Вони пішли до кімнати з гумовою білою підлогою. Ісо, з перебільшеним сплющенням гребеня та посмикуванням вух, що вказувало на нудьгу та неспроможність, узяв палицю й виконав з нею якийсь дурний танець.

«Це все?» запитала Кіра.

«Чому ти так кажеш?» сказав Ісо.

Кіра почала демонструвати тренування вищого рівня.

«Все одразу?» — перебив Ісо, не дочекавши навіть до середини.

Кіра подивилася на маджо, по-справжньому подивилася: на його вузькі руки й ноги, хвостики гребеня й гнучкі кінчики вух, дивну форму їхніх довгих трьох пальців рук, до яких додавалися ще довші і кістлявіші трипалі босі ноги. Як працює ваше тіло? — мало не запитала вона. Це не було питання, яке вона коли-небудь задавала; яка була відповідь, хіба що вона була як моя, але краща, або як моя, але гірша?

«Покажи мені ще раз танець з палицею», — сказала вона.

— Гм, — стривожено сказав Ісо. «Добре.»

Після кількох його рухів Кіра сказала: «Повільніше», а потім «Стоп».

«Що?»

«Знову», — сказала Кіра, а потім, передивившись ще раз, сказала - «ти робиш це неправильно».

— Вибачте, — сказав Ісо. «Це традиційна вистава великого ритуального значення, а ви є дуже великим представником варварської культури воїнів — чи справді всі люди такі великі, як ви?»

«Деякі ще більші, — сказала Кіра. «Чоловіки. Воїни».

«Ти жінка?»

«Дай мені палицю. Ви робите це неправильно». Вона вихопила палицю з рук Ісо, який не опирався, і продемонструвала, що вона мала на увазі. Її лікоть не міг прогнутися через всю форму, яку вона хотіла, але решта було досить зрозумілим, подумала вона. «Бачиш? Тепер ти».

«Ти зробила це так красиво», — сказав Ісо. «Чи не покажеш мені знову?»

«Гарна спроба», — сказала Кіра і передала йому палицю. «Добре. Починай. Ні, повільніше. Роби повільно, доки не зрозумієш, а потім роби правильно, щоразу швидше».

«Чи всі люди такі стресові, як ти?»

«Звідки мені знати? Невже всі маджо такі ліниві, як ти?»

«Я не знаю», — сказав Ісо.

“Це?”

«Що?»

«Ритуально значущий танець, — сказала Кіра.

— Так, — сказав Ісо. «Напевне. Усе, що я роблю, має значення. Я не можу чхати без сенсу. Але це не те слово». Він знову зробив кілька кроків, які показала Кіра, повільніше. «Як назвати незначну незручну вегетативну функцію?»

«Пердіння».

«Я теж не можу зробити це без значущості».

Кіра засміялася.

«Бувай здорова!» сказав Ісо.

«Що?»

«Чи не так ти кажеш після чхання?»

— Ні, — сказала Кіра. «Я сміялася».

«Чим це відрізняється?»

Як працює ваше тіло; Кіра побачила, що Ісо дивиться на неї так само, з такою ж цікавістю, невпевненістю та інтересом. Вона не знала, як пояснити чхання. «Ти смієшся, коли є щось смішне», — сказала вона, а потім, щоб відволіктися від цього погляду, запитала: «У тебе є ще одна палиця?»

Ісо навчав Кіру дурному танцю на палицях. У нього була назва, яку він повторив їй кілька разів, але кожного разу незвичні склади розсипалися на язиці Кіри. Кіра була упевнена, що кожен з них робив це неправильно; вона, тому що її тіло було неправильної форми та розміру, і Ісо, тому що він не був у цьому хорошим. Вона все ще насолоджувалася собою. «Є ще щось?» — спитала вона, коли Ісо почав видавати тихі хрипи від втоми.

«Я вирішив, що ти несправжня», — сказав Ісо. «Навіть люди не могли протриматися так довго. Ти — фантазм, посланий Мудрістю мучити мене».

«Навіщо Мудрості посилати когось мучити вас?»

«Я часто задаю собі це питання», — сказав Ісо.

«Я справжня», — сказав Кіра. «І щось шукаю».

«Що ви шукаєте?»

— Двері, — сказала Кіра. «І Ключ».

«Чому?»

«Щоб… завдати удару», — сказав Кіра.

«Це звучить жорстоко», — сказав Ісо.

Це була неправильна, але все одно відповідь. Чому думки Кіри були такими туманними? Хто поставив їй ці цілі? «Мудрість думає за вас?» — запитала вона.

«Намагається», — сказав Ісо. «Я виграю. Де знаходяться ваші двері та ключ?»

«Раніше я бачила замкнені двері», — сказала Кіра.

Але коли вони повернулися крізь лабіринт сховища, дверей уже не було.

«О, тоді це сценарій», — похмуро сказав Ісо. «Мудрість робить це. Рухає речі, коли ти не дивишся».

«Звідки ти так багато про це знаєш?»

«Хіба це не очевидно?» сказав Ісо. «Я тут живу». Величезне зітхання плосковухого. «Це найгірше».

«Здається, тут не так вже й погано», — сказала Кіра.

«Ви можете собі уявити, що все своє життя знаєте своє призначення? Все для вас планується, і завжди те саме», — сказав Ісо. «Не задавайте питань. Не сперечайтеся. Виконуйте свої вправи, виконуйте завдання, читайте всі існуючі книги для покращення — вони завжди нудні — і ніколи нікуди не йдіть, і ніколи не зустрічайте нікого нового, і витрачайте половину свого часу на спостереження за результатами в дурних маленьких підреальностях, яких ніколи не було і ніколи не буде, і нічого тут не змінюйте і нікому не допомагайте — Ой, а що толку? Ви ж фальшивка. Хтось побачив, як я чимось зацікавився, і вирішив це зіпсувати».

«Що я хочу зіпсувати?» — сказала ображена Кіра.

«Люди», — сказав Ісо. «Я завжди хотів зустріти одного з них».

«Я вас розчаровую?»

«Ти просто ще одна людина», — сказав Ісо. «Я думав, ти будеш…»

«Що?»

«Страшнішою».

«Усі, хто мене зустрічає, бояться мене», — сказала Кіра.

«Чому? Бо ви змушуєте їх робити вправи?»

«Я можу заподіяти людям біль», — сказала Кіра. «Я можу завдати болю кому захочу. Я можу тебе вбити». Вона знала це як абсолютну правду.

Ісо обернувся й поглянув на неї, срібноокий, задумливий, з високим чубом. «Але ж ти не хочеш, чи не так?» сказав він. «Тож це добре».

«У мої бажання це не входить».

«Якщо ти не хочеш чогось робити, тоді не роби», — сказав Ісо. «Ти не така, як я. Ти не застрягла тут».

«Тут навіть немає охоронців», — сказала Кіра. «Залиште це місце, якщо ви його так ненавидите».

«Вийти і кудись піти?» сказав Ісо. «Куди ти йдеш, якщо не хочеш, щоб Мудрість знайшла тебе?»

«Тобі тут не подобається?»

«Це всемогутня божественна машина», — сказав Ісо. «Напевне, вона має добрі наміри».

«Тобі тут не подобається».

«Я ненавиджу це місце», — сказав Ісо. «Але я належу до нього, ось що таке Принц Мудрості, ось для чого я». Він нахмурився. «Я вже казав це раніше», — сказав він. «Комусь іншому. Це переспів, і це найгірше. Я прокинуся з головним болем і не знатиму, який сьогодні день».

«Ти Принц Мудрості?» запитала Кіра.

«На T-стандарті це звучить вражаюче», — сказав Ісо. «Я слуга. Теж піддослідний. Що трапилося?»

Кіра похитала головою. Вона не знала.

«Мені потрібно знайти двері», — сказала вона. «І ключ».

«Ну, я все одно втомився від цього», — сказав Ісо. «Це все дурниця. Можливо, одного дня я втечу».

«Кудись, де Мудрість не зможе тебе знайти», — сказала Кіра.

«Вона завжди може знайти мене», — сказав Ісо. «Це в моїй голові. Добре, ти хочеш двері та ключ?» Вони простягнули свою довгу тонку руку. Кіра помітила, наче вперше, візерунок косого волосся на тильній стороні їхніх рук. «Двері», — наполегливо сказав Ісо. Перед ними постали замкнені двері; не вмонтовані у жодну стіну, які стояли окремо в коридорі, схожому на мушлю. — Ключ, — сказав маджо. Зелене світло замерехтіло в його пальцях і перетворилося на ключ-картку.

Ісо нахмурився. «Я думав, що ключ виглядає зовсім не так», — сказав він. «Де…» Він знову поглянув на Кіру. «Ти справжня?» запитав він зову.

«Ні, вибач», — швидко сказала Кіра і вирвала ключ із рук прибульця. «До побачення».

Сценарій розчинився в тумані. Кіра була по щиколотки в басейні води в підземній диспетчерській. Перламутрова речовина стін була такою ж, як і місце під назвою Покої Мудреців; хоча там не було великої кількості блакитної та золотої рослинності.

«Нарешті», — сказав Аві, швидко регулюючи щось на своїй туманоподібній панелі керування. Слабке дзижчання тіньового двигуна змінило висоту, і Кіра відчула у повітрі запах озону. «Ти пробула там достатньо часу. У нас залишилося чотири дні».

«Чи знали ви?» почала Кіра.

«Що?»

“Ісо”, - сказала вона. «Чи знаєш ти, що він Принц Мудрості?»

«Ти досить повільна, га», — сказав Аві. «Звичайно, я знав. я тобі казав, що він цінний. Що, на вашу думку, відбувалося, коли я погрожував, щоб змусити Мудрість послухатись? Ви думаєте, що божественна машина гидлива?»

«Звідки?»

“Хм?”

«Як ти дізнався?» запитала Кіра. У ті дні в нетрях Рейнгольда Ісо здавався майже людиною. Постійно базікав. Вона виправила йому зламаний палець. І весь цей час він був слугою того, що вбило Землю.

Аві сказав: «Я думаю, що у Системі зрозуміли би це, якби вони мали трохи більше часу, щоб подивитися на той корабель. Я не єдина розумна людина на Геї. Капрал Лін теж зрештою здогадаеться».

— Отже, це був корабель Принца Мудрості? сказала Кіра. Вони розвантажили той корабель, витягли звідти розкішні тканини та скляні вироби; косметику, без статі; дорогоцінні камені незначного релігійного значення, подумала вона, і він не здавався їй більш зловісним, ніж будь-який великий катер для розваг.

«Мініатюрний тіньовий двигун і надреальний стрибун на великі відстані на чомусь ледь більшому, ніж дротик винищувача, — сказав Аві. «Маджо випередили нас, але не так далеко — за одним винятком».

«І не було ніякого іншого способу дізнатися», — сказала Кіра. Це мало сенс. Маджо були брехунами. Вони не билися чесно. Вони не показували свого справжнього обличчя, поки не ставало надто пізно для переможених.

«Ну, крім очевидного», — сказав Аві.

«І що це?»

«Це маджо-зі», — сказав він. «Цей вид - засновник майоди. Ви взагалі це знали? Ні, ви не думали над цим, тому що вони не з’являються у сценаріях бойових дій, і ви ніколи не копалися в архівах».

Кіра не любила, коли її опікували. «Яке це має відношення до будь-чого?»

«Є рівно чотири касти маджо-зі, — сказав Аві, — які будь-хто бачив. Принци мудрості. Решта нібито живуть у своєму надзвичайно закритому та приватному рідному світі, і ніхто не знає, де це, бо, бла-бла, це дуже велика таємниця».

«Тож Ісо мав би бути одним з чотирьох…»

«Ні, дурна, Ісо явно замолодий», — сказав Аві. «Ці чотири зі, вони існують століттями. Навіть тисячоліттями. А Ісо надто молодий. І галактичні плітки, які, звичайно, абсолютно не стосуються дітей Землі, полягають у тому, що рідного світу маджо-зі не існує. Він мертвий».

«Наскільки мертвий?»

«Хто знає? Справа в тому, що його світ зник, і вид теж зник», — сказав Аві. «Вони вимерли, якщо тільки Мудрість не вирішить побудувати їх з нуля. Що, очевидно, і буде метою».

«Але ти був добрим з Ісо», — сказала Кіра, а потім, усвідомивши, «і ніколи не був добрий ні з ким іншим».

«Ні, якщо в цьому немає якоїсь вигоди для мене», — погодився Аві, скрививши губи. «Зроби перерву. Я вже можу сказати, що мені знадобиться, щоб ти повернулася пізніше».

— Ні, — сказала Кіра. Вона не дивилася на зім’яту фігуру в кутку, яка була зв’язаним Принцом Мудрості, пораненим із зазубриною в одному з довгих вух і пальцем, зігнутим не в той бік. Вона тримала ніж; вона вийшла зі сценарію, тримаючи його, хоча він зник у місці, яке Ісо називав покійами Мудреців. Вона зачепила зброю за пояс. «Я збираюся перевірити Магі».

Рай у верхній печері не змінився. М’який запах наповнив склепінчастий простір. Альтанка, яку Бджоли побудували навколо непритомного Магі, була порожня.

Кіра постояла дуже нерухомо, відмовляючись визнати удар страху в її пульсі.

«Сюди!» — почувся голос її брата. Вона сильно закусила губу.

Магі заповз у кущі. Пара бджіл пішла слідом і зависла над місцем, де він лежав: рівно на спині під блакитно-золотим клубком, з парою блакитних листків, запущених у його світле волосся. Це було дивно знайоме, як Агріколь.

Магі був живий. У ясній свідомості. Зір Кіри затуманився.

«Ой, привіт, привіт, Валлі», — сказав Магі.

«Я в порядку», — сказала Кіра. «Дай мені подивитися».

Вона кілька разів сильно витерла обличчя, оглядаючи рани. Три тонкі шрами, де були три нерівні сльози. Вони можуть знову розірватися, якщо Магі буде занадто різко рухатися. «Тобі слід залишатися у спокої», — сказала вона.

«Мені було нудно. Куди ти поділася?»

«Є обмеження в часі, — сказала Кіра. “Аві сказав”, а потім вона зупинилася і відвернула обличчя. «Вибач».

«Ти не збираєшся зупинятися, правда», — сказав Магі. Він повільно сів. Кіра обняв його за плече, щоб підтримати.

“Я не можу”, - сказала вона. «Я просто не можу».

Магі зітхнув. «Якби я сказав, що ти мені винна?» — сказав він через деякий час. «За тигра».

«Аві думає, що ми можемо виграти війну».

“Виграти?”

«Так».

Жоден із них деякий час нічого не говорив.

Зрештою Магі сказав: «Це дивно, але я ніколи про це не думав».

— Ні, не дивно — сказала Кіра. «Я теж не думала».

«Ти все ще засмучена», — сказав Магі. «Це через мене? Зі мною все добре. Я жорсткий».

— Я знаю, — сказала Кіра. «Це не через тебе».

«Тоді… дім?» — сказав Магі. “Твоя група?”

Горобці. Кіра так намагалася не думати про них. Вони були в порядку. Усі вони були безпечно розподілені, розставлені по належних місцях. Арті та Жанна у своїх бойових крилах. Вікі у Сонтрекері, як вона завжди хотіла — хіба вона не завжди цього хотіла? Дзен в Ойкос - вона завжди була практичною. І Клео у Віктріксі, і Лізабель у Дитячому крилі. Кірі не потрібно було про це думати. Їй не потрібно було ні про що думати. Але вона думала.

Клео не змогла зупинити Кіру, Кіра втекла — чи покарають її за це? Адмірал Рассел посунув руку до Лізабель, і вона всміхнулася йому, своєю приємною усмішкою, яку вона робила для всіх, подобалися вони їй насправді чи ні, тому що Лізабель була людиною, яка знала, як вижити.

Я не засмучена. Але з Магі неможливо було вдавати, що вона не має почуттів, що вона недоторкана.

«Був захоплений маджо», — сказала вона. «Перед нашими призначеннями». Здавалося, що призначення сталося з кимось іншим приблизно мільйон років тому. Зараз Кіра не могла пригадати, що вона відчувала, коли її призначили до ясел. «Аві змусив мене розкрити це, коли ми вирішували, як втекти. Він нам знадобився, щоб вкрасти корабель. Тому ми привезли його з собою. Його. Маджо». Вона перевела подих. «зі».

— Маджо, — сказав Магі. «Це щось… Які вони?»

«Як люди», — дозволила собі сказати Кіра. «Ніхто не сказав, що вони люди».

«Аві сказав, що, мабуть, так», — сказав Магі. «Він читав усілякі речі, він якось сказав…”

«Аві, Аві, Аві», — сказала Кіра, і слабко засміялася. «Ти справді запав на нього, чи не так?»

Магі сказав: «Так», а потім: «Він сказав, що я це переживу».

“Ти впевнений?”

«Ні», — упевнено сказав Магі. «Я так не думаю».

Кір розуміла, що таке впевненість, як вона прив’язує до себе і водночас пригнічує. Вона невиразно відчувала, що потрібно сказати щось рівноцінне у відповідь. З її вуст вирвалося: “Вони мені подобаються”.

“Хто?”

— Ісо, — сказала Кіра. «Маджо. Вони особистості, і вони мені подобаються».

«Валлі, — сказав Магі, — тобі ніхто не подобається».

— Ти подобаєшся, — сказала Кіра. «Моя група…» але чи подобалися їй Горобці, чи вони були лише ще однією впевненістю, яку вона завжди мала? Ви мені ніколи не подобалися, сказала Дзен. Кіра сковтнула. — Лізабель, — виправила вона, принаймні відчуваючи впевненість у цьому. «Клео, я думаю. І, мабуть, один маджо».

«А Урса?» сказав Магі. “Еллі?”

Кіра похитала головою. Ні, не сестра-зрадниця. Не чужа дитина. Вона відчувала щось щодо них обох, але вони їй не подобалися.

«Урса, мабуть, хвилюється за нас», — сказав Магі.

Кіра прикусила язика, щоб не розказати, що коли вона пішла, вона не хвилювалася, тому що це не допоможе; і крім того, це була ще одна подія, яка сталася мільйон років тому. Це була проблема з відчуттями. Одне почуття вас заплутувало, а інше відвертало. Чи відволікало від думок про те, що Урса хвилюється, відволікало від думок про Ісо, як про мовчазного побитого прибульця, якого Аві зв’язав внизу, так і про ту особу в сценарії Мудрості, яка ймовірно була фальшивою, — сказала собі Кіра. - Мудрість робила це, вона обманювала, говорила вам неправду, ймовірно, справжній Ісо ніколи не бував у коморах з одягом і не виконував дурних танців з палицею.

«Як ти думаєш, ти можеш ходити?» сказала вона.

«Не завадить спробувати», — сказав Магі і розсміявся. «Спробувати не зашкодить».

РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ

ПРОКЛЯТИЙ

Аві не підвів очей, коли Кіра привела Магі до диспетчерської. Вода під тіньовим двигуном хвилювалася, наче по ній дув сильний вітер. Аві стояв біля запітнілої панелі керування, насупившись, і працював.

Кіра посадила Магі і знову перевірила рану. Один з порізів знову відкрився. Вона принесла пляшку віскі й почистила рану. Магі здригнувся й видав тихий болючий звук. Потім він знепритомнів або так швидко й міцно заснув, що здавалося, що знепритомнів.

Прискорене загоєння позбавляло вас тривог. Кіра багато спала після того, як Клео вдарила її ножем. Це було добре.

З ним все буде добре.

Кіра теж заснула, згорнувшись калачиком біля брата. Нічого не змінилося, коли вона прокинулася. Аві горбився, бурмотів щось собі під ніс, борючись з Мудрістю. Він мав демонічний вигляд. Кіра встала, і, оскільки вона навряд чи могла допомогти, пішла подивитися на Ісо.

Ну, він був живий.

«Тобі доводилося робити їм боляче?» — запитала вона.

«Я збираюся скласти список людей, які не мають права судити мене», — сказав Аві, не підводячи очей. «Ти будеш на першому місці». Пауза, у якій був звук швидкоплинної води, і він додав: «Мені це не сподобалося».

Кіра не відповіла. Вона дивилася на синці, надрізане вухо, зламаний палець. Очі Ісо були не зовсім закриті, але вони не виглядали свідомими. Його дихання було прискорене. «Мудрість піклується про них», — сказала вона. «Вони є важелями впливу».

«Турбота, можливо, не те слово», — сказав Аві. «Було б корисно, якби хтось, буквально будь-хто у всьому всесвіті, зрозумів, як насправді працює Мудрість».

«Чи можете ви контролювати це, якщо ви цього не розумієте?»

«Маджо, здається, змушують це працювати», — сказав Аві.

«Я збираюся його підлатати», — сказала Кіра. “На випадок, якщо тобі знову знадобиться важіль”.

«Звичайно, усе, що допомагає тобі спати вночі. Будь моїм гостем».

Тож Кіра спробувала надати першу допомогу. Медики ніколи не навчали їх фізіології інопланетян. Навчання було, але навпаки: як їх поранити, як убити. Вона почала зі зламаного пальця, бо колись вже це робила. Вона використала віскі як дезінфікуючий засіб, а клапті від футболки Магі — для пов’язок. Вона почистила виїмку у вусі Ісо та постаралася якнайкраще з іншими маленькими порізами, які знайшла. Вона не знала, що робити з синяком і навіть що це означає. Внутрішня кровотеча? Вона не знала, як виглядають нутрощі Ісо. Як працює його тіло?

Коли вона підвела очі, Аві стояв над нею. Він міг стояти над нею деякий час. Кіра була зосереджена на роботі.

«У мене не було вибору», — різко сказав він. «Як справи у Магнуса?»

«Він прийшов сюди сам», — сказав Кіра. «Він буде жити».

«Ми ще можемо викликати лікарів», — сказав Аві. — Напевне, десь на Хризотеміді є лікар, який знає, що робити з маджо.

«Якщо ви мучите в’язня, ви мучите в’язня», — сказала Кіра. Вона закінчила перев’язувати зап’ястя Ісо. Вона не турбувалася про щиколотки. Ісо не міг бігати швидше за Кіру. «Дивне відчуття з цього приводу пізніше нічого не змінює».

«Пам’ятаєте мій список?» сказав Аві.

«Я б теж це зробила», — сказала Кіра. «Якби мені довелося. Щоб виграти війну». Хоча вона не могла собі це уявити, щоб приставити ножа до вуха Ісо і вирізати акуратний трикутник. Чому вона не могла цього уявити? Вона вдарила Ісо в ногу, коли він був прикутий в ангарі Віктрікса; охоронці захихотіли. Тоді це її не турбувало. То що змінилося? Ісо не змінився. З таким же успіхом можна було б взагалі не забирати Ісо з Геї, скільки б користі він їм не приніс.

«Мені цікаво, як це бути тобою», — сказав Аві. «Якимсь дивним чином, я думаю, що це має бути спокій».

«Спокій?»

«Я хотів би бути таким же впевненим у всьому, як ти».

«Ти забагато думаєш», — сказала Кіра.

«Ти не перша людина, яка так каже».

«Чому ти не працюєш?»

«Мені потрібна перерва».

«Чотири дні…»

«Три, уже, — сказав Аві. «Але я не з каменю. я повинен поспати. Мудрість все одно намагається створити інший сценарій. Я збираюся відправити тебе знову.”

«Поки ти спиш?»

«Ні», — сказав Аві. «Я не буду спати для цього».

Кіра знову подивилася на Ісо. Вона думала про танець з палицею, Покої Мудрих, тисячі комор. Вона запитала: «Чи ці сценарії реальні?»

«Вони такі ж справжні, як агоге, — сказав Аві.

«Я маю на увазі…»

«Я знаю, що ти маєш на увазі», — сказав Аві. «Це єдина відповідь. Мудрість працює в тіньовому просторі. Субреальності, мініатюрні всесвіти. Які також є сценаріями агоге».

«Я думала, що це віртуальна реальність, — сказала Кіра, - Уявна».

«Ні», — сказав Аві. «Агоге — це справжня річ. Чотирнадцять мільярдів людей гинуть кожного разу, коли хтось провалює Судний день».

Кіра замовкла. На якусь яскраву мить вона майже відчула смак затхлого повітря своєї бойової маски, стоячи на захисній платформі й спостерігаючи, як блакитна планета починає розлітатися.

«Якщо це тебе втішає, — сказав Аві з неприємною посмішкою, — це ті самі чотирнадцять мільярдів, і до цього моменту вони, мабуть, звикли до цього».

— Ти жартуєш, — сказала Кіра.

«Правда вони не звикли до цього. Вони не знають, — сказав Аві, і Кіра побачила, що він серйозний, що це правда. «Лажа, але не більша лажа, ніж усе, що відбувається на Геї. У будь-якому випадку, настільки реальними є маленькі варіації Мудрості. Це кишенькові реалії, паралельні всесвіти, часові стрибки. Тіньовий простір, який я міг би пояснити, але ви просто дивилися би на мене таким же порожнім поглядом. Там відбувається щось цікаве?»

— Ні, — сказала Кіра. Вона облизала губи. «Це було просто якесь старе святе місце. Покої Мудрих».

«Ніколи про таке не чув», — сказав Аві. «Ти з кимось там говорила?»

«Ні, там було порожньо», — збрехала Кіра.

«О, ти повернулася», — сказав Ісо або його версія, яку породила Мудрість. Переклад з сусурської відлунював у повітрі. Ісо сидів боком на предметі меблів, який, як Кіра була впевнена, напевне був стільцем, придатним для чотирилапих, і розмахував короткими ніжками в білих легінсах. Він виглядав похмуро. Кіра могла прочитати це за кодом гребеня та вух.

«Ти пам’ятаєш мене?» сказала Кіра.

«Я ще не вирішив, чи ти справжня», — сказав Ісо. «Напевне ні. Цікаво, чому ти так довго? Зазвичай рішення приймається досить швидко. Отже щось має бути важким. Можливо, ми знищуємо інший вид».

«Що?»

«Леру казав, — пояснив Ісо, — що у тому, що стосувалося людського питання, Мудрості знадобилися місяці, щоб розібратися з ним. Найдовший період, який вони коли-небудь мали».

Кіра знала це ім’я. Леру Іхенні Тан І був Принцом Мудрості, який прибував до Хрізотеміди, прибульцем, якого вона збиралася вбити.

«Ти знаєш Леру?»

«Він викликав мене», — сказав Ісо, а коли Кіра подивилася порожньо, сказав: «О, так, ти маєш бути людиною. Я не знаю еквівалентного відношення. Можливо, — і сусурус зник, бо вони перейшли на Т-стандарт, — він мій дядько? Мене завжди цікавило питання, чи є різниця між дядьком по матері та дядьком по батькові? Чи має значення, до якої частини вас належать ваші генетичні зв’язки?»

«Я не знаю», — сказала Кіра. «У мене ніколи не було батьків».

«У тебе є дядьки?»

«Один. Але він не генетичний родич».

«О, — сказав Ісо. Він мляво всівся у свій складний стілець. «Я цього не знав. Я нічого не знаю. Це не те саме, що просто читати, або дивитися записи, або коли все це сценарії, і… я ніколи не злізу з цього дурного каменю», — сказав він. «Я ніколи не зустріну нормальну людину, не кажучи вже про людину. Леру, ймовірно, навіть не дозволить мені бути на одній планеті з людиною».

«Чому ні?»

«Тому що ви дуже небезпечний вид», — сказав Ісо. «Б’юсь об заклад, що це правда. Ви коли-небудь справді когось убивали?»

— Ні, — сказала Кіра.

«Ось, — сказав Ісо, ніби це щось доводило.

«Я небезпечна», — сказала Кіра. «Я могла би тебе вбити». І, коли Ісо, здавалося, це не вразило, «Я збираюся вбити твого дядька».

«Я повірю в це, коли це станеться», — сказав Ісо.

«Думаєш, я цього не зроблю?»

«Ну, якщо ти справжня, — саркастично клацнуло вухо, — ти можеш спробувати».

«Чому ти думаєш, що я несправжня?» запитала Кіра. «Це кишеньковий всесвіт, чи не так?»

«Або часова петля, або крок убік, або щось таке», — сказав Ісо.

«Хіба я не повинна бути справжньою? Як я можу бути фальшивою?»

«О, ти не фейк. Фейки генеруються випадковим чином. Особа в масці. Чому ти питаєш?»

Це ті самі чотирнадцять мільярдів, тож вони, мабуть, уже звикли. «Я хочу знати, як це працює», — сказала Кіра.

«Як діє Мудрість?»

«Якщо ви її слуга, хіба ви не повинні знати?»

«Леру думає, що ми знали», — сказав Ісо. «До того, як це стало настільки складним».

— Розкажи мені, — сказала Кіра.

Аві сказав, що це схоже на агоге, тому Кіра очікувала системних речей. Але Ісо розповів це як одну зі звичайних історій, які Кіра слухала у дитячій кімнаті - старі казки Землі.

Колись були люди, які були дуже нещасливими та злими, почав Ісо. Це їх бентежило, бо вони вважали себе хорошими людьми. Вони намагалися мати царя, який був хорошою людиною, щоб він вказував їм, що робити: але незалежно від того, хто був королем, ця людина виявлялася нещасливішою та злодійкуватішою за всіх інших. Потім вони спробували кожен взяти відповідальність на себе, і це теж не спрацювало; це просто означало, що їм не було кого звинувачувати. Згодом вони зрозуміли, що на них накладене прокляття.

«Прокляття?» сказала Кіра. «Серйозно?»

«Тсс», — сказав Ісо. «Це історія».

Нещасні люди мандрували, сподіваючись дізнатися розгадку; але куди б вони не йшли, все було так само погано. Їм стало ясно, що весь Всесвіт проклятий.

— Серйозно?, — повторила Кіра.

«Отож одного разу, — сказав Ісо, роздратовано спалахнувши, — одна розумна людина зрозуміла, що проблема в тому, що хто б що не робив, вони не можуть знати, що станеться далі. Ніхто не хотів робити зло, вони просто не знали, як робити правильно. Тож розумна людина створила машину, яка знала все. Ви могли проконсультуватися з машиною та дізнатися, що найкраще зробити, і навіть якщо це закінчиться погано, ви принаймні знатимете, що всі інші речі, які ви могли зробити, були би ще гіршими».

— Але маджо не звертаються до Мудрості, — сказала Кіра. «Мудрість головна».

«То чому б не заощадити час?» сказав Ісо. «У будь-якому випадку, ідея була такою. Машина, яка знає все. Вузли в кожному цивілізованому світі, де будь-хто може дізнатися про все; а ще є місце, де машина моделює можливості. І хоч всесвіт все ще проклятий — зрештою це метафора, — отже, все не ідеально, але суть Мудрості в тому, що могло бути й гірше».

«То для чого ви тут?»

Ісо показав дрібні зуби з дивним виразом, який Кіра за мить розгледіла як гримасу. «Леру мені не каже».

«Ти знаєш, що тебе тут насправді немає», — сказала Кіра.

«Це все ускладнює».

«Мені здається, ви втікач. Ви хотіли піти кудись, де Мудрість не могла би вас знайти, чи не так? І ви хотіли знати про людей».

«Мене це просто турбує», — сказав Ісо. «Ви не маджо, за винятком того, що ви явно є або маєте ним бути: ви думаєте, ви відчуваєте. І знищення цілого садового світу — цілого розумного виду та екосистеми, яка їх створила! — суть дурної Мудрості полягає в тому, що вона має на меті щоразу робити правильний вибір. Найменш поганий вибір. Але як це могло бути правильним?»

«Можливо, ваша машина знає не так багато, як ви думаєте, — сказала Кіра.

«Я ненавиджу це», — сказав Ісо. «Я ненавиджу це… я ненавиджу це…»

— Тому ви таки втікач, — сказала Кіра. «Ви пішли шукати туди, де не було Мудрості. Ви не були загубленим ідіотом, ви шукали Гею».

— Гея, — повторив Ісо. «Це ті люди-сепаратисти, чи не так? Терористи». Вони здається арештовані. «Можливо, я так і зроблю».

«Вони вб’ють вас», — сказала Кіра.

— Ну, — сказав Ісо. «Можливо, це буде справедливо».

«Як це справедливо? Ти просто один з маджо, — сказала Кіра. «Ти не Мудрість». Потім вона замовкла, оскільки власні слова вдарили по ній зі страшною силою. Ісо був лише одним з маджо. Ісо не вбивав її світ. Що, коли вони всі…

Її думки хиталися на межі усвідомлення, якого вона не хотіла приймати. Кіру потрясла думка, що вона могла відкинути таку можливість, і вона ледь не пропустила слова Ісо, який сказав: «Але я думаю, що так».

«Що?»

«Я думаю, це те, що Леру мені не скаже», — сказав Ісо. «Я думаю, що саме тому я ще існую».

— Не будь смішним, — сказала Кіра. «Ти людина. Мудрість це машина».

«Що ти про це можеш знати?» сказав Ісо. «Ти — вигадка».

— Я ні, — сказала Кіра.

«Це безглуздо», — сказав Ісо. «Чого ти тут? Знову двері та ключі?»

«Ні, я не закінчила», — сказала Кіра. «Послухай мене…»

«Двері, ключ», — сказав Ісо, проказуючи команду: зелене світло затверділо навколо Кіри у рамку, і сила, яку вона не могла побачити, штовхнула її назад крізь неї. Останнє, що вона почула, було «До зустрічі на Геї. Якщо ти існуєш».

Сценарій розпався. Кіра знову стояла по кісточки у воді. Вона чекала, що Аві скаже щось саркастичне…

…чого він не зробив, тому що його не було у залі, як і його станції управління. Кіра роздратовано фиркнула. Вона пішла в куток, де залишила Ісо, справжнього Ісо.

(Ми не зустрічалися раніше? - запитав він. Це було перше, що він їй сказав на Геї.)

«Ти справді дурний», — сказала вона йому. Він був непритомний і не відповідав. «Просто… такий дурний. Чому Гея? Повинні бути інші місця, куди може піти маджо-втікач. Всесвіт величезний. Ти міг би просто знайти якийсь камінь і жити на ньому… але Ісо вже жив на камені, подумала вона; у світі, позбавленому атмосфери, напівпокинутому палаці, повному комор зі старожитностями і примарних видінь нереальних всесвітів.

Кіра присіла, щоб перевірити зламаний палець і надрізане вухо. Вухо Ісо здригнулося під її пальцями, коли вона торкнулася його. Їй здалося, що його очі розплющилися.

«Ти справді був там?» — запитала вона. Мудрість могла намагатися нею маніпулювати. Хоча яка користь була для Мудрості, якщо Кіра навчилася танцю з палицями…

Ісо щось пробурмотів, але Кіра не могла це зрозуміти. Потім він знову затих.

Кіра підвелася, покинула його і пішла шукати Аві.

У контрольній камері його не було. Мегі також зник. Кіра, роздратована, повернулася до райської печери. З усіх часів, коли можна блукати…

Їх неважко було знайти. Вона просто послідувала за бджолами, яких приваблював рух. Пара бджіл витягла її з контрольної камери до райської печери і звернули в пишну блакитну рослинність ліворуч від неї. Кіра подалася слідом за ними.

Магі і Аві виявили ряд сходів, які вели з нічого в ніщо — один заплутаний шар рослинності до іншого, — і тепер сиділи на них. Це було гарне місце, тому, ймовірно, Магі знайшов його. Але зараз він, здається, не звертав уваги на оточення.

Вони цілувалися. Магі тримав руки на обличчі Аві, а Аві тримав одну руку на плечі Магі, рівно, наче хотів відштовхнути його, але забув.

Кіра ледь не втекла, але роздратувалась сама на себе й замість цього голосно прокашлялася.

Магі перестав цілувати Аві, але не тому, що він це помітив. Він сказав: «Отже…»

«Ти вільна, ідіотко», — сказав Аві. «Ти вийшла. Знайомся з кимось у своїй тупій школі. Ви майже напевно можете зробити це краще».

— О, — сказав Магі. «Але…»

— Але нічого, — сказав Аві. «Я майже напевне можу зробити краще. Слухай, не скористатися перевагами відчайдушного підлітка, який обожнює мене, — це потенційно єдина хороша річ, яку я зробив за останні вісімнадцять місяців». Він засміявся. «Ми всі облажані. Гея облажалася. Не будемо зважати на це. У будь-якому випадку я зайнятий».

— Ти підліток, — сказав Магі. «Це лише рік. Я…”

Кіра сказала: «Гей».

Магі злякався й упав зі сходинки, на якій сидів. Його рука провела по животу, коли він здригнувся. Тієї ж миті Аві підвівся і відійшов за два кроки, наче міг змусити Кіру не бачити того, що вона бачила.

«Покажи мені», — сказала Кіра. Магі підняв на неї широко розплющені очі. Кіра зробила нетерплячий жест.

Одна з ран, залишених тигром, розкрилася і трохи кровоточила, але лише трохи. Це було добре. Кіра підвела очі й побачила, що Магі усе ще дивиться на неї широко розплющеними очима. Він виглядав переляканим.

«Чому ти боїшся мене?» тихо сказала вона.

Магі нічого не сказав, а потім схилив голову, а потім сказав: «Вибач. Це — Гея».

Кіра сказала: «Я не Гея».

Це зайняло мить, але Магі кивнув. Тоді він зустрів її погляд. Кіра випросталася. Аві спостерігав за нею холодним цинічним поглядом, ніби очікував — чого?

Були причини, вагомі причини, чому Гея була такою, якою вона була. Цілі для населення. Обов’язок. Потреба в порядку, потреба в плані, потреба в певній мірі контролю над майбутнім людства. Але Кіра подумала — і це була її думка, а не одне з саркастичних зауважень Аві чи одне з дрібних запитань Ісо — вони могли сказати нам, що залишилися інші люди.

Звичайно, могли. Кіра знала про колаборантів. Вона знала про зрадників. Але ніхто ніколи не казав, що у Всесвіті є щось подібне до Хризотеміди, людського місця, людського світу. Ніхто нічого не казав, але командування повинно було про це знати. Командування наказало Магі нанести удар, а Кіру відправило у дитячу кімнату, хоча вони знали…

І Магі тепер був нещасним. А Кіра була… розлюченою.

Кіра лютувала.

Вона була розлюченою з того моменту, як їй дали призначення.

«Вони відправили Лізабель до дитячої», — подумала вона навмисне розпалюючи себе. Адмірал Рассел покладе на неї руки. Клео боялася, що не вийде на бій, а Магі думав, що він повинен мені збрехати. Аві облажався. Ісо весь час був особистістю. І Урса втекла, вона втекла, як тільки змогла, і вона взяла свого сина з собою.

І навіщо прикидатися, припини прикидатися, припини брехати, звичайно, Еллі був сином Урси. Урса мала дитяче ліжечко в покоях Джоле. Вона мала особливе ставлення. Всі казали, що це її погубило. Кіра наполегливо працювала, щоб не зібрати це разом — чому? Урса забрала свою дитину і втекла. Кіра забрала себе, своє власне тіло, перш ніж його використають так, як хотіло Командування. І втекла теж.

Зі станцією Гея було щось не так. Зі станцією Гея завжди було щось не так. А господарем Геї був дядько Кіри Джоле, який підтвердив її призначення своїм петельним підписом.

«Валлі?» сказав Магі.

«Я в порядку», — сказала Кіра. «Ти в порядку. Все добре. Не чіпай мене». Магі позадкував. «Ні… вибач, я просто, тьфу. Проходження усіх цих сценаріїв, — це була брехня, — це біль.

«Я можу пройти наступний», — сказав Магі.

«Ні!» сказала Кіра. Шукаючи виправдання, вона додала: «Ти поранений».

Повернувшись у контрольну печеру, Аві щось пробурмотів Бджолі, яка сіла йому на плече, і вона покликала групу своїх товаришів. Разом вони почали створювати з мерехтливої ​​нікчемності м’яку палетку з губчастого матеріалу. «Б’юся об заклад, ти все ще втомлений», — сказав він Магі.

Магі скорчив гримасу, але таки ліг і майже одразу заснув.

«Скажи їм зробити ще одну для Ісо», — сказала Кіра.

«Звичайно», — сказав Аві й невиразно показав Бджолам у куток. Він якомога більше уникав дивитися в бік Ісо. Тоді він викликав свою затуманену панель керування, яка повернулася до існування, подивився на неї, здивовано сказав: «Ага», і знову відхилив її. «Це може працювати самостійно трохи довше», — сказав він. «Я майже закінчив».

«О, — сказала Кіра. «Це добре».

«Вас наздогнав когнітивний дисонанс?» — запитав Аві.

Кіра сказав: «Я не знаю, що це таке».

«Ти насправді не дурна, правда», — сказав Аві. «Дурніша за мене, але хто не такий. Що тебе вразило?»

«Я вважаю, що командир Джоле трахнув мою сестру», — сказала Кіра. Це було наче кинутися в холодну воду в полярному сценарії; боліло не менше, якщо ви вагалися.

«Трахнув?» — сказав Аві відсторонено й делікатно, ніби він підбирав слово пінцетом, щоб перевірити його.

«Ви знаєте, що я маю на увазі».

Була пауза. Тіньовий двигун ожив знову, тихе гудіння й тріск, без видимої причини. Кіра звикла до того, що це дивно. Весь цей вузол був дивним. Мудрість була дивною.

Аві з дивовижною лагідністю сказав: «Вибач», а потім: «Це все зламало тебе всередині, чи не так».

«Але цього не повинно бути», — сказала Кіра. «Ми герої, ми патріоти, ми ті, хто не здався, коли маджо…»

«Коли маджо вбили наш світ», — закінчив Аві. «Що вони й зробили, як ви знаєте». Він зітхнув. «Гея створена з брехні. Я зрозумів це рано. Магнуса вдарили цим по голові, коли він закохався в когось, у кого не повинен був закохуватися. А ти, Валькірі, ти знала це з тих пір, як вони десять років вивішували над твоєю головою оцінки тренувань, ніби це мало значення, а потім усе одно кинули тебе в дитячу кімнату. Чи не так?»

— Так, — сказала Кіра.

Так, вона знала. Це була правда.

«Але дещиця на дні, яка не є брехнею, — сказав Аві, — єдина правдива річ, що залишилася після того, як решта брехні розвалилася, полягає в наступному: була війна, і ми програли, і маджо вбили нашу планету, і прийшли, щоб переконатися в цьому. Чотирнадцять мільярдів людей».

«Ви сказали, що це трапляється кожного разу, коли хтось провалює Судний день», — сказала Кіра. «Я… стільки разів…»

«Я придурок», — сказав Аві. «Але агоге — о, це і справжнє, і ні. Ті маленькі всесвіти, які він генерує, перестають існувати, як тільки сценарій закінчується. Тож так, ви багато разів терпіли невдачі, коли це не рахувалося. Маджо досягли успіху єдиного разу, коли їм це вдалося».

Кіра нічого не сказала.

«Ми діти Землі», — сказав Аві. Він розсміявся, високо. «Ти з Магнусом, до біса. У мене не було друзів з дитсадку. Я був диваком із початку статевого дозрівання, але я був отруйним маленьким лайном набагато довше».

«Ми друзі по нещастю?» запитала Кіра.

«Закритість Геї», — сказав Аві. «Брехлива сором’язливіть Джоле. Біженці на Хризотеміді — агов, хтось з благодійників схопив вас на вулиці? Навіть мене ніколи раніше так не опікували». Знову сміх, але глибший, і в його очах за окулярами спалахнула іскра. «Але ми все ще діти Землі, Валькірі. Це єдине, що станція Гея зробила правильно. І ось що правда, якщо ви захочете це зробити правдою: поки ми живі, вороги боятимуться нас».

На мить настала тиша. Кіра чула дихання Магі, повільне й рівне. Тіньовий двигун тепер рівномірно гудів. Вода в басейні, де створювалися сценарії, бриніла.

«Ти дійсно можеш виграти війну», — сказала вона.

«Принц Леру прибуде через два дні», — сказав Аві. «Я буду контролювати все через шість годин. Я не знаю, що ви робили під час останнього заходу, але зараз мені усе відкрито. І як тільки я контролюватиму Мудрість — навіть один вузол Мудрості — все буде добре. Спостерігай за мною».

— Я тобі вірю, — сказала Кіра. Зелене світло від відкинутих ниток нереальності тіньового двигуна брижувало вздовж стін камери керування. «Вони нас боятимуться. Чому він це робить?»

«Тому що», — сказав Аві, а потім сказав: «Ох, чорт,!» і підвівся.

«Я тобі потрібна?» сказала Кіра. Вона побачила, як над водою утворюються туманні фігури. «Я зайду у сценарій».

«Ні, не потрібна», — сказав Аві. «Розбуди Магнуса. Йому доведеться це зробити. Магнус!» У нього був напрочуд гарний командний голос. Магі із заплющеними очима різко підвівся на своєму піддоні. «Вставай, готуйся».

«Він поранений», — сказала Кіра.

«Я знаю! Але я не маю на що спертися, тому що ти вбила мого довбаного тигра!» Аві обернувся й подивився на неї. «Наскільки серйозно ти думала про вбивство Принца Мудрості, коли він сюди прийде?»

«Звичайно, я була серйозною, — сказала Кіра.

— Добре, — сказав Аві. «Тому що він прибув на два дні раніше, і якщо він потрапить у цю камеру до того, як я повністю отримаю контроль, ми програли».

РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТЬ

ПРИНЦ

Дивовижна рослинність райської печери добре прикривала її.

Кіра чекала, спокійно і не нервуючись. Вона не взяла пістолет, запропонований Аві. Вона хотіла зробити це близько та особисто. Вона хотіла відчути, як ніж глибоко вріжеться у плоть Леру Іхенні Тан І. Це мій дядько, сказав Ісо.

Кіра чекала все своє життя, щоб зіткнутися віч-на-віч з кимось таким, кого вона могла звинуватити і помститися.

Це була просто засідка. Навіщо турбуватися про щось складне? Мажори були тими, хто робив щось складне: технології, політика, брехня. Люди ж не мали нічого, крім сирої сили, яка була успадкованою від Землі. Кіра була більшою за будь-якого маджо. Вона була швидшою за будь-якого маджо. Вона могла витримати більше спеки, більше холоду, більше болю, більше страждань; вона могла винести все; і коли Леру пройде через арочний вхід до райської печери, Кіра вискочить із кущів, і ніж зайде прямо в одне з тих великих і блискучих чужих очей.

Справедлива страта. Життя принца за вбитий світ.

Але перші фігури в печері були занадто великими, щоб бути прибульцями. Вони були одягнені в чорне і мали зброю, по одній у кожного, загалом їх було шість. Козирки на їхніх обличчях не робили охоронців менш людьми для Кіри. Вона видихнула. Зрадники, колаборанти. Це не мало значення. Один проти шести. Це було б важко.

Кіра могла би це зробити. Вона могла все.

Ви коли-небудь справді вбивали когось?

Тоді за шістьма людьми увійшов Принц Мудрості. «Можливо, ви послужите мені люб’язністю, почекавши тут», — сказав він. У нього був такий самий музичний акцент, як і в Ісо, хоча його голос був трохи глибшим і значно спокійнішим.

Кіра витріщилася, класифікуючи відмінності між цим та єдиним іншим маджо-зі, якого вона коли-небудь бачила. Рухи Леру були повільніші й впевненіші. Його вуха смикалися менше. Забарвлення було темнішим, із сірим відтінком майже до темно-синього, від діагональних візерунків на руках до тонких кінчиків довгих хвостовиків його гребеня. Його очі без зіниць були темно-багряного кольору, наче синці. Він носив білу мантію, вишиту білим візерунком, розкриту спереду поверх простої білої нижньої білизни, яка, як побачила Кіра, точно відповідала вбранню, яке носив Ісо в Покоях Мудреців.

«Сер, я протестую», — сказав один з людей-охоронців. Це був жіночий голос, який вирвався з громіздкого тіла, що злякало Кіру; і вона могла прочитати мову командних нашивок на плечі жінки — вона була сержантом, — що також її налякало. Вона тримала дихання тихим і рівним свідомим зусиллям. Це були люди-солдати. Можливо, хтось із них мав покращений слух. Можливо, всі. Вона не хотіла створювати різких змін у звуковому ландшафті. Але якби вона могла затримати подих, вона б це зробила. Вона думала: Будь ласка, будь ласка, залишайся там, я теж не хочу тебе вбивати.

Леру щось пробурмотів до охоронця. Вона не виглядала щасливою; навіть із щитком і повним бронежилетом Кіра могла бачити це по її плечах. Але вона поступилася й дала команду своєму загону, який зайняв позиції біля входу в лабіринт тунелів.

«Я запевняю вас, — сказав Леру, — що тут не може бути жодної загрози моїй безпеці».

Він підняв одну довгу тонку руку з трьома пальцями вгору, безповоротний жест, який Кіра упізнала як жест Ісо. Повітря замерехтіло зеленим кольором і створило довгу палицю, що лягла між синьо-сірими пальцями маджо. Жменька бджіл із марлевими крилами й зірковими очима злетіла з висоти печери, щоб поплисти навколо Леру лінивою спіраллю. Вуха принца злегка ворухнули. «Ах, слуги», — сказав він. “Чудово. Будь ласка, друзі мої, насолоджуйтесь садом. Минуло багато часу з тих пір, як я був тут востаннє, і це має бути місцем радості».

Мова тіла сержанта дуже твердо говорила, що вона не мала наміру насолоджуватися садом. Леру або не міг прочитати, або не цікавився. Не озираючись, вони рушили прогулянковим кроком у прекрасний синьо-золотий хаос рослинного світу.

Кіра, мовчки рухаючись під прикриттям, стежачи більше за лініями зору людей, ніж за маджо, пішла слідом.

Леру не попрямував прямо до шахти і вниз до контрольної камери. Замість цього він походив по райській печері, час від часу стукаючи палицею по цибулині рослинного світу, щоб вона розкидала всюди порошкоподібне насіння. Невдовзі на його білих шатах з’явився слабкий наліт червоного пилку. Кіра сказала собі, що чекає нагоди.

Прогулянка маджо привела до виступу, де вона знайшла Магі, який цілувався з Аві. Там вони зробили паузу. Дюжина бджіл невиразно кружляли вгорі, у формі циклону, схожого на шторм.

Леру Іхенні Тан І, Принц Мудрості, майстер майоди, зауважив: «Дотепер у вас було кілька шансів. Я можу лише припустити, що ви тут не для того, щоб убити мене».

Кіра завмерла.

«Мій зір гірший, ніж у людини, але слух кращий», — сказав маджо. «Колись ми були — я думаю, ви цього не знаєте — сутінковим видом. Звук — великий зрадник у сутінках. Я чудово пристосований до того, щоб розпізнавати шум великого хижака, який рухається кущами. Приходьте, обговоримо ваші претензії, як розумні люди. Віч-на-віч, я вважаю, це ідіома. Моя власна мова зробила б це «серією трелей», що має дуже схоже значення».

Кіра повільно встала. У неї був свій польовий ніж. Хрестик задовольняюче притиснувся до її скручених пальців. Очі кольору синців звернулися до неї, а довгі вуха згиналися. Леру сказав: «Ах. Людина».

«А кого ви очікували?»

— Ну, людину, — сказав Леру. «Безумовно, це найбільш вірогідна можливість. Але Всесвіт сповнений малоймовірностей. Наприклад, навряд чи хтось наважиться зайти у цей заклад; і малоймовірно, що, зробивши це, вони знайдуть шлях повз численні пастки та заходи безпеки. Ви повинні бути здібною людиною».

Кіра поняття не мала, що минала повторні пастки. Вона пригадала, як Аві вів їх через лабіринт тунелів. Вона нічого не сказала.

— Особливо для такої молодої, — продовжив Леру. «Ви підліток?»

«Навіщо тобі знати», — сказала Кіра.

«Я мав на меті знати», — сказав Леру. «Пробачте за мою неввічливість, але я вважаю, що людську стать важче вгадати без очевидних культурних маркерів, наприклад, як у птахів? Вибачте мені. Борода. У вас є сильні сторони?»

Кіра нічого не сказала.

“Ні?”

«Для вас не має значення, — сказала вона, — хлопчик я чи дівчинка».

— Два варіанти, — зауважив Леру. «Ви з традиціоналістської культури».

«Ти нічого не знаєш про мене».

— Навпаки, — сказав Леру. «Я багато знаю про вас, а ви нічого не знаєте про мене. Ви підліток, ні фізично, ні розумово повністю не розвинений, хоча більш ніж здатний розуміти свої дії та нести за них відповідальність. Ви походите з того, що можна назвати зухвалим типом людського суспільства, яке перед лицем сучасних труднощів знайшло притулок у радикальному, романтичному відступі в минуле. Я впевнений, що осередки таких настроїв існують на Хризотеміді, хоча вони були чемно приховані від мого погляду, але я сумніваюся, що ви виросли на Хризотеміді, де залишилося дуже мало так званих людей бойової породи останніх днів землян. Війна — і жоден із них, звичайно, не молодший за тридцять».

— Війна Маджо, — сказала Кіра.

Леру схилив голову. — Це говорить мені про те, що ви, швидше за все, представник негідної держави, яка називає себе станцією Гея. Ваша політика є радикальною, войовничою та сепаратистською, і я особисто у вашій свідомості є жахливим ворогом роду людського. Я правий?»

Кіра сказала: «Неважливо, якщо ви покличете на допомогу. Твої охоронці-зрадники не доберуться сюди досить швидко».

«Я не маю наміру кликати на допомогу», — сказав Леру. «Ти маєш намір мене вбити?»

«Чому ти не боїшся!»

«Мені майже десять тисяч років», — сказав маджо. «Увесь цей час я служив цілям Мудрості. Ти зовсім молода і не дуже страшна».

Кіра поправила спітнілу хватку ножа. Леру подивився вниз, і його гребінь опустився, але він м’яко сказав: «Смерть також не дуже страшна. Я хотів би, щоб ви знали, що я ні в якому разі не є ворогом людства».

— Ти сам казав, — сказала Кіра. «Що служиш Мудрості».

— Так, — сказав Леру. «Мудрість теж не ворог людства».

«Ти вбив наш світ!»

«Трагічна, неминуча жертва».

«Чотирнадцять мільярдів людей», — сказала Кіра.

— Так, — сказав Леру. «Проти інтересів трильйонів. Я сумніваюся, що це на вас вплине. Більшість людей погано володіють цифрами. І в будь-якому випадку я розумію, що деякі речі потрібно сприймати особисто. Я давно не сприймаю, але більшість живих істот так, і це одна з речей, через яку їх варто зберегти. Чи можу я розповісти вам про майбутнє вашого виду?»

«Ви хочете нами правити!»

«Ні. Майода — це не імперія, не тиранія і навіть не федерація», — сказав Леру. «Майода складається з розумних людей, як всесвіт складається із зоряного пилу та порожнечі. Ось ваше майбутнє, молода людино: людство виживе. Його люди житимуть так, як їм здається найкращим. Вони розумні. Якщо вони страждають, то не через фізичні потреби. Якщо вони не найбільші під зірками, вони також не найменші. Вони керують собою; вони роблять це мудро. Вони не бояться і не викликають страху в інших. І вони, безсумнівно, змішуються в науковій діяльності, у комерції, у прихильності — я знаю, що ви шалено віддані зв’язуванню парами — і тому найкраща частина їхніх окремих якостей переходить на користь майоди, тобто на благо всіх, хто думає і відчуває. Це майбутнє миру та процвітання; щастя, я сподіваюся, для багатьох, оскільки навіть Мудрість не може гарантувати щастя для всіх. Це майбутнє, до якого я прагнув з того моменту, як дізнався про існування людства, і це, запевняю вас, з найвищих і найбезкорисливіших мотивів, які тільки можна уявити».

«Так, і при цьому…» — сказала Кіра, підходячи ближче, змінюючи хватку, дивлячись йому в очі. Праве око, подумала вона; я проколю цьому інопланетянину праве око, і він помре — «…ти керуєш Мудрістю…»

— Навряд чи, — пробурмотів Леру.

«…і ви надіслали бомбу, що вбиває планети, на наш рідний світ, ви знищили все і всіх…»

— Навряд чи, — знову сказав Леру. «Зрештою, ти існуєш».

«І я повинна вірити, що ти не наш ворог, що ти весь час хотів для нас лише найкращого».

«Найкращого для вас, а також для всіх інших», — виправив Леру, усе ще з тим розлюченим, непроникним спокоєм. «Це мій обов’язок».

— Я тобі не вірю, — сказала Кіра. Вона розгорнулася в рух, як клацання батога. Її ніж полетів до цього нерозбірливого ока без зіниці…

І зупинився. Кіра відчула поштовх у всій своїй руці та плечі, коли Леру швидко й без марних рухів заблокував удар палицею, яку все ще тримав. Ніж Кіри ковзнув уздовж нього набік, і хоча палиця виглядала як тендітна органічна речовина, геанське лезо навіть не подряпало його. Леру не сказав нічого. Вони не рухалися.

Кіра, забувши про охоронців з іншого боку печери, розчаровано скрикнула і вдарила ще раз. Цього разу Леру таки поворухнувся, просто щоб відступити з її шляху. Вона втратила рівновагу й спіткнулася об виступ, про який забула. Маджо все ще нерозбірливо дивився на неї. Палиця була в його руках, збалансована між його довгими пальцями в розслабленому та впевненому хваті двома руками, який Кіра упізнала, тому що це було з танцю з палицею Ісо.

Вона швидко зрозуміла, знову й знову намагаючись влучити в Принца Мудрості, що ценіколи не було дурним танцем. Це було тренування зі зброєю, зброєю, яку Кіра не впізнала, бо Ісо був жахливо поганий з нею.

Леру був повною протилежністю Ісо: швидкий, зосереджений, експерт. Він захищався, знову й знову відвертаючись від ножа Кіра, блокуючи палицею лише тоді, коли це було необхідно. Це призвело до дуже дивної односторонньої боротьби. Майже дурної. Кіра ненавиділа почуватися дурною.

«Ти втомишся раніше, ніж я», — сказала вона, обертаючись. Голова Леру не поверталася, його очі не стежили за нею, але вуха поверталися. Вони підслуховували її.

«Звичайно» — це все, що він сказав, дуже м’яко.

«Ти не можеш бігти настільки швидко, щоб втекти від мене».

«Цілком вірно».

«То що ти збираєшся робити? Кричати про допомогу?» Кіра засміялася, і затамувала подих. «Змусиш людей прийти врятувати вас від людей?»

«Я б волів цього не робити», — сказав Леру. «Вони точно вбили б вас, і ви можете вбити одного чи кількох із них. Це були б сумні результати».

Кіра вдарила, цього разу низько, поштовх у живіт. Леру відійшов із виглядом ввічливих вибачень, але палиця цього разу опустилася й вийшла — швидко! клятий інопланетянин був таким швидким! — і Кіра спіткнулася об неї й завалилася в кущі. Вона загарчала і намагалася підскочити…

І не змогла.

Сині й золотисті рослини випустили міцно стримуючі вусики, вхопивши її щиколотки та зап’ястя. Вони не були сильними. Кіра вирвалася двома-трьома добрими рухами ножа й відстибнула геть. За той час Леру зробив кілька розумних кроків назад, дозволивши своїй палиці досягти переваги. Але тепер Кіру хвилювала не палиця. Як маджо змусив рослини це зробити? Її очі бігали з боку в бік. Навколо було багато рослинності. Досі нічого подібного не було — вони були обкладинкою, фоном. Але якщо це перетворилося на погрозу, що, в біса, мала робити Кіра? У неї був ніж, коли їй був потрібен вогнемет.

«Ваші дії дуже нерозумні», — сказав Леру. «Будь ласка, перегляньте їх».

«Хай, — сказала Кіра. Це було неправильно. Вона мала бути жорсткішою за інопланетянина. Вона була міцнішою за інопланетянина. Лише це мало мати значення.

Циклон Бджіл над її головою зрріс; це почалося як жменька, але тепер майже всі трутні в печері мали бути у цьому вирі невизначеного руху. Леру глянув на нього вгору.

Кіра атакувала. У неї в руці був ніж, але вона майже не думала про нього. Вона була великою, сильною і жахливою, і вона міцно вдарилася в Принца Мудрості, і цього разу вони обидва впали, а Кіра опинилася зверху. Так…

Спалах зеленуватого несвітла, мерехтіння примарних відчуттів: гаряче, холодне, поколювання в пальцях, велика вага тисне на неї згори…

І Кіра знову стояла там, де вона була на початку.

«Вимірна пастка», — сказала вона, облизуючи губи, відчуваючи смак крові. «Думаєте, це мене налякає? Я тренувалася зі стрибками».

Леру тільки зітхнув. Він підняв одну зі своїх худих рук, без палиці.

І хмара Бджіл опустилася на Кіру.

Вони не атакували. Вони просто заважали. Кіра розбила одну з цих речей, коли увірвалася до закладу. Вона знала, наскільки крихкими були їхні тіла, як легко було розчавити панцири, відірвати крила й відкинути їх убік. Вона робила це, наосліп, пробиваючись ліктями крізь масу — їх було так багато, що вона більше не бачила маджо, ледве могла розрізнити блакитні й золоті плями рослин. Вона не зазнала невдачі. Вона б не підвела. Вона не могла зазнати невдачі.

Тоді бджоли раптово розбіглися, залишивши лише доріжку сумних потрісканих панцирів. А Леру вже не було.

«Прокляття», — видихнула Кіра. Вона помчала до шахти, яка вела вниз до контрольної камери. Її довгі кроки з’їли райську печеру, спіральний пандус. Вона не могла позбутися незрозумілого відчуття, що світ обертається навколо неї…

Це не було запамороченням. Це був тіньовий двигун.

Він беззвучно ревів, і Кіра відчула гравітаційний вир. Вона перетворила довгий крок на незграбний стрибок і приземлилася, важко крутячись, коли планета жалібно підтвердила свою вагу проти розмірного спотворення. Блискучий біль уздовж її руки — вона здерла шкіру. Частина її свідомості, яка завжди вміла помічати жало в хвості сценарію, нагадала їй, що десь було шість людських охоронців, які вже, мабуть, помітили, що щось не так: шість солдатів-людей зі зброєю.

Це була наступна проблема. Ось така послідовність проблем: Леру, попереду неї в тунелі, все ще з трьома або чотирма супроводжуючими бджолами, які гудуть навколо його голови, а за ними тьмяне зелене мерехтіння тіньового простору за роботою.

Кіра побігла. Але це було як бігти у кошмарі: вона відчувала, як ворушаться ноги, болять легені, але нічого не змінювалося. Інше викривлення котилося до неї, цього разу в космосі, а не через силу тяжіння, і воно тимчасово телескопувало тунель у майже нескінченну смугу темряви.

Потім воно відскочило назад. Внутрішнє вухо Кіра дзвеніло, але їй було байдуже. Вона кинулася вперед у камеру керування.

І не впізнала її. Стіни згорнулися, змінившись блискучою зірковою порожнечею; рослини все ще були там, але більшість із них згорнулися й побуріли, тоді як ті кілька, що залишилися, виросли незмірно, вище за стелю кімнати, вище за райську печеру вгорі, розкручений блакитний ліс посеред нереального. «Хм», — почула Кіра, як Леру сказав тоном не більше ніж легкого здивування. «Деякий цікавий рифтворк».

Тільки калюжа води була такою ж, нерухомою та сяючою під люлькою тіньового двигуна. Сам двигун, як зрозуміла Кіра, маючи змогу тепер оцінити його, був величезний. Здавалося, він розширювався в усіх напрямках, у формах, які були хвилястими та органічними та згорталися на собі, як кишки. Частини простягалися ще далі, у нескінченну порожнечу, з невиразним припущенням, що десь удалині існують інші вузлуваті конгломерати машин. Його металеві руки виблискували зеленуватими відблисками тіньового простору. Він навис над ними, як хижа комаха.

«Ви дієте всупереч Мудрості», — пролунав ніжний голос великої машини звідусіль і нізвідки. «Ваші дії нерозумні. Ваші дії нерозумні. Ваші дії нерозумні…

«дістав його», — почула вона, як сказав Аві, і Кіра побачила його, просто крихітну фігурку біля серця хаосу. «Магнус, виходь звідти!»

Магі спотикався, по щиколотки у воді, виглядаючи страшенно переляканим.

«Твої дії…» - сказала Мудрість і зупинилася.

У новій тиші Леру сказав: «Вражаюче».

Аві обернувся. Він подивився на Князя Мудрості, що стояв там із супроводом Бджіл. Вираз його обличчя спотворився гіркою маскою.

«Валькірі, — сказав він, — у тебе була одна робота».

Кіра гаркнула і кинулася на Леру. Але він зник і знову з’явився, стоячи поруч з Аві біля туманної панелі керування. «Незвичайно, але ефективно», — зауважили йому, коли він зіщулився й намацав пістолет. «Ні, будь ласка, не намагайтеся застрелити мене. Ви повинні розуміти, що це не спрацює. З цікавості, як ти… ага».

Принц помітив сумний зім’ятий пучок Ісо без свідомості.

— Це жорстоко, — тихо сказав Леру.

«Ти не маєш права судити його», — різко сказав Кіра. Вона повільно пересувалася химерно розширеною камерою управління, намагаючись вибрати вдалий кут. Леру був дуже близько як до Аві, так і до пульта. Повалити його на землю — гаразд, це не спрацювало, але на мить відвернуло його. Нічого не вийде, поки на боці маджо буде абсурдна сила Мудрості. Кіра спробувала перехопити погляд Аві. Я відверну голову, а ти закінчуй роботу. Аві не дивився на неї.

Магі її зрозумів. Він усе ще виглядав переляканим. Але Кіра кивнула йому, і тепер вони обоє неухильно й обережно наближалися до маджо, який, здавалося, зовсім про них забув. Увага Леру була прикута до заплутаного викривлення тіньового двигуна, що тягнеться в нескінченну далечінь, яка не повинна існувати всередині планети. «Я так розумію, що ви теж терорист?» — розмовно сказав він Аві. «Яке жахливе марнування ваших здібностей. Це визначне досягнення».

Аві нічого не сказав.

«Але що б ти не думав, що робиш тут, я боюся, що зараз це закінчиться», — сказав Леру. «Боюсь, ваша помилка полягала не в тому, що ви відключили сервери. Вони набагато витонченіші, ніж здаються». Він показав палицею в бік дрейфуючих бджіл.

Бджоли нічого не зробили. Вони продовжували дрейфувати.

Аві тонко посміхнувся. «Так, я помітив, — сказав він. «Зараз».

Кіра і Магс рухалися як одне ціле: двоє дітей Землі, двоє воїнів Геї. Їм не потрібно було нічого говорити. Вони прекрасно розуміли один одного. Їх було не зупинити. Магі збив Леру з ніг так само, як це зробила Кіра, і так само був переміщений через всю кімнату, але цього разу Кіра був там, щоб втрутитися замість нього. Вона вирвала палицю з рук Леру й зламала її навпіл одним сильним поштовхом коліна, а потім її також віднесло назад, але цього разу це її не збило; спека, холод, нова позиція, але Кіра тренувалася зі стрибковими хаками; це був просто хак у стрибку з кимось іншим за кермом.

Крім того, ще був Магі, який знову наближався до Леру, тому що маджо міг мати мішок хитрощів, але Кіра і Магі були людьми, вони були великими, сильними та швидкими, і їм не потрібні були хитрощі, щоб бути небезпечними. Кіра тримала в руці ніж, коли вона мчала назад до бою. Магнус тримав інопланетянина, що бореться, задушливою хваткою, і в її голові знову було видіння, як її лезо проходить через око прибульця в мозкову речовину позаду, одне плавне ідеальне вбивство, нарешті помста.

Почувся хрускіт, а потім легкие жалюгідне клацання.

Магі кинув труп Леру на землю. Голова маджо була скручена під кутом. Очі кольору синяків тьм’яніли.

Кіра витріщилася на свого брата. Вона все ще тримала ніж. Це було її вбивство. Вона мала намір це зробити. Вона хотіла це зробити. Вираз обличчя Магнуса був відсторонений і дивно порожній. Його руки все ще були в такому положенні, як він зробив — повернуті, щоб зламати панцир горла, напружені, щоб зламати шию. А потім він просто… відпустив маджо.

Леру звалився на землю біля його ніг, як мішок із картоплею, маленьким, як у дитини, тілом.

«Спасибі за це», — сказав Аві, і саме тоді вбігли охоронці.

Людський сержант йшла на чолі; її загін розгорнувся за нею віялом, усі з рушницями, тримаючи їх двома руками, спрямованими вниз. І Кіра теж знала, що і як робити; це був Дрилл, це був рукопашний проти її групи, і вона навіть не замислювалася. Вона пішла на сержанта. Сержант піднімала зброю; Кіра була швидшою. Сержант була у синтетичних обладунках і в козирку. Кіра нахилив ніж для глибокого проникнення. Він пройшов крізь шари клітковини в горлі жінки і застряг там. Кірі довелося крутити й тягнути, сильно, щоб повернути його.

Сержант упала. Усе це зайняло лічені секунди. Було ще п’ятеро військових. Кіра убив одну людину, а тепер їй потрібно було вбити ще п’ятьох, чого вона, ймовірно, не могла б, оскільки всі вони мали зброю, але вона мусила спробувати, інакше Магі убив Леру дарма. Це промайнуло в її голові з дивовижною повільною швидкістю, а потім усі п’ятеро охоронців, що залишилися, вибухнули.

Замість того, щоб бути оточеною ворожими комбатантами, Кіра раптово була оточена хмарою червоного туману. Він швидко осів темними смердючими калюжами навколо її ніг і навколо тіла сержанта, яку вона зарізала. Це також було на її одязі. Це було всюди.

Вона подумала про Ісо в його порожньому палаці, кажучи: ти коли-небудь справді когось убивав?

Вона обернулася.

Магнус не рухався. Він усе ще стояв над тілом Принца Мудрості. Аві був біля пульта керування. Бджоли, які супроводжували Леру до контрольної камери, тепер кружляли навколо нього. Одна сиділа у нього на плечі. Зелені мерехтіння тіней, які Кіра асоціювала із Мудрістю, оточували його.

— Ні за що, — сказав він. Кіра зрозуміла, що він говорив про п’ятьох підірваних солдатів. Він це зробив. Він зробив це. Тоді він розсміявся — хрипким неприємним звуком. «Час закінчити це».

Тоді Ісо прокинувся.

РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ

ПЕРЕМОГА

Ісо прокинувся від крику, розділеного на уривчасті звуки, його тіло, схоже на пучок палиць, сіпнулося в сидяче положення. Його руки все ще були зв’язані. Гребінь і вуха прилягали до черепа. Аві обернувся з виразом того, хто раптом помітив отруйну змію.

«Що, — сказав Ісо, — що…»

Кіра все ще була у дрібному тумані крові вибухнулих охоронців. У неї з руки випав ніж. Вона побачила, як Ісо обернувся і побачив її; його вуха нашорошилися вперед, а вирази піднявся до чогось на зразок полегшення. Вона нічого не зробила, щоб заслужити такий вираз маджо. Ісо був слугою Мудрості. Кіра їй нічого не була винна.

Насправді… «Чи потрібно мені…», — сказала вона Аві й не змогла закінчити речення. Якби інопланетянин мав померти, це мала зробити Кіра. Магі відштовхнув труп Леру, виглядаючи восковим і жахливим.

«Це залежить. Гей, Ісо, - сказав Аві. Він смикнув двома пальцями: тон гулу тіньового двигуна змінився, і вузли, які Кіра зав’язала на зап’ястях маленького маджо, розпалися. «Вона хоче, щоб ти піднявся, га? Тож вставай».

«Що відбувається?» — сказав Ісо, а потім: «Ти… ти завдав мені болю». Він присів навпочіпки, але не зміг повністю встати. «Я думав, що ти добрий, я думав, що Валькірі була тією, хто… Ти завдав мені болю».

«Так, вибач», — сказав Аві. «Вставай».

Ісо тихенько застогнав. Він помітив нерухомий труп Леру. «Що ти зробив?»

«Ось що я намагаюся з’ясувати», — сказав Аві. «Ти Принц Мудрості — ні, не заперечуй, ми це знаємо. Я завжди знав, ким ти був».

Ісо спіткнувся і похитнувся. Кіра мало не підбігла його підтримати, але Аві жестом зупинив її. Бджола на його плечі злетіла й зробила ліниву вісімку навколо нього, а потім повернулася на місце. Аві сказав: «Зупини мене».

«Що?»

“Роби свою справу. Космічна магія абощо. Звертайся до Мудрості. Шахраюй. Ти ж цим займаєшся, так?” сказав Аві. “А як щодо того, що я зроблю ось так?” Він підняв руку, і труп Леру випростався. Голова мертвого маджо жахливо звисала назад зі зламаної шиї. Ісо видав обурений вигук. “Трохи лялькового театру”, - сказав Аві. “Здається доречним. Не подобається? Зупини мене.”

Ісо хрипів і скиглив. Погляд Кіри упав на його руки, зламаний палець, який вона двічі виправляла сама. Леру використовував свої трипалі руки, щоб жестами віддавати команди. Аві, як ляльковод, посмикував пальцями, і з кожним рухом труп рухався вперед, безживно наближаючись Ісо, його кінцівки безладно погойдувались, коли навколо нього танцювали тіньові структури. Це було жахливо навіть для Кіри, якій мало бути байдуже. Їй було байдуже.

Ісо тихо скрикнув і спробував відштовхнути труп, викинувши до нього обидві руки.

Кіра не знала, чому вона затамувала подих.

— І нічого, — сказав Аві. «Ха. Ви не можете, правда? Ви заблоковані».

— Будь ласка, — сказав Ісо. «Те, що ви робите, небезпечне. Будь ласка, зупиніться».

І якось це змусило Кіру рухатися. Вона підійшла до Ісо, стала над ним й відкинула труп інопланетянина — він перекидався знову й знову, легкий, як папір, уся десятитисячолітня поблажливість Леру перетворилася на смішне лушпиння. Кіра нависла над Ісо й дуже м’яко сказала: «Ми не робимо того, що нам наказують маджо».

Ісо здригнувся. Кіра схопила його за плече, щоб він не впав, бо вона не хотіла, щоб він впав. Вона хотіла, щоб він стояв тут і спостерігав, поки маджо програють війну.

— Гаразд, Авіценно, — сказала вона. «Продовжуй це».

Аві закотив очі, але куточок його рота піднявся в справжній посмішці. Магі підійшов і став біля Кіри, поклавши руку на інше плече Ісо. «Добре, добре, я це роблю», — сказав Аві. «Подивимось, що я можу. О… так».

Порожнеча всередині контрольної камери раптово заповнилася мерехтливими точками світла, що розтягнулися в неприродну викривлену далечінь уздовж кожної гілки стривожених органічних котушок тіньового двигуна.

«Ось, — сказав Аві. «Відомий Всесвіт. Вибачте, Майода. Двадцять трильйонів живих істот, розповсюджених у багатьох світах». Він простягнув руку й упіймав одну з цяток світла руками. Вона перетворилася на планету, оповиту білими хмарами, з незнайомими континенти під нею, наполовину залита світлом якоїсь невидимої зірки. Все було чудово деталізоване, і її світло впало в очі Аві та відблискувало в його окулярах. «Двадцять трильйонів розумних, які належать до якихось сімнадцяти видів?» сказав Аві. «Деякі з них літають у космос так довго, що ніхто не пам’ятає, який із їхніх столичних світів є технічно рідним. Це зіпсувало мою першу ідею, але я думаю, що ця краща. Правом людства від народження була планета та нескінченний кордон. Це було моє право від народження. І що я отримав?» Він пирхнув. «Гею. Одну лайнову маленьку станцію всередині мертвої довбаної скелі. Отже, сімнадцять видів, чи не так?»

— Дев’ятнадцять, — видихнув Ісо.

«Ой, — сказав Аві. «Ну, дуже погано. Я не хочу більше займатися дослідженнями. Тут». Планета, що оберталася між його руками, знову зменшилася до точки світла, і до неї приєдналися інші, які одна за одною виринали на світло. «Шістнадцять світів, тому що ваш вид не має своєї. Дивіться, я був добрий, кожен вид опиняється на окремій планеті з приємною атмосферою, щоб жити. У всякому разі, всі, хто залишився живим».

«Що ти робиш?» сказав Ісо.

«Відновлюю справедливість», — сказав Аві. «Насправді це досить просто. Ти вбив мій світ. Я вбиваю твій. Всі вони помруть. Або майже всі».

Ісо видав нажаханий звук.

Посмішка Аві лише загострилася. Його погляд кинувся вгору, на Кіру, на Магі. «Заперечення?»

— Ні, — сказав Магі. Він звучав нажаханим. «Ні. Я… Ні».

«Ні, не варто. або Ні, немає заперечень?» сказав Аві.

Магі нічого не сказав.

«Як», — сказала вголос Кіра. «Як це допоможе».

«Ти не розумієш?»

«Ви сказали, що ми виграємо», — сказала Кіра.

«О, це виграш», — сказав Аві. «Не відразу, визнаю. Я міг би знищити всі головні світи, але чи справді це вважається перемогою, коли не залишилося жодного переможеного, щоб оцінити те, що вони втратили? Я так не думаю. І ви теж ні, чи не так? Цьому нас навчила Гея». Він посміхнувся. «Завжди ведіть рахунок. У будь-якому випадку, це позбавляє їх двох великих переваг: цифр і технологій. Більше ніяких крейсерів Мудрості, жодного викривлення реальності, нічого. У них ніколи не було постійної армії. Поки не з’явилися люди, вона їм не була потрібна. І Системі не знадобиться багато часу, щоб відновити дредноути на Геї. Вона завжди мала керувати всесвітом. Гадаю, частина моєї душі справді ненавидить думку про те, що командир, довбаний Джоле, коли-небудь отримає все, що захоче, але якого біса. Я думаю, я хотів би побачити вираз його обличчя, коли він зрозуміє, що це зробив я. Як ти думаєш, варто записати цей момент і показати йому?»

Кіра нічого не сказала.

«Я припускаю, що ти повернешся», — сказав Аві. «Вони не змарнують вас у Розпліднику, коли є світи, які потрібно завойовувати, я вам це обіцяю».

Ні, вони не зробили б цього. Кіра це бачила. Їм не доведеться, тому що першою ціллю — звичайно, очевидно — першою ціллю буде останній світ людей. Дредноути Геї спустяться до Хризотеміди з її жовтими морями та блискучим містом. Планетарна база та багаті ірисові шахти в поясі астероїдів — це був очевидний вибір.

Як тільки Гея заволодіє планетою та її людьми, ціль підтримувати кількість населення Геї більше не буде проблемою Кіри.

Картина в її голові: охайна квартира Урси. Еллі читає лекції про рибу. Сестра Кіри, яка була старшою за Кіру, коли вона взяла свою дитину та втекла. Кіра ніколи їй не пробачила. Кіра все ще не могла уявити, що пробачить її.

Кіра теж втекла, коли їй випала нагода.

Джоле, який прибуде шукати свого сина. Кіра знала це, як знала своє власне ім’я.

Протиставте це кожному маджо, кожному, до останнього, знаючи про холодне страждання, яке завжди знала Кіра. Протиставте це особистому апокаліпсису Кіри, помноженому на двадцять трильйонів разів. Протиставте Урсу та її сина справедливості, тому, що це було правильно, тому що маджо заслуговують на таку долю за те, що вони вчинили.

Вона облизала губи.

— Ні, будь ласка, — сказав Ісо. «Будь ласка, ти не повинен цього робити. Я вас прошу». Він вирвався з хватки Кіри та Магі і став навколішки. Брови Аві піднялися вгору. Його посмішка повернулася. «Будь ласка, будь ласка», — благав Ісо. «Якщо тобі потрібна помста, убий мене. Натомість убий мене».

«Ти думаєш, тебе достатньо?» запитав Аві.

«Мудрість створила мене», — сказав Ісо. «Мудрість сформувала мене, Мудрість підтримувала мене в комфорті, Мудрість навчила мене всьому, чим я є. Будь ласка.

«Справа в тому, — майже люб’язно сказав Аві, — що так можна сказати про весь клятий всесвіт. Розумієш?»

“Аві?” сказав Магі. «Я… я не…»

Він замовк.

«О, давай, Магнусе», — сказав Аві, напівсміючись. «Ти насправді ніколи не збирався протистояти мені».

Кіра побачила, що в Магі не було аргументів. Він виглядав хворим, але стояв, як манекен для тренувань у Дриллі, усі його ідеальні розміри та сила пішли нанівець, він не міг змусити себе рухатися.

Кіра не збиралася втручатися. Звичайно ні. Це було б зрадою всього, чим вона була, і всього, що вона відстоювала - втратити нерви зараз, на порозі ідеальної перемоги. Все, що їй потрібно було зробити, це залишитися нерухомою і дозволити цьому статися.

Тож вона не знала, чому вона рухалася, чому тіло, яке вона відточила й опанувала й яке завжди розуміло все краще, ніж вона розуміла все інше, здавалося, діяло без неї. Помічниця Аві, Бджола, першою розлетілася на шматки в руках Кіри, майже як уві сні, коли прозорі крильця розкололися в її пальцях. «Валькірі?» — ображено сказав Аві, і Кіра вдарила його в обличчя.

Це було далеко не таким задоволенням, як вона думала, вдарити Аві. Його окуляри зламалися; вона почула тріск. Він завив від болю. Відчуття привидів пронизали Кіру, коли спотворена хвиля небуття намагалася відштовхнути її геть. Але Аві був далеко не такий хороший у цьому, як Леру. Кіра обійшла пастку, а потім зупинилася.

Аві, лежачи на землі, сміявся крізь жахливу носову кровотечу. «Боягузка, — кепкував він з неї, — ти все-таки не така хоробра. Хто знав, що велика Валькірі буде м’якою до маджо. Гей, подивись на це».

Точки світла, які були майодою, відомим всесвітом, усім, що Кіра завжди вчилася ненавидіти, оберталися навколо них. Комахоподібні руки великого тіньового двигуна спалахнули й заспівали глибокою дозвуковою нотою, яка вібрувала крізь підлогу й змусила Кіру заколиватися.

«Припини!» — крикнув Магі. «Припиніть це! Припиніть обоє!»

«Будь ласка, ні, будь ласка, ні…» і потім розрив незрозумілих інопланетних трелей; це був Ісо.

Аві підвівся і знову одягнув тріснуті окуляри. З його розбитого носа текла кров, але він усміхався крізь це. «Мучить совість, Валькірі?» сказав він. «Ви обираєте найдивніші часи, щоб мати принципи».

«Це неправильно», — сказала Кіра. «Це негідно».

«Вам не подобається, що Джоле отримує те, що він хоче?»

А Кіра не хотіла, не бажала уявляти картину в її голові, як дядько Джоле опускається до Урси та Еллі в їхньому притулку, як відроджені дредноути хизуються в небі Хризотеміди - вона не могла цього витримати. Але не тому.

«Вони люди», — сказала вона. «Маджо. Ви знаєте, що вони люди».

«Ну і що?»

«Це не справедливість. Це те саме знову і знову».

«Так, чорт, і що?»

«Зупини це», — сказала Кіра. «Припини зараз же. Або я зламаю тобі руки».

Аві підняв руки, одна з них була в крові, бо він тримав її біля носа. «Роби все можливе, — сказав він. «Мене били більші хулігани, ніж ти. Але це вже не має значення». Тепер він кричав, перекриваючи нескінченний рев великого двигуна, який був не просто тіньовим двигуном, миттєво подумала Кіра; ця заплутана маса векторів тіньового простору, органічних котушок і дивних мерехтінь у нескінченній порожнечі була великою машиною, яку маджо-зі створили дуже давно, щоб зробити свій всесвіт кращим. Вони стояли всередині Мудрості, і це було повсюди навколо них, і це було неймовірно складним і жахливо гучним.

«Чому це не має значення?» - вигукнула вона.

Шум припинився. Аві посміхнувся крізь маску крові.

«Тому що все вже закінчилося», — сказав він.

Мудрість застогнала востаннє, і всесвіт у мініатюрі, що їх оточував, розплився й спалахнув у завісах знебарвленого світла, коли тисячі світів разом загинули.

Кіра спочатку не повірила.

Потім Ісо почав голосити і не зупинявся. Високий тонкий вереск здіймався й опускався, як попереджувальна сирена.

«Мило, що ти спробувала, Валькірі», — сказав Аві. — Ти можеш зараз зламати мені руки, якщо хочеш. Магнусе?

Магі розморозився зі своєї жахливої ​​пози опудала. Він досить спокійно підійшов до них і простяг руку (Аві здригнувся) і забрав у Аві зброю, підійшовши збоку туманної станції керування. Це була стандартна зброя Геї, та, яку Кіра забрала у солдата Віктрікса, який охороняв Ісо, коли все починалося. «Магнус», — знову сказав Аві іншим тоном.

— Усе гаразд, — сказав Магі. Він стояв спиною до Кіри. Вона не могла бачити його обличчя. «Усе так, як ти сказав. Я ніколи не збирався тобі протистояти».

«Ти не збираєшся в мене стріляти», — сказав Аві. «Ти б не зробив це».

— Ні, — погодився Магі.

“Магі?” сказала Кіра.

Плечі Магнуса напружилися, але він не обернувся. «Я справді думав, що ти інший», — сказав він Аві. «Але зрештою, я думаю, це все одно. Немає сенсу. Просто немає сенсу. І вони прийдуть сюди, ти знаєш. З Геї. Вони прийдуть сюди першими».

Це було саме те, про що подумала Кіра, але щось у тому, як Магі це сказав, змусило її волосся на руках стати дибки. — Магі, — сказала вона більш наполегливо й простягнула до нього руку.

Магі акуратно відступив, щоб бути поза її досяжністю, не дивлячись на неї. Він усе ще тримав пістолет. Він видав тихий звук, схожий на придушений сміх. Тоді він впевненим рухом зняв запобіжник, приклав його собі до голови й натиснув на курок.

Після пекельного галасу Мудрості єдиний постріл мав дивно приглушений звук.

Тіло Магі незграбно впало набік між Аві та Кірою. Десь неважливий Ісо все ще жахався смерті тисяч світів. Кіра стала на коліна. Вона перевернула Магі. Він був важкий. Вона втомленими очима подумала про медсержанта. Перша допомога. Вхідна рана була невеликою діркою на скроні її брата, але вихідна відірвала добру частину його обличчя.

Він був мертвий, звичайно. Звичайно, він був мертвий.

На Геї Кіра навіть не знала, що він нещасний. Було дивно, що вона не знала цього. Вона бачила, як Магнусове нещастя тепер приховане у всьому, що він говорив їй роками. Вона потягла його собі на коліна. Він був ще теплий. Не варто ставитися до цього по-дитячому. Людина, у якої відсутня велика частина голови, точно була мертва.

Вперше в житті Аві нічого не сказав. Кіра подивилася на нього.

Вона сказала: «Ти зробив це».

Якби Аві сказав щось у стилі Аві, - вона була майже впевнена, що це почує, — тоді Кіра зарізала би його на місці.

Але насправді він сказав тим дивним, майже смішливим тоном, тепер з легким тремтінням: «Навіть не найгірше, що я зробив сьогодні».

А потім Аві відвернувся. Він дивився на всесвіт, який сам створив, на жменю точок світла, які залишилися від майоди.

«Я так ретельно це планував», — тихо сказав він. «Я так сильно думав. Тому що це справедливо, чи не так? Це справедливо. Вони зробили це з нами». Він повернувся до Кіри, до Кіри з тілом Магі на руках, і сказав: «Мені шкода».

Тому Кіра все одно вбила його.

Він був другою людиною, яку вона вбила. Сержант була першою. Вона зробила це так, як Магі убив Леру. Вона схопила його й одним гарним поворотом звернула йому шию. Він навіть не намагався битися. Це не мало б різниці, якби він це зробив. Аві був слабаком. Він ніколи не був рівним Кірі. Вона могла зробити це десятьма хвилинами раніше і зупинити все. Двадцять трильйонів Маджо були б ще живі, якби вона це зробила.

Знищення тисяч населених світів зараз здавалося особливо нереальним. Решта Всесвіту могла взагалі ніколи не існувати. Можливо, Кіра завжди жила в цьому величезному неможливому підземному світі, де Мудрість згорталася навколо горизонту, з жалюгідно ридаючим інопланетянином поруч, а також тілом її брата та тілом її друга.

Очі Магі були відкриті й дивилися. Вона їх закрила. Вона також закрила очі Аві.

Тоді вона сіла між ними й деякий час дивилася у простір. Вона не плакала. Вона була сильнішою за це. У будь-якому разі вона, здавалося, забула, як це робити.

«Якби я сказала Аві, що ми маємо викликати лікаря після того, як тигр вчепився в Магі, — подумала вона, — і лікарі прийшли би за ним, і поліція, щоб нас заарештувати, то я б зараз сиділа у в’язниці, і Аві також був би у в’язниці. У тюрмі, але живий, а мій брат був би в лікарні, теж живий.

Якби я подбала про те, щоб Еллі нікому не сказав, що я пішла, Магі ніколи б тут не було; він був би в квартирі Урси, живий, а я була би десь у тих тунелях, напевне, розтерзана до смерті тигром, і Аві не зупинив би Леру, тож він був би — ймовірно, у в’язниці, і живий.

Якби я не покинула квартиру Урси…

Якби я не залишила Аві та Ісо, щоб піти знайти свого брата…

Якби я залишилася на Геї…

Ох, аж тепер вона заплакала. Жахливо. Вона ненавиділа це. Вона впилася нігтями в щоки й сильно потягла їх униз, щоб побачити, чи припиниться біль. Це не спрацювало. Вона все одно зробила це знову.

«Валькірі?»

Кіра забула про Ісо. «Що, — сказала вона.

«У Авіценни був пристрій», — сказав Ісо. «Чи можу я…»

«Він мертвий», — сказала Кіра. «Йому байдуже». Вона знову помітила тіло Леру, кинуте там, де його залишив Аві, який тепер був жахливим трупом, а за ним тіло жінки-сержанта, яку вбила Кіра, посеред червоного місива, яке було її загоном.

Це було смішно. Всі завжди казали, що війна - це серйозно. Але ця серйозність була схожа на гру, в яку вони весь час грали. Вона не була справжньою.

Ісо порпався в кишенях Аві, віддаючи перевагу одній руці й намагаючись не торкатися його надто сильно. Кіра мало не огризнулася на нього, щоб він припинив це. Аві був мертвий, ну і що. Він і так був придурком. Магі теж був мертвим, а Кіра здійматиме галас? Ні, вона просто сиділа.

У Аві був маленький комунікатор розміром з великий палець, який показував проекцію екрана, коли Ісо торкався його. О, це була та журналіска з новин, яка сподобалася Кірі. Арі Шах, у своїй спідниці та браслетах, з гарними руками. Її обличчя було виснаженим, а очі виглядали в синцях. ПОРУШЕННЯ, — напис у квадраті в нижній частині екрана. ЗЛАМАНЕ, ЗЛАМАНЕ, ЗЛАМАНЕ. Арі Шах говорила про планети, перераховуючи місця, про які Кіра ніколи не чула. Час від часу вони дивилися вбік і здригалися, а потім знову починали говорити. Кіра розуміла, що хтось постійно називав їй нові імена.

— Підтверджено ще чотири столичні світи, — сказаЛа Арі Шах. «Сіннет, рідний світ Синтари…»

Ісо змусив проекцію зникнути. Тиша, що її замінила, була темною пащею, повною зубів.

«Він це зробив», — сказав маджо зрештою.

«Діти Землі», — сказала Кіра. «Поки ми живі…»

Вороги будуть боятися нас. Це був тост. Вона давно про це не думала. Кожне геанське крило мало свій тост, і це був тост за командування. Магі вважав, що Аві повинен бути командувачем. Дядько Джоле — командир Джоле — ніколи не мріяв про перемогу такого масштабу.

“Ніхто навіть не знає, що сталося”, - сказав Ісо. «Ніхто, крім нас».

Кіра нічого не сказала.

«Ти нас так ненавидиш», — сказав Ісо. «Він нас так ненавиділи».

Вона хотіла, щоб він замовк.

«Ти збираєшся вбити мене?»

«Для чого?» сказала Кіра.

Ісо не відповів. Він встав й пошкутильгав до краю басейну блискучої води, що лежав під вузлом Мудрості, який насправді був тут, на Хризотеміді. Кіра помітила, що деякі інші клубки в далекій розгалуженій конгломерації зникли, без інтересу чи здивування. Планети, до яких вони були простягнуті, зникли. Машина наполовину припинила існування.

Ісо робив незграбні, посмикуючі жести ні до чого. Згодом над водою з’явився мерехтливий набір символів.

Ісо трохи подивився на них, а потім безнадійно сказав: «Він справді заблокував мене». І знову сів. Кіра відвела погляд. Вона пригладила світле волосся Магнуса. Минуло лише кілька тижнів, але воно вже стало занадто довгим для дисципліни Геї. Неохайним. Кіра не мала можливості висміяти його за це.

«Я тебе впізнав», — зрештою сказав Ісо. «Я довго не був впевнений. Твій одяг був іншим. І ти була мерзеннішою, ніж я думав».

Кіра нічого не сказала.

«Але я зустрічав тебе раніше», — сказав Ісо. «У Покоях Мудрих. Місяці тому».

«Це було вчора», — сказала Кіра.

«Ймовірно, час вислизає», — сказав Ісо. «Іноді так і відбувається».

«Мені байдуже».

«Я просто подумав, що ти маєш знати», — сказав маджо. «Для мене це було важливо».

Кіра проігнорувала його. Це не мало значення. Ніщо не мало значення.

Щось тихе привернуло її увагу, поки вона сиділа з гарячими очима й мовчала біля тіла свого брата. Ісо не буде спокійним. Не було сенсу щось робити, але він продовжував блукати, посмикуючись усім тілом — навіть вуха смикалися, — перетинаючи периферійний зір Кіри, видаючи тихі звуки. Кіра повернула голову, щоб витріщитися на них, а потім зиркнути, але він, здавалося, не помічав її. Він знову опинився біля водойми. Ліхтарі могли бути елементами керування. Кіра невиразно впізнала деякі символи Маджодай у фігурах.

Вона знову ніжно торкнулася волосся Магі і повернула його голову набік, щоб не було видно руїни від вихідної рани. Здавалося, що він спить. Магі завжди любив спати.

Тоді вона підвелася на ноги й запитала: «Ти сказав, що час вислизає?»

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТИЙ

СУДНИЙ ДЕНЬ

Ісо задумався на якусь мить.

«Але я заблокований, — сказав маджо, а потім: — а ти ні. І він використав тебе, щоб проникнути в Мудрість».

«Мудрість може втручатися в час», — сказав Кіра. «Чи може це змінити минуле?»

«Ну, — сказав Ісо, — я не думаю, що це робилося дуже часто, але так. Звичайно». Він перестав смикатися. І повернувся до свого управління. Вогні над водою перетворилися на стрункий силует, який міг бути майже Аві, якщо примружитися і якщо не звертати уваги на гребінь. Кіра не дивилася на тіло. Вона підійшла й стала біля Ісо в такому місці, де вона могла бачити його чуже обличчя.

«Проблема в тому, — сказав Ісо, — як ти знатимеш, що змінити? Все, що відбувається, має дуже багато наслідків. Навіть найменші речі. Я розповів тобі історію, чи не так? Про проклятий всесвіт? Люди не можуть знати все, вони не можуть спланувати все наперед. Мудрість постійно запускає власні підреальні всесвіти, щоб перевірити результати, і Леру казав… Він зупинилися.

— Що, — сказала Кіра.

«Вибач», — тоненько сказав Ісо. «Леру мертвий».

«Ну і що?» Кіра була брутальною. «Твій дядько мертвий, мій брат мертвий, Аві мертвий, тисячі світів мертві, і що? Продовжуй говорити. Що сказав Леру?»

«Леру сказав, що Мудрість зробила нас її очима”, - сказав Ісо. «У кожній реальності. Я бачив маленькі шматочки багатьох всесвітів. І Леру сказав, що теоретично Мудрість може повернути нас усіх у наступну реальність. Якщо довелося. Якби це був найкращий результат. Це те, чого вона хоче, завжди — для цього вона створена — для найкращого результату».

«Цього разу вона зробила чудову роботу, чи не так?» сказала Кіра.

«Цього разу її очима був Авіценна», — сказав Ісо. «А він думав, що його результат буде найкращим».

Двадцять трильйонів розумних істот, за вирахуванням того, скільки їх було в тих шістнадцяти світах, які Аві вирішив пощадити. Кіра відчула жахливе бажання розсміятися. Маджо були людьми. Як жахливо розуміти це зараз, коли вони майже всі зникли.

«Ви маєте рацію», — сказав Ісо. «Якби Мудрість могла відіслати тебе назад лише на кілька хвилин. Якби ви зупинили Авіценну до того, як він зайшов так далеко. Валькірі, ти маєш рацію, це вихід. Ніколи б не подумав, що ти така розумна».

Кіра скривилася. Вона не хотіла цього блискучого погляду.

«Ти можеш все змінити», — сказав Ісо. «Ти можеш врятувати всіх».

— Гаразд, — сказала Кіра. «Як змусити вашу машину робити те, що я хочу?»

Ісо відправив її в сяючий басейн і знову підняв мерехтливе півколо елементів керування Маджодай. Вони краще пасували до решти кімнати, ніж пульт керування Аві у стилі агоге. «Я навіть не знаю, що робить більшість із них», — сказав Ісо.

«Хіба це не було бажанням і метою вашого життя?»

«Ми живемо, — сказав Ісо, — дуже довго. Леру сказав, що я ще не готовий».

«Скільки тобі взагалі років?»

«Дванадцять».

«Дванадцять?».

«Ой, я забув зробити перетворення», — сказав Ісо. «Я не знаю, ваш рік нестандартної тривалості. П’ятнадцять? Двадцять?»

«Неважливо», — сказала Кіра, раптово надто втомлена, щоб хвилюватися. Вона була така втомлена. Втомилася від цього, втомилася від усього. «Скажи мені, що потрібно зробити».

«Ти просто… говориш з нею», — сказав Ісо. «Машина слухає. Вона розумна».

«Для чого вода?»

«Не знаю», — сказав Ісо. «Напевне, щоб створювати речі. Мої предки дуже любили створювати речі».

Кіра зітхнула. Вона відкинула голову назад, щоб дивитися прямо на вузол. Машина тихо пульсувала в колисці, наспівуючи собі під ніс. Це був просто двигун. Це було не живе.

“Привіт?” сказала вона. «Послухай мене». Вона почувалася дурною. Але Магі був мертвий. Вона зламала Аві шию, яка видала легкий неприємний хрускіт. «Ти слухаєш?»

І Всесвіт зрушися навколо неї.

Кіра стояла одна у порожнечі. Вона могла бачити достатньо, щоб розгледіти власне тіло, руки та ноги. Зник барвистий одяг Хризотеміди. На ній була курсантська форма.

«Що це за місце?» сказала вона.

Мудрість відповіла: Нейтральна земля.

Вона не чула слів. Вона відчувала їх. «Гей! Тримайся подалі від моєї голови».

Збурення в порожнечі злилося у фігуру. Кіра упізнала її з різким ривком дискомфорту. «Ти мертвий».

Вважай цю появу маскою, сказала Мудрість через тіло, яке здавалося тілом Леру. Оскільки ви заперечуєте проти більш прямого спілкування. яке ваше бажання?

«Ти знаєш, що ти зробила?» запитала Кіра.

Я припинила існування приблизно восьми мільйонів населених світів.

«І це було найкраще, що можна було зробити?» запитала Кіра. «Чи не для цього ти тут? Щоб робити всесвіт кращим?»

Можливо, це буде кращий всесвіт.

«Ти маєш знати!»

Мені поставили нездійсненне завдання при створенні, — сказала Мудрість. - Я мала усунути страждання та сумніви. Приблизно у восьми мільйонах населених світів тепер так, що їхні люди не знають ні страждань, ні сумнівів. Це краще? Хто це може вирішувати?

«Ви вирішили!»

Я ніколи, сказала Мудрість, не приймала ні того, ні іншого рішення.

Кіра різко закрила рот, коли вона хотіла сказати наступне. Вона була тут не для того, щоб сперечатися з інопланетною машиною. У неї була мета. «Ти можеш повернути час назад, чи не так?» сказала вона.

Невірно.

«Але Ісо сказав…»

Точніше було б сказати, що я не обмежена у часі. Моя найменша ітерація існує в сорок одному вимірі.

«То ти не можеш повернути час назад?» — сказала Кіра, яка не розуміла, про що йдеться.

Я можу втручатися в події, які ви б сприймали як минулі.

— Добре, — сказав Кіра. «Тоді я хочу, щоб ти…»

Я не буду.

«Ти що?»

Не буду, повторила Мудрість. Я не суджу, не приймаю рішень. Якщо ви прагнете змін, ви повинні як вибрати, так і діяти. Якщо є момент, коли вам потрібна дія, виберіть цей момент і виконайте дію. Це дозволено. Я нічого не вирішую.

«… Чому?» запитала Кіра.

Назвіть це, сказала Мудрість, моральною позицією.

Кіра цього зовсім не зрозуміла, але їй було байдуже. — Добре, — сказала вона. «Я хочу…»

“Я вже знаю.”

— Ні, — сказав Кіра. «Це не те, що сказав Ісо. Ви володієте ними, правда? Ви можете сказати, про що вони думають?»

Право власності не є застосовним поняттям. Я знаю твоє бажання. Це не те саме, що пропозиція Ісо. На вашому місці вони вибрали б момент, який ледь минув, і вжили б іншу дію. Швидка і проста реконфігурація. Але це не те, чого ви хочете.

«Якщо ти знаєш, чого я хочу, чому ти запитала про моє бажання?»

Мудрість була майже безвиразною, але Леру клацнув вухами, тільки один раз.

Манери, - сказав він.

«Чи потрібно мені повідомити вам точну дату чи місце чи…»

Ні. Тільки те, що ти хочеш.

«Отже я просто вибираю момент», — сказала Кіра. «А потім виконую мої дії».

Так. Вибір. І Дія.

«Тоді я обираю Судний день», — сказала Кіра. «День, коли Маджо вбили Землю».

Вона проходила цей сценарій незліченну кількість разів. Вона ніколи у ньому не перемагала. Магі це зробив — Магі і Аві, працюючи разом. Але ніколи Кіра сама.

І все ж цей момент був настільки знайомим, що здавався майже домашнім, коли Кіра матеріалізувався у викривленому мерехтінні простору на вершині орбітальної захисної платформи високо над хмарами, остання людина, яка стояла між великими силами та кінцем світу.

Або ні. Не зовсім остання. Там був ще хтось.

Він був людиною-командос з срібною шпилькою з ліліями Хагенен Крила на нашийнику. Він був тяжко поранений, його стегно та більша частина ноги були охоплені яскравим вогнем, але він був при свідомості й вилаявся одним довгим безперервним бурмотінням, намагаючись підвестися. Це не спрацює, Кіра це вже бачила.

Він навіть дивився не в той бік. Кіра знала про крейсер, який ось-ось випаде в реальність, і дротик, що вб’є світ, який прийде з ним. Але цей Авлус Джоле ніколи раніше не запускав цей сценарій. Він ще не знав…

Він виглядав набагато молодшим, ніж Кіра могла собі уявити.

Йому знадобилася секунда, щоб помітити її. Біль і хаос орбітальної битви, ймовірно, відволікали його. «Хто ти до біса?» сказав він. «Звідки ти взялася? Як ти дихаєш?»

У Кіри не було бойової маски. Вона й гадки не мала, як дихала. Вона нічого не сказала.

«І що це за уніформа?» — огризнувся Джоле. «Прокляття. Іди сюди, хлопче. Мені потрібно встати, перш ніж вони помітять цю платформу і знесуть її з неба».

«Не знесуть», — сказала Кіра. За сценарієм вони цього ніколи не робили. До цього моменту орбітальний захист уже не мав значення.

«Що?» сказав Джоле.

У неї нічого не було. У неї не було зброї. Але він мав. У нього були добрі речі, потужні речі, штурмова гвинтівка, а також його табельний пістолет, польовий ніж для роботи впритул на борту судна, де тільки божевільні використовували снаряди, прозора бойова маска та навушник і, ймовірно, купа візуальних каналів, які давали йому огляд всієї битви в куточку ока. У Кіри нічого цього не було.

І він мав хаки для стрибка. Два хаки зліва, за читанням збоку. Кіра зняла їх його з пояса. Вона намагалася його не торкатися. «Якого біса? Ти думаєш, що робиш?» — прогарчав Джоле. Він злякався, побачивши Кіру. Він був сильно поранений і дуже наляканий. А він не знав…

Вона подумала, чи взяти йог зброю. Але все було добре. Вона їй не була потрібна. Вона думала вбити його, зробити це зараз. Він створив станцію Гея і зробив її такою, якою вона є. Він підписав завдання Кіри в дитячу кімнату. Він скривдив сестру Кіри.

Але сьогодні вона вже вбила двох людей, і обидва рази ненавиділа це.

У будь-якому випадку це не мало значення.

«Сподіваюся, я більше ніколи не побачу вас», — сказала вона.

І взяла хак для стрибка, повернувшись у правильному напрямку, хоча це не мало значення. З крейсера, який щойно з’явився на світ, сипалися стріли Маджо. Кіра знала, де це було. Вона знала, де дротик. Вона все це знала.

Залишилося два стрибки. Вона вдарила по ручному пуску стрибкового хака і на частку секунди випала з реальності. Арктичний холод… спека пустелі…

І вона приземлилася на кришку в один фут на два на оболонці дротика Мудрості, тонкого й смертоносного, прикрашеного гліфами, що несла в собі бомбу, що вбиває планети.

Кіра знала усі свої попередні дії з цього моменту. Вона знала про панель покриття, яку їй потрібно було підняти, головний винищувач, що викидав яскравий вогонь, коли вони нахилялися до неї, шалену складність спускового механізму, який потрібно було розкрити рівно за двадцять сім секунд. Але час, здавалося, уповільнився, коли вона чіплялася за спіральний дротик і дихала, що було неймовірно, повітрям, якого не повинно було існувати. І вона почула насмішкуватий голосок Аві у потилицю: «Але це гра». І Магі: Чому б нам не мати власних шахрайств?

Вона завжди сприймала факти сценарію як правила, яких слід дотримуватися. Яка дурість, — подумала вона, коли дротик заскиглив і почав нагріватися від входу в атмосферу, коли її вуха тріщали, коли винищувачі маджо підтягнулися й відлетіли геть, тікаючи назад до крейсера. Як по-дурному було припускати, що щось має правила, коли ніщо у всесвіті ніколи не було справедливим.

У неї залишився один хак. Кіра лягла вперед на дротик. Вона обхопила його руками й ногами. Усюди, де торкалися її пальці, був зелений зворотний зв’язок тіньового простору. Мудрість була з нею. Витравлені металеві смужки вздовж боків дротика почали розжарюватися до білого, але для голих пальців Кіри вони здавалися прохолодними. «Що, — сказала вона, — немає повідомлення про помилку? Хіба цього разу мої дії нерозумні?»

Виття повітря не відповідало їй. Кіра раптом засміялася, і звук був віднесений геть. Ось як це було — рятувати світ.

Вона думала, що це буде інакше, краще.

Чотирнадцять мільярдів людей. Але саме ці слова мають дійти до Мудрості, стародавня машина, що говорила через маску Леру. Приблизно на восьми мільйонах населених планет буде так, що їхні люди не зазнають ні страждань, ні сумнівів.

Поза стражданням, поза сумнівом, Кіра вдарила по хаку стрибка. Хак запищав повідомленням про помилку. Вона не сказала, куди стрибає. Навіть людське тіло — міцне, жахливе й спритне, єдина сила, яку маджо ніколи не забирали у них, — навіть людське тіло не могло витримати більше кількох секунд у тіньовому просторі. Кіра, нетерпляче, знову дала команду. Стрибок.

І її не стало.

І дротика разом з нею.

На якусь примарну частку секунди вона існувала десь ще, де її розум не міг опрацюватипростір, хоч і намагався. Вона думала — вона намагалася сказати — я виграла.

Потім, з ударною силою, що відлунила по всій складній нереальності та мікровсесвітах тіньового простору, бомба вибухнула.

ЧАСТИНА IV

МАГНА ТЕРРА

БЮЛЕТЕНЬ:

Повстання на Сінтхарі придушене. Планується програма переселення, щоб зменшити перенаселеність прибульцями.

БЮЛЕТЕНЬ:

Співачка Романа співпрацює з благодійністю, щоб відродити оперну традицію зуніммерів.

БЮЛЕТЕНЬ:

Викликайте дослідників, шукачів пригод, миротворців — чи є у вас усе необхідне, щоб досягти успіху в Терранському експедиційному корпусі?

БЮЛЕТЕНЬ:

«З любові до незнайомця» — суперечлива драма про людину та інопланетян має карколомний фінал, але чи готові ми до нього?

БЮЛЕТЕНЬ:

В ексклюзивному інтерв’ю адмірал Авлус Джоле розповідає про програму Провидіння та своє бачення майбутнього людства.

БЮЛЕТЕНЬ:

Потрібні колоністи! Сінтхара майбутній економічний центр, і можливостей для бізнесу багато. Додайте своє ім’я до лотереї сьогодні!

Уряд Землі та її колоній — офіційно відомий як Терранська федерація, менш офіційно — Магна Терра, або Велика Земля — є самодостатньою демократією. Сторонні люди та деякі людські дисиденти вважають це порожнім ярликом; хоча людське правління включає демократичні елементи (справді, важко знайти часи, коли люди за щось не голосують), це, за великим рахунком, демонстрація. Демократично обрані місцеві ради майже не мають влади, а різні парламенти та конгреси колоній є дорадчими органами, а не справжніми законодавчими зборами. Головна асамблея Землі, як відомо, неефективна. Той факт, що деякі важливі рішення (такі як, наприклад, початкове оголошення війни проти майоди) залишаються на масовому плебісциті, не слід сприймати як доказ демократичного правління. Самі люди цинічно зазначають, що всенародне голосування не проводиться, якщо ті, хто при владі, не знають, якою буде відповідь.

Фактичне функціонування влади в Magna Terra найкраще описати як мілітаризовану технократичну олігархію з елементами авторитарного популізму: або, як сказав один людський історик, жахливий міжнародний компроміс, який нікому не подобається. Загальноприйнятою істиною є те, що ніщо не змогло б переконати сумнозвісну племінну расу людей об’єднатися, окрім примари інопланетної загрози. На власне Землі Земна Федерація все ще повинна зберігати легкий дотик, щоб не образити могутні національні держави, які продовжують володіти величезним соціальним та економічним впливом у повсякденному житті. Після закінчення війни Маджо багато людей вважають, що Федерація пережила своє призначення; і ми можемо дожити до того моменту, коли уряд Землі знову розпадеться.

Нації і племена, звичайно, не є поняттями, притаманними тільки людству. Усі розумні утворюють соціальні одиниці. Але те, як люди чіпляються за племінні звичаї та сваряться за національні інтереси, вражає для такого розвиненого виду. Не забувайте про підкорення Всесвіту: аутсайдеру можна пробачити здивування, як людям, які постійно сперечаються, взагалі вдалося потрапити в космос.

— Федерація та її проблеми: Вступ до політичної думки людства, 3-е вид. [підручник] -

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ

ПРИЗНАЧЕННЯ

«Ну?»

«Ну що?»

«Вал. Валлі».

«Хто тобі розповів про Валлі?» сказала Вал. Тепер ніхто не називав її цим ім’ям.

«Ти сама», — сказала Клео, усміхаючись. «Коли ми напоїли тебе на день народження. Тоді ти поплакала».

Вал здригнулася. «Нагадай мені ніколи не пити».

— Ще одна оцінка за хорошу поведінку для лейтенанта Борінг, зрозуміла. Добре? Яке ваше призначення?»

«А у тебе?»

Клео випросталася. «Судовий сервіс. На борту Віктрікса. Дредноут вже не першої свіжості, але…

«Клео!» Величний лінійний корабель, такий як «Віктрікс», був найкращою посадою для новоспеченого лейтенанта. Шість місяців випробувального терміну, а потім Клео могла вибирати посаду. «Вітаю, — сказала Вал. «Ти це заслужила. Дозволь мені купити тобі напій».

Вона обійняла Клео за плечі, щоб спрямувати їх набережною до кафе в дальньому кінці, найближчого до бару на цьому кільці станції Гаймер. Над входом висіли кольорові вогні, яскраві в темряві вечірньої зміни. Гаймер був вузловою станцією на головному шляху від Старої Землі до експедиційної бази терранців в Орі, розміром з планету, а Клео та Вал стажувалися у Секполі — підрозділі безпеки та охорони станції — і це була їхня остаточна ротація в Академії. Вони жили в квартирі на Рінг Сік. Ця частина станції була на Третьому кільці, загальнолюдській частині, завжди повній мешканців станції, а також мандрівників, чимало з яких були інопланетяни. Одна з головних речей, яку робив Секпол, насправді, — це подолання між-ксено-конфронтацій. Люди ставали образливими, живучи в тісних приміщеннях.

— Ти хочеш, щоб я випила все сама, а ти сиділа і міркувала про свою хорошу поведінку? - сказала Клео, сміючись. «Навряд чи. Ти можеш напоїти нас обох».

«Я візьму одну», — сказала Вал.

«Валлі».

«Дві, і ти більше ніколи не називаєш мене так».

«Дві, і ми побачимо, куди ми підемо далі», — сказала Клео. «Якщо я відправлюсь у п’ятницю, у мене буде три дні, щоб зробити справді ефектне закінчення. Я думаю, — вона стиснула губи, — худий хлопець, довге волосся, гарне почуття гумору, має неймовірну голову.

«Досить конкретно», — сказала Вал.

«Я жінка, яка знає, чого хоче», — сказала Клео.

Заклад був переповнений, але їхні чіткі чорно-сині уніформи давали їм перевагу будь-де на станції, і від сьогодні вранці в обох на комірах були повні лейтенантські решітки. На Клео була кепка, яка розкішно сиділа на темній хмарі її натурального волосся; Кепка Валі була заправлена ​​за її пояс. Одна з офіціанток почала відштовхувати інопланетян від столика, коли побачила, як вони двоє пірнули крізь завішені двері. Вал сказала: «Це не обов’язково. Ми посидимо в барі».

«Ми вже закінчили», — сказав один із інопланетян, і з його сорочки-поло стирчав гребінь з плямистими жовтими лусочками.

— Якщо ви впевнені, сер, — сказала Вал.

Вони сіли за столик, і Вал автоматично почала шукати у натовпі неприємностей; це була звичка працівника Секпола, яка ставала її другою натурою. Але в цей час денного циклу станції Третє кільце рідко бувало галасливим. Вал бачила перехідних людей із багажем, засунутим під їхні столи, групу очевидних студентів, які дивилися медіа-канал за своїм столиком і щось вигукували від сміху, а дальній кінець їдальні був перегороджений для того, що виглядало як дитяче свято дня народження — переважно людські діти, із купкою сором’язливих інопланетян і групою балакучих батьків, серед яких був іменинник. Їхнім офіціантом був лірем зі з’єднаними вторинними передпліччями. Вона швидко витерла стіл і аж підскочила, коли Вал сказала: «Чи не міг би мій друг побачити вашу карту коктейлів?»

«Ти так і не відповіла на моє запитання», — сказала Клео, коли відпила солодкий коктейль із парасолькою, а Вал дозволила собі пригубити віскі з газованою водою. «Я на Віктрікс у п’ятницю. А ти?»

Вал замовкла, рівно настільки, щоб Клео почала виглядати стурбованою. Були погані завдання. Терранська експедиція наглядала за міжгалактичною імперією, і, як усім було відомо, галактики породжували галактичні рівні лайна, які рано чи пізно хтось повинен був розгрібати лопатою.

Пауза затягнулася. Вал зробила ковток віскі. «Віктрікс».

Клео видала пронизливий вереск. «Вал!»

«Лейтенант Марстон з «Віктрікса».

«Я не можу повірити», — сказала Клео. «Ти будеш досить близько».

— Пересування військ конфіденційне, лейтенанте.

Клео пирхнула. «Ти найгірша зануда. Господи, я думала, що буду так сумувати за тобою».

«Ти? Сумувати за мною?»

«Де б я була без мого ворога?» сказала Клео.

«Ніколи не найкраща у класі, — сказала Вал. «Я пам’ятаю твої результати першого року».

«Що я можу сказати? Я вважаю, що тві військовий костюм мотивує, хоча й дратує, — сказала Клео й допила свій коктейль. Вона вийняла парасольку і застромила її за вухо Вал. Вал стерпіла це, піднявши брову. «Ти практикуєш такий погляд у дзеркалі?» — запитала Клео.

«Без коментарів».

«О, дивися, — сказала Клео. «У того офіціанта довге волосся». Вона покликала офіціанта та замовила ще один коктейль.

«Але чи має він неймовірну голову?» — сказала Вал, перш ніж він опинився поза межами чутності.

Клео розсміялася, а потім сказала: «Я розповім тобі завтра. Що з тобою? Хтось привернув вашу увагу? Ой, вибачте, я забула. Це не твоє, чи не так?»

— Зазвичай не так, — погодилася Вал. «Але насправді у мене побачення пізніше».

Клео витріщилася. «Побачення?»

«Так це називається, так».

«Ти? На побачення?»

«Так, Клео», — терпляче сказала Вал. «Я на побачення».

«Можна мені прийти?»

«Чи можеш ти прийти… на моє побачення?»

«Просто у вас зазвичай немає часу на людей», — сказала Клео.

«Ей».

«За винятком вашого єдиного справжнього суперника, звичайно, я особлива. То хто він? Я його знаю? Хлопець? Дівчина? Енбі?» Клео удавано вжахнулася. “Інопланетянин?”

«Я не зустрічаюся з інопланетянами».

«У ксенофілії немає нічого поганого», — побожно сказала Клео. «За винятком, звичайно, уявного образу».

«Клео…».

«Ні, ні, я дурна. Якщо він може погодитися, їдьте в місто. Тут немає осудження. Вал, але ти ухиляєшся. Хто ця людина?»

Вал посміхнулася в свій віскі. «Ти її не знаєш. Її звати Ліза».

— Ліза, — видихнула Клео. «Я вже люблю її. Чи можу я побачити фото?»

«Ні».

«Ти виглядаєш чудово», — сказала Вал, коли її партнер сіла.

Блідість Лізи чудово демонструвала її рум’янець. Вона була одягнена для ресторану, який був найгарнішим на Гаймері, на Сьомому кільці, де єдиними тимчасовими відвідувачами були дуже і дуже багаті люди. Він був встановлений у власному міхурі віртуальної реальності, їх оточувала площа зі столиків з чудовим земним небом і вибором мальовничих краєвидів на океан. Вал майже ніколи не витрачала нічого зі своєї щедрої зарплати TE — вона була надто зайнята, тож могла цього разу дозволити собі виплеснутись.

Келихи блищали у світлі свічок. Кожен столик був закритий м’яким приватним полем, тому вони могли чути лише тихе шепотіння інших відвідувачів. Ліза виглядала дуже гарно в блакитній сукні з глибоким вирізом і розпущеним темним волоссям, яке скручувалося навколо обличчя. Вона почервоніла від Велиного компліменту. «Ти теж, — сказала вона.

Вал дві хвилини жахливо розмірковувала про сукню та макіяж, а потім пішла на побачення у своїй парадній формі, темно-синій і золотистій. Вона витратила деякий час, начищуючи свої чоботи до блиску. Вона посміхнулася.

«Сподіваюся, ви не заперечуєте, якщо я зніму рукавички», — сказала вона. «Вони добре виглядають, але білі рукавички та плани на вечерю насправді невдале поєднання».

Потім була дурна перерва, коли вони поступалися одна одній, поки обговорювали меню. Зазвичай Вал швидко втрачала терпіння з дурницями, але Ліза була іншою. Чомусь відтоді, як вона вперше помітила дівчину-спейсера, яка працювала в безкоштовній клініці на Другому кільці, її тягнуло до неї.

«Я рада, що ти тут», — сказала вона, коли офіціанти принесли їй тарілку з ніжно приправленими грибами, а Лізі — салат, щойно зі станційного господарства. «Коли я запросила вас на зустріч, у мене склалося враження, що ви намагаєтеся придумати приємні способи відмовити мені».

«А, все добре, — сказала Ліза. «Ти Флот».

Це було те, що інопланетяни — і люди-нонконформісти — називали Терранською експедицією. «Щось не так з дівчиною-солдатом?» — запитала Вал, відкидаючись на спинку крісла.

«Я не… ну, — сказала Ліза. «Це, мабуть, та частина, де стає незручно. Я не згодна з Флотом. Я маю на увазі політично. Хоча я не думаю, що він взагалі повинен існувати».

Вал засміялася. Ліза виглядала такою стурбованою. «Я розумію це», — запевнила вона її. «І весь час чую усіх. Іноді мені здається, що єдине, що об’єднує всіх розумних людей на Гаймері, це те, що вони хочуть сказати мені, що я знаряддя фашистського гноблення».

У Лізи була мила посмішка, крихітний спалах і зникла. «Але ви коли-небудь замислювалися, ким ви є?»

— Звичайно, — сказала Вал. «Я пішла у цю кар’єру з відкритими очима. Але всесвіт великий, і, зрештою, ми миротворці. Уявіть собі, якби нікого не було… Це був би хаос. Я Флот, як ви сказали, тому що я хочу бути одним із хороших хлопців. І якщо я натраплю на погані яблука — коли я натраплю на них — тобі краще повірити, що я щось з цим зроблю».

«Ти дуже впевнена у собі», — сказала Ліза.

«Це проблема?»

— Ні, — сказала Ліза. «Ні, це вражає».

«То чому ти погодилася на побачення, — сказала Вал, — якщо ти думаєш, що я знаряддя гноблення?»

«Чи буде дивно сказати, що я відчула тягу до вас?» сказала Ліза. «Ніби я тебе колись знала. Ніби так і мало бути.”

“Ні, не дивно”, - сказала Вал. У неї пересохло в роті. “Я теж це відчула».

Принесли наступну страву. Вал скористалася нагодою, щоб перервати погляд Лізи та на секунду відвернути її гаряче обличчя. Щось змінилося, і навіть вона це відчула. Вони продовжували говорити, хоч і мало — переважно про роботу Лізи, оскільки робота Вал була незручною для обговорення. Ліза виросла на Гаймері. Вона була настільки скромною, що коли вона говорила про студентство та відданість своїй громаді, Вал знадобився деякий час, щоб зрозуміти, що це означало - що вона пройшла довгий шлях від того, що звучало як досить ненадійне дитинство в космосі, до повної стипендії в Інституті Ксенії. Її безкоштовна робота в клініці на Другому кільці була частиною наукового стажування. Насправді Вал запросила на побачення, мабуть, єдину дівчину на Гаймері з престижнішим академічним досвідом, ніж її власний.

Ліза дуже жваво розповідала про клініку. Було пасмо темного волосся, яке падало їй на обличчя, коли вона говорила, а потім вона знову заправляла його за вухо. Вал спостерігала за нею і думала про те, що має статися.

Зазвичай вона не надто цікавилася романтичними стосунками. Вона не вірила в долю. Можливо, це почуття було причиною всієї метушні.

Після вечері вони пішли гуляти в парк на П’ятому кільці. Були й інші люди; літня пара з собакою, кілька підлітків кидали декоративні камінчики з альпінарію в ставок. «Припиніть це», — сказала їм Вал, і, насолодившись її темно-синім і золотистим блиском, жоден із них не ризикнув посперечатися, а просто пішов геть із образливим виглядом скривджених підлітків на всі випадки життя.

ТЕЛЕГРАМ

Канал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками

Книжный Вестник

Бот для удобного поиска и скачивания книг

Книжный Бот

Свежие любовные романы в удобных форматах

Любовные романы

О психологии, саморазвитии и личностном росте

Саморазвитие

Детективы и триллеры, все новинки

Детективы

Фантастика и фэнтези, все новинки

Фантастика
ВКОНТАКТЕ

Цитаты, афоризмы, стихи, книжные подборки, обсуждения и многое другое

Книжный Вестник