Кінець Вічності

Розділ 2 СПОСТЕРІГАЧ

Харлан стояв біля входу в Час і розмірковував над перемінами в своєму житті. Ще недавно все було так просто. Були ідеали, або принаймні хоч гасла, заради яких варто жити. Кожна стадія життя Вічного мала свій сенс. Як там починаються «Основні принципи»: «Життя Вічного можна розділити на чотири періоди…»

Тепер ці принципи померкли в його очах, віра в них розлетілася на друзки, а що розбилося, того не склеїш.

Кожен із чотирьох періодів життя Вічного він прожив чесно. У перший період, тобто перші п’ятнадцять років свого життя, він ще не був Вічним, він був просто жителем Часу. Народитися Вічним не може ніхто; ним може стати тільки людина, котра живе у Часі — Часів’янин.

Вибір упав на Харлана внаслідок складного процесу ретельного добору й відсіювання, коли йому виповнилося п’ятнадцять років. Тоді він ще уявлення не мав про існування такої процедури добору. Після болісного прощання з родиною завіса Вічності назавше опустилася за ним. Вже тоді йому дали ясно зрозуміти, що за будь-яких обставин він уже ніколи не зможе повернутися назад. Мине чимало літ, перш ніж він довідається про справжню причину такої перспективи.

Опинившись у Вічності, він став Учнем і десять років провчився в школі, а по закінченні вступив у третій період вже як Спостерігач. І тільки після цього став Спеціалістом і справжнім Вічним. Такі чотири періоди життя Вічного: Часів’янин, Учень, Спостерігач і Спеціаліст.

Він, Харлан, пройшов крізь усі ці етапи бездоганно, можна навіть сказати, успішно.

Він добре пам’ятає той день, коли Учнівство залишилося позаду й вони стали незалежними членами Вічності; коли ще не бувши Спеціалістами, вони вже могли офіційно називати себе Вічними.

Він і досі пам’ятає той день. Школу закінчено, навчання позаду, і він стоїть в одній шерензі разом з п’ятьма іншими випускниками; руки закладені за спину, ноги злегка розставлені, погляди спрямовані вперед.

За кафедрою стоїть Наставник Ярроу й звертається до них із напутньою промовою. Харлан добре пам’ятає Ярроу — невеличкого, енергійного чоловіка з рудою, скуйовдженою чуприною, ластатими руками і скорботним виразом очей. Цей згаслий погляд не був рідкістю серед Вічних — туга за рідною домівкою, за своїм корінням, неусвідомлений смуток за одним-однісіньким, недосяжним для них Сторіччям накладали свою печать.

Харлан, звичайно, достеменно не пригадує слів Ярроу, але їхній зміст назавжди закарбувався в його пам’яті.

— Віднині ви Спостерігачі, — говорив Ярроу. — Ця робота не вважається престижною. Спеціалісти дивляться на неї спогорда, як на хлоп’ячу забаву. Може, і ви, Вічні… — Тут він зробив багатозначну паузу, даючи їм змогу розправити плечі й просяяти від пихи. — Може, й ви так само думаєте. Коли так, то ви не варті бути Спостерігачами.

Адже Обчислювачам нічого було б обчислювати, Розраховувачі Життя не знали б що розраховувати, Соціологи не мали б даних для аналізу, коли б не було Спостерігачів; одне слово, всі Спеціалісти залишилися б без роботи. Знаю, що ви вже не раз про це чули, але я хочу, щоб ця істина назавжди врізалася вам у пам’ять.

На вас, ще зовсім юнаків, чекає нелегке завдання — вийти із Вічності в Час і повернутися назад із фактами. Об’єктивними, безсторонніми фактами, не забарвленими вашими смаками й уподобаннями; фактами точними, щоб їх можна було ввести в Обчислювальні машини, цілком певними, щоб їх можна було підставити в соціальні рівняння, фактами чесними, які могли б стати основою для Зміни Реальності. І запам’ятайте ще одне. Не слід думати, що свій третій період, період Спостерігача, можна прожити спокійно, не докладаючи особливих зусиль. Тільки в ньому ви можете показати, на що ви здатні. Не шкільні оцінки, а робота Спостерігача визначить вашу майбутню спеціальність, вашу фахову майстерність. Для вас — це своєрідні курси підвищення кваліфікації Вічних, і найменша похибка чи недбальство залишать вас у Помічниках, незважаючи на ваші таланти. Я все сказав.

Він потис руку кожному, і Харлана, поважного, схвильованого та гордого, охопив святобливий трепет на саму думку, що на його долю випав найбільший у світі привілей стати Вічним і відповідати за щастя всіх людей, які живуть і житимуть у підвладних Вічності Сторіччях.

Свої перші незначні доручення Харлан виконував під суворим контролем, але з часом він відшліфував свої здібності на точилі досвіду, спостерігаючи за десятками Змін Реальності в десятках різних Сторіч.

На п’ятому році роботи йому надали звання Старшого Спостерігача й призначили в 482-й Сектор. Він почав працювати самостійно, й ця обставина трохи збила його колишню самовпевненість, коли він вперше доповідав Асистентові Обчислювача Гоббі Фінджі, котрий очолював Сектор.

У Фінджі був недовірливо стиснутий рот і сердиті очі, які здавалися смішними на його кумедному обличчі. Ніс у нього був схожий на круглий ґудзик, а щоки — на дві пампушки. Досить було все це лише розмалювати червоною фарбою, причепити Фінджі сиву бороду, й він ураз перетворився б на святого Миколу, або Санта-Клауса, або Діда-Мороза. Харлан знав усі ці три імені. Він сумнівався, щоб хтось хоч один із ста тисяч Вічних чув бодай про одне з них. Харлан сором’язливо приховував такі знання, але в душі пишався ними. Ще з перших шкільних днів він захопився Первісною історією, і Наставник Ярроу всіляко заохочував його. Поступово Харлан по-справжньому полюбив ці дивні, спотворені Сторіччя, що передували не лише заснуванню Вічності в 27-му, а й самому винаходу Темпорального Поля в 24-му. Він читав старовинні книжки й журнали. Іноді — коли вдавалося одержати на те дозвіл — він навіть подорожував у далеке минуле, у ранні Сторіччя Вічності, щоб зібрати потрібний йому матеріал. За п’ятнадцять років він зумів зібрати чудову власну бібліотеку, і майже всі книги були надруковані на папері. Там був томик автора, якого звали Г. Уеллс, автора іншої книги звали В. Шекспір, — усе якісь допотопні розповіді. Та найціннішим у його колекції було повне зібрання оправлених томів Первісного тижневика. Воно забирало багато місця, але Харлан через свою сентиментальність ніяк не наважувався перевести його в мікрофільм.

Час від часу він з головою поринав у цей світ, де життя було життям, а смерть — смертю, де людина приймала рішення безповоротно, де не можна було ні запобігти лихові, ні сприяти добру і де програна битва при Ватерлоо була програна раз і назавжди. Особливо йому подобалася старовинна приказка про те, що написане пером не витягнеш і волом. І як йому було тоді важко й болісно повертатися думками до Вічності — до світу, де Реальність була чимось миттєвим і мінливим, де люди, такі як він, могли тримати її у своїх руках і за бажанням надавати їй кращої форми.

Однак схожість із святим Миколою вмить щезла, коли Гоббі Фінджі заговорив до нього сухим діловим тоном.

— Завтра ви почнете вивчати теперішню Реальність. Я хочу, щоб це вивчення було ґрунтовним, повним і точним. Не дозволяйте собі недбальства. Ваша перша просторово-часова інструкція буде готова завтра вранці. Зрозуміло?

— Так, Обчислювачу, — відповів Харлан.

Він уже тоді зрозумів, що вони не миритимуть один з одним, і це завдавало йому жалю.

Наступного ранку Харлан одержав свою інструкцію у вигляді складного мережива перфорацій на стрічці, виданій Кібермозком. Побоюючись припуститися найменшої помилки на самому початку своєї роботи, Харлан переклав інструкцію на Міжчасову Мову з допомогою кишенькового дешифратора. Звісна річ, його професійний рівень дозволяв йому читати безпосередньо з перфострічки. Інструкція пояснювала йому, де і коли він міг перебувати у світі 482-го Сторіччя, а де — не міг, що він міг робити, а чого — ні і чого мав будь-що уникати. Його присутність дозволялася тільки там і тоді, де й коли це не загрожувало Реальності. 482-е Сторіччя було не до душі Харланові. Цілковита протилежність його суворого й аскетичного сторіччя. Без етики й моралі у тому вигляді, до якого він звик. То була ера споживацтва й грубих насолод з численними ознаками матріархату. Саме тоді (Харлан усе це ретельно перевірив і записав) небувалого розквіту набуло ектогенетичне дітородіння, внаслідок штучного запліднення до сорока відсотків жінок. Одруження не визнавалося юридично, пари сходилися й розходилися за взаємною згодою, крім якої їх нічого не зв’язувало. Попри це, звичайно, існували й шлюби, але тільки заради природного дітородіння. Вони добиралися особливо ретельно й диференційовано, виходячи із їхніх соціальних функцій, заснованих на чисто євгеністичних₁ принципах.

Сотні причин робили це суспільство огидним для Харлана, і він мріяв про Зміну Реальності. Йому не раз спадало на думку, що лише самою своєю присутністю у цьому Сторіччі він, як людина з іншого Часу, може викликати «розвилину» й спрямувати історію по іншому шляху. Якщо його присутність у якийсь критичний момент належно вплине на хід подій, то може виникнути нова гілка розвитку суспільства, в якому мільйони жінок, котрі досі лише шукали насолод, перетворилися б на вірних дружин і ніжних матерів. Вони жили б в іншій Реальності з іншою пам’яттю, нездатні ні згадати, ні навіть уявити, що було з ними раніше.

На жаль, зробити так — означало переступити просторово-часову інструкцію, про що не варто було й думати. А коли він і зважився б на таке порушення, то Зміна Реальності могла б відбутися у зовсім випадкових, непередбачених проявах. Реальність могла б стати ще гіршою. Тільки ретельний аналіз і Обчислення можуть дати основу для потрібної, чітко визначеної Зміни.

Та хоч би які були думки у Харлана, він залишався Спостерігачем, а ідеальний Спостерігач — це всього-на-всього наділена органами відчуття розумна машина, призначена для збору інформації. У ній не повинно бути місця для емоцій.

У цьому розумінні Харланова інформація була ідеальна.

Наприкінці другого тижня Обчислювач Фінджі запросив Харлана до себе на розмову.

— Вітаю вас, Спостерігачу, — сказав він сухим, холодним тоном, — ви зібрали ясні, чіткі відомості. Однак хотілося б знати, що ви насправді думаєте?

Обличчя Харлана зробилося непроникним, немовби вирізьблене з дерева його рідного 95-го Сторіччя.

— У мене немає ніяких думок з цього приводу, — сказав він.

— Так я вам і повірив. Адже ви з 95-го, а ми обоє добре розуміємо, що це означає. Безсумнівно, 482-е вас повинне дратувати.

Харлан стенув плечима.

— Хіба хоч що-небудь у моїх відомостях свідчить про моє роздратування?

Репліка межувала із зухвалістю, і Фінджі забарабанив своїми короткими пальцями по столу.

— Відповідайте на моє запитання, — сказав він. — Із соціологічного погляду багато де в чому в цьому Сторіччі склалась екстремальна ситуація. Три останні Зміни Реальності тільки погіршили стан речей. Гадаю, їх треба поправляти. Крайнощі ніколи не доводили до добра.

— Отже, ви взяли на себе обов’язок перевірити минулі Реальності Сторіччя?

— Як Спостерігач, я мав перевірити всі факти, пов’язані з цим Сторіччям.

Цією відповіддю він загнав Фінджі у глухий кут, оскільки перевірка зазначених фактів була правом і обов’язком Харлана. І Фінджі мусив про це знати. Кожне Сторіччя періодично потрясали Зміни Реальності. Навіть найретельніші Спостереження час від часу потребували перевірки. Існувало непохитне правило: тримати кожне Сторіччя Вічності під постійним контролем. І справжній Спостерігач повинен був не тільки збирати факти про сучасну Реальність, а й співвідносити їх із фактами минулих Реальностей.

Для Харлана стало очевидно, що таке зондування його поглядів викликане не тільки самою неприязню до. нього з боку Фінджі; за цим крилося щось іще. Обчислювач ставився до нього явно вороже.

Трохи згодом Фінджі несподівано зайшов до невеличкого Харланового кабінету і заявив:

— Ваші звіти справили чудове враження на Раду Часів.

— Дякую вам, — промимрив Харлан після короткої паузи.

— Усі зійшлися на тому, що ви виявили неабияку проникливість.

— Стараюся.

Наступне запитання Фінджі було зовсім несподіване.

— Вам коли-небудь доводилося зустрічатись із Старшим Обчислювачем Твіселом?

— З Обчислювачем Твіселом? — Харлан зробив круглі очі. — Ні, сер. А чому ви запитуєте?

— Здається, він особливо зацікавився вашими звітами.

Фінджі надув свої щоки-пампушки й змінив тему розмови.

— Мені здається, у вас свій погляд на історію.

Спокуса була надто велика. В ньому боролася обережність із професійним гонором, і зрештою останній переміг.

— Я вивчав Первісну історію, сер.

— Первісну історію? В школі?

— Не зовсім так. Скоріш за власним бажанням, самостійно. Це моє хобі. Знайомишся з нею і, здається, ніби вона застигла в нерухомості. Її не можна розглядати, як Сторіччя Вічності, що безперервно змінюються.

Заговоривши про свій улюблений предмет, Харлан пожвавішав.

— Це однаково, що взяти фільмокнигу й уважно роздивлятися кадра за кадром. Ми побачимо чимало деталей, які пропустили б, коли б стрічка рухалася із нормальною швидкістю. Гадаю, знання Первісної історії неабияк допомагають мені в роботі.

Фінджі широко розкрив очі, здивовано подивився на Харлана й вийшов, не сказавши жодного слова.

Потім він ще не раз заводив розмову про Первісну історію і з незворушним виразом на своєму пухкому обличчі вислуховував стримані Харланові коментарі.

Харлан не знав, чи шкодувати йому, що відбуваються такі розмови, чи сприймати їх, як іще один крок до підвищення по службі.

Він почав схилятися до першої думки після того як, зустрівшися з ним одного разу в коридорі «А», Фінджі запитав так, щоб чули всі, хто був поблизу:

— Скажіть мені, Харлане, чого у вас така кисла фізіономія? Ви коли-небудь хоч раз у житті посміхнулися?

Харлан з гіркотою подумав, що Фінджі ненавидить його. А сам відтоді пройнявся до Фінджі відразою.

Три місяці Харлан ретельно збирав відомості про 482-е Сторіччя, обсмоктав його до кісточок, і коли Фінджі несподівано викликав його до себе, він не здивувався. Харлан давно вже чекав нового призначення. Його остаточні висновки були готові ще кілька днів тому. У 482-му виявляли палке бажання збільшити експорт тканин із целюлози в Сторіччя, позбавлені лісів, такі як, наприклад, 1174-е, одначе категорично відмовлялися від зустрічної пропозиції постачати їм натомість копчену рибу. Харлан склав довгий перелік таких питань і всіх їх уважно проаналізував.

Прихопивши з собою проект висновків, Харлан пішов на прийом до Фінджі. Але про 482-е Сторіччя той і не згадував. Фінджі відрекомендував Харлана маленькому зморщеному чоловічкові з рідким сивим волоссям і постійно усміхненим обличчям гнома. Та усмішка виражала то занепокоєння, то добродушність, але ніколи не полишала карликового обличчя. Між двома жовтими від тютюну пальцями була затиснена запалена сигарета.

Харлан уперше в житті бачив сигарету; коли б не це, він більше уваги приділив би чоловічкові, аніж запаленому циліндрикові, і слова Фінджі не були б для нього такою несподіванкою.

— Старший Обчислювачу Твісел, перед вами Спостерігач Ендрю Харлан.

Спантеличений погляд Харлана метнувся із сигарети на обличчя чоловічка.

— Здрастуйте, — сказав пискливим голосом Твісел. — Отже, ви і є той самий юнак, що пише такі чудові звіти?

Харланові відібрало мову. Лабан Твісел був міф, жива легенда. Таких людей, як він, годилося б упізнавати з першого погляду. Твісел був найвидатніша людина Вічності, інакше кажучи, — найзнаменитіший серед живих Вічних. Він був голова Ради Часів. Він розробив більше Змін Реальностей, ніж будь-хто інший за всю історію Вічності. Він був… Він зробив…

Харлан украй розгубився. Він не спромігся вимовити жодного слова, лише кивнув головою з дурнуватою усмішкою на обличчі.

Твісел підніс сигарету до уст і поквапливо затягся.

— Залиш нас удвох, Фінджі, я хочу побалакати з цим юнаком віч-на-віч.

Фінджі встав, щось промимрив і вийшов.

— Здається, ти хвилюєшся, хлопче, — сказав Твісел. — Не треба, тобі нема чого хвилюватися.

Але зустріч з Твіселом просто приголомшила Харлана. Завжди вважати людину гігантом, а тоді відкрити для себе, що в ній немає і п’яти з половиною футів зросту, — тут було від чого розгубитися. Невже за цим спадистим, гладеньким чолом криється мозок генія? Гострий розум чи тільки добрий гумор випромінюють ці маленькі примружені очі, облямовані павутиною зморщок?

Харлан ніяк не міг оговтатися. Він дивився на сигарету, неспроможний зібрати думки. Відмахнувшись від диму, він на крок відступив назад.

Твісел примружив очі, ніби намагався проникнути поглядом крізь димову завісу, і заговорив із жахливим акцентом на діалекті десятого тисячоліття.

— А може бути ліпше, хлопче, коли я твоя мова розмовляй?

Харлан ледве поборов у собі істеричний сміх.

— Я непогано розмовляю Єдиною Міжчасовою Мовою, — обережно відповів він.

Харлан сказав цю фразу Міжчасовою Мовою, якою спілкувалися з ним усі Вічні з перших днів його перебування У Вічності.

— Дурниці, — погордливо сказав Твісел. — Навіщо нам Міжчасова, коли я бездоганно розмовляю мовою десятого тисячоліття.

Харлан здогадався, що минуло принаймні років із сорок відтоді, як Твісел користувався його рідним діалектом.

Однак, задовольнивши своє самолюбство, Твісел перейшов на Міжчасову Мову.

— Я міг би запропонувати тобі сигарету, але я певен, що ти не куриш. Куріння не схвалювалося за всіх історичних часів. Фактично добрі сигарети вміють робити тільки в 72-му Сторіччі. Це я тобі кажу на той випадок, коли ти раптом почнеш курити. Але від цього куріння самі прикрощі. Минулого тижня я застряг на кілька днів у 123-му. Куріння заборонено. Навіть у Секторі Вічності схиляються перед 123-м Сторіччям. Вічні запозичили їхні порядки. Якби я там закурив сигарету, їм здалося б, що над ними розверзлося небо. Іноді в мене з’являється бажання розрахувати таку Зміну Реальності, яка одним махом стерла б з лиця землі заборони на куріння в усіх Сторіччях. Шкода тільки, що така Зміна призведе до війн у 58-му й рабовласницького суспільства в 1000-му. Завжди щось не так.

Харланова розгубленість перейшла в тривогу. Що приховується за цим недоречним базіканням? Йому аж перехопило горло.

— Чи можу я запитати, чому ви захотіли зустрітися зі мною, сер? — ледь вимовив він.

— Мені подобаються твої звіти, хлопче.

На якусь мить в очах у Харлана зблиснув радісний вогник, але він навіть не посміхнувся.

— Дякую, сер.

— У них відчувається творчий підхід. В тебе добре розвинена інтуїція. Мені здається, що я знайшов для тебе твоє справжнє місце у Вічності, і я прийшов запропонувати його тобі.

«Аж не віриться», — подумав Харлан.

— Ви робите для мене велику честь, сер, — сказав він, ледь приховуючи радісні нотки в голосі.

А тим часом Старший Обчислювач Твісел, докуривши сигарету, якось непомітно, із спритністю фокусника, дістав другу й припалив її.

— Заради Часу, хлопче, не говори завченими фразами, — сказав він між затяжками. — «Велику честь!» Подумаєш! Це все пусте. Говори просто. Ти радий?

— Так, сер, — відповів обережно Харлан.

— Тоді все гаразд. Інакше не може й бути. Ти хотів би стати Техніком?

— Техніком? — Харлан аж схопився з місця.

— Сідай. Сідай. Ти, здається, здивований?

— Я не думав бути Техніком, Обчислювачу Твісел.

— Не думав, — сухо сказав Твісел. — Ніхто чомусь не думає. Ким завгодно, аби лиш не Техніком. Техніків завжди важко знайти, на них завжди є попит. Їх бракує в усіх Секторах Вічності.

— Боюсь, я можу не підійти для такої роботи.

— Ти хочеш сказати, що така робота не підходить для тебе, оскільки вона пов’язана з прикрощами. Клянусь Часом, хлопче, якщо ти своє життя цілком присвятив Вічності — а я вірю в це — ти не повинен так думати. Звичайно, дурні стануть уникати тебе, ти відчуватимеш вороже ставлення до себе. Зате завжди матимеш задоволення від того, що ти потрібен. Дуже потрібен. І, насамперед, мені.

— Вам, сер? Вам особисто?

— Саме так. — Усмішка на обличчі старого чоловіка світилася проникливістю. — Ти не будеш просто Техніком. Ти будеш моїм особистим Техніком. Ти матимеш особливий статус. Ну, як тобі моя пропозиція?

— Не знаю, сер, — сказав Харлан, — чи підійду я для такої роботи.

Твісел рішуче похитав головою.

— Мені потрібен ти. Мені потрібен тільки ти. Твої звіти переконують мене, що в тебе отут дещо є. — Він постукав пальцем по лобі. — Ти був чудовим Учнем. Сектори, в яких ти працював Спостерігачем, дали про тебе добрі відгуки. І, зрештою, Фінджі дав тобі підходящу характеристику.

Харлан був щиро вражений.

— Обчислювач Фінджі дав мені схвальну характеристику?

— А ти не чекав цього?

— Н-не знаю…

— Ну, бачиш, хлопче, я не сказав, що характеристика Фінджі схвальна. Я сказав, що вона підходяща. А якщо говорити відверто, то його відгук про тебе був негативний. Фінджі рекомендує не допускати тебе до будь-якої роботи, пов’язаної із Зміною Реальності. Він вважає, що тебе небезпечно тримати на будь-якій роботі, окрім роботи Помічника.

Харлан почервонів.

— Які підстави були в нього для таких висновків, сер?

— Виявляється, в тебе є хобі. Ти цікавишся Первісною історією. Правда ж?

Твісел широко розмахував сигаретою, і Харлан, забувши від обурення про обережність, вдихнув струминку диму і зайшовся кашлем.

Твісел із доброзичливим виразом почекав, доки Харлан відкашляється, і запитав:

— А що, хіба не так?

— Обчислювач Фінджі не має права… — почав було Харлан.

— Стривай, стривай, — перебив його Твісел. — Я сказав тобі про відгук Фінджі тільки тому, що якраз завдяки своєму захопленню ти найбільше мені підходиш. А взагалі відгук — штука таємна, і ти повинен забути, про що в ньому йшлося.

— Але хіба погано, що я цікавлюся Первісною історією?

— Фінджі вважає, що твоє захоплення свідчить про надмірну Одержимість Часом. Розумієш?

Ще б пак не розуміти! Тут, у Вічності, не можна було не знати подібних психіатричних термінів, а надто цього. Вважалося, ніби кожен член Вічності жадає повернутися коли не в своє, то бодай у якесь інше, чітко визначене Сторіччя, пустити там коріння, перестати бути вічним блукальцем у Часі. Таке прагнення нещадно придушувалося офіційними властями в усіх його проявах. Однак у переважній більшості Вічних воно жило в підсвідомості.

— Я не думаю, що моє захоплення можна трактувати, як Одержимість Часом, — сказав Харлан.

— Я також. Більше того, вважаю його цінним. Як я вже сказав, саме тому ти мені й потрібен. Я дам тобі Учня і хочу, щоб ти навчив його всього, що знаєш і що можеш дізнатися про Первісну історію. А у вільний від цієї роботи час будеш моїм особистим Техніком. Через кілька днів можеш братися до діла. Згоден?

Однак Харлан усе ще залишався обережним.

— Якщо це потрібно для добра Вічності, сер…

— Для добра Вічності? — несподівано збуджено перебив його низькорослий Обчислювач. Він з такою силою шпурнув недопалок, аж той ударився об стіну й розсипався снопом іскор. — Ти мені потрібен заради самого існування Вічності!