Шановні гості, зараз ми з вами виходимо на центральний міський майдан — Ринкову площу. Саме тут обізнаному глядачеві стає очевидною унікальність нашого міста. Оскільки це не наш випадок — авжеж? — то я зараз коротко розповім, про що йдеться. Передусім, зверніть увагу на її розмір. Площа — це квадрат зі стороною у двісті метрів, до того ж, навіть після побудови ратуші та торгових рядів тут залишилося до біса вільного місця; з нагоди різних свят, як-то коронація чи страта, тут могло зібратися понад сто тисяч осіб.
Для середньовіччя такі масштаби — це просто скандал, адже розширення внутрішньої забудови збільшувало довжину стін, які слід було захищати. Однак, уже відомий нам Адріан Раманте умовив тодішнього короля виділити це місце під площу, і той ніколи потім про це не шкодував: гігантські ярмарки, які регулярно відбувалися в місті, приносили чималий дохід, що дозволило швидко звести ратушу та королівський палац. До речі, цікаво, що ця площа, спланована та випестувана Раманте, стала останнім, що він бачив у своєму житті. Але про це — трохи згодом.
Нині ж погляньте на міську ратушу… Ну боже ж мій, людоньки, куди ви дивитесь? Ні, ну хіба я вам показую на пивний кіоск? Та ось же перед вами — здоровенна така бандура! Так, це і є ратуша, а власне — ратушна вежа. Міська управа збиралася, власне, в оцій-от приземкуватій будові коло вежі. Тут же засідав суд, розглядалися позови… А бандура навіщо? Так раптом кому вирок суду не до душі, судді могли замкнутися у вежі й перечекати заклики до апеляції, супроводжувані збройними загонами позивачів. Еге ж, дикі були часи, зате закон тоді справді був на висоті — тут метрів вісімдесят, не менше…
Ви хочете — що? Вилізти на вежу? Ні, ви знаєте, з того часу, як на вежу занадилися міські самогубці, вхід для публіки було закрито. Втім, можна відвідати музей у підмурку вежі. Що в музеї? Ну звісно ж, катівня. Так, звичайно, є в нас «іспанські чоботи», і гаррота, і «залізна діва»… Все, як у людей! Гаразд, потім зайдете, як буде вільний час.
Що в нас далі? А це в нас, люди добрі — торгові ряди гільдії сукноробів. Ваше щастя, що ви не застали власне середньовічного торжища, де, окрім сукноробів, провадили свою негоцію пекарі, риболови, м’ясники, кожум’яки та інший ремісничий люд. Уявляєте, який тут дух стояв? Це зараз краса — голуби, діти, е-ее, бомжі… ну що ж, вони в нас теж дуже самобутні — говорять, що вони відганяють з площі привидів страчених, так що киньте їм копійку.
Отже ж, торгові ряди… Їх було побудовано вже в п’ятнадцятому столітті, але вони дуже скоро згоріли… та тут все час від часу горіло — одні кажуть, прокляття Авеля Паленого, інші — недобросовісна конкуренція, ну але так чи інак, торгові ряди перебудували в шістнадцятому столітті. Тоді ж додали дах, аркаду і прикраси — от приміром, оці різні фігурки на даху. Що то за рила, питаєте? То не рила, шановні гості, то маскарони. І зображували вони, здебільшого, міських чільників. А що потворні такі — ну так всяка влада має властивість спотворювати, надто ж в очах простого люду. А ярмарки, до речі, тут і досі проводяться. Зокрема, на користь сиротинців, хворих там, студентів…
Що ви кажете? Спечно вам? Мої ж ви бідосі! Гаразд, давайте зробимо тут невеличку перерву. Купіть собі пива, абощо, бубликів з кмином. Вони тут у нас і справді чудові. Та і пиво… Власне, чому б і ні.