Тероріум

7
КИТАЙСЬКА ГОЛОВОЛОМКА

- Вони хочуть зустрітися, Роксолано, - доповів осавул Довбуш своєму командирови полковнику Роксолані.

- Навіщо? - нахмурилася Роксолана, не відводячи погляду від монітора свого кишенькового комп’ютера - вона переглядала свіжу пресу.

- Чесно кажучи, я не знаю, - Довбуш трохи нервувався. - Але дуже зацікавилися, коли я вийшов з ними на зв’язок.

- А чому ти це зробив? Чому не погодив зі мною?

- Спочатку дам відповідь на останнє. Ви були у Карпатах, я - тут, у Києві, зв’язуватися з тобою - коли ти керуєш бойовою операцією - це відривати, тож я зважився на ініціативу. А чому я вийшов на контакт з ними? Їхній бос дав сигнал. У одному зі своїх газетних інтерв’ю щось дуже хитро натякав про діалог навіть із найбільш деструктивними силами. Ось я електронкою й послав йому пропозицію.

- А чи треба? - Роксолана відірвалася від монітора і пильно поглянула на Довбуша.

- А чому б і ні? Корпорація «Не хлібом єдиним. Іnс.» - найбільша, найвпливовіша, найпотужніша промислова імперія у Східній Европі та Євразії. Це ж фактично - продовольчий склад континенту. Адже універсум хлібного типу, синтезоване комбім’ясо та молокопродукти генетично модифіковані - це основний харч більшости населення…

- Я знаю, - обірвала його Роксолана, - але для чого нам цей контакт?

- Не знаю! - надувся Довбуш. - Але я вважаю, що вислухати їх треба.

- Як нам убезпечити себе від сюрпризів? - спитала Роксолана тоном людини, що прийняла рішення. - Я маю на увазі різні там засідки…

- Вони все передбачили, Роксолано, - пожвавився Довбуш, - вони готові, аби ми їх вели, куди завгодно, хоч у гори, хоч у ліс, хоч у будь який мегаполіс України.

- А вони - маячки?!

- А ми - детектори!

- Гаразд, готуй зустріч. Орієнтовно: Чернівці, мисливська база у Кам’янецькому лісі. До речі, Довбуше, він, цей їхній керівник, що, китаєць?

- Я його не бачив, його взагалі мало хто бачив у обличчя. Та судячи з прізвища - Ко Ше Лін, - або китаєць, або швидше кореєць.

- Хто з наших бійців знає східні мови?

- Та, мабуть, ніхто, - розгублено відповів Довбуш.

- Погано з особовим складом працюєте, осавуле, - сухо промовила полковник Роксолана, - боєць Чіпка володіє китайською. Отож наказую включити його до складу контактної групи.

- Гаразд! - скреготнув зубами Довбуш.

- Ви вільні, осавуле.

Довбуш, ледве приховуючи образу, покинув конспіративне помешкання. Роксолана, залишившись сама, трохи подумала, а потім набрала номер Чіпчиного мобільника.

Після того, як мисливська база за селом Кам’яна була оточена вартою бійців-ювелірів, а ретельне обстеження на самій базі не виявило нічого підозрілого, Роксолана дала команду Довбушу викликати з Києва голову правління фірми «Не хлібом єдиним. Іnс.», цього китайця (чи корейця) Ко Ше Ліна.

Через кілька годин його персональний літак з плазмовим двигуном приземлився на чернівецькому летовищі.

Потім Довбуш мобільним зв’язком дав вказівку Ко Ше Ліну з мінімальним супроводом сідати у посланий за ним бензиновий джип і віддатися на волю водія.

За сорок хвилин у будиночок, який Роксолана обрала штабом Організації, ввійшов голова правління «НХЄ Іnс.» з секретаркою (чи хто вона?) та двома охоронцями.

Роксолана з осавулом Довбушем, хорунжими Кармелюком і Тарасом Бульбою, а також бійцем Чіпкою яко перекладачем, вбрані у дорогі шотландські мисливські костюми, сиділи за великим дубовим столом. Ко Ше Лін був у елегантному твідовому костюмі та чорній сорочці, без краватки, його супутниця в діловому вбранні секретарки, а охоронці - у темній класичній уніформі бодіґардів.

Роксолана, пропонуючи сідати, роздивлялася прибулих. Ко Ше Лін був невисокого росту, коротко підстрижений, з високим чолом, помітним носом з горбинкою, жорсткими складками обабіч тонких губів, чорнобривий, кароокий, із сумно іронічним поглядом сорокарічний чоловік. Ні китайського, ні корейського у ньому нічого не було, це був европеєць південного романо-кавказького типу. Його супутниця теж чорнява, темноока дівчина із засмаглою шкірою і шляхетним овалом обличчя. Зате охоронці були справжніми китайцями. Чи корейцями…

Після церемонного взаємного представлення, запитань про здоров’я і обміну враженнями про погоду і чудову буковинську природу перейшли до справи.

- Я не буду переконувати вас, панове, - почав Ко Ше Лін (до речі, Чіпка залишився без роботи, бо «китаєць» розмовляв чистою українською мовою), - у малоперспективності терористичного методу боротьби. Ви самі це знаєте. Та якщо ви обрали шлях, я не можу його не поважати. Я схиляюся перед людьми дії. А ви саме такі.

Та я прибув сюди не компліменти перед вами розсипати.

Я маю до вас пропозицію.

Ко Ше Лін зробив паузу і випив коштовної реліктової води.

- Пропоную об’єднати наші зусилля!

- З якою метою? - спитала Роксолана «китайця».

- Нам теж не подобається режим Кромєшного!

- Дивно це чути.

- Чому? Адже ми так само потерпаємо від цього самодура, як і решта українського народу. Він заважає працювати! - Ко Ше Лін розчервонівся, очі його заблищали. - Через його тупість прибутки корпорації знизилися на піввідсотка… Та що там казати, цей режим пригнічує індивідуальність, самобутність особи, права людини. Чи не так, Ірен? - звернувся він до своєї супутниці.

- Авжеж, - посміхнулася «секретарка» і розстібнула два верхні ґудзики зеленої шовкової кофтини. На шиї у неї виблискував золотий хрестик із діамантами у плати новій оправі.

- Гарні жінки змушені приховувати подарунки коханих чоловіків, - сумно констатував Ко Ше Лін.

- Невже лише через те, що гарні жінки не можуть відкрито носити ювелірні вироби із золота, - Роксолана помахала рукою, так, аби всі помітили золоту каблучку зі смарагдом на підмізинному пальці її лівої руки, - ви хочете боротися з режимом Кромєшного?

- Ні! - твердо сказав голова правління «НХЄ Іnс.», - він вийшов з-під контролю!

- Тож що заважає вам, фактичному імператору Євразії, усунути це непорозуміння? - саркастично спитала Роксолана. - Є деякі нюанси, - незважаючи на іронію, сказав Ко Ше Лін. - Хочеться це зробити найменшою кров’ю.

- Розумію, - співчутливо промовила Роксолана, - якісь там заворушення, революції, бунти можуть знизити прибутки корпорації ще на піввідсотка, а то, не дай Боже, на цілий відсоток. Це ж катастрофа!

- Не катастрофа, - спокійно зреагував Ко Ше Лін, - а неприємна проблема.

- А усунути Кромєшного найманими вбивцями не дозволяє репутація, - розвила далі свою думку Роксолана. - Навіщо «НХЄ Іnс.» якісь непотрібні підозри. Бо ж можуть подумати, що смерть Кромєшного - це справа рук корпорації. Ні, хай його усунуть ювеліри і хай усі знають, що це зробили саме вони. Так, пане Ко Ше Лін?

- Так, пані полковник, - не знітився Ко Ше Лін, - саме так.

- А що далі? - спитала Роксолана.

- Тобто, що вам за це буде? - ґендлярським тоном перепитав Ко Ше Лін.

- Так, - Роксолана почервоніла.

- В Україні буде новий уряд…

- Новий режим?

- Хай буде режим, якщо вам подобається цей термін.

- Шило на мотовило…

- Чому ж, - посміхнувся Ко Ше Лін, - новий режим може кардинально відрізнятися від нинішнього.

- Це як?

- Просто його можете формувати ви!

- Ми?

- Чому ви дивуєтеся, пані полковник, ви влаштовуєте переворот, перемагаєте, а переможцям належить влада. Політична.

- Декоративна - ви хочете сказати, пане Ко Ше Лін.

- Добре, - спохмурнів «китаєць», - я сформулюю вам нашу пропозицію. Цілком відкрито, без підтекстів.

- Прошу.

- Ви здійснюєте збройний переворот, тобто бойову операцію, під час якої мусить загинути А. Д. Кромєшний і його найближче оточення. Список додається. Потім в Україні з’являється новий уряд, який виконує політичну програму вашої Організації. Щоправда, частково. Україна послабить своє членство в Євразійському союзі, пошириться вживання української мови, з’являться гроші на національну культуру. У вас, усіх членів ЮВУ, з’явиться вибір - або взяти участь у владі (в гуманітарному блоці уряду), або, отримавши достатнє матеріяльне забезпечення, жити собі у своє задоволення у будь-якій точці земної кулі.

- Але чому новий уряд виконуватиме програму ЮВУ частково? - Несподівано втрутився у розмову боєць Чіпка. На нього всі здивовано подивилися. - Чому не вихід з Євразійського союзу, українізація, демократизація і ліквідація іноземних військових баз на території України?

Запала ніякова мовчанка.

- Вибачте, - Чіпка почервонів мало не до сліз.

- Справді, чому? - спитала Роксолана.

- На все свій час, - посміхнувся «китаєць», - головне - не допустити хаосу.

- І падіння прибутків «Не хлібом єдиним. Іпс.», - закінчила його думку Роксолана.

Ко Ше Лін налив собі води.

- Що буде, коли ми відмовимося? - спитала Роксолана.

- Нічого, - весело відповів Ко Ше Лін, підводячись, - абсолютно нічого. Боріться собі з режимом на здоров’я.

Рано чи пізно станеться те, що має статися, і одного ранку ви прокинетесь у іншій країні. А ось тоді я просто не знаю…

Нудно, панове, скажу я вам на прощання, довго і, головне, безплідно боротися. Часом душа так хоче миру, не кажучи вже про тіло… До побачення, панове. Шкода, що ми не змогли домовитись.

- Але ж ми ще не сказали «ні»! - вигукнув осавул Довбуш.

Ко Ше Лін сумно посміхнувся. Він узяв за лікоть свою супутницю і попрямував до виходу. У дверях він зупинився, напівобернувся і безнадійно кинув:

- Місяць. Можна швидше. Але добре думайте, панове… Через годину керівництво ЮВУ їхало у бензиновому джипі на Львів і в дорозі тяжко думало, раз по раз вибухаючи короткими суперечками, а потім знову впадаючи в задуму.

Що робити? Як бути? Яке прийняти рішення?

Хитрий «китаєць» дуже вміло поставив їх перед непростим вибором.

- Чому б ні? - аґітував штаб прихильник «китайської партії» осавул Довбуш. - Адже те, за що ми проливаємо кров, може нарешті здійснитися. І ми будемо…

- А тому ні, - гарячкувала лідер «антикитайської партії» полковник Роксолана, - що корпорації «НХЄ Іnс.» не вигідна справді незалежна Україна і вони жорстоко здурять нас, лише ми приберемо Кромєшного, який став для них незручним. Мало того, новий уряд - маріонетки корпорації, оголосять Кромєшного мучеником за Україну, а нас - підлими вбивцями.

«Болото» - хорунжі Кармелюк і Тарас Бульба, нічого не вирішивши для себе, почергово ставали то на один, то на інший бік.

Чіпка сидів за кермом. Як шеренговий боєць він не мав права голосу на штабних нарадах.

Роксолана і Довбуш то думали, то сперечалися.

«Болото» то щось вирішувало, то знову вагалось.

Під Львовом не витримав Чіпка.

- Прошу вибачення, панове командири, але мені здається, що, може, ми не з тими воюємо…

- Як? - спитали хором всі четверо командирів.

- Воювати треба з цим «китайцем» і його імперією! - випалив Чіпка і засоромлено замовк.

Командування ЮВУ ще міцніше задумалось.