Всі системи: небезпека

РОЗДІЛ 7

Тож у призначений час наступного дня ми з Менсою полетіли на місце зустрічі.

Ґуратин і Пін Лі забрали один мій дрон і спорядили його сканувальним пристроєм обмеженої дії (обмеженої, бо дрон був надто малий для більшості компонентів, яких би потребував сканер з ширшою зоною дії). Минулої ночі я запустив його у вищі шари атмосфери, щоб оглянути територію.

Місце зустрічі лежало біля дослідницького табору ворогів — усього за два кілометри, — а їхня база була схожа на базу «Дельта-Випаду». Судячи з розміру бази та кількості вартмехів (включно з тим, якого Менса завалила гірничим свердлом), група налічувала тридцять-сорок осіб. Явно дуже самовпевнених, адже вони вже отримали доступ до нашого хабу і знають, що мають справу з маленьким гуртом вчених і дослідників та одним психованим і пошарпаним вартмехом.

Я сподівався, що вони не усвідомлюють, наскільки я психований.

Коли цикада вловила перші спалахи сканерного контакту, Менса миттю ввімкнула комунікатор.

— «Сірий Криз», майте на увазі, що моя група зібрала вичерпні докази вашої діяльності на цій планеті й заховала в різних місцях. Коли прибуде транспортний корабель, ми негайно їх передамо, — зачекавши три секунди, вона додала: — Ви ж знаєте, що ми виявили відсутні на мапі сектори.

Довга тиша. Я сповільнив цикаду, скануючи територію в пошуках зброї дальньої дії, хоча був великий шанс, що такого в них немає.

Увімкнувся канал комунікатора, і голос промовив:

— Можна обговорити нашу ситуацію і домовитися. — Через надмір сканувальних і антисканувальних пристроїв здавалося, що голос виплетений із суцільних перешкод. Моторошно. — Приземляйтесь, і ми все владнаємо.

Начебто обдумуючи пропозицію, Менса зачекала хвилинку.

— Я відправлю на переговори нашого вартмеха, — відповіла вона й вимкнула комунікатор.

Наблизившись, ми роздивилися місцину. То було невисоке, оточене деревами плато. На заході виднілася база «Сірого Кризу». Дерева приховували табір; куполи та посадковий майданчик височіли на широких платформах. Якщо хочете облаштувати табір у місці, де немає відкритих ділянок, компанія вимагає споруджувати такі конструкції з міркувань безпеки. Звісно, потрібно доплатити. Якщо ж відмовляєтеся від встановлення платформи, платіть більше за страхування. Це була одна з причин, чому я гадав, що моя ідея спрацює.

На відкритій ділянці плато стояло сім постатей: четверо вартмехів і ще троє людей у кольорових скафандрах: синьому, зеленому й жовтому. А це означало, що на базі лишився принаймні один вартмех та приблизно двадцять сім людей, якщо вони дотримувалися правила про одного орендованого вартмеха на десятьох людей. Я посадив цикаду на нижче плато на відносно пласкій скелі, сховавшись за кущами й деревами.

Перевівши пульт управління пілота в режим очікування, я поглянув на Менсу. Вона стисла губи, неначе хотіла щось сказати, але притлумлювала порив. А тоді рішуче кивнула і мовила:

— Успіху.

Я відчував, що слід відповісти, але не знав що, тому просто ніяково подивився на неї кілька секунд. Тоді закрив шолом і якнайшвидше виліз із цикади.

Я пройшов між деревами, дослухаючись, чи не заховався десь той п’ятий вартмех, щоб напасти на мене, але в підліску не було чути жодного руху. Я вийшов з укриття і піднявся скелястим схилом плато, а тоді рушив до ворожої групи, прислухаючись до тріску в своєму комунікаторі. Люди збиралися підпустити мене близько, й це тішило. Було б прикро помилитися щодо цього. Почувався б я страшенно тупо.

Зупинившись за кілька метрів, я відкрив канал і сказав:

— Це вартмех дослідницької команди «Допзбереження». Мене відправили обговорити з вами угоду.

Я відчув імпульс — набір сигналів, покликаних підкорити мій модуль контролю, заморозити його, а тоді й мене. Вочевидь, ідея полягала в тому, щоб мене знерухомити, а тоді знову вставити модуль бойового управління в порт введення даних.

Саме тому вони організували зустріч так близько до свого хабу. Щоб здійснити заплановане, їм потрібне обладнання — такий сигнал через потік не надішлеш.

Добре, що модуль контролю все одно не працював і я відчув тільки легкий лоскіт.

Один з них рушив до мене.

— Підозрюю, ви хочете спробувати встановити ще один модуль бойового управління, а тоді відправити мене назад повбивати людей, — сказав я, відкриваючи гарматні порти для демонстрації вбудованої в руки зброї, яку за мить знову сховав. — Не раджу вам такого сценарію.

Вартмехи перейшли в режим тривоги. Людина, що рушила була до мене, заклякла на місці, а тоді позадкувала. Мова тіла інших виказувала хвилювання й переляк. За слабкими перешкодами в комунікаторному зв’язку я помітив, що вони спілкуються одне з одним у власній системі. Я сказав:

— Хтось хоче поділитися думками?

Мені вдалося привернути увагу, проте відповіді не було. Не дивно. Єдині люди на моїй пам’яті, які б хотіли порозмовляти з вартмехом, — це мої дивні клієнти. Тоді я додав:

— Маю альтернативне розв’язання обох наших проблем.

Людина в синьому скафандрі перепитала:

— Розв’язання?

Той самий голос, який робив пропозицію в нашому хабі. Можете уявити, наскільки скептично він звучав. Розмовляти зі мною було для них наче спілкуватися з цикадою або гірничим інструментом.

Я пояснив:

— Ви не перші зламали хаб-систему «Допзбереження».

Жінка відкрила канал комунікатора, щоб відповісти, і я почув, як колега їй шепоче:

— Це трюк. Хтось із дослідників підказує йому, що відповідати.

Я заперечив:

— На ваших сканерах має бути видно, що я вимкнув комунікатор. — Настала мить, коли я мусив це сказати. Було важко, хоч я і розумів, що не маю вибору, навіть якщо мій план нерозумний. — Мій модуль контролю не працює. — Після зізнання я знову міг перейти до брехні: — Моя група не в курсі. А я готовий на компроміси, вигідні і вам, і мені.

— Вони справді знають, чому ми тут? — запитала лідерка в синьому.

Як же мене все бісило, хоч я й пам’ятав, що на цю частину сценарію ми виділили чимало часу.

— Скориставшись модулями бойового управління, ви змусили вартмехів «Дельта-Випаду» поводитися так, наче вони вийшли з-під контролю. Якщо ви вважаєте, що справжній неконтрольований вартмех все одно мусить відповідати на ваші запитання, то наступні кілька хвилин виявляться для вас повчальними.

Синя Лідерка відключила мене від каналу їхнього комунікатора. Певний час панувала тиша: люди обмірковували почуте. Потім жінка повернулася в мережу й запитала:

— Що за компроміс?

— Я дам інформацію, якої ви шалено потребуєте. А ви натомість візьмете мене з собою на транспортний корабель і позначите як зіпсований інвентар.

Це означатиме, що ніхто в компанії не чекатиме на моє повернення, а я тихенько собі вислизну в хаосі, поки корабель стоятиме на якій-небудь транзитній станції. Теоретично.

Співрозмовники знову завагалися. Мабуть, тому що мусили вдати, ніби обмірковують пропозицію. Потім Синя Лідерка мовила:

— Згода. А якщо збрешеш, ми тебе знищимо. Проста формальність. Вони збиралися вставити в мене модуль бойового управління ще до вильоту з планети.

Вона продовжила:

— Що за інформація?

— Спершу спишіть мене. Мені відомо, що ви досі під’єднані до нашого хабу.

Синя Лідерка нетерпляче махнула Жовтому. Той сказав:

— Нам доведеться перезапуститиїхню хаб-систему. Потрібен час.

— Ініціюйте перезапуск, поставте команду в чергу й покажіть це у своєму потоці. Тоді поділюся інформацією.

Синя Лідерка вивела мене з каналу комунікатора й знову звернулася до Жовтого. Минуло три хвилини, а тоді канал наново відкрився і я отримав обмежений доступ до їхнього потоку. Команду і справді запланували, хоча, звісно, потім вони матимуть час видалити її. Найголовніше те, що наша хаб-система знов активна, а я міг переконливо вдавати, наче вірю їм. Я стежив за часом і бачив, що вікно можливостей уже відчинилося, тому більше не було причин тупцяти на місці.

— Оскільки ви знищили маячок моїх клієнтів, вони відрядили групу до вашого маячка, щоб запустити його вручну, — сказав я.

Навіть з обмеженим доступом до їхнього потоку я бачив, що влучив у ціль. Мова тіл свідчила про збентеження і страх. Жовтий невпевнено ворухнувся, а Зелений позирав на Синю Лідерку. Вона заперечила з невиразним акцентом:

— Це неможливо.

— Один з них — ауґментована людина, — пояснив я. — Системний інженер. Він здатний здійснити запуск. Перевірте дані з нашої хаб-системи. Це геодезист доктор Ґуратин.

Від плечей донизу тілом Синьої Лідерки пройшла напруга. Вона справді не хотіла, щоб хтось прилітав на планету, доїси вони не розберуться зі свідками.

Зелений припустив:

— Бреше.

— Ризикувати не можна, — з ноткою паніки в голосі відказав Жовтий.

Синя Лідерка повернулася до нього:

— Отже, це можливо?

Жовтий завагався:

— Не знаю. Системи компанії запатентовано, але якщо в групі є ауґментована людина, здатна їх зламати…

— Потрібно негайно все перевірити, — сказала Синя Лідерка, а тоді повернулася до мене: — Вартмеху, скажи своїй клієнтці залишити цикаду й прийти сюди. Скажи, що ми домовилися.

От тобі й маєш. Цього в плані не було. Вони мусили піти без нас.

(Минулої ночі Ґуратин зазначив, що це і є слабке місце, де наш план полетить шкереберть. Прикро, але він мав рацію.)

Я не міг відкрити ні потік нашої цикади, ні канал її комунікатора, не привертаючи уваги «Сірого Кризу». І все ж нам треба було відігнати дослідників і вартмехів від їхньої бази. Я сказав:

— Вона знає, що ви хочете її вбити, тому не прийде.

А тоді мені сяйнула ще одна ідея, і я додав:

— Вона планетарна адміністраторка системного некорпоративного політичного утворення. Зовсім не дурна.

— Що? — перепитав Зелений. — Якого політичного утворення?

— Як гадаєте, чому команда зветься «Допзбереження»? — запитав я.

Цього разу вони й не думали закривати канал. Жовтий сказав:

— Не можна її вбивати. Розслідування…

Зелений додав:

— Він має рацію. Можемо затримати її й відпустити після укладення мирної угоди.

— Поганий план. Якщо вона зникне, розслідування буде ще суворішим. Нам потрібно завадити їм запустити маячок, а тоді вже обговорювати, що робити! — заявила Синя Лідерка, а тоді кинула мені: — Сходи по неї. Витягни з цикади й приведи сюди.

Вона обірвала зв’язок, а мені назустріч рушив вартмех «Дельта-Випаду». Синя Лідерка повернулася в мережу і сказала:

— Цей мех тобі допоможе.

Зачекавши на меха, я розвернувся й почав разом з ним спускатися скелястим схилом у гущавину дерев.

Мої дальші дії спиралися на припущення, що Синя Лідерка наказала вартмеху «Дельта-Випаду» вбити мене. Якщо ж я помилився, то ми в халепі; ми з Менсою обоє загинемо, план врятувати решту групи не вдасться, а люди з «Допзбереження» опиняться там, де й спочатку, тільки вже без лідерки, вартмеха та малої цикади.

Коли ми проминули кам’янистий схил і пірнули в гущавину дерев, а чагарники й гілки загородили нас від плато, я обхопив шию іншого меха рукою, запустив імплантовану в передпліччя зброю і прострелив йому шолом з боку каналу комунікатора. Мех упав на одне коліно, спрямовуючи на мене вогнепальну зброю і вивільняючи з броні енергогармати.

Через встановлений модуль бойового управління його потік було ізольовано і він не міг викликати допомогу по комунікатору. Крім того, якщо його свободу обмежено всерйоз, він міг і не мати права викликати допомогу без дозволу людей із «Сірого Кризу». Певно, так і було, бо він лише спробував мене вбити. Ми качалися по камінню та кущах, доки я не видер у нього зброю. Після цього меха було легко добити. Фізично легко.

Знаю, я казав, ніби вартмехи не мають сентиментів одне до одного, але мені б хотілося, щоб це не був мех із «Дельта-Випаду». Десь у глибині власної голови він, можливо, усвідомлював це. А може, й ні. Важливим було інше. Ні він, ні я не мали вибору.

Коли я встав, крізь кущі продерлася Менса з гірничим інструментом у руках.

— Усе пішло шкереберть. Вам доведеться прикинутися моєю полонянкою.

Вона спершу поглянула на мене, а тоді на меха з «Дельта-Випаду».

— Як ти це поясниш?

Я заходився скидати броню, всі елементи, на яких був логотип «Допзбереження», а тоді, коли деталі ще спадали, навис над переможеним мехом.

— Він стане мною, а я — ним.

Менса відкинула свердло і схилилася допомогти. У нас не було часу замінити всю броню. Ми нашвидкуруч поміняли накладки на руки та плечі з обох боків, елементи на ногах з інвентарним номером та кірасу з логотипами. Решту Менса вимастила брудом, кров’ю та слизом мертвого меха, щоб у «Сірому Кризі» нічого не запідозрили, раптом ми пропустили щось важливе. У всіх вартмехів однакова статура, вага та хода. Може, й спрацює. Не знаю. Якщо зараз утечемо, план провалиться, а нам треба прибрати суперників із цього плато. Вдягнувши шолом, я сказав Менсі:

— Час іти…

Важко дихаючи радше від напруги, ніж від утоми, вона кивнула:

— Готова.

Я схопив докторку за руку і вдав, ніби тягну її до «Сірого Кризу». Всю дорогу Менса переконливо горлала та брикалась.

Коли ми дісталися плато, там уже приземлилася цикада «Сірого Кризу». Я підтягнув «бранку» до Синьої Лідерки, і першою заговорила Менса:

— Отака ваша пропозиція?

— Ви планетарна адміністраторка «Збереження»?

Менса не дивилася на мене. Якби їй спробували нашкодити, я б кинувся на порятунок і ситуація обернулася б на справжнє жахіття. Але Зелений уже сідав у цикаду. Двоє інших людей вмостилися в кріслах пілотів.

— Так, — відповіла Менса.

Жовтий підступив до мене й торкнувся шолома. Зазначу для протоколу, що мені коштувало шалених зусиль не видерти йому руку.

— Його комунікатор зламався, — оголосив чоловік.

— Ми знаємо, — сказала Синя Лідерка Менсі, — що ваша людина намагалася вручну запустити наш маячок. Якщо підете з нами, їй не зашкодять і ми зможемо обговорити ситуацію. Ні нам, ні вам не потрібні проблеми.

Вона говорила дуже переконливо. Певно, саме Синя Лідерка просила «Дельта-Випад» їх впустити.

Менса замислилась. Я знав: їй не хочеться, аби «Сірий Криз» вирішив, ніби вона погодилася надто швидко, але нам треба було негайно прибрати їх з плато.

— Дуже добре, — погодилась Менса.

Я давно не літав у вантажному відсіку. Там панувала затишна, домашня атмосфера, от тільки цей вантажний відсік був не мій.

Але ця цикада все одно — продукт компанії, тому я мав доступ до її потоку. Слід було діяти дуже обережно, аби моєї присутності не помітили. Тут на підмогу прийшли години таємно поглинутих медіа.

Їхня система безпеки досі вела запис. Мабуть, вони збиралися все видалити перед появою евакуаційного транспорту. Деякі клієнти вже пробували приховувати від компанії дані, аби та не продала їх у них під носом. Системні аналітики компанії свідомі таких вивертів, але сумніваюся, що люди «Сірого Кризу» це розуміють. Компанія може спіймати їх на гарячому, навіть якщо ми не виживемо. Не надто приємна думка.

Підключившись до поточного запису, я почув голос Менси:

— … знаю про рештки в непозначених зонах. Вони достатньо потужні, щоб збивати з пантелику картографічні прилади. Ви так на них натрапили?

Бгарадвадж з’ясувала це минулої ночі. Не позначені на мапах зони з’явилися не в результаті зламу. Це наслідок помилки, яка виникла через поховані глибоко під багном та скелями рештки. Колись у минулому ця планета була населена, тому за законом тут можна проводити лише археологічні розкопки. Навіть компанія має це виконувати.

Можна нелегально заробити купу грошей, добуваючи рештки, і саме це, очевидно, планував робити «Сірий Криз».

— Я не хочу про це говорити, — сказала Синя Лідерка. — Мене більше цікавить, про що ми з вами можемо домовитися.

— Щоб ви не вбивали нас, як «Дельта-Випад», — рівним голосом відповіла Менса. — Щойно ми вийдемо на зв’язок з рідною планетою, переведемо вам кошти. Але які гарантії, що ви лишите нас живими?

Ненадовго запала тиша. Як чудово: вони теж не знають.

— У вас немає вибору. Доведеться нам повірити, — відрізала Синя Лідерка.

Ми сповільнювалися, заходячи на посадку. В потоці не зринало сигналів тривоги, і я був налаштований оптимістично. Ми як могли розчистили ділянку для Пін Лі та Ґуратина. їм довелося хакнути периметр так, щоб цього не помітив останній вартмех, підібратися близько й отримати доступ до потоку хаб-системи «Сірого Кризу». (Сподіваюся, то був останній вартмех. Сподіваюся, на базі «Сірого Кризу» не ховається ще десяток.) Ґуратин придумав, як скористатися тим, що вони хакнули нашу хаб-систему, й отримати доступ до їхньої. Але щоб запустити маячок, він мав опинитися впритул до ворожої бази. Ось чому треба було прибрати звідти інших вартмехів. Такий план. Мабуть, для його втілення не слід було наражати Менсу на небезпеку, але запізно гадати.

Я відчув полегшення, коли ми різко сіли на землю, а люди від цього, певно, аж зубами клацнули. Я виліз із вантажного відсіку разом з іншими мехами.

Ми були за кілька кілометрів від бази, стояли на величезній брилі посеред густого лісу. У деревах закричало безліч звірів і птахів, стривожених важкою посадкою цикади. Насувалися хмари, віщували дощ та замикали кільце. Пусковий пристрій, який мав вивести маячок на орбіту, був метрів за десять звідси. Ех, надто близько.

Я приєднався до трьох інших вартмехів, і разом ми зайняли стандартну оборонну позицію. Рій дронів вилетів з материнського корабля і розосередився по периметру. Я не дивився на людей, що спускалися трапом. Мені дуже хотілося поглянути на Менсу, отримати якісь вказівки. Якби я був сам, то кинувся б до краю плато, але спершу мав урятувати її.

Синя Лідерка пішла з Зеленим уперед, а всі інші тупцяли позаду, наче боялися наближатись. Один з них — той, хто, ймовірно, збирав звіти вартмехів та дронів, — сказав:

— Ознак чужої присутності немає.

Синя Лідерка промовчала, але двоє вартмехів «Сірого Кризу» побігли до маячка.

Гаразд, але проблема в тому, що, як я вже казав, компанія на всьому економить. Для маячка, який треба запустити лише раз, і то за надзвичайної ситуації, щоб він передав сигнал через кротову нору й не повертався, беруть найдешевші деталі. Маячки не мають засобів безпеки, а ракети запуску в них щонайгірші. Ось чому їх встановлюють за кілька кілометрів від бази і запускають дистанційно. Ми з Менсою мали на певний час відволікти «Сірий Криз» та вартмехів від бази й не підсмажитися під час запуску маячка.

Але Синя Лідерка вирішила захопити Менсу, тож часу стало обмаль. Двоє вартмехів колами кружляли навколо триноги маячка, шукаючи ознак чужого втручання, і мені урвався терпець. Я пішов до Менси.

Жовтий помітив мене. Мабуть, він щось сказав у потоці Синій Лідерці, бо та озирнулася до мене.

Коли останній вартмех «Дельта-Випаду» кинувся в мій бік і відкрив вогонь, я зрозумів: світло засяє над нами. Я пірнув униз і покотився, дістаючи вогнепальну зброю. Моя броня приймала удари, але я тільки рахував влучання в іншого вартмеха. Менса пригнулася з іншого боку цикади, і я відчув, як гуркіт прокотився по плато. Це внизу триноги висунувся головний двигун маячка, готуючись до старту. Двоє інших вартмехів спинились, а Синя Лідерка застигла від здивування.

Я смикнувся — і ворог влучив у слабку ділянку броні на моєму стегні. Я оббіг цикаду й побачив Менсу. Скинув її з краю брили, повернувся, щоб упасти на спину, і накрив руками шолом скафандра, щоб захистити голову жінки від удару. Ми відскочили від скель і врізалися в дерева, а тоді полум’я пронеслося по плато і вирубило мій…

Ай, як боляче. Я лежав у яру, наді мною нависали каменюки та дерева. Поряд сиділа Менса. Вона притискала до себе руку, яка, здається, більше не працювала, а її скафандр вкривали плями від сліз та ще чогось.

Вона шепотіла комусь по комунікатору:

— Обережно, якщо вони помітять вас на сканерах…

— Ось чому треба швидше, — пролунав голос Ґуратина, що несподівано виринув над нами.

Я збагнув: з пам’яті знову випав відрізок часу. Ґуратин та Пін Лі йшли пішки до бази «Сірого Кризу» під прикриттям лісу. Ми збиралися підхопити їх на малій цикаді, якщо наш план не посиплеться остаточно. Він посипався лише частково. Дякуємо й на цьому.

Коли Пін Лі нахилилася до мене, я сказав:

— Цей мех перебуває на найнижчому рівні функціонування, рекомендовано його утилізувати. — Це автоматична реакція, викликана катастрофічною несправністю. До того ж я справді не хотів, щоб мене пересували, адже почувався погано. — Ваш контракт дозволяє…

— Мовчати! — гарикнула Менса. — Просто, бляха, мовчи! Ми тебе не покинемо.

Візуал знов урвався. Тобто я наче ще був тут, але помалу переходив за межу системного збою. Образи зринали і зникали спалахами. Нутрощі малої цикади, розмови моїх людей, Арада, що тримає мене за руку.

Потім я опинився у великій цикаді, вона підіймалася. Шум двигуна і спалахи в потоці свідчили, що її вантажать на борт рятувального корабля.

Полегшення. Це означало, що тепер вони всі в безпеці і я можу їх відпустити.