Злочинця викривають зорі

9

Тербовен поквапливо встав і пішов назустріч редакторові.

Той ішов, посміхаючись, по-хлопчачому розмахуючи капелюхом.

— Сьогодні я завітав до вас, так би мовити, в службових справах, — сказав він, хитрувато посміхаючись.

— Та що ви кажете? Чи не збираєтесь ви взяти в мене інтерв'ю? Але ж я не кінозірка і не мільйонер, та й не вбив нікого! Хіба може?..

— Набагато гірше, мій любий! Вами цікавляться!

Петер у відповідь засміявся:

— Та що ви говорите! — Потім уже серйозніше спитав: — А ви часом не помиляєтесь? Безперечно, якщо й цікавляться, то винаходом мого батька! Также?

— Помиляєтесь, любий друже!

З цими словами Роньяр увійшов до скромно обставленого кабінету Тербовена. Одну стіну займав величезний стелаж з книгами, біля другої стояло кілька великих шаф із скляними дверцями. В них на полицях, здавалося, безладно стояли апарати, лежали інструменти. Обстановку довершували письмовий стіл, кілька крісел та круглий столик. Для розкішних меблів Петеру Тербовену, мабуть, невистачало ні бажання, ні грошей. У цьому приміщенні все було просто, доцільно і добре пасувало до пожильця. Роньяр плюхнувся в крісло, взяв запропоновану йому сигарету, подякував, поклав ногу на ногу й очікувально втупився в Тербовена, ніби у того справді були для редактора якісь новини. Але Петер мовчки, злегка посміхаючись, сів навпроти нього і теж очікувально й запитливо подивився на редактора.

Та Роньяр і не збирався розпочинати розмову. Тоді Тербовен насмішкувато спитий:

— Що це з вами? Таким балакучим я вас ще не бачив!.. Може, не знаєте, з чого почати? Допомогти, чи що?

— Що ж, допомагайте! — сухо відповів Роньяр. — Для статті про вчорашній демонстраційний сеанс у доктора Нево мені потрібні ще різні дані. Ви ж знаєте, що я не фізик, а вся ця демонстрація пройшла надто швидко.

Редактор замовк і почав обома руками нервово шукав по кишенях свого костюма мундштук. Сигарету він тимчасом недбайливо пересунув у куточок рота.

— Я вам, розуміється, охоче допоможу, — запевнив його Тербовен і, трохи подумавши, додав: — Але чи не доцільніше було б спитати самого доктора Нево? Він на ваші запитання зможе відповісти значно краще, ніж я.

— Так, це правильно! Якби доктор Нево був дома, мені не довелося б їхати до вас. Я дзвонив до нього кілька разів, але ніхто не відповідає.

— Ну гаразд, — погодився Петер, простягаючи ноги поперед себе, — раз таке діло, то, очевидно, давати інформацію доведеться мені.

Але Роньяр, як видно, не поспішав з запитаннями. Загадково посміхаючись, він вставляв сигарету в нарешті знайдений мундштук і, здавалося, всю свою увагу приділив саме цьому заняттю. І лише через деякий час він сказав ніби між іншим:

— Шкода, що не довелося оглянути приймальну установку на даху; на жаль, було вже надто пізно для огляду.

— А що саме вас цікавить у цій установці? Ви хочете знати, який вигляд вона має, чи бажаєте мати точніші технічні дані? Кілька років тому я сам брав участь у конструюванні цієї установки і тому добре знаю її.

— Ну, от бачите! То ви ж, певно, більше в курсі справи, ніж сам Нево, — швидко підхопив редактор.

Петер заперечливо махнув рукою.

— Ні, ви не так мене зрозуміли. Доктор знає установку, звичайно, краще за мене, бо він її удосконалив.

Уважно вислухавши відповідь, редактор запитав:

— Отже, тоді, перед від'їздом вашого батька до Америки, установка була вже зовсім готова? Якщо я вас правильно зрозумів, доктор Нево добився лише кращого практичного застосування установки?

— Так воно приблизно й є! — підтвердив Тербовен.

— Скажіть, ваш батько взяв тоді патент на свій винахід? — допитувався Роньяр.

— Так, перш ніж їхати, він узяв патент на всю установку, але тепер і його колишній асистент теж має, як він каже, патент на цю ж саму установку.

— А ви обізнані з цим патентом?

— Дуже мало. Нево ніколи про це не говорив. Наскільки відомо, йдеться про вдосконалення наводжувальної апаратури.

Роньяр задоволено кивнув головою.

— А чому, власне, — спитав він, — ви самі не працювали далі над винаходом вашого батька?

Тербовен замислено дивився на носки своїх черевиків, і трохи згодом відповів:

— Раптове зникнення батька всіх нас приголомшило. Події розвивалися з блискавичною швидкістю, до Нево перейшов увесь будинок разом з лабораторією. З міркувань фінансового порядку я не міг тоді працювати над удосконаленням батькового винаходу.

— А докторові Нево грошей, здається, не бракує… Модно обставлена вілла, розкішна автомашина!

— Наскільки мені відомо, років півтора тому він дістав чималу спадщину.

— Он як? Це для мене новина, — невиразно пробурмотів Роньяр і вже голосніше додав: — Шкода, між іншим, що ви не добули до кінця вечора. Обидва професори попросили Нево навести апарат на інші країни. Ця демонстрація була надзвичайно цікава. В недільному додаткові до газети я докладно розповім про все це в спеціальній кореспонденції, про все, крім маленької розбіжності думок, що виникла наприкінці сеансу. Про це я, природно, не говоритиму.

— Що це за розбіжність? — здивовано запитав Петер.

— Ага, я ж усе забуваю, що ви не були до кінця! — Роньяр досадливо махнув рукою. — Пам'ять у мене останнім часом як решето, пробачте, будь ласка! Це була маленька суперечка, що навряд чи заслуговує на увагу… Доктор Нево і сам не помітив, як раптом на екрані з'явилися три острови. Він саме заглибився у свої таблиці, і тільки професор Чехін, що побачив у бухті одного з островів кілька кораблів, звернув на це його увагу.

— Ну то й що з того? Це ж цілком можлива річ! З цього й виникла суперечка?

— Авжеж. Засперечалися за ці кораблі, бо професор Чехін почав твердити, ніби він побачив чотири фрегати, — до речі, я їх теж бачив, — а Нево аж ніяк не припускав цієї можливості і обстоював ту думку, що апарат нібито не може продемонструвати епоху таких фрегатів, бо це вже пізніші часи.

— Тут Нево має рацію. Я сам якось робив обчислення і прийшов до висновку, що 12-е століття і справді найближчий час, який може показати прилад, — ствердив Петер. — А хіба він сам не бачив цих кораблів?

— У тому й справа, що не бачив! — вигукнув Роньяр.

— Це мені незрозуміло! Він же міг дати збільшене зображення кораблів, і спірне питання одразу з'ясувалося б!

— Звичайно! Але коли вражений професор Чехін скрикнув: «Та це ж фрегати!», Нево злякано підскочив і при цьому штовхнув рубильник, який одразу все й вимкнув. Через таке раптове вимкнення було пошкоджено важливу катодну лампу і довелося в той вечір відмовитися від дальших демонстрацій.

— Дивна річ. Нево й справді не пощастило!

Петер, замислившись, поволі взяв собі сигарету зі столика для куріння. Редактор мовчки стежив за ним, ніби чекаючи його дальших міркувань на цю тему.

— Одверто кажучи, — почав знову по невеличкій паузі Петер, — після вашої недавньої розмови я сподівався, що ви завітаєте до мене з приводу мого енцефалографа. Я тільки прошу не поширювати тієї інформації, що ви дістанете від мене. Ви поки що перший, кому я довіряю більш точні дані…

— Та чи ж розумієте ви, пане Тербовен, чого вимагаєте від мене? Ви хочете, щоб я, журналіст, замовчував цей новий, великий винахід!

— Підождіть ще якийсь час. Коли я закінчу досліди, ваша газета першою подасть інформацію, — пообіцяв Тербовен.

Роньяр розсміявся:

— Я теж так думаю!

Раптом він спитав, удаючи, ніби злякався:

— Сподіваюся, що ви не використовуєте мене зараз як піддослідного кролика, посадивши на свій страхітливий стілець, що читає чужі думки!

Петер намагався набрати серйозного вигляду, однак не зміг приховати хитруватої посмішки.

— Адже добровільно, — сказав він, — ви навряд чи погодилися б на такий дослід…

Жахнувшись, Роньяр скочив з крісла й заходився старанно оглядати його з усіх боків. Не помітивши нічого і посовавши крісло в різних напрямках по кімнаті, він знову сів і полегшено зітхнув.

Петер дивився на нього, сміючись, і під'юджував:

— Шерлок Холмс міг би вам тепер дещо закинути…

— Та що ви кажете? Хіба я чогось не догледів?

Роньяр задав це запитання дещо поквапливо, і воно прозвучало вже не жартівливо, а скоріше стривожено. Очевидно, він і справді побоювався, що його думки можуть бути прочитані. Проте сміх в очах Тербовена переконав його в тому, що все це тільки жарт, і він, явно зрадівши, почав хвалитися:

— Я одразу ж по вашому обличчю вгадав, що це несерйозно: адже я непоганий психолог.

— Ого!.. Припустимо, що з мене загалом кепський актор. Але ж коли я схочу, — вів далі Петер після короткої паузи, — то можу майстерно прикинутися і дуже просто обманути когось.

Усмішка зникла з обличчя Роньяра, він замислено подивився на Тербовена.

— Може й так, — розсудливо сказав він, — треба надалі бути обачливим, коли приходиш до вас. Тут уже не можна бути певним за свої думки.