Холістичне детективне агентство Дірка Джентлі

РОЗДІЛ 22

— Тебе? Розшукують за вбивство? Річарде, що ти верзеш?

Телефон у руці Річарда тремтів. Він тримав його приблизно в сантиметрі від вуха, тому що було таке враження, що недавно хтось занурював слухавку в китайське рагу, але це було ще нічого. Це був публічний телефон, тож він узагалі працював виключно через недогляд. Але в Річарда почало з'являтися відчуття ніби весь світ зсунувся на сантиметр від нього, як у рекламі дезодоранту.

— Ґордон, — нерішуче сказав Річард, — Ґордона вбили… так?

С'юзан відповіла не відразу.

— Так, Річарде, — нещасним голосом сказала вона, — але ніхто не думає, що його вбив ти. Вони хочуть допитати тебе, звісно, але…

— То біля тебе немає зараз поліції?

— Ні, Річарде, — наполягала С'юзан. — Слухай, чому б тобі не приїхати до мене?

— І вони не стоять на вулиці, чекаючи на мене?

— Ні! З якого біса тобі спало на думку, що тебе розшукують за… що вони думають, ніби це зробив ти?

— Гм… ну, мені так сказав один друг.

— Який друг?

— Ну, його звати Дірк Джентлі.

— Ти ніколи не розповідав мені про нього. Хто він? Він сказав ще що-небудь?

— Він загіпнотизував мене та… гм, змусив стрибнути в канал і, гм, ну, це, начебто, й усе.

На іншому кінці лінії зв'язку була жахливо довга пауза.

— Річарде, — сказала зрештою С'юзан, і її голос став спокійний, як у людини, яка збагнула, що якими б кепськими не здавалися справи, немає жодної причини, чому вони не можуть стати ще гіршими, — приїжджай сюди. Я збиралася була сказати, що мені потрібно побачити тебе, але схоже на те, що це тобі потрібно побачитись зі мною.

— Мені, напевно, слід піти в поліцію.

— В поліцію сходиш пізніше. Річарде, будь ласка. Кілька годин нічого не змінять. Я… Мені навіть думати важко. Річарде, це так жахливо. Просто, якщо ти будеш тут, мені стане легше. Де ти?

— Добре, — сказав Річард, — я буду через двадцять хвилин.

— Мені залишити вікно відчиненим чи цього разу ти спробуєш зайти в двері? — пирхнула вона.