Піранезі

Частина 1 Піранезі

Коли у Третій Північній Залі зійшов Місяць, я подався до Дев’ятого Вестибюля

ЗАПИС ВІД ПЕРШОГО ДНЯ П’ЯТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Коли у Третій Північній Залі зійшов Місяць, я подався до Дев’ятого Вестибюля, щоб на власні очі побачити з’єднання трьох Припливів. Таке трапляється лише раз на вісім років.

Дев’ятий Вестибюль вирізняється тим, що в ньому є троє великих Сходів. Його Стіни обставлені мармуровими Статуями, незліченними сотнями Статуй, що здіймаються далеко вгору Ярус за Ярусом.

Я ліз угору Західною Стіною, доки не дістався Статуї Жінки, що несе Вулик, розташованої за п’ятнадцять метрів над Хідником. Жінка вдвічі чи втричі вища за мій зріст, а Вулик укритий мармуровими Бджолами завбільшки з мій великий палець. Одна Бджола (це завше викликає в мене легку нудоту) повзе по лівому Оку Жінки. Я втиснувся в Нішу Жінки й зачекав, доки не почув ревіння Припливів у Нижніх Залах і не відчув, як Стіни вібрують від сили того, що невдовзі мало статися.

Першим надійшов Приплив із Далеких Східних Зал. Цей Приплив піднявся Крайніми Східними Сходами без люті. Він не мав якогось характерного забарвлення, а завглибшки його Води були щонайбільше по кісточки. Він розійшовся по Хіднику сірим дзеркалом, поверхня якого скидалася на мармур через патьоки молочно-білої Піни.

Далі надійшов Приплив із Західних Зал. Цей Приплив із гуркотом піднявся Крайніми Західними Сходами й гучно ляснув по Східній Стіні так, що всі Статуї задрижали. Його Піна була біла, як старі риб’ячі кістки, а буремні глибини мали олов’яний колір. За кілька секунд його Води дійшли до Пояса Статуям Першого Ярусу.

Останнім надійшов Приплив із Північних Зал. Він промчав угору середніми Сходами й наповнив Вестибюль, вибухнувши блискучою Піною, білою, мов лід. Я змок до нитки й осліп. Коли до мене повернувся зір, Води стікали зі Статуй. Саме тоді я усвідомив, що припустився помилки, обчислюючи об’єм Другого та Третього Припливів. Височезна Хвиля Води дійшла туди, де сидів навпочіпки я. Велетенська водяна Рука потягнулася до мене, щоб зірвати зі Стіни. Я стрімко обхопив руками Ноги Жінки, що несе Вулик, і почав молитися Будинкові про захист. Води вкрили мене, і на якусь мить мене оточила дивна тиша, яку чують ті, кого накриває Море, заглушуючи власні звуки. Я гадав, що загину або ж мене віднесе до Незнаних Зал, подалі від течії й шуму Знайомих Припливів, і не розтискав рук.

А тоді це скінчилося так само раптово, як почалося. З’єднані Припливи полинули далі, до навколишніх Зал. Я почув гуркіт і тріск, із яким Припливи били по Стінах. Рівень Вод у Дев’ятому Вестибюлі стрімко знижувався. Тепер вони ледве вкривали Постаменти Статуй Першого Ярусу.

Я усвідомив, що затиснув щось у руці. Розтиснув долоню і знайшов мармуровий Палець якоїсь Далекої Статуї, принесений туди Припливами.

Краса Будинку безмірна; Добрість його нескінченна.

Опис Світу

ЗАПИС ВІД СЬОМОГО ДНЯ П’ЯТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Я рішучо налаштований дослідити за своє життя якомога більше Світу. Із цією метою я подорожував аж до Дев’ятсот Шістдесятої Зали на Заході, Вісімсот Дев’яностої Зали на Півночі та Сімсот Шістдесят Восьмої Зали на Півдні. Я видирався до Верхніх Зал, де поволі снують Хмари й несподівано виринають із Туманів Статуї. Досліджував Затоплені Зали, де Темні Води вкриті білим лататтям. Бачив Занепалі Зали Сходу, в яких Стелі, Долівка (а подекуди і Стіни!) обвалилися, а напівтемряву розтинають промені сірого Світла.

У всіх цих місцях я стояв на Порозі й дивився вперед. Ніколи не бачив жодної вказівки на те, що Світ наближається до Кінця, — лише звичайні Зали та Проходи, що тягнуться в Далечінь.

Немає жодної Зали, жодного Вестибюля, жодних Сходів, увесь доступний простір, хоча то там, то тут можна натрапити на Порожній Постамент, Нішу чи Апсиду або й на порожнє місце на Стіні, загалом оздобленій Статуями. Ці Прогалини в певному розумінні такі ж таємничі, як і самі Статуї.

Я зауважив, що, хоча Статуї в одній Залі мають більш-менш однакові розміри, між Залами існують суттєві відмінності. В одних місцях фігури вдвічі або втричі вищі за Людську Істоту, в інших мають приблизно натуральну величину, а де-не-де доходять мені лише до плеча. Статуї, що містяться в Затоплених Залах, велетенські — від п’ятнадцяти до двадцяти метрів заввишки, — та вони є винятком.

Я завів Каталог, у якому збираюся фіксувати Положення, Розмір і Тему кожної Статуї, а також будь-які інші цікаві факти. Наразі я повністю описав лише Першу та Другу Південно-Західні Зали й займаюся Третьою. Від колосального масштабу цієї роботи мені часом трохи паморочиться голова, та як учений і дослідник я зобов’язаний свідчити про Розкоші Світу.

Вікна Будинку виходять на Великі Подвір’я — голі, порожні місця, вимощені каменем. Подвір’я загалом чотирибічні, хоча подекуди трапляються з шістьма чи вісьмома боками — або лише трьома (такі Подвір’я доволі дивні й похмурі).

За межами Будинку є лише Небесні Тіла: Сонце, Місяць і Зорі.

Будинок має три Рівні. Нижні Зали — це Царство Припливів; їхні Вікна, якщо дивитися на них через Подвір’я, сіро-зелені від неспокійних Вод і білі від бризок Піни. Нижні Зали забезпечують харчування у вигляді риби, ракоподібних і морської рослинності.

Верхні Зали — це, як я вже казав, Царство Хмар. Їхні Вікна сіро-білі й затуманені. Іноді можна побачити, як цілу вервечку Вікон несподівано освітлює блискавка. Верхні Зали дають Свіжу Воду, що проливається у Вестибюлях Дощем і стікає Потоками зі Стін і Сходів.

Між цими двома (загалом непридатними для життя) Рівнями є Середні Зали, які є Царством птахів і людей. Прекрасна Впорядкованість Будинку дає нам Життя.

Цього ранку я визирнув із Вікна у Вісімнадцятій Південно-Східній Залі. Побачив, як по той бік Подвір’я визирає з Вікна Однодумець[5]. Вікно було високе й темне; шляхетна голова Однодумця з його високим чолом і охайно підстриженою бородою виднілася в Кутку. Він загубився в роздумах, як це дуже часто з ним буває. Я помахав йому рукою. Він мене не побачив. Я помахав енергійніше. Поскакав із великим завзяттям. Але Вікон у Будинку чимало, і він мене не побачив.

Повний список людей, які коли-небудь жили, і відомості про них

ЗАПИС ВІД ДЕСЯТОГО ДНЯ П’ЯТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Від виникнення Світу однозначно існувало п’ятнадцятеро людей. Можливо, їх було й більше, але я науковець і мушу спиратися на докази. Із п’ятнадцятьох людей, чиє існування можна підтвердити, живими наразі є лише я та Однодумець.

Тепер я назву п’ятнадцятьох людей, зазначивши там, де це має значення, їхнє положення.

Особа Перша: Я сам

Я вважаю, що мені від тридцяти до тридцяти п’яти років. Я маю зріст близько 1,83 метра та струнку статуру.

Особа Друга: Однодумець

За моїми підрахунками, Однодумець має від п’ятдесяти до шістдесяти років. Його зріст — близько 1,88 метра, і він, подібно до мене, відзначається стрункістю. Він сильний і підтягнутий як на свій вік. Його шкіра має блідо-оливковий колір. Його коротке волосся та вуса темно-брунатні. Він має бороду, що сивіє (вже майже стала білою); вона охайно підрівняна і злегка загострена. Особливо витончені кістки його черепа: яскраво виражені аристократичні вилиці та високе, показне чоло. Загалом я сприймаю його як товариську, але дещо сувору особу, віддану інтелектуальному життю.

Він науковець, як і я, а також єдина інша жива людська істота, тож я, звісно, високо ціную його дружбу.

Однодумець уважає, що десь у Світі заховано Велике й Таємне Знання, яке дасть нам колосальні сили, коли ми його відкриємо. У чому полягає це Знання, він не зовсім певен, але в різних ситуаціях натякав, що воно може включати таке:

1. перемогу над Смертю й набуття безсмертя

2. проникнення в думки інших людей шляхом телепатії

3. перетворення на орлів і літання в Повітрі

4. перетворення на риб і плавання у Припливах

5. пересування предметів самою лише силою думки

6. загашення й повторне запалювання Сонця та Зірок

7. панування над нижчими розумами та впокорення їх нашій волі

Ми з Однодумцем старанно дошукуємося цього Знання. Зустрічаємося двічі на тиждень (щовівторка та щоп’ятниці), щоб обговорити свою роботу. Однодумець сумлінно організовує свій час і ніколи не допускає, щоб наші зустрічі тривали довше, ніж одну годину.

Якщо моя присутність необхідна йому в інший час, він гукає: «Піранезі!» — доки я не надходжу.

Піранезі. Так він мене називає.

Це дивно, бо це, наскільки я пам’ятаю, не моє ім’я.

Особа Третя: Чоловік із Коробкою з-під Печива

Чоловік із Коробкою з-під Печива — це скелет, що мешкає в Порожній Ніші у Третій Північно-Західній Залі. Його кістки було викладено в особливий спосіб: довгі кістки схожого розміру зібрано та зв’язано шпагатом із морських водоростей. Праворуч розміщено череп, а ліворуч — коробку з-під печива, в якій містяться всі дрібні кістки: кістки пальців на руках, пальців на ногах, хребці тощо. Коробка з-під печива червона. На ній намальоване печиво, а також є написи: «Гантлі-Палмерс» і «Родинне коло»[6].

Коли я вперше натрапив на Чоловіка з Коробкою з-під Печива, шпагат із морських водоростей уже всох і розпався, і чоловік став вельми неохайним. Я виготовив новий шпагат із риб’ячої шкіри та заново зв’язав пучки його кісток. Тепер він знов у належному стані.

Особа Четверта: Прихована Людина

Якось три роки тому я піднявся Сходами у Тринадцятому Вестибюлі. Довідавшись, що в тій Частині Верхніх Зал щезли Хмари, тож вони ясні, чисті й сповнені Сонячного Світла, я заповзявся дізнатися більше. В одній із Зал (розташованій просто над Вісімнадцятою Північно-Східною Залою) відшукав напіврозвалений скелет, утиснутий у вузький простір між Постаментом і Стіною. З огляду на поточне розташування кісток я вважаю, що на початку ця людина сиділа, підтягнувши коліна до підборіддя. Стать скелета визначити не зміг. Якби я забрав кістки для огляду, то, можливо, не зміг би повернути їх на місце.

Особи від П’ятої до Чотирнадцятої: Люди Алькову

Усі Люди Алькову — скелети. Їхні кістки розкладено одне за одним на Порожньому Постаменті у Крайньому Північному Алькові Чотирнадцятої Південно-Західної Зали.

Я попередньо ідентифікував три скелети як жіночі та ще три — як чоловічі; також є четверо, чию стать я не можу визначити напевне. Одного з цих людей я назвав Чоловіком із Риб’ячою Шкірою. Скелет Чоловіка з Риб’ячою Шкірою неповний, і чимало його кісток сильно обточені Припливами. Деякі хіба трохи більші за дрібні камінці. У кінцях деяких із них є маленькі просвердлені дірочки, а також шматочки риб’ячої шкіри. Спираючись на це, я дійшов кількох висновків:

1. Скелет Чоловіка з Риб’ячою Шкірою старший за інші

2. Скелет Чоловіка з Риб’ячою Шкірою колись було виставлено інакше; його кістки були з’єднані ремінцями з риб’ячої шкіри, але з часом шкіра розклалася

3. Люди, що прийшли після Чоловіка з Риб’ячою Шкірою (ймовірно, Люди Алькову), відчували таку пошану до людського життя, що сумлінно зібрали його кістки й поховали його разом із власними мерцями

Запитання: чи варто мені, коли я відчую, що невдовзі помру сам, піти до Людей Алькову й лягти поряд із ними? За моєю оцінкою, там іще є місце для чотирьох дорослих. Я людина молода, і день моєї Смерті (сподіваюся) ще доволі далеко, проте я вже замислювався над цим питанням.

Ще один скелет лежить поряд із Людьми Алькову (хоч і не належить до людей, які жили). Це — рештки істоти завдовжки приблизно 50 сантиметрів із хвостом завдовжки з її тіло. Я порівняв її кістки з різними видами Істот, утілених у Статуях, і вважаю, що вони належали мавпі. Ніколи не бачив у Будинку живої мавпи.

Особа П’ятнадцята: Складена Дитина

Складена Дитина — це скелет. Я вважаю, що вона була жіночої статі й мала близько семи років. Вона розміщена на Порожньому Постаменті в Шостій Південно-Східній Залі. Її коліна підтягнуті до підборіддя, руки тримаються за коліна, голова схилена. На шиї в неї намисто з коралів і риб’ячих кісток.

Я чимало думав про те, як ця дитина пов’язана зі мною. На Світі живуть (як я вже пояснював) лише я та Однодумець, і ми обидва чоловічої статі. Звідки у Світі з’являться Мешканці, коли ми помремо? Я вважаю, що Світ (або, якщо бажаєте, Будинок, позаяк із практичної точки зору ці два поняття ідентичні) бажає собі Мешканця, що стане свідком його Краси та одержувачем його Ласки. Я припустив, що Будинок призначив Складену Дитину мені у Дружини, але якась подія стала цим планам на заваді. Відколи в мене з’явилася ця думка, мені здається цілком справедливим ділитися з нею тим, що маю.

Я відвідую всіх Мертвих, але Складеній Дитині приділяю особливу увагу. Ношу їм їжу, воду й латаття з Затоплених Зал. Розмовляю з ними, розповідаючи про свої справи, а також описую всякі Дива, що їх бачив у Будинку. Завдяки цьому вони знають, що не самі.

Це роблю лише я. Однодумець — ні. Наскільки мені відомо, він не дотримується жодних релігійних практик.

Особа Шістнадцята

А ще Ви. Хто Ви? Для кого я пишу? Ви мандрівник, що обдурив Припливи й подолав Розбиту Долівку та Занепалі Сходи, щоб дістатися цих Зал? А може, Ви мешкаєте в моїх Залах, і я вже давно помер?

Мої Щоденники

ЗАПИС ВІД СІМНАДЦЯТОГО ДНЯ П’ЯТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Я записую свої спостереження в зошитах. На це є дві причини. Перша полягає в тому, що Писання прищеплює звичку до точності та обережності. Друга — бажання зберегти будь-які свої знання для вас, Особо Шістнадцята. Я тримаю свої зошити у брунатній шкіряній поштовій сумці; сумка, як правило, зберігається в неглибокій западині позаду Статуї Ангела, що зачепився за Трояндовий Кущ, у Північно-Східному Кутку Другої Північної Зали. Також там лежить мій годинник, якого я потребую щовівторка та щоп’ятниці, коли о 10 годині зустрічаюся з Однодумцем. (У інші дні я стараюся не носити годинника із собою, щоб Морська Вода не потрапила в нього й не пошкодила механізму.)

В одному із зошитів міститься моя Таблиця Припливів. У ній я занотовую Час і Об’єм Припливів і Відпливів, а також здійснюю розрахунки майбутніх Припливів. Ще один зошит — це мій Каталог Статуй. У інших я веду Щоденник, де записую свої думки та спогади, а також фіксую свої дні. Наразі мій Щоденник складається з дев’яти заповнених зошитів; цей — десятий. Усі вони пронумеровані, більшість позначені датами, яких стосуються.

№ 1 позначено «грудень 2011 р. — червень 2012 р.»

№ 2 позначено «червень 2012 р. — листопад 2012 р.»

№ 3 спершу було позначено «листопад 2012 р.», але свого часу це було викреслено і зошит було позначено заново: «Тридцятий День Дванадцятого Місяця Року Ридань і Лементу — Четвертий День Сьомого Місяця Року, коли я відкрив Коралові Зали»

I № 2, і № 3 мають прогалини в тих місцях, де було грубо видерто сторінки. Я ламав голову над можливими причинами цього й намагався уявити, хто міг так учинити, але наразі не дійшов жодного висновку.

№ 4 позначено «Десятий День Сьомого Місяця Року, коли я відкрив Коралові Зали — Дев’ятий День Четвертого Місяця Року, коли я дав назви Сузір’ям»

№ 5 позначено «П’ятнадцятий День Четвертого Місяця Року, коли я дав назви Сузір’ям — Тридцятий День Дев’ятого Місяця Року, коли я порахував і нарік Мертвих»

№ 6 позначено «Перший День Десятого Місяця Року, коли я порахував і нарік Мертвих — Чотирнадцятий День Другого Місяця Року, коли у Двадцятій і Двадцять Першій Північно-Східних Залах обвалилася Стеля»

№ 7 позначено «Сімнадцятий День Другого Місяця Року, коли у Двадцятій і Двадцять Першій Північно-Східних Залах обвалилася Стеля — останній День того ж Року»

№ 8 позначено «Перший День Року, коли я помандрував до Дев’ятсот Шістдесятої Західної Зали — П’ятнадцятий День Десятого Місяця того ж Року»

№ 9 позначено «Шістнадцятий День Десятого Місяця Року, коли я помандрував до Дев’ятсот Шістдесятої Західної Зали — Четвертий День П’ятого Місяця Року, коли до Південно-Західних Зал прибули Альбатроси»

Цей Щоденник (№ 10) було розпочато П’ятого Дня П’ятого Місяця Року, коли до Південно-Західних Зал прибули Альбатроси.

Однією з проблем ведення щоденника є складність пошуку важливих записів, тож я маю звичку користуватись одним зошитом як покажчиком для решти. У цьому зошиті я відвів певну кількість сторінок на кожну літеру алфавіту (частотним літерам, як-от А та В, дісталося більше сторінок, менше — літерам, які трапляються не так часто, як-от Ї та Ю). Під кожною літерою я зазначаю всі записи за темою та їхнє розташування в моїх Щоденниках.

Перечитуючи щойно написане, я дещо усвідомив. Для літочислення я користувався двома системами. І як я не помітив цього раніше?

Я хибую на недобросовісні практики. Потрібна лиш одна система літочислення. Наявність двох спричиняє плутанину, невпевненість, сумніви та безладдя. (А також є естетично неприємною.)

Відповідно до першої системи я назвав два роки «2011» і «2012». Це видається мені надзвичайно приземленим. Також не можу згадати, що такого сталося дві тисячі років тому, щоб я вирішив, ніби цей рік є доброю відправною точкою. Відповідно до другої системи я давав рокам такі назви, як «Рік, коли я дав назви Сузір’ям» і «Рік, коли я порахував і нарік Мертвих». Вона подобається мені значно більше. Вона надає кожному рокові власний характер. Цією системою я послуговуватимуся надалі.

Статуї

ЗАПИС ВІД ВІСІМНАДЦЯТОГО ДНЯ П'ЯТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Деякі Статуї я люблю більше за інші. Серед них Жінка, що несе Вулик.

Ще одна — можливо, саме цю Статую я люблю понад усі — стоїть біля Дверей між П’ятою та Четвертою Північно-Західними Залами. Це Статуя Фавна, напівлюдини-напівкозла з буйними кучерями на голові. Він злегка всміхається, притиснувши до губ указівний палець. Мені завжди видавалося, що він збирається сказати мені щось чи, можливо, про щось попередити. Він неначе каже: «Тихо! Будь обережний!». Але про яку небезпеку йдеться, я ніколи не розумів. Одного разу Фавн наснився мені; він стояв у засніженому лісі й розмовляв із дитиною жіночої статі[7].

Статуя Горили, що стоїть у П’ятій Північній Залі, завжди впадає мені в око. Самець Горили присів на Нижні Кінцівки, хилиться вперед і спирається на свої Могутні Руки та Кулаки. Його Лице мене заворожує. Його Велике Чоло затінює Очі, і такий вираз обличчя в людини можна було б назвати похмурим, але в Горили він, схоже, означає дещо прямо протилежне. Горила символізує багато різних речей, зокрема Мир, Спокій, Силу та Витривалість.

Є й багато інших, які мені любі: Хлопчик, що грає на Тарілках, Слон, що несе Замок, Двоє Королів, що грають у Шахи. Остання, яку я згадаю, не те щоб моя улюблениця. Радше це Статуя — чи, якщо точніше, пара Статуй, — яка повністю заволодіває моєю увагою щоразу, коли я її бачу. Ці дві Статуї стоять по боках від Східних Дверей Першої Західної Зали. Вони приблизно шість метрів заввишки та мають дві незвичайні риси. По-перше, вони значно більші за інші Статуї в Першій Західній Залі; по-друге, вони неповні. Їхні Тулуби виходять зі Стіни на рівні Пояса; Руки тягнуться назад, потужно відштовхуючись; М’язи випирають від натуги, а Обличчя скривлені. Споглядати їх не приємно. Скидається на те, що їм боляче, вони неначе тяжко народжуються; можливо, їхні пручання марні, та все ж вони не здаються. Їхні Голови мають вигадливі роги, тож я назвав їх Рогатими Велетами. Вони символізують Дерзання й Боротьбу із Жахливою Долею.

Якщо я люблю одні Статуї більше за інших, чи є це виявом неповаги до Будинку? Іноді я ставлю собі таке запитання. Я вважаю, що сам Будинок однаково любить і благословляє все, що створив. Чи не слід мені чинити так само? Та все ж я при цьому бачу, що для людини природно віддавати перевагу одному перед іншим, уважати одне значущішим за інше.

Чи існують дерева?

ЗАПИС ВІД ДЕВ’ЯТНАДЦЯТОГО ДНЯ П’ЯТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Багато речей невідомі. Одного разу — це сталося близько шести чи семи місяців тому — я побачив, як на легкому Припливі під Четвертою Західною Залою лине яскраво-жовта цятка. Не розуміючи, чим вона може бути, я забрів у Води та спіймав її. То був листок, дуже гарний, закручений і загострений на кінцях з обох боків. Ясна річ, можливо, що він був частиною якоїсь морської рослини, котрої я ніколи не бачив, але я в цьому сумніваюся. Його текстура здавалася негодящою для цього. Його поверхня відштовхувала Воду, ніби він мав жити серед Повітря.