Пульс Всесвіту

ДИНЦЕНГОФЕРІВ КОРИДОР

— Фердо, я йду працювати! — звернувся доктор Пегас до свого невидимого служника.

— Прошу, маестро! — почулося з каміна. — Заходьте.

Хоч я людина без забобонів і не боюсь невідомого, але цього разу по-справжньому злякався. Може, у доктора все-таки є живий помічник, який виконує всі накази?

Не встиг я опам’ятатись, як стальні дверцята над каміном тихо відчинилися. З них повільно висунулась і спустилась на килим металева драбинка.

— Дозвольте, я піду вперед. Хід досить-таки незвичайний, щось ніби як до курника, — виправдувався Пегас. — Але далі буде краще.

Коли я видрався по драбинці, доктор подав мені руку, і ми опинились у маленькій кабіні з кількома кнопками на стінах.

— Ліфт зроблено для одного, на відвідувачів я ніколи не розраховував, — сказав Пегас, натискуючи на одну з кнопок. Кабіна повільно поповзла вниз.

— Ви — перша людина, якій я відкриваю свою таємницю і показую підземну лабораторію, — зауважив Пегас по паузі. — Ніхто навіть не припускає, що в цьому старенькому будиночку може існувати щось подібне.

— А ви не боїтесь, що я як редактор можу виказати вашу таємницю?

— Ні, цього я не боюсь, — сказав Пегас з несподіваним для мене притиском. — Я довіряю вам. Знаю, що не розголосите нічого, аж доки я сам не попрошу про це.

У мене було таке відчуття, наче ми спускаємось у самісінькі надра землі. Ліфт рухався з швидкістю слимака і так тихо, що часом здавалося, ніби ми стоїмо на місці. Та ось він нарешті зупинився.

— Як я вже казав, будинок переробив старий Динценгофер десь у другій половині сімнадцятого століття. Одна з легенд розповідає, що цей будинок був колись з’єднаний з Празьким кремлем і Новим-Мєстом добре обладнаними коридорами, які під час війн та заворушень служили запасними виходами… Прошу! Ми перебуваємо в одному з коридорів.

Я нерішуче підійшов до затхлого, тьмяно освітленого проходу. Краплини, що падали з стелі, тихо видзвонювали чудернацьку мелодію.

— Динценгофер будував надійно: минуло стільки років, а коридор дуже добре зберігся. Десь на березі Влтави він закінчується обвалом, кимось замурованим, щоб влтавська вода не залила підземелля. За всіма ознаками це зроблено через багато років після смерті архітектора.

Пройшовши близько тридцяти кроків, ми звернули до бічної галереї, що кінчалась сучасними гладенькими дверима.

Пегас витяг з кишені ключі.

— Ферду я залишив нагорі. Тому тут змушений відчиняти сам. Ще один запобіжник — і можемо вступити до мого королівства… — Він натиснув щось на вологій стіні. Двері відчинились, і водночас у приміщенні спалахнуло світло.

Я зацікавлено оглядав просторе приміщення з голими бетонованими стінами, — в ньому було повно найрізноманітніших приладів та апаратів.

— Це ваша лабораторія? — щиро здивувався я.

У Пегаса від задоволення заблищали очі.

— І так і ні, в залежності від того, як на це глянути… — почув я знайому відповідь. — Підземні коридори мої за правом пріоритету знахідки. Апарати я позичив на складі дослідного інституту.

— Позичили? — перепитав я іронічно.

— Власне, це не має значення, — холодно відповів Пегас. — Коли зрозумієте, які важливі проблеми розв’язуються в цій лабораторії, то погодитесь, що спосіб, яким я дістав необхідне обладнання, справді не має значення. Я працюю над двома грандіозними проблемами. Одна дасть людству необмежену силу, друга — врятує його від загибелі…

Слова хворого на манію величності аніскільки не здивували мене.

«Знову вічний двигун!» — згадав я бідолашних винахідників, що останнім часом посипались до редакції як із драного мішка.

— Я бачу, ви мені не вірите. Ні, я не божевільний і зараз переконаю вас у цьому. Моє перше величезне завдання — оволодіти гравітацією, силою земного тяжіння. Теоретично я вже розв’язав цю проблему, практично — ще не зовсім.

— А чому ви не експериментуєте в дослідному інституті? — запитав я. — Адже над цією проблемою працюють багато вчених. Самотужки ви її не розв’яжете.

— Я пильно стежу за успіхами інших і добре знаю, чого досягнуто в битві з гравітацією. Але я йду зовсім Іншим шляхом і вже виявив гравітаційні хвилі, аналогічні електромагнітним… А чому не експериментую в інституті? Просто не хочу, щоб хто-небудь скористався з результатів моєї довгорічної виснажливої праці. А з публікацією другого відкриття я затримуюсь насамперед тому, що його можуть використати проти людства, як у свій час атомну бомбу.

Розуміючи, що дальші заперечення зайві, я мовчки уважно стежив за Пегасом, який гаряче і з великим захопленням розповідав про битву з гравітацією. Він говорив про проблему, яку я повністю зрозумів тільки далеко пізніше.

— Отже, ви працюєте над гравітацією… А як вам пощастило перехопити сигнали супутника незабаром після його запуску? — запитав я зрештою, коли Пегас замовк.

— Саме тому, що я працюю над гравітацією, у мене є потужний приймач, яким я перевіряю зв’язок між гравітаційними та електромагнітними хвилями. Я досліджую хвилі різної довжини. Полюючи в ефірі, я тоді випадково натрапив на повідомлення про запуск супутника і довідався, яка довжина хвилі його радіопередавача. Після цього перехопити сигнали було вже неважко… Вас я згадав по закону асоціації, бо саме того вечора дочитав ваше фантастичне оповідання про штучні супутники Землі.

Я багатозначно поглянув на годинник.

— О ні, я ще не можу вас відпустити! — сказав Пегас, зрозумівши мій жест. — Адже я ще не ознайомив вас з другим своїм відкриттям, яке послужить темою для вашого фантастичного оповідання.

Схопивши мене за руку і раптово знизивши голос, наче побоюючись, що нас хтось може підслухати, він зашепотів:

— Ходімо!.. Пробачте, я трохи схвильований, але це хвилювання у мене мимоволі виникає від думки про велич відкриття. Коли ви зрозумієте, про що мова, то воно й на вас справить захоплююче враження. Насмілюсь запевнити, що ці історичні моменти ви запам’ятаєте на все життя…

Він мав рацію: лабораторію Пегаса я не забуду ніколи.

«Напишу про це. Обов’язково напишу. Але не оповідання, а чисту правду», — думав я в той час, коли він підводив мене до невеликого стола, на якому виднілись кілька маленьких екранів.

Пегас крутнув вимикач. Спалахнули сигнальні вічка. Почулось неголосне гудіння трансформаторів.

— Звичайне виробниче телебачення, — пояснював Пегас. — Дивіться уважно! Перший екран ліворуч — видно Малтезьку площу. Невеликий телевізійний передавач я встановив у вікні горища Ностицевого палацу. На другому екрані — загальний вигляд Ностицевої вулиці. Третій екран — вид на тротуар проти нашого будинку… Цікаво, правда?.. Погляньте, з Малтезької площі до нашої вулиці іде юнак. Ота он дівчина в темному закутку вулиці, мабуть, на нього чекає. А тепер, любий редакторе, будьте уважні! — голос Пегаса бринів переможно. — Я примушу цього юнака виконати кілька вправ. Він підкорятиметься мені так само, як підкоряється Ферда!

Доктор клацнув якимсь важельком, покрутив ручки. Дзижчання над нашими головами посилилось. І коли на одному екрані з’явилось перехоплене телеоб’єктивом обличчя юнака, Пегас поклав мені руку на плече:

— Запевняю вас, що коли юнак підійде до нашого будинку, він схопиться за голову, розгублено озирнеться і допитливо подивиться вгору. Злякана дівчина підбіжить до нього і раптом зробить йому реверанс…

Все відбулося саме так, як намалював доктор. Я засміявся:

— Як це вам вдається зробити?

Пегас глибоко зітхнув, а потім набундючився, щоб підкреслити серйозність хвилини:

— Я можу з відстані впливати на мозок людини! Звісно, це тільки початкова стадія відкриття, але шлях до нього вже знайдено.

— А що в кінці того шляху? В ім’я чого ви над цим працюєте? Хочете нав’язувати людям свої думки? — запитав я.

— Не зовсім так… Хочу навіювати людям спосіб мислення… тільки не свій…

Пегас хотів продовжувати свої пояснення, але я перебив:

— Коли ви мені вже розкрили так багато, то чи не можете пояснити, як ви впливаєте на людський мозок?

— І цю таємницю розкрию. Знаєте оцей апарат? — показав він у куток лабораторії.

— Напевно, це звичайний енцефалограф, — сказав я, глянувши на схематичний рисунок мозку, що світився на екрані приладу.

— Чудово! Отже, ви розумієте, в чому суть. Мій апарат, звісно, не енцефалограф. Він не тільки просліджує біоелектричні струми в корі головного мозку, але водночас допомагає мені читати думки. Хочете випробувати на собі?

Я кивнув головою на знак згоди. Пегас надів на мене якийсь шолом з безліччю електродів і вимкнув світло. Рисунок мозку на екрані засяяв дужче.

— Думайте напружено!.. Зосередьтесь на чомусь цілком певному… — весь час повторював доктор.

«Перпетуум-мобіле… перпетуум-мобіле…» — повторював я в думці. Рисунок мозку сяяв дедалі інтенсивніше. А Пегас перебігав гарячковим поглядом з екрана на екран.

— Гадаєте, що я божевільний? — сказав він докірливо.

— Звичайно, ні! — похитав я заперечливо головою. — Я вважаю, що ви — геній!

— Можливо… — невпевнено сказав Пегас. — Від божевілля до геніальності один крок. І навпаки… Але мій апарат показує, що ви говорите неправду.

Барвисті відблиски на рисунку мозку справді застрибали по складній, переплутаній лінії.

— Дарую вам це! — сказав Пегас прихильно. — Радий, що переконав вас у своїй правоті… Мій енцефалограф показує не тільки ділянку мозку, яка працює найінтенсивніше, але й приблизний зміст думок… Ну, що ж, досліди закінчено! — додав він суворо і, знявши з мене шолом, увімкнув світло.

Я дуже зрадів, що експеримент обмежився тільки цим.

— Скажіть, — звернувся я до Пегаса, — який все-таки зв’язок має ваш енцефалограф з дослідами на перехожих?.. Між іншим, чи знаєте ви, що такі експерименти протизаконні?

— Любий редакторе, я не такий наївний, як вам здається. Хіба марно я тримаю все в абсолютній таємниці?! А щодо мого енцефалографа… Я досліджую закони біоелектричних струмів мозку та можливість впливу на нього зовні. Як бачите, мені це вдається.

— Пробачте, — сказав я схвильовано. — Але я мушу повернутись до основного питання: з якою метою ви все це робите? Невже ви хочете стати необмеженим володарем світу?

— Ваш постріл не влучив, любий редакторе! Коли мені пощастить успішно закінчити свою працю, я вийду зі сховища і скромно признаюсь у звершенні великого подвигу!

— Що ви маєте на увазі під великим подвигом? Чому ви хочете насилувати людський мозок? Я не вірю, звичайно, що вам це вдасться зробити, але хотів би знати, який сенс бачите в оцьому неосяжному за своїми перспективами злочині, який ви замислили? Пробачте, але інакше розцінювати я не можу.

Пронизуючи поглядом, Пегас не зводив з мене очей.

— Не будьте необачні, редакторе! Навіщо такі гучні вислови? Я хочу бути корисним людству, хочу захистити його. От і все.

— Але від чого захистити, скажіть, прошу?

— Од війни. Від жахливої, смертельної війни…

Дивлячись палаючим поглядом кудись удалину крізь бетонні стіни, Пегас важко дихав і говорив безперервно. Я досі пам’ятаю кожне його слово, кожну інтонацію.

— Вас, певно, цікавить, як я хочу цього досягти. Я відкрив особливий вид гравітаційних хвиль, їх можна передавати на яку завгодно відстань. Ними можна впливати на біоелектричні процеси мозку; інакше кажучи — на мислення людини. В цьому й полягає суть мого найголовнішого відкриття. — Пегас зробив паузу і витер піт з лоба. — Вперше усвідомивши досягнуте, я спочатку розгубився, навіть злякався можливих наслідків. І раптом мене осяяла блискуча думка: а що, коли абсолютно і назавжди стерти з людського мозку думку про війну? І не тільки думку, але й пам’ять про неї, сховану десь в імлі підсвідомості.

— А чи зачеплять ваші таємничі промені саме цю частину пам’яті? — перебив я його нарешті.

— В усякому разі, я цього прагну. Але, на жаль, досліди з живими людьми пов’язані з великими ускладненнями.

— Невже ви проводите такі досліди на людях?!

— Поки що ні. Але незабаром на це зважусь. Незабаром. Можете мені повірити.

Гаряча хвиля пробігла у мене по тілу. З’явилось відчуття, яке виникає у альпіністів на запаморочливій висоті гострого гірського гребеня над проваллями, — і не розпач, не лють, а щось таке, що змушує пружнішати м’язи, загострює волю. Я насилу стримався, щоб не вибухнути, і сказав хрипло:

— А чим ви хочете заповнити порожні місця, які виникнуть у пам’яті?..

— Розумію ваше хвилювання, — розсудливо відповів Пегас. — І я спочатку переживав щось подібне. Але нічого, це минеться. Бачу, що ви починаєте мене розуміти. Про порожні місця я теж думав і вирішив заповнити їх найпрекраснішим з того, що могло створити людство досі. Я запишу в людський мозок вміст бібліотеки, якою ви там, нагорі, так захоплювались. Коли над світом помчать благодійні хвилі, кожен якоюсь мірою стане Аристотелем, Платоном, Декартом, Шопенгауером, Гете, Достоєвським. У кожного філософа та класика я візьму найкраще, найвеличніше…

Він говорив, і я відчував, що поступово знову заспокоююсь.

— Невже ви не розумієте, що створите у головах людей плутанину? — урвав я його. — А чи переконані ви, що зумієте вибрати з культурної спадщини людства справді найкраще?

— Моя всебічна освіта така широка, що можете не сумніватись у цьому! — самовпевнено заявив Пегас. — Певен, що зумію розібратися без радників.

Ця відповідь ще більше переконала мене в тому, що я говорю з людиною, яка вже давно втратила відчуття реальності. Та все ж я ще сподівався отверезити його.

— Як видно з усього, ваше відкриття має величезне значення для людства. Але чому ж у такому разі ви не віддасте його в розпорядження суспільства? Чому таку важливу справу здійснюєте один, у підземеллі? Навряд щоб вам пощастило побудувати такий передавач, який вплинув би на всю земну кулю, а з своїми хвилями вам доведеться звертатись таки далеченько: у нас війна нікого не приваблює.

Пегас судорожно вчепився в стіл з екранами.

— Доки я не доведу свій план до кінця, відкриття з рук не випущу!.. Ви уявляєте, що трапиться, якщо комусь заманеться зловживати ним? Або ж його вкрадуть — вкрадуть, а потім ніхто й не згадає про мене… Чи, може, скажете, мало було викрадено великих винаходів?.. Справді, передавач завдає мені багато клопоту. І все одно в мене є надія. За попередніми розрахунками, гравітаційний передавач потребуватиме такої ж кількості енергії, як звичайна радіостанція.

— А чи не зрадить вас велика витрата електрики? — запитав я.

— Ні, енергію я беру безпосередньо з мережі, без лічильника. Звісно, в інтересах людства, — хихикнув Пегас.

— Дивно! — сказав я з іронією. — Боїтесь, що хтось украде ваше відкриття, а самі, м’яко кажучи, на кожному кроці обкрадаєте людське суспільство, правда запевняючи, що це — в його інтересах… Але хто може поручитись, що ви не зловживатимете вашим відкриттям, не використаєте його проти людства?

М’ясисте обличчя Пегаса заграло всіма барвами.

— Ви забігаєте, редакторе, надто далеко! Адже я — порядна людина і не плекаю потаємних думок!

Я хотів заперечити, що чесна людина не краде, але побоявся бурхливої сутички. А тепер шкодую, що не підтяв цього, щонайменше сказати, дивного вченого.

— Мир не можна захистити ніякими таємничими променями, — сказав я з удаваним спокоєм. — Людство вже прокинулось, і я твердо переконаний, що остання світова війна була справді останньою. Зараз не час для війн. Перший радянський супутник, сигнали якого ви самі перехопили, скерував погляди людства в протилежному напрямку — нагору, до Всесвіту. Тож не чіпайте людський мозок, бо це небезпечно, та й потреби в цьому немає. Мозок — надто чутливий орган. Це вам не кібернетичний Ферда, з яким ви можете робити все, що заманеться!

Я замовк, Пегас також мовчав. Я тоді подумав, що своїми полум’яними словами вплинув на нього. Але мої ілюзії розлетілися, як сухе листя під вітром.

— Хоч ви й говорите красиво, та все ж недооцінюєте небезпеку загрози війни. Мені здається, що ми не розуміємо один одного. Ви — редактор і письменник, а я — розсудливий учений. Я знаю, що роблю. Я не можу допустити, щоб голем[1], якого воскресили наука і техніка, під час свого походу розчавив мешканців нашої планети. Він уже зіп’явся на ноги і руйнує все, що трапляється йому на шляху. Я крокую поруч і чекаю слушного моменту, щоб перетворити його знову на мертву глину.

— На жаль, я не цілком вас зрозумів. Що ви маєте на увазі під словом «голем»?

Пегас примружився так, ніби йому в очі потрапив дим.

— І після цього ви називаєте себе письменником-фантастом?! Цей голем — сучасна техніка, а точніше — атомна енергія. Вона вислизнула з рук людини, вона знищить свого відкривача!

— Ваш голем може з таким же успіхом опалювати будинки й заводи. Навіщо ж його знищувати? — заперечив я.

Замість відповіді Пегас вийняв з кишені годинник-цибулину.

— Я бачу, ми не домовимось. Ваш час минув. Година пройшла.

— І ви не боїтесь мене випустити? Я аж ніяк не відчуваю себе зобов’язаним зберігати вашу таємницю.

— Я не знаю, що таке страх. При здійсненні цього величного завдання він шкодив би мені! — сказав Пегас крижаним тоном. Потім несподівано обернувся і схопився за один з важелів пульта керування.

Спалахнуло якесь сліпуче світло.

Я втратив свідомість.