Шістка воронів

Подяки

Я хворію на дегенеративне захворювання, яке зветься «остеонекроз». По суті це слово перекладається як «смерть кісток». Звучить дещо готично й романтично, але насправді означає, що кожен мій крок сповнений болю й що часом, щоб ходити, мені потрібен ціпок. Я не випадково вирішила створити головного героя, котрий страждає на схожі симптоми, і часто відчуваю, як ми з Казом разом кульгаємо цим шляхом. Нам би не вдалося дістатися до «Кінця» без значної кількості чудових людей.

Уся моя любов — моїй команді вигнанців і баламутів: Мічі, Рахель, Сарі, Робін, Джошу й особливо Морґану, котрий дав книжці назву й допоміг мені її закінчити. Дуже дякую Джиммі, котрий витяг мене із Санта-Барбари й зруйнував мої письменницькі перепони, просто будучи чарівним.

Благословення Ноа Вілер, котра допомогла мені розгадати цю виняткову загадку, за те, що залишалася терплячою, коли я наїжачувалася, і за те, що принесла білу дошку для записів. Я глибоко вдячна Джейн Файвел, Лаурі Годвін, Джону Яґеду, Моллі Брюєт, Елізабет Фісін, Річу Дайзу, Ейпріл Вард, Кейтлін Сутіні та незліченній кількості людей у видавництві «Генрі Голт і Макмілліан для дітей», котрі допомогли оживити світ Гриші й дозволили мені й надалі досліджувати його разом із читачами. Джоанно Вольпе з «Нью-Ліф», «рішуча і правдива» обов’язково має зазначатися у Вашому резюме. Я можу прийняти будь-який виклик, знаючи, що Ви прикриваєте мою спину. Також дякую Пої «Він був молодим» Шабазі, Кейтлін Ортіз, Даніелю Бартізу, Яйді Темперлі й Джес Деллоу. Щиро дякую команді Гришей у Великобританії: Фіоні Кеннеді, Дженні Ґленкросс; і прекрасній команді видавництва «Оріон», особливо Ніні Дуґлас — надзвичайному видавцеві, чудовому компаньйонові в подорожах і природженому Рейфенкловцю. Дякую читачам, бібліотекарям, продавцям книжок, користувачам сервісу «БукТьюб» і блогерам, котрі оспівують книжкові сюжети в усьому світі.

Кожне гарне пограбування потребує талановитих фахівців. Мені теж допомагали найкращі.

Стівен Кляйн запропонував свої неоціненні знання про те, як новачки навчаються магії, і звернув мою увагу на діяльність Еріка Меда й Аполло Роббінза — злодіїв-джентльменів. Анжела де Пейс доклала всіх зусиль, щоб допомогти мені знайти спосіб приспати повну кімнату в’язнів, і врешті-решт хлорні бульбашки сповна виявилися результатом роботи Творця. (Не намагайтеся зробити їх удома.) Річард Віллер дав мені поради стосовно того, як насправді не пускають волоцюг до урядових споруд і до будівель із високим рівнем безпеки. Емілі Штайн познайомила мене з ножовими ранами й чудовим терміном «верхівка серця». Король штучних мов Девід Петерсон намагався підштовхнути мене в правильному напрямку й дозволив залишитися надзвичайно впертою щодо вулиць-«страт». І дякую тобі, мій друже й Соберумі Гедвіку Аертс, що допоміг мені спотворювати нідерландську мову вдумливіше.

Марі Лу, Емі Кауфман, Робін Ла Феверс, Джесіка Броді і Ґретхен Макнайл змушували мене без упину сміятися й терпіли щоразу, коли я плакалася. Дякую також Робін Васерман, Холлі Блек, Сарі Різ Бренан, Келлі Лінк і Касандрі Клер за поради щодо сюжету, коктейлі «Маргарита» й за те, що підсадили мене на серіал «Вовченя». Я вже ніколи не буду такою, якою була раніше. За кровотечу з носа фієрданської вартової можете засуджувати Анну Кері. Надсилайте їй свої скарги.

Крістіне, Семе, Емілі та Раяне, я щаслива називати вас своєю родиною. І найдорожча моя Лулу, ти підвела своє місто (цитата з американського пригодницько-драматичного серіалу «Стріла», заснованого на коміксах про супергероя Зелену Стрілу). Дякую, що терпіла мої примхи й непокоїлася через мою маленьку злочинну банду.

Багато книжок допомогли Кеттердаму, Бочці та моїй воронячій команді набути обрисів, але найважливішими були «Найчорніші вулиці: Життя і смерть вікторіанських нетрів» Сари Вайс, «Торговець кавою» Девіда Лісса, «Амстердам: історія найліберальнішого міста на світі» Рассела Шорто, «Кримінальний сленг: Діалекти жаргону із самого дна» Вінсента Дж. Монтелеоне, «Видатний шахрай: історія впевненого чоловіка» Девіда Маурера й «Викрадаючи Рембрандта: Замовчані оповідки про славетні крадіжки предметів мистецтва» Ентоні М. Аморе й Тома Машберга.

І наостанок: вичитувати цю книжку хотілося під звуки «Блек Кіз», «Клеш» і «Піксіс», але народилася вона в старій, повній протягів будівлі школи, де на повторі грав альбом «З плином часу» («In a Time Lapse»), а під покрівлею ляскали крилами кажани. Щира подяка композиторові Людовіко Ейнауді. І кажанам.