Шляхи титанів

Негадані союзники

…Попереду засяяло світло. Темний коридор перейшов у високу печеру, освітлену блакитнуватими кулями, які рядами йшли вгорі. Назустріч прибулим з усіх боків висипали десятки істот. Джон-Ей і Георгій з подивом відзначили, що це були справжні люди високого зросту, дуже красиві і сильні, з смагляво-рожевим відтінком шкіри.

Де вони бачили такий колір шкіри? Ага, у жінки під прозорою сферою в резиденції Диктатора.

Друзі здивовано перезирнулись.

— Значить, Диктатор не знищив усіх? — промовив Георгій. — Друже! Ми зможемо що-небудь придумати! Подивися, у них є освітлення, значить, є і технічний потенціал!..

Джон-Ей не встиг відповісти. Один з тих, хто привів їх сюди, — молодий, з орлиним носом, одягнений в зелену накидку, — вклонився, показав рукою в боковий прохід, запрошуючи зайти. Очі його випромінювали гостинність і незрозумілу тривогу. Натовп жваво перемовлявся між собою дивною мовою, звуки якої мали надзвичайно широкий діапазон у тональності. Люди Землі зайшли слідом за провідником до бокового приміщення. Воно було досить великим, але більшу його частину, не менше трьохсот метрів, займали якісь агрегати, прикриті сферичними ковпаками. Світло, що падало зі стелі, відбивалось у чорній підлозі. На підвищенні, вздовж стін, стояли різні прилади.

— Клянусь, це залишки раси, яку загнала під землю машина! — прошепотів Георгій.

Джон-Ей на знак згоди кивнув. їх провели до кінця залу. Там у кріслі сидів закутаний до самого горла в чорну мантію старий, зморшкуватий чоловік. Його запалі очі впилися в обличчя прибулих. Скоро вони загорілися вогнями цікавості і приязні. Старий кинув провідникові кілька слів. Той підсунув людям два стільці — прості, прямокутної форми, зроблені з чорного легкого матеріалу. Георгій і Джон-Ей сіли.

— Хто він? — зірвалося запитання з вуст Георгія. — Володар, вождь чи вчений?..

Відповіді не було. Людина іншого світу підняла руку, показала пальцем на свої груди.

— Іо-тінаас! — пролунала срібляста розкотиста фраза. — Іо!

— Це його ім’я, — сказав Джон-Ей. — Іо!

Людина закивала головою і запитливо показала пальцем на Георгія та Джон-Ея. Ті назвали свої імена. Іо уважно і дуже правильно повторив їх. Потім він, не повертаючи тулуба, правою рукою потягнувся до пульта, який був поруч, і щось ввімкнув. Світло погасло. Ліворуч від Іо загорівся екран. На ньому з’явилося зображення планети, що, обертаючись, пливла в просторі. Іо промовив слово. Воно звучало в земній вимові дуже дивно:

— Лоо-пррасітарія…

Показалося сліпуче блакитне сонце.

— Сі-немма! — сказав Іо.

Таким чином він назвав кілька предметів, понять, а потім, знову почавши демонстрування спочатку, ткнув пальцем у бік Джон-Ея та Георгія.

— Він хоче, щоб ми називали все це своєю мовою, — промовив Джон-Ей. — Але для чого?..

— Краще нічого не запитувати тепер, — прошепотів Георгій. — Ясно, що вони наші друзі і союзники, і треба скоріше порозумітися з ними…

Іо терпляче чекав, доки гості говорили. Нарешті Георгій поглянув на екран і почав говорити, називаючи кожен предмет, який показувався. Так було довго. Георгія замінив Джон-Ей. Минуло кілька годин. А старий Іо невтомно просив людей Землі називати все складніші й складніші поняття. Нарешті, космонавти втомилися так, що ледве ворушили язиками. Давалася взнаки неймовірна втома і пережиті пригоди. Іо помітив це. Екран погас. Як тільки стало темно, всемогутній сон зборов друзів, і вони забулися в важких кошмарах…

…Прокинулися Джон-Ей та Георгій в тих же кріслах. Навколо було м’яке блакитне освітлення, з свого крісла лагідно посміхався Іо. Перед ним уже стояв низенький стілець з кількома темно-зеленими тарілками, на яких лежали довгі волокна чи то м’яса, чи плодів. Не думаючи про це, друзі жадібно накинулись на їжу. В тіло вливалася енергія, думка ставала яснішою — це було головне! Поївши, Георгій вдячно вклонився Іо. Той відповів посмішкою. Потім знову запросив сісти.

Друзі чекали чогось незвичайного. Про це говорив вигляд Іо. Він знову включив щось на пульті і промовив кілька слів. Але замість чужого голосу з розтруба динаміка поряд з Іо пролунали земні слова, правда, з незвичайною вимовою:

— Я вітаю вас, далекі брати наші!..

Люди Землі не здивувалися. Вони зрозуміли, що Іо спеціально питав їх вчора назви предметів і понять земною мовою для того, щоб говорити з ними з допомогою перекладної машини.

— Я щасливий, що зустрів серед цієї пустелі схожих до нас, — радісно відповів Георгій.

Джон-Ей теж схилив голову на знак солідарності. Торжествуючий вираз з’явився на обличчі Іо. Глибокі зморшки розійшлися. Він сказав:

— Ви стали жертвами Диктатора, я зрозумів це відразу. Вам вдалося щасливо вирватися. Ми перші потерпіли від нього.

— Але ж хіба не ваша раса винна в тому, що ціла галактика завойована бездушною потворою? — запитав Джон-Ей. Георгій смикнув його за куртку. Проте старий Іо не образився. Сумно схиливши голову, він відповів:

— Це правда. Я теж деякою мірою винний. Я був асистентом у головного інженера, що сконструював Керуючого всією автоматикою планети…

— Це жінка? — запитав Георгій, схвильовано простягаючи руки до Іо.

— Так, — здивовано відповів старий вчений. — Але звідки ви знаєте?..

— Ми бачили її…

— Де? — затривожився Іо.

— Там… у приміщенні, де стоїть Диктатор. Вона під прозорим накриттям…

Георгій коротко розповів Іо про розмову з потворною людиноподібною істотою. Старий вчений, вислухавши його, затрясся в беззвучних риданнях. Люди Землі безпорадно дивились на нього, не знаючи, чим допомогти.

— Пробачте, — нарешті промовив Іо. — Старий я вже, не витримав. Ця жінка — мій учитель! Вона найвизначніший вчений нашої системи. її ім’я — Сіой, що значить Зоря. Всі одинадцять населених планет нашого сонця схилялися перед її розумом. І ось що трапилося. Та людина, яку ви бачили — Ро, помічник Сіой. Це було дев’яносто років тому…

Космонавти, затамувавши дихання, слухали страшну розповідь про долю гігантської системи. Все було неймовірно, надприродно, жахливо. Лихо впало на людство несподівано. Сіой сконструювала Керуючого автоматикою планети. Це була складна квантово-гравітаційна машина з зачатками технічного мислення. Людство звільнялося від каторжної громіздкої праці, виходило на світлу дорогу прогресу. І ось Ро запропонував Сіой передати машинам функції всього мислення. Він твердив, що це створить умови для золотого віку. Сіой була категорично проти. Вона вважала, що найбільша радість для Людини — це мислення, здібність мріяти і здійснювати свої мрії. Тоді Ро пішов на злочин. Він і ряд інших вчених, що підтримали його, самочинно надали Керуючому агрегату функції мислення.

Сіой звернулась до суспільних організацій. Рада народів почала вимагати усунення Ро від роботи в галузі автоматики. Але тут трапилося страшне. Ро використав становище і пустив у хід безліч універсальних машин, які підкорялися Керуючому агрегату. Людство було зломлене. Більшість загинула, решта сховалась під землею. Купка вчених стала володарями світу з допомогою машин…

— Так з’явився цей Залізний Диктатор! — сумно сказав Іо. — Каста «володарів» потроху виродилася. Бездіяльність, розпуста, нікчемне життя привело всіх їх до загибелі. Залишився тільки Ро, якого ви бачили… І ще — Сіой!.. Бідна Сіой!.. Я знаю, Ро домагався ЇЇ кохання. Він любив її! Але, напевне, вона і в найкритичніші дні не згодилася! Вона, очевидно, в стані анабіозу… Вона — творець машини, і машина ж тримає її в полоні!.. Весь світ ліг перед волею Диктатора!.. — тихо закінчив старий вчений.

— Не весь, — заперечив Георгій. — Хіба ми прилетіли не з вільного світу?..

— А що ви можете зробити? — похитав головою Іо. — Вістки в свою систему не передасте, самі ж ви безсилі!..

— А ви, ви чому сидите, нічого не робите? — майже закричав Джон-Ей. — Хіба у вас нема технічних засобів? Я бачу електронні і квантові машини, електрику. У вас є енергія і наукові знання…

Іо підняв суху руку, обірвавши запальні слова Джон-Ея. Потім витиснув з себе:

— Не все відразу. Ми готуємось до боротьби з Диктатором давно, але для цього потрібні сотні, а може, й тисячі років.

— Але ж ви помрете до цього часу! — вигукнув Джон-Ей. — Та й не тільки ви, а всі, хто тепер живе в підземеллях!..

Іо сумовито посміхнувся, лагідно поклав свою руку на плече Джон-Ея.

— Ну то й що? Ми помремо, але наші нащадки будуть вільними. Я певний, що вони не повторять нашої помилки!..

— Ви забуваєте, що за той час, доки ви готуватиметесь, Диктатор посіє страшне спустошення в багатьох системах!

— Іншого виходу нема! — схилив голову Іо. — Наш план розрахований на копітку працю багатьох поколінь… Ми вже відшукали кілька підземель з залишками людей, об’єднали всі ресурси і знання. План такий: поступово дізнатися про основні життєві, енергетичні центри Диктатора, провести туди тунелі і одночасно знищити їх…

— А потім? — зацікавившись, запитав Георгій.

— А потім все буде просто!.. Всі автомати, всі машини без наказів Диктатора мертві. Це, може, наше щастя, що їм не надано можливості діяти самостійно… Після знищення Диктатора люди зможуть спокійно вийти на поверхню і відродити життя… Нікчемна потвора Ро не страшна без машин…

— Тисячі років! — не стримавшись, стукнув кулаком по кріслу Джон-Ей. — Нам теж доведеться вмерти в цих підземеллях!.. А тим часом залізна потвора може досягнути нашої системи.

— Не в тім річ, — перебив його Георгій. — Справа не в нас… Повернувшись до Іо, він з надією запитав:

— Невже не можна зненацька напасти на Диктатора і знищити його тепер?..

— Це неможливо. Вся поверхня планети контролюється локаторами. Ро знищує все, що не належить до світу машин…

Георгій знесилено опустився в крісло, замовк.

— Невже у вас не знайдеться добровольців, які б пожертвували собою? — запитав Джон-Ей у старого.

— Пожертвували? — здивувався Іо. — Для чого?..

— Звідки одержує Диктатор енергію? — продовжував Джон-Ей.

— Енергетичних центрів тоді було багато, — відповів старий вчений, — але основна маса енергії спрямовувалась до Диктатора через параболічну антену в горах Віо-літта.

— Ми бачили її, пам’ятаєш, Георгію?! — вигукнув Джон-Ей. — Це чудово!

— Що? — не зрозумів Іо.

— Треба знищити антену, і Диктатор буде позбавлений енергії! Джон-Ей зірвався з місця, він торжествував. Георгій з сумнівом похитав головою.

— Диктатор відновить антену або переключиться на інші, — вагаючись, сказав Іо. — В нього, напевне, є акумульована енергія… Ро не міг не передбачити такого випадку!

— Це єдиний вихід! — не заспокоювався Джон-Ей. — Ми зможемо тоді захопити наш корабель і вилетіти звідси!..

— А ми? — запитав Іо.

— Ви? Ви почнете нове життя, відновите цивілізацію!.. Наша система допоможе вам!..

— То що ж ми зробимо?..

Джон-Ей пройшовся по залу, розкуйовдив попелясте волосся.

— А ось що, — нарешті зупинився він. — Треба діяти негайно, доки Диктатор не знищив корабель. Вибухівка у вас є?..

— Спробуємо знайти…

— Треба кілька найпотужніших зарядів. Уранових. Підемо ми… і кілька ваших людей… Знайдуться охочі?..

Іо мовчазно підвівся з крісла, відчинив двері в коридор і кинув кілька слів. Через хвилину до залу ввійшло три юнаки. Блакитне вбрання щільно облягало їх прекрасні стрункі тіла. Вони стримано поглянули на гостей, потім підійшли до Іо і завмерли непорушно.

— Сини мої, — тихо почав говорити Іо. — Ви не знаєте колишнього прекрасного світу, який був на нашій планеті до царства Диктатора. Ви народилися в підземеллях. Але таке життя недостойне людини. Ми вже почали впадати у відчай, гадаючи, що у нас нема виходу. Випадково до нас потрапили далекі друзі з іншої галактики. Вони теж потерпіли катастрофу. Але ясність думки підказала їм шлях до порятунку. Правда, рятуючи інших, рятуючи світ, треба комусь пожертвувати життям. Зате тоді прийде час, коли наші діти народжуватимуться під блакитним сонцем, а не в пітьмі, і навколо буде безкінечний світ, а не чорна яма, де важко дихати…

Наперед виступив високий, плечистий юнак з відкритим обличчям, чорними очима і вогненним волоссям. Він м’яко перебив Іо:

— Батьку! Що треба робити і коли? Ми готові!..