Видозмінений вуглець

ПРОЛОГ

За дві години до світанку я сидів на обшарпаній кухні й курив Сарині цигарки, вслухаючись у вир і чекаючи. Міллспорт уже давно спав, але течії у Плесі досі скубли мілини зі звуком, який сягав берега і ширився порожніми вулицями. Із виру надходив дрібними крапельками туман, який опускався на місто мусліновою пеленою й затуманював кухонні вікна.

Бадьорий завдяки хімії, я вп’ятдесяте за ніч перебрав озброєння на пошкрябаному дерев’яному столі. Сарин осколковий пістолет «Геклер і Кох» із відкритим для обойми руків’ям тьмяно виблискував переді мною в убогому освітленні. Це була зброя для найманого вбивці, компактна й абсолютно безшумна. Магазини лежали поруч. Сара обгорнула кожен ізоляційною стрічкою, щоб не плутати боєприпасів: зелена — снодійний заряд, чорна — з павучою отрутою. Більшість обойм була загорнута в чорну. Дуже багато зелених Сара витратила минулої ночі на охоронців «Джеміні Байосіс».

Моє ж приладдя було помітніше. Великий срібний «Сміт і Вессон» та чотири галюциногенні гранати, що ще залишилися. Тоненька багряна лінія, що оточувала кожну ємність, неначе злегка іскрилася, так, ніби от-от мала відокремитися від металевої оболонки й полинути вгору, до завитків диму, що тягнулися від моєї цигарки. Під дією тетрамету, який я роздобув того дня по обіді на верфі, ковзали викривлені символи. У нормальному стані я зазвичай не курю, але від тету мені чомусь завжди кортить покурити.

Я розчув це за віддаленим ревом виру. Квапливе бурчання роторних лопатей серед ночі.

Я загасив цигарку, дещо засмучений самим собою, й пішов до спальні. Сара спала; під ковдрою було видно вигини її тіла, подібні до невеликих синусоїдів. Її обличчя затуляло пишне волосся кольору воронячого крила, рука з довгими пальцями звисала з ліжка. Поки я стояв і дивився на неї, ніч надворі розкололася. Один з орбітальних вартових Світу Гарлана здійснив тестовий постріл у Плесо. Зі струшеного неба надійшов грім і забряжчав шибками. Жінка в ліжку заворушилась і прибрала волосся з очей. Її рідкокристалічний погляд зупинився на мені.

— На що ти дивишся? — голос у неї був хрипкий після сну.

Я злегка всміхнувся.

— Не треба так. Скажи мені, на що ти дивишся.

— Просто дивлюся. Час іти.

Вона підвела голову й почула звук гелікоптера. Сара враз прокинулася і сіла на ліжку.

— Зброя у всеозброєнні?

Це був популярний у Корпусі жарт. Я всміхнувся так, ніби побачив давнього друга, і показав на ящик у кутку кімнати.

— Дістань мій пістолет.

— Так, мем. Чорні чи зелені?

— Чорні. Я б цим гівнюкам і презика з обтислої плівки не довірила.

На кухні я зарядив осколковий пістолет, глянув на власну зброю й залишив її лежати там. Натомість підхопив одну з Г-гранат і приніс її у другій руці. Зупинившись у дверях спальні, я зважив дві одиниці зброї на долонях так, ніби намагався вирішити, що важче.

— Вам більше нічого не треба, крім заміни фалоса, мем?

Сара поглянула з-під півкола чорного волосся, що закривало її чоло. Вона саме натягувала на лискучі стегна довгі вовняні шкарпетки.

— Таку, довгий ствол тут у тебе.

— Розмір не…

Ми почули це одночасно. Подвійне металеве клацання з коридора за дверима. Ми перезирнулися з протилежних боків кімнати, і я на чверть секунди побачив у її очах відображення власного шоку. А тоді кинув заряджений осколковий пістолет їй. Вона підняла одну руку і зловила його в повітрі, і тієї ж миті всю стіну у спальні з гуркотом пробило. Ударна хвиля відкинула мене в куток, поваливши на підлогу.

Нас, певно, розшукали у квартирі за допомогою давачів тепла тіла, а тоді нашпигували стіну міні-мінами. Цього разу вони не ризикували. Командос, який пройшов крізь зруйновану стіну, був дебелий і в повному захисному комплекті на випадок газової атаки, через який його очі здавалися комашиними. У захищених рукавичками руках він тримав короткоствольного «Калашникова».

Із дзвоном у вухах, ще не підвівшись із підлоги, я кинув у нього Г-гранатою. Вона була без запобіжника й однозначно не могла протистояти протигазу, але йому було ніколи ідентифікувати прилад. Він відбив його прикладом свого «Калашникова» й незграбно позадкував. Його очі за скляними панелями протигаза збільшилися.

— Граната.

Сара лежала на підлозі біля ліжка, накривши руками голову і сховавшись від вибуху. Вона почула цей крик, а за кілька секунд, які ми виграли завдяки блефу, вигулькнула знову, виставивши вперед осколковий пістолет. За стіною я бачив постаті, що зіщулилися в очікуванні вибуху гранати. З іншого кінця кімнати я почув комариний писк мономолекулярних осколків: Сара тричі вистрілила в головного командос. Осколки невидимо прошили захисний костюм і врізалися у плоть під ним. Коли павуча отрута вгородила кігті в його нервову систему, він видав такий звук, наче силкувався підняти щось важке. Я всміхнувся й почав підводитися.

Перш ніж Сара встигла перевести дуло на постаті за стіною, у дверях кухні з’явився другий за ніч командос і порішив її, вистріливши з автомата.

Не встаючи з колін, я побачив її смерть із хімічною ясністю. Усе це відбувалося повільно, наче на покадрово відтворюваному відео. Командос цілився вниз, притримуючи «Калашникова» заради захисту від віддачі швидкісної стрільби, якою ця зброя була відома. Спершу настав кінець ліжку, що вибухнуло хмарами білого гусячого пуху та роздертої тканини, а тоді — Сарі, яка втрапила в бурю посеред повороту. Я побачив, як перетворилася на кашу одна її нога нижче коліна, а далі постріли в корпус почали виривати криваві пригорщі плоті з її блідих боків, і вона провалилася крізь вогненну завісу.

Коли автомат запнувся, я підскочив на ноги. Сара перекотилася на обличчя, ніби приховуючи ушкодження, завдані їй кулями, але я однаково бачив усе крізь червоні завіси. Я механічно вийшов із кутка, а командос надто пізно розвернув «Калашникова». Я врізався в нього на рівні пояса, заблокував автомат і відкинув у кухню. Ствол автомата зачепився за одвірок, і командос упустив зброю. Коли ми впали на підлогу кухні, я почув, як автомат зі стуком упав позаду мене. Я з подарованою тетраметом швидкістю й силою видерся на командос, відбив одну руку і схопив його обіруч за голову, а тоді гепнув нею об кахлі, наче кокосом.

Його очі під протигазом раптом розфокусувалися. Я знову підняв його голову і знову грюкнув нею, а тоді відчув, як череп мокро піддається удару. Я наліг, пересилюючи себе, підняв її і знову гепнув. У вухах шуміло, а здалеку до мене долинав власний голос, який вигукував непристойності. Я вже збирався завдати четвертий чи п’ятий удар, аж раптом щось копнуло мене між лопатками, і з ніжки стола переді мною несподівано вискочили скалки. Я відчув легкий біль: дві з них уп’ялися мені в обличчя.

Із мене чомусь стрімко витекла лють. Майже ніжно відпустивши голову командос і піднісши одну спантеличену руку до щоки, яка боліла від скалок, я усвідомив, що мене підстрелили і що куля, напевно, пролетіла крізь мої груди і вгрузла в ніжку стола. Я, стуманівши, опустив погляд і побачив, як у мене на сорочці розпливається темно-червона пляма. Жодних сумнівів. Крізь такий вихідний отвір пройшов би навіть м’яч для гольфу.

Із цим усвідомленням надійшов біль. Мою грудну порожнину наче проштрикнуло металевим йоржиком. Я майже задумливо потягнувся вгору, знайшов дірку й заткнув її обома середніми пальцями. Кінчики пальців злегка торкнулися нерівної розтрощеної кістки в рані, і я відчув, як під одним з них запульсувало щось плівчасте. Куля не зачепила серця. Я загарчав і спробував підвестися, але гарчання змінив кашель, і я відчув смак крові на язиці.

— Не ворушися, гівнюче.

Крик, спотворений шоком, вирвався з молодого горла. Я зігнувся, затуляючи рану, й озирнувся. Позаду мене у дверях стояв юнак у поліційній формі й обіручі тримав пістолет, з якого щойно мене підстрелив, і помітно тремтів. Я знову кашлянув і повернувся назад, до столу.

«Сміт і Вессон», який і досі лишався там, де я покинув його менш ніж дві хвилини тому, виблискував сріблом на рівні моїх очей. Можливо, мене спонукало саме це, жалюгідні ошурки часу, зістругані з тієї пори, коли Сара була жива, і все було добре. Менш ніж дві хвилини тому я міг би підняти пістолет — я ж навіть думав про це, то чому б не зробити цього зараз? Я скреготнув зубами, ще сильніше втиснув пальці в дірку у грудях і непевно підвівся. Задню стінку мого горла залила тепла кров. Вільною рукою я сперся на край стола й озирнувся на копа. Я відчув, як мої губи оголюють зціплені зуби і не в широкій усмішці, а радше в гримасі.

— Не доводь мене до цього, Ковачу.

Я наблизився на крок до столу і сперся на нього стегном; моє дихання зі свистом виривалося з-поміж зубів і булькало в горлі. «Сміт і Вессон» виблискував на подряпаному дереві, наче пірит. Одна з орбіталок вистрілила у Плесо променем енергії, що осяяв кімнату блакиттю. Я вловив поклик виру.

— Я сказав: не…

Я заплющив очі й підхопив пістолет зі столу.