16


Знявши в передпокої пальто, Гофстраат пройшов за пані Тербовен до кімнати.

— Ви, мабуть, були здивовані моїм запрошенням, — розпочали господиня розмову й запропонувала адвокатові сісти.

Той зручно влаштувався в кріслі і сказав:

— У вас, очевидно, були на те причини, коли ви хотіли, щоб я нічого не говорив Петеру про ваше запрошення.

— Так, я б не хотіла, щоб ця не зовсім приємна для мене справа відволікала сина від роботи.

Гофстраат спокійно дивився на пані Тербовен, чекаючи дальших пояснень. Від нього не могла сховатися стурбованість на її обличчі. Вагаючись, вона шукала підходящих слів, щоб викласти йому своє прохання.

Адвокат полегшив їй цю справу:

— Ви знаєте, що я завжди до ваших послуг. Якщо я зможу допомогти, то охоче це зроблю.

— Знаю, — відповіла вона, і легенька усмішка ковзнула по її обличчю. — І я дуже вдячна вам за це.

Раптом пані Тербовен підвелася, вийняла з шухляди комода плоский, обтягнутий брунатним сап'яном футляр і, розкривши його, подала адвокатові.

Здивований адвокат побачив чудове намисто з великих, тьмяно виблискуючих перлин. Дорогоцінна оздоба переливалася дивовижним сяйвом. Вартість намиста була дуже висока це одразу ж стало ясно Гофстраатові.

— Коштовна річ, — сказав він у захопленні й запитливо поглянув на дружину свого приятеля, що знову зайняла своє місце напроти нього.

— Це — шлюбний подарунок мого чоловіка, — тихо вимовила вона, — ще його мати носила це намисто.

Адвокат обережно взяв оздобу з синьої оксамитової подушечки і потримав її в руці.

— Перлини рідкісної краси й величини, — дав він свою оцінку і раптом опустив руку з намистом. — Невже ви хочете?..

Пані Тербовен кивнула головою.

— Так, я хочу його продати!

Гість майже з обуренням поклав низку назад у футляр. Якийсь час він замислено вертів у руках відкриту шкіряну скриньку, милуючись мінливим блиском перлин. Нарешті спитав, не зводячи очей з дорогоцінного намиста:

— Невже це необхідно?

— На жаль, так, — відповіла жінка.

— А Петер? — поцікавився Гофстраат.

— Він не повинен знати про це. В усякому разі, поки що — ні. Його роботи забрали багато часу і грошей. Тепер, коли він досягнув мети, не можна допустити, щоб міркування фінансового порядку змусили його поквапливо і невигідно продати свій винахід.

Адвокат замислено дивився на пані Тербовен. Незважаючи на горе, що спіткало її з втратою чоловіка, вона й на секунду не переставала дбати про добробут сина.

— До того ж Петер має намір в найближчі місяці виїхати на Юкатан, щоб особисто зайнятися розшуками.

Гофстраат кивнув головою.

— Так, він про це казав.

— Ця подорож триватиме, можливо, кілька місяців і коштуватиме багато грошей, — сказала, ніби завершуючи розмову, пані Тербовен.

Її гість знову задивився на перли, що лежали перед ним на столі у відкритому шкіряному футлярі. Ніби ще вагаючись, він спитав:

— Чи не натякав ваш чоловік в одному з своїх листів з Мексіки на коштовні знахідки?

— Так. Він справді про це писав, — жваво відповіла пані Тербовен. — Але я ніколи нічого з цих знахідок не бачила! Згодом я питала пана Нево про знахідки, та, на жаль, він теж нічого про це не знає. На його думку, мій чоловік мав на увазі цінність розкопок в цілому.

— Взагалі це можливо, — відказав Гофстраат. — А у вас часом не зберігся той лист, у якому ваш чоловік робив ці натяки?

— Звичайно! Хочете його побачити?

Не чекаючи відповіді, пані Тербовен підвелась і відкрила великий бювар.

— Це повинно бути в п'ятому або шостому листі з тих, які він надіслав з міста руїн. — Вона витягла з пачки два листи.

Адвокат відкинувся на спинку крісла і, очікуючи, мовчки дивився, як господиня розгорнула одного листа і швидко пробігала його очима.

— Це він і є, — сказала вона, подаючи лист гостеві. — Бачте, ось тут унизу він пише…

Вона показала місце на аркушику паперу, і Гофстраат почав читати:

— «… перевершують мої найсміливіші сподівання. Фотоматеріалів у мене вже мало. Проявляти тут майже неможливо — дуже жарко. Тому Нево надсилає плівки до Нью-Йорка, там їх проявляють і закріплюють. Серед знімків є фото дуже цінних знахідок. Вони привернуть до себе увагу фахівців. Завтра ми починаємо розкопки великої східної брами. Ми…»

Адвокат поклав листа.

— Гм… Це можна тлумачити по-різному. Тут неясно, що він, власне, розуміє під «цінними знахідками». Вам відомо, де зараз знімки, про які йде мова в цьому листі?

— Знімки всі тут у нас. Повернувшись сюди, пан Нево передав їх нам. Вірніше, — поправилася папі Тербовен, — тепер вони на експертизі в Парижі.

— Шкода, — протягнув Гофстраат, — може б…

Пані Тербовен перебила його.

— Ми з Петером переглянули знімки; це фотографії решток будівель, стін, тесаного каміння, кілька знімків їхнього табору з наметів. І більш нічого!

— Скільки там плівки?

— Разом дванадцять котушок, по тридцять шість знімків на кожній, — не роздумуючи відповіла пані Тербовен.

— А плівки пронумеровані вашим чоловіком?

— Ні.

Адвокат віддав листа і одразу ж змінив тему.

— То ви хочете, щоб я продав намисто?

— Так, я хотіла просити вас про це! Мені самій нелегко йти з цим намистом до ювеліра, а вам, безперечно, було б зручніше зробити це, — сказала пані, затинаючись і ніби перепрошуючи.

Гофстраат кивнув головою на знак згоди.

— Завтра ж я зможу повідомити вас, скільки коштує намисто. Я знаю одного дуже доброго фахівця. Можливо, що він і купить ці перли.

Адвокат глянув на годинник і підвівся.

— Пробачте, будь ласка, але мені тепер треба йти, бо сьогодні ввечері у мене гості. Серед них і Петер…

Пані Тербовен теж встала і, перебиваючи його, сказала:

— Мій син говорив про це. Але він просив мене подзвонити до вас і вибачитися перед вами. У нього якась невідкладна справа.

— Дуже, дуже шкода, — сказав на це Гофстраат і вийшов.

В передпокої пані Тербовен передала йому футляр з перловим намистом. Адвокат, не кажучи ні слова, засунув його у внутрішню кишеню пальта. Прощаючись, він додав:

— Як старий друг вашого чоловіка, я охоче вам допоможу. Можете цілком покластися на мене!


Загрузка...