Пробудження Левіафана

– Жулі. Ти керуєш цим автобусом. Ти в курсі? Тобто можеш це підтвердити?

Її пальці були прохолоднішими, але не холодними.

– Я можу відчувати… щось, – відповіла вона. – Я голодна? Не голодна, але… мені щось хочеться. Я хочу повернутися на Землю.

– Ми не можемо це зробити. Мені потрібно, аби ти змінила курс, – відповів Міллер. Що там сказав Голден? «Віддай їй Венеру». – Давай-но краще на Венеру.

– Це не те, що воно бажає, – відповіла дівчина.

– Це те, що ми можемо запропонувати, – відказав детектив. І за мить додав: – Ми не маємо змоги відправитись домів. Нам треба на Венеру.

Вона надовго замовкла.

– Ти боєць, Жулі. Ти нікому не дозволяла вирішувати за тебе. Тож і тепер не дозволяй. Якщо ми підемо до Землі…

– Воно з’їсть їх також, як з’їло мене.

– Отож.

Вона підвела на нього очі.

– Отож, – повторив він, – так само.

– Що станеться на Венері?

– Можливо, ми загинемо. Я не знаю. Але ми не прихопимо з собою багато людей, і впевнимось, що цього лайна більш не буде ні в кого, – сказав він, вказуючи на ґрот навколо них, – і якщо ми не помремо, то… що ж, це буде цікаво.

– Я не думаю, що зможу.

– Ти зможеш. Штука, яка все це зробила? Ти розумніша за неї. Ти керуєш. Відвези нас на Венеру.

Світляки кружляли, блакитний колір ледве пульсував: яскравіше-темніше, яскравіше-темніше. Міллер її обличчя зрозумів, коли вона зробила вибір. Усе навколо – світло стало яскравим, ґрот залило м’якою блакиттю, а потім згасло до попереднього рівня. Міллер щось відчув у горлі, як перше попередження про нежить. Замислився: чи стане йому часу деактивувати бомбу. А потім перевів очі на Жулі. Жульєтту Андромеду Мао. Пілота АЗП. Спадкоємицю корпоративного трона «Квіковськи-Мао». Насінєвий кристал майбутнього, що перевершує абсолютно всі сподівання. У нього досить часу.

– Я боюся, – сказала вона.

– Не варто, – відповів Міллер.

– Я не знаю, що має статися, – мовила Жулі.

– Ніхто не знає. Але дивись, тобі не варто робити це самій, – відповів він.

– Я щось відчуваю у своїй голові. Воно чогось хоче, але чого саме, я не розумію. Воно дуже велике.

Рефлекторно він поцілував верхню частину долоні. Десь у глибині живота заболіло. Хворобливе відчуття. Скунда нудоти. Перші муки перетворення його на Ерос.

– Не хвилюйся, – сказав він, – ми будемо в порядку.

Розділ 55. Голден

Голден снив.

Більшість життя він снив свідомо, тож коли побачив, що сидить у батьківській кухні старого будинку в Монтані, розмовляючи з Наомі, то відразу допетрав. Він не зрозумів її слів, та милувався, як вона відкидає волосся з очей, як жує печиво і запиває чаєм. І хоча він не міг узяти зі столу печиво і схрумати його, але міг відчути його аромат, тому що добряче пам’ятав вівсяне печиво з шоколадом мами Елізи.

Це був приємний сон.

Кухня блимнула разок червоним, і щось змінилося. Голден відчув неправильність цього, відчув, як сон переходить з теплих спогадів у жахіття. Він намагався щось сказати Наомі, але не міг сформувати слова. Кімната знову блимнула червоним, але не схоже, що вона помітила. Він підвівся, і підійшов виглянути з вікна кухні. Коли кімната блимнула червоним втретє, він помітив причину. З неба падали метеори, залишаючи за собою вогняні сліди кольору крові. Чомусь він зрозумів, що це були залишки Ероса, коли той розвалився в атмосфері. Міллер зазнав невдачі. Ядерна атака зазнала невдачі.

Жулі прибула додому.

Він повернувся, аби сказати Наомі, щоби бігла, але крізь підлогу проросли чорні парості і обмотали її, проштрикнувши тіло у багатьох місцях. Вони лізли з її рота і очей.

Він хотів підбігти до неї, але не міг рушити. Поглянувши вниз, він побачив, що парості ухопили і його. Одне обвило пояс і тримало його. Інше залізло йому до рота.

Він прокинувся з зойком у темній кімнаті, миготіло червоним. Щось тримало його за пояс. У паніці він почав сіпати перепону і здер нігтя на лівій руці ще до того, як його раціональний мозок нагадав, де він насправді. На містку, у своєму кріслі, пристебнутий в умовах нульової гравітації.

Він засунув палець до рота, намагаючись зализати вавку, бо поранився об одну із застібок, і декілька разів глибоко вдихнув через ніс. На палубі пусто. Наомі спить у своїй каюті. Алекс з Амосом наразі поза чергуванням і напевне теж сплять. Вони два дні майже без відпочинку перебували під високим прискоренням у гонитві за Еросом. Голден наказав усім закрити очі і вирішив стояти першу вахту сам.

І, значить, негайно заснув. Недобре.

У кімнаті знову заблимало червоним. Джим струсив головою, аби відігнати залишки сну, і сфокусував увагу на консолі. Блимав червоний сигнал тривоги: капітан викликав на екран випадаюче меню. Це була панель загроз. Хтось підсвітив їх лазером для цілевказання.

Там же, на панелі, увімкнув активні сенсори. Єдиним судном на мільйони кілометрів був «Раві», і саме він позначив їх як ціль. За автоматичними логами, це почалося декілька секунд тому.

Простягнув руку, аби увімкнути зв’язок і викликати «Раві», аж тут заблимав сигнал вхідного повідомлення. Встановив зв’язок, і за секунду по цьому голос Макбрайд сказав:

– «Росінант», припиніть маневри, відкрийте зовнішній люк і приготуйтесь до абордажу.

Голден насупився на консоль. Що за дивний жарт?

– Макбрайд, це Голден. Що за дивний жарт?

Відповідь надішла різким тоном, який аж ніяк не підбадьорював:

– Голдене, відкривайте ваш зовнішній люк і готуйтесь до абордажу. Якщо я завважу, як активується хоч одна оборонна система, я дам по вам залп. Це зрозуміло?

– Ні, – сказав він, більше не маючи змоги приховувати стурбованість, – не зрозуміло. І я не дам вам висадитись на мій корабель. Що з біса відбувається?

– Я маю наказ від командування ООН взяти під контроль ваше судно. Вас звинувачено у втручанні у військові операції ООН, незаконному розпоряджанні військовим майном ООН і цілому переліку додаткових злочинів, які я не потурбуюсь вам зачитувати. Якщо ви не здастеся негайно, ми будемо змушені відкрити вогонь.

– Ох, – відповів Голден. ООН помітили, що їхні ракети змінили курс, спробували їх перпрограмувати, і зрозуміли, що ракети їх не слухають.

Вони засмутилися.

– Макбрайд, – відповів Джим за хвилину, – абордаж не призведе ні до чого доброго. Ми не можемо віддати вам ці ракети назад, та й у цьому більше нема потреби. Вони просто трохи змінили курс.

Сміх Макбрайд прозвучав радше як гавкіт злого пса, що от-от укусить.

– Трохи змінили курс? – перепитала вона. – Ви передали три тисячі п’ятсот сімдесят і три міжпланетні балістичні ракети з надкритичною плазмою в руки зрадника, обвинуваченого у війскових злочинах!

Це вимагало цілої хвилини:

– Ви маєте на увазі Фреда? Я вважаю, що «зрадник» це занадто…

Макбрайд обірвала його:

– Деактивуйте фальшиві транспондери, які завели геть наші ракети, увімкніть транспондери на поверхні, або ми відкриємо вогонь по вашому кораблю. У вас десять хвилин на виконання.

Зв’язок клікнув, обірвавшись. Голден втупився в консоль з чимось середнім між невірою і обуренням, потім знизав плечима і вдарив по кнопці бойового посту. Палубне світло по всьому судну набуло злого червоного кольору. Попереджувальний клаксон прозвучав тричі. Менше ніж за дві хвилини трапом у кокпіт біг Алекс, а за півхвилини по тому Наомі закинула себе на місток.

Алекс заговорив першим.

– «Раві» за чотириста кілометрів. Ладарна система повідомила, що торпедні апарати відкриті і ми на прицілі.

Ясно артикулюючи кожне слово, капітан наказав:

– Не відкривати. Я повторюю, не відкривати наші труби або не намагайтеся націлитись на «Раві» цього разу. Просто спостерігайте і будьте готові перейти до оборони, якщо буде схоже, що вони стріляють. Давайте не робити нічого, що може її спровокувати.

– Чи варто мені встановити перешкоди? – запитала позаду Наомі.

– Ні, це виглядатиме агресивно. Але приготуйте контрзаходи і тримайте пальці на кнопці «Пуск», – відповів Джим. – Амосе, ти в інженерному?

– Підтверджую, капітане. Готовий до дій тут, унизу.

– Приведи реактор до потужності сто відсотків і переведи на свою консоль контроль за гарматами точкового захисту. Якщо вони вистрілять по нас на такій дистанції, Алекс не встигне відскочити і дати залп у відповідь. Бачиш червону точку на екрані загроз – одразу відкриваєш вогонь. Як прийняв?

– Підтверджую, – відповів Амос.

Голден видихнув довго і крізь зуби, і знову відкрив зв’язок з «Раві».

– Макбрайд, це Голден. Ми не здаємось, ми не дозволимо узяти нас на абордаж, і ми не погоджуємося на ваші вимоги. Які наші наступні кроки?

– Голдене, – відповіла Макбрайд, – ваш реактор запущено. Ви що, готуєтесь битися з нами?

– Ні, просто готуємося спробувати вціліти. Ми що, б’ємося?

Ще один жорсткий сміх.

– Голдене, чому я маю відчуття, що ви не сприймаєте це всерйоз?

– О ні, це абсолютно не так, – відповів Джим. – Я не хочу, аби ви мене вбили, і хочете вірте чи ні, я не отримаю задоволення, вбиваючи вас. Ракети наразі дають невеликий гак, але це не варто вирішувати вогнем. Я не можу вам дати те, чого ви бажаєте, і мені нецікаво нидіти наступні тридцять років у військовій в’язниці. Ви нічого не досягнете, стріляючи по нам, і я буду відбиватися, якщо до цього дійде.

Макбрайд розірвала зв’язок.

– Капітане, – доповів Алекс, – «Раві» почав маневрувати і поставив завади. Я вважаю, що вони готуються до атаки.

Лайно. Голденові здавалося, що йому вдасться відмовити її.

– Окей, переходимо до оборони. Наомі, вмикай контрзаходи. Амосе? Тримаєш палець на тій кнопці?

– Готовий, – відповів механік.

– Не натискай її, поки не побачиш запуск ракет. Не хочу прискорювати події.

Раптове нищівне прискорення втиснуло Голдена у крісло. Алекс почав маневрувати.

– На такій дистанції я зможу її переграти. Утримуйте її від можливості зробити постріл, – сказав пілот.

– Давай. І труби відкрий.

– Прийнято, – доповів пілот. Його професійний військовий спокій перебивало збудженням від можливої бійки.

– Я збила їх прицілювання, – доповіла старпом, – їхня лазерна установка і поряд не стояла з такою якісною, як у «Росі». Я просто перевела прицілювання на хмару перешкод.

– Хай живуть роздуті марсіянські оборонні бюджети, – відповів Голден.

Раптом судно виконало серію диких маневрів.

– Холєра ясная, – голос Алекса бринів від перевантаження на гострих тонах, – «Раві» щойно обстріляв нас з ГТЗ.

Джим перевірив екран загроз і побачив на ньому довгі сяючі перлини ниток вхідних куль. Постріли добряче схибили.

Системи корабля доповіли, що відстань між кораблями склала триста сімдесят кілометрів – чимала дистанція для комп’ютерної системи прицілювання, яка мала ще й влучити у корабель, що безсистемно маневрує, балістичним пострілом з іншого довільно маневруючого корабля.

– Вогонь у відповідь? – крикнув Амос по зв’язку.

– Ні, – крикнув Джим у відповідь, – якби вони хотіли вбити нас, вони б випустили торпеду. Не давайте їй причини бажати нам смерті.

– Капітане, ми переграли її, – доповів пілот, – «Росі» просто значно швидший. У нас буде прорахунок траєкторії вогню менш ніж за хвилину.

– Прийнято, – почув його капітан.

– Мені стріляти? – запитав Алекс. Його дурнувата говірка марсіянського ковбоя зникла від зростаючої напруги.

– Їхній прицільний лазер щойно вимкнено, – доповіла Наомі.

– Це означає, що вони відмовилися від спроб пробитися крізь наші перешкоди, – відповів Голден, – і просто перемкнули наведення ракет на радарні системи.

– Що не настільки точно, – з надією відкоментувала Наґата.

– Корвети типу цього несуть не менше тузня «риб». Їм досить влучити однією, аби ми стали мертвими. А на цій дистанції…

Ніжний звук надійшов з консолі загроз, даючи їм зрозуміти, що «Росі» розрахував траєкторію вогню по «Раві».

– В мене є тон, – закричав Алекс, – вогонь?

– Ні, – заперечив Голден. Він знав, що на іншому кораблі зараз прозвучав голосний сигнал попередження про захоплення ворожою прицільною системою. Зупиніться, наче казав їм капітан, будь ласка, не давайте мені приводу вбивати вас.

– Е… – стиха відповів пілот. – Що ж…

Перед тим як запитати, Алекс повідомив на спільному каналі:

– Гей, капітане, Ерос щойно повернувся.

– Що? – перепитав Голден, враз уявивши, що астероїд, мов картонний лиходій, підкрався до двох кружляючи суден.

– Ага. Ерос став знову видимий на радарі. Що б він не робив для блокування радарів, він перестав.

– Що він робить? – запитав Джим. – Дайте мені курс.

Наомі передала на його пульт дані щодо відслідковування і почала виконувати завдання, але пілот закінчив на декілька секунд раніше.

– Ага, – сказав він, – непогане передбачення. Воно змінює курс. Все ще іде в бік Сонця, але відхиляється від вектора на Землю.

– Якщо триматиме курс і швидкість, – повідомила старпом, – то я б сказала, що воно йде до Венери.

– Ого, – відреагував Голден, – але ж то був жарт.

– Нічогенький жарт, – це сказала Наґата.

– Передайте хто-небудь Макбрайд, що в нас вже непотрібно стріляти.

– Гей, – стурбовано запитав пілот, – якщо ми зробили так, щоб ці ракети перестали слухати, це значить, ми не зможемо їх вимкнути, так? Цікаво, куди їх Фред подіне.

– Якби я з біса знав, – відповів капітан. Просто роззброїв Землю. Це було охуєть як ніяково.

– Непередбачувані наслідки, – зітхнула Наґата, – завжди з непередбачуваними наслідками.

* * *

Зіткнення Ероса з Венерою стало подією, яку транслювали і фіксували чи не найширше в історії людства. На момент коли астероїд досяг другої планети від Сонця, на її орбіті вже розташувались декілька сотень кораблів.

Віськові борти намагалися утримати цивільних якнайдалі, але все було дарма. Їх просто було значно більше. Падіння фіксувалося військовими камерами, цивільними телескопами на кораблях, обсерваторіями двох планет та п’ятьох супутників.

Голден бажав би теж мати можливість спостерігати зблизька, але після повороту астероїд дав газу так, наче каменюці обридло теліпати помаленьку, побачивши пункт призначення.

Вони з командою розмістилися на камбузі «Росінанта» і дивилися трансляцію. Амос звідкись відкопав другу пляшку псевдотекіли і щедро розлив по кавовим чашкам. Алекс скерував їх у бік Тихо на ніжній третині g. Спішити не було куди.

Все закінчилося, крім феєрверку.

Голден простягнув руку, узяв долоню Наомі і міцно тримав, поки Ерос вийшов на орбіту Венери і схоже, що зупинився. Він відчув, як усе людство затримало подих. Ніхто не знав, що Ерос і що Жулі робитимуть далі. Більше ніхто не розмовляв з Міллером після того останнього разу, і він сам більше на виклики з терміналу не відповідав. Ніхто не знав, що трапилося на астероїді.

Кінець був видовищним.

На орбіті Венери Ерос розпався на шматки, як коробка з пазлами. Величезний астероїд розділився на тузень уламків, які вишикувались вздовж екватора, наче намисто. Потім той тузень шматків розділився ще на тузень, і ще на тузень. Миготлива фрактальна хмара насіння розійшлася по всій поверхні планети, зникнувши під товстим шаром хмар, які звично приховували Венеру від поглядів.

– Ого-о, – прокоментував Амос майже благоговійно.

– Це було пишно, – додала Наомі, – нечітко, розпливчасто, але пишно.

– Вони там не назавжди, – сказав капітан.

Алекс влив в себе залишки текіли з чашки, наповнив її знову і запитав:

– Ти про що, кеп?

– Ну, це просто здогад. Хоча я впевнений, що ті, хто придумав протомолекулу, просто хочуть там її зберігати. Це частина великого плану. Ми вберегли Землю, Марс, Пояс. Питання в тому, що зараз відбувається?

Наомі з Алексом обмінялись поглядами. Амос стиснув губи. На екрані Венера мигтіла арками блискавиць, що танцювали по всій планеті.

– Кеп, – попросив Амос, – не ламай кайф.

Епілог. Фред

Фредерік Люциус Джонсон. Колишній полковник збройних сил Землі, Різник станції Андерсон. А тепер і станції Тот. Необраний прем’єр-міністр АЗП. Він дивився в обличчя власної смерті десятки разів. Втрачав друзів через насилля, політику та зраду. Пережив чотири замахи на вбивство, лише два з яких було зафіксовано. Вбив озброєного пістолетом нападника, використавши лише столовий ніж. Віддавав накази, які коштували сотень життів, і відповідав за свої рішення.

Проте публічні виступи все ще змушували його дуже нервувати. В цьому не було жодного сенсу, але ж…

Пані та панове, ми стоїмо на роздоріжжі.

– На прийомі буде генерал Себастьян, – повідомив його особистий секретар, – пам’ятайте, що не можна згадувати її чоловіка.

– Чому? Я ж не вбив його, чи не так?

– Ні, сер. У нього дуже публічні зв’язки, і генералу це свербить.

– Тож вона може забажати, аби я його вбив.

– Ви можете зробити пропозицію, сер.

«Зелена» кімната насправді була оздоблена червоним та охряним, з чорними шкіряними диванами, дзеркальною стіною, гідропонною полуницею та акуратно мінералізованою питною водою на столі.

За три години до цього голова служби безпеки Церери, похмура жінка на прізвище Шаддід, провела його від доків. З того часу він накручував кола – три кроки в один бік, поворот, три кроки в назад, як капітан стародавнього корабля на квартердеці³⁰.

Десь на станції представники колись ворогуючих фракцій перебували у власних кімнатах з власними секретарями. Більшість з них ненавиділи Фреда, що, в принципі, не було проблемою. Більшість з них ще й боялися його. Не через те, що він стояв на боці АЗП, звісно. А через протомолекулу.

Політичний розлом між Землею і Марсом скоріш за все був остаточним; Земні сили, лояльні до «Протоґену», зрежисерували зраду, занадто глибоку для вибачень, занадто багато життів було втрачено з обох сторін, щоб вернути мир, щоб все знову стало, як колись. Наївні з числа АЗП вважали ідею допомоги одній планеті у боротьбі з іншою вдалою. Фред розумівся краще. Поки три сили – Земля, Марс і Пояс – не досягли справжнього миру, вони неминуче скотяться назад, до справжньої війни.

Якщо тільки Земля або Марс не вбачали в Поясі щось докучливе, щось, що можна роздавити після того, як знищиш справжнього ворога… Але направду, антимарсіянські настрої на Землі наразі були сильнішими, аніж під час гарячої фази війни, а з виборів на Червоній Планеті минуло лише чотири місяці. Помітні зміни в державному устрої четвертої планети можуть полегшити ситуацію або зробити її безмежно гіршою. Обидві сторони мають побачити загальну картину.

Фред зупинився біля дзеркала, всоте поправив туніку і скривився.

– Коли це я перетворився на чортового звідника? – мовив він.

– Ми вже не про генерала Себастьян говоримо, чи не так?

– Забудь все, що я казав. Що мені ще потрібно знати?

– Є вірогідність того, що «Синій Марс» спробує зірвати вашу презентацію. Клакери і плакати, без зброї. Капітан Шаддід закрила декількох «Синіх..», але хтось міг і вислизнути.

– Добре.

– У розкладі інтерв’ю з двома політичними локальними ЗМІ і новим медіа з офісом на Європі. Журналісти з Європи, ймовірно, питатимуть про станцію Андерсон.

– Гаразд. Є новини з Венери?

– Щось там внизу відбувається, – відповів секретар.

– Значить, воно не мертве.

– Мабуть, ні, сер.

– Чудово, – сказав він з гіркотою.

Пані та панове, ми стоїмо на роздоріжжі. По одну руку дуже реалістична загроза взаємної анігіляції, а по іншу…

А по іншу – жахіття з Венери, що готується виповзти з гравітаційного колодязя і пожерти вас уві сні. Я маю живий зразок, який є вашим найкращою, якщо не єдиною, надією розділити її наміри і можливості, і яку я заховав так далеко, що просто так з наскоку вам її не відібрати. Це єдина причина, з якої ви мене вислухаєте першим. То як щодо уваги?

Секретарів термінал теленькнув, і вона подивилася на екран.

– Це капітан Голден, сер.

– Мені варто?..

– Буде найкраще, якщо він відчуватиме себе частиною зусиль, сер. У нього є схильність записувати аматорські прес-релізи.

– Чудово. Давайте його сюди.

Тижні, які минули з розділення астероїда на частини в густій атмосфері Венери, пішли Джиму на користь, хоча тривале перебування під високим прискоренням, як от коли «Росінант» переслідував Ерос, мало відтерміновані ефекти. Розірвані капіляри у склері чоловіка зажили; шрами після тиску під очима і позаду шиї зникли. Лише невелике колихання тоді, коли він ходив, казало про заглиблений біль у суглобах, хрящі поволеньки повертали собі природну форму. Шкандиба прискорення – так вони звали її в ті часи, коли Фред був іншою людиною.

– Привіт, – перший мовив Голден, – виглядаєте красиво. Бачили останні новини з Венери? Кристалічні вежі заввишки два кілометри. Як думаєте, що це?

– Твоя невдача? – запропонував варіант Фред, тримаючись дружнього тону. – Ти міг би сказати Міллеру повернути на Сонце.

– Ага, тому що кристалічні вежі заввишки два кілометри, що випирають із Сонця, взагалі б не виглядали кріпово? – відбився капітан. – Це полуниці?

– Пригощайся, – Джонсон не міг нічого взяти до рота з самого ранку.

– Тож, – сказав Голден з набитим ягодами ротом, – вони справді хочуть мене засудити за це? Одностороння передача всіх мінеральних ресурсів і прав на видобуток на цілій планеті по відкритому радіоканалу?

– Ага.

– Я можу здогадуватися, що люди, які вже володіють цими правами, можливо, засудять тебе, – сказав Фред, – якщо вдасться таких відшукати.

– Можете мені в цьому допомогти?

– Я буду свідчити про моральні якості підсудного, – відповів Джонсон, – я взагалі-то не пишу законів.

– Тоді що ви всі взагалі тут робите? Чи не може тут бути чогось типу амністії? Ми добули протомолекулу, відслідкували Жулі Мао на Еросі, розбили «Протоґен» та врятували Землю.

– Ви врятували Землю?

– Ми допомагали, – відповів Голден, але в голосі з’явилася легка похмурість. Смерть Міллера продовжувала його турбувати. Фред розумів, як воно. – Це були спільні зусилля.

Фредова секретар прочистила горло і поглядом показала на двері. Їм скоро йти.

– Я зроблю, що зможу, – мовив Фред, – в мене є про що турбуватися, але я зроблю, що зможу.

– І Марс не повинен претендувати на «Росі». Права на врятоване майно кажуть, що він тепер мій.

– Вони так вважатимуть, але я зроблю все, що зможу.

– Ви вже це казали.

– Це все, що я можу зробити.

– І ви їм про нього розкажете? Про Міллера. Він заслужив пару слів.

– Белтер, який зі своєї власної волі повернувся на Ерос, щоб урятувати Землю? Ти, з біса, правий, я їм про це доповім.

– Не «белтер». Він. Джозефус Алоїзус Міллер.

Голден перестав жувати безкоштовну полуницю. Фред схрестив руки.

– Ти ж читав досьє, – сказав Фред.

– Угу. Ну, настільки добре я його не знав.

– Як і будь-хто ще, – Джонсон пом’якшив тон. – Я розумію, це нелегко, але нам не потрібна справжня людина зі складним життям. Нам потрібен символ Поясу. Ікона.

– Сер, – озвалася секретар, – нам справді вже час іти.

– Ось так ми до цього й дійшли, – сказав Джим, – ікони. Символи. Люди без імен. Всі ці науковці «Протоґену» думали про біомасу і населення. Не Мері, яка працювала у постачанні, а у вільний час вирощувала квіти. Ніхто з них її не вбивав.

– Вважаєш, вони б не змогли?

– Я вважаю, що як вони мали б це зробити, то повинні були знати її ім’я. Імена їх усіх. І ви забагато завинили Міллеру для того, аби зробити з нього когось, ким він не був.

Фред засміявся, бо утриматись вже не міг.

– Капітане, якщо ви вважаєте, що я повинен змінити звернення до мирної конференції так, щоби то став не благородний белтер, що віддав себе в жертву, рятуючи Землю, якщо ви вважаєте, що я маю сказати щось типу: «Нам пощастило мати під рукою колишнього копа з суїцидальним ухилом» – то ви розумієтеся на процесі менше, аніж я сподівався. Міллерова самопожертва – це інструмент, і я хочу його використати.

– Навіть якщо це зробить його безособовим, – сказав Голден, – навіть якщо це зробить його тим, ким він ні разу не був?

Джим насупився, і щось блиснуло в його очах. Розвага. Спогади.

– Він же був карлючкою в сраці, чи не так? – запитав він.

– Якби Господь і тридцять його ангелів з’явилися голими зі словами «секс – це добре» – то він і з них зробив би депресивне видиво.

– Він був доброю людиною, – відповів капітан.

– Він не був, – наголосив Джонсон, – але він робив свою роботу, а мені тепер треба йти робити свою.

– Задайте їм прочуханки. І амністія. Продовжуйте говорити про амністію.

Фред пішов по коридору з заокругленням, і за ним одразу йшла секретар. Конференц-зал був задуманий для менших заходів. Сильно менших. Вчені з царини гідропоніки, забрані від чоловіків, жінок і дітей, аби напитися і розмовляти про вирощування соєвих паростків. Шахтарі, які зібралися разом, аби розповісти одне одному про мінімізацію відходів та видалення хвостів збагачення. Але замість цього килимове покриття та стіни з полірованого каменю мали побачити яструбів історії. Провина Голдена була в тому, що цей потертий тісний інтер’єр нагадував йому про мертвого детектива. Раніше такого не було.

Делегації сиділи за столом одна навпроти одної. Генерали, політичні призначенці, генеральні секретарі Землі і Марса, двох величних сил разом, за його запрошенням, на Церері, у Поясі.

Територія, що стала нейтральною, бо жодна зі сторін не сприймала її всерйоз, переймаючись власними потребами.

Вся історія вела їх сюди, до цього моменту, і тепер за декілька хвилин Фред мусив змінити її траєкторію. Страх зник. Він посміхнувся і ступив на підвищення для спікера, на подіум.

На катедру.

Пронеслася хвилька легких аплодисментів. Декілька посмішок і декілька гримас. Фред усміхався. Він більше не був людиною. Він став символом, іконою. Легендою про себе самого і про сили, які діють у Сонячній системі.

На секунду він спокусився. У цьому ваганні, коли повітря вже набрано в груди, а перше слово ще не промовлено, частина його розмірковувала, що станеться, якщо він відкине зразки промов і говоритиме про себе як про людину, про Джо Міллера, з яким він був ледь знайомим, про відповідальність, яку вони всі розділяли, про стирання картинок, які вони намалювали один про одного, і пошук справжніх, недосконалих, розідраних протиріччями людей, якими вони й були.

Це був би благородний варіант засипатись.

– Пані та панове, – мовив він, – ми стоїмо на роздоріжжі. З одного боку в нас абсолютно реальна загроза взаємної анігіляції. З іншого…

Він помовчав для ефектності.

– З іншого у нас зірки.

Примітки:

Нотатки

[

←1

]

Майлар – плівка на основі синтетичного поліефірного волокна. Дуже легка, використовується для виготовлення сонячних вітрил, зберігання продуктів, у наукових та інженерних цілях. Це той матеріал, в пакет з якого вам запаковують курку-гриль у магазині (тут і далі примітки перекладача).

[

←2

]

Белтери – від англійського the Belt – Пояс астероїдів. Тут – жителі Поясу астероїдів.

[

←3

]

Тут – на поверхню планети.

[

←4

]

Що це (ламаною ісп.).

[

←5

]

Знаєш (датськ.).

[

←6

]

Широко розповсюджений у Європі XVI–ХVIII ст. тип вітрильного корабля. Використовувались в акваторії Балтики, Карибів, Південно-Східної Азії. Були популярними у піратів.

[

←7

]

Фантастичний термін. Від англ. та яп. mecha або meka – гуманоїдний робот, який контролюється людиною. Використовується для важких робіт або бойових дій.

[

←8

]

Dui (кит.) вірний.

[

←9

]

Дурника (ісп.).

[

←10

]

По нашій (ісп.).

[

←11

]

Супутник Урана.

[

←12

]

Олімп – найвища гора Марса, висота якої складає 26 км.

[

←13

]

Жителі внутрішніх планет. Сонячна система поділяється поясом астероїдів на дві частини – внутрішню між Сонцем і Поясом – Меркурій, Венера, Земля, Марс. І зовнішню між Поясом і до кінця Сонячної системи – Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун.

[

←14

]

Жителі супутників зовнішніх планет і астероїдів.

[

←15

]

Герметичність (португ.).

[

←16

]

Проходить повз (португ.).

[

←17

]

Доктор Йозеф Менгеле – німецький лікар, який проводив експерименти над в'язнями табору Освенцим під час Другої світової війни.

[

←18

]

30 сантиметрів.

[

←19

]

Знаю (ісп.).

[

←20

]

Ні (нім.).

[

←21

]

Шальона дівчина (ісп.).

[

←22

]

Гімни Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів.

[

←23

]

Ти знаєш (ісп.).

[

←24

]

Ні (ісп.).

[

←25

]

Боже, боже (фр.).

[

←26

]

Усіх (ісп.).

[

←27

]

Йди (порт.).

[

←28

]

Приємної смерті (ісп.).

[

←29

]

Мовлення, що складається з безглуздих слів і словосполучень, має деякі ознаки осмисленої мови (темп, ритм, структура складу, відносна частота використання звуків); мова з безліччю неологізмів і неправильною побудовою фраз. Спостерігається у людей в стані трансу, під час сну, при деяких психічних захворюваннях^.

[

←30

]

Квартерде́к (англ. quarterdeck) – поміст або палуби в кормовій частині вітрільного корабля, на один рівень вище шкафуту. Шканці. На шканцях встановлювали компаси, там зазвичай перебував капітан, а в його відсутність – вахтові або вартові офіцери. Шканці вважалися на кораблі почесним місцем; там зачитували перед строєм закони, маніфести, накази, вироки. Розміщення шканців на кораблі кожного типу визначалося наказом Морського відомства.