10
ГРАВЕЦЬ У ЧАС


Професор окультних наук О. Коп-Аум більше за все на світі любив себе, і коли одного ранку, вивчаючи у дзеркалі своє досить таки вродливе обличчя, побачив під очима два огидні павучки зморщок, то вжахнувся. Пан професор покрутив голову перед дзеркалом і, мало не зомліваючи від розпачу, відшукав у своїх русявих кучерях срібні нитки першої сивини. Старість! Щоправда, пан О. Коп-Аум знав, що п’ятдесят років - це ніяка ще не старість, тим більше для НЬОГО, практикуючого мага, спортсмена і філософа, який знав міру в усьому, але що буде за десять років? А за двадцять? Ні, треба щось робити!

Професор О. Коп-Аум знав, що процес старіння будь-якої живої матерії, в тому числі і його такого доладного організму, відбувається через вплив часу. Отож, аби сповільнити старіння, необхідно якось обмежити або звести до нуля (і таким чином забезпечити собі тривалу молодість!) дію цього хижака - часу.

Для початку необхідно детально з’ясувати, що таке час?

Пан О. Коп-Аум засів за комп’ютер і розпочав пошук по наукових журналах світу матеріалів про час. Довго шукав, але нічого путнього не знайшов. Якісь абстрактні формули, сухі теоретичні гіпотези, полеміка довкола Айнштайнової теорії відносности… Ні, ця наука не врятує його від згубного впливу часу! Треба ще шукати. Професор знав, що для того, аби старіти якомога повільніше, а якщо вдасться, то й не старіти зовсім, необхідно пізнати природу часу. Суть. Бо інакше… Є, щоправда, інший шлях збереження молодості - треба просто до максимуму розтягнути свій особистий час, тобто збільшити відстань між подіями, що, як відомо, є знаками обчислення часу. А події це - емоційні та інтелектуальні потрясіння, ейфорійні спалахи, перемоги, як також і поразки, гнів і радість, біль і екстаз, азарт і ризик, розваги і насолода… Ні, це не для О. Коп-Аума, рідкісного життєлюба! Якби він бачив якийсь сенс у рослинному існуванні, де подіями є лише власні вдих і видих, то він давно уже був би в Непалі у буддійському монастирі…

У препоганому настрої пан О. Коп-Аум причвалав до своєї подруги, вродливої Алерґіни. Він був таким пригніченим, що не міг ні їсти (натуральне нутрієве м’ясо, смажене з цибулею, вирощеною в землі), ні пити (китайський чай, вірменський коньяк), ні любитися (на ерекцію не було навіть натяку), ні розмовляти на цікаві для обох теми (коливання інтересу в соціумі до магії, езотерики, окультизму, ворожіння, екстрасенсорики і тому подібних речей, у яких вони були стовідсотковими фахівцями)…

- Кажи, що сталося, - категорично спитала свого друга Алерґіна, - може, зможу допомогти?

Професор О. Коп-Аум, звичайно, не розповів Алерґіні про причину своєї депресії - не зрозуміє ж тридцятидев’ятирічна (виглядає на двадцять п’ять) насмішкувата і по-здоровому цинічна колєжанка. Тому сказав, що хворий.

Невралґія нижніх кінцівок. Алерґіна запропонувала зробити масаж, але не дуже засмутилася, коли О. Коп-Аум відмовився, - вона була ледачкувата.

Вони сиділи у глибоких вигідних кріслах у багатій Алерґіниній квартирі і говорили про якісь дурниці.

- Я тобі краватку купила, приміряєш?

- Іншим разом.

- А собі я купила нову сукню, подивишся?

- Не сьогодні.

- А ще я кілька старих книжок купила в «Букіністі», друга половина двадцятого століття, переглянеш?

- На дідька воно мені?

- Там не лише художня література, є й книги з філософії.

- Пхе.

- Одна про питання релігії, а друга - про час.

- Що? - професор О. Коп-Аум схопився з крісла, як фанат на футболі. - Що ти кажеш?

Алерґіна здивовано подивилася на свого друга.

- Я хотів спитати, хто автори цих філософських праць, знайомі, може? Про час хто написав, хто такий розумний?

- Я не знаю, якийсь Ксенофоб чи Ксенофіл, вперше чую. Подивися сам.

Вона простягнула професору обтріпану брошуру сторінок на п’ятнадцять. О. Коп-Аум з недовірою взяв цей зразок антиреклами поліграфічної справи. Так, папір темно-сірий, обгортковий, високий друк - друге слово після Івана Федорова, краї обрізані криво, брошурування - металеві скобки, що вже встигли взятись іржею… Шедевр!

Професор прочитав на паперовій обкладинці: «Стефан Ксенофобенко. Трактат про час». Перегорнув і на першій сторінці прочитав уже - «Стефан Ксенофіленко. Трактат про час». Ні року випуску, ні назви видавництва, ні вихідних даних на останній сторінці не було. Професор погортав трохи брошуру, зачепився поглядом на кілька термінів і, переборюючи хвилювання, з усіх сил імітуючи зневажливо недбалий тон, промовив:

- Алерґіно, я візьму перегляну на дозвіллі.

- Та що там переглядати, - скривилася Алерґіна, - але, звичайно, бери, я ж тобі це купила, знаю, що ти кохаєшся у книжкових раритетах.

На додачу до брошури про час вона вклала професорови у руки товстелезний том з релігійної філософії.

О. Коп-Аум ледве витерпів ще півгодинне безпредметне спілкування з Алерґіною, а потім швидко почав прощатися.

Алерґіна підозріло довго дивилася на нього, але зрештою відпустила.

Вдома професор, не роздягаючись, впав у м’яке крісло і почав читати витвір Ксенофобенка-Ксонофіленка. Перші п’ять сторінок автор присвятив своїй неспокійній допитливій натурі, мовляв, з самого дитинства він хотів знати, чому те - так, а се - інак… Знаємо ми вас, чомучок, які можуть дорослу заклопотану людину до жовтого дому довести, подумав О. Коп-Аум і почав читати «Трактат про час» з кінця, - висновки з ознаками яскраво виявленої мегаломанії. Але кілька сторінок в середині «Трактату» приголомшили професора.

«Після довгих років інтенсивного роздумування, - писав бентежний Ксенофобенко-Ксенофіленко, - я дійшов незаперечного висновку, що час - це субстанція матеріяльна…»

Сміливий, однак, цей Стефан, подумки прокоментував О. Коп-Аум і читав далі:

«А якщо це так, то навіть найтонша матерія, а час - це тонка матерія, мусить складатися з якихось елементів, що характеризують якісний рівень згаданої матеріяльної субстанції. На мою думку (мислитель ти наш, не втримався від іронії О. Коп-Уам), це - елементарні частинки сьомого рівня (чому сьомого?). А тому сьомого, що на це вказує логіка моїх умовиводів (Ух, ти!). Давайте рахувати! (Давайте!).

Перший рівень - матерія у доступних для людського сприйняття формах, жива і нежива.

Другий рівень - молекулярний. Людина уже цей рівень трохи вивчила і на основі цих знань незабаром буде виготовляти двійників живих істот та вирощувати картоплю завбільшки, як гарбуз, а гарбузи - такі, як корова. (Ти диви, подумав О. Коп-Аум, він спрогнозував клонування і генетично модифіковані продукти.)

Третій рівень - атомний. Тут людина теж суттєво покопалася і ледве не спалила планету. (Ще не пізно, прокоментував О. Коп-Аум.)

Четвертий рівень - ядерний. Після мілітарних забавок з ядерною енергією людина за принципом маятника спробує знання, здобуті у цій сфері, спрямувати на мирні цілі. (Не вгадав, Ксено, не вгадав, а нейтронна бомба?!)

П’ятий рівень - на сьогодні (це десь друга половина ХХ століття, збагнув О. Коп-Аум) людина лише наближається до вивчення цих елементарних частинок. Це якісь кванти, нейтрони чи кварки. Можуть бути як матерією, так і хвилею. Без сумніву, їх вивчення дасть велику користь народному господарству. (Справді, плазмові авіадвигуни та кремнієві автомобільні електродвигуни, мікрокомп’ютери і макромережа були б неможливими без досягнень квантової фізики.)

Шостий рівень - не знаю, як людина назве елементарні частки цього рівня, але підозрюю, що на їх основі, крім певних корисних речей, буде винайдено якусь нову зброю.

Ці частки можуть бути як хвилею, так і «чистою енергією», ідентифікувати яку наука мого часу не здатна. До речі, засвідчую авторське право на термін «чиста енергія», бо це не те що Е= mcІ, а щось самодостатнє, скажімо, Е=Е, вже не хвиля, але ще не мисль. (А тут Ксено вгадав, захоплено подумав професор, передбачив відкриття бюонів та аксіонів, що на основі енергії вакууму дозволило людині сконструювати нову мінус-хвильову зброю, психоконів - психотронна гармата і психотропний генератор, а також торсійних та морфосолетонних полів.)

Сьомий рівень - елементарні частки цього рівня і є матеріяльною, умовно, звичайно, першоосновою часу.

Вони можуть бути як «чистою енергією», так і ідеєю, думкою. Це перехідний елемент від матерії до духу, який має ознаки як першого, так і другого. Існує кожна окрема частинка протягом надмалого часу, сама себе усвідомлюючи, - народжується і одразу ж вмирає, а на її місце народжуються дві (коли час розширюється) і навпаки - вмирають дві, народжуючи одну, коли час звужується.

Період існування цієї елементарної частинки настільки малий, що людський розум осягнути його не в силі.

Користуючись нагодою, я хотів би дати назву цій елементарній частці, хай буде - стикс. Ні, це не від мого імени - прізвища СТефан КСено…, а від міфічної річки, що відділяє світ живих від царства мертвих. (Якщо ти, Ксено, вже помер, то, без сумніву, не від скромности.)

Форма існування стиксів, як це не банально, нагадує ріку. Розпочинається цей потік з одного стикса, який народжує так звана Точка, або ж Ідея, Слово, Думка про те, що має бути. Настає Початок Часів. Кількість стиксів збільшується, їх потік розширюється і відповідно події у матеріяльному світі відбуваються з невеликою інтенсивністю. Історія протікає плавно. Але настає критичний момент - Середина Часів, з цього моменту кількість починає зменшуватися, а події в матеріяльному світі ущільнюються, і що ближче до Кінця, людство зазнає майже постійних природних й рукотворних лих: війни, катастрофи, стихійні катаклізми. Нарешті стикси зменшуються до нуля, останній з них поглинається Точкою, де уже нема ні часу, ні простору, ні маси. Настає Кінець Часів… Аби одночасно стати Початком Нових Часів.

Таким чином, ріка стиксів, тобто час, протікає руслом у формі витягнутого ромба.

А ще маю стійку підозру, що паралельно з одним потоком стиксів - рікою часу протікає інша - паралельна, адже Творець не терпить порожнечі. Там, де в одному потоці Початок - Кінець Часів, у паралельному - Середина Часів, і навпаки. Часові потоки протікають у протилежних напрямках. До речі, є період, коли часи зустрічаються, звісно ж, у паралельних площинах, там утворюється так звана Зона Контакту… Теоретично можливе спілкування, деякі відчайдухи…

(На фантастику потягнуло, Ксенофобе-Ксенофіле?)

Машина часу принципово можлива… (Ні, Ксено, ти мені поясни, як молодість зберегти, а машину часу хай божевільні мізантропи конструюють, що мені особисто дають твої розмірковування?)

Позаяк потік стиксів пронизує усе Суще - живе і неживе, масу і вакуум, Землю і Космос, то той, хто хоче забезпечити собі довше, ніж заведено, життя (так, так пане Ксенофобчуку-Ксенофільчуку, продовжуйте), а навіть і життя вічне, відносно, звичайно, бо мається на увазі існування до Кінця Часів, той має, по-перше, збагнути природу часу (збагнули, пане Ксенофобе Ксенофіловичу), а по-друге, навчитися якимось чином, яким, я не знаю, бо наука у мій час до чогось такого ще не доросла, подіяти на той сегмент потоку стиксів, який пронизує його особу.

Можна прискорювати або пригальмовувати свій внутрішній потік стиксів, тобто особистий час і відповідно… (Невже?!) Теоретично на потік стиксів впливати може прискорювач елементарних частинок, але наука у мій час…» (Так це ж у твій час, Ксено, а у мій…)

Професор О. Коп-Аум почав думати, ретельно зважуючи аргументи за і проти. Думав довго. А остаточне рішення прийняв тоді, коли чергового ранку почав вивчати своє зображення у дзеркалі. Так і є: зморшки, одутлість, сивина.

Він зважився. Того ж дня професор О. Коп-Аум завітав до свого приятеля, ученого фізика, завідувача лабораторії Центру дослідження торсійного поля П’єра Міцкевича.

Трохи посиділи у відомчій кав’ярні, випили коньяку, покурили. Потім О. Коп-Аум сказав, що має до П’єра дуже пильну, серйозну, важливу справу, і запросив його на вечерю. Чому б ні?!

О. Коп-Аум, використавши всі свої зв’язки, добув два кілограми справжнього телячого м’яса, буханку натурального хліба з майже чистого пшеничного борошна, різних вирощених у землі овочів, літр зернового спирту, чотири великі пляшки виноградного вина і галон чистої води.

Лічені люди в Україні могли собі дозволити такі продукти!

Зважаючи на повну конфідентність планованої розмови, О. Коп-Аум більше нікого, крім П’єра, не запросив і навіть сам приготував вечерю. З м’яса він зробив три страви: біфштекси, печеню під соусом та рагу, з овочів - вишуканий салат під соняшниковою олією та лимонним соком, а також знайшов у холодильнику трохи овечої бринзи.

П’єр Міцкевич приніс пляшку кримського бренді. З нього і почали. Коли прийшов на ту ейфорійну паузу, що настає після спожитих чотирьох чарок і двох біфштексів перед неминучим продовженням, О. Коп-Аум розпочав «пильну, важливу, серйозну» розмову.

- Ти мене знаєш, П’єре?

- Знаю, чого ж.

- Ти знаєш, що я не англійський шпигун?

- Знаю.

- Як також я не є китайським, американським, французьким, турецьким чи ювелірівським вивідувачем?!

- Та ж знаю.

- Але мене цікавлять прискорювачі елементарних частинок!

- Що? - І не просто прискорювачі, а прискорювачі сьомого рівня.

- Сьомого?

- Саме так.

П’єр Міцкевич почав сміятися. Сміявся нервово і якось не весело, проте так енергійно, що аж упав зі стільця.

- Ти божевільний, брате О. Коп, друже Аум?

- А що, помітно? - не образився О. Коп-Аум.

- Подивися на себе збоку. Людина каже, що вона не агент іноземних розвідок і водночас цікавиться пристроєм, про існування якого знають троє осіб у світі: директор Центру, я і підприємець Ко Ше Лін, який дав гроші на цей проект. Ти ж про це не повинен знати, для тебе він не існує, тож якщо ти про щось таке говориш, не інакше, як у тебе маячня. Щось з головою.

- Отож прискорювач сьомого рівня є?! - збуджено вигукнув О. Коп-Аум.

- Є, - посерйознішав П’єр Міцкевич. - Але звідки ТИ про нього знаєш?

- Умоглядні конструкції. Якщо є елементарні частинки сьомого рівня, мусить рано чи пізно з’явитися відповідний прискорювач.

- Логічно. А звідки ти знаєш про елементарні частинки сьомого рівня?

О. Коп-Аум мовчки простягнув П’єру Міцкевичу брошуру Стефана Ксенофобенка-Ксенофіленка «Трактат про час». П’єр неуважно погортав, а потім заглибився у читання. О. Коп-Аум пішов на кухню підігрівати рагу.

- Хай буде стикси, - зітхнув П’єр Міцкевич, прочитавши брошуру, - назви ж бо елементарні частки сьомого рівня поки що не мають. І на що ти, друже, маєш намір вжити цей прискорювач?

- Чесно?

- А який сенс щось приховувати?

- Я хочу побавитися у час. Хочу зберегти молодість якомога довше.

- Цілком зрозуміле бажання.

- То що, поїхали у Центр?

- Ти справді, брате, божевільний. По-перше, те, що я сконструював, це - прискорювач, а не сповільнювач, по-друге, я його ще в польових умовах не випробовував і не знаю, як він поведеться, по-третє, є цілком реальна загроза знищити Всесвіт!

- Це як?

- Якщо процес вийде з-під контролю, може статися ланцюгова реакція, утвориться така собі стиксова чорна діра, яка проковтне нашу планету, або, що ще гірше, наш експеримент дестабілізує вакуум, тоді теж - глобальний гаплик. Чи такий варіант: частки зміненої матерії - а це та сама легендарна антиматерія, - ввійшовши у контакт зі звичайною матерією, знищать її - одне слово, небезпек більше, ніж якихось примарних вигод.

- Я готовий ризикувати, - монотонним тоном ошалілого фанатика промовив О. Коп-Аум.

- Ще раз кажу: під загрозою - наша планета, людство, Всесвіт.

- Якщо так станеться, - О. Коп-Аум уже промовляв, як пророк, - то значить, цього хотів Всевишній. А ми лише інструмент. Хіба людство вже не заслужило кінця?!

- Божевільний, - прошепотів П’єр.

- Це ти такий, друже, - фальшиво засміявся О. Коп-Аум, - якщо повірив, що я справді хочу піддати своє ще досить непогане тіло якимось непевним експериментам.

П’єр Міцкевич полегшено зітхнув.

- А суто теоретично, - запитав О. Коп-Аум приятеля, - прискорювач може працювати у режимі сповільнювача?

- Звичайно, може.

Фізик, задоволений з того, що розмова перейшла у фізичну площину, почав розповідати, як працює його винахід.

Потім пили. О. Коп-Аум, який перед вечерею прийняв три піґулки алкогольного абсорбента, був майже тверезим, зате П’єр Міцкевич вже добряче сп’янів.

- Ти мене поважаєш? - допитувався О. Коп-Аум фізика.

- Поважаю.

- Ні, ти мене не поважаєш. Ти мене маєш за африканського шпигуна.

- Господь з тобою, брате, який з тебе шпигун?!

- Отож, ти мені довіряєш?

- Довіряю.

- Доведи!

- Як?

- Ну, наприклад, назви мені код замка твоєї лабораторії в Центрі.

- Запросто, - П’єр відшукав у тарілці з рагу шматок картоплі. - Цифри, спочатку непарні, потім парні і - нуль.

Наливай!

О. Коп-Аум запопадливо налив.

Через півгодини П’єр Міцкевич заснув на канапі господаря квартири, а сам О. Коп-Аум відвідав лазничку, звідки вийшов майже тверезий. Але разом з дією алкоголю вивітрилась і рішучість. О. Коп-Аум завагався. Зрештою він вилив у великий келих рештки бренді і вина, додав туди сто грамів спирту, усе перемішав і випив. Через кілька хвилин щезли будь-які сумніви. Він одягнув сірий плащ і твідову картату кепку П’єра Міцкевича, зняв з нього затемнені окуляри, які разом з П’єровим же посвідченням співробітника Центру дослідження торсійного поля поклав собі у кишеню, і викликав термінову таксівку.

Охорона Центру, байдуже поглянувши на посвідчення, безперешкодно пропустила О. Коп-Аума у приміщення.

Біля дверей П’єрової лабораторії він набрав потрібний шифр і ввійшов…

Через півгодини з лабораторії вийшов старезний майже столітній дідуган з тремтячими руками і головою, що дуже смішно смикалася. Охорона не здивувалася, зате водій таксівки не забажав взяти якогось порохнявого старого, бо, мовляв, він чекає пана професора, який йому добре заплатив і обіцяв ще. Дідок прошамкотів, що пан професор йому відступив замовлення і дав водієви десятку… П’єр Міцкевич прокинувся у чужій квартирі від жорстокої спраги. Він почовгав на кухню, довго пив прямо з бідона, потім зазирнув у вітальню, де світилося. Його приятеля О. Коп-Аума не було, а перед потрійним дзеркалом сидів дуже старий дідок і гірко плакав.

Допився, подумав П’єр і протер очі.

- А де Аум? - спитав дідка.

- П’єре… - старий повільно підвівся, розвів страхітливо скрючені руки для обіймів і посунув на Міцкевича.

П’єр злякано позадкував.

- П’єре-е-е, це я, твій друг, професор О. Коп-Аум.

- Ти вмикав прискорювач?! - схопився за голову П’єр.

Постарілий на п’ятдесят років О. Коп-Аум ствердно кивнув головою.

- Світ ще є? - холонучи від жаху прошепотів П’єр і виглянув у вікно. Світанок… Київ… Баба… Лавра… Все на місці. Дніпро, забарвлений вранішнім сонячним промінням, зробився схожим на гігантський червоного золота браслет… Гм… Ювелірний виріб, однак… Але тепер не до жартів!

- Ти хоч вимкнув прискорювач, Ауме? - накинувся П’єр на приятеля.

- Ви-и-мкнув, - схлипнув О. Коп-Аум.

П’єр Міцкевич перехрестився.

- Що робити, П’єре, що робити? - бився у істериці О. Коп- Аум.

- Я не знаю, - холодно відповів П’єр, - геронтологія не мій фах. Крім того, я змушений терміново йти на роботу, мені здається, там є багато чого цікавого…

- Я лише ввімкнув і вимкнув, працювало воно не більше секунди. А вже потім згадав, що не поставив тумблер на «режим сповільнення». І - злякався!

- Правильно злякався, - процідив П’єр, - але мушу йти. Бувай, Ауме. Шкода, що ти так швидко постарів.

О. Коп-Аум впав на підлогу і конвульсивно заридав.

Мабуть, помирає, подумав П’єр, старий уже, майже сто років.

П’єр взяв О. Коп-Аума попід пахви і, волочачи його ноги підлогою, притягнув до спальні, де вклав старенького на ліжко. Може, свічку запалити, подумав.

Але О. Коп-Аум ожив.

- Що робити? - спитав уже більш тямковитим голосом.

- Зробимо так, - енергійно почав П’єр, - я сходжу в Центр, перевірю, як там і що, а ти виклич Алерґіну, поясни їй усе, але підготуй наперед, щоби не зваріювала, як тебе таким побачить. А потім я повернусь і щось придумаємо!

- Що? Що? Що ми можемо придумати? - залементував О. Коп-Аум.

П’єр Міцкевич сам зв’язався з Алерґіною, дещо туманно розповів їй, яка біда сталася з Аумом, і відбув у Центр досліджень торсійного поля.

Через кілька годин у квартирі професора О. Коп-Аума засідала рада з питання боротьби з передчасною старістю означеного Аума у складі: сам, уже згаданий, він же об’єкт, тобто потерпілий; вчений-фізик П’єр Міцкевич; ворожка на картах Таро гарно вбрана Алерґіна, вона ж інтимна подруга нещасного Аума, у передкатастрофічній, звичайно, іпостасі. Єдиним питанням на порядку денному було: що робити?

До слова попросився п. О. Коп-Аум. Він сказав… Та ні, він нічого такого не сказав, а виявив свої негативні емоції у афектній ірраціональній неадекватній формі (рвав на собі рештки волосся, белькотів про самогубство, гм, це у майже сто років!).

Слово взяв доктор фізико-математичних наук, старший науковий співробітник Центру досліджень торсійного поля П’єр О. Міцкевич. Він сказав:

- Зрозуміло, що наш друг (легкий уклін у бік О. Коп- Аума) зазнав впливу прискорювача, тож логіка підказує, що для того, аби повернути його (уклін) у попередній біологічно вмотивований стан, варто би знову піддати Аума дії прискорювача, але уже у режимі сповільнення.

Але це лише теоретично, а в натурі навіть я, творець прискорювача елементарних частинок сьомого рівня, не знаю, якими можуть бути результати його дії у парадиґмі «мінус». Тому, аби зберегти брата Аума хоча б у нинішній іпостасі (О. Коп-Аум зацьковано смикнувся), вважаю, не варто піддавати його ще раз дії прискорювача, хай навіть у режимі сповільнення (О. Коп-Аум радісно кивнув). А щодо пропозицій, то як у науковця їх у мене нема, зате є як у шанувальника фантастичних романів. Казати? Кажу.

Треба повернути Аума в минуле, аби він знову прожив минулу ніч, але щоби до прискорювача більше не ліз.

Затим слово тримала фахівець з індивідуального прогнозу та корекції людської долі Алерґіна (прізвище та по-батькови встановити не вдалося). Вона дещо емоційно погодилася з попереднім виступаючим і запропонувала негайно провести операцію переміщення не байдужого їй О. Коп-Аума у вчорашній день. На запитання потерпілого, яким чином це зробити, Алерґіна відповіла, що необхідно викликати колегу Аума, професора окультних наук мага і мольфара його високовченість Юра Чорноконського з Чернівців.

Після недовгих, але бурхливих дебатів (професор О. Коп-Аум дуже не хотів, аби колега-конкурент бачив його у такому стані, та, зрештою, поглянувши черговий раз у дзеркало, погодився) ухвалили: викликати означеного майстра Юра Чорноконського і спитати, чи може він врятувати колегу.

Наступного дня троє згаданих прийняли чернівецького гостя. Юр Чорноконський вмився з дороги, випив чаю, переодягнувся і в дорогому костюмі та імпортній сорочці постав перед приймаючою стороною. П’єр Міцкевич коротко, але вичерпно описав ситуацію О. Коп-Аума. Юр Чорноконський трохи подумав, потім вийняв з кишені портативного комп’ютера і довго робив якісь розрахунки.

Нарешті труснув сивими кучерями, розправив довгі вуса і весело посміхнувся:

- Маєте шанс, колего!

О. Коп-Аум по-старечому сплакнув.

- Справа в тому, - сказав Юр Чорноконський, - що часовий відтинок, у якому ми нині сущі, перетинає Зону Контакту, або Горизонталь Зустрічі, ви розумієте, про що я говорю?

Всі троє згідливо закивали головами.

- Отож треба нашого передчасно постарілого друга, - продовжував Юр Чорноконський, - переправити у паралельний час, що, як відомо, плине у зворотному напрямку. Там течія віднесе шановного Аума трохи назад, а потім він вигулькне у нашому часі, але трохи в минулому.

Проживе кілька днів ще раз, і, якщо не буде пхатися до прискорювача (О. Коп-Аум заперечливо покрутив головою), то ще довго буде молодявим і гарним.

- Як це зробити, ваша високовченосте? - чемно спитав П’єр. - Є технологія, - промовив Юр Чорноконський і відчинив свій зміїної шкіри кейс… О. Коп-Аум, горизонтально витягнутий, як оселедець, летів у якомусь позбавленому форм просторі. Хоча він не певен, що це був простір. Розум його був ясним, інструкції Юра Чорноконського він пам’ятав твердо, в успіх вірив беззастережно…

Назустріч йому летіла дівчина. О. Коп-Аум встиг помітити, що одягнута вона в костюм епохи Київської Руси. Коли вони розминалися, каштанове волосся дівчини торкнулося зморщеного Аумового обличчя. Дівчина мило посміхнулася і заправила пасмо волосся під золоту діадему… Повернувшись у стан п’ятдесятилітнього чоловіка, професор О. Коп- Аум засів за вивчення часу і навіть прослухав курс лекцій на цю тему у свого колеги Юра Чорноконського з Чернівців.


Загрузка...