Всі системи: небезпека

РОЗДІЛ 5

Повернувшись у мережу, я виявив, що лишаюся неактивним, але повільно переходжу у фазу пробудження. Я хвилювався, але всі мої показники стояли на нулі, і я не знав чому. Прокрутив особисті лоґи. О, добре.

Я міг не прокинутися. Мав надію, що вони не нароблять дурниць, не виявляться м’якосердними і таки вб’ють мене.

Як ви помітили, я стріляв собі не в голову. Не хотілося вбити себе самому, але треба було, щоб це сталося. Можна було вивести себе з ладу якось інакше, та буду чесним: я не хотів сидіти й слухати, як вони переконують одне одного, що іншого вибору нема.

Діагностика запустилась і повідомила, що модуль бойового управління вилучено. На мить я навіть не повірив. Відкрив свій безпековий потік і знайшов камеру лазарету. Я лежав на процедурному столі без броні, в самій натільній шкірі, а навколо метушилися люди. Видиво наче з якогось жахливого сну. Але плече, руку та стегно мені полагодили, тобто в якийсь момент я все ж побував у своєму боксі. Я трохи перемотав запис назад і подивився, як Пін Лі та Оверс у хірургічному блоці вправно видалили з моєї потилиці бойовий модуль. Яке полегшення. Запис я прокрутив двічі, а тоді запустив діагностику. Лоґи чисті, нічого нового — тільки те, з чим я зайшов на базу «Дельта-Випаду».

У мене найкращі в світі клієнти.

І тут підімкнувся слух.

— Я знерухомив його через хаб-систему, — сказав Ґуратин.

Ага. Ну, це багато пояснює. Контролюючи систему безпеки, я наказав їй обмежити хаб-системі доступ до свого потоку та запустив складений мною протокол дій на випадок надзвичайної ситуації. Я вбудував у систему цю функцію, щоб мати змогу підмінити годину-дві відео та аудіо записів, які вела хаб-система, на фонові шуми бази. Всім, хто слухає нас зараз через хаб-систему чи спробує згодом прокрутити запис, здасться, що всі різко змовкли.

Слова Ґуратина виявилися несподіванкою, бо залунали обурені вигуки. Насамперед від Ратті, Волеску та Аради.

— Небезпеки немає, — нетерпляче заговорила Пін Лі. — Вистреливши в себе, він обірвав завантаження. А кілька фрагментів чужинського коду, які встигли скопіюватися, я змогла видалити.

— Ти хочеш провести власну діагностику, бо… — почала Оверс.

Я чув цю розмову і з кімнати, і з потоку, тому перемкнувся на візуал камери. Менса підняла руку, вимагаючи тиші:

— Ґуратине, що сталося?

— Поки мех був вимкнений, я скористався хаб-системою, щоб отримати частковий доступ до його внутрішньої системи та лоґів. Хотів вивчити низку аномалій, які помітив у потоці, — він вказав на мене. — Цей мех чужинський сам по собі. Він хакнув модуль контролю.

На розважальному потоці в такі миті кажуть: «От лайно».

Через камери безпеки я бачив, що всі здивувались, але не стривожилися. Поки що.

Пін Лі, яка, здається, щойно порпалася в моїй локальній системі, схрестила руки на грудях. На її обличчі застиг різкий, скептичний вираз.

— Мені в це важко повірити, — вона не додала «засранцю», але це читалося в тоні. їй не сподобалося, що сумніваються в проведеній нею експертизі.

— Він може більше не коритися нашим наказам. Його поведінку ніхто не контролює, — почав закипати Ґуратин. Йому теж не сподобалося, що його експертизу ставлять під сумнів, але він не демонстрував цього так відверто, як Пін Лі. — Я показав свій аналіз Волеску, і він зі мною згоден.

На мить я відчув себе зрадженим, але це дурниця. Волеску — мій клієнт, і я врятував його тому, що це моя робота, а не тому, що він мені подобається. А тоді Волеску сказав:

— Яз тобою не згоден.

— Тобто модуль контролю працює? — запитала Менса, переводячи насуплений погляд з одного вченого на іншого.

— Ні, однозначно, хакнутий, — пояснив Волеску. Коли його не атакує гігантська фауна, він доволі спокійний. — Зв’язок модуля з системою безпеки частково розірвано. Вона може передавати команди, але не змусити їх виконувати. Вона не здатна контролювати поведінку меха або покарати його. Але якщо він рятував наші життя та дбав про нас без зовнішнього примусу, це дає ще більше підстав йому довіряти.

Ну так, він мені дійсно подобається.

Ґуратин сказав:

— Відколи ми тут, постійно маємо саботаж. Відсутні звіти про ризики, відсутні ділянки мали. Вартмех — частина цього. Він діє в інтересах компанії, а вона з якоїсь причини не хоче, щоб цю планету досліджували. Ось що, певно, сталося з «Дельта-Випадом».

Ратті дочекався миті вклинитися в розмову та перебити Ґуратина:

— Точно коїться щось дивне. Якщо вірити технічним показникам «Дельта-Випаду», в них мало бути три вартмехи, але на їхній базі мехів чомусь швендяло аж п’ятеро. Хтось влаштовує нам диверсії, але не думаю, що наш вартмех — одна з них.

Наостанок висловилася Бгарадвадж:

— Волеску та Ратті мають рацію. Якби компанія наказала вартмеху нас повбивати, ми б уже валялися мертві.

— Він же попередив про бойовий модуль! — оскаженіла Оверс. — Сказав, щоб ми вбили його! На біса йому так робити, якщо він хотів нам нашкодити?

Вона мені також подобається. І хоча я понад усе не хотів би долучатися до їхньої розмови, настав час і мені заговорити.

Тримаючи очі заплющеними, я стежив за людьми через камеру безпеки, бо так простіше. Змусив себе сказати:

— Компанія не намагається вас повбивати.

Клієнти злякалися. Ґуратин щось затараторив, а Пін Лі шикнула на нього. Менса ступила вперед, насторожено дивлячись на мене. Вона тепер стояла дуже близько, а Ґуратин та інші збилися круг неї. Бгарад-вадж сиділа в кріслі трохи далі.

— Вартмеху, звідки ти це знаєш? — запитала Менса.

Навіть через камеру мені було важко. Я спробував вдати, ніби повернувся у свій бокс.

— Бо якби компанія хотіла влаштувати проти вас диверсію, то отруїла б запаси через систему рециркуляції. Щоб це мало вигляд нещасного випадку.

Отут усі й замислилися, наскільки легко компанія може запустити диверсію через власну систему життєзабезпечення.

— Але це б тоді… — почав Ратті.

Ґуратин насупився ще більше:

— Цей мех і раніше вбивав людей. Тих, яких мав захищати. На його рахунку п’ятдесят сім шахтарів.

Пригадуєте, я казав, що, хакнувши свій модуль контролю, міг стати масовим убивцею? Не лише міг. А таки став.

Я не хотів пояснювати, але мусив:

— Я не зламував модуль контролю, щоб убити клієнтів. Він вийшов з ладу, бо тупа компанія купує найдешевші деталі. Модуль зламався, я втратив контроль над своїми системами і всіх повбивав. Компанія виправила дефект і встановила мені новий модуль. Я хакнув його, щоб це не повторилося.

Мені здається, так і було. Напевне я знав тільки одне: відколи я хакнув модуль контролю, такого не траплялося.

Волеску, засмучений, ледь помітно знизав плечима:

— Лоґи підтверджують це, бо мех вважає, що було саме так.

— І я от сиджу тут, жива, — зітхнула Бгарадвадж. Цього разу запала зловісна тиша. Через потік я бачив, як непевно завовтузилася Пін Лі, зиркаючи то на Оверс, то на Араду. Ратті чухав обличчя. Менса тихо запитала:

— Вартмеху, в тебе є ім’я?

Я не дуже зрозумів, що їй треба.

— Ні.

— Він називає себе вбивцеботом, — сказав Ґуратин. Я розплющив очі й подивився на нього. Не зміг стриматися. З їхніх виразів я зрозумів, що мої почуття відбилися на обличчі, а я таке ненавиджу.

— Це особисте.

Мовчанка затяглася. Нарешті заговорив Волеску:

— Ґуратине, ти хотів знати, як він проводить свій час. Саме це ти спершу шукав у лоґах. Розкажи всім.

Менса звела брови догори:

— Ну і?..

Ґуратин вагався.

— Відколи ми сіли на цю планету, він завантажив сімсот годин розважальних програм. Переважно серіали. Найбільше дивився якесь «Місячне святилище», — чоловік похитав головою, ніби не вірячи власним словам. — Швидше за все, мех використовував ці файли, щоб зашифрувати дані для компанії. Не міг же він усе це передивитися? Не в таких обсягах. Ми б помітили.

Я фиркнув. Він мене недооцінює.

— Це той серіал, де юристка колонії вбиває наглядача за тераформуванням, що був допоміжним донором для її імплантованої дитини? — запитав Ратті.

Я знову не стримався й гарикнув:

— Вона не вбивала! Це тупа брехня!

Ратті повернувся до Менси:

— Він його таки дивився.

На її обличчі відобразилося зачарування.

— Але як ти хакнув модуль контролю? — подала голос Пін Лі.

— Усе обладнання компанії однакове.

Якось в одному з отриманих мною завантажень були всі технічні характеристики систем компанії. Я нудився в боксі й не мав чим зайнятися, тож почав гратися з кодами модуля контролю.

Ґуратин явно не збирався міняти свою думку, але нічого не сказав. Я вирішив, що йому немає чого сказати, тому настала моя черга говорити:

— Ви помиляєтеся. Хаб-система дозволила вам прочитати мої лоґи, дозволила дізнатися про хакнутий модуль контролю. Це частина її диверсії. Вона хоче, щоб ви перестали мені довіряти, бо я намагаюся зберегти вам життя.

— Ми не будемо тобі довіряти, — відказав Ґуратин. — І лишимо знерухомленим.

Ага, дуже смішно.

— Це не спрацює.

— Чому ж?

Я скотився зі столу, схопив Ґуратина за горло і пришпилив його до стіни. Все сталося швидко. Він не встиг зреагувати. Я дав усім секунду осмислити те, що сталося, видихнути, а Волеску — ще й тихо гикнути.

— Бо хаб-система збрехала вам, що я знерухомлений.

Ґуратин збуряковів, але не настільки сильно, як міг би, коли б я почав тиснути. Перш ніж хтось ворухнувся, Менса спокійно та чітко промовила:

— Вартмеху, було б добре, якби ти відпустив Ґуратина. Будь ласка.

Вона справді гарна командирка. Неодмінно влізу в її особову справу і впишу це туди. Навіть не уявляю, що має статись, аби вона розізлилася, закричала чи допустила паніку серед команди.

— Ви мені не подобаєтеся, — звернувся я до Ґуратина, — але решта команди мені до вподоби, а вони з незрозумілих для мене причин вас люблять.

Я відпустив його і відійшов. Оверс кинулася до Ґуратина, Волеску поклав йому руку на плече, але Ґуратин від усіх відмахнувся. Я навіть сліду на його шиї не лишив.

Я досі спостерігав за людьми через камеру — так простіше, ніж дивитися прямо на них. Крізь мою подерту натільну шкіру виднілися деякі з’єднання органічних і неорганічних частин. Я таке ненавиджу. Шоковані, всі досі стояли непорушно. Ніхто не знав, що робити. Зрештою Менса різко вдихнула:

— Вартмеху, можеш перекрити хаб-системі доступ до записів камери безпеки з цієї кімнати?

Я поглянув на стіну біля її голови:

— Вже зробив це, коли Ґуратин сказав, що знає про мій хакнутий модуль контролю. А тоді видалив цю частину. З системи безпеки відео та аудіо транслюється в хаб-систему з п’ятисекундною затримкою.

— Добре, — кивнула Менса. Вона намагалася налагодити зі мною зоровий контакт, але я поки що його уникав. — Без модуля контролю ти не мусиш виконувати наші чи будь-чиї накази. Але так було весь час, що ми тут.

Решта мовчали, і я збагнув, що вона зверталася не тільки до мене, а й до всіх.

— Я хочу, щоб ти лишився частиною нашої групи, принаймні доки ми не заберемося з цієї планети знов у безпечне місце. Після цього обговоримо твої бажання. Але обіцяю: не скажу компанії чи будь-кому за межами цієї кімнати ані слова про тебе і твій хакнутий модуль.

Я зітхнув, примудрившись зробити це майже непомітно. Авжеж, вона мусить так казати. Що їй лишається?

Я намагався вирішити, чи вірити їй і чи взагалі це важливо, аж раптом накрило розуміння: мені байдуже. Дійсно байдуже.

— Гаразд, — відказав я.

Камера потоку показала, що Ратті та Пін Лі перезирнулися. Ґуратин скривився, випромінюючи скепсис, а Менса просто запитала:

— Хаб-система може знати про твій модуль контролю?

Прикро визнавати, але треба розповісти. Хакнути себе — то одне, але ж мені довелося хакнути й інші системи. Я не знав, як люди відреагують на це.

— Може. Коли ми прибули на планету, я зламав хаб-систему, аби вона не помітила, що відправлені на модуль контролю команди виконуються не завжди. Якщо хтось зламав хаб-систему ззовні, не знаю, чи це досі так працює. Але хаб-система точно не знає, що про це знаєте ви.

Ратті схрестив руки на грудях і нервово згорбився:

— Треба вимкнути цю штуку, інакше вона нас уб’є, — він поморщився й зиркнув на мене: — Вибач, я мав на увазі хаб-систему.

— Жодних проблем, — відказав я.

— Отже, ми вважаємо, що хаб-систему хтось зламав ззовні, — повільно промовила Бгарадвадж, наче намагаючись переконати в цьому себе. — А ми точно знаємо, що це не компанія?

— «Дельта-Випад» запустила маячок? — поцікавився я.

Менса насупилась, а Ратті замислився.

— Ми перевірили це на зворотному шляху, коли стабілізували твій стан. Його знищили. Якби ті, хто напав на нас, були в змові з компанією, то б не мали причин так робити.

Усі змовкли. З виразів облич було зрозуміло: їх обсіли важкі думки. Хаб-система, що контролює базу, яка забезпечує всіх їжею, сховком, фільтрованим повітрям та водою, намагалася їх убити. А на їхньому боці лише вбивцебот, який просто хоче, аби всі заткнулись і дали йому спокій, щоб він міг весь день дивитися розважальний потік.

До мене підійшла Арада і поплескала по плечу:

— Вибач. Мабуть, це все дуже неприємно. Після того, що той мех зробив з тобою… Як ти?

Забагато уваги. Я крутнувся на місці й відійшов у куток, відвернувшись від людей.

— Я знаю про ще дві спроби диверсій. Коли Нападник атакував докторку Бгарадвадж та Волеску, а я помчав їм допомагати, хаб-система відправила на мій модуль контролю команду скасування. Я подумав, що стався глюк через надзвичайний потік медсистеми, яка намагалася заглушити хаб-систему. Коли ж докторка Менса летіла на малій цикаді перевіряти найближчу картографічну аномалію, автопілот вимкнувся якраз біля гірського хребта.

Здається, це все. А, ще одне.

— Перед тим як ми полетіли до «Дельта-Випаду», хаб-система завантажила з супутника пакет оновлень для мене. Я його не встановив. Мабуть, вам варто поглянути, що там мені наказують.

— Пін Лі, Ґуратине, — заговорила Менса, — можете відключити хаб-систему, не ставлячи під загрозу систему життєзабезпечення, і запустити наш маячок так, щоб вона не втрутилася?

Пін Лі зиркнула на Ґуратина й кивнула.

— Залежить від того, в якому стані вона має лишитися, коли ми завершимо.

— Скажу так: підривати її не треба, але й ніжними бути теж не варто.

Пін Лі знову кивнула:

— Зробимо.

— Хаб-система зрозуміє, що ми хочемо зробити, — Ґуратин прокашлявся. — Але якщо в неї не закладено вказівок опиратися подібним спробам, може не зважати.

Бгарадвадж, насупившись, посунулась уперед:

— Вона точно відправляє комусь звіти. І якщо встигне попередити, що ми її збираємося вимкнути, такі вказівки можуть надійти.

— Треба спробувати, — сказала Менса. Вона кивнула Пін Лі та Ґуратинові: — До роботи.

Пін Лі пішла до дверей, але Ґуратин звернувся до Менси:

— З вами тут усе гаразд буде?

Він мав на увазі, чи буде з нею все гаразд тут зі мною. Я закотив очі.

— Все буде добре, — твердо сказала Менса, натякаючи: «Хутко до справи».

Через камери безпеки я стежив, як він і Пін Лі пішли. Хотів упевнитися, що Ґуратин не почне викидати якісь коники.

Волеску заворушився:

— Ще треба поглянути на завантаження з супутника. Буде корисно знати, які накази хотіли віддати вартмеху.

Бгарадвадж не дуже впевнено зіп’ялась на ноги:

— Медсистему ізольовано від хаб-системи, правильно? Саме тому вона не збоїла. Можна розпакувати завантаження через неї.

Волеску підхопив колегу під руку та провів у сусідній відсік до дисплея.

Запала тиша. Через потік нас досі чули всі, але принаймні в цьому приміщенні решти команди не було, і я відчув, як зникла напруга в спині та плечах. Стало легше думати. Добре, що Менса наказала запустити наш аварійний маячок. Навіть якщо хтось із людей досі підозрює компанію, іншого способу забратися з планети немає.

Арада взяла Оверс за руку:

— Якщо це не компанія, то хто?

— Має бути хтось іще, — Менса почухала насуплений у задумі лоб. — Звідкись же на «Дельта-Випаді» з’явилися два додаткові вартмехи. Може, компанію підкупили, аби приховати, що на планеті є третя дослідницька група.

— Компанію могли підкупити, щоб приховати існування кількох сотень дослідницьких груп на цій планеті, — зауважив я.

Дослідницькі групи, цілі міста, загублені колонії, мандрівні цирки — та що завгодно, поки компанія вважає, що це зійде їй з рук. Я тільки не міг зрозуміти, як їм може зійти з рук зникнення клієнтів — групи дослідників, навіть двох. Навіщо ж їм це? Страхових компаній багато, конкуренція велика. Загиблі клієнти — велика біда для бізнесу.

— Навряд чи компанія об’єднається з однією групою клієнтів, щоб знищити дві інші. Ви купили страховий договір, що гарантує вам безпеку, а інакше — у випадку вашої смерті чи травми — вам повинні будуть виплатити компенсацію. Навіть якщо компанію не можна притягти до відповідальності (повної чи часткової) за вашу смерть, вона муситиме сплатити гроші вашим спадкоємцям. «Дельта-Випад» — група велика. Виплата за смерть її членів буде гігантською.

(А компанія ненавидить розлучатися з грошима. Це можна зрозуміти з вигляду вторинної оббивки меблів на станції.)

— А якщо оголосять, — продовжив я, — що клієнтів повбивали вартмехи, які вийшли з ладу, за всіма позовами сума виплат стане астрономічною.

Камери показали, як мої співрозмовники замислено кивнули. Вони згадали: мені відомо, що буває, коли вартмехи виходять з ладу і вбивають клієнтів.

— Отже, компанії дали хабар за приховування третьої дослідницької групи, а не за дозвіл нас убити, — сказала Оверс. Люблю вчених за їхню тямущість. — Виходить, ми не загинемо до часу, як по нас прилетить рятувальний транспорт.

— Але хто вони? — здійняла руки Арада. — Ми знаємо тільки, що вони хакнули супутник.

Камера показала, що вона поглянула в мій бік.

— Це так вони захопили контроль над вартмехами «Дельта-Випаду»? Через оновлення?

Гарне питання.

— Можливо, — сказав я. — Але це не пояснює, чому одного з трьох мехів «Дельта-Випаду» вбили свердлом за межами хабу.

Вважається, що ми не можемо відмовлятися від завантаження оновлень, і я сумніваюся в існуванні інших вартмехів, які б хакнули свій модуль контролю.

— Якщо, — продовжив я, — люди з «Дельта-Випаду» відхилили встановлення оновлень для своїх вартмехів через ті самі постійні збої обладнання, що були в нас, двох неопізнаних мехів могли відрядити з метою ручного перепрограмування охоронців.

Ратті задивився на щось перед собою, і я побачив, що він проглядає записи моєї польової камери з бази «Дельта-Випаду». Чоловік кивнув мені:

— Згоден, але тоді виходить, що та група дозволила невідомим мехам зайти на свою базу.

Мабуть, так. Ми все перевірили й переконалися, що їхні цикади на місці, але неможливо було сказати, чи прилітав ще хтось. Поки ми це обговорювали, я швидко перевірив через безпековий потік наш периметр. Дрони патрулювали територію, сенсори тривоги реагували на запити.

— Але навіщо? — запитала Оверс. — Навіщо пускати незнайому групу до себе? Групу, про існування якої їх не попередили.

— Ви б теж так зробили, — сказав я.

Мені слід було б тримати рот на замку. Хай би думали, що я нормальний, слухняний вартмех. Годі нагадувати їм, хто я такий. Але я хотів навчити їх обережності.

— Якби тут приземлилася незнайома група, і всі привітно так повідомили, що тількино прибули, і вони б такі: «Ох, обладнання нашоїмедсистеми вийшло з ладу, нам потрібна допомога», — ви б їх впустили. Навіть якби я сказав вам цього не робити і нагадав, що це порушує протокол безпеки компанії.

Я злився чи що. Багато правил компанії дурні й призначені для підвищення прибутків, але певні з них існують не просто так. Не пускати на базу незнайомців — одне з таких.

Арада та Ратті, скривившись, перезирнулися.

— Цілком можливо, такі сталося б, — визнала Оверс.

Менса сиділа мовчки і слухала нас.

— Думаю, все було значно простіше: вони представилися нами.

Настільки просто? Я розвернувся й поглянув їй у вічі. Менса замислено насупила брови:

— Вони приземлилися, представилися нами і сказали, що потребують допомоги. Якщо в них є доступ до нашої хаб-системи, то підслухати розмови по кому-нікатору — не проблема.

— Коли вони прилетять сюди, то «Дельта-Випад» уже не представляться, — сказав я.

Багато залежало від того, що вони за люди: відразу мали намір позбутися конкурентних дослідницьких груп чи вирішили так зробити, коли прибули? У них можуть бути оснащені зброєю літальні апарати, бойові вартмехи та озброєні дрони. Я витяг із бази даних кілька прикладів та розкидав у потоки людей для ознайомлення.

Потік медсистеми доповідав, що серцебиття Ратті, Оверс та Аради щойно підскочило. У Менси ні, бо вона вже встигла про це подумати. Ось чому вона відрядила Пін Лі та Ґуратина вимкнути хаб-систему.

— Що ми робитимемо, коли вони прилетять сюди?

— Будемо не тут, — кинув я.

Може здатися дивним, що тільки Менсі спало на думку покинути базу, поки ми чекаємо на допомогу, яка прибуде за покликом маячка; але все ж вони не безстрашні галактичні дослідники. Звичайні люди, які виконують свою роботу і зіткнулися з жахливими обставинами.

Їм це постійно втокмачували в голови. Говорили на попередньому інструктажі, під час підписування відмов від претензій до компанії, в дослідницьких пакетах з інформацією про ризики та під час брифінгу, який провів їхній вартмех після прильоту: вони в невідомому, потенційно небезпечному регіоні майже не дослідженої планети. Виходити з бази без дотримання належних заходів безпеки заборонено. Ми навіть ніколи не літали на дослідження вночі. Людям важко усвідомити, що набити обидві цикади наборами першої необхідності та полетіти геть безпечніше, ніж лишатися на базі.

Але коли Пін Лі з Ґуратином вимкнули хаб-систему, а Волеску розпакував призначене для мене оновлення з супутника, усвідомлення прийшло дуже швидко.

Бгарадвадж коротко змалювала нам ситуацію по комунікатору, поки я вдягав назад додатковий шар натільної шкіри та броні.

— Вони могли отримати контроль над вартмехом. Інструкції дуже конкретні, — завершила вона. — Він мав надати їм доступ до медсистеми та системи безпеки.

Я натягнув на голову шолом і опустив забороло. Відчуття майже таке ж приємне, як коли я виявив, що з моєї голови прибрали модуль бойового управління. Ти чудова, броня. Ніколи більше тебе не зніму.

Менса підключилася до комунікатора:

— Пін Лі, що з маячком?

— Я ішціювала запуск, і сигнал пішов, — вона говорила роздратованіше, ніж зазвичай. — Але хаб-система вимкнена, тому підтвердити зліт не можу.

Я запропонував відрядити на розвідку дрон. Вдалий запуск маячка зараз дуже важливий. Менса схвалила пропозиціїо, і я віддав наказ одному зі своїх безпілотників.

З міркувань безпеки наш маячок розташовувався за кілька кілометрів від бази, але я вирішив, що ми почуємо запуск. Або ні. Я ще такого не робив.

Усі вже отримали вказівки від Менси і бігали по базі. Я завантажив зброю та запасні дрони й підхопив кілька ящиків. Через камери безпеки ловив уривки розмов.

«Стався до нього як до особистості», — говорила Пін Лі Ґуратину. «Він і є особистість», — наполягала Арада.

Ратті з Арадою промчали повз мене з медичним приладдям та запасними батареями. Я максимально розширив периметр патрулювання дронів. Ми не знали, чи прилетять ті, хто напав був на «Дельта-Випад», у найближчі хвилини, але ймовірність висока. Ґуратин пішов перевіряти системи обох цикад, аби переконатися, що доступ до них є тільки у нас і хаб-система нічого не накрутила в їхньому коді. Я стежив за ним через один з дронів. Він то дивився на мене, то намагався не дивитися, що було ще гірше. Я не хотів, щоб мене відволікали. Коли почнеться друга атака, все відбуватиметься дуже швидко.

«Я й сприймаю його як особистість, — говорив Ґуратин. — Як злу, серйозно озброєну особистість, у якої немає підстав нам довіряти». «То спробуй перестати так думати, — кинув йому Ратті. — Може піти на користь».

— Вони знають, що їхній вартмех успішно імплантував нашому бойовий модуль, — сказала Менса по комунікатору. — І мусимо визнати, хаб-система передала їм достатньо інформації, тому вони також знають, що ми його видалили. Але не знають, що ми здогадалися про їхнє існування. Коли система безпеки відрізала хаб-системі доступ, ми досі підозрювали диверсію з боку компанії. Вони не знають, що ми на них чекаємо.

Ось чому слід було ворушитися. Ратті з Арадою зупинилися відповісти на питання про батареї для медичного обладнання, а я помчав назад до бази по новий вантаж.

Проблема, яка ще постане переді мною, полягала в типовій тактиці бою вбивцеботів. Ми кидаємося на ціль, аби знищити її, знаючи, що 90 відсотків тіла можна загоїти чи відновити в боксі. Тому обережність зайва.

Коли ми підемо з бази, я втрачу доступ до свого боксу. Навіть якби ми знали, як розібрати його на частини (а ми не знали), він надто великий, щоб поміститися в цикаду, і вимагає надто багато енергії.

А у ворогів можуть бути справжні бойові боти, а не вартові на кшталт мене. У такому разі наш єдиний шанс на порятунок — триматися від них подалі, доки не прилетить евакуаційний транспорт. Якщо тільки інша дослідницька група не підкупила когось у компанії, щоб він затримався. А я ще не говорив про таку можливість.

Ми майже все завантажили, коли по комунікатору закричала Пін Лі:

— Знайшла! їхній код доступу — глибоко в хаб-системі. Він не відправляв їм наші аудіо та відео й не пускав їх у наш потік, але періодично отримував від них команди. Ось як він видалив інформацію з наших інформаційних та картографічних пакетів, ось як наказав автопілоту малої цикади вимкнутися!

— Обидві цикади чисті, — додав Ґуратин. — Запускаю передполітну перевірку.

Менса також щось сказала, але тієї миті я отримав сповіщення від системи безпеки. Дрон надіслав сигнал тривоги.

За секунду дрон уже транслював зображення з ділянки, де стояв наш маячок. Пусковий пристрій триноги лежав на боці, а навкруги валялися шматки капсули.

Я перекинув відео в загальний потік, і люди затихли.

— От лайно, — тихо буркнув Ратті.

— Ворушіться! — суворо наказала Менса по комунікатору.

Через відключення хаб-системи в нас не працював жоден сканер, але я розширив периметр патрулювання по максимуму. І система безпеки щойно втратила контакт з одним із дронів далеко на півдні. Я кинув останній ящик у вантажний відсік, роздав накази дронам та закричав по комунікатору:

— Вони наближаються! Треба негайно летіти!

Я несподівано рознервувався, коли крокував туди-сюди перед цикадами, очікуючи на своїх людей. Волеску вийшов з Бгарадвадж, допомагаючи їй ступати по піску. За ним, з перекинутими через плече торбами, квапились Оверс та Арада, які кричали Ратті, щоб не відставав. Ґуратин уже сидів у великій цикаді, а Менса та Пін Лі прийшли останніми.

Вони розділилися: Пін Лі, Волеску та Бгарадвадж пішли до малої цикади, інші — до великої. Я пересвідчився, що Бгарадвадж спокійно піднялася по трапу. Біля люка великої цикади трапилася заминка: і я, і Менса хотіли піднятися на борт останніми. Як компроміс, я обхопив Менсу за талію і скочив у люк; трап втягнувся за нами. Я поставив докторку на ноги, а поки всі дивилися здивовано, вона сказала:

— Дякую, вартмеху.

У шоломі я почувався краще, але бракувало комфортної дистанції камер безпеки.

Я й далі стояв, тримаючись за верхній поручень, решта пристебнулись, а Менса пішла в крісло пілота. Першою здійнялася в повітря мала цикада. Менса почекала, доки осяде пил, і також злетіла.

Ми міркували так: оскільки «вони», ким би «вони» не були, не знають, що нам відомо про «них», то відправлять лише один корабель. «Вони» хочуть заскочити нас зненацька на базі і, вочевидь, спершу знищать цикад, аби ми не втекли, а тоді вже візьмуться за людей. Тепер, знаючи, що «вони» наближаються з півдня, ми могли обирати напрямок. Мала цикада повернула на захід, і ми полетіли за нею.

Я тільки сподівався, що сканери на їхній цикаді мають такий самий діапазон, що й наші.

Більшість своїх дронів я бачив через потік цикади: яскраві точки вишикувались у тривимірному просторі мали. Група-1 виконувала мій наказ — вони збиралися неподалік бази. Я розрахував час прильоту невідомої цикади. Перш ніж втратити зв’язок з безпілотниками, спрямував їх на північний схід. За мить я вже випустив їх з поля зору. Вони виконуватимуть останні вказівки, доки вистачатиме заряду батарей.

Я сподівався, що чужа дослідницька група засіче їх та полетить слідом. Вороги побачать нашу базу, виявлять відсутність цикад і зрозуміють, що ми втекли. Далі вони або зупиняться обшукати базу, або миттю почнуть прокладати маршрут нашої втечі. Передбачити неможливо.

Але ми летіли до далеких гір, і погоні не було.