Всі системи: небезпека

РОЗДІЛ 2

Коли я прокинувся, то майже відновив усі системи, ефективність становила 80 % і зростала. Я негайно перевірив потоки — раптом люди вирішили вийти назовні, — проте з міркувань безпеки Менса подовжила заборону на вихід з бази ще на чотири години. Її рішення принесло мені полегшення, бо дало час відновити дієздатність до 98 відсотків. Проте також прийшло сповіщення, щоб я прийшов до неї зі звітом. Такого раніше не бувало. Але, можливо, вона хоче переглянути інформаційний пакет про ризики й з’ясувати, чому нас не попередили про підземного ворога. Мене й самого це трохи цікавило.

Їхня група називається «Допзбереження». Вона викупила опціон на ресурси цієї планети, а дослідницька місія має на меті з’ясувати, чи варто претендувати на повну частку. І важливо знати, що планетою сновигають істоти, які можуть з’їсти вчених, поки ті викинуть свою роботу.

Мене не дуже цікавить, хто мої клієнти і чого хочуть. Я знав, що ця група походить із планети вільного володіння, але не вважав за потрібне з’ясовувати деталі. «Вільне володіння» означає, що планету тераформували й колонізували, але не закріпили за жодною корпоративною конфедерацією. По суті, «вільне володіння» означає шоу з клоунами, тому я багато не очікував від такого товариства. Але з цими людьми виявилося на диво легко працювати.

Змивши з нової шкіри патьоки, я виліз із боксу. І саме тоді збагнув, що не позбирав шматків своєї броні, які тепер валялися по всій підлозі, заляпані моїми рідинами та кров’ю Бгарадвадж. Не дивно, що Менса зазирала до боксу: певно, подумала, що я тут помер. Я поскладав усе на ремонт у комірки відновлювана.

Також я мав запасний набір, але він досі лежав запакований у сховищі, тому знадобився б додатковий час, щоб витягти його та провести діагностику й налаштування. Я вагався щодо уніформи, але потік безпеки вже сповістив Менсу, що я прокинувся, тому слід було йти.

Цей одяг розроблено на основі стандартної дослідницької уніформи, яку зручно носити всередині бази: сірі трикотажні штани, реглан, куртка, схожа на спортивну (таку ще на тренуваннях носять звичайні й ауґментовані люди), плюс м’які черевики. Вдягнувшись, я прикрив рукавами гарматні порти на передпліччях і зайшов до приміщення.

Проминувши двоє захищених внутрішніх дверей на шляху до командного пункту, я виявив, що в головному хабі люди зібралися навколо консолі, розглядаючи екран, який зависав у цьому просторі. Прийшли всі, крім Бгарадвадж, яка досі лежала в лазареті, і Волеску, що лишився її доглядати. На деяких консолях стояли кухлі й валялися порожні упаковки з-під їжі. Цього я не прибиратиму, доки не отримаю прямого наказу.

Менса занурилася в роботу, тому я просто стояв і чекав.

Ратті зиркнув на мене раз, а тоді — вдруге, злякано. Я гадки не мав, як реагувати. Саме тому я більше люблю носити броню навіть усередині бази, де та не потрібна й іноді трохи заважає. Клієнтам-людям більше подобається бачити мене як робота, а це легше, коли на мені броня. Я розфокусував погляд і вдав, наче виконую якусь діагностику.

Ратті нервово запитав:

— Хто це?

Люди повернулися до мене. Всі, крім Менси, яка сиділа перед консоллю, притиснувши чоло до інтерфейсу. Стало зрозуміло: хоч вони й бачили моє обличчя на відео з камери Волеску, не впізнали мене без шолома. Довелося подивитися на них і сказати:

— Я ваш вартмех.

Вони всі були вражені та збентежені. Майже так само збентежені, як і я. Я пошкодував, що не затримався вдягти запасну броню.

Частково причина в тому, що вони не хотіли мене тут бачити. Не просто в їхньому хабі, а взагалі на планеті. Страхова компанія вимагає моєї присутності не тільки щоб виставити клієнтам вищу ціну, а й щоб я постійно записував усі розмови людей. Хоча зізнаюся: я відстежував лише те, що потрібне для ледачої версії моєї роботи. Проте компанія отримає доступ до всіх записів і виловить з них дані, які можна продати. Ні, людям про це не кажуть. Так, усі про це знають. Ні, вдіяти нічого не можна.

Коли суб’єктивно минуло пів години, а об’єктивно — 3,4 секунди, докторка Менса повернулася, побачила мене та опустила інтерфейс. Вона сказала:

— Ми перечитували звіт про ризики цього регіону, намагаючись з’ясувати, чому та почвара не фігурувала в списку небезпечної фауни. Пін Лі вважає, що дані змінено. Чи міг би ти перевірити цей звіт для нас?

— Так, докторко Менса.

Якби я робив це у своєму боксі, ми всі уникли б збентеження. Та все ж я підхопив потік хаб-системи, яку вона переглядала, і взявся перевіряти звіт.

По суті, це був довгий перелік необхідної інформації та попереджень щодо планети, зокрема й території, де розташовувалася наша база: погода, ґрунт, флора, фауна, якість повітря, родовища корисних копалин, а також потенційні небезпеки; плюс посилання на додаткові звіти, що містять детальнішу інформацію. Доктор Ґуратин, наймовчазніший з усіх, був ауґментованою людиною з власним імплантованим інтерфейсом. Я відчував, як він копирсається в даних; інші ж, які користувалися сенсорними інтерфейсами, скидалися на далеких примар. Однак я мав більшу обчислювальну потужність, ніж він.

Я подумав, що в них почалася параноя; насправді, навіть з інтерфейсом вам потрібно читати слова, бажано всі. А не ауґментовані люди часом цього не роблять. Та й ауґментовані також.

Але перевіривши розділ загальних попереджень, я виявив трохи дивне форматування. Швидке порівняння з іншими частинами звіту показало, що дещо й справді видалено, а саме — посилання на додатковий звіт.

— Ви маєте рацію, — відволікся й зауважив я, копирсаючись у сховищі даних в пошуках відсутнього фрагмента. Але так його і не знайшов. Ішлося не просто про хибне посилання: хтось насправді видалив додатковий звіт. У такому пакеті планетарних даних подібне втручання мало б бути неможливим, але, гадаю, насправді не таке вже воно й неможливе. — Частину даних із попереджень і розділу про фауну видалено.

Клієнти відреагували бурхливо. Пін Лі та Оверс гучно обурились, а Ратті театрально здійняв руки до неба. Як я вже казав, усі вони дружили одне з одним, тому стримувалися куди менше, ніж люди, з якими мене пов’язували попередні контрактні зобов’язання. Саме тому я, визнаю, насправді тішився цим контрактом, доки щось не спробувало з’їсти мене й Бгарадвадж.

Система безпеки записує все, навіть те, що відбувається всередині капсул для сну, тож я все бачу. Саме тому простіше вдавати робота. Оверс і Арада — пара, вони завжди поводяться так, наче є одним цілим, а їхній найкращий друг — Ратті. Ратті має нерозділені почуття до Пін Лі, але не психує через це. Пін Лі часто втрачає самоконтроль і жбурляє речі на самоті, але не через Ратті. Гадаю, постійний нагляд компанії нервує її більше, ніж інших. Волеску настільки захоплюється Менсою, що його почуття могло б перерости в закоханість. Пін Лі також, але водночас вони з Бгарадвадж час від часу фліртують у звичній старій манері, що вказує на тривалість їхнього зв’язку. Єдиний одинак — Ґуратин, але, схоже, йому імпонує товариство інших. Він має спокійну, легку усмішку і, здається, всім подобається.

Цю групу вирізняє низький рівень стресу. Люди рідко сперечаються чи навіть підколюють одне одного задля розваги. Насправді з ними доволі комфортно співіснувати, доки вони не намагаються розмовляти чи якось іще взаємодіяти зі мною.

Висловивши невдоволення, Ратті запитав:

— Отже, ми ніяк не можемо дізнатися, чи була та істота відхиленням від норми, а чи такі почвари мешкають на дні всіх кратерів?

Арада, одна з біологів, відповіла:

— Знаєш, я певна, що таки мешкають. Якщо великі птахоподібні, яких ми бачили на сканерах, часто прилітають на бар’єрні острови, ця істота може на них полювати.

— Це б пояснило, звідки взялися кратери, — замислено відказала Менса. — І прибрало б хоч одну аномалію.

— Але хто видалив додатковий звіт? — поцікавилася Пін Лі, і я погодився, що це питання куди важливіше. Вона повернулася до мене різким рухом, таким, на які я вже привчив себе не реагувати. — А хаб-систему можна хакнути?

Чи можливо це ззовні, я гадки не мав. А зсередини — елементарно: послуговуючись вбудованим інтерфейсом у своєму тілі, я зробив це граючись — хакнув систему, щойно вона з’явилась онлайн, коли ми облаштували базу. Довелося: якби вона як слід перевірила модуль контролю і мій потік, постало б багато незручних питань, а мене б розібрали на запчастини.

— Наскільки мені відомо, це можливо, — сказав я. — Але ймовірніше, звіт пошкодили ще до того, як ви отримали дослідницький пакет.

Дешеве барахло. Так і знайте.

Простір заповнили стогони й скарги на потребу платити купу грошви за паскудне обладнання (я не сприймав це за особисту образу). Менса сказала:

— Ґуратине, може, вам із Пін Лі вдасться з’ясувати, що трапилося.

Більшість моїх клієнтів мають тільки одну спеціальність, а відправляти експерта з систем у розвідувальну експедицію немає сенсу. Компанія надає всі системи та обладнання (медичне оснащення, дрони, мене тощо), а також займається їх обслуговуванням. Це частина придбаного клієнтами пакета. Але схоже, що Пін Лі — талановита аматорка в галузі інтерпретації систем, а Ґуратин має перевагу завдяки внутрішньому інтерфейсу.

Менса додала:

— А тим часом скажи: у групи «Дельта-Випад» такий самий дослідницький пакет?

Я перевірив. Хаб-система стверджувала, що це дуже ймовірно, проте ми тепер знали, чого варта її думка.

— Можливо, — сказав я.

«Дельта-Випад» — ще одна дослідницька група, схожа на нас, проте перебуває на континенті з іншого боку планети. Та експедиція масштабніша, її висадив інший корабель, тож люди не зустрічались особисто, тільки час від часу спілкувалися через комунікатор. До мого контракту вони стосунку не мають, у них власні вартмехи — згідно зі стандартом, один на десятьох клієнтів. Передбачається, що ми можемо зв’язатися в екстреній ситуації, проте відстань у пів планети — природна перешкода.

Менса відкинулася на кріслі й зчепила пальці:

— Гаразд, ось як ми вчинимо. Нехай кожен з вас перевірить окремі розділи пакета відповідно до своєї спеціалізації. Спробуйте виявити будь-яку відсутню інформацію. Коли сформуємо перелік недостач, я зв’яжуся з «Дельта-Випадом». Побачимо, чи зможуть вони надіслати нам файли.

Це був чудовий план, адже він жодним чином не залучав мене. Я спитав:

— Докторко Менса, я вам ще потрібен?

Вона повернулася на стільці обличчям до мене:

— Ні, я зв’яжуся з тобою, якщо виникнуть питання.

Були в мене контракти, де доводилося стояти біля людей день і ніч, просто на випадок, якщо клієнтам щось потрібно буде зробити, бо вони лінувалися використовувати потік зв’язку, щоб покликати мене.

Потім Менса додала:

— Можеш лишитись у командному приміщенні, якщо бажаєш. Хочеш?

Вони всі поглянули на мене, і більшість усміхалися. Носіння броні має одну ваду: я звик до непрозорого заборола, а тому розучився контролювати вираз обличчя. Не сумніваюся, що просто зараз на ньому читалося щось близьке до моторошного остраху або навіть приголомшеного жаху.

Менса вражено припіднялась і квапливо додала:

— Або ні. Взагалі, роби як тобі краще.

— Мені треба перевірити периметр, — відказав я і зміг розвернутися й вийти з командного приміщення нормально, а не так, наче тікаю від велетенських лихих почвар.

Повернувшись до безпечної вартівні, я притулився головою до вкритої пластиком стіни. Тепер вони знають, що вбивцебот хоче перебувати в їхньому товаристві не більше, ніж вони — в його. Я на дещицю себе видав.

А такого допускати не можна. У мене надто багато таємниць, і видавши одну, ризикую не вберегти й інші.

Відштовхнувшись від стіни, я вирішив і справді попрацювати. Насторожувала відсутність додаткового звіту. Директив не було. Мої освітні модулі — дешевка; більшу частину корисних фактів про безпеку я дізнався з освітньо-ігрових програм на розважальних каналах. (Дослідницькі групи, видобувні, біологічні й технологічні компанії мусять нас орендувати — інакше їм не дають фінансових гарантій; але ми дешеві у виготовлені й нетямущі. Нас би не наймали ні для чого, крім убивств, якби цього не вимагалося.)

Одягнувши додаткову натільну шкіру й запасний набір броні, я обійшов периметр і порівняв поточні показники ділянки і сейсмічні звіти з даними, які ми виміряли після прибуття сюди. Ратті й Арада розмістили в потоці нотатки, що фауна, подібна до істоти, яку ми тепер звемо Нападник, могла прорубати аномальні кратери в дослідницькому секторі. Проте навколо бази нічого не змінилося.

Також я переконався, що і на малій, і на великій цикадах є повний набір першої необхідності. Сам поклав їх туди, але тепер здебільшого перевіряв, чи люди не наробили дурниць, відколи я востаннє інспектував запаси.

Я зробив усе, що міг придумати, а тоді дозволив собі перейти в режим очікування й додивитися серіали. Проглянув три серії «Місячного святилища» і саме прокручував у пришвидшеному темпі сцену сексу, коли докторка Менса надіслала мені через потік кілька зображень. (У мене немає частин, що б стосувалися тендеру або сексу: якщо вони передбачені конструкцією, ви працюєте сексботом у борделі, а не вбивцеботом, — тому, мабуть, сцени сексу й видавалися мені нудними.) Я поглянув на зображення з повідомлення Менси, а тоді позначив собі, де поставив серіал на паузу.

Час зізнатися: насправді я гадки не маю, де ми. У дослідницькому пакеті є — або мала б бути — повна супутникова мала планети. Саме так люди вирішують, де проводити дослідження. Я ще не дивився на мапу і взагалі мало зазирав у дослідницький пакет. На своє виправдання скажу, що ми провели тут двадцять два планетарні дні, а єдиною моєю роботою було стояти неподалік і спостерігати, як люди проводять сканування чи беруть зразки ґрунту, каміння, води й листя. Відчуття нагальності просто не з’являлося. До того ж, як ви могли помітити, мені байдуже.

Тому відсутність на нашій мапі шести секцій виявилася для мене новиною. Пін Лі та Ґуратин помітили відмінності, і Менса захотіла дізнатися мою думку: це просто дешевий дослідницький пакет з баґами чи маємо злам? Я відчув щиру вдячність за те, що ми спілкувалися через потік і вона не примушувала мене говорити через комунікатор по-справжньому. У стані цієї вдячності я навіть висловив чесну думку: ймовірно, наш дослідницький пакет — неякісна дешевка, але єдиний спосіб дізнатися напевне — це вийти з бази, перевірити одну з відсутніх секцій і з’ясувати, чи є там щось, крім нудного планетарного ландшафту. Звісно, я висловився інакше, але мав на увазі саме це.

Вона відволіклася від потоку, проте я лишався напоготові, адже знав, що Менса схильна до швидких рішень, і якщо я повернуся до серіалу, то муситиму знову перерватись. Я глянув на дані з задньої камери з видом на хаб, аби підслухати розмову. Люди хотіли з’ясувати правду і ходили туди-сюди, обмірковуючи, варто чекати чи ні. Вони щойно зв’язалися через комунікатор з «Дельта-Випадом» з іншого континенту, і та група погодилася надати копії відсутніх файлів з дослідницького пакета. Деякі клієнти спершу хотіли перевірити, чи не бракує чогось іще, інші — вийти просто зараз, тощо-тощо, бла-бла-бла.

Я знав, чим усе завершиться.

Передбачалася коротка подорож, що зовсім трохи виходила за межі їхньої звичної зони досліджень. Однак клієнти точно не знали, куди саме летять, а це тривожно з міркувань безпеки. Якби світ існував на засадах розуму, то я мусив би піти сам, але через модуль контролю доводиться перебувати в радіусі ста метрів хоча б від одного з клієнтів, інакше підсмажуся. Команда знає про це, тому якщо я запропоную податися в самостійну подорож через увесь континент, це викличе підозри.

Тож коли Менса знову відкрила потік, повідомляючи, що вони вирушають, я сказав: згідно з протоколами безпеки, маю відправитися з ними.