Доки світло не згасне назавжди

8

Увесь той тиждень містом прокочувалися хвилі нетипової для травня виснажливої спеки. У суботу Рівне взагалі немовби накрило прозорим ковпаком: на небі жодної хмаринки, нерухоме повітря повільно спікалося під сонячними променями, трансформуючись у заледве придатне до дихання тягуче желе. У ніч на неділю, 19-те, температура не опускалася нижче за двадцять чотири градуси, і Рута крутилася без сну майже до ранку.

Їй було погано. Ну тобто реально фізично погано, а до світанку погіршало так, що Рута мусила визнати: з нею щось не гаразд. За останні кілька днів вона зовсім вибилася зі сну: вночі не могла склепити очей, а протягом дня боролася з невідступною сонливістю. Того недільного ранку дівчина остаточно впевнилася, що з її організмом відбувається щось дуже недобре, тож немає сенсу виправдовувати свій стан нервозністю перед ЗНО чи немилосердною задухою.

Невдовзі по шостій дівчина закуняла. Дрімала недовго – прокинулася десь за годину, – після чого її ледь не знудило просто на ліжко. Нутрощі норовили викрутитися навиворіт. Рута підхопилась і помчала до ванної. Гарячий вміст шлунка хлюпав просто під горлом, а низ живота роздувся та обважнів – так, наче в кишківник заштовхали комплект більярдних куль. Схилившись над умивальником, Рута віддихалася та зрештою погамувала нудоту, проте обличчя залишалося зеленим, а долоні та шия – липкими від холодного поту. І ще груди – вони чомусь стали гіперчутливими до дотиків. Такими, що навіть легеньке тертя об одяг завдавало пекучого болю, і тому зараз Руті здавалося, ніби на ній скафандр для виходу у відкритий космос, а не нічна сорочка.

За сніданком, зауваживши незвичну блідість доньки, Аміна почала допитуватися, проте дівчина відмахнулася, буркнувши, що все це через спеку.

Першу половину дня Рута проспала, потім замість готуватися до екзаменів просто валялась на ліжку й тупилася в стелю. Ближче до вечора таки спробувала щось почитати, та не змогла зосередитися. Слова неначе ворушилися перед очима, і, промучившись чверть години, дівчина відклала книжку.

Лише після вечері (для заспокоєння Аміни вона впихнула в себе кілька млинців) Рута наважилася зосередитись на тому, що хвилювало її більше навіть за екзамени й погане самопочуття. Знову простягшись на ліжку, вона відкрила на смартфоні календар, на пальцях перерахувала дні й до болю закусила губу.

Уже майже тиждень.

Бляха.

Звісно, це й справді могло бути через нерви та спеку, але… Дівчина взялася терти лоба, немовби стираючи в такий спосіб із пам’яті якісь спогади… Груди боліли другий тиждень, і це абсолютно точно було не нормально.

Вона вирішила, що мусить зателефонувати та поговорити з Індією.

Перед тим Рута подалася на кухню й узяла яблуко. Їсти не збиралася, просто хотіла дізнатися, де батьки, і, повертаючись, краєм ока зазирнула до інших кімнат. Григір читав під навстіж розчиненим вікном у спальні, Аміна дивилася телевізор у залі. Зачинившись у своїй кімнаті, Рута відклала яблуко, під’єднала до смартфона навушники та викликала через Вайбер сестру.

– Привіт! – кругле обличчя Інді сяйнуло широкою усмішкою.

Упродовж кількох наступних секунд зображення пливло та підвисало – Інді кудись переставляла ноутбук. Рута почекала, поки сестра вмоститься, і лише після того приглушено почала:

– Привіт. Як справи?

Інді була в гуртожитку. Рута чула голоси її співмешканок, десь негучно грала музика.

– Викладачка з фармакології вирішила, що нікому не ставитиме автомат, тому я ще на тиждень затримуюся в Тернополі. А так усе чудово.

– А, ну ок.

Рута ледве ворушила язиком, й Інді насторожилася.

– Ти чого так шепчеш?

Рута промовисто повела очима на двері своєї кімнати, потім поглянула на сестру.

– Є розмова.

Інді кивнула. Безтурботний вираз злетів з її лиця. Вона шикнула на подруг, загребла зі столу навушники, вставила їх у вуха та під’єднала дріт до ноута.

– Кажи.

На Рутиному обличчі майнула стурбована усмішка.

– Зі мною щось не так.

– Що саме?

– Із животом.

Дівчина інстинктивно поклала долоню на нижню частину живота.

– Що конкретно?

– Не знаю… Важкість унизу. Болить, коли сиджу. Коли ходжу, майже не відчуваю, але сидячи – завжди. І щодня гіршає. І апетиту зовсім немає. І щоранку нудить…

Сестрині брови зійшлися на переніссі.

– Здуття?

– Так, – покивала Рута. – Постійно. Хоч я майже нічого не їм. Не можу дивитися на їжу.

– Мала, – Інді повільно підняла та опустила плечі, – я не поставлю діагноз по Вайберу. Я взагалі ще не лікар.

Попри зауваження, подруги Індії не затихали, і розмова із сестрою тривала на тлі їхнього нерозбірливого гомону. Збагнувши, що обрала не найкращий час, Рута відвела розчарований погляд від екрана, якусь хвилину понуро тупилась у свої пальці, а тоді нарешті зважилася:

– У мене затримка.

Інді посерйознішала.

– Скільки?

– Ну, вже десь тиждень. Трохи більше як тиждень.

– Це не страшно, – замислено протягнула сестра. – Тобто тиждень – ще не страшно.

Рута подумала: це тобі не страшно, проте вголос вирішила цього не говорити. Якось нечемно й недоречно.

– Але…

– Що?

– Ця важкість…

– Що крім неї? Яке загальне самопочуття?

– Втомлена, – ніби на підтвердження Рута зітхнула. – Постійно спати хочу. Такого ще не було. Таке враження, наче я досі відходжу від тієї п’янки. Третій тиждень уже…

– Може, ти вагітна?

Рута чмихнула.

– Чого пирхаєш? – Інді говорила напівжартома, навіть спробувала всміхнутися, але голос чомусь прозвучав неспокійно. – Симптоми збігаються.

Рута мотнула головою:

– Припини. Мені реально хріново.

– Ти подумай: твій Лара часом не того… не перестарався?

– Я не спала з ним, – сердито обірвала її Рута.

– А цей… баскетболіст?

– Костя?

– Ага.

Наприкінці минулого та якийсь час на початку цього року Рута зустрічалася з Костею Луциком на прізвисько Костелло, старшим братом Тоні Луцик із паралельного 11-Б. Стосунки з Луциком – першокурсником у КПІ – були спорадичними (і це ще м’яко кажучи). Інді пам’ятала його баскетболістом, бо в той час, коли вона ще вчилася в школі, Костя виступав за шкільну команду. Новий рік Рута й Костелло святкували в одній компанії – Руті якимось дивом вдалося переконати батьків її відпустити, – втім подробиць Інді не знала. Не те щоб їй було нецікаво, просто вона зазвичай не порушувала таких тем першою. І в цьому полягала важлива різниця між сестрами: Рута з легкістю спілкувалася про секс, стосунки та все з ними пов’язане, натомість у Інді до знайомства з Іллею серйозних взаємин не було взагалі, а якщо й були якісь, то вона уникала згадок про них.

– Я вже не пам’ятаю, коли востаннє його бачила, – зморщила носа Рута. – Ще зима була.

Дівчина відшила Луцика на початку весни після того, як хлопець улаштував їй огидну сцену, дізнавшись, що та погодилася зніматись для «Obsessive».

– Тоді це може бути що завгодно – від гастриту та захворювання нирок до проблем зі сфери гінекології. Якщо ти впевнена, що не залетіла, – Інді ще раз пересмикнула плечима, – ну, почекай із тиждень, а потім обов’язково йди до гінеколога.

Рутин погляд розфокусувався, вона майже на хвилину поринула в себе. Гастрит? Захворювання нирок? Яка дурня! Інді помітила, що сестра випала з розмови, й помахала рукою перед камерою:

– Мала, ти тут?

Рута почула по той бік екрана чийсь дурнуватий, але такий щирий сміх, спрямувала на сестру порожній погляд і пробелькотіла:

– Інді, мені хтось телефонує. Перенаберу пізніше, ок?

Якась нотка в її голосі насторожила Індію, та вона не стала нічого з’ясовувати й кивнула:

– Окей.

Зв’язок обірвався. Рута опустила руки й завмерла, втупившись у темний екран. Ясна річ, ніхто їй не телефонував. Затиснувши похололими долонями телефон, вона прокручувала в голові останні фрази, якими обмінялась із сестрою.

(чого пирхаєш? симптоми збігаються)

(припини)

(твій Лара часом не перестарався?)

(я не спала з ним)

Так і є. Вона з ним не спала, а проте… У пам’яті сплив інший діалог. Вона щойно прокинулася в будинку Лари, вдяглася, спустилася на перший поверх і…

(чого либишся?)

(ти сміялася вночі)

(справді?)

(я ледь у штани не наклав)

Тиша була така, аж у вухах дзвеніло. Рута нервово кусала задирку над нігтем. Як він дізнався про сміх, якщо не спав із нею? Навряд чи вона реготала так голосно, що було чутно крізь стіни. Що тоді? Просто проходив повз уночі? Дурниці. Але якщо Лара таки провів із нею ніч, то чому втік з ліжка вранці? Чому не залишився? І чому нічого не розповів про…

Про що?

Рута сповзла з ліжка та підступила до вікна. Сонце висіло просто навпроти неї, й густе передвечірнє світло заливало розтопленим золотом вікна багатоповерхівки. Під будівлею темніли калюжі конденсату з кондиціонерів – денна спека ще не відступила. Далеко за Устею щось горіло: небо свердлував стовп чорного диму. Десь лунала поліцейська сирена. Рута переминалася з ноги на ногу, відчуваючи, як у темних глибинах розуму прокльовується холодна та слизька здогадка. За ту хвилину, поки вона дивилася на дим, підозра розрослася, пустила корені в легенях і намертво засіла в мозку.

Чорт забирай, чому Лара нічого їй не розповів?

Рута витягла з шухляди гаманець, після чого як була, в домашніх шортах і футболці, прожогом вискочила з квартири. Аміна спробувала її завернути, та дівчина вдала, ніби не почула. Не чекаючи на ліфт, Рута спустилася сходами на перший поверх і вилетіла на вулицю.

Важке від вологи повітря липнуло до шкіри. На верхній губі, скронях і під пахвами миттєво виступили краплі поту. Рута роззирнулася. Найближча аптека розташовувалася за півтори сотні метрів на першому поверсі сусідньої чотирнадцятиповерхівки, затиснута між книгарнею та піцерією «Челентано». Рута рушила до неї, але, проминувши два під’їзди, різко спинилася. Це надто близько, хтось може впізнати її або почути, що вона куплятиме, а потім переказати батькам. Секунду повагавшись, дівчина розвернулася та попрямувала в інший бік.

Почали збиратися хмари.

Пройшовши під аркою, Рута вибралася на Грушевського та за лічені хвилини дісталася Т-подібного перехрестя з бульваром Хмельницького. Не дочекавшись зеленого сигналу, перебігла на правий бік вулиці та швидко відшукала одноповерхову будівлю поодаль від дороги, на розі якої притулилася старезна аптека, що стояла там ще з радянського часу.

Рута прослизнула досередини й полегшено видихнула, зрозумівши, що в наповненому запорошеним світлом душному холі клієнтів, крім неї, немає. Привітавшись із причмеленою від спеки літньою фармацевткою, дівчина здушеним голосом попросила тест на вагітність. Аптекарка запитала, який їй, побачила розгубленість (мало не переляк) на Рутиному лиці та, співчутливо усміхнувшись, запропонувала тест-смужку. Найдешевший. Пояснила, що його треба вмочити в сечу, тоді повідомила, що струменеві тести дещо зручніші, просто їх саме зараз немає, але перейматися не варто, бо точність у всіх однакова, незалежно від ціни. Дівчину заціпило так, що вона змогла лише кивнути: давайте смужку.

Коли Рута вийшла з аптеки, сонце сховалося за багатоповерхівками на західному боці Грушевського. Повітря досі тремтіло від спеки, проте Руту били дрижаки. Затиснувши в руці невелику коробочку з тестом, дівчина повільно попленталася назад, і якщо до аптеки вона ледь не бігла, то додому брела, наче по пояс у воді.

Опинившись у квартирі, Рута тінню промайнула коридором і зачинилась у своїй кімнаті. Серце вискакувало з грудей. Трохи заспокоївшись, вона обстежила пакування. «ULTRA^® – ультрачутливий тест на вагітність». Потім прочитала інструкцію на звороті. Зібрати сечу в чисту посудину… опустити тестову смужку правильним боком приблизно на п’ятнадцять секунд… не перестаратися з чеканням… і через три хвилини на індикаторній поверхні має з’явитися результат: дві поперечні смужки – вона вагітна, одна – не вагітна.

Нічого складного… якщо не зважати на те, що її за цим можуть побачити батьки.

Дівчина покрутила головою, вишукуючи що-небудь, що могло б згодитися замість посудини. Попервах нічого путнього вигадати не вдавалося, Рута навіть зважувала думку, чи не взяти кавову чашку, але, розуміючи, що по неї спершу треба прокрастися на кухню, а потім пронести назад і непомітно вимити, відкинула її. Зрештою вирішила скористатися ковпачком від експрес-кондиціонера для волосся. Він був чистий, і його мало вистачити.

Сховавши ковпачок до кишені шортів і тримаючи в долоні телефон та коробочку з тестом, Рута застигла перед дверима.

Просто навпроти її кімнати розташовувалася спальня батьків. Григору достатньо буде підвести голову від книжки, щоб помітити, що донька несе щось у руці. Напевно, хвилину дівчина ловила ротом тишу, а тоді, роззирнувшись, схопила вільною рукою перше, що трапилося під руку. Книжку. Затуливши нею телефон і тест, затамувавши подих, вона вийшла з кімнати, прошмигнула до туалету та замкнулася зсередини.

Батько навіть не глянув у її бік.

Поклавши книжку під ноги, Рута розірвала пакування та покрутила в руках тест: біла смужка завдовжки сантиметрів десять і завширшки менше за сантиметр. На відстані трьох-чотирьох сантиметрів від нижнього краю проходить поперечна фіолетова лінія з приміткою, що далі цього рівня тест у сечу не опускати. Посередині – порожнє індикаторне поле.

Дівчина зняла шорти, тремтячими руками дістала ковпачок і, підвівшись над унітазом, наповнила його. Запустивши на смартфоні таймер, обережно поставила ковпачок на підлогу, вмочила в сечу тестову смужку та залишила її зануреною на п’ятнадцять секунд. Упоравшись, Рута поклала смужку на зливний бачок, а вміст ковпачка вихлюпнула в унітаз. Насамкінець обнулила таймер і, відвернувшись, стала чекати.

Це нагадувало очікування на результати екзамену, лише в тисячу разів гірше. Власне, відчуття здавалися гіршими за будь-що, знане Рутою до цього. Через хвилину та п’ять секунд вона не витримала й зиркнула на тест. Одна смужка вже проступила й чітко виднілась у верхній частині індикаторного поля. Внизу під нею поки що було порожньо.

Тремтіння рук стишилося, і Рута нарешті зауважила, що за книгу взяла із собою. Хлоя Бенджамін «Шукачі безсмертя». Вона досі не повернула її Анні Чорнай. Згадавши Якова Демидовича, дівчина підняла книжку з підлоги й тоскним поглядом утупилася в обкладинку. Коли вона знову кинула погляд на смартфон, на таймері добігала кінця четверта хвилина.

Рута зітхнула. Уже час. Вона відклала телефон, заплющила очі та навпомацки зняла тест із бачка. Потому ще півхвилини так і сиділа: не розплющуючи очей, тримаючи в лівій руці книжку, а правою – самими кінчиками пальців – стискаючи тест. Дівчина завмерла, неначе боялася, що світ довкола неї почне розвалюватися, а потім, глибоко вдихнувши, розплющила одне око й подивилася на смужку.

Наступної миті Рута відчула, як повітря безшумно витікає з легень. Під верхньою, дуже чіткою та рівною, з’явилася ще одна, бліда й ледь помітна, поперечна смужка. Дівчина розплющила друге око й упевнилася: смужок абсолютно точно було дві. Книга в її руці стала невагомою, а низ живота звело пекучими судомами.

Вона вагітна.