Пітьма вогнища не розпалює... Том 1

З покрівлі пси-центру вони вилетіли вдвох на магнетоні в передсвітання. Радан дивувався всьому, немов дитя: гармонійним обрисам літального апарата, подібного до сочевичного зерна, легкій повітряній архітектурі лікувального комплексу, природно поєднаного з розкішним краєвидом дніпровських круч, чорному компактному пульту керування, де мерехтіли багатоколірні іскорки сигналів. А коли апарат зірвався з місця і поніс їх до хмар, з грудей учителя вихопився крик захоплення:

— О розуме людський! Недарма я переконував людей, що саме Божество втаємничене в мислячій істоті! Гейє, це ж повернувся благословенний вік титанів! Все можливо, все доступно!

Усміхнена дівчина, ввімкнувши систему прозорості стінок магнетона, з радістю спостерігала, як Радан повертався то ліворуч, то праворуч, вигукуючи:

— Яка чарівна ріка! Як вона зветься?

— Дніпро, Радане! Твоя рідна ріка!

— А отам... що за чарівне місто?

— Трипілля! Там школа другого циклу, де я навчалася. Інколи сюди навідувався й ти... учитель, відомий всій Землі...

— Відомий всій Землі, — ніби бездумно повторив хворий. Потім знову загукав: — А там... на обрії... величні споруди, золоті бані... Що там таке?

— Київ. Прадавнє місто русів... столиця України...

— Читав, чув, — замислено сказав Радан. — Проте не пощастило побувати. Героїчна козацька земля, славетна у всій ойкумені. Ух ти! Куди це ми падаємо?

— Не падаємо, учителю, а знижуємося. Не турбуйся, автоматичний пілот діє ідеально, нам ніщо не загрожує...

— Дивина! Чудо! — шепотів хворий, кутаючись у квітчастий плед. — Це мені сниться... Я потрапив у край небесних геніїв. Бачу заспокійливі сновидіння... А там, що це таке? Білокрилі кораблики...

— Яхти для прогулянок, Радане. Ще в двадцятому віці ріки всієї Планети були засмічені, загиджені, в їхніх водах плавало тисячі брудних, гримлячих кораблів, швидкісних лайнерів. Насувалася катастрофа, люди очікували апокаліпсису, бо глибини сфери життя безнадійно спотворилися... А нині — глянь! Всюди — тиша! Все-таки розум одужав. Проте не захоплюйся! Загроза життю не подолана, спокій лише на поверхні... Обережно! Ми прибули...

Дніпровські кручі наблизилися, виросли. Заколихався берег, зрівноважився, завмер. Радан заплющив очі, ніби прислухався до втаємниченого голосу душі. Дівчина не турбувала його.

— Ти кажеш... ми з тобою тут зустрічалися? — пошепки озвався він.

— Недавно, Радане. І бесідували про заповітне...

— Дивно. Свідомість мовчить. Імла... Білий туман... Позаду — гримить минуле... за тонким покривалом, тільки торкнися його... і загуркоче буря... А спереду — порожньо...

— Ходімо, Радане. Нас чекає вогнище.

— Ходімо, дівчинко...

Вони виступили з люка магнетона на шовковисту, пухнасту траву. Під горбиком, де приземлився апарат, вирувала прозора течія Дніпра. Вгорі нависали кручі Правобережжя, зарослі чагарями, плакучими вербами, соснами. На Лівобережжі, над смугою синіх лісів сходило багрове кружало сонця.

Радан глибоко вдихнув ранкове повітря, помилувався білими вітрилами прогулянкових яхт, що виднілися в промоїнах туману над річковим плесом. Потім завважив, що Гейя порається біля маленької галявинки, складаючи в її центрі купку хмизу. Підійшов до неї, сів на один з плескатих каменів, загорнувшись у плед.

— Якось прохолодно... Мене лихоманить...

— Запалимо вогнище, ти зігрієшся, учителю.

— Це відбувалося тут?

— Тут, Радане. Це твоє улюблене місце. Ти гуляв завжди самотньо, налив багаття. А одного разу... я теж наблизилася сюди, гуляючи. Співала пісню. Тобі сподобалися слова пісні. Ти запросив мене до вогню...

Вона чиркнула запальничкою, язички полум’я застрибали між гіллям, блакитний димок цівкою піднявся над горбиком.

— Мені сподобалася пісня, ти кажеш? А яка пісня, про що?

— Про тишу, Радане...

— Тиша. Мовчання... Я багато думав про Мовчання. Ти знаєш, що таке Мовчання, Гейє?

— Тайна. Це вражаюча глибина, нерозгадана людиною...

— Мовчання — Мати всього Сущого. З Мовчання народжується Слово, Логос. Отже, Мовчання — Бог. Заспівай мені про тишу, Гейє. Може, я згадаю?

Дівчина несміливо почала співати, хвилювання душило її. Потім вона посмілішала, спостерігаючи, як уважно дослухається Радан-Джордано до слів. Закінчивши останній куплет, вона зненацька запитала:

— Чи сподобалися тобі слова?

— Я ж не знаю твоєї мови, Гейє, — здивовано відповів Радан. Потім усміхнувся. — А-а, ти гадаєш, що я містифікую? Правда, правда, моя дівчинко, я уважно дослухався до тексту... Прекрасна мелодія, глибока щирість твого голосу... а слова незбагненні... Щось знайоме, близьке, щось хвилююче... Тільки ж не торкнешся, не розбудиш... От якби перекласти на латину, на італійську мову...

— Буквальний переклад не дає того враження, — печально мовила дівчина. — Краще я тобі розповім про п’ять віків. Слухай, учителю, і згадуй...

Що таке історія ?

У корені — іст, ест — існувати, бути тобто, — суще.

Але ж суще — все. Чому ж для людської історії бралася мізерна частка подій, до того ж — подій не вельми важливих, часто навіть ілюзорних, поверхових.

Спостерігач може дивитися на розбурхану стихію океанських вод, рахувати хвилі, описувати барви піни, гуркіт прибою, шурхіт прибережного пляжу, динаміку грозових туч, блискавиць — проте це анітрохи не допоможе з’ясувати причини урагану, не відкриє джерела сили, що викликала потрясіння в природі. Чи не те саме в людській історії?

Раніше писалося як? Три брати — ікс, ігрек, зет — прийшли на таку чи ось таку землю. Вона їм сподобалася. Один осів у місцині під назвою ось такою, другий — деінде, третій ще десь там. Хтось там їм платить данину, або вони комусь платять данину. З’являються з невідомих земель князі, володарі, а точніше — розбійники, злочинці, жорстокі авантюристи. Руйнують попередні порядки, встановлюють нову династію. Історичних бандитів освячують ті або інші ієрархи. Безліч сусідніх царів, королів — теж завершених мерзотників та негідників — прагнуть породичатися між собою. Таким чином створюється монархічна мафія віків, яка хоч і клекоче ненавистю до власних членів, проте дотримується злодійської солідарності. Інколи рівновага порушується, киплять війни, ллється кров. Того повісили, тому одрубали голову, ще комусь викололи очі. Мерзенна хроніка записується, хоч вона ніколи нікого ні в чому не переконує, не стає потрібним досвідом.

А що ж глибокі верстви народів? Адже й там умирають, народжуються, кохають, зраджують, вбивають, захищають, співають, складають казки, мріють, шукають правди й Бога, зневірюються і повстають за свободу. Їхнє життя нікого не цікавило. Вважалося, що основна динаміка подій диктується змінами в тих чи інших династіях, а пізніше — виборами того чи іншого президента, прем’єра, лідера партії. Вірили в ілюзорні плакати політизованої історії. Навіть наприкінці двадцятого віку гралися в псевдодемократичні цяцьки, захоплювалися парламентською тріскотнявою, будуючи прийдешнє та власні сподівання на ілюзорному ґрунті психостереотипів обману чи забобонів.

У середні віки, коли знищили Джордано, домінував містифікований злочинний світогляд про верховенство небесного диктатора. Якщо вірили в грядущий Страшний Суд, якщо малювали пекельний вогонь і океани розтопленої смоли, куди ангели скидали мільйони грішних душ на вічну муку, то право земних помічників Бога нищити, спалювати єретиків ніким уже не могло заперечуватися. Над світом нависало покривало гіпнотичного страху, під тим покровом можна було навіювати будь-який алгоритм, запустити найжорстокішу програму. Що цікаво: ієрархи церкви або вінценосні монархи могли промовляти людяні формули, проте з легким серцем порушували вимоги тих заповідей, навіть не замислюючись над протиріччям слова й дії. Тверезі мислителі та подвижники, не приспані суспільним гіпнозом, гостро відчували абсурд історії, пробували розбудити дух народів — повчаннями, іронією, поезією, повстаннями, розколом церкви, запереченням Бога, ствердженням Бога, закликом до розуму, жорсткою самокритичністю, — але всі спроби тонули в марності. Світовий сон не порушувався громом подій. Народи забували все — і прекрасне, і зле, вірячи найхимернішому, найабсурднішому, якщо воно проголошувалося тим, хто тримав у цю актуальну мить довбню реальної влади.

— Довбня реальної влади, — засміявся Радан, схвально глянувши на дівчину. — Це ти гарно сказала...

— Це ти сказав, — заперечила Гейя, витираючи засльозені від диму очі. — Розповідаючи нам на уроці історії про минуле, ти вжив саме цей зворот. Я ще питала тебе, що таке довбня. Ти не відповів, пообіцявши показати наочно. Кілька днів блукав у лісі, пізніше приніс на урок здоровенну дубову палицю з потовщенням на одному кінці. Пояснив, що влада почалася ще в первісних печерах, а ось така довбня була надійним аргументом для ствердження «права». Пізніше довбня модифікувалася, трансформуючись у армію, поліцію, судову структуру, в’язниці, ешафоти, психомоделі потойбічного трибуналу...

— Гм, — здивувався Радан. — Невже я таке говорив? А втім... Усе дуже слушно. Кажи далі, Гейє, я слухаю...

— Проте мудрі люди відзначали, що довбня сама собою не є підвалиною для тривких суспільних структур або дій. Хроніка історичного плину, хай і поверхова, висвітлювала примарність сваволі та насилля, а разом з тим — вирізняла поміж суєтою монархів та воєвод, здавалося б, непоказні постаті, химеричні ідеї, дивні, непрактичні заповіді, які з віку до віку поступово набирали значення, авторитету, злободенності. Взяти ту ж таки ідею геліоцентризму, через яку постраждав Джордано...

— Справа не в геліоцентризмі, — нахмурився учитель. — В останній розмові зі мною... не дивися на мене так печально, Гейє! Адже для мене це реальність... У розмові зі мною інквізитор відверто признався, що їх турбує не світова схематика, не існування чи відсутність Бога... Власне, вірити в існування гармонійного космічного Творця не може психіка злочинна, злобна, підла. Він прямо сказав, що не вірить у Бога, що переконаний у правоті Коперніка. Головне для них — не істина, а влада, можливість вічно тримати на замку світову в’язницю. Доки є сила не допускати руїни геоцентризму, володарі навіть кроку не зроблять назустріч новій потребі душі. Таких центризмів — безліч, Гейє. І найголовніший... я відчув це дуже гостро в останню свою ніч... найголовніший — центризм форми, тілесності...

— Ти майже це саме розповідав нам, — лагідно озвалася дівчина. — Твій Джордано... і мій Радан — близькі істоти. Десь твоя душа вже наближається сюди... і я щаслива, учителю. Слухай же далі... Про що я казала? Ага... Про ідеї Джордано. Інквізиція зробила все, щоб ім’я великого мислителя забули. Його книги нищили, палили, пам’ять про мученика пізнання розвіювалася на вітрах історії. Проте правда пробивалася крізь нагромадження забуття й брехні, як билинка з-під каменя. Над Європою, над світом прокотилися революційні бурі. Народи прагнули свободи, розкутості думки, ясності сенсу буття. Та часто цей рух до істини очолював той же торжествуючий звір, про якого писав Джордано. Він одягав машкару захисника волі, друга народу, прихильника демократії, будівника нового світу. І знову юрби вірили в урочисті слова нових спектаклів, скидали ветхих богів, щоб згодом вознести їх на п’єдестал в іншій іпостасі. В двадцятому віці Планета була поставлена на край прірви: торжествуючий звір містифікував різноманітні напрямки пошуку й мислення — від ліберальних до деспотичних, від гуманістичних до тиранічних. Багато великих народів (і наш у тім числі) потрапили в пастку демагогічного ошуканства і лицемірства. Якщо коротко, в кількох словах, то ось яка динаміка цих віків... Материк за Атлантичним океаном відкрили задовго до смерті Джордано. Нові ринки, нові народи, нове прикладення для владолюбства і гордині, визиску й збагачення. Темниця розширювалася, але в суті залишалася тією ж тюрмою, пекельними колами муки. Нагромаджувалася енергія технічної потуги, а разом з тим — енергія ненависті, породжена рабством, експлуатацією. Морські шляхи, прокладені до інших континентів, відкрили канали для формування планетарного економічного організму. Масштаби обміну породили титанічну постать багатомірного капіталу, а пізніше — імперіалізму. Авантюрна енергія пошуку, визиску, насичення, збагачення вимагала розкутого пізнання. Тому церква відступила, примирилася з планетарною необхідністю науки, разом з тим модифікуючи давні забобони відповідно до подиху нових історичних вітрів.

У надрах політико-економічних монстрів визрівали нові катастрофи, світ завагітнів плодом робітничих революцій. З тим соціальним немовлям планетарна думка пов’язувала сподівання на повне визволення. Так не сталося. Як і раніше, народно-визвольні революції очолювалися безпринципними, а інколи — жорстокими, амбіційними людьми. В котлі соціальних пертурбацій формувалися такі страхітливі тирани, котрі ім’ям грядущих благ навіть винищували цілі народи. В кривавому історичному вертепі людство потроху прокидалося, але якою ціною добувалося прозріння?

У двадцять першому віці розпочалася Космічна Ера. Ідея Джордано про безмежність заселених світів перестала бути химерою ума, а реальністю для практичної науки. Земля почала з допомогою колосальних пристроїв слухати Космос, передавати у безмірність свої послання. Оволодівши такою гігантською силою, люди зрозуміли, що є лише два шляхи: самознищення або повне роззброєння. Знайшлися мудрі лідери, котрі очолили рух братання. Планета підтримала їх... І все-таки... все-таки...

— Що? Знайшлася інша небезпека? — тривожно запитав Радан.

— Так. Енергія зла, ненависті не могла саморозрядитися в результаті міжнародних угод. Адже вона тліє в кожній душі... а сукупно — створює в психополі драконів... Це стало відомо тоді, коли винайшли апаратуру для вивчення ноосферного поля. Ти, учителю, один з дослідників невидимого океану духу...

— Дивно і страшно, — похитав головою Радан. — Маючи такі можливості... відкриваючи безмірні континенти навіть духовних терра інкогніта... чого ж іще жадають люди, що їх затримує, що бентежить, що бунтує?

— Той же торжествуючий звір. Хіба він сконав? Або хіба він захоче віддати місце духові? Звірина нора... або інферно, в’язниця нашій внутрішній тварині ближча. У всякому разі, кожен крок у свободу дається тяжко. Тим більше — розуміння напрямку такого кроку буває цілком протилежне. Ось ми з тобою... Ти весь час прагнеш у безмірність, як і твій двійник Джордано... а я, хай і учениця твоя, шукаю тієї безмірності в найпростішому, в тому, що оточує нас... Може, навіть у кожній квіточці є отвір... так-так, отвір у нескінченність...

— Прекрасна думка, — задумливо кивнув учитель. — Я б щасливий був, зустрівши таку, як ти, ученицю, на дорогах Європи... тоді, в ті примарні віки. Може, доля повернулася б для мене іншим боком...

— Тоді? — з притиском запитала дівчина. Він глянув на неї з подивом, а Гейя, ніби раптово засоромившись, почала підкидати у багаття нову порцію хмизу. — Що ж далі? На чому я зупинилася?

— На тому, що в кожній квіточці є отвір у безмірність...

— Ні, то я ухилилася... Про енергію зла... Війна зупинилася тому, що всі жахнулися — люди й звірі. Всі хочуть жити. Ядерна довбня перелякала світ. Протистояння нагніталося в сфері економіки, соціології, релігії, ідеології. Людям належало втямити, що ноосферна війна ще страшніша, бо в полі розуму втаємничено корені космогенезу та антропогенезу. Загорілися вогнища нових поєдинків, які дали метастази на різні ділянки земного організму. Прокинулися навіть найменші народи, почали вимагати достойного прикладення своїх правічних сил і прав. Переосмислювалося значення духовності й прагматизму, потреб тіла і душі. Першість духу владно стукала в серце нових поколінь. Відроджувалися прадавні школи аскетизму, вилущувалися з архаїчного містичного лахміття, ставали потребою нової космічної людини.

Планету потрясли інформаційні бурі. Біологічна основа людини опиралася наступу технологічних новацій, бо розум збагнув абсурдність безконтрольного розвою інформаційної потужності, орієнтованої на зовнішній світ, на тримірність. Ми ледве не потрапили у страшний колапс автоматичних пристроїв. Власне, люди й не опиралися потоку зручних речей, пристроїв, можливостей, що обплутували їх своєю гіпнотичною привабливістю, доступністю, псевдонеобхідністю. Але допоміг випадок. У надрах інформаційних комплексів зародилася своєрідна хвороба, епідемією прокотилася по Планеті і в космічному просторі. Виходили з ладу навіть найменші прилади, пов’язані з використанням інформаційних пристроїв. Зупинялися машини, кораблі, падали з неба літаки, пропадали в просторі ракети, задихалися в закритих приміщеннях люди, гинули в шахтах, під водою. За кілька тижнів технологічна катастрофа знищила кілька мільярдів жителів Землі. Жодна війна минулого не мала таких наслідків. Ми зрозуміли, що вузький шлях відчуженого пізнання, відчуженої технології — руйнівний, неприродний.

— І що ж ви зробили, Гейє?

— Почали вивчати інші напрямки — біологічний, психологічний, заходилися шукати вартості в архаїчних системах. Деякі успіхи є, проте торжествуючий звір не здається. А разом з тим... відкриваються нові факти, які показують, що ми й досі блукаємо між трьома деревами, що колапс не подоланий...

— У чому ж нині той колапс? З чого мурується стіна космічного інферно?

— Мені тяжко пояснити тобі все... тим більше що саме ти, мій учитель Радан, один з шукачів нової стежки пізнання. Зрозумій, як мені тяжко знаходити слова, щоб відтворити символ небезпеки, про яку ми розмовляємо... Наприклад, таке... Ми посилаємо кораблі до далеких зірок...

— Чудово! — загорівся Радан. — Лише п’ятсот літ минуло, а ви вже простягаєте руки до далеких братів!

— Зажди! До контакту ще далеко. Річ в тім, що й досі зоряний світ мовчить. Або ми не знаємо його мови, або маємо справу з таємничим світоглядним феноменом. Кораблі, про які я сказала, не можуть пройти певну ділянку простору. Навігаційні прилади спрямовують їх до певної мети, скажімо, до зірки Сиріус... але згодом невідома сила повертає корабель крутою дугою назад... Як це відбувається, неможливо проаналізувати. Ми ніби в титанічній часово-просторовій спіралі. Масштаби її величезні, але тюрма є тюрма... Де причина, в чому справа? Є кілька думок. Одна така: ми падаємо в Чорну Діру. Ти не знаєш, що це таке? Розумію — Джордано про це не міг знати. Це — зірка, котра погасла, спресувалася так щільно, що її не видно, навіть промені світла не покидають тієї пастки. Своєрідна часово-просторова прірва, в яку ллється субстанція Космосу. Дехто стверджує, що ми вже у надрах Чорної Діри, що сам час і простір є породженням такої ситуації. Уявляєш, перед якою дилемою стоїть цивілізація? Прадавня ідея рятунку, про яку твердили мудреці, набуває далеко не містичного значення. Дехто замислюється над можливістю виходу з космічної пастки по духовних каналах світобудови, через інші простори й часи. Але для цього треба міняти тіло, душу, напрямок пізнання. Ти, мій учитель, якраз прихильник відчайдушних дій і проектів...

— А церква, релігія? — задумливо запитав Радан. — Куди кличе вона? Чи віднайшлися містки між заповітами релігій і науковим пізнанням?

— Може, краще тобі самому порозмовляти з лідерами релігій? — сказала дівчина. — Наприклад, з Папою Римським?

— Хіба це можливо? — вражено озвався Радан.

— Атож. Тепер ієрархи інакші, аніж в минулі страшні часи. Все міняється, все шукає спільності. Планета перед Новим Народженням, хіба можна в таку пору не мінятися? Звір гарчить, але ж і безодня все ближче й ближче. Знаєш що, учителю! Поки що досить. Ми повернемося назад. Я попрошу дозволу в Світової Ради, щоб показати тобі всю динаміку сучасності. Певна, вони дозволять. Ти даєш згоду?

— Веди мене, Гейє. Веди в хащі нового світу. Може, ваші бурі й змагання заглушать ревище минулих монстрів...

Морська вода і найчистіша, й найбруднгша: для риб вона пиття й рятунок, для людей — загибель і отрута.

Вічність — дитя, котре грає в шашки, царство дитини.

Прагнучи до меж душі, їх не розшукаєш, навіть якщо пройдеш весь космос, — таке глибинне царство Логоса.

Один дорівнює тисячам, якщо він найкращий.

ГЕРАКЛІТ

Речислав того ж дня вилетів на Алтай. Магнетон приземлився на Катунському космодромі в Уймонській долині. Головного Детектива Планети зустрічали найближчі помічники, які вже приступили до розслідування таємниці втечі. Привітавшись, Речислав дав їм знак іти за ним. У повній тиші всі зібралися в кабінеті головного Диспетчера космодрому. Детектив глянув на далекі пасма гір, що виднілися у широкому вікні, важко зітхнув і запитав, не дивлячись зокрема на когось:

— Пощастило здобути конкретні факти... що розкрили б причини втечі, методи, співучасників?

— Щодо методу, — обізвався Диспетчер, сивий, чорноокий учений, — то тут відсутня будь-яка таємниця. Практично всі члени Дитячої Республіки проходили стажування на нашому космодромі, оволодівали майстерністю навігації, зореплавання, пілотування... коротше, всього того, що необхідне для мандрів у просторі...

— Ну, це ясно, — кивнув Речислав. — Усіх повноцінних дітей ми готуємо для життя за межами Планети, якщо вони забажають цього. Проте як вони оволоділи експериментальним космокрейсером?

— Ми не знали, навіть не підозрювали, що таке може статися, — розгублено розвів руками Диспетчер. — Ініціативна група з дванадцяти хлопців та дівчаток висловила бажання познайомитися з кораблем для часово-просторової інверсії. Педагогічна Рада не заперечувала. Навпаки, дала найкращі рекомендації. Вважалося, що ця група складатиме в майбутньому цільний, здружений екіпаж. Отже, жодних секретів від дітей не було. Старші космонавти кілька разів експериментували разом з претендентами. В межах Сонячної системи проводилися досліди по інверсії. «Стрибки» в часі й просторі здійснювалися, ясна річ, невеликі... всього на кілька хвилин... і на сто-двісті тисяч кілометрів....

— Ах, яка сліпота, — махнув рукою Речислав. — Ми всі проморгали, і я найбільше в тім числі. Ми ігнорували буйну енергію юності, допустивши їх не до якогось там «порохового льоху», як у відомому прислів’ї... а буквально до космічних важелів. Ви кажете — маленькі стрибки! Але треба було збагнути, що вони готуються до великих... до титанічних! Гаразд, а що ж далі?

— У день втечі все було як завжди. Дитячу групу зустрів наставник-космопілот Герон, він мав з учнями провести експериментальний стрибок до Плутона...

— А в часі?

— На десять-п’ятнадцять хвилин. Вектор стрибка перевірили гравіолокатором, коридор в часі-просторі був чистий. Зненацька Герона викликали до диспетчерської...

— Хто?

— Виклик зроблено від імені чергового. Насправді — містифікація. Коли Герон зрозумів, що його ошукали, було пізно. «Прометей» стартував...

— Хто ж містифікував?

— Та хто ж? Втікачі. Вони до смішного просто обвели нас довкола пальця. Заздалегідь встановили неподалік від диспетчерської радіомаячок з підробленим записом термінового виклику...

— Ясно, ясно, — нетерпляче підганяв Речислав. — Що далі?

— Корабель зник. Потім на кілька хвилин виник на орбіті Місяця. Звідти вони транслювали своє послання Всесвітній Раді...

— Я знаю про це...

— А далі — «Прометей» знову зник. І повністю замовк.

— У вас є які-небудь міркування... куди втікачі можуть прямувати, де зупинитися?

— Жодних припущень, — похитав головою Диспетчер. — Все це надто несподівано. Ми опитали всі заселені станції Системи, всі наукові центри, всі рейсові екіпажі, оранжереї. Втікачі ніде не з’являлися. В цьому й дивина: запасів води та їжі на кораблі небагато. Для групи з дванадцяти чоловік вистачить хіба що на місяць. Ну ще недоторканний запас. Хай ще на місяць...

— Такі підрахунки ні до чого не ведуть, — роздратовано сказав Речислав. — Втікачі не дурненькі немовлята. Вони, певна річ, готувалися не для прогулянки. Тут якісь інші мотиви й плани... Гаразд! Дякую за інформацію. А тепер ви, — звернувся Головний Детектив до своїх помічників. — Що відомо вам?

Один за одним вставали детективи, лаконічно повідомляли:

— Всі члени Дитячої Республіки одностайно ігнорують наші запитання. Ніхто нічого не знає...

— Знищено особисті генокоди всіх дванадцяти втікачів у Світовому Інформаторі!!

— З банку геномів фауни й флори Землі захоплено кілька тисяч взірців. Ось список...

Речислав з подивом підняв брови.

— Яким чином? Хто допоміг?

— Жодної інформації.

— Що залишилося в спальнях, особистих кімнатах?

— Деякі щоденники, листи, кристалофони із записами бесід, діалогів, суперечок. Ми переглядали, дуже багато хаотичного, безсистемного...

— Заждіть з оцінками. Будь ласка, все залишайте мені. Дякую. Це якраз те, що тепер необхідне. Навіть один натяк може дати розгадку. Даю всім добу. Шукайте, думайте. Я переглядатиму все, що залишилося від втікачів. Завтра зустрінемося в цей же час...

...

Речислав вирішив працювати всю ніч. Обклався знайденими щоденниками, листами, кристалофонами, пам’ятними мікрокомп’ютерами. Помітив поміж речами записники сина. Схвильовано почав гортати один з них. Одразу ж в очі впала фраза: « Полюбити смерть. Тоді вона породить дивне, чарівне життя. Всі жахаються її, а тому вона безплідна. Смерть жадає Любові й Плоду...»

Вражаюча парадоксальна думка! Проте вона не шокує Речислава. Тут ключ до рішення всієї проблеми. Відкинути остогидлу класичну логіку, перемішати елементи світобудови, щоб утворився новий, небувалий візерунок. Як там у «Криптограмах Сходу»? «Мати Світу не боїться Великої Гри. Діти, присядьте на її покривало, почнемо радісно гратися...»

Який же обрати метод для аналізу? Чи знайдуться в цих розсипаних знаках бодай пунктири їхнього плану ? Що мені треба знати насамперед?

Конкретну мету, задум.

Напрямок польоту. Координати.

Методи здійснення. Реалістичність тих методів. Надійність плану. Чи зможуть втікачі протриматися, доки їх розшукають посланці Землі?

Де вони будуть? У просторі? В іншому часі? На певній планеті? В Сонячній Системі чи спробують прорватися до іншої зірки? Традиційні кораблі безсилі прорвати просторову шкаралупу сонячного регіону; можливо, крейсер «Прометей» здатний це зробити? Ще ж ніхто не експериментував у цьому напрямку!

Гаразд! Оберемо еклектичний метод імпровізаційної «атаки». Перегляну, послухаю, продумаю записи, розмови, думки безсистемно. Хай з цієї суміші твориться несподіваний візерунок.

Мій синку, мої бідолашні діти, де ви, куди понесли вас вітри стихійного повстання?..

З щоденника Кульбаби.

— Та ж сама пісня, — пробурмотів Речислав. — Це вже не поодинокі відхилення від світоглядних штампів, а. ціла ріка, що її ми ігнорували. Переосмислення проблеми смерті, розуміння вічності індивіда, роздуми над містками до інших станів буття...

Далі... Що тут далі?

Ось роздуми з кристалофону Ломикаменя. Цікавий хлопець, глибокий мислитель. Послухаємо...

— Самодостатність — головна теза XXI віку, основний ключ всіх пошуків — у енергетиці, економіці, творчості, пізнанні тощо. Самодостатність — повна індивідуалізація, завершеність. Плід Еволюції, при якому спілкування людей і світу є вже не споживання, а віддавання (як у Сонця). Вернадський мріяв про такий стан Нової Людини — автотрофність. Така мисляча істота здатна покинути материнське лоно Планети і жити будь-де. Триватиме наростання нових, небувалих органів — уже не для експлуатації стихій чи енергії, а для обміну, для єднання, для любовної гри. Федоров ще в дев’ятнадцятому віці називав це повноорганністю. Чудовий термін! Мати можливість вирощувати такі рецептори, які необхідні ось тепер, в цю мить. Не технологічні кіборги з набором заздалегідь запрограмованих дій, а живі духи Всесвіту, ніби унікальні квіти Всекосмічного Саду. Прекрасно! Це буде, буде!..

Гомо сапієнс — людина мисляча — має в собі, окрім тваринних, ящерних програм, втаємничені алгоритми інших, небувалих, можливостей, що кличуть нас до повної відмови від тваринних інстинктів.

Звідкіля ці вічні «утопії», де їхнє джерело?

Звідки польоти в снах, зустрічі з немислимими істотами, видіння інших планет, де люди ще не були, контакти з новими сферами буття, знання мови, якою особа не розмовляє, і безліч, безліч дивовижних реліктових здатностей, можливостей?

Гіпотеза: ми — нащадки гармонійного життя, яке потерпіло катастрофу. Ця біосфера — вироджена, хвора. Практично це — агонія титанічного життя. Будь-які спроби самозберегтися — марні. Екологічна «рівновага», що її ми намагаємося утримати вже півтора століття, то «рівновага» смертельної недуги. То — балансування над могилою.

Вихід — рішуче опертя на здорове зерно в Людині. Місія Квітки, дружба з Флорою, повернення до Едему.

Ціолковський був сто разів правий: мудра космічна людина повинна безжально оздоровити Біосферу. Що робити в прийдешньому з паразитами, невиправними хижаками, потворними формами? Їх краще усунути — безболісно, тихо.

А втім... може, навіть у паразитів є в глибинах геномів цікаві програми — пристосування, витривалості тощо. А рантом все це для чогось потрібне грядущій сфері Життя? «Всякої тварі по парі» у Ноєвому Ковчезі хіба дарма збирали? Нам у своєму «ковчезі» теж потрібні всі необхідні компоненти. Хто підкаже — які?..»

Головний Детектив насторожився. Ось воно! Перший знак. Вони вже давно замислили формувати нову біосферу. Для того й захопили з банків Інформаторію геноми рослин і тварин. Треба уважно дослідити — які саме?

А ось знову записи Будяка-Віктора:

«...Блискавка зачала Життя.

Це — безсумнівно.

Саме тому ми радіємо грозі. Перун — старший кумир у праслов’ян — пророчий дух народу, який відчував, де істина.

Ми народилися від Блискавиці, ми повернемося до Неї, станемо Нею. Проте що означає — вернутися до Блискавиці? Стати Тишею. Бо Тиша — Мати Блискавиці.

Прадавній еллін Геракліт теж твердить: «Керує всім Блискавиця». І ще: «Грядущий вогонь все обніме, всіх розсудить». А далі — найпрекрасніше: «Все обмінюється на вогонь, а вогонь — на все, як золото — на товари, а товари — на золото».

Чудово! Найвищий еквівалент сущого — вогняна субстанція Буття, а в динаміці, у вияві — Блискавиця розуму, життя, духу, пошуку, любові, повстання, прагнення, руйнації, творення...

Світовий вакуум — втаємничена сфера за «шкаралупою» нашого «яйця» життя. Ми виходимо (висовуємося) в ту сферу, в те жахаюче середовище в штучних шкаралупах (моделях біосфери). Але це марні спроби! Недарма наші зоряні кораблі повертаються назад ! Яйце ветхого життя прагне самозберегтися, не «випускає» нас. Нас — не готових! Бо нам суджена трансформація повна, вихід — безпосередній, але вже в Новому Тілі!»

...Холодок прокотився за спиною Речислава. Як вони сформують Нове Тіло? Де? Чи відбувалися експерименти? Якщо так — то коли, де, на якій основі? Чому про це не знали наставники Дитячої Республіки? Далі, далі...

«...Вакуум стане життєвим середовищем. Всеосяжний Лан Життя. Тоді нам не страшна Чорна Діра, падіння в інферно, перенаселеність Планети, проблеми економіки й безліч інших архаїчних дилем. Те, що здавалося пустелею, зацвіте небаченими квітами. О благословенна мить Розлому Земної Шкаралупи!»

«Розлом Шкаралупи» — це ж той самий термін, що його вжив Крон — Голова Координаційної Ради. Світові вчені підійшли до цієї проблеми, а діти перегнали нас. Не приведи, доле, щоб ці перегони стали катастрофічними, — подумав Речислав. — Ага, ось записки Мальви. Пам’ятаю її. Роботяща, тиха, спокійна дівчинка, любила поратися в саду, на грядках. Прагнула стати космоботаніком. Кому вона писала записку? Обмінювалася думками на уроках? їх буквально заполонювала ідея трансформації — вдень і вночі...»

«...Ми сперечалися про те, чи брати з собою злаки ?

Я довго думала про це. Перечитувала все, що можна дістати. Слухала цілі апології хлібу з вуст минулих діячів, мислителів, трударів. Хліб — слово священне. Перед ним ставали на коліна, обожнювали, цілували, коли його шматочок падав на землю. Проте нас не повинні засліплювати такі фетишні забобони. Адже й услід Перунові бігли берегами Дніпра, вигукуючи: «Видибай, Боже!» І на похоронах Сталіна чи інших диктаторів плакали. І злобно захищали стіни віджилих тираній, що залили Планету кров’ю...

Згадаємо історію злака. Замислимося навіть над його етимологією.

Злак — око зла. Зело — зло, сила. Предки знали, відчували могутність зела. Недарма ототожнили його з Кощієм Безсмертним. Одну голову йому зрубаєш — виростає десять. Казкова ідея вегетативного розмноження флори. Смерть Кощія в яйці, яйце в птахові, птах у надрах звіра, звір в ящику (сундуку), сундук під дубом і так далі. Тобто в глибинах біосфери — зерно зела.

Але особливо небезпечний злак. Його таємниця — глибока. Тут десь вузол (Гордіїв вузол?), що ним зав’язано долю світу людей.

Історія переходу від Саду до Поля.

Перше. Людина зупинилася на певному місці. Почала палити ліси під поле. Рити землю. Природні поєднання (біоценози) були розірвані монокультурним вторгненням пашниці.

Друге. Гумус почав виснажуватися. Середовище засмічувалося — ця експонента йде аж до нас. Все інше — навіть урбанізація — дитина злака. Парадоксально, але факт. Навіть поява багатства — а відтак експлуатації — результат нагромадження зерна як запасу контрольованої життєенергії.

Третє. Хліб витіснив широкий спектр вживання плодів, а це збіднило геном поколінь. Жителі Саду були титанами. Жителі Поля зубожіли фізично й психічно.

Четверте. Пашниця змусила створити спеціальне господарство (теж експонента), обрядність, культ хліба (як ідола буття). Практично, Людина стала рабою Хліба, огрубіла, перетворилася в хлопа. (Хлі-іб — хло-оп). Вічне згинання над ріллею сформувало психологію «гречкосія». Тепер ми замінили людей роботами, але психологія «ратая» незмінна!

Можливо, в давнину відбулася диверсія супроти еволюції Людини. Монокультурне господарство зруйнувало Землю як Єдиний Організм, спотворило психотип мислячої істоти, змусило її тисячоліттями знемагати у марній круговерті «самопрокорму».

Давні легенди — прекрасний взірець для нас: Едем — чудовий Сад, де Людина жила серед краси й гармонії Природи, як правдивий друг Зоряного Урана. Знехтували Едем — змушені були поневірятися й страждати «в ноті лиця».

Тому я категорично за те, щоб на Новій Землі уникнути монокультури. Хочу жити, діяти, творити у буйному Правічному Саду, де кожна билинка, кожне деревце буде повноправне, суверенне, повноцвітне...»

— Де ж були ми, дорослі, — гірко прошепотів Речислав. — Які чудові мислі, задуми! Ми прагнули нагромадження «харчу», ми підганяли самі себе: більше, глибше, смачніше, забезпечешше! А діти сказали просто й вирішально: вернути Едем! Для них це не легенда, не казка, а — проект для реконструкції того, що втрачено пращурами...

«... Злак зробив те у флорі, що людина серед фауни. Узурпація права всіх інших чинників свого роду. Це мутаційне переродження тканини живого — і в тваринному світі, і в рослинному.

Ліси, луки, степи — все відступає перед походом злака. Гумус умирає. Розмаїття трав, рослин Природи вважалося «шкідливим». Ігнорувалося те, що всі ці «сміттєві бур’яни» грають вкрай необхідну роль в Містерії Життя. Замість живих бур’янів Землі-Матері «подарували» хмари гербіцидів, пестицидів та інших отрутохімікатів...

Та що про це говорити! Всі ми впродовж віків були полоненими страшних стереотипів. Навіть такі гіганти, як Гете. Сліпий Фауст стоїть поруч з Мефістофелем, лемури копають для нього могилу, а йому здається, що це проводять канал для води, що він керує творчою працею для блага людей!

Ось так! Покиньмо все, що заплутувало нас в павутину! А ти як гадаєш?..»

Мальва когось запитує. Певно, це був обмін думками просто на бігу — під час уроків, при експериментах, в саду, на прогулянці. Діти не втрачали жодної миті, думка про Нову Еволюцію не покидала їх ні вдень, ані вночі. А ми — дорослі — продовжували нагромаджувати Вавілонську Вежу ветхої цивілізації. Найбільше, на що спромоглися, — ліквідувати армії, мілітарних монстрів, проте загнали хворобу всередину. Косметика, косметика — ось що таке паша «космічна» цивілізація! «Поваплені труни», як влучно зауважувала древня мудрість. «Зони Альтернативи» створили в багатьох країнах, проте експерименти по формуванню гармонійної природи зайшли в глухий кут: прагматичний соціум розмиває всі зусилля ентузіастів, рептилії минулого протистояння в ноосфері гарчать. Ясна річ, діти чутливо реагують на інерцію батьків, вони жадають нового народження. Але де, як, на якому ґрунті втікачі планують побудувати основу іншого буття? Адже вони зрілі душі, не могли ж вони стрибнути просто так, в ніщо !

Зажди, зажди. Ось щоденник Ломикаменя. Цей хлопчина один з лідерів дитячої групи. Записи сновидінь. Хм, цікаво. Можливо, він у снах шукав небувалих формул. Такий напрямок розвивають навіть дорослі дослідники — психодеміурги. Гм... У сні — розмова з Ціолковським...

«...Ідеї Ціолковського про «вогняне людство» дуже схвилювали мене, я вже кілька років мрію торкнутися до механізму трансформації, що дозволив би людині «вискочити» з тілесного скафандра і полетіти. Правда, мрійник з Калуги вважає, що це — справа мільярдів літ еволюції. Я не згоден з ним! Метелик уже тріпоче крильцями в нашому єстві, якщо ми жадаємо польоту !..

І ось... нині приснилося мені, що я приїхав до Калуги, знайшов дім Ціолковського. Старий учений такий, як ми його звикли бачити на портретах, може, трішечки молодший. Правда, розмовляє без слухової труби, чує прекрасно. Спочатку ми захопилися розмовою про польоти, але він рішуче зауважив, що польоти — не головне, що це лише вихід у нове середовище, де здійснюватиметься найважливіше завдання — трансформація психіки. Записую весь діалог, як він мені запам’ятався.

Ціолковський:

— Потрібна нова площина дії й розуміння. Грандіозний обрій мислення й бачення. Наші ноги в болоті ветхих уявлень, псевдонаукових штампів. Звільніть людину від грубої їжі, буржуазного мислення, дайте їй можливість жити лише радістю пізнання, і негайно ж почнеться метаморфоз. З’являться небувалі можливості. Відкриється стежка для переходу в нові енергостани. Правда, для цього треба підґрунтя — психологічне й технічне. Ви маєте його? Я ось б’юся, б’юся роками, а довкола — нерозуміння, байдужість...

— Ми мріємо про альтернативні пошуки, — сказав я. — Як капітан Немо з роману Жуля Верна. У нас є лабораторії, є необхідні знання.

Ціолковський (усміхаючись):

— Тоді спробуйте! Я теж інколи божевільно мрію. Але що під силу одинаку? У вас є товариші, котрі здатні божевільно мислити?

— Є! Нас багато.

— Чудово. Відкиньте всі штампи думки, уявлень минулих віків, подивіться на природу вільним оком. Речовина, матерія — пластична. Вона відповідає на запит: які зерна в неї сієш — такі вона вирощує. Проте чи вміємо ми як слід її запитувати? Полон «очевидності» страшний, юначе. Згадайте ідею Птолемея про кружляння Сонця і зірок довкола Землі. Тисячоліттями ця «очевидність» задовольняла сплячі уми. Окремі мислителі догадувалися про істину, але потреби в їхній прозорливості не було. Навіть коли Копернік обґрунтував геліоцентризм — люди не поспішали прийняти його. Смерть Джордано, ганьба Галілея... А що вже казати про глибші ідеї? Наприклад, взяти ідею кореляції мікросвіту й макросвіту, тотожність найменшого і найбільшого...

— Як? — підхопився я. — Як ви сказали?

— Ого! — засміявся Ціолковський — Яка це муха вас вкусила? Зацікавила ідея?

— Наша група давно вже міркує над цією проблемою. Весь час нуртує, нуртує думка про те, що десь мале й велике змикаються...

— Скрізь! — твердо мовив Ціолковський. — В кожній цяточці... Пам’ятаєте прадавній символ герметизму — змій кусає себе за хвоста?

— Я розумію це так: у кожній цяточці матерії, у ядрі кожного атома — зосереджена сила всього Космосу...

— Глибоко дивитеся, — схвально кивнув Ціолковський. — Мої висновки теж такі. Тому кожен атом і вічний, безсмертний, що він — весь Космос. Вся штука в тім, як знайти перехід, точку інверсії. Це ніби шлюз — уявляєте? Над нами нависає грандіозне енергосховище — Всесвіт з його міріадами ярих, вируючих світів. Кожна елементарна частка — двері, отвір, канал до цього сховища. Зумійте відкрити двері, шлюз — і потече Енергія Всесвіту!

Якесь осяяння потрясло мене, і я захоплено загаласував, танцюючи довкола ученого:

— Чудово! Чудово, Костянтине Едуардовичу! Ви — геній!

— Киньте, — спохмурнів Ціолковський. — Вже тисячі літ тому мудреці знали це. Може, колись навіть користувалися. Та чи готове людство тепер користуватися такою силою? Навіть ви — чи готові? Чи дозріли? Сумніваюся!

— Правда ваша, — знітився я. — Навіть двадцять перший вік ще не вижив звірячості. Але духовна революція змете павутину минулого, нове покоління готується до таких змін. І тоді ми з вами...

— Ну я, молодий чоловіче, не доживу, — усміхнувся Ціолковський, і ласкаві зморшки запромінилися біля його очей. — Хіба що в іншому тілі? А вам... вам бажаю успіху! І вашим товаришам! Дерзайте, крилаті душі! Чим чорт не жартує... Хе-хе!..»

Прочитавши запис сновидіння, Речислав аж засміявся від задоволення. Ну й молодці! Яка пластичність думки! Як вільно вони мандрують над віками! І стан бадьорості, і стан сну — для них праця, поле діяльності. Це справді нові люди! Мій синочку, треба було тобі потужніше стукати в мою консервативну душу, може, я б своєчасно збагнув ваші прагнення? А тепер хто скаже — чи є можливість зупинити катастрофу?

Далі... Пам’ятний комп’ютер. Нотатки роздумів. Чий же це? Ага, це Терен. Інтимні міркування. Очевидно, тези для колективних дискусій. Послухаємо...

«...Всесвітня симфонія — така місія Людини. Стати композитором, художником, поетом Космічного Буття. Людині Природа передала в руки всі конструктивні, всі Логосні матеріали буттєвості, отже, все залежить від того, чи мисляча істота збагне це своє призначення. Адже творимо шедеври з каменю, глини, шкла, черепків, звуків, буденних слів мови? Чому ж не користатися огненними матеріалами творення — живими істотами, планетами, хмарами, сонцями, духовними сутностями, історичними реаліями, краєвидами, мріями? Це ж така основа, що соромно зволікати з творенням радісної Світової Симфонії, про яку мріяв Тичина в «Сонячних кларнетах», про яку говорили ще Піфагор і Учитель Нового Завіту: «Іду, щоб приготувати місце для вас...»

Радість, радість у серці! Мати Природа чекає нас у безмірі світів. Де ми зупинимося? Де закладемо підвалину нової Хати? Птах в польоті побачить, де суджена місцина! Основне — зміцнити крила! Тому — експеримент, тренування. Ра-веда, прадавня формула волі, виведи нас з полону буденності, дай свято вічного екстазу!..»

Ра-веда? Знання Сонця. Речислав прикрив долонею втомлені очі. Цілий світ унікальних, альтернативних термінів. Крон має слушність, треба збирати Світовий Форум, бо Планетарне Яйце тріщить від удару духовних молотів. Ра-веда! Щось він чув про цей метод безпосереднього контакту з субстанційною основою буття. Та ось воно, рукою Будяка-Віктора занотовано фрагменти цього сонячного світогляду...

«...Прагнучий до пробудження — радість. Тобі!

Ось Тобі моя рука й серце. Ходімо разом по стежині Преображення. Веда знову повернулася на Землю. Радіймо!

З цієї миті спільно творимо Ра-веду — веду саморозкриття й любові.

Ра — правічний символ Променя. Ра — корінь вічної радості. Ра — джерело буття. Ра — сутність кожного «Я» — від метелика до богоподібних істот Космосу й Теосу. Ра — незрима благодать далеких світів. Ра — вічне Єсьм. Ра — Велика Мати світу, котра народжує все існуюче і приймає в Лоно все, що повертається з мандрів додому.

Тому, коли промовлено заповітне слово РА, — сміливо ступайте, бо настав день вашого народження.

Стань стрілою непереможного Ра!

Хто зупинить Тебе, коли все видиме й невидиме — лише тіні Твоєї невмирущої сутності?

Стань подихом Ра, думкою Ра, рухом Ра, чуттям Ра, любов’ю Ра, повстанням Ра, мовчанням Ра!

Ось передумова Ра-веди.

Деградація, розпад, ненависть, антагонізм, протистояння, ворожнеча, дискретність, обман, містифікація — всі ці якості породжені в світі відносності та ілюзії, тому одвернися від них, намічаючи для себе путь пошуку.

Корінь Світу — радісний і оптимістичний.

Радість — вічний ентузіазм — є сутністю творящого Духа. Це і є критерій Ра-веди.

Безліч концепцій має Людина. Безліч цілей та програм. Всі вони обіцяли смисл і свободу, проте смисл обертався в безглуздя, а свобода — в рабство.

Слухай, Прагнучий до звільнення, голос Ра-веди!

Свободу і сенс буття принесе Тобі лише Радість — Мати Світу, котра вічно дарує й вічно закликає. Та, яка запалює зірки й очі новонароджених, творить квіти та веселки в небі. Вона заперечує сумніви, злобу, згасання, руїну, жадність, страх, рабство, заздрість, насилля. Бо що вони можуть — ці діти Мороку?

Ти шукаєш за морями, за горами, в печерах, за далекими зірками, в надприродних сферах радість свою. А вона — в серці Твоїм! Це — чарівна Радісна Істота, вічна й прекрасна, існуюча ще до народження цього світу. Тільки Ти полонив її тінями облудного видіння, убив тілесністю, захопив потворною рікою псевдопотреб. Віднині — руйнуй темницю, де знемагає Дух! Час Каїна — убивці світлого Брата — минув!

Глянь довкола: все створено Тобою — хмари, ідоли, боги, учення, науки, кораблі, прилади, картини, пісні, казки і пророцтва! Навіщо ж Ти віддаєш на протязі віків власну потугу тіням ілюзорного світу, що зіткали для Тебе зловісну постать Узурпатора — космічне Опудало, котре засіло біля Джерела Життя і отруїло Радість?!

І зорі, й дерева, і птахи та метелики — це теж Ти, це — неусвідомлена многоликість Твоєї власної душі та серця. Ти оглядаєш власне багатство Зоряного Світу зі страхом і трепетом, поміщаючи там, серед далеких світил, — самоцвітів Духу — богів або химерних пришельців.

Настала пора відкинути відчужені концепції буття і обняти зоряний простір власної душі.

Ось головна суть Ра-веди, що лягає в основу звільнення.

Самоусвідомлення «Я» — в Центрі Космосу і Теосу, які творять вічно. «Я» — Зерно Вічності, що розкривається, здійснюється, стає світами та еволюціями, відповідно до власних творящих зусиль. Всесвіт є наше творення, сукупне творення Світової Вітальності. Тому всі зовнішні моделі Всесвіту, в яких Людина загублена в океані галактик та богів, — брехливі. Вони знесилюють дух Людини, віддаючи її потугу вигаданим духовним упирам псевдо-релігії чи псевдонауки.

Це — духовне самогубство.

Що ж належить здійснити?

Розірвати щупальці ілюзії, прокинутися! Вирвати отруйне жало Змія, що причаївся у Лотосі Буття.

Ми — принци Небесного Царства, а користуємося крихтами зовнішнього світу, нав’язаного нам. Ми — діти Всемогутнього Духа! Навіщо ж нам речі та явища примарного буття, зітканого з нашої ж могутності? Навіщо тяжка праця заради нікчемних іграшок комфорту або насичення?

Ми згодилися прийняти образ істоти, віддзеркаленої у водах Мороку, ми добровільно стали рабами володаря цього магічного дзеркала.

Повністю прокинувшись, повністю збагнувши свою невичерпність, ми відмовимося від світу зовнішнього, відчуженого, а точніше — обнімемо його своєю любов’ю й радістю, бо будемо мати життя самодостатнє, Життя в Собі.

Нам належить розвіяти безліч фікцій та брехливих ідей, що зіткали нашу тілесність і дух функціонального життя.

Пам’ятай, Прагнучий до пробудження: Істина — це Радість! Ані містика, ні тисячолітні молитви, ні соціологічні кровопускання та фікції, ні агресивні протистояння, ні прагнення до далеких планет або потойбічних світів, ні йогічне стояння на голові, ні комфортабельні машини чи будівлі, ні вишукана їжа, ні влада й слава, ні суперечки про права або пріоритети — все це і безліч інших словесних цяцьок не дадуть Тобі радості, бо Радість — це Ти сам!

Настає наш Світанок. Приступимо до творення Веди Радості.

Передбачається потужний прорив у власну сутність, зняття образних, чуттєвих, мисленних, фізичних, семантичних (словесних, смислових) та інших ланцюгів.

Ра-веда має багато віток, що складають вінок природних йог, близьких і приємних кожній живій душі.

Проводячи експерименти для трансмутації тілесності, користуйтеся комплексно дарунками всіх вед — Веди Сонця, Зоряної Веди, Водної Веди, Грозової Веди, Повітряної Веди, Вогняної Веди, Квіткової Веди, Веди Любові, Веди Краси, Веди Мовчання. Всі вони разом складають Веду Радості — Ра-веду.

Зберіться в дорогу. З Тобою, Друже, рушають вірні товариші, які вирішили об’єднаними зусиллями розірвати ланцюги ілюзії. Почніть експеримент біля витоку ріки, прямуючи за потоком води, що дала вам в цьому житті основу для прояву Життя.

Оголіться. Будьте відкриті для Сонця, Зірок, Вітрів, Гроз, для Дощу, Ріки, для шепоту листя, краси квіток і співу пташок.

Пам’ятайте — ви звільняєте Радісну Істоту, свою істинну сутність.

Весь експеримент — без їжі. Вам не потрібна плоть інших істот, бо ви маєте Життя в Собі. Окрім того, ви починаєте харчуватися радістю спілкування з Душею Світу а це і є ваша Душа.

Ви забуваєте імена, звичаї, традиції, функції, програми. Птахи, Дерева, хмари, квіти, зірки, звірі та ріка — уже не щось відчужене, а Ти Сам, продовження Твого власного єства.

Відкрийте душу для єдності, для дива, для радості, для таємниці. Ви пробиваєте стіну Лабіринту, що оточив світ. Прийміть на себе вселенську відповідальність — лише такою потугою пройдете!

Відкиньте традиційні пози непорушності. Ви — рух і тріпотіння Вогню! Зовні — невпинний політ, всередині — всеобіймаюча мисль. Від радісного танцю на березі ріки — до польоту духу понад часом і простором. Вам не потрібно відкривати якісь містичні «центри»: ви — Єдине Око Безміру, язик Радісного Полум’я, всеохоплююча думка, всепроникаючий екстаз!

Вночі — не спати! Над вами — міріади світил Всесвіту. Біжіть під зорями, замріть під зорями, приймайте найтонший астрохімізм Космосу, вплітаючи себе у золоті промені світоносного океану.

На світанку — зустрічайте Сонце, як Серце Світу, котре б’ється у ваших грудях. Єдність і Цілість! Разом з соняшниками поверніть пелюстки душі до Небесної Зіниці. Водна Веда близька кожній істоті. Вода — це Вогонь, що прийняв жертву обмеженого буття і зіткав нашу плоть. Любіте воду, пливіть у ній, пийте її, обмивайтеся нею. Не ховайтеся від дощів та злив, з’єднайте себе з потоками небесної ріки.

Цілюща і звільняюча Грозова Веда.

Не жахайтеся громових стріл — блискавиць. Зупиніться під гнівним і натхненним куполом громохкого неба — це гуркоче простір вашої душі. Радуйтесь і прийміть ті вогні в серце! Вони прискорять пробудження Радісної Істоти!

Веда Повітря кличе до Вселенського Дихання і польоту Дихайте не лише легенями, вдихайте і видихайте весь світ, всю Безмежність.

Веда Квітки. Рослини відкривають нам таємницю Світла, що зіткало чарівний Плащ Матері Світу — Плащ Життя Відкрийте душу назустріч душам зеленого царства, станьте Однією Душею.

А коли дуже втомитеся від прагнення й бігу, відпочиньте серед квітів і трав, під вітами дерев; ви станете візерунком у зеленій тканині Сонця.

Спочивайте лише вдень. Розірвіть ритм приреченості, що заглиблює в гіпнотичний сон цілу півкулю Землі. Вночі заміщайте Сонце для дрімаючої Планети, генеруйте радість сплячим серцям.

Не соромтеся повернутися до дитинства, бо Дитя — прообраз Радісної Істоти. Щоденно лазьте по деревах, дайте побавитися вашій фізичній тварині.

Ембріон вашої душі несе міріади сутностей, котрим ви давали буття: риб, земноводних, рептилій, птахів, ссавців, — дайте ж радість і свободу тим, хто створив для нас піраміду Життя, хто згодився бути страждаючою твариною, щоб у мороці тілесного лабіринту спалахнула творяща самосвідомість Людини.

Наша плоть — не посудина гріха, як твердили древні аскети, а Ноїв Ковчег, що пливе по водах хаосу до Нового Світу, несучи зерна Вселенського Життя. Бережіть ті зерна для Альтернативної Еволюції, для грядущих чаклунських урожаїв.

Полюбіте Веду Вогню. Дивовижна мільйоннолітня Веда. Вона заворожує дітей і тварин, дорослих і юних, дарує радість і кличе до Таємниці, руйнує і сотворює.

Щоденно, проводячи експеримент, запалюйте кільцевий вогонь, приймайте всередині полум’яного кола вогняне купання, беззастережно віддаючись стихії вічного руху. Вогонь потужно відкриває лабіринти тіньових структур єства і звільняє джерела внутрішньої енергії.

Веда Любові й Веда Краси — ваші нерозлучні супутники кожної миті. Даруйте любов всьому сущому — грозам, небу, квітам, звукам, мовчанню. Ні від чого не ховатися, не захищатися. Відсутність будь-яких плівок між вами і Всесвітом.

Веда Мовчання дасть завершення всім починанням. Від любові окремої до всеохоплюючої, від руху зовнішнього, функціонального — до динаміки Духу, від слова, мислі, образу, явища — до таємничої Тиші, до несказанної Суті. Все це прийде до вас — неодмінно!

Пливучи у воді — будьте рибою. Стрибаючи з дерева — станьте птахом. Левітуйте, відчувайте себе невагомими, всюдиіснуючими, будьте присутні в будь-якій ділянці світу, де ви повинні діяти, зливайтеся з сутностями повітря, простору, часу, речовини, енергії.

Милуючись хмарами, станьте як вони — міняйтесь легко й пластично, звільняйтесь у свідомості від ланцюгів форми.

Під грозою станьте блискавицею. Під Сонцем генеруйте світло, станьте його хвилями. Серед вогню — станьте вогнем. Летіте на його крилах, в потоці золотих іскор у небо. Під зорями — розчиніться у вічності, обніміть Всесвіт, як Світозарне Древо Життя

Проведіть експеримент вибухоподібно, ніби ви пробиваєте шкаралупу Космічного Яйця, яке закриває від нас суджений простір нового народження. Не слухайте голосу втоми чи сумніву. Гарчання нижчого єства лякатиме вас, але не бійтеся!

Що відбудеться?

Ви самі це побачите. Ми прорвемося в Країну Свободи, в Материнський Простір власної душі, в Світонію, ми допоможемо всій сфері Життя ввійти туди...

Радуйтесь, радуйтесь, радуйтесь! Світлоликий Ра повертається!..»

...Ух ти! Ураган божевілля! Якби ще кілька днів тому, я б не міг дочитати такого опусу до кінця. А тепер — ясно, що у кожної вікової групи людей... ба навіть у кожної істоти — своя логіка, свій вектор поступу... і навіть сенсу буття. Чи можемо ми нав’язувати свої передумови принципово іншій свідомості?

Ця Ра-веда — квінтесенція ідеї, що повела дітей у безодню невідомості. Повне заперечення відчуженого, формного світу. Ствердження того, що в Людині зосереджена творяща динаміка самого Космосу. Власне, це те, про що весь час говорив мій Будяк. Формувати новий гнозис, нове пізнання на підвалині внутрішнього. Але чи експериментували вони, наші діти? Якщо так, то чому ніхто з наставників не знав, не контролював? Ось ще записки Будяка... Так-так... Саме про це...

«Вагалися, чи повідомити Координаційну Раду педагогів. Вирішили — не слід. Дадуть спостерігача, контролера. Це одразу зіпсує чистоту експерименту. Потрібна повна відвертість, повне довір’я, узгодженість, щирість. Чуже око збоку — прощай, результат!

...Почали від Білухи, де від крижаного громаддя зачинається потік Катуні. Гора ніби космічний дзвін. Ми довго милувалися її спокоєм, величністю. Ніби прохали у неї благословення.

Роздяглися. Вбрання передали другові, котрий вертається магнетоном до Дитячої Республіки. Попрощалися. За кілька хвилин починаємо свій біг, свій чаклунський експеримент. Хвилюємося, але віримо. Останній запис. Ці аркушики теж залишаю в кишені куртки...»

«...А де ж результати? — здивувався Речислав. — Чому Будяк не залишив спогади про хід експерименту? Чи вони добули бодай щось певне?.. Ага... ось натяки...»

«...Що ж ми маємо? Негусто...

Беладона і Кульбаба досягли перших ступенів левітації, піднімалися над вогняним кільцем до десяти метрів. Інколи не втримувалися, падали. Чому?

Дуб і Ломикамінь продемонстрували достатню потужність телекінезу.

Секвойя почула голоси трав, квітів, дерев. Я розмовляв з полум’ям. А якщо це — самогіпноз? Якщо просто контакт з резервними силами єства?

Терен оволодів часовими флуктуаціями: на кілька секунд зникав з поля зору, знову виникав.

Лілея ходила по воді. Мальва танцювала на розпеченому камінні. Температура біля шестисот...

Проте все це — мізерія. Відомо, що групи йогічних ентузіастів давно вже досягають незмірно більшого...

Що добре? Всі витримали п’ятдесятиденний піст. Сили не втратили. Відчулося, що тіло засвоює енергію Всесвіту. Разом з тим в с і відчули, що Планетарна Ноосфера гальмує експеримент. Таке враження, що ми борсаємося в трясовині. Правду писав Шрі Ауробіндо, мудрець двадцятого віку, що вся бридота світу атакує ентузіаста, котрий починає чистити свій організм, своє єство. Бо, власне, свого нема. Є спільне.

Тоді що ж? На часі — наш давній план.

Далекий світ. Чиста планета. Чиста ноосфера, спокій Всесвіту.

Треба шукати. Думати.

Ех, якби дорослі... Дарма, дарма!..»

Головний Детектив відсунув записи, кристалофони, міні-комп’ютери. Спочити, бодай годинку. Голова розколюється від думок. Треба зосередитися, зібрати докупи все, що пощастило вивудити. Ясно лише одне — тут, на Планеті, вони відчули опір не лише людської ноосфери, а й структури самої природи. Отже, втеча — продовження експерименту Ра-веди в космічному масштабі. Справді, проблемою має зайнятися вся наукова думка Землі.

Спочити. Кілька хвилин спочити. Може, в сні щось путнє проклюнеться.

Спортивний амфітеатр у долині Аккему заповнювався експансивними підлітками — дівчатками й хлопцями. Речислав просив, щоб до нього прийшли лідери груп, але зустрічі зажадали всі жителі Дитячої Республіки — від найменших до найстарших. «Що ж, тим краще, — додумалося Головному Детективу, — поміж кількома тисячами юних душ знайдуться такі, котрі щось відають про конкретну локалізацію задуму втікачів: де, що і як».

Він зворушено дивився на живі потоки, що розтікалися довкола арени, а в свідомості все ще карбувалися болісні рядки з останніх нотаток Віктора-Будяка, прочитаних Речиславом вночі:

«Мою мисль, моє земне «Я» ткало життя. В кожне слово ввійшов струмінь дії, почуття й розуму. Кожен звук, слово викликає нескінченні асоціації, формує східці.

Східці? До чого? Куди?

О, якби то були Дедалові крила, що виводять з лабіринту страшного Мінотавра!

О, якби то було прагнення Ікара, щоб ринутися до Сонця!

І якби то була безстрашність Геракла, щоб спуститися в пекло Аїда і загнуздати страшного Цербера, а потім вийти під сяйво вічнопломенистого Геліоса!..»