Злочинця викривають зорі

5

Доктор Нево сухо вклонився.

— Щиро вітаю вас у себе і дякую за інтерес, виявлений вами до моєї праці!

Потім з поклоном звернувся до пані Тербовен, яка сиділа ліворуч біля стола в зручному кріслі.

— Я дуже радий, що маю можливість продемонструвати вам завершення довгорічних робіт вашого чоловіка.

Звертаючись знову до всіх присутніх, Нево продовжив:

— Сьогодні я ознайомлю громадськість з новим винаходом, який дає змогу бачити те, що відбувалося колись в минулому.

Пані Тербовен дивилася на доктора Нево дещо несміливо й запитливо, обличчя її зашарілось, і вона нахилилася до сина, що сидів поруч.

У цей же час Нево звернувся до Петера Тербовена:

— Вам, пане Тербовен, безперечно буде приємно побачити дослідницьку роботу вашого батька повністю закінченою.

Петер Тербовен вклонився на знак згоди, повернувся до матері і тихо сказав їй кілька слів.

— Я вважав своїм обов'язком запросити і вас, пане Гофстраат, на цю достопам'ятну годину, вас, давнього друга пана професора. А вас, пане Роньяр, прошу подбати про відповідну публікацію у вашій газеті.

Тепер залишилося привітати ще двох присутніх.

— Я переконаний в тому, — вів далі Нево, — що цей винахід можна буде застосувати в галузі всесвітньої історії і в географії, він зможе збудити там творчу думку і призвести до значних наслідків. Саме тому я запросив до участі в сьогоднішній першій демонстрації винаходу вас, пане професор Чехін з Європейського географічного товариства, і вас, пане професор Декер з Лейденського університету.

Після цього вступного слова промовець додав:

— Дозвольте мені спочатку дати короткі пояснення, які б полегшили вам розуміння наукової основи винаходу.

Колишній асистент професора неуважним рухом узяв олівець і почав грайливо крутити його поміж пальців. Масивна фігура доктора на фоні столи здавалася дуже високою. Йому можна було дати не більше як років сорок п'ять, проте пасма сивизни виднілися в світлому рудуватому волоссі. Дві глибоких зморшки, що протяглися вниз від куточків рота, надавали обличчю підстаркуватого вигляду і контрастували з усією виструнченою, підкреслено моложавою поставою Нево.

З самовдоволеною посмішкою він повів далі:

— Загальновідомим фізичним явищем є те, що кожний предмет лише тоді стає видимим, коли на нього надають світлові промені.

Це твердження, яке супроводив широкий жест, розвеселило редактора. «Хіба не міг Нево сказати просто: куди падає світло, там стає видно», подумав він. Проте наступні слова одразу ж примусили його посерйознішати.

— Світло, що падає на предмет, частково поглинається ним, скажімо, перетворюється на тепло, а частково відбивається, або, як кажуть, рефлектує. Чорні тіла поглинають багато світла і тому нагріваються сильніше, ніж білі предмети, які майже все світло відбивають. Це відбите світло потрапляє в наше око і робить предмет видимим для нас.

Підвищуючи голос, Нево продовжував:

— Мільйони років сонце посилає свої промені на поверхню землі, мільйони років земля відбиває це світло і посилає його назад у всесвіт. Мільйони років зображення земної поверхні, всіх географічних фактів, всіх історичних подій, всіх природних явищ випромінюються у світові простори. Мільйони років ці зображення подорожують у всесвіті.

Присутні, мов зачаровані, дивилися на Нево. Наочно і переконливо він пояснював явища, з якими всі вони, — за винятком доктора Тербовена, теж фізика, — ніколи в такій послідовності не знайомилися.

Роньяр не витримав і кинув репліку:

— Але ж всесвіт нескінченний, а світло розходиться надзвичайно швидко; як же ви хочете повернути назад ці промені?

Було помітно, що інші гості думали те ж саме. Доктор Нево сприйняв це запитання з посмішкою: очевидно, він чекав його.

— За останні роки, завдяки застосуванню велетенських телескопів, радарних установок та інфрапеленгаторів, розгадано чимало загадок всесвіту.

Він взяв у руку гумову кулю з кулак завбільшки, мабуть, приготовлену заздалегідь, підняв її вгору і сказав:

— Прошу, уявіть собі, що по цій кулі повзе мурашка. Для неї цей шлях нескінченний, а тимчасом куля в своїх вимірах обмежена. Отак і всесвіт є нескінченний і в той же час обмежений.

Це пояснення всіх приголомшило, проте не задовольнило. Незважаючи на це, присутні з напруженою увагою стежили за дальшим ходом думок фізика.

— В цьому нескінченному, а проте обмеженому всесвіті відбите від землі світло проходить за секунду відстань 300 000 кілометрів.

— Неймовірна цифра! — вигукнув Роньяр.

Нево, кивнувши головою, вів далі:

— За один рік це світло проходить у своїй нескінченній мандрівці по всесвіту приблизно 9,5 більйона кілометрів. Це і є, можливо, відома вам одиниця виміру світлового року. Я назву зараз вам деякі цифрові дані, що добре унаочнюють обсяг всесвіту. Світло потребує, наприклад, 5,5 голини, щоб досягти меж нашої сонячної системи, проте йому потрібно 35 000 років, щоб потрапити до середини Молочного Шляху — цієї великої спіральної туманності. Але інші нерухомі зорі віддалені від нас ще набагато більше. Найближча до нашої планети нерухома зоря — це видима у південній півкулі Альфа з сузір'я Центавра. Вона віддалена від нас приблизно на чотири світлових роки. Отже, її світло, що падає зараз на землю, випроменилося з неї чотири роки тому.

Роньяр, перебиваючи доповідача, спитав:

— Значить, цілком можливо, що ми бачимо, наприклад, якусь зірку, що насправді давно вже не існує, чи не так?

Нево відповів на це запитання ствердно і продовжував:

— Коли в Німеччині лютували селянські війни, тобто понад чотириста років тому, сузір'я Оріона випромінювало своє світло. Коли тисячі рабів будували велетенські піраміди Єгипту, зорі із Щита Собеського надсилали своє світло у всесвіт. Під час льодовикового періоду те саме робила туманність Андромеди. Інші зорі посилали своє світло в світові простори ще тоді, коли по землі повзали ящери, — і лише тепер це світло доходить до нас, на землю. Отже, при всіх умовах, воно промандрувало мільйони років!

Роньяр старанно робив нотатки.

— Відбите колись від землі у всесвіт світло згодом стає тим слабкіше, чим довше воно було в дорозі. І от, коли воно по багатьох роках вертається своїм покрученим шляхом на землю, воно вже таке слабке, що його не можна сприйняти людським зором. Потрібні гігантські підсилювачі, щоб це світло знову зробити видимим.

Доктор Нево перейшов до деталей самого винаходу:

— В своїх перших роботах професор займався побудовою приймальної установки і підсилювача для цих надзвичайно слабких променів. У той час на плоскому даху цього будинку була змонтована велика установка з угнутих дзеркал, що могла повертатися на всі сторони світу. Завдяки спеціально розташованим дзеркалам, видиме світло сонця, місяця та зірок усувається. Установкою можна керувати на відстані, з лабораторії, за допомогою електрики. Трохи згодом пощастило сконструювати спеціальний широкострічковий підсилювач для світлових променів, достатньо чутливий, щоб зробити видимим світло, яке мандрує вже 5–6 тисяч років. За допомогою найновішого підсилювача вдалося прийняти світло, яке відбилося від землі у всесвіт ще 20 000 років тому. Зображення ще давніших часів через сильну вібрацію підсилювача вийшли розпливчасті і тому непридатні для дослідження. Отже, щоб досліджувати геологічні епохи землі, що, як відомо, віддалені від нас на кілька мільйонів років, потрібен спеціальний підсилювач, який ще треба сконструювати. В сучасний момент рівень техніки, на жаль, ще не дозволяє виготовити такий підсилювач.

Нево знову зробив невелику паузу. Обидва університетські професори дивилися на нього, мов загіпнотизовані. Та й іншим гостям доповідь здавалася просто неймовірною. Тільки Петера Тербовена, видно, ніщо не зворушило; він байдуже дивився на підлогу. І лише наступні слова Нево примусили навіть його прислухатися.

— Зображення з найближчого минулого не фіксуються, бо світло, що перебігає по найкоротшій кривій, потребує приблизно років 800, щоб повернутися назад на землю. Отже, можна продемонструвати тільки те, що відбулося на землі, починаючи з 1200 року нашого літочислення і аж до старокам'яного віку і останнього льодовикового періоду.

Доповідач на якусь мить запнувся, і професор Декер, скориставшися з цього, запитав:

— Якщо я вас правильно зрозумів, пане Нево, то, скажімо, визвольну боротьбу у Фландрії в 1302 році побачити вже не можна?

— Так, цілком слушно. Підкреслюю ще раз: події від початку 13-го століття нашої ери і аж до нашого часу відтворити не можна!

Професор Декер кивнув головою, а Нево продовжував свій виклад.

— Особливі труднощі виникли в зв'язку з конструюванням континентальної візирної установки. Без неї було б неможливо добитися зображення якоїсь певної країни на екрані телевізійного апарата. Перший-ліпший відтинок земної поверхні можна збільшувати й зменшувати, просто покрутивши регулятор. Найбільша поверхня, яку нині може охопити апарат, відповідає площі північноамериканського континенту.

— Це просто неймовірно! — вигукнув приголомшений професор Чехін.

Нево задоволено посміхнувся.

— При цьому постає можливість простежити весь історичний розвиток країни на протязі тисячоліть. За кілька годин спостереження перед вами, як у фільмі, зробленому способом уповільненої зйомки, перебігають тисячоліття.

Тут дійшла черга до професора історії Декера висловлювати свій подив і захоплення.

А Роньяр і далі старанно записував. Тільки пані Тербовен лишалася спокійною і серйозною, як і її син, що якимсь відсутнім поглядом заглибився в щойно записаний рядок цифр. Нево закінчив свою доповідь і попросив гостей зайти з ним до лабораторії.

В лабораторії гостей приголомшили численні апарати ї розподільні дошки з вимірними приладами та контрольними лампочками. Тут чулося тихе басовите гудіння, тремтіли стрілки приладів, спалахували лампочки — все разом справляло враження чіткої роботи якогось велетенською електричного чуда техніки. На противагу цьому таємничому функціонуванню апаратів великий матовий екран телевізійного апарата впливав на відвідувачів заспокійливо. Навпроти нього заздалегідь були поставлені стільці.

Проробивши кілька вправних маніпуляцій на одній з розподільних дощок, колишній асистент професора Тербовена підійшов до пульта, що стояв посередині приміщення.

На телевізійному екрані, який тільки що був чистим, з'явилися хмаринки й плями дивовижної форми; вони повільно посувалися зліва направо і нарешті зупинилися на середині екрана у вигляді якихось розпливчастих контурів.

Усі мовчки чекали, що буде далі. Нарешті доктор Нево, обернувшись до пані Тербовен, сказав, що в найближчі секунди на екрані з'являться обриси півострова Юкатан. Потім, звертаючись уже до всіх інших гостей, додав:

— Ви побачите зараз ландшафт, міста й народи, що в свій час наштовхнули нашого шановного професора на думку поїхати на Юкатан і розпочати розкопки.

Сім пар очей напружено стежили за подіями на телевізійному екрані. Зображення помітно ставало чіткішим. Уже видно було численні бухти на узбережжі материка. На північному заході сріблястою стрічкою збігала до моря ріка. Ліворуч на екран крізь завісу туману помалу випливали Кордільєри. Здавалося, сонце освітлювало місцевість крізь розриви в хмарах.

Нево відійшов від пульта управління і став збоку біля екрана. Він указував олівцем на різні пункти зображення і давав пояснення. Потім окреслив якусь ділянку ландшафту на заході Юкатану.

— Цю частину країни зараз я покажу вам крупнішим планом. Саме в цій місцевості знаходиться місто, яке відкрив професор Тербовен.

Нево знову підійшов до пульта й кількома вправними рухами добився появи обіцяного зображення. Гості вражено спостерігали за тим, як центр зображення, збільшуючись, швидко наближався до них. Краї зображення, навпаки, розпливалися і, спотворені, зникали з екрана. Маленькі міста, які щойно були ледве помітними цяточками, збільшилися до ясних плям. Можна було ясно розгледіти геометрично розплановані вулиці. Окремі будівлі, що нагадували палаци, вирізнялися на фоні безлічі інших будинків.

Глядачі були так захоплені цією демонстрацією, що жоден з них не насмілився порушити тишу якимсь запитанням. Всіх опанувало моторошне почуття, ніби вони сидять у вагоні канатної гірської дороги і з шаленою швидкістю спускаються з високої гори вниз. Це враження підсилювалось гудінням апаратів у приміщенні. Тільки коли Нево повернув якийсь вимикач і цим стабілізував зображення на екрані, почуття блискавичного спуску на землю почало слабшати, гості з полегшенням зітхнули, ніби знову відчувши під ногами твердий грунт.

Серед одвічних лісів можна було добре розрізнити кілька досить великих міст. Доктор Нево перехилився через пульт і уважно оглянув зображення.

Не відриваючи погляду від екрана, професор Декер схвильовано сказав:

— Просто неймовірної Яке століття ми тут бачимо?

Нево спокійно прочитав вимірні дані на кількох шкалах і байдужим тоном відповів:

— Це — картина з 12-го століття нашої ери.

Не даючи дальших пояснень, Нево знову надав руху зображенню. Спочатку воно зробило поворот по колу, а потім повільно посунулося згори донизу вздовж кромки одвічного лісу, що ніби служила орієнтиром. Поступово в центрі зображення вималювалося велике місто. Вражали численні палаци, храми і піраміди, широкі вулиці, перетинаючись, ділили його на прямокутні квартали.

Тут Нево ще збільшив зображення самого міста, так, що воно заповнило собою майже весь екран. Тепер чітко видно було всі деталі.

Глядачі сиділи, мов зачаровані; напувала глибока тиша. Раптом Нево заговорив знову:

— Я показую вам тепер місто, яке було метою нашої експедиції і в якому безслідно зник шановний професор. — І одразу ж уточнив: — Вірніше, в руїнах цього міста; бо воно вже кілька століть як поховане під одвічним лісом.

Перш ніж інші гості усвідомили собі трагічність ситуації, папі Тербовен нестримно розридалася, закривши обличчя руками. Син любовно гладив її по голові і щось говорив стиха, очевидно намагаючись заспокоїш матір.

Нево замовк, погасив зображення і ввімкнув яскраве світло. Пані Тербовен встала і зажадала їхати додому. Підвівся й Петер.

Присутні тепло розпрощалися з матір'ю й сином. Нево пішов їх проводити. Інші все ще перебували під сильним враженням щойно пережитого. Гофстраат нахилився до Роньяра, який продовжував старанно щось записувані, і сказав:

— Це просто безтактно з боку Нево! І як він тільки міг ніби навмисно в присутності пані Тербовен показувати саме це місто!

Роньяр не встиг відповісти йому, як Нево вже повернувся. Професор Чехін звернувся до нього з проханням продемонструвати якусь європейську країну — Італію або Грецію.

Нево нерішуче обмацував ручки розподільної дошки. Трохи подумавши, він невпевнено пробурмотів:

— В цю годину Європу показати важко. Але я спробую!

Знову на екрані з'явилися хмаринки і плями. Часом поблискувала якась світла поверхня, очевидно океан. Схоже було на те, ніби зображення вкрите туманом. Здавалося, що Нево і справді мав рацію — його спроби лишалися безрезультатними.

Раптом на екрані з'явився архіпелаг — три острови: ліворуч один великий з вулканом, у центрі — маленький і праворуч ще один, трохи більший. На острові, що був крайнім зі сходу, можна було ясно розпізнати гору; особливо впадала в око велика морська бухта.

На якусь мить зображення стало зовсім чітким. І тут професор Декер побачив у бухті чотири кораблі. Зацікавившись, він нахилився вперед і напружено вдивлявся в зображення, що злегка миготіло на екрані.

— Та це ж фрегати! — раптом скрикнув він здивовано.

Доктор Нево, який саме схилився над пультом, щоб занотувати деякі покажчики, здригнувся. При цьому він штовхнув якусь ручку, і зображення зникло.

— Це зовсім неможливо! — поспішно зауважив він. — Ви помилились, апарат ніяк не може показати фрегати. В 1200 році таких суден ще не було, ви ж і самі це знаєте.

— Та, може, це й не так, — невпевнено сказав професор, спантеличений таким категоричним твердженням Нево. — В усякому разі це були чотири кораблі… Дивна річ, невже ж я так помилився? — Він замислено дивився кудись в одну точку.

Але Роньяр також бачив кораблі і втрутився в розмову:

— Безперечно, в бухті стояло чотири кораблі пізнішої конструкції!

Тоді Гофстраат спокійним тоном запропонував:

— Увімкніть, будь ласка, ще раз, пане Нево, тоді це спірне питання одразу з'ясується!

— На жаль, нічого не вийде, панове. Я необережно вимкнув апарат і пошкодив катодну лампу високої напруги. Дослід можна буде повторити лише згодом, коли я дістану нову лампу. Повірте мені, — наполегливо переконував Нево присутніх, — щодо кораблів, то ви, панове, безсумнівно, помилилися!

Роньяр і Декер запитливо перезирнулися, але нічого не відповіли. Професор Чехін швидкими штрихами щось малював у своєму блокноті. Щоб порушити неприємну мовчанку, Гофстраат підвівся й сказав:

— Не будемо сперечатись із-за дрібниць. Досі ще жодній людині не пощастило кинути погляд у минуле. Думаю, панове, що я висловлю і ваші думки, коли подякую панові Нево за його запрошення. Цей вечір стане для нас незабутнім, бо в цей вечір ви, пане Нево, продемонстрували громадськості чудовий винахід професора Тербовена. Цей винахід приверне до себе увагу всього світу!

Він потиснув руку фізикові, що неспокійно і збентежено оглядався навкруги, і попрощався. Інші зробили те ж саме.