Шляхи титанів

До невідомого

Тисячі телеоб’єктивів, біноклів і старовинних підзорних труб з далекої відстані спостерігали за космодромом, де за кілька хвилин стартує велетенський корабель з чітко написаним червоною фарбою словом: «Думка». Це був тріумф не тільки екіпажу корабля, не тільки колективу конструкторів. Очі вчених, учителів, робітників, поетів, очі тисяч людей слідкували за «Думкою», проводжаючи її в безкінечну путь, як своє виплекане тисячоліттями дитя. Справді, в цьому кораблі втілювалася мрія поколінь, геній безлічі вчених та інженерів. Це вони своїми руками піднімали апарат у Космос, передаючи естафету науки в майбутнє.

Навіть найзапекліші скептики переконані були в успіху, незважаючи на незвичайну сміливість подорожі. Це переконання стверджувалось чудесною конструкцією зорельота.

Реактор, який працював на анігіляції речовини і антиречовини, давав таку колосальну енергію, що дозволяла зовнішню оболонку корабля обезважувати і створювати навколо неї універсальне антиподе. Поле мало напругу, що переважала напругу непроникливої речовини типу густих зірок. «Думка» могла повністю ізолюватися від впливу гравітаційних, електромагнітних полів Галактики і набирати будь-яку швидкість. Для подорожі в антисвіт передбачалося використати потужні електромагнітні поля таких частот, які б дозволяли, взаємодіючи з антиречовиною, опуститися на антипланету зірки «Чужої». В антисвіті можна буде залишатися доти, доки вистачить енергії реактора…

Всі лічили секунди. Старт «Думки» незабаром. І не одна людина на Землі з болем в серці подумала про тих, кого більше ніколи не зустріне жоден сучасник…

— Друзі! — почувся голос Георгія по всіх каютах корабля. — Я включаю дегравітаційне поле і даю старт. Уважно слідкуйте за контрольною апаратурою. Якщо я або Джон-Ей вийдемо зі строю — негайно беріть на себе управління!.. Джон-Ей! Поле!..

Помічник спокійно повернув маленький важілець. Автомати почали працювати. Червоним вогнем спалахнув пульт, а потім рівно засяяли живі пульсуючі зиґзаґи на екранах. Георгій подивився на перископи. Світ зовні померк, перетворився в ледве помітне зборище тіней. Тяжіння ставало все меншим, тіло майже нічого не важило, у вухах тихо зашуміло.

Це вступили в дію мезонатори, які обезважили оболонку корабля і закутали його потужним антиполем. Георгій включив електронний автопілот, що повинен був вивести корабель за межі системи. Там необхідно буде визначити курс точніше.

Почувся приглушений грім. Тіні в перископах поповзли вниз. Навколо повисла чорна пітьма, засіяна розмитими плямами зірок. Зореліт вийшов у світовий простір. Земля, люди, життя — все залишилося десь позаду, там, у крижаній безодні. Глухий біль в серці Георгія затихав, образ Маріанни перетворювався в сяючий прекрасний спогад.

«Думка» по заздалегідь обчисленій кривій пройшла мимо зовнішніх великих планет і попрямувала у район Веги, де недавно з’явилася швидколетюча «Чужа».

Георгій, знявши антиподе, дав завдання керівним автоматам. Вони уточнили напрямок. Закутавши зореліт дегравітаційним полем, Георгій посилив потужність двигунів. «Думка» поглинала простір з швидкістю більйонів кілометрів на секунду. Так минуло кілька годин…

— Пора гальмувати! — схвильовано сказав Георгій. — Ми пройшли більше тридцяти світлових років. Скоро — кордони антисистеми…

Потік ядерних часток ринув з передніх дюз у напрямі польоту корабля. Швидкість «Думки» незабаром понизилася до швидкості звичайних космічних кораблів. Треба було готуватися до зустрічі з антисвітом.

Космонавти хвилювалися. Адже це була перевірка земної науки, їх подорож в антисвіт мала підтвердити правильність теоретичних висновків людського розуму.

— Невже зореліт «Вогонь» не міг врятуватися? — похмуро запитав Джон-Ей. — Чому вони не вилетіли назад, у простір?..

— Ніхто не міг передбачити, що в нашій системі є антизірки. Це сліпа випадковість. Тим більше, що на відстані виявити анти-зірку неможливо. її проміння складається із звичайних фотонів… Ну, пора!..

Джон-Ей виключив антиподе. За ілюмінаторами загорілося зоряне небо, попереду, на екрані, переливалася рожевими барвами велетенська зірка «Чужа». Гравіметри показали, що «Думка» потрапила в сферу тяжіння антисистеми. На екрані телескопічної установки виростав диск крайньої планети, де загинули товариші з «Вогню».

— Друзі! — тихо звернувся Георгій у мікрофон. — Ми беремо напрямок до планети!..

— Ми спокійні, Георгію! Давай!.. — почувся низький, оксамитний голос Вано у динаміку.

І ось за ілюмінаторами спалахнули яскраві зірочки.

Вони оточили корпус «Думки» сліпучо-блакитним феєрверком. Корабель зустрів потоки мікрометеорів з антиречовини.

Автомати, по команді штурмана, миттю включили електромагнітне захисне поле. Корона вогню зникла.

Георгій витер піт з поблідлого лиця, слабо усміхнувся.

— Витримало поле!..

— Зачекай! — заперечив Джон-Ей. — Попереду — зустріч з масою антиматерії, яка в мільярди разів більша за масу метеорів!..

— Витримає! — весело озвався командир, не відриваючи погляду від екрана.

Планета наближалась. Вона аж надто була схожою до рідної Землі. Над її поверхнею пливли в блакитній атмосфері білосніжні хмари. Крізь розриви у хмарах вгадувалися обриси материків, в деяких місцях під променями рожевого сонця блищали іскорками води океану.

Космонавти не могли надивитися на чудесну картину. Просто не вірилося, що все навколо: рожеве сонце, планета, хмари над нею — складається з іншої речовини, ніж у рідній системі.

Автомати відзначили послаблення захисного поля. Очевидно, корабель ввійшов у атмосферу планети. Обличчя Георгія мов закам’яніло. Кожен нерв напружився до краю. З цієї секунди життя космонавтів залежало тільки від роботи реактора. Захисне поле буде вести безперервну боротьбу з океанами антиматерії, яка оточує посланців іншого світу звідусіль.

Зовні посилювалось сяйво вогняного вихору. Реакція взаємного знищення антиречовини і потужних квантів захисного поля відбувалася на відстані десяти метрів навколо «Думки». Ось мимо промайнули хмари — в ілюмінаторах поповзли туманні тіні й обірвалися. Крізь сліпучу корону, що оточувала зореліт, відкрилася безмежна панорама невідомої планети. «Думка», підкоряючись волі людей, все сповільнюючи політ, опускалася на березі океану. Зліва тягнулися масиви хащів, танули вдалині гірські піки, а праворуч котилися за обрій зеленкуваті хвилі океану…

Ніби велетенський болід, сяючи нестерпним блиском, корабель Землі повільно опустився недалеко від води і непорушно повис у повітрі. Гарячі вихори повалили гігантські дерева густого лісу.

Низьке потужне гудіння понеслося над океаном, завмираючи вдалині.

Космонавти прибули в антисвіт…