Книга імен

Розділ шістдесят другий

оли земля здригнулася під Лондоном, тринадцятирічний Станіслав Новіцкі йшов сходами на бімах — помост у їхній маленькій синагозі. Готуючись уперше в житті надягти maлic — накидку дорослого юдея, він, набираючи на повні груди повітря, виспівував особливу молитву браха, яка давала це право. Тоді рабин показав йому місце в Торі, звідки читатиме Станіслав, коли підійде його черга на церемонії бар міцва.

І коли він почав виводити своїм чистим юним голосом давньогебрейський текст, води Темзи вгамувалися.

Лізе Колінка схилилася над тринадцятим у своєму житті іменинним тортом, склала губи трубочкою, і личко її засяяло від свічок. Коли вона заплющила очі, щоб загадати бажання дня народження, з неба над Арізоною полляв дощ. А коли вона задмухала всі свої свічки, на американському південному заході періщила така злива, що загасила всі шалені лісові пожежі, обмила гори й наповнила новим життям закоцюрблену випалену землю.

Кейша Джонс щосуботи працювала зі своєю тітонькою на продуктовому складі на Стоун-Айленді в південній частині Чикаго. Сьогодні, ідучи допомагати в розсортуванні консервів, що їх пожертвували благочинники, дівчинка подзенькувала монетками, які підібрала на вулиці. Коли вона віддала їх місіс Воллес і дізналася, що на них можна купити стільки яєць і хліба, щоб протягом тижня прогодувати цілу родину, її охопило відчуття щастя. Вона вирішила, що наступного тижня пожертвує половину тих грошей, що заробила, доглядаючи сусідських малюків.

А біля узбережжя Японії цунамі, що народжувалось у морських глибинах, розтеклося океанським дном і вщухло, як окріп, знятий з вогню.

Чен Хо сидів біля свого дорогого дідуся й терпляче читав газету. Йому доводилося часто перечитувати рядки, бо дідусь сильно недочував, а ще він був сліпий. Але Чен не протестував. Уроки зачекають, а в маминого батька і так майже не залишилося втіх, — оце тільки такий зв'язок із навколишнім світом та ще кухлик пива перед сном.

Чен перегорнув сторінку й помітив, що дідусь заснув. На серці в нього потеплішало. Він склав газету, запам'ятавши, з якого місця читатиме далі.

Тієї самої миті в Туреччині пролунав вигук радості, коли група рятівників витягла з-під уламків шкільної будівлі дванадцятеро дітей, котрі чудом залишилися живими під час землетрусу.

У Матіаці в Сьєрра-Леоне, у Ливнах у Росії, у Токаї в Угорщині — і ще у двадцяти восьми селах і містах по всьому світі нове покоління ламед-вовників досягало духовної зрілості, одне за одним.

Чисті серцем, із душею, сповненою добра й співчуття, вони не усвідомлювали, — і жоден із них ніколи й не дізнається про те, яка дивовижна сила криється в самому їхньому існуванні.