Перетворення у тварин (збірка)

В ЄДНОСТІ СИЛА

Євгеніка

У 21-му столітті галерейне приміщення сіднейської Вежі Сентерпойнт зайняла Головна Кватира непроханих космічних гостей. Вони висадили в вікні дірку, щоб легше було залітати й вилітати. Їхні чоловіки мали крила. А безкриле жіноцтво вживало летюче приладдя, подібне до мітли.

Нові господарі часто влаштовували облави на людей. Вилами звалювали жертву на землю. Відкидали старих і худих, а молодих і товстих привозили у Вежу і тут тримали, аж поки не приходив шабаш. Тоді полонені зникали безслідно.

Втікти від цих зайд було неможливо. Якщо дивитися із Вежі вниз, люди стають крапками, а машини на вулицях збігаються до іграшкового розміру. І все ж школяр Террі-Тарас, коли його теж ув’язнили, негайно почав обдумувати фантастичний план втечі.

Громадяни тієї доби носили на шиї медальйон у формі тризуба. Електронний посилювач мислення. Як окуляри підкріплюють людський зір, так цей пристрій допомагав краще «варити головою».

З таким тризубом твоя мама не забуває більше ключі в авті. А ти дістаєш університетське деґрі за один рік, замість трьох.

Мало того, медальйон пробуджує ніші зариті таланти. Ти навчаєшся, як думкою рухати речі або спиняти їхній хід на відстані. В науці це зветься телекінез.

Дома Тарас уже не раз робив вправи.

Отак, лежать на столі вареники. Хлопець мислено наказує одному знятися й летіти. За якусь хвилину цей смачний витвір бабусиних рук пірнає в сметану, а тоді прямує Тарасові до рота.

Перші кроки, ясно, не завжди вдалі. Часом вареник вліпить тобі в око. Але, як каже бабуня, наполегливість приносить удосконалення. І після якої сотні вареників Тарас осягнув майстерність.

Тепер, у ворожому полоні, юнак має намір вжити цю техніку для порятунку людства.

Зграйка зайд вилетіла з Вежі і подалася в напрямку Синіх гір. При в’язнях залишився один рудий вартовий. Він поклав вила на стіл, а сам пішов ритися в холодильнику.

Тарас гукнув до інших полонених:

– Як я дам знак, будемо думати разом і про одне!

В’язні відповіли кивком голови.

Тарас подивився на вила і наказав їм мислено викинутися за вікно. Так, наче це був вареник.

Рудий зайда обернувся саме вчасно, щоб з подивом засвідчити, як його зброя втікає від нього в дірку.

Деякі люди запевняють, що тварини не показують почуття на лиці. Правда, трудно дати цим космічним істотам дефініцію: людина чи тварина. Виявляється, що за доісторичних днів вони вже раз відвідували Землю і збереглися в людській пам’яті як чорти й відьми! Ця теорія звучить переконливо: не могли ж люди висмоктати з пальця таку багату, детальну та уніформну традицію про служителів диявола.

Вартовий кинувся услід за вилами, щоб схопити їх. Але вони вже летіли з Вежі додолу.

Зайда стрибнув у розбите вікно, аж його хвіст брязнув по шибці. Завзято замахав крилами, щоб удержатися в повітрі.

Це й був той момент, що на нього чекав Тарас.

– Ану, друзі! Загальмуймо його крила! – гукнув.

Всі однодумці поринули в мислі. Тут вживається нове значення слова «однодумці» – люди, які шлють у медальйон спільний наказ. В єдності сила! Це одностайне мислення було надзвичайно потужним. Крила вартового раптом заклякли в русі, як паралізовані. Він зойкнув. Крутнувся на місці, подався вниз під силою тяжіння Землі. Цей зайда розбився на шматочки й розлетівся на всі бочки.

А на Вежі Тарас і інші в’язні, раді своїй перемозі, торкалися один одного долонями, як то роблять волейболісти після влучного голу.

Цією успішною сутичкою розпочалося загальне визволення від космічної навали. Ворог не міг устояти проти спільного мислення. Скоро вже дідькове кодло сіло у свою ракету і назавжди покинуло Земну кулю.

«Нові Дні» № 11-12, 1992 р.

_______________________