Три стигмати Палмера Елдрича

4

На рецепції ветеранського шпиталю імені Джеймса Ріддла III Бази Ганімеда Лео Булеро торкнувся свого дорогого котелка ручного крою з хутра ваба перед дівчиною в накрохмаленому білому халаті і сказав:

— Я хочу побачитися з пацієнтом на ім’я Елдон Трент.

— Перепрошую, сер, — почала дівчина, але він її перебив.

— Передайте йому, що прийшов Лео Булеро. Ясно? Лео Булеро.

Зазирнувши в реєстраційний журнал, що лежав у неї під рукою, він побачив номер палати Елдрича. Щойно дівчина розвернулася до комутатора, Лео рушив до потрібної палати. На біса чекати, — подумав він, — я подолав мільйони миль і маю намір побачитися з ним, байдуже, хто чи що він таке.

Біля дверей його зупинив озброєний рушницею солдат ООН, юний хлопчина з ясними холодними й дещо дівочими очима — очима, що однозначно казали «ні». Навіть йому.

— Гаразд, — пробурчав Лео. — Зрозуміло. Але якби він знав, хто до нього прийшов, то впустив би мене.

Раптом у нього за спиною пролунав різкий жіночий голос:

— Містере Булеро, як ви дізналися, що мій батько тут?

Озирнувшись, він побачив доволі кремезну жінку за тридцять; вона уважно на нього поглянула, і він зрозумів: це Зої Елдрич. Мав би здогадатися; вона ж частенько з’являється на сторінках світської хроніки гомеозет.

Підійшов представник ООН.

— Міс Елдрич, якщо хочете, ми можемо вивести містера Булеро зі шпиталю; слово за вами.

Він люб’язно усміхнувся Лео, і той одразу ж його впізнав. Голова юридичного відділу ООН Френк Сантіна, шеф Неда Ларка. Темноокий, пильний, енергійний Сантіна хутко переводив погляд з Лео на Зої Елдрич, чекаючи на її відповідь.

— Ні,— врешті-решт відказала Зої.— Принаймні не зараз. Допоки я не дізнаюсь, як він довідався, що мій тато тут; він не міг цього знати. Чи не так, містере Булеро?

— Ймовірно, за допомогою якогось ясновидця з відділу пре-моди,— пробурмотів Сантіна.— Так, Булеро?

Лео неохоче кивнув.

— Бачите, міс Елдрич, — мовив Сантіна, — такий чоловік, як Булеро, може винайняти кого завгодно, будь-якого профі. Тож ми на нього чекали.

Він вказав на двох озброєних охоронців у формі перед дверима до палати Палмера Елдрича.

— Тому вони нам потрібні. Обидва. Цілодобово. Що я й намагався вам пояснити.

— Чи можу я обговорити з Елдричем справи? — поцікавився Лео. — Я ж заради цього сюди прилетів. Нічого протизаконного. Як на мене, ви всі або божевільні, або намагаєтеся щось приховати. Можливо, у вас нечиста совість.

Він глянув на них, але ніхто нічого не відказав.

— Там справді Палмер Елдрич? Не вірю.

І знову жодної відповіді; ніхто з них на це не повівся.

— Я втомився,— сказав він.— Довгий переліт. Біс із ним. Піду-но краще поїм, а тоді знайду готель, просплю десять годин і про все забуду.

Розвернувшись, Лео рушив до виходу.

Ні Сантіна, ні міс Елдрич не зробили жодних спроб його спинити. Розчарований, він ішов далі з важким відчуттям огиди.

Вочевидь, доведеться дістатися до Палмера Елдрича через посередника. Можливо, Фелікс Блау і його приватна поліція зможуть отримати доступ, — міркував Лео. Варто спробувати.

Але в такому пригніченому настрої здавалося, що все це не має значення. Чому б не зробити так, як він сказав? Поїсти, відпочити й забути про Елдрича назавжди. Біс із ними всіма, — подумав він, виходячи зі шпиталю на тротуар і роззираючись у пошуках таксі. Ще й ця дочка. Крута баба, коротка зачіска, жодного макіяжу, певно, лесбійка. Уф!

Він сів у таксі й, занурившись у думки, полетів геть.

Скориставшись відеофонною системою таксі, Лео викликав Фелікса на Землі.

— Добре, що ви набрали,— сказав Фелікс Блау, зрозумівши, хто йому дзвонить. — У Бостоні за дивних обставин з’явилася нова організація. Таке враження, що вона виникла просто за одну ніч, включно з...

— Чим вони займаються?

— Готуються щось продавати. У них є обладнання, а також три рекламні супутники, схожі на ваші, один на Марсі, один на Іо та один на Титані. Ходять чутки, що вони готуються зайти на ринок з продуктом, який стане безпосереднім конкурентом вашим наборам Прудкої Пет. Називатиметься «Компаньйонка Конні». Як мило, правда ж? — коротко посміхнувся Фелікс.

— А що з... ну... з приправою? — поцікавився Лео.

— Нічого не відомо. Якщо така й існує, то, вочевидь, вони розповсюджуватимуть її в обхід легальних каналів торгівлі. А мініатюризований набір узагалі працює без... «приправи»?

— Ні.

— От вам і відповідь.

— Я подзвонив, щоб дізнатися, чи можете ви надати мені доступ до Палмера Елдрича. Я знайшов його на Базі III, він на Ганімеді.

— Пам’ятаєте мій звіт стосовно ввозу Елдричем лишайника, схожого на той, що використовують для виробництва Цукер-К? Вам не спадало на думку, що цю нову бостонську компанію міг заснувати Елдрич? І хоча здається, що минуло замало часу, він міг передати вказівки доньці по радіо багато років тому.

— Я маю з ним побачитися, — сказав Лео.

— Схоже, ви говорите про шпиталь імені Джеймса Ріддла. Ми підозрювали, що він там. До речі, ви коли-небудь чули про чоловіка на ім’я Річард Гнатт?

— Ні.

— З ним зустрічався представник цієї нової бостонської компанії і уклав якусь ділову угоду. Цей представник, Ікгольц...

— Бедлам та й годі, — відказав Лео. — А я тут навіть з Елдричем зустрітись не можу. Біля дверей чатують Сантіна і ця лесба, Палмерова донька.

Повз них нікому не пройти, — подумав він.

Лео повідомив Феліксу Блау адресу готелю на Базі III, в якому залишив свій багаж, і від’єднався.

Ймовірно, він має рацію. Цей конкурент — Палмер Елдрич. Така вже доля: я маю працювати в тій самій галузі, до якої, повернувшись із Проксими, вирішив увійти Елдрич. Виготовляв би системи наведення ракет, конкурував би лише з General Electric та General Dynamics.

Тепер його й справді зацікавив лишайник, який привіз Елдрич. Можливо, це вдосконалена Цукер-К. Дешевша у виробництві, здатна викликати довшу й потужнішу трансляцію. Боже мій!

Раптом у нього виникла дивна думка. В Об’єднаній Арабській Республіці існувала організація, що готувала найманих убивць. Цілком імовірно, Палмер Елдрич їм по зубах... Коли такі люди приймають рішення...

І все ж Лео згадав передбачення Рондінелли Фуґате; у майбутньому в убивстві Палмера Елдрича звинуватять його.

Вочевидь, спосіб подолати перешкоди знайдеться.

Він мав із собою зброю, настільки маленьку, настільки невидиму, що її неможливо було виявити навіть під час найбільш прискіпливого обшуку. Колись у Вашингтоні, в окрузі Колумбія, один хірург вшив йому в язик самокерований високошвидкісний отруєний дротик, виготовлений за радянським зразком... але значно вдосконаленіший; потрапивши в ціль, він безслідно самознищувався. Отрута також була оригінальна; вона не вражала серце і не впливала на дихання; насправді, це була навіть не отрута, а здатний до фільтрування вірус, який розмножувався в кровоносній системі жертви і спричиняв смерть протягом сорока восьми годин. Карциноматозний, досі малодосліджений вірус з якогось супутника Урана; це влетіло йому в копієчку. Потрібно було лише наблизитися до цілі на відстань витягнутої руки та вручну стиснути корінь язика, одночасно виставивши його в потрібному напрямку. Тож якщо йому вдасться побачитися з Елдричем...

І краще зробити це до того, як ця нова бостонська корпорація розпочне виробництво,— подумав він. До того, як вона зможе функціонувати без Елдрича. Як всякий бур’ян, її треба було викорінити якомога раніше або не чіпати взагалі.

З готельного номера він викликав офіс «Наборів П. П.», щоб перевірити, чи не було важливих повідомлень та чи не трапилося чогось, вартого уваги.

— Так, — впізнавши його, відповіла міс Ґлісон. — Був терміновий дзвінок від міс Імпейшенс Байт... Звісно, якщо це ім’я і я правильно його записала. Ось її номер. Це на Марсі.

Вона піднесла до екрана папірець.

Спершу Лео не зміг пригадати жодної знайомої Байт. Аж раптом він зрозумів, хто це... і йому стало страшно. Чому йому дзвонила вона?

— Дякую, — пробурмотів він і одразу ж від’єднався. Боже, хоч би юридичний відділ ООН не прослуховував цей дзвінок... Імпі Байт була головною пушеркою Цукер-К на Марсі.

Лео вкрай неохоче набрав її номер.

На екрані відеофона з’явилась Імпі Байт: маленьке обличчя, гострий погляд, низенька, проте гарна. Він уявляв її собі набагато кремезнішою, натомість вона виявилася доволі мініатюрною, хоча зухвалості їй не бракувало.

— Містере Булеро, хочу вам сказати...

— А інакше ніяк не можна? Невже інших каналів немає?

Лео підтримував зв’язок із Коннером Фріменом, керівником венеріанської бази. Міс Байт могла зв’язатися з ним через Фрімена, свого шефа.

— Містере Булеро, — продовжила вона, — цього ранку я возила товар у барак на півдні Марсу. Колоністи відмовились брати. Сказали, що витратили всі свої шкірки на новий продукт. Такого ж класу, як... наш. Жуй-Ц. І...

Лео вимкнув відеофон. Вражений, він мовчки сидів у цілковитій тиші.

Не можна втрачати рівновагу, — думав Лео. Зрештою, я еволюціонував. Тож нехай; ось він, продукт нової бостонської фірми. Виготовлений з Елдричевого лишайника; припустимо, це так. Він лежить у лікарняному ліжку ближче, ніж за милю від мене і, поза сумнівом, віддає накази через Зої, а я ніхріна не можу вдіяти. Механізм налагоджено, все працює. Вже запізно. Тепер навіть ця штука в моєму язику нічим не зарадить.

Але він знав: щось таки придумає. Як і завжди.

Для «Наборів П. П.» це був аж ніяк не кінець.

Єдине питання: що саме він міг зробити? Це було незрозуміло і зовсім не зменшувало його потовиділення, нервовості і тривоги.

Прийди до мене, штучно прискорена кортикально-розвинута ідея, — помолився він. Допоможи мені, Боже, здолати моїх ворогів, цих виродків. А що, як задіяти моїх ясновидців з відділу пре-моди, Роні Фуґате та Барні?.. Можливо, вони щось підкажуть. Зокрема, цей старий профі Барні; я ж його поки що до цього взагалі не залучав.

Лео ще раз викликав по відеофону офіс «Наборів П. П.» на Террі. Цього разу відділ Барні Меєрсона.

Аж раптом він згадав проблему Барні з призовом, що йому потрібно було розвинути нестійкість до стресу, аби не опинитися в марсіанському бараці.

І я забезпечу його потрібними доказами, — похмуро вирішив Лео, — призов йому не загрожує.

Коли пролунав виклик від Лео Булеро з Ганімеда, Барні Меєрсон сидів в офісі сам.

Розмова була короткою; вимкнувши відеофон, він зиркнув на годинник і зрадів. П’ять хвилин. Йому здавалося, що минула ціла вічність.

Підвівшись, Барні натиснув на кнопку інтеркому і промовив:

— Поки що нікого не впускайте. Навіть... а точніше, зокрема... міс Фуґате.

Він підійшов до вікна й поглянув на спекотну світлу порожню вулицю.

Лео звалив усю проблему на його плечі. Він уперше бачив свого шефа в розпачі; уявіть-но, — думав він, — Лео Булеро в паніці — у нього вперше з’явився конкурент. Він просто до такого не звик. Поява бостонської компанії повністю збила його з пантелику, принаймні на якийсь час; він поводився, як дитина.

Врешті-решт Лео виборсається, але тим часом... що з цього можу отримати я? — запитував себе Барні Меєрсон і не одразу знайшов відповідь. Можна допомогти Лео... але що він здатен зробити для мене? Це питання подобалося йому набагато більше. Насправді, він мусив думати в такому ключі; за роки роботи Лео сам його до цього привчив. Інакше йому неможливо було вгодити.

Якийсь час він сидів і думав, а тоді, як і наказав Лео, зазирнув у майбутнє. І заразом вчергове поглянув на власну ситуацію з призовом; Барні спробував ясно побачити, як саме вона врешті-решт вирішиться.

Проте його призов був надто неважливою, надто мізерною подією, аби бути записаним у публічні аннали великих; йому не вдавалося ні просканувати заголовки гомеозет, ні прослухати новини... однак у випадку Лео все знову змінилося. Барні передбачив кілька передовиць гомеозет, які стосувалися Лео та Палмера Елдрича. Звичайно ж, усе було розмито, і з хаосу надлишковості постійно виринали альтернативні версії. Лео зустрінеться з Елдричем; Лео не зустрінеться з Елдричем. І... тут він зосередився... Лео звинуватять у вбивстві Палмера Елдрича; Боже правий, а це що означає?

Уважно придивившись, він виявив, що саме те й малося на увазі. Арешт, суд і вирок Лео могли стати кінцем для «Наборів П. П.» як для підприємства, яке забезпечувало Барні зарплатою. А отже, й кінцем кар’єри, заради якої він пожертвував усім, що було в його житті: шлюбом і жінкою, яку він — навіть зараз! — кохав.

Було очевидно, що йому ліпше, навіть необхідно, попередити Лео. Але й із цієї інформації можна було отримати вигоду.

Він перенабрав Лео.

— Маю для вас новини.

— Добре, — усміхнувся Лео, на його почервонілому продовгуватому і вкритому кіркою обличчі з’явився вираз полегшення.— Кажи, що там, Барні.

— Невдовзі станеться подія, якою ви можете скористатися,— сказав Барні Меєрсон.— Ви можете зустрітися з Палмером Елдричем не у шпиталі, а десь інде. Він сам накаже перевезти себе з Ганімеда,— обережно додав він, не бажаючи розкривати надто багато отриманої інформації. — Між ним і ООН виникне конфлікт. Зараз, поки він недієздатний, Елдрич використовує їх як охорону. Але коли він одужає...

— Детальніше, — одразу ж наказав Лео, насторожено схиливши свою велику голову.

— Я хотів би отримати дещо взамін.

— За що?

Помітно еволюціоноване обличчя Лео насупилося.

— За те, що я повідомлю вам точну дату і місце, де вам вдасться зустрітися з Палмером Елдричем,— відказав Барні.

— І що ж ти, в біса, хочеш? — буркнув Лео, змірявши Барні пильним поглядом; Е-терапія не зробила його спокійнішим.

— Чверть одного відсотка вашого доходу. Тобто доходу «Наборів П. П.»... не беручи до уваги дохід з будь-яких інших джерел,— сказав Барні, маючи на увазі мережу венеріанських плантацій, де виготовляли Цукер-К.

— Господи, Боже мій, — збився на диханні Лео.

— І це не все.

— Чого тобі ще? Ти ж розбагатієш!

— Я хочу реструктурувати відділ консультантів з пре-моди. Всі залишаться на тих посадах, які номінально обіймають зараз, але з однією поправкою. Всі рішення будуть передаватися мені для остаточного узгодження. Я матиму вирішальне право голосу стосовно їхніх передбачень. Так я більше не буду представником якогось одного регіону. Нью-Йорк ви можете передати Роні, щойно...

— Жага до влади, — процідив Лео.

Барні знизав плечима. Яка різниця, як це називати? Це кульмінація його кар’єри; ось що важливо. І всі вони в цьому брали участь, включно з Лео. Насправді ж, Лео передусім.

— Гаразд,— кивнув Лео.— Можеш контролювати всіх консультантів із пре-моди. Мені байдуже. А тепер кажи як, коли іде...

— Ви можете зустрітися з Палмером Елдричем через три дні. Післязавтра на одному з власних кораблів без розпізнавальних знаків він полетить з Ганімеда у свій маєток на Луні. Там він продовжить лікуватися, але вже не на території ООН. Френк Сантіна вже не матиме жодної влади, тож про нього можете забути. Двадцять третього числа Елдрич матиме в маєтку зустріч із репортерами й викладе їм свою версію того, що відбулося під час його подорожі. Він перебуватиме в доброму гуморі... Принаймні так вони напишуть. Цілком здоровий, радий своєму поверненню, успішно відновлюється... Він розповість довгу історію про...

— Просто скажи, як мені туди потрапити. Там же все одно буде його власна охорона.

— Уявіть собі, «Набори П. П.» видає галузевий щоквартальник «Дух мініатюризації». У нього настільки маленький тираж, що ви, певно, навіть не знаєте про його існування, — сказав Барні.

— Ти маєш на увазі, що мені варто полетіти туди в ролі репортера від нашого журналу? — витріщився на нього Лео. — І в такий спосіб я зможу отримати доступ до його маєтку?

Він гидливо скривився.

— Чорт! Ця нікудишня інформація нічого не варта. Про це так чи так оголосили б за день-два... Якщо туди пускатимуть репортерів, про це мусять повідомити широкий загал.

Барні знизав плечима і нічого не відповів.

— Схоже, ти мене підловив,— сказав Лео.— Я був надто нетерплячий. Що ж, — філософськи додав він, — може, скажеш мені, що саме він розповість репортерам. Що він знайшов у Проксимі? Чи згадає він про привезений сюди лишайник?

— Так. Він стверджуватиме, що це безпечна форма життя, дозволена Бюро контролю за наркотичними речовинами ООН, яка замінить... — Барні завагався,— певні наразі широко розповсюджені небезпечні деривати, які викликають залежність. І...

— І оголосить про заснування компанії, що продаватиме цей ненаркотичний препарат, — із кам’яним виразом на обличчі завершив Лео.

— Так, — відказав Барні. — Він називається «Жуй-Ц». Слоган: «Жуй-Ц жувати — мудро обирати».

— Бісове поріддя!

— Це все було підготовано ще давним-давно за допомогою міжсистемного радіолазерного зв’язку через його доньку за підтримки Сантіни і Ларка в ООН, правду кажучи, вони отримали схвалення самого Гепберна-Ґілберта. Вбачають у цьому можливість покласти край торгівлі Цукер-К.

Запала мовчанка.

— Гаразд,— урешті прохрипів Лео.— Шкода, звісно, що ти не передбачив це кілька років тому, але біс із ним... Ти ж звичайний працівник, і ніхто тобі цього не доручав.

Барні знизав плечима.

З похмурим виразом на обличчі Лео вимкнув відеофон.

От і все, — подумав Барні. Я порушив правило кар’єриста номер один: ніколи не кажи керівнику те, що він не хоче чути. Цікаво, які будуть наслідки.

Відеофон одразу ж задзвонив ще раз; на екрані знову з’явилося обличчя Лео Булеро.

— Послухай, Барні. Мені тут дещо спало на думку. Тобі це не сподобається, тож приготуйся.

— Я готовий, — сказав Барні і приготувався.

— Я забув, хоч і мав пам’ятати, про свою розмову з міс Фуґате. Їй відомо про... певні майбутні події, які стосуються мене і Палмера Елдрича. Так чи так, їй відомо про події, про які вона, якщо її розлютити, — а твоя влада над нею обов’язково її розлютить — може розповісти й завдати нам шкоди. Правду кажучи, я думаю, що потенційно всі мої консультанти з пре-моди можуть натрапити на цю інформацію, тож твоя ідея щодо контролю над ними...

— Ці «події»,— урвав його Барні,— стосуються вашого звинувачення у вбивстві Палмера Елдрича, чи не так?

Лео буркнув, щось прохрипів і кинув на нього похмурий погляд. Зрештою неохоче кивнув.

— Ми щойно уклали угоду, — нагадав Барні. — Ви дещо пообіцяли, і я очікую від вас...

— Але,— пробелькотів Лео,— це дурне дівчисько... Вона непередбачувана. Побіжить до поліції ООН. Барні, вона тримає мене за зябра!

— Як і я, — тихо зауважив Барні.

— Так, але ми знайомі багато років. — Схоже, тим часом Лео швидко аналізував ситуацію за допомогою свого, як він любив казати, «просунутого еволюціонованого розуму наступного етапу розвитку гомо сапієнс». — Ти друг. Ти не зробиш того, на що здатна вона. І в будь-якому разі ти отримаєш той відсоток доходу, який просив. Гаразд?

Він тривожно, але рішуче й грізно поглянув на Барні; для себе Лео вже все вирішив.

— То ми можемо домовитися?

— Ми вже домовилися.

— Але, чорт! Я ж кажу, що забув про...

— Якщо ви не виконаєте зобов’язань, — сказав Барні, — я звільнюсь. І застосую свій дар деінде.

Він прослужив надто багато років, щоб тепер поступитися.

— Ти? — не повірив своїм вухам Лео. — Ти хочеш сказати, що не тільки підеш до поліції ООН, але й перекинешся... перейдеш до Палмера Елдрича!

Барні промовчав.

— Клятий щур! — вилаявся Лео. — То ось до чого призводить намагання залишитися на плаву в ці важкі часи. Послухай мене. Я не впевнений, що Палмер тебе прийме. Ймовірно, він уже набрав штат консультантів з пре-моди. А якщо так, то йому вже відомо про моє... — він затнувся. — Гаразд. Я ризикну. Але, як на мене, це — грецький гріх... Як він там називається? Гібрис? Гординя. Як у Сатани, який піднявся зависоко. Вперед, Барні! Роби, що хочеш. Мені байдуже. Щасти тобі! Тримай мене в курсі своїх справ, і коли наступного разу вирішиш когось шантажувати...

Барні вимкнув відеофон. Екран став безформно-сірий. Сірий, як світ всередині й довкола мене, — подумав Меєрсон, як реальність. Підвівшись і запхавши руки до кишень штанів, він скуто заходив офісом туди-сюди.

Найкраще, що я можу зараз зробити,— вирішив він, — хай уже Бог мене простить, це об’єднатися з Роні Фуґате. Адже вона та єдина, кого Лео боїться, і недарма. Вона здатна на купу вчинків, які не під силу мені. І Лео це знає.

Знову сівши за стіл, він урешті-решт викликав до себе Роні.

— Привіт! — весело сказала вона, заходячи до офісу в шовковій пекінській сукні, але без ліфчика. — Що трапилось? Хвилину тому я намагалася до тебе додзвонитись, але...

— Ти ніколи, ніколи не буваєш повністю одягнута, — сказав Барні. — Зачини двері!

Роні зачинила.

— А проте, — мовив він, — мушу віддати тобі належне: минулої ночі в ліжку ти була пречудова.

— Дякую.

Її чисте молоде обличчя засяяло від радості.

— Ти чітко бачиш, що наш шеф уб’є Палмера Елдрича? Чи є якісь сумніви? — запитав Барні.

Проковтнувши клубок у горлі, вона схилила голову й пробурмотіла собі під ніс:

— Ти аж сочишся талантом.

Вона сіла й схрестила ноги, які, зауважив він, були голі.

— Звісно, сумнів є. Передусім я вважаю вчинок містера Булеро ідіотським, адже для нього це означатиме кінець кар’єри. Гомеозети не знають... тобто не дізнаються... його мотивів, тож цього я передбачити не можу. Певно, це щось надзвичайне й жахливе. А ти що думаєш?

— Кінець кар’єри для нього, — сказав Барні, — а також для тебе і для мене.

— Ні, любий,— заперечила Роні,— не думаю. Поміркуй ось про що. Палмер Елдрич збирається зайняти його місце в галузі мініатюризації. Чим не мотив для Булеро? І хіба це нічого не говорить нам про майбутні зміни в економіці? Навіть якщо містер Елдрич загине, його організація...

— Отже, ми перекинемося до Елдрича? Отак-от просто?

Зосереджено примруживши очі, Роні насилу проказала:

— Ні, я не зовсім це мала на увазі. Але нам треба бути обачними, щоб не програти разом із містером Булеро. Ми ж не хочемо потонути разом з ним... У мене ще все життя попереду. Ну і в тебе якоюсь мірою теж.

— Дякую, — уїдливо відказав Барні.

— Зараз нам потрібно все ретельно спланувати. Якщо вже ясновидці не здатні спланувати майбутнє...

— Я повідомив Лео інформацію, що дозволить йому зустрітися з Елдричем. Тобі не спадало на думку, що вони можуть утворити синдикат?

Він зміряв її пильним поглядом.

— У майбутньому... я нічого такого не бачу. Жодних заголовків.

— Господи,— зневажливо мовив Барні.— В гомеозети це не потрапить.

— А, — знічено кивнула вона. — Схоже, що ні.

— І якщо це станеться, — сказав він, — а ми полишимо Лео і перейдемо до Елдрича, то залишимося ні з чим. Він поверне нас собі на власних умовах, і тоді нам ліпше буде взагалі покинути галузь пре-моди.

Для нього це було очевидно, і з виразу обличчя Роні Фуґате було помітно, що для неї також.

— Якщо ми перейдемо до Палмера Елдрича...

— «Якщо»? Ми вимушені.

— Ні, це не так,— заперечив Барні.— Ми можемо залишитися тут.

Залишитися працівниками Лео Булеро, незважаючи на те, чи програє він, чи переможе, а чи навіть зникне взагалі, — подумав він.

— Я скажу тобі, що ще ми можемо зробити. Ми можемо зв’язатися з усіма консультантами з пре-моди, які працюють на «Набори П.П.», і утворити наш власний синдикат.

Цю ідею Барні виношував роками.

— Таку собі, так би мовити, гільдію, з монополією. Тоді ми зможемо диктувати свої умови і Лео, і Елдричу.

— От тільки Елдрич, вочевидь, уже має власних консультантів з пре-моди, — усміхнулася Роні. — Барні, схоже, ти не знаєш, що його робити, адже так? Я ж бачу. Шкода. А стільки років тут пропрацював.

Вона сумно похитала головою.

— Тепер я розумію, чому Лео вагався, чи варто переходити тобі дорогу.

— Бо я кажу правду? — підняла брови дівчина. — Так, мабуть, тому. Всі бояться правди. От, наприклад, ти... ти не можеш змиритися з фактом, що відмовив тому нещасному продавцю кераміки, аби помститися жінці, яка...

— Стули пельку, — люто випалив він.

— А знаєш, де цей торговець керамікою зараз? Він підписав угоду з Палмером Елдричем. Ти зробив йому і своїй колишній дружині послугу. А от якби не відмовив, то прив’язав би його до компанії, яка загниває, позбавив би їх обох шансу...

Вона замовкла.

— Тобі від цього зле?

— Ні, просто це ніяк не стосується того, для чого я тебе сюди покликав, — відмахнувся Барні.

— Ти правий, — кивнула Роні. — Ти покликав мене, щоб ми разом розробили план зради Лео Булеро.

— Послухай... — спантеличено проказав він.

— Але ж це так. Ти не здатний впоратися самотужки. Я тобі потрібна. І я не сказала «ні». Заспокойся. Хай там як, але мені здається, що це не найкраще місце для обговорення таких справ. Почекаймо, доки не опинимося вдома. Добре?

Вона подарувала йому сяйливу усмішку, сповнену абсолютного тепла.

— Добре, — погодився Барні. Вона мала рацію.

— От була б халепа, — сказала Роні, — якби виявилося, що у твоєму офісі «жучки»? Що, як містер Булеро зараз отримає плівку з усім, що ми тільки-но наговорили?

Усмішка не сходила з її уст, ба більше, вона стала навіть ширшою; це справило на нього неабияке враження, і він зрозумів: ця дівчина не боялася нікого й нічого ні на Землі, ні в усій Сонячній системі.

Йому хотілося й самому бути таким сміливцем, як вона. Але була одна проблема, яка не давала йому спокою і про яку він не говорив ні з Лео, ні з нею, хоча Лео, безперечно, також мучило це питання... а якщо Роні була такою розсудливою, якою здавалася на позір, то мало б мучити і її.

Ще треба було переконатися, чи те, що повернулося з Проксими і розбилося на Плутоні, — байдуже людина то чи ні — справді Палмер Елдрич.