімкнути магнітні черевики, - якщо там унизу Мей, то нам треба йти. Вони ж погрожують перетворити поверхню на скло. Нам треба туди дістатися, поки вони цього не зробили.

У голосі доктора Менґа чулася висока нота. Напруга дотягнулася і до нього. До всіх них вона дотягнулася, але Пракс був першим, хто не витримав. Капітан кинув погляд на механіка, але здоровань виглядав просто здивованим через те що його відштовхнув значно дрібніший вчений.

- Вони ж хочуть базу зруйнувати. Нам треба туди! – не втихав Пракс. Паніка в його голосі робилась неприкритою.

- Ми нікуди не підемо, - відказав Голден, - допоки не зрозуміємо як це все може утрястися на краще.

- Ми прийшли увесь цей шлях аби так нічого і не вдіяти? - вимогливо запитав Менґ.

- Доку, ми не хочемо бути першими, хто ворухнеться, - відказав Бертон і поклавши руку на тому плече, штовхнув назад на палубу. Маленький ботанік різко струсив руку і не повертаючись відштовхнувся від свого крісла в бік Авасарали.

- Дайте мені канал. Дозвольте поговорити з ними, - сказав він, тягнучись до панелі зв’язку, - я можу…

Голден різко відштовхнувся від крісла, перехопив вченого на середині шляху і вони обидва через все приміщення врізалися в переборку. Товстий шар протиосколкового покриття поглинув удар, але Джим відчув як від удару в живіт, з Пракса вийшло повітря.

Чоловічок хекнув і скрутився у повітрі мов зародок.

Капітан увімкнув магнітні підошви і став на палубу. Узяв вченого і штовхнув його через приміщення до Амоса, - забери його донизу, зачини у каюті і по вуха накачай заспокійливим. Потім відправляйся до інженерного і приготуй нас до бою.

Амос кивнув і узявся за літаючого Менґа, - добре, - за хвилину вони обоє зникли під міжпалубним люком.

Капітан огледівся, побачив шоковані погляди Авасарали і Наомі але проігнорував їх. Пріоритет Пракса повернути дочку не дивлячись ні на що, поставив їх знову під загрозу. І хоч розумом Джим розумів порив чоловіка, необхідність зупиняти його від дій які призводять до їх убивства щоразу, коли спливає ім’я Мей, піддавало капітана абсолютно зайвому наразі стресу. Злість лишалась в ньому і її тре’ було на комусь зігнати.

- Де з біса Боббі? – запитав він ні до кого не звертаючись. Голден не бачив її, відколи вони вийшли на орбіту Іо.

- Щойно була у майстерні, - відповів Амос, - вона розібрала мій дробовик. Я вважав що вона обслуговує усю зброю і броню.

- Це…- Голден почав, готовий закричати просто так, - це зараз дуже вчасно. Передай їй застібнути скаф і увімкнути радіо. Речі можуть піти кепсько у будь який час.

Він замовк на пару секунд переводячи подих, потім повернувся до посту керування боєм.

- Ти в порядку? – запитала Наомі по їх приватному каналу.

- Ні, - він натиснув підборіддям кнопку, аби впевнитись що тільки вона це чує, - я реально до смерті наляканий.

- Я думала ми через це вже пройшли.

- Через переляк пройшли?

- Ні, - в її голосі чутно було посмішку, - через звинувачення себе в цьому. Я теж налякана.

- Я кохаю тебе, - відповів Голден, відчуваючи той самий електричний струм, який виникав в ньому при цих словах, тільки зараз був змішаний з побоюванням і похвальбою.

- Тобі б більше уваги приділяти екранові, - дражливо відповіла Наґата. Вона ніколи не говорила що кохає його, коли він промовляв це першим. Вона казала, що світ втрачає свою силу через зачасте згадування цих слів. Він прислухався до аргументів, але сподівався що одного разу правило буде порушене. Йому потрібно було це почути.

Авасарала схилилась над постом зв’язку, немов стародавня містикиня, що витріщалася в туманну кришталеву кулю. Скафандр висів на ній, немов завелике дрантя на опудалі. Джим вирішив було наказати їй зачинити шолом, потім знизав плечами. Вона була занадто старою, аби мати можливість самій зважити усі ризики вживання їжі перед боєм.

Крісьєн періодично лізла у сумочку і діставала наступний горішок. В повітрі навколо чиновниці росла хмарка дрібних шматочків фісташкових шкірок. Його турбувало що вона засмічує його корабель, але жодний з бойових суден не було настільки ніжним, аби ця хмара могла зашкодити. Частинки шкаралупи або засмокче рециклерами і вони осядуть на фільтрах, або під час прискорення впадуть на палубу, звідки їх потім буде зметено. Джим міркував чи замітала вона взагалі колись у своєму житті.

Поки він спостерігав за гостею, жіночка нахилила голову в бік, прислухаючись до чогось, що тільки вона могла чути. Потім з пташиною швидкістю вистромила руку і натиснула на екран. В динаміках почувся новий голос, цього разу змішаний з перешкодами, які назбирала передача на мільйоннокілометровому шляху через космос.

- …енерал Естебан Сорренто-Ґіллз. Якийсь час назад, я оголосив про формування комітету по вивченню можливого неправильного використання ресурсів ООН для досліджень у галузі біологічної зброї. Поки розслідування продовжується і комітет не готовий висунути звинувачення, нижчевказаний персонал з ключових постів ООН відкликається для допитів. По-перше, адмірал флоту ООН Авґусто Нґуєн. По-друге…

Крісьєн ударом перервала трансляцію і декілька секунд витріщалась на панель з відкритим ротом:

- Щоб мене підняло та гепнуло.

По всьому кораблю заревіли сирени.

Розділ сорок восьмий: Авасарала.

- У нас хуткорухи, - доповіла Наомі крізь звуки тривоги, - флагман ООН відкрив вогонь.

Авасарала закрила шолом, спостерігаючи як скафандр на вбудованому екрані підтвердив герметичність, потім натисла на панелі зв’язку – її мозок працював швидше за її руки. Еррінрайт домовився і тепер Нґуєн це знав. Адмірала кинули і це йому не сподобалось. На консолі загорівся прапорець: вхідна передача з високим пріоритетом. Рух пальцем і Саутер виник на її екрані і на екранах усіх в ходовій.

- Говорить адмірал Саутер. Цим самим я перебираю командування …

Наомі заговорила:

- Все добре але мені потрібен мій екран, треба робити роботу.

- Пробачте-пробачте, - знову тицьнула пальцем Крісьєн, - не ту кнопку натисла.

- …цими військовими силами. Адмірал Нґуєн звільняється від командування. Будь-які воєнні дії вважатимуться…

Авасарала перемкнула трансляцію на свій екран але в процесі перемкнулась на іншу. Нґуєн пік раків. Форма на ньому сиділа якось хвалькувато.

… нелегальними і безпрецедентними. Адмірал Саутер має бути доправлений на гауптвахту допоки…

Загорілося п’ять позначок про вхідні повідомлення, кожне з ім’ям і коротким кодом транспондера. Вона не звернула на них уваги так як чекала початку власної трансляції. Як тільки сигнал «в етері» став активним, Крісьєн глянула в камеру.

- Говорить асистент помічника генерального секретаря Крісьєн Авасарала, представник цивільного уряду Землі, - мовила вона, - законна і передана повнота командування належить адміралові Саутеру. Тий хто відмовиться виконувати цей наказ або проігнорує його, стане суб’єктом судочину. Повторюю, адмірал Саутер є визнаним і законним командуючим…

Наомі загуділа низьким голосом. Авасарала перервала передач і обернулася.

- Таак, - мовив Голден, - це було кепсько.

- Що? – запитала старенька, - що було кепсько?

- Один з земних кораблів отримав три влучання торпедами.

- Це багато?

- ГТЗ їх не зупинили, - перервала його Наомі, - ці ООНівські торпеди мають транспондерні коди «свій» тож пройшли вони вільно. Вони просто не очікували що по ним стрілятиме інше оонівське судно.

- Три це багато, - капітан прив’язався до проти перевантажувального крісла. Вона не помітила, щоби він натискав якісь кнопки але ж мав би, бо коли говорив, то його голос звучав і по загально корабельній системі і в динаміках скафандру: - ми щойно були в ефірі. Кожному рахувати до двадцяти, і встигнути прив’язатися у якомусь безпечному місці.

- Прийнято чітко, - відрапортувала Боббі з якогось закутку судна.

- Щойно прив’язав дока і зробив його щасливим, - відповів Амос, - я на шляху до інженерного.

- Ми що, влазимо в це? – уточнив пілот.

- У нас тут щось біля тридцяти п’яти кораблів першого рангу, кожен з яких значно, значно більший за нас. Як щодо того, того аби стримати поганців, які спробують понароблювати в нас дірок?

Так, сер, - відказав Алекс з палуби пілотів. Всі залишки демократії і голосування мов мітлою вимело. Це на краще. Джим, як мінімум мав контроль саме тоді, коли мав бути єдиним, хто командує.

- У мене тут два хуткорухи надходять, - озвалася Наомі, - хтось все ще вважає що поганці це ми.

- Я вказую пальцем на Авасаралу, - долинув голос Боббі.

До того як Крісьєн встигла розсміятися, гравітація поступово виросла, повернула в бік разом з «Росінантом» який почав рухатися під нею. Її крісло ворухнулось і скрипнуло. Захисний гель зтиснувся і відпустив її.

- Алексе?

- Всьо вьиджу, - відповів марсіянин, - але спровжний стрілец стов би при нагоді, сер.

- У нас достатньо часу аби безпечно приставити її сюди ?

- Нє, - відказав, - в мене ще три вхідні.

- Я можу контролювати ГТЗ звідси, сер, - озвалася Боббі, - це не складно, але більш ніхто з вас не має цим займатися.

- Наомі, передай ГТЗ сержантові.

- Контроль за ГТЗ передано. Все в твої руках, Боббі.

- Перебираю контроль, - підтвердила комендор.

На моніторі Авасарали миготів сумбур вхідних повідомлень. Вона почала їх розгрібати. Кеннеді оголошував що командування Саутера нелегальне. Перший офіцер «Тритону» повідомляв що капітана звільнено від обов’язків і він чекає наказу. Марсіянський есмінець «Хаос Яні» намагався добитися від Авасарали в які з земних кораблів можна стріляти.

Вона відкрила тактичний екран. Кілечки червоного та зеленого означали рої суден; тоненькі срібні нитки могли бути траєкторіями куль ГТЗ чи торпед.

- Ми зелені чи червоні? – запитала стара леді, - хто є хто на цій йобаній картинці?

- Марс червоний, Земля зелена, - відповіла Наґата.

- А хто з землян на нашому боці?

- Розбираюсь, - відказав Голден, а ж раптом кожна з зелених точок раптом зникла, - Алексе?

- «Дарій» зняв запобіжники з ГТЗ і тепер поливає все довкола – і ворогів і своїх. І…дідько.

Крісло Авасарали знову зсунулось, намагаючись піднятися з-під неї, втисло її спину в гель аж стало важко підняти руки. На тактичному екрані хмара суден, ворожих і дружніх потроху пливла в сторону, дві золоті крапки рухалися в їх бік, зростаючи, таймер наближення показував все менше часу.

- Пані помічниця, чи хто ви там є, - озвався капітан, - ви вже таки можете відповісти на деякі з цих повідомлень.

Кишки її почувався так, немов їх стискали знизу. На язиці відчувався смак солі і шлункового соку. Вона почала потіти, але піт мав відношення не так до спеки, як до морської хвороби. Вона змусила свої руки піднятися до панелі керування якраз у той момент, як дві золоті точки зникли.

- Файно подєкувов Боббі, - мовив Алекс, - Я рухаюси. Ану пробую відгородитиси від бійки марсіянами.

Вона почала телефонувати. У розпал бою це єдине що вона могла робити: телефонувати. Розмовляти. Всі ті речі, які вона робила завжди. Щось у цьому було направду обнадійливим. «Ґрінвіль» визнав командування Саутера. «Танака» не відповідав. «Дайсон» відкрив зв’язок але єдині звуки що звідти було чути, це крики чоловіків. Це був бедлам.

Прийшло повідомлення від Саутера і вона прийняла його. Воно мало в собі нові коди «свій-чужий» і Крісьєн в ручну погодилась на оновлення. На тактичному, більшість зелених точок стали білими.

- Дякую, - сказав Голден. Авасарала проковтнула свою відповідь «на здоров’я». Очевидячки, ліки від нудоти подіяли на всіх. Їй правда-правда не бажалося рвати в шоломі. Одна з шести зелених точок що лишалися блимнула і зникла в невідомості, інша раптово стала білою.

- Йой-йой, а сево вже такой за плечьима, - прокоментував Алекс, - шляк би го трафив.

Ідентифікатор Саутера знову з’явився на консолі Авасарали, і вона вдарила по «Прийняти» разом з черговим вивертом судна.

- …невідкладна здача флагмана «Кінг» і адмірала Августо Нгуєна, - казав Саутер. Кучма його сивого волосся стала сторчма, як тільки низька гравітація прискорення дозволила зачісці розпуститися немов хвіст павича. Його посмішка було гострою, мов ніж, - будь-яке судно, яке все ще відмовляється визнавати мої накази позбудеться амністії. У вас є тридцять секунд від цього моменту.

На тактичному екрані більшість струменів золота і срібла майже зникли. Кораблі змінювали позиції, кожен рухався згідно своїх складних векторів. Поки вона дивилася, усі зелені цятки обернулися на білі. Крім однієї.

- Не тупи, Нґуєн, - мовила Крісьєн, - все скінчено.

В ходовій запала довга тиша, напруга була майже видимою. Голос що її порушив належав Наомі:

- В мене купа хуткорухів. Овва, їх стало ще більше.

- Де? – рявкнув питання Голден.

- З поверхні.

Авасарала нічого не торкалась, але її тактичний дисплей змінив розмір, відпливаючи назад аж поки кластер бойових одиниць, червоних, білих і єдиної зухвалої зеленої зменшився до чверті від оригінального розміру, зіштовхнувшись з краєм монітору. Сотні тонких жовтих ліній піднімалися однією масою.

- Давай кількість, - наказав Голден, - мені потрібна кількість.

- Двісті дев’ятнадцять. Ні. Чекай. Двісті тридцять.

- Що воно, до дідька, за таке? Це все торпеди? – поцікавився Алекс.

- Ні, - відказала Боббі, - це все монстри. Вони запустили монстрів.

Авасарала відкрила канал мовлення. Скоріш за все її волосся виглядало гірше за Саутерове, але вона була вище будь-якої пихи. Те що вона могла говорити без жаху виблювати, вже було благословінням:

- Говорить Авасарала. Запуск який ви зараз бачили є новою зброєю заснованою на протомолекулі, яка мала бути використана як недозволений перший удар по Марсу. Ми повинні зняти з небес цих виродків і зробити це зараз. Всі разом.

- У нас є запит на перебирання керування від саутерівського флагмана, - відказала Наомі, - передати контроль?

- В жодному разі, - відрубав пілот.

- Ні, але відслідковуй запити, - висловився капітан, - я не передам контроль за моїм кораблем військовому комп’ютеру по управлінню вогнем, але нам необхідно бути частиною рішення.

- «Кінг» пустив велике прискоренє, - повідомив Алекс, - здаєси мені жи він фист хоче вшитисиі.

На екрані атака з поверхні почала розквітати, окремі нитки відділялися під неочікуваними кутами, якісь закручувалися гвинтом, якісь виробляли колінця, немов нога комахи. Кожна з них була смертю для планети а дані доводили що ракети роблять десять, п’ятнадцять, двадцять g. Нічого людського при таких швидкостях не вціліє при постійних двадцяти g. Нічого людського і не повинно було.

Золоті блискітки з кораблів рушили вниз, на зустріч ниткам з Іо. Повільне, величаве сходження на екрані, було підмочене даними. Плазмові торпеди йшли на максимальній швидкості і навіть для них потребувалися довгі секунди, аби досягнути основної маси. Авасарала спостерігала за детонацією перших з них, за тим як колона протомолекулярних монстрів розділяється на тузень різних потоків. Маневр ухилення.

- Деякі з них прямують на нас, кепе, - озвався Алекс, - я не впевнений що вони розроблені аби пробити корпус корабля, але зроблять вони це у будь-якому разі.

- Давай починати і побачимо, що в нас вийде. Ми не можемо пропустити жодну з них.

- Нехай. Куди вони прямують?

На тактичному дисплеї атакуючі монстри зникли, траєкторії розчинилися.

- Вони зменшують тягу, - доповіла Нагата, - системи ідентифікації посліпли. Вони, певно, використовують для корпусів матеріали, що поглинають випромінення радарів.

- У нас є дані по траєкторіям? Ми можемо передбачити де вони опиняться?

Тактичний дисплей почав блимати. Світлячки. Монстри совалися туди і сюди, відлітаючи у, здавалося, напіввипадкові боки, але їх хмара постійно розширювалась.

- Еге, буде сутужно, - прокоментував пілот, - Боббі?

- Декілька цілей захоплено. Підвези нас до дистанції ГТЗ.

- Тримайтиси, дітваки, - звернувся до команди Алекс, - зачинаємо возитиси.

«Росі» став на диби і Крісьєн притисло спиною до сидіння. Тремтячий ритм, певне, був її власними м’язами які дрижали, потім вогонь з ГТЗ, потім знову м’язи. На екрані об’єднані сили Землі і Марсу розсипалися навздогін майже невидимим ворогам. Гравітація прискорення зрушилася, обернувши її крісло в один бік, потім без попередження в інший. Вона спробувала закрити очі але так було ще гірше.

- Гмм…

- Що, Наомі? – запитав Голден, - «Гмм» що?

- «Кінг» щось дивне виробляє. Велика активність двигунами орієнтування і… ой.

- Що «ой»? Кажи. Мені потрібні слова.

- Його продірявлено, - доповіла словами старпом, - один з монстрів пробив у ньому отвір.

- Я ж казав що вони на це здатні, - заговорив марсіянин, - не хотів би я бути прямо зара’ на тому кораблі. З гарним хлопцем такого би не сталося.

- Його рядові не відповідають за його дії, - озвалася Боббі, - вони могли навіть не знати що Саутер тепер командує. Ми повинні їм допомогти.

- Ми не можемо, - відповів капітан, - вони стріляють по нам.

- Ви всі не могли б, блядь, заткатися нахуй? – сказала Авасарала, - і перестаньте крутити кораблем мов циган сонцем. Просто оберіть напрям і спокійно летіть дві хвилини.

Запити на з’єднання ігнорувалися ним п’ять хвилин. Потім десять. Він все ще не відповів, навіть коли аварійний маяк «Кінга» було увімкнуто. І одразу ж почалося мовлення.

- Говорить адмірал Нґуєн з борту лінкору ООН «Агата Кінг». Я оголошую про капітуляцію силам ООН за умови негайної евакуації. Повторюю: Я оголошую про капітуляцію будь-якому судну ООН за умови негайної евакуації.

Саутер відповів на тій же частоті:

- Говорить «Окімбо». Яка у вас ситуація?

- У нас вірогідне біологічне зараження, - відповів Нґуєн голосом, немов його хтось душив. На тактичному екрані декілька білих цяток рушили до зеленої.

- Тримайтеся, «Кінг», - відказав Саутер, - ми йдемо.

- Дідька лисого ти в мене підеш, - сказала Авасарала, потім продовжуючи тихцем лаятися відкрила канал загального мовлення.

- Дідька лисого ви йдете. Це Авасарала. Я проголошую карантин і норми обмеження для «Агати Кінг». Жоден корабель не повинен стикуватися з ним або погоджуватися на передачу матеріалів чи персоналу. Будь-яке судно що вчинить заборонені дії, буде поміщене в карантин і підпаде під норми обмеження.

Пара білих цяток відвернули. Три інших продовжували рух. Вона знову увімкнула передачу.

- Я тут одна Ерос пам’ятаю? Що ви, блядь, думаєте поширюється на «Кінгові»? Не наближатись.

Останні білі цятки відвернули. Коли Нґуєн нарешті відповів на запит про з’єднання, вона вже забула що його надіслала. Виглядав він як лайно. Ну вона його і уявляла не набагато кращим. Скільки війн так закінчувалося? – міркувала жінка. Двоє виснажених, зімлоєних людей дивилися одне на одного, поки світ навколо горів.

- Чого ще ти від мене хочеш? – запитав Нґуєн, - я здаюся. Я програв. Мої люди не повинні вмирати

через твою злобу.

- Це не злість, - відповіла стара леді, - ми не можемо цього дозволити. Протомолекула вирвалася на свободу. Твоя лялькова програма контролю не працює. Це інфекція.

- Це не доведено, - відповів адмірал, але його тон виказав усю правду.

- Це відбувається, чи не так? – вела вона далі, - увімкни внутрішні камери. Дай нам глянути.

- Я так не зроблю.

Авасарала відчула, як з грудей виходить повітря. Це сталося.

- Мені дуже шкода, - сказала Крісьєн, - Як же мені шкода.

Брови Нгуєна піднялися на міліметр. Губи стиснуті, безкровні і тонкі. Їй здалося що в кутиках його очей сльози, та це міг бути просто артефакт передачі.

- Ти маєш увімкнути транспондери, - озвалася вона. А коли чоловік не відповів, додала, - ми не можемо поставити протомолекулу на озброєння. Ми не розуміємо що воно за таке. Ми не можемо її контролювати. Ти щойно надіслав Марсові смертний вирок. Я не можу тебе врятувати, не можу. Але увімкни ті транспондери, допоможи мені врятувати його.

Сцена затягнулася. Авасарала могла відчути увагу Наомі і Голдена немов тепло, що випромінюється від радіатора опалення. Нґуєн похитав головою, губи йому сіпалися. Важка внутрішня розмова.

- Нгуєне, - звернулася до нього Крісьєн, - що трапилося? На твоєму борту. Наскільки все погано?

- Витягни мене звідси і я увімкну транспондери, - відповів адмірал, - запротор на губу до віку, мені все одно. Лиш витягни мене звідси.

Авасарала спробувала посунутись уперед, але лиш крісло ворухнулося. Вона шукала слів, які були спроможні його повернути, слів, якими б висловила що він помилявся, що був злом і що він загине нагло від своєї ж зброї і якось все виправиться. Вона дивилася на злого, маленького, переляканого чоловіка з обмеженими поглядами і шукала способу повернути його до простої людської совісті.

Марно.

- Я не можу цього зробити, - відказала.

- Тоді припини витрачати мій час, - відповів адмірал і розірвав зв’язок.

Авасарала відкинулася, накривши долонями очі.

- З того судна надходять дуже дивні дані, - мовив пілот, - Наомі? Ти це бачиш?

- Пробач. Дай мені секунду.

- Що в тебе там, Алексе? – запитав Голден.

- Активність реактора падає. Внутрішнє випромінювання через систему вентиляції сильно зросло. Типу вони охолоджують реактор через рециклери.

- Звучить якось не здорово, - почувся голос механіка.

У ходовій рубці знову запала тиша. Авасарала простягла руку аби викликати Саутера але зупинилась. Вона не знала що сказати. Голос який донісся по внутрішньо корабельному каналі був в’ялий і непевний. Вона спочатку і не впізнала Пракса, він повторив двічі, поки вона зрозуміла про що він.

- Інкубаційна камера, - сказав ботанік, - вони перетворюють корабель на інкубатор. Як на Еросі.

- Вони знають як треба робити? – поцікавилася Боббі

- Схоже що так, - відповіла старпом.

- Нам тре’ спалити цю штуку, - сказала сержант, - у нас стане вогневої сили аби це зробити?

Авасарала знову відкрила очі. Вона намагалася відчути щось інше окрім неймовірно-великого, океанічного жалю. Десь в середині має бути надія. Навіть у Пандори була.

Голден виявився тим, хто озвучив її думки:

- Навіть якби ми могли, Марс це не врятує.

- Ану ми їх всіх накриємо? – запитав Алекс, - воно ніби так, там купа гімна, але може тово…може ми їх зробимо?

- Важко сказати куди вони прямують по балістичній траєкторії, - відповіла Боббі, - нам варто втратити лиш одну, і воно дістанеться до Марсу.

Воно вислизнуло від неї. Вона була так близько від того, аби зупинити це і ось обудь-ласка, сидить і дивиться як воно вислизає. В животі зав’язався тугий вузол. Але вони не програли. Ще ні. Серед усього цього має бути вихід. Щось, що може бути зроблено.

Вона переслала свою останню розмову з Нґуєном Саутерові. Можливо в нього з’явиться ідея. Секретна зброя, що вигулькне нізвідки і змусить все владнатися. Можливо величезне братерство військовиків вичавить з Нгуєна залишки людяності.

За десять хвилин від «Кінга» відділилася рятувальна капсула. Саутер не потурбувався зв’язатися з нею до того, поки не знищив суденце. Ходова перетворилася на кімнату трауру.

- Добре, - озвався капітан, - до важливих справ. Нам треба сісти на базі. Якщо Мей там, нам потрібно її визволити.

- Я підписуюсь, - відказав Бертон, - і дока прихопимо. Він цю справу нікому не віддасть.

- Це те про що я думав, - вів далі капітан, - отже ви хлопці саджаєте «Росі» на поверхню.

- Ми хлопці? – перепитала Наомі

- Я на пінасі чкурну на лінкор, - відказав Джим, коди активації транспондера мають бути в КІЦі.

- Ти? - перепитала Авасарала.

- З Ероса вибралися лиш двоє, - знизавши плечами відказав капітан, - а лишився я один.

Розділ сорок дев’ятий: Голден

- Не роби цього, - промовила Нагата. Вона не благала, не плакала і не вимагала. Вся міць її прохання полягала в звичній простоті, - не роби це.

Голден одразу за головним шлюзом поліз за своїми марсіянськими обладунками у шафу де зберігалися скафандри. Та раптовий спогад з глибини пам’яті про радіаційну хворобу на Еросі зупинив його: - вони накачають радіацію в «Агату Кінг» протягом годин, ге?

- Не потикайся туди, - знову повторила жінка.

- Боббі, - Джим увімкнув корабельний зв’язок.

- Тут, - відповіла та з сопінням. Вона допомагала Амосові рихтувати спорядження для штурму наукової станції що належала Мао. Йому вистачило єдиної зустрічі з протомолекулярним гібридом аби розуміти. Що вони мали лаштуватися мов на ведмедя.

- Чи придатна ця стандартна марсіянська броня для захисту від радіації?

- Типу моєї? – уточнила сержантка.

- Ні, не підсилена. Я знаю що вони тренують вас, хлопці, для проходження майже через епіцентр. Я кажу про лахи які ми знайшли в МШН.

- Десь не більше за стандартний скафандр. Годиться для коротких прогулянок поза судном. Для довгих контактів з високими дозами опромінення краще не використовувати.

- Дідько, - відреагував той. Потім додав, - дякую. Позаяк вимкнув зв’язок і зачинив шафу.

- Мені потрібен костюм повного захисту. Що означає що при опромінення він триматиме краще, а от куль не триматиме взагалі.

- Скільки ще разів ти хапатимеш слонячі дози опромінення, поки зрозумієш що вже годі? – запитала старпом.

- Останній. Але це не точно, - відповів чоловік з посмішкою. Його подруга не посміхнулася у

відповідь. Він знову натиснув кнопку виклику і мовив:

- Амосе, принеси мені захисний костюм з інженерного. Найтривкішу штуку що є на борту.

- Добре, - відказав механік.

Джим відчинив шафу для обладнання і дістав свою штурмову гвинтівку. Вона була великою, чорною і мала лякаючий вигляд. Будь-хто, маючи її в руках миттєво отримує статус загрози. Він поставив довгоствол назад, обравши натомість пістолета. Захисний костюм зробить його досить невпізнаваємим. Обладунки типу цих можуть бути у будь-якої аварійної команди. Якщо при ньому буде лише штатний пістолет в кобурі, це допоможе уникнути ярлика причетного до проблеми.

А якщо на «Кінгові» вибралася на волю протомолекула і радіацію накачують у повітря, то там є чимала проблема.

Бо якщо Пракс з Авасаралою були праві і протомолекула пов’язана навіть без фізичних зв’язків, то болото на «Кінгові» знає те, що знає болото на Венері. Частиною знання з тих пір як «Арбоґаст» розібрали до гвинтиків, було розуміння як зібрані людські кораблі. Також це означало що воно вкурсі про те як обертати людей на блюючих зомбі. Воно на Еросі робило це приблизно мільйон разів, чи навіть більше. Воно натренувалося.

Було цілком вірогідним те, що кожна людська особа на «Кінґу» вже стала блюючим зомбі. І нажаль, це був кращий сценарій. Блюючі зомбі були ходячою смертю для усих з відкритою шкірою, але для Голдена, з його герметичним, призначеним для вакууму захисним костюмом вони будуть просто легкою докукою.

Гіршим сценарієм був той, у якому протомолекула стала настільки вправною при перетворенні людей, що судно наразі може бути повне смертельно-небезпечних гібридів на кшталт того, якого вони воювали у власному вантажному відсіку. Вірогідність цього дуже мала, тож він обрав не вірити в її можливість. Позаяк протомолекула не створила жодного бійця на Еросі. Насправді Міллер не витрачав часу на опис того що бачив, але провівши на станції купу часу у пошуках Жулі він жодного разу не доповідав що його щось атакувало. Протомолекула була неймовірно агресивною і інвазивною. Вона могла вбити мільйон людей за години і обернути їх на запасні частини для чогось, над чим працювала, проникаючи на клітинний рівень. Діючи як вірус а не як армія.

Просто продовжуй себе запевняти, думав Голден. Це підвищує вірогідність втілення запланованого.

Він дістав компактний напівавтоматичний пістолет і кобуру з шафи. Наомі мовчки, не кажучи ні слова споглядала як він вставив магазин і узяв три запасні. Він вставляв останній набій, коли в приміщення заплив Амос, тягнучи за собою великий червоний костюм.

- Кепе, це найкраще що в нас є, - озвався він, - для того відбитого лайна. Має тримати рівні, які є на тому борту. Максимальний час експозиції шість годин, але повітря стає лиш на дві, тож це не варіант.

Джим перевіряв незграбний костюм. Поверхня була з товстого, гнучкого, схожого на гуму матеріалу. Вона зупинить атаку нігтями чи зубами, але не ніж чи кулю. Повітряна система була розташована під захисним, протирадіаційним шаром, що утворювало незграбний, великий горб на спині того, хто його вдягав. Коли Джим потягнув до себе костюм, той опирався аж капітан змушений був зупинитися: стала очевидною що маса обладнання чимала.

- Рухатимусь я в ньому не дуже швидко, еге?

- Так, - скривившись відповів Бертон, - не призначений він для бою. Якщо кулі полетять, тобі капєц.

Наомі кивнула, але знову нічого не сказала.

- Амосе, - звернувся до нього капітан, узявши за руку здорованя який хотів було вийти, - Ґанні за старшу як тільки ви торкнетесь поверхні. Вона профі і це її шоу. Але ти потрібен аби тримати Пракса в цілості, бо він типу ідіот. Єдину річ я попрошу зробити тебе, доправити цього дядька і його дочку безпечно з поверхні місця назад на борт.

На хвильку механік здався дошкуленим, - звісно капітане, я так і зроблю. Будь-що що дотягнеться до нього і його маленької доньки має вперше вбити мене. А це не так-то просто й зробити.

Голден притягнув здорованя до себе і швидко обійняв, - я почуваюся винним за все що відбувається. Ніхто не міг бажати кращого члену екіпажу, Амосе. Я просто хочу щоб ти це знав.

Амос відсунув його назад:

- Ти так робиш, наче не повернешся.

Голден стрельнув очима в бік Наомі, але вираз її обличчя не змінився. Бертон реготав хвилину, потім ляснув Джима по спині так, що в того клацнули зуби: - ти найкрутіший чувак, якого я знав. І не чекаючи відповіді, попрямував до трапу і далі ним на нижню палубу.

Наомі злегенька відштовхнулась від переборки і полинула до Голдена. Опір повітря зупинив її в метрі від нього. Вона лишалася найрухливішою персоною в мікрогравітації, яких він тільки знав, балерина нульового тяжіння.

Він ледь стримався, аби не обійняти її. Вираз її обличчя промовляв що це не те, чого вона бажає. Вона просто плавала попереду нього хвилинку без слів, потім простягла руку і одним довгим, витонченим жестом торкнулася його щоки. Дотик був прохолодний і м’який.

- Не йди, - і щось у її голосі казало що це було в останнє.

Він відступив назад і почав втискуватися в захисний костюм.

- Тоді хто? Ти бачила щоб Авасарала пробивалася крізь натовп блюючи зомбі? Вона не відрізнить КІЦ від камбузу. Амос має забрати дитину. Ти знаєш що він це виконає і знаєш чому. Пракс має бут там. Боббі прикриватиме їх обох.

Він вліз плечима в громіздкий костюм і за герметизував його спереду, але лишив шолом лежати за спиною. Магнітні черевики увімкнулися коли він вдарив халявами, і його притягнуло до палуби.

- Ти? – запитала Наомі, - чи ж я тебе посилаю? Я поставлю на тебе проти тисячі зомбі в будь-який день тижня. Але ти знаєш КІЦ не краще за Авасаралу. То який у цьому сенс?

- Ми знову виявилися правими, - вела вона далі, - це не чесно.

- Перекажи марсіянам, що я зробив нас рівними у цій «ви вкрали наш корабель» ситуації, добре? - він розумів що шуткує у такий серйозний момент і миттєво себе зненавидів за це. Але Наомі його знала, розуміла який він переляканий тому не звинуватила його за сарказм. Він відчув прилив кохання, який електричним струмом пройшов по спині і пощипував під скальпом.

- Чудово, - риси її обличчя затверділи, - але ти повернешся. Я буду тут, постійно на радіо. Ми разом пройдем через це, крок за кроком. Ніякої героїчної маячні. Мозок намісто кулі, і ми подолаємо всі проблеми разом. Обіцяй мені. Краще тобі це пообіцяти.

Голден нарешті притягнув її до себе і поцілував:

- Пристаю. Будь-ласка, будь-ласка, допоможи мені повернутися живим. Мені це дуже подобається.

Летіти на «Райзербеці» до скаліченої «Аґати Кінґ» було щось на кшталт з’їздити за хлібом у магазин за рогом на машині для перегонів. «Кінґ» був у парі сотень кілометрів від «Росінанта». Схоже було щоб вистачило реактивного наплічника і добрячого поштовху. Натомість він летів на одному найшвидших суден у системі Юпітера в режимі «чайника⁵⁷» на п’яти відсотках потужності через уламки недавнього бою. Він міг відчути як «Рейзербек» рветься з упряжі, відповідаючи на кожну цівку пари впертим докором. Відстань до флагмана з пробитим бортом була такою малою, а простір довкола настільки підступним, що програмувати курс зайняло б більше часу аніж йти на ручному. Але навіть у такому кволому ритмі, здавалося пінасу непросто утримувати прову направлену на «Кінґ».

Ти не хочеш туди потрапити, - здавалося каже йому корабель, - це поганюче місце.

- Ні-ні, я направду не хочу, - відповідав він, погладжуючи консоль перед собою, - просто довези мене туди одним шматком, домовились друже?

Масивний шмат того, що колись було есмінцем пропливало повз, гострі краї продовжували жевріти теплом. Джим штурвалом відвів «Рейзербек» подалі від літаючих уламків. Прова знову з’їхала з курсу:

- Рвись як собі хочеш, але ми йдемо туди куди треба мені.

Якась частина Голденового розуму була розчарована тим, що переліт був таким небезпечним. Він ніколи не літав на Іо до цього дня, і краса місяця, що опинився на краю монітору заворожувала. Масивний вулкан з розплавлених силікатів з іншого боку супутника викидав частинки так далеко у космос, що був помітний в небі хвіст. Шлейф холонув і ставав спреєм кристалів силікатів, які відбиваючи світіння юпітеру виблискували немов діаманти на чорному тлі. Якісь з них ставали частинами тоненьких юпітеріанських кілець, яких викинуту прямо з гравітаційного колодязю Іо. При будь-яких інших обставинах це було б красиво.

Але небезпечний політ вимагав концентрації усієї уваги на приладах і екранах поперед нього. Як завжди, зростаюча озія «Аґати Кінґ» плила собі в середині хмари уламків.

Підійшовши на близьку відстань, Голден просигналив автоматичній системі докування, але як і очікувалося ніхто не відповів. Він підлетів до найближчого зовнішнього шлюзу і наказав «Рейзербеку» підтримувати постійні п’ять метрів відстані. Перегоновий корабель не був розрахований на стикування з іншим кораблем у просторі. У нього була відсутня навіть рудиментарна труба для стикування. Його подорож на «Кінґ» мала завершитися короткою прогулянкою у вакумі.

Авасарала отримала від Саутера головний код підміни і Джим наказав пінасові передати його. Шлюз миттєво відчинився.

Капітан заряджав балони повітрям у шлюзі «Рейзербека». Як тільки він потрапить на нгуєнівський флагман, то довіри повітрю не буде, навіть у точках перезарядки скафандрів. Нічого з «Аґати» не може бути допущене в середину скафандру. Нічого.

Коли індикатор наповненості ємностей дихальної суміші досяг 100%, він увімкнув радіо і викликав Наомі: - я виходжу.

Вимкнув магнітні черевики і різким поштовхом кинув себе з зовнішнього шлюху в бік земного судна.

- Маю відео пристойної якості, - відказала Наґата. У нього в шоломі горів індикатор увімкненої камери. Старпом могла бачити усе, що бачить він. Це заспокоювало і в одночас підкреслювало самотність, наче телефонуєш товаришу, який живе дуже далеко.

Джим запустив шлюзування. Дві хвилини, за які «Кінґ» зачиняв зовнішній люк і накачував повітря в камеру здавалися вічністю. Не було жодної можливості що його чекатиме в середині, коли відкриються внутрішні двері. Голден поклав руку на пістолет з байдужістю, якої не відчувалося.

Внутрішні двері відчинилися.

Раптовий галас радіаційної тривоги захисного костюму ледь не зупинив йому серце. Підборіддям вимкнув звукову тривогу. Подумав і лишив систему вимірювання внутрішнього рівень радіації увімкнутою. Ця інформація не була йому корисною, хоча костюм запевнив його що триматиме безпечний рівень і це було добре.

Голден вийшов з шлюзу у маленьке приміщення сповнене шафами і реактивними ранцями. Виглядало воно безлюдним, але шурхотіння в одній з шаф насторожило його і якраз вчасно, бо тут-таки чоловік у формі флоту ООН вискочив з шафи і замахнувся важким гайковим ключем Джимові в голову. Через важкий костюм капітан не міг рухатися швидко і ключ з дзвоном оперіщив його по шолому.

- Джим! – закричала Наомі у навушниках.

- Помри, виродку, - в одночас з нею заволав чоловік. Він замахнувся вдруге, але на ньому не було магнітних черевиків тож без відштовхування від палуби, яка б надала йому точку опори, замах не призвів ні до чого іншого як кружляння чоловіка у повітрі. Голден вихопив ключ з його рук і вкинув геть. Лівою рукою зупинив обертання противника, а правою дістав пістолет.

- Якщо ти пробив мені костюм, то я тебе через шлюз викину, - сказав Голден. Він почав гортати екран статусів костюму, тримаючи любителя гайкових ключів на прицілі.

- Виглядає все в порядку, - мовила Наомі з полегшенням у голосі, - ні червоних ні жовтих сигналів. Цей шолом міцніший аніж здається.

- Ти що, в дідька, робив у цій шафі? – запитав Джим

- Я тут працював, коли…це …потрапило на борт, - відказав той. Він був невисоким, добре збитим з світлою шкірою і коротко стриженим червоним, мов вогонь, волоссям. Патч на костюмі стверджував що його прізвище ЛАРСОН, - всі двері задраєно через надзвичайний локдаун. Я тут і лишився, немов в пастці але через внутрішню систему безпеки міг бачити що відбувається. Сподівався ухопити скаф і вибратися через шлюз, але і його задраєно. Доречі, як ти тут опинився?

- В мене коди доступу адміралтейського рівня, - відказав йому Голден і тихіше запитав у Наомі, - при теперішньому рівні радіації, які шанси на порятунок у нашого друга?

- Непогані, - відказала Наомі, - за умови, що ми за пару годин доправимо його у лазарет.

Потім звернувся до Ларсона:

- Добре, ти підеш зі мною. Нам треба в КІЦ. Відведи мене туди якнайшвидше, і я заберу тебе з цієї помийниці.

- Так сер! – відповів чоловік, віддаючи честь.

- Він вважає що ти адмірал, - реготнула Наомі.

- Ларсоне, вдягніть скафандр. Швидше.

- Сер, так сер!

Скафи що були на складі при шлюзі, мали як мінімум власний запас повітря. Це могло зменшити ураження від випромінення, якого набрався молодий моряк. А герметична оболонка знімне ризик зараження протомолекулою, поки вони пробиратимуться через корабель.

Джим чекав поки Ларсон влізе в скафандр, потім передав коди підміни на люк і той відчинився:

- Після вас, Ларсон. Командно-Інформаційний центр, так швидко як зможете. Якщо зустрінемо когось, особливо когось хто блюватиме, відходьте і довірте його мені.

- Так сер, - нерозбірливим, через перешкоди ефіру голосом рудоголовий, потім виштовхнувся в коридор. Він повірив Джиму на слово і швидко повів його через жаскі нутрощі дредноута. Зупинялись вони лиш перед задраяними люками і лиш для того, аби капітанів скаф їх відчинив.

По тим коридорам судна, де вони переміщувалися, пошкоджень взагалі не було видно. Заряд біологічної зброї поцілив значно ближче до корми, і монстр посунув відразу до реакторного залу. За словами Ларсона, він вбив чимало людей по дорозі, разом з усим корабельним контингентом морпіхів, які намагалися його зупинити. Але увійшовши в інженерний, він в основному ігнорував команду. Моряк доповів що майже відразу, після входження монстра в інженерний, загальнокорабельна система камер перестала працювати. Без відомостей де перебуває істота і без можливості вийти з шлюзу, чоловік заховався у шафі аби перечекати.

- Коли ви зайшли, все що я побачив це чималу, червону незграбну штуку, - пояснював моряк, - я подумав що ви ще один монстр.

Відсутність помітних оку пошкоджень було добрим знаком. Це означало, що люки і інші системи повз які вони проходили працювали. Відсутність шальоного монстра була ще кращою. Що насправді турбувало Голдена, то це відсутність людей. На кораблі такого розміру мало бути більше тисячі членів екіпажу. В тих місцях повз які вони проходили мався бути хоч хтось, але вони ще жодної душі не зустріли.

Поодинокі калюжі брунатного болота на підлозі не підбадьорювали.

Ларсон зупинився, даючи Голдену перевести подих. Важкий захисний костюм не був призначений для довгих переходів і почав наповнюватися смородом власного поту.

Поки він відпочивав, дозволивши системі охолодження спробувати опустити температуру, Ларсон повідомив наступне:

- Ми пройдемо крізь передній камбуз до одного з ліфтових майданчиків. КІЦ просто палубою вище. П’ять-десять хвилин максимум.

Голден перевірив запас кисню і виявив що спалив майже половину. Він швидко наближався до точки неповернення. Проте щось у Ларсоновому голосі зачепило його увагу. Те, як він сказав «камбуз».

- Я маю щось знати про камбуз?

- Я не впевнений, - відповів моряк, - але після того як камери вирубились, я сподівався що хтось прийде по мене. Тож я почав викликати людей по системі зв’язку. Коли це не спрацювало, я почав вимагати аби «Кінґ» показав мені місцезнаходження людей, яких я знав. Через деякий час, кого б я не називав, відповідь була одна й та сама : «Передній камбуз».

- Отже, - підсумував капітан, - там попереду може бути тисяча інфікованих флотських, запханих у камбуз?

Ларсон стенув плечами, - жест ледь помітний у скафандрі, - Мо’ ций монстр вбив їх і позносив туди.

- Холєра, я вважаю що так воно і сталося, - відказав Голден, діставши пістолет і досилаючи патрон, - але я дуже хочу вірити що вони лишатимуться мертвими.

До того як Ларсон встиг запитати що це означає, Джим наказав костюму відкрити люк:

- Коли він відкриється, ти прямуєш до ліфтів так швидко як можеш. Я буду прямо за тобою. Не зупиняйся не дивлячись ні на що. Ти маєш довести мене до КІЦ. Це зрозуміло?

В середині шолому Ларсон кивнув.

- Добре. На рахунок «три».

Голден почав рахувати, одна рука на люкові, інша тримала пістолет. Дійшовши до трьох, він відкрив люк. Ларсон переніс ногу через поріг переборки і поставив її з іншого боку.

Легенькі сині блискітки ширяли у повітрі навколо них, немов світлячки. Про такі самі доповідав Міллер, опинившись на Еросі вдруге. Тоді, коли не повернувся. Тепер і тут були світлячки.

В кінці коридору, Голден зміг побачити двері ліфта. Він почав за Ларсоном клацати своїми магнітними черевиками. Коли флотський опинився на половину коридору, то пройшов повз відкритий люк.

І заверещав.

Джим біг так швидко, як йому дозволяв незграбний костюм і магнітні підбори. Ларсон все ще плив коридором, але репетував і молотив руками неначе намагається врятуватися людина, яка потопає.

Спочатку він подумав що це щось типу блюючого зомбі з Еросу. Рухалось воно повільно і спереду однострій був вкритий брунатним блювотинням. Але воно глянуло на Голдена очима, які світилися ледь помітним синім сяйвом. І в них був розум, якого не мали істоти з Еросу.

На Еросі Протомолекула вивчила пару уроків. Це була нова, покращена версія блюючого зомбі. Джим не бажав чекати що воно робитиме далі. Не стишуючи ходи, підняв зброю і вистрілив у голову. До свого полегшення, світло з очей вийшло, тіло закрутилося від палуби, розливаючи болото по колу в такт обертам. Проходячи повз люк, він ризикнув заглянути всередину.

Там було повно нових зомбі. Сотні. Всі їх баньки, що збивали з пантелику, дивилися на нього. Джим повернувся до коридору і побіг. Позаду почулася зростаюча хвиля голосів, коли потвори застогнали як одна і почали сунути по переборкам і палубі за ним.

- Бігом! До ліфту! - заверещав він Ларсону, проклинаючи важенний захисний костюм, який заважав йому рухатися.

- Боже, що це було? - запитала Наомі. Він і забув що вона дивилася. Вирішив не витрачати дихання на відповідь. Рудий моряк відійшов трохи від панічної втечі і квапливо працював над викликом ліфту. Джим підбіг до нього і потім повернувся аби глянути назад. Тузені блакитнооких блюючих мертв’яків заповнили коридор позаду них, повзучи по переборкам, стелі і палубі немов павуки. Блакитні вогники кружляли у повітря, які він не міг відчувати.

- Давай швидше, - звернувся він до Ларсона, навівши пістолет на найближчого мерця і всадивши йому кулю в довбню. Той злетів зі стіни, розбризкуючи блювотиння на своєму шляху. Той що повз за ним відштовхнув труп уперед. Труп полетів в бік живих. Голден заступив собою Ларсона, аби захистити його і струмин брунатного слайму залив груди і візор. Якби на них обох не було герметичних костюмів, то це б стало смертним вироком. Він стримав тремтіння і забив ще двох мертв’яків. Інші навіть не уповільнились.

Позаду Ларсон заматюкався, коли відкриті було двері закрилися, і прищемили йому руку. Моряк роздер їх назад, штовхаючи спиною і однією ногою.

- Ми заходимо! – закричав він. Голден почав сунутись назад до ліфту, спустошуючи решту магазину. Штук шість тіл закрутилося в повітрі, розбризкуючи жижу; потім вони влізли в шахту ліфта і флотський відпустив двері. Двері зачинилися.

- Один поверх вгору, - сказав моряк, який задихався від страху і зусиль. Він відштовхнувся від переборки, поплив вгору, підважив двері і відкрив їх. Джим рухався за ним, замінюючи магазин в пістолеті. Якраз навпроти ліфта мався броньований люк з білим написом «КІЦ» на металі. Голден підійшов до нього, наказавши костюму передати код. Позаду, Ларсон відпустив двері які з гуркотом зачинилися. З шахти чулося скавуління зомбі.

- Нам треба поспішати, - сказав Джим, б’ючи по кнопці відкриття дверей КІЦу. Він проштовхувався крізь стулки дверей, не чекаючи поки вони відчиняться. Ларсон плив за ним.

В приміщенні командно-інформаційного центру стояв один-єдиний чоловік: кремезний, міцно зліплений азіат, в адміральскій уніформі і пістолетом у руках, які трусилися.

- Стійте де ви є, - сказав чоловік.

- Адмірале Нґуєн! – заторохтів Ларсон, - ви живі!

Нґуєн не звернув на нього уваги: - ви тут заради кодів віддаленого керування апаратів з біологічною зброєю. Вони в мене тут, - він підняв ручний термінал, - стануть вашими у обмін на транспорт з цього корабля.

- Він візьме нас, - знову озвався рудий, - він сказав що і мене візьме.

- Ніхуя, - відповів Джим Нґуєну, - жодного шансу. Або ви даєте мені коди бо у вас лишився наліт людяності, або мені даєте їх через те що ви мертвий. Все інше мені до сраки. Вирішувати вам.

Адмірал переводив погляд з Ларсона на Голдена, стиснувши пістолет і термінал так сильно, що аж кісточки побіліли.

- Ні! Ви маєте…

Голден вистрілив йому в горло. Десь глибоко у його голові, детектив Міллер схвально кивнув.

- Починай продумувати альтернативний шлях назад до мого корабля, - звернувся Голден до Ларсона, поки йшов по кімнаті, аби узяти ручний термінал який плавав біля трупу Нґуєна. Йому знадобилася секунда, аби за закритою панеллю відшукати вмикач самознищення «Аґати Кінґ». Саутерові коди давали йому доступ і до нього.

- Пробач, - сказав він тих, звертаючись до Наомі, - я знаю що ми типу домовлялися аби я такого не робив більше. Але в мене немає часу його…

- Ні, - роздратованим голосом мовила Наомі, - тий виродок заслуговував смерті. І я в курсі що пізніше ти будеш себе почувати як лайно. Цього мені вистачить.

Панель відкрилася і в середині знайшлася проста кнопка. Вона навіть червоною не була. Проста технологічна біла.

- Це підриве корабель?

- Таймеру немає, - проказала Наґата.

- Ну так це ж протиабордажний запобіжник. Якщо хтось відкриє цю панель аби натиснути кнопку, то це через те що корабель втрачено. Їм не потрібен таймер. Який хтось може відімкнути.

- Це інженерна проблема, - сказала старпом. Вона зрозуміла про що він думає, і намагалася знайти відповідь, до того як він скаже це, - ми це вирішимо.

- Ми це не вирішимо, - відповів Голден, чекаючи що прийде печаль. Натомість відчув щось на кшталт тихого упокоєння, - по шахті ліфту зараз намагаються піднятися пару сотень дуже розлючених зомбі. Не знайдемо ми рішення, з яким я тут не зависну у будь-якому разі.

По його плечу поповзла рука. Капітан обернувся і Ларсон сказав:

- Я її натисну.

- Ні, ти не повинен…

Ларсон підняв руку. Рукав скафандра мав тонкий проріз у місці, де його здавили двері ліфту. Навколо прорізу була брунатна пляма розміром з долоню.

- Ось така от гнила, курва, вдача, їй-бо. Та я дивився стріми з Еросу як і всі інші. Ви не можете ризикувати забираючи мене. Достатньо скоро я можу стати…, - він припнувся і махнув головою в бік ліфту, - можу стати одним з них.

Годен узяв рудого за руку. Товсті рукавиці не дозволяли нічого відчути:

- Мені дуже шкода.

- Та ну, але ти ж спробував, - сказав Ларсон з посмішкою, - я тепер точно не помру від спраги в шафі.

- Адмірал Саутер має про це дізнатися, - відповів Джим, - всі мають дізнатися.

- Серйозно, - сказав моряк, підпливаючи до кнопки, що могла зробити лінкор на декілька секунд зіркою. Він зняв свій шолом і зробив глибокий вдих, - трьома палубами вище є ще один шлюз. Якщо вони ще не в шахті ліфту, ти зможеш.

- Ларсоне, я …

- Тобі треба вже йти.

Джим мав зняти свого костюма у шлюзі «Аґати Кінґ». Він був вкритий болотом, і не варто було ризикувати тягнувши його назад на «Рейзербек». Поки брав інший оонівський скафандр з однієї з шаф і вдягав його, то ухопив декілька рад. Виглядав він точнісінько так як Ларсенів. Як тільки повернувся на пінас, то передав коди віддаленого керування на Саутерів борт. Він вже майже повернувся на «Росінант», коли Нґуєнів флаґман спалахнув білим вогнем.

Розділ п’ятидесятий: Боббі.

- Капітан щойно відчалив, - повідомив Амос Боббі, коли повернувся в майстерню. Вона висіла в пів метрі над палубою, в кільці смертоносних технологій. Позаду неї стояв вичищений і підігнаний костюм розвідника, одна цівка щойно встановленого кулемету сяяла в порті правої руки. Зліва висів недавно перебраний автоматичний дробовик, Бертонів улюблений. Замикали коло пістолети, гранати, бойовий ніж і магазини до різної зброї. Боббі ще раз все перебрала в голові і вирішила що вона зробила все що могла.

- Він думає що може звідти не повернутися, - додав механік, потім нагнувся і ухопив дробовик. Огледів його прискіпливо, потів кивнув з вдячністю.

- Коли йдеш в бій, з якого знаєш що не повернешся, то приходить якась ясність, - озвалася комендор. Вона простягнула руку, ухопила броню і почала в неї залазити. Не така-то й проста річ при мікрогравітації. Вона мала крутитися і вигинатися, аби вмостити ноги в нижню частину костюму перед тим, як герметизувати його. Помітила, що Амос спостерігає. На обличчі його була якась одурманена посмішка.

- Серйозно? Зараз? – перепитала вона, - ми говоримо про те що твій капітан іде на смерть а все що в тебе зараз в голові це «ого, цицьки!».

Амос продовжував либитись, не попускаючись взагалі: - це боді не дає багатого вибору уяві, ось і все.

Боббі закотила очі:

- Повір мені, - якби я могла вдягнути грубий светр під мою повністю вільний, енергетично-підсилений бойовий костюм, я б цього не зробила. Бо це було б тупо, - вона натисла на кнопку герметизації, і броня охопила її неначе друга шкіра. Наділа шолом і далі говорила з Амосом через мікрофон і динаміки прекрасно розуміючи що завдяки цьому її голос звучатиме нелюдськи, мов у робота.

- Краще запихни свого велетня у штани, - її голос відбився від стін кімнати. Бертон інстинктивно відступив назад, - не один тільки капітан може не повернутися.

Сержант ступила на трапліфт і дозволила себе підняти до командної рубки. Авасарала була пристібнута до свого крісла біля посту зв’язку. Наомі сиділа на голденовому місці біля тактичної панелі. Алекс мав би бути вже в кокпіті. Боббі відкрила візор аби розмовляти своїм власним голосом.

- Є дозвіл? – запитала у Авасарали.

Літня леді кивнула і підняла руку у жесті очікування, поки говорила з кимось в мікрофон гарнітури, - марсіяни вже висадили повний взвод. Потім відвела мікрофон від обличчя і продовжила: - але у них наказ лиш тримати периметр і контролювати базу, поки хтось вищий у ланцюжку харчування вирішить що робити.

- Вони ж не йдуть до... почала було Дрейпер, але Крісьєн замахала руками і перервала її.

- З біса ні. Я вище по ланцюжку харчування і я вже вирішила що ми перетворимо цю катівню на скло, як тільки ви відлетите з поверхні. Я створюю враження що ми ще не домовились то ж у тебе є час піти по дітей.

Боббі кивнула кулаком Крісьєн. Марсіянські розвідники знали і користувались белтерськими ідіомами, коли були в костюмах. Старенька глянула спантеличено і відказала: - перестань, нарешті, гратися рукою і забери тих клятих дітей.

Дрейпер повернулася до трап-ліфту, під єднавшись до загального каналу зв’язку:

- Амосе, Праксе, чекайте на мене за п’ять хвилин у шлюзі зі зброєю і готовими до виходу. Алексе, постав нас на поверхню за десять хвилин.

- Прийнято – відповів Алекс, - вдалого полювання, боєць. Вона міркувала чи можуть вони з часом стати друзями. Це були приємні думки.

Амос вже чекав на неї в шлюзі, коли вони там з’явилася. На ньому був легка марсіянська броня і його чимала пушка. Пракс завалився в приміщення за пару хвилин, все ще воюючи зі своїми позиченим залізяччям. Він був схожий на хлопчика, який взув батькові черевики. Поки Амос допомагав йому застібатись, Алекс викликав шлюз і сказав: - йдемо вниз. Тримайтесь за щось.

Боббі увімкнула свої магнітні черевики на максимум, прикріпивши себе до палуби якраз у момент, коли корабель під нею заворушився.

Амос з Менґом вмостилися в крісла, які опустили з стіни і прив’язались.

- Давайте ще раз пройдемось по плану, - гортаючи знімки з орбіти запропонувала сержант. Вона відправила картинки на настінний монітор.

- Шлюз це наш вхід. Якщо його зачинено, Амос вибухівкою виносить зовнішні двері. Нам треба швидко потрапити в середину. Твоя броня не захистить тебе на довго від жорстокого радіаційного поясу, по якому проходить орбіта Іо. Праксе, ти маєш під’єднати радіолінк для Наомі, тож як тільки ми опинимось в середині, ти починаєш шукати мережу аби його встромити. У нас немає інформації щодо внутрішньої будови станції, тож чим швидше Наомі зможе хакнути їх систему, тим швидше ми знайдемо дітей.

- Мені більше до смаку запасний план, - озвався Амос.

- Запасний план? – перепитав Пракс.

- Який полягає у тому що я хапаю першого хто під руку втрапить, б’ю його до смерті аж поки він не розкаже де діти.

- Хай буде, - кивнув Пракс, - мені подобається.

Боббі проігнорувала це хизування мачізмом. Кожен розрулює передбойовий мандраж як може.

Особисто вона створювала список тих хто її дратує. Але мовчання або погрози теж працюють.

- Як тільки отримаємо місце знаходження, ви хлопці шуруєте до дітей якомога швидше. А я забезпечую нам вихід.

- Звучить підходяще, - погодився Амос.

- Не робіть помилок. Іо це одне з найгірших місць у Сонячній системі. Тектонічно нестабільний і радіоактивний як пекло. Легко зрозуміти чому вони тут ховаються, але не недооцінюйте небезпеки на цьому супутнику.

- Дві хвилини, - почувся голос пілота по системі зв’язку.

Боббі набрала повітря в груди, - і це ще не найгірше. Ці виродки запустили пару сотень протомолекулярних гібридів на Марс. Ми можемо сподіватися що вони все позбивають, але щось мені підказує що не ні. І додала подумки: я бачила це у ві сні. Не дуже воно продуктивно вийде.

- Якщо побачимо одного то я з ним розберуся. Амосе, ти майже-майже вбив свого капітана, коли вистрілив у цю штуку у вас в вантажному. Спробуй цю хєрню на мені і я руку тобі відірву. Не дратуй мене.

- Добре шеф, - відказав механік, - не накручуй себе. Я тебе почув.

- Одна хвилина, - повідомив Алекс.

- Там марсіянські морпіхи контролюють периметр, але їм дозолили нас пропустити. Як хтось проскочить через нас, не звертайте уваги. Морпіхи потурбуються про нього раніше, аніж він встигне накивати п’ятами.

- Тридцять секунд.

Готуйсь, - наказала сержант і увімкнула на нашоломному моніторі екран статусу скафандра. Все було зелене, в тому числі індикатор набоїв, який показував дві тисячі запальних куль

Повітря висмоктали зі шлюзу з довгим, затихаючим шипінням, лишивши натяк на атмосферу, яка могла б бути такої ж густини як і власний сірковий туманець Іо. Перед тим як корабель став на поверхню, Амос зірвався з крісла, підвівся на пальці ніг і торкнувшись своїм шоломом її заволав: - насип їм перцю, моряче!

Зовнішній люк відчинився і костюм плюнув в неї попередженням про опромінення. На додачу повідомив її дуже важливу інформацію про те, що атмосфера зовні не здатна підтримувати життя. Вона штовхнула Амоса до відчиненого шлюзу а за ним і Пракса: - Руш! Руш! Руш!

Амос нісся поверхнею дивним, підстрибуючим бігом, його дихання стугоніло в її вухах завдяки прямому радіоканалу. Пракс лишався позаду неї, близько і здавався непогано себе почував при низькій гравітації. Він встигатиме за нею.

Боббі ступила з «Росі» на поверхню а потім підстрибнула по довгій дузі, піднявшись на сім метрів у найвищій точці траєкторії. Вона візуально сканувала територію, поки її костюм радаром і електромагнітними сенсорами намагався відшукати цілі. Ні вона ні вони нічого не знайшли.