Новендіалія

SICINNIUM[1]

Вельмишановні гості славного міста Дракува… От холера ясна, куди ви попнулися? Ану станьте купкою, кажу вам! Всім чути? Ну, давайте ще раз.

Шановні гості нашого міста! Сьогодні ми з вами здійснимо наше перше знайомство зі столицею короля Авеля, таємничим містом Дракув. Таємничим — бо кожен камінчик його старовинної бруківки має свою криваву легенду, тому… дивіться уважно під ноги… атож, атож, аби не збагатити, так би мовити, нашу фольклорну скарбницю. Отже, місто Дракув засноване у тисяча триста дев’яносто другому році королем Авелем Паленим після того, як його стара столиця згоріла до цурки під час знаменитої Алхімічної Пожежі.

Для планування нової столиці король Авель запросив знаного латинського архітектора та інженера Адріана Раманте, який осушив трясовиння на вибраній ділянці та посунув русло річки Чайка з тим, щоби рови навколо міста… Мамко, ану держіть ваше дитинча! Рови, кажу! А ви рота роззявили! І про що я-щойно… Ага, рови постійно наповнювалися проточною водою. За його ж проектом було збудовано перші захисні стіни, від яких нині збереглися лише кілька фрагментів.

Зверніть увагу: зараз ми з вами входимо до чільної брами міста, яку називали іще Болотною, на згадку про колишні мочарі довкіл міського пагорба. Погляньте вгору — над брамою ви побачите герб та девіз династії Авелонів. Factus de cinis flagro intus, що означає: «створений з попелу, палаю всередині». Правда ж, промовистий девіз, як для Авеля Паленого? Проте має він і глибший зміст, котрий… Що? Яка вбиральня? Та ні, за тих славних часів це робили просто зі стіни… Е, ви куди? На стіни дертися? Боже милий, та зачекайте до найближчого Макдональдса, тут два кроки всього.

Отже… Пройшовши попід брамою, ми опиняємось на вулиці Святого Дорміана, відомого своїми віщими снами, завдяки яким було попереджено два королівські адюльтери та неминучий міжнародний скандал… Ні, Святий Дорміан ніколи не жив у Дракуві, тут радше замешкали, тобто е-е… впокоїлись його мощі. Ми ще познайомимося з ними пізніше, оглядаючи королівський палац. Так от, мощі Дорміана король дістав у Князя Вользького в обмін на концесійне використання дракувських срібних копалень. Навіщо? Ну, люди добрі, король Авель теж дещо тямив у туристичних принадах… До того ж, допомога святого, який добре знався на адюльтері, була для короля якраз на часі: його дружина, королева Ара, кажуть, була дуже вродливою. Не те, щоб йому мощі зарадили, але…

А? Що? Урвався терпець, еге? Ну, біжіть. А ми тим часом… Морозиво? А, так-так, морозиво «У Дорміана» справді добре. Ну, бачте, як вдало король виміняв нам святого? А то що було би? «Морозиво при Болотній Брамі»? «Драговиння на патичку»?

Ну гаразд, усі вдовольнили свої природні потреби? То рушаймо нарешті. Вулиця Святого Дорміана біжить від міської брами просто до центральної Ринкової площі. Ця вулиця найширша, і чепуруну-архітектору вдалося навіть намовити короля прокласти тут хідники — небачена дивовижа для тих часів. Проте, король знав, що робив, виписуючи сюди латинського майстра. Той привіз багато свіжих ідей до цієї драглистої місцини… Хоча для нього самого добра з того не вийшло. Це сумна історія… Але наразі ходімо далі.