Війна з Росією

Пролог

Стояв травень 2017 року.

У січні відбулася інавгурація нового президента США, і було прийнято рішення негайно скасувати засади політики невтручання щодо Росії, які раніше сповідував президент Обама. Першим зовнішньополітичним рішенням нового президента стало озброєння України контрбатарейними радарами, безпілотниками, засобами радіоелектронної боротьби, обладнанням для безпеки комунікацій, броньованими джипами і медичним устаткуванням. Все це було конче потрібне, щоб захищатися від сепаратистів, яких підтримували російські регулярні війська. Однак самого лише обладнання зазвичай недостатньо. І, за порадою генералів, до України направили ще й військовослужбовців США, щоб навчити українських військових управляти цим вельми складним оснащенням.

Це дало змогу президенту сказати світові, що США в Україні виступають лише як тренери, а не воюють. Президенту здавалося, що така маленька хитрість стримуватиме російських військових та їхніх поплічників і не призведе до надмірного зростання напруженості.

Проте відсутність захисту американськими солдатами робила «тренерів» уразливими під час атак. Компромісом могло стати рішення США надати винищувачі для повітряного прикриття. Хоча генерали і попереджали, що винищувач, яким би сучасним він не був, майже нічого не може зробити для захисту кількох людей на землі з відстані 6000 метрів. Президенту було добре зрозуміло, що ні американський народ, ні Палата представників, ні Сенат не схвалять рішення відправити американських солдат на війну в Україну. Тому генералам наказали припинити скаржитися і почати діяти. В усякому разі, Мінська мирна угода 2014 року все ще в силі та навіть найвойовничіші генерали США не можуть стверджувати, що Росія от-от нападе.

Устаткування і «тренерів» було відправлено. Їхнє завдання — встановити і запустити в роботу обладнання, навчити українців користуватися ним і якомога швидше їхати звідти.

У Великій Британії новий прем’єр-міністр був збентежений наслідками голосування британського електорату за вихід із ЄС на референдумі в червні 2016 року. Крім того, Нікола Стерджен, лідер Шотландської національної партії, погрожувала ще одним референдумом про незалежність. У 2015-му, несміливо намагаючись відновити свої «особливі відносини» зі Штатами, Сполучене Королівство відправило невелику групу медиків і офіцерів тилового забезпечення для допомоги у навчанні української армії. Втім, замість дати переконливий сигнал про силу і рішучість, уряд Великої Британії видавався слабким, а його кроки робили країну заручником обставин. Та найбільш прикрим є те, що ці дії тільки підживлювали риторику Росії щодо інструкторів НАТО — мовляв, вони є іноземним легіоном. А на цій образливій характеристиці так люблять грати націоналістичні сили всередині країни.

Незважаючи на політичну невизначеність Мінської угоди 2014 року про припинення вогню в Україні, основні бойові дії вщухли і війна перейшла у фазу напівзамороженого конфлікту з обох боків — української армії і «проросійських сепаратистів», які, за підтримки російської регулярної армії, зайняли укріплені позиції. За лінією розмежування, з українського боку, життя почало нормалізуватися. І це давало змогу британським та американським інструкторам працювати з українськими військовими в умовах, близьких до умов мирного часу.

Дивно, але наполеглива кремлівська пропаганда, яка ще два роки тому виставляла іноземних інструкторів як доказ загрози Росії з боку НАТО, останнім часом стихла. Без сумніву, цьому сприяла тісніша співпраця між Росією, Америкою, Францією та Великою Британією у питаннях щодо повітряних ударів по Сирії. Припинення отруйної пропаганди і погроз надало президентові США впевненості, тож було прийнято рішення надіслати більше американського обладнання та інструкторів, хоча все ще без їхнього належного захисту.

Тим часом рейтинг президента Путіна у Росії почав падати. Це стало наслідком проблем в економіці країни, знецінення рубля, тиску посилених санкцій та коливань цін на нафту — головного джерела російського експорту. Обсяг ВВП країни з 2014 року щорічно падав на 4 %. Незважаючи на це, військові витрати Росії протягом останніх трьох років зросли на 40 %. Популярність російського президента, що впала після низки «принижень» у 2015-му, на які він не зумів відповісти, так і не відновилася. Зокрема, йдеться про загибель в Єгипті пасажирського літака з туристами та збитий турецькими збройними силами військовий літак. Путін розумів: щоб знову досягти того рівня підтримки громадян, який він мав після успішного вторгнення у 2014-му в Крим, йому треба або навести лад в економіці, або зробити щось надзвичайне.

Він вирішив раз і назавжди розв’язати українську проблему і таким чином виконати обіцянку, яку давав російському народові під час звернення до нього з нагоди своєї перемоги в Криму, назвавши росіян та українців «однією нацією», а Київ — «матір’ю міст руських». Для цього Путіну потрібно було створити обставини, які давали б йому змогу це зробити.

Таким чином, і без того небезпечна ситуація ще погіршилась. Тепер російського президента ще більше підбадьорювала роз’єднаність і слабкість Заходу, яка тривала вже три роки — відтоді, як він приєднав Крим до Росії і захопив частину України. Замість дотримуватися міжнародного права, Путін вирішив продовжувати свої «закордонні пригоди». Аналітики з ФСБ повідомляли президента про те, що обіцянки НАТО зміцнювати колективну безпеку, дані ним на саміті у 2014 році та ратифіковані у Варшаві у 2016-му, так і не були виконані. Вони стверджували, що розгортання чотирьох батальйонів у країнах Балтії та Східній Польщі дуже складно назвати створенням ефективного стримування. Це було більше схоже на зведення Альянсом «потьомкінських сіл»[5].

Отже, НАТО не спромоглося належним чином продемонструвати, що готове і здатне захищати колективну безпеку під час кризи. Хоча стаття 5 статуту Альянсу гарантує, що напад на одну з держав, яка є його членом, розцінюватиметься як напад на всі країни НАТО. І це наріжний камінь існування Організації Північноатлантичного договору.

Головний військовий радник Путіна, начальник генштабу російських збройних сил, ще більше запевнив президента, що НАТО бракує потрібних знань, можливостей і військової техніки, щоб протистояти Росії, яка постійно нарощує свій воєнний потенціал. Американці розформували дві бригади з важким озброєнням у Німеччині та скоротили свої сили, дислоковані в Європі. І тепер швидко перекинути їх туди знову, щоб вчасно відреагувати на потенційну російську загрозу на території країн НАТО, буде дуже складно.

Начальник генштабу також зазначив: навіть якщо американці і матимуть танки передового базування та іншу військову техніку в Східній Європі і балтійських державах, вони не в змозі будуть швидко сформувати екіпажі з добре навчених бійців для запобігання захопленню Росією країн Балтії. Росіяни можуть направити повітряно-десантні бригади у Ригу зі своєї авіаційної бази у Пскові, розташованої на відстані лише п’ятдесяти хвилин льоту від латвійської столиці. Тоді вони зможуть встановити контроль над нею ще до того, як американці вилетять зі своєї бази у Φορт-Худі, що в Техасі. А щойно Росія забезпечить контроль — гру буде закінчено. Одна справа — стримувати атаки за допомогою надійної сили, і зовсім інша — протистояти вторгненню з відстані більш ніж 8000 кілометрів. Крім того, застаріла зброя НАТО, як-от бойові вертольоти, танки та артилерія, більшість з яких було вироблено ще в 1980-90-і роки, різко контрастує з сучасним обладнанням теперішньої російської армії, наприклад — новим танком Т-14 «Армата», який уперше представили на Красній площі під час параду перемоги у травні 2015 року.

Начальник генштабу запевнив Путіна, що звичайні види озброєння розташовані Росією тільки для залякування. Не менш важлива і набагато «тонша» її гра — вдосконалення асиметричної тактики (її ще називають маскувальною або обманною), яка так ефективно спрацювала у Криму три роки тому. Адже йдеться про підрив територіальної цілісності країни зсередини, не перетинаючи тієї грані, за якою НАТО може почати діяти у відповідь.

Незважаючи на попередження з боку наразі дуже схвильованих країн Балтії, Альянс навіть не в змозі був визнати, що операції маскування вже активно застосовуються і щодо цих членів НАТО. Адже вони були наступними цілями і самі добре розуміли, що відбувається. Проте більшість американських та західноєвропейських політиків лише дратували ті сигнали з далеких кордонів Європи. Для них це були звичайні інциденти, які навіть не заслуговують на згадку в засобах масової інформації. Їх більше хвилював рейтинг серед виборців та подальше утримання влади у своїх руках.

Путін і його радники у Кремлі, певна річ, давно помітили цю хворобу Заходу, яка весь час прогресувала. Тож і було підготовлено плацдарм для завершення його стратегічного плану возз’єднання етнічних російськомовних громадян країн колишнього Радянського Союзу під прапором «матінки Росії».