Темпонавти

— Ви не питаєте, навіщо я вас викликав? — Щоки начальника управління порожевіли — він був молодий і не вмів приховувати почуттів.

— Думаю, Фрагус, що ви мені про це скажете самі, — байдуже відповів космогатор Антоній Ендотеліус-молодший.

Начальник зніяковів ще більше.

— Ви… ви… — затинаючись, мовив він. — Може, ви… ну… я маю на увазі моє призначення. Але не думайте, що вас недооцінили. Як начальник управління, безперечно, ви були б на голову вищі за мене. Але ж таких виконавців, як ви, таких віртуозів просто немає, і через те…

Ендотеліус заперечливо махнув рукою.

— Стривайте, Фрагус, ви мені просто лестите. Як найскромніша людина в управлінні, не можу вам цього дозволити, хоча, як найправдивіша людина в об’єднанні, мушу сказати, що в ваших словах щось та є.

На обличчі Ендотеліуса з’явився звичайний добродушний вираз, на губах заграла усмішка.

— Ну, гаразд, — сказав Фрагус, — тоді до діла. До нас дійшли чутки, ніби на одній з планет нашого Всесвіту, Каріні, порушується ізомірність простору. Повторюю: це тільки чутки, неофіційні відомості, але наслідки можуть бути такі серйозні, що необхідна ретельна перевірка. Якщо порушується ізомірність простору, починає підводити і математичний апарат: у множинності, де еквівалентні два будь-які сусіди, не будуть еквівалентні елементи, що стоять по краях. Тобто порушується транзитивність! Сподіваємось, ви розумієте, як це небезпечно?!

Ендотеліус недбало кивнув.

— Не гайте часу. Ви говорите про елементарні речі. Ближче до діла!

— Гаразд! Планета Каріна міститься в секторі ХАУ 310/45. Фізики і математики буквально наводнили її, вивчаючи незвичну аномалію. З житлом там тепер сутужно. Але для вас, я гадаю, це не буде проблемою.

Антоній Ендотеліус поблажливо усміхнувся і ледве втримався, щоб не поплескати Фрагуса по плечу.

— Все буде якнайкраще. Ендотеліус і не в таких бувальцях бував. Не сумнівайтесь. Через кілька днів я привезу вам абсолютно вичерпну й точну відповідь. До побачення.

Антоній Ендотеліус підбадьорливо кивнув Фрагусу і попрямував до виходу.

— Послухайте, Ендотеліус, — крикнув йому начальник навздогін. — Візьміть до уваги колоритну особливість тієї планети: шістдесят п’ять і три десятих процента її населення — математики.

— Візьму, — Антоній махнув рукою і важко ступив у проріз дверей, що несподівано виникли там, де ще мить тому була суцільна стіна.

Магнітоплан, клацнувши захватом, зупинився біля реалізаторія. Ендотеліус відчинив дверцята першої вільної кабіни і рішуче ступив усередину, при цьому боляче вдарившись головою об низько розміщений енергоблок.

— Неподобство! — процідив він крізь зуби. — Для кого вони роблять такі душогубки?! Невже не можна було зробити їх сантиметрів на п’ятдесят вищими?

Не перестаючи лаятись, він набрав на пульті потрібний код, засвітилася зелена лампочка, і змодульований потік хвиль, що ніс у собі інформацію про структурні особливості тіла славного космогатора, вирвавшись із мегаантени, помчав через надпростір до далекої планети.

Реалізувався він без пригод і, передбачливо зігнувшись у три погибелі та все ще обмацуючи ґулю на голові, вийшов з кабіни. З висоти оглядової площадки Антоній подивився на місто і розчаровано чмихнув: угору тяглися стоповерхові споруди, стільки ж поверхів, мабуть, ішло в глибину. У всіх напрямках через місто пролягали багатоярусні швидкісні траси на міцних полібетонних опорах. Будинки-пелюстки і будинки-квіти приємно урізноманітнювали цю стандартну картину.

Отже, насамперед треба було влаштуватися в готелі і завтра зранку почати роботу. Він піднявся на естакаду і викликав кабіну, яка за лічені хвилини переправила його до потрібного місця. Космогатор вийшов па площу, — і те, що він побачив, змусило його замислитись: перед готелем була “величезна черга, яка тяглася на кілька кварталів.

У черзі сиділи й стояли зовсім різні люди, але поводились вони однаково: якийсь час відчужено дивилися в порожній простір перед собою, потім раптом жвавішали, метушливо діставали з кишені кіберпам’ять і, квапливо ковтаючи слова, починали щось нашіптувати в неї. Від найближчих кандидатів у постояльці до космогатора долинали окремі слова: “Математичне сподівання… Необхідно навісити квантор… За допомогою методу універсальної конкретизації…” Слова зливались у невиразний гомін, який можна було почути хіба що на переповнених вокзалах.

Антоній зупинив якогось перехожого і звернувся до нього:

— Скажіть, будь ласка, що це за люди там у черзі?

— А, це? — кивнув перехожий. — Це приїжджі математики. Ма-те-ма-ти-ки з великої літери! Он той, худорлявий…

— Добре, добре! — поспішив перервати його Ендотеліус, відчувши, що розмова може ввійти в непотрібне русло. — А чого вони тут? Чого їх так багато?

Перехожий глянув на Ендотеліуса так, наче той спитав його про щось непристойне.

— Приїхали, то й приїхали. Виходить, треба було.

І пішов далі.

“На тій планеті шістдесят п’ять і три десятих процента населення — математики”, — пригадались йому слова Фрагуса.

— Ну що ж, приєднаємось до служителів інтеграла, — пробурмотів він, стаючи в кінець черги.

Простоявши майже п’ять годин, Антоній піймав себе на тому, що бездумно дивиться в простір перед собою, так само, як ті математики з черги, а голос, що не перестає бурмотіти: “Ну, Фрагус, зробив послугу”, — належить йому самому. Ще через п’ять годин він опинився біля стойки адміністратора — немічного чоловічка з бляклим поглядом.

— Вільні місця є? — безнадійно спитав Ендотеліус.

— Немає, звичайно, — монотонно відповів адміністратор.

— Отже, не поселите, — сумно мовив Ендотеліус.

— Я ж цього не сказав, — так само монотонно озвався адміністратор.

— Не розумію.

— Не розумію, чому ви не розумієте, — адміністратор звів на Ендотеліуса червоні від утоми очі. — Хіба ви не математик? Наш готель імені Давіда Гільберта — тільки для математиків.

— Ні, ні! Математик, — покривив душею Ендотеліус.

— Тоді ви повинні розуміти, що через величезний наплив гостей ми змушені застосовувати метод Гільберта.

— Метод Гільберта? — силувано всміхнувся космогатор. — Я, бачите, працюю в іншій галузі математики і цей метод щось не пригадую.

Адміністратор важко зітхнув і став пояснювати:

— Згідно з цим методом ми можемо прийняти навіть таку групу, кількість учасників якої нескінченна. Коли до нас звертається новий відвідувач, ми робимо перестановку: переселяємо пожильців з першого номера в другий, з другого в четвертий, з третього в шостий… У кожного нашого клієнта в ордері на поселення попередній номер замінюється номером удвічі більшим. Виходить, заселяються лише парні номери, а перший, третій і всі інші непарні лишаються вільними. В них ми й поселяємо щойно прибулих шановних математиків.

— Отже, поселите й мене? — пожвавішав Ендотеліус, який вихопив з пояснень адміністратора раціональне зерно.

— Так, ось вам ордер на перший номер. Розпишіться отут, — і адміністратор насилу підсунув до відвідувача неосяжних розмірів книгу.

Ендотеліус розписався і, полегшено зітхнувши, ввійшов у свій номер. Номер був, як номер. Біля стіни — панель силових меблів. Телевізор звичайний, об’ємний, не полісенсорний. Антоній Ендотеліус розслаблено відкинувся у вмить сформоване крісло і ввімкнув телевізор. Починалась естрадна програма. Конферансьє, сяючи усмішкою, вийшов до мікрофона.

— От ми й знову зустрілися, друзі мої…

Барвистий піджак, відлитий за останньою модою — із штучними біцепсами, — був розстебнутий, і сорочка з перламутровими ґудзиками щільно обтягала повненьке черевце.

— А тепер, друзі мої, хочу розказати вам пікантний анекдот, який я почув недавно від доктора математичних наук… є… та ви його добре знаєте, це відомий вчений. Одна пряма говорить перпендикулярній до неї другій прямій: “Ми з тобою могли б бути непоганим прикладом еквівалентності, адже з симетричністю в нас усе гаразд. А щодо рефлексивності й транзитивності — то це не так уже й важливо. Свої, прямі, не паралельні, якось розберемось!”

У залі пролунали ріденькі оплески.

— А зараз виступає ваш улюблений естрадний ансамбль старовинних інструментів “Інтеграл”. На логарифмічних лінійках вони виконають для вас варіації на тему бінома Ньютона. Просимо!

Очі в Ендотеліуса злипалися. Він вимкнув телевізор і задрімав. Його розбудив гудок фону.

— Я слухаю, — роздратовано сказав Ендотеліус і почув сонний голос адміністратора:

— У зв’язку з поселенням нового пожильця вам належить переселитись в другий номер. Тимчасово, звісно.

— Належить! — сердито пробурмотів Ендотеліус, важко підводячись. — Безсмертний викопний канцелярський щур! Належить! Із вищезазначеного випливає нижченаведене… Прийміть і таке інше…

Другий номер був точною копією першого. Сон зник, і Ендотеліус увімкнув телевізор. Той самий конферансьє, метушливо потираючи руки і підморгуючи, говорив глядачам:

— А ось що розповів мені сам особисто академік… А втім, ви його чудово знаєте. Надзвичайний розум планети!.. Якось за чашкою чаю ми вели з ним мову про різноманітність простору і, відповідно, про транзитивність у математиці. І він сказав мені: “Уявіть собі, любий друже, що ізомірність простору довкола нашої планети зникла і що, природно, порушується транзитивність”. Я спитав, як це можна собі уявити, — тут конферансьє змовницьки підморгнув глядачам, — і він відповів: “У цьому світі може тоді статись ось що: ви заплющили очі, щоб поцілувати молоду дружину, а коли розплющили їх, то виявили, що вона стара”. Ха-ха-ха! Правда ж, смішно?!

Глядачі не сміялися. Дехто став щось нашіптувати в кіберпам’ять.

Антоній позіхнув і тільки-но почав вкладатися спати, як знову загув фон.

— Тепер вам належить переселитися в четвертий номер в зв’язку з приходом нового клієнта, — забубонів адміністратор.

— Належить?! — вибухнув Ендотеліус. — Неодмінно! Але дозвольте нагадати вам, що ви обіцяли преселити мене тимчасово. Це ваші слова!

— Я дотримаю слова, — незворушно відповів адміністратор. — Тимчасово ви будете і в цьому номері.

Ендотеліус неприязно подивився на невиразне обличчя адміністратора і покірно встав.

О шостій годині ранку блідий Ендотеліус-молодший, похитуючись, вийшов із нещасливого готелю. Того ранку дужий космогатор уперше відчув, що таке головний біль. До дев’ятої години він навмання тинявся по місту, без інтересу оглядаючи якісь там визначні місця.

О дев’ятій підійшов до вуличного фону і зв’язався з Об’єднаним фізичним центром.

— Що? Таких даних у вас немає? Ізомірність простору дотримується? Чудово!

Ендотеліус трохи подумав і набрав номер телецентру.

— Скажіть, будь ласка, коли був записаний концерт, що його передавали вчора по п’ятнадцятій програмі?

— О! — усміхнулася гарненька дівчина. — Вам сподобалася ця програма? Зараз гляну. Ага, так і є. Два місяці тому.

Ендотеліус, ледве стримавши мимовільну усмішку, коротко подякував дівчині і попрямував у реалізаторій.

Незабаром він стояв у кабінеті начальника.

— Ви не могли зробити кращого вибору, пославши саме мене на цю прокляту планету. Цей їхній ідіотський готель міг витримати тільки я з моїм залізним здоров’ям і сталевими нервами. Коротко про мої пошуки. Ніяких порушень ізомірності простору в Об’єднаному фізичному центрі не виявлено, хоча було застосовано найдосконаліші методики. Звичайно, і з транзитивністю все гаразд. А чутки, які обійшли всю Галактику, виникли із несмішного анекдоту про порушення ізомірності одного досить посереднього конферансьє.

І Ендотеліус розповів про концерт, який передавали по п’ятнадцятій програмі.

Фрагус довго стримувався, але в кінці розповіді не витримав і розреготався. Сміявся довго, витираючи рясні сльози і постогнуючи.

— Ой не можу! От дурні, так дурні! То, кажете, черга математиків у готель тяглася на кілька кварталів?

— Я не став їх переконувати в чомусь, — сказав Ендотеліус, і собі посміхаючись. — Це такий народ: не перевірять — не повірять.

Фрагус сміявся все тихше, і нарешті обличчя його стало серйозне. Він перевів дух, покашляв і замислено спитав:

— А ви впевнені в тому, що сучасні методики Об’єднаного центру настільки досконалі?.. Я чув, розробляють якусь супернову методику…

— Яку методику? — тривожно спитав Ендотеліус, починаючи про щось здогадуватись.

— Ну, методику цих фізиків з Об’єднаного центру на Каріні. Я думаю, що, може, варто ще раз туди злітати і особисто поцікавитись у них, чи не порушується все-таки ізомірність. Як кажуть, диму без вогню не буває. Поїдете через місяць-другий. Я вас не підганяю. Домовились?

Антоній Ендотеліус-молодший похмуро мовчав.