Шляхи титанів

Під сяйвом блакитної зірки

…Експеримент був винесений на простори Антарктиди, що служила Людству як стартова площадка для всяких небезпечних досліджень. Найточніші електронно-квантові машини обчислили все — відстань, пройдену системами за десять тисяч років, напрям, координати планетної сім’ї блакитної зірки у Великій Магеллановій Хмарі.

Чотири гігантські зорельоти були встановлені на високому гірському плато. По краях материка вчені змонтували кільце енергетичних установок, що мали забезпечити створення нейтрального простору в вузькій смузі між Землею та планетою, де панував Залізний Диктатор.

Дві тисячі чоловік зайняли свої місця в житлових приміщеннях зорельотів. Колосальні космічні кораблі, що сягали до кілометра в діаметрі, потрясаючи страшним гуркотом материк, пробили атмосферу і вийшли в світовий простір. І тоді, по сигналу із зорельотів, неймовірної потужності енергетичне поле було включене. До установок ринула енергія, сконденсована на Меркурії, супутниках Юпітера і Сатурна. Керував експериментом з Землі Семоній, який став пристрасним захисником проекту Аеровела після передостаннього засідання Космічної Ради. Він слідкував за зорельотами з допомогою могутньої електронно-телескопічної установки, захищеної прозорою бронею від зовнішнього світу.

Коли, по знаку Аеровела, енергія сонячної системи сконденсувалась на установках в Антарктиці, неймовірний вихор, здавалося, струсонув Всесвіт, зоряне небо злилося в суцільну сяючу сітку, і все це відбувалося одну неповторну мить. Перед очима Семонія виникла промениста гігантська зірка і на тлі її сяйва чотири земних зорельоти…

Експеримент удався. Вузька смуга в полі тяжіння двох галактик нейтралізувалася. Простір у десятки тисяч парсеків був пробитий. Автомати блискавично відключили джерела енергії від установок. Сильний землетрус захитав материк. Та коли Семоній відвів погляд від екрана телескопа й оглянувся навколо, за прозорою бронею знову було видно знайомі гори Антарктиди.

А зорельоти за точно обчисленим курсом, оточивши себе дегравітаційним полем, невидимі для будь-яких приладів, наближались до страшної планети — резиденції Залізного Диктатора. Головний зореліт вів Джон-Ей, інші — Аеровел, Ліахім та Іскорка.

Нерви двох тисяч чоловік напружилися до краю. Адже тепер мусить вирішитися доля не тільки посланців людства, а й заселених систем рідної Галактики…

Аеровел з’єднався з керівниками усіх зорельотів, і коли їхні обличчя з’явилися на просторових екранах, лаконічно сказав:

— Я на кілька хвилин включу електронні телескопи. Для цього треба нейтралізувати можливу реакцію Диктатора. Будьте напоготові!..

Три невидимі кораблі вийшли наперед. Аеровел, хвилюючись, ввімкнув автомати. Перед ним спалахнув екран електронного телескопа. В очі вдарив потік променів блакитної зірки. Крупним планом в кутку випливла остання планета системи з великим супутником. Аеровел миттю повернув регулятор збільшення. Планета наближалась, неймовірно збільшувалась. Рідкі прозорі хмари розступилися, показалась поверхня чужого світу.

Аеровел не вірив своїм очам. Перед ним на екрані, збільшені до натуральних розмірів, пропливали населені пункти планети. Ось блиснула стрічка ріки, озеро, великі квадрати полів, ліси, сади, ось знову населений пункт, на широкій площі метушлива юрба. Це ж люди, розумні істоти! Невже розрахунки були невірні і зорельоти взяли не той курс? Ні! Не може бути! Але ж Диктатор! Де він? Невже…

Аеровел не міг закінчити раптової думки, не смів!..

Але факти були сильніші від сумніву. На планеті панувала розумна людська раса!..

— Друзі! — схвильовано звернувся Аеровел до своїх супутників і командирів зорельотів. — Телескопи свідчать, що на планеті процвітає розумне життя. Гадаю, що людям цієї системи вдалося перемогти Диктатора і його господаря Ро. Пересторога тепер не потрібна! Виключайте дегравітаційне поле і ведіть кораблі на посадку.

Захоплені вигуки радості були відповіддю на його слова. На екранах перископів загорілися діамантові вогні планет системи і кружало блакитного сонця. Швидко наближався диск крайньої планети. Зорельоти ще раз оточили себе могутніми полями, які позбавляли їх ваги, і повільно опустились крізь гарячу атмосферу на піщане плоскогір’я. В рожеве небо здійнялися хмари піску, сіро-фіолетові дерева навколо були розчавлені велетенськими апаратами…

Деякий час космонавти насторожено очікували, спостерігаючи пустельний краєвид. Та ось на обрії з’явилася курява. То швидко наближалися якісь машини. їх було не менше сотні. Колона цих машин зупинилася метрів за двісті від зорельотів. На пісок висипали тисячі істот — цілком схожих на людей Землі. Вони вітально здіймали руки вгору, вони щось кричали незрозумілою мовою.

Аеровел полегшено і радісно усміхнувся, апарати зв’язку понесли його слова по всіх кораблях:

— Всім бути на місцях! Джон-Ей, Маріанна і десять чоловік вашого екіпажу нехай вилітають до цих людей…

Від колони машин відокремився огненноволосий гігант. Він захоплено дивився на велетенські зорельоти, які верхівками сягали хмар. Ось він побачив, як з верхівок двох зорельотів ковзнули два літальних апарати і безшумно опустилися донизу. Юрба завмерла. До гіганта наблизився майданчик Аеровела. Вчений жестом запросив представника нового світу до себе. Той, не вагаючись, легко піднявся по східцях до людей Землі. Його очі горіли хвилюванням і якимсь нез’ясовним дивним почуттям, у якому можна було прочитати і захоплення, і радість, і вдячність.

— Аеровел! — крикнув зі свого апарата Джон-Ей. — Клянусь, що він схожий на Іо! Ти пам’ятаєш мою розповідь?..

Аеровел не встиг що-небудь відповісти, як почувся голос гіганта. Він жваво сказав мовою Джон-Ея і Маріанни:

— Ти правильно сказав, брате! Іо — наш далекий предок! Він розповідав нашим батькам про приліт у далекі часи людей з іншої галактики. Вони загинули тоді в поєдинку з Диктатором.

— Але звідки ви знаєте цю мову? — запитав вражений Аеровел.

— Ця мова була записана квантовими машинами, — пояснив огненноволосий. — Ми навік зберегли спогад про героїв. Ми весь час чекали, що до нас прибудуть брати на допомогу. Я бачу, що це ви — нащадки героїв. Але як ви дізналися про все? Адже тим двом не пощастило втекти від Диктатора!..

Та ось погляд гіганта зустрівся з поглядом Джон-Ея. Його очі розширилися від здивування, слова завмерли на вустах.

— Я бачив це обличчя на портретах, — прошепотів він. — Джон-Ей… Але ж минули тисячоліття з того часу!..

— Не дивуйтесь, — весело обізвався Джон-Ей. — Наука на нашій планеті досягла такого рівня, що мене воскресили і навіть зробили безсмертним!.. Але про це потім. Скажіть раніше — як ви подолали Диктатора?..

— За планом старого Іо, — відповів гігант. — Ми об’єднали зусилля всіх людей у підземеллях, за багато віків проробили печери до енергетичних центрів і знищили їх. Це трапилось недавно — років тридцять тому… Ро вмер через п’ятсот років після вашого прильоту. Наостанок він дав завдання Диктатору знищувати все живе. Тільки знешкодивши головну машину, ми відвернули повне знищення людської раси…

— А де ж сам Диктатор тепер?..

— Диктатор залишається на своєму місці непорушний до цього часу. Після Іо не було жодної людини, яка б знала його конструкцію або конструкції автоматів того часу… Тепер у нас немає можливості так швидко відновити свою могутність!..

Обличчя Аеровела розцвіло доброю посмішкою.

— Ми допоможемо вам. Показуйте нам дорогу. Летимо до резиденції Диктатора!..

Два літальні майданчики легко піднялися в повітря і попливли над землею. Сотні машин, здіймаючи куряву, помчали назад від плоскогір’я, де височіли зорельоти.

Раптом Джон-Ей зблід, в очах промайнули якісь болючі спогади. Маріанна схопила його за руку.

— Що з тобою, друже?..

— Віо-літта! Гори Віо-літта! — прошепотів Джон-Ей.

Гігант почув, схвально кивнув головою.

— Вірно! Бачите — руїни антени? її знищили наші сміливці!

Внизу промайнули руді горби. Вони вже заростали блідо-зеленими кущами. Ось з-за горбів показалося велетенське прозоре накриття. Літальні майданчики влетіли через широкий отвір всередину і спустилися на широкій чорній площі серед тисяч непорушних напівсфер, що виблискували потемнілими тілами навколо. Прямо перед враженими космонавтами височів прозорий горб мертвого Диктатора — колись грізної механічної потвори. Він тепер був безсилим… Джон-Ей метнув погляд ліворуч. Там, як і раніше, під прозорим куполом стояло дві постаті.

— Георгій, — прошепотів Джон-Ей.

— Де? Де Георгій? — безтямно крикнула Маріанна. Сльози застилали їй очі.

— Ми не знали, що з ними робити, — тихо обізвався гігант. — Ми їх залишили так, як вони стояли. Це — жінка-інженер, творець Диктатора, і один з тих героїв!..

Маріанна не дослухала. Вона вистрибнула з майданчика і метнулася до прозорого накриття. Джон-Ей кинувся за нею. Вони першими знайшли вхід і проникли в нього. Перед ними на чорному п’єдесталі стояли дві непорушні постаті — Георгій і прекрасна жінка цього світу. На їх обличчях, як і раніше, завмерло нерозуміння і болісне запитання — коли ж закінчиться ця пантоміма і над світом прекрасної зорі загориться вогонь живого, а не примарного Розуму?..

Джон-Ея випередила Маріанна. Вона легко вибігла по хвилястих сходах до п’єдесталу і кинулася, ридаючи, до ніг Георгія. її підхопив Аеровел, який теж піднявся сюди, поставив на ноги.

— Спокійно, дівчино, — сказав він. — Ми воскресимо їх…

Він говорив це, а сам схвильовано дивився на обличчя вогненноволосої красуні — творця страшної машини.

— Пробач мені, Осінній Лист, далека зоре моя! — прошепотів він. — Я пішов назустріч долі своїй. Ось вона — переді мною. Я поверну їй життя і розум. Ми разом з нею створимо прекрасний світ. Ми поєднаємо зусилля двох галактик — і це буде трампліном у Безкінечність…

По знаку Аеровела прозорі саркофаги з тілами Георгія і жінки-інженера перенесли на майданчики.

— Вони в стані глибокого анабіозу, — сказав Аеровел. — Через дві години ми будемо говорити з ними…

Впало накриття над операційними столами. Люди схвильовано завмерли. І ось… Сталося!..

Спочатку заворушився Георгій, потім застогнала Сіой — огненноволоса жінка. Вони поверталися до життя, вирвані всемогутньою рукою людини з лабет вічного сну.

Георгій поволі підводився, намацував руками опору. Повільно розплющив очі. Туманним поглядом ковзнув по присутніх і раптом… побачив Маріанну.

Неясні спогади тінями пролетіли в мозку, яснішали, сповнювалися змістом

— Маріанно! Який чудесний сон, — прошепотів він.

Маріанна не витримала Вона не бачила, як Аеровел допомагає Сіой вставати з ложа, як на широкому плато народи планети вітають братів з далекої системи Плачучи від щастя, вона невідривно дивилася на обличчя свого коханого — змарніле, худе Серце и билось так сильно, що здавалося, воно вискочить з грудей А може, то не серце билося, а рвалася в простір, народжувалась доля нового світу — безсмертна, прекрасна, щаслива

1959 р.