МОВНА ЕЛЕКТРИКА


Євгеніка


Моя сестра Маруся добрий турист, а ще кращий оповідач. І, може, розповідаючи, вона часом переборщить, вигадає щось від себе. Її додаток виходить таким цікавим, що без нього не було б і оповідання.

Недавно Маруся повернулася з України і каже, що високо в небі, над Київським морем, бовваніє відпочивальний санаторіум, Летюче житло. Відвідувачі дістаються до нього на летючих велосипедах. Ви, читачу, чули щось подібне? Я знаю байсикл (двоколісний) і трайсикл (триколісний), а це флайсикл (флай – літати).

Та це ще не все. Маруся каже, що Летюче житло продукує власний електричний струм. Це він тримає цілий центр в небі на постійному рівні. А виробляється струм з мови. Відвідувачі говорять між собою, пористі стіни засвоюють сказане і перетворюють його в потужну електрику.

Я нагадую Марусі, що звук дає мало енергії. Не досить для варення одного яєчка, не то що для утримання оздоровчого центру високо в небі. Та наша туристка запевняє, що не звук дає енергію, а зміст.

– Ти знаєш, яка колосальна сила переховується в мові! – каже мені. – Ця сила здуває цілі імперії й режими з лиця землі. Отож, тут говориться про художні засоби: епітети, метафори, приказки, прислів’я, вигуки тощо. Що розкішніша мова, що краще мовне паливо, то багатший і більший електричний струм.

Я не в силах збити Марусю з пантелику.

Механізми житла запрограмовані на засоби державної мови, і при вході можна прочитати: «Якщо ви вживаєте українську мову, то додаєте до джерела енергії».

Наявність чужоземних туристів в’яжеться з американськими доларами. Ці бажані гості, як каже моя сестра, не повинні себе утрудняти співпродукцією струму. Не їхнє діло говорити до стін. Натомість, винаймається спеціяльна говоруха, чий офіційний титул є скорочене – мовчит.

Кожного ранку ця молодиця з густими бровами стає в коридорі Летючого житла і голосно говорить або щось читає.

В цей спосіб мовчит Катруся забезпечує житло електричним кровообігом, дає освітлення, огрівання і утримує Летюче житло в небі на одному постійному рівні.

Моя сестра розповідає, що одного дня завітав до житла дядя Ваня, тип з імперськими пережитками.

Він вимагав, щоб мовчит Катруся голосно декламувала російські вірші.


Люблю грозу в началє мая,

Когда весенній, ранній ґром,

Как би резвяся і іграя,

Ґрохочет в нєбє голубом.


З одного боку це була добра думка. Хай поезія служить гостям за розвагу. А з іншого боку, стіни відпочивального комплексу були змайстровані на художні засоби української мови, і тут тільки українська мова переливається в енергію і стає електричним струмом.

Отож адміністрація так і з’ясувала дяді Вані, що його мова тут безперспективна.

Та не виглядало так, що дядя Ваня вгамується. Він і далі настоював на своєму. Нагадав усім про свій статус платного клієнта. Customer is always right. Під кінець адміністрації набридла вся ця аргументація.

– Ну, так чи не так, нехай буде з риби рак.

Мовчит Катруся одержала інструкції читати російську поезію.

Спочатку нововведення не принесло видимих змін в постачанні струму. Ще декілька днів житло функціонувало на старих резервах.

Та дядя Ваня і собі мав резерви російської поезії. Мовчит Катруся читала їх в коридорах вголос, але стіни не одержували потрібного палива.

Нарешті, вилучили струм у кухні. Посипалися скарги. Хоч холодні обіди були, як і раніше, смачними, з напоями справа стояла інакше. Західні гості вимагали холодну кока-колу або гарячого чаю з молоком.

Ось настав день, коли струму не вистачило, щоб утримувати житло високо під хмарами. Воно почало спускатися на приземлення. Відпочивальний центр з усіма своїми гостями сунувся ближче і ближче в напрямку до Київського моря. Так зветься велике водосховище на Дніпрі.

Дядя Ваня першим з усіх присутніх упав у паніку. Його голос тремтів. Очі вирячились. Він бігав по коридору в пошуках рятівничого пояса.

– Я не вмію плавати! – кричав.

На щастя, в коридорі з’явилася мовчит Катруся. Її оточили налякані відпочивальники.

– Заспокойтеся! – сказала вона. – Декламуйте хором за мною!


ВЕЧІР

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають, ідучи, дівчата,

А матері вечерять ждуть.


Мабуть, колись небесні янголи водили поетовим пером, як він писав ці рядки. «Вечір» – справжній скарб художніх засобів. Стіни, почувши це розкішне поповнення, так і засяяли радістю. А Летюче житло понеслося вгору, на свій звичайний позем.

Сестра Маруся каже, що після цієї події Катруся читає вголос Кобзаря, а туристичне міністерство в Києві перейменувалося на міністерство гостинности.


«Новий Обрій» № 11, 1999 р.


______________________











Загрузка...